Рішення від 01.07.2025 по справі 333/3878/25

Справа №333/3878/25

Провадження №2/333/3002/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Лузанової А.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Платона Майбороди, буд.25Б, код ЄДРПОУ: 04053967) про встановлення батьківства, -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2025 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 , Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення батьківства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у його свідоцтві про народження батьком вказано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, його біологічним батьком є ОСОБА_5 .

Оскільки на момент його народження, його мати ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 на той час не бажав брати на себе відповідальність за дитину та відмовлявся визнавати батьківство, у його свідоцтво про народження як батько був внесений ОСОБА_4 .

Його біологічний батько - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З метою оспорювання батьківства ОСОБА_4 , а також на підтвердження родинних зв`язків між ним та ОСОБА_5 , було проведено молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи є ОСОБА_7 (мати ОСОБА_5 ) біологічною бабусею ОСОБА_1 . Результати даного аналізу свідчать, що передбачувана бабуся може бути біологічною бабусею дитини з ймовірністю 98,8%.

ОСОБА_1 наразі є військовослужбовцем. Невірне внесення відомостей щодо батька у свідоцтві про народження створює перешкоду для реалізації права на звільнення з військової служби за рапортом та отримані відстрочки від призову у подальшому.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просить:

-встановити факт батьківства, а саме, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 ;

-виключити із актового запису про його народження, складеного Заводським р/о ЗАГС, відомості про батька дитини - ОСОБА_4 ;

-внести зміни до актового запису про його народження, складеного Заводським р/о ЗАГС, вказавши батьком дитини ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 12.05.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

16.05.2025 року, на виконання вимог ухвали, представник позивача ОСОБА_2 надав докази про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 21.05.2025 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження по цій справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.06.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

19.06.2025 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, під час якої було з`ясовано, що не розглянута заява ОСОБА_3 про визнання позову.

Ухвалами суду від 26.06.2025 року поновлено судовий розгляд та відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_3 про визнання позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовну заяву підтримали з підстав, наведених у позові.

Позивач додатково повідомив, що виховувала його мати, а біологічний батько - ОСОБА_5 приїздив в гості на кожних вихідних. У останнього була інша сім`я. ОСОБА_4 він не пам`ятає, тому що був маленьким, коли той помер.

Він вже як рік проживає з бабусею ОСОБА_8 (мати ОСОБА_5 ), так як вона є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала, зазначивши, що з ОСОБА_4 вона перебувала у щлюбі з 1983 року по день його смерті - по 1996 рік. Певний проміжок часу, приблизно біля року, вони не жили разом, тому що ОСОБА_4 вживав алкогольні напої. Саме в цей час вона завагітніла від ОСОБА_5 , з яким вона ніколи однією сім`єю не проживала.

Після цього вона з ОСОБА_4 примирилися і знову почали жити разом.

Обидва чоловіки знали, що біологічним батьком сина є ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 помер в 1996 році, після чого ОСОБА_5 пропонував їй побратися, але вона відмовила йому.

ОСОБА_5 помер в 2014 році, проте з матір`ю останнього - ОСОБА_8 вона в добрих відносинах, їздить допомогати їй, тому що остання є особою з інвалідністю і з дому не виходить вже 4 рік, вдома пересувається на милицях.

Експертиза була проведена з метою підтвердження між ОСОБА_8 та сином родинних відносин, щоб він в майбутньому зміг оформити спадщину. Крім того, ОСОБА_8 уклала з позивачем договір довічного утримання, та склала на нього заповіт.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 заявив клопотання про долучення доказів, а саме: фотографій, до матеріалів справи.

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до частин 2, 4, 8, 9 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

В підготовчому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 повідомляли про відсутність заяв та клопотань, всі докази долучено до матеріалів справи, у зв`язку з чим проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду не заперечували.

Враховуючи, що позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, суд не приймає їх до розгляду.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній письмові докази, суд дійшов до висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 25.08.1983 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, остання змінила прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого (повторно) 08.11.2019 року Олександрівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_1 , батьками якого зазначено: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого Заводським районним відділом ЗАГС 29.02.1992 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , віданого (повторно) 28.04.2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , віданого 26.02.2014 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , виданого 29.06.1967 року Жовтневим бюро ЗАГС, батьками ОСОБА_5 зазначено: ОСОБА_11 та ОСОБА_7 .

16.07.1983 року ОСОБА_13 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, остання змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_8 , виданого Комунарським відділом ЗАГС 16.07.1983 року.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №168213 від 04.10.2023 року ОСОБА_7 є особою з інвалідністю першої «Б» групи, та потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до висновку молекулярно-генетичного експертного дослідження №40172, складеного 06.11.2023 року завідуючої клініко-діагностичної лобораторії ТОВ «МАМА ПАПА» Вихряєвою М.А., на вирішення якого поставлено питання: «чи є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , біологічною бабусею дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?», передбачувана бабуся може бути біологічною бабусею дитини, з ймовірністю 98,8%.

26.12.2023 року між ОСОБА_7 (далі - відчужував) та ОСОБА_1 (далі - набувач) укладено договір довічного утримання, відповідно до якого відчужував передає у власність набувачу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно. Договір посвідчено державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори Зайцевою І.Г. та зареєстровано в реєстрі за №3-1154.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає Сімейний кодекс України (далі - СК України).

У пункті 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До 01 січня 2004 року сімейні правовідносини регулювались КпШС України 1963 року.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені в статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини (постанови Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 462/4732/17, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц).

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України.

У цій справі ОСОБА_1 (який є дитиною) просив суд визнати ОСОБА_5 його батьком на підставі судового рішення та виключити оспорені відомості про батька з актового запису про народження дитини, внесеного на підставі статті 52 КпШС України, тобто на підставі запису про шлюб батьків.

Нормами, які регулюють питання визнання батьківства у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, є стаття 53 КпШС України, з компаративного (порівняльного) аналізу якої установлено відсутність регулятора, який визначав би уніфіковане правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли дитина після досягнення нею повноліття ініціює перед судом питання про визнання батьківства чоловіка, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

З`ясовуючи зміст частини другої статті 53 КпШС України, чи встановлюється тут вимога про обов`язкову наявність у Книзі реєстрації народжень запису про батька дитини, вчиненого за вказівкою матері, саме на момент вирішення судом питання про прийняття позову до розгляду (що не врегульовано нормами чинного законодавства), необхідно враховувати частину десяту статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Неможливість визнання батьківства у такому випадку не залежить від волі та бажання ймовірного біологічного батька, а також дитини, яка досягла повноліття, а стоїть у залежності лише від умов, визначених законодавцем, за яких особа може подавати відповідний позов.

Разом з тим, відсутність регулятора, що визначав би правило поведінки позивача, який є самою дитиною та вважає ОСОБА_5 своїм біологічним батьком, у зазначеному випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, широке тлумачення якого свідчитиме про порушення права особи на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Обов`язки держави, які випливають із конвенційних прав і свобод, можна поділити на дві групи: негативний обов`язок і позитивні обов`язки. Негативний полягає в утриманні від неправомірного втручання у права та свободи. Позитивні обов`язки - створення законодавчих та інституційних механізмів для гарантування кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави, ефективного використання прав і свобод та їх відновлення в разі порушення. Усі позитивні обов`язки держави можна поділити на матеріальні та процедурні.

Матеріальні (субстанційні, сутнісні) зобов`язання - це основні заходи, які необхідні з боку держави для повного здійснення гарантованих прав людини, тоді як процедурні зобов`язання полягають у встановленні державою внутрішніх процедур, які спрямовані на забезпечення більш ефективного захисту осіб, яке вимагає в кінцевому результаті достатніх засобів для порушених прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

При цьому при вирішенні спору про визнання батьківства суди повинні не допускати порушення статті 8 Конвенції, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, оскільки нормативні, процедурні і процесуальні обмеження, що не дозволяють установити біологічне батьківство, можуть свідчити про порушення гарантійного права особи на повагу до сімейного життя, що неодноразово визнавалося ЄСПЛ.

У рішенні від 13 жовтня 2020 рокуу справі «KOYCHEV v. Bulgaria» (заява № 32495/15) ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції. Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси. Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.

Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78, 79). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява № 48494/06, § 33-38).

Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (див.: «Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33). Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано Судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції (див.: «Rozanski v. Poland», № 55339/00, 18 травня 2006 року, §§ 77-79)».

У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див.: рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);

У системній сукупності із відсутністю заборони застосування частини другої статті 53 КпШС України у випадку, коли дитина народилася у чоловіка та жінки, які у шлюбі не перебували, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, немає нормативних перешкод для визнання батьківства за рішенням суду.

Таким чином, суд вважає, що позов самої дитини, яка досягла повноліття та вважає ОСОБА_5 своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, підлягає розгляду судом по суті.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2024 року в справі № 381/2025/23.

Згідно статті 53 КпШС України визначаються чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-416Зсв18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

В матеріалах справи відсутні докази підтвердження визнання ОСОБА_5 себе батьком ОСОБА_1 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю дитини до її народження, спільного виховання або утримання ними дитини.

Стороною позивача не було долучено до матеріалів справи жодного документу, який би свідчив про утримання (допомогу) ОСОБА_5 позивачу, жодних фотознімків, де вони перебувають разом.

Також не було заявлено клопотання про допит свідків, які б могли підтвердити відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , хоча у судовому засіданні була присутня сестра останнього (як слухач).

Що стосується висновку молекулярно-генетичного дослідження №40172 від 06.11.2023 року, то воно фактично не підтверджує батьківство ОСОБА_5 , та не спростовує батьківство ОСОБА_4 дитини ОСОБА_1 , а лише підтверджує біологічне споріднення між ОСОБА_7 та позивачем. Суду не надані докази про відсутність у ОСОБА_7 іншого сина, який би міг ймовірно бути батьком позивача.

Крім того, у постанові від 29.08.2018 року у справі №641/9147/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відхилив аргументи касаційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги висновок експерта, оскільки стаття 53 КпШС України не має такої підстави визнання батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі.

З огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які з достовірністю підтверджували, що його мати та ОСОБА_5 спільно проживали й вели спільне господарство до його народження, спільно виховували та утримували його, померлий ОСОБА_5 за життя визнавав позивача своїм сином, а також не спростовано батьківство ОСОБА_4 , суд дійшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Також суд звертає увагу, що до участі у справі не залучено ОСОБА_7 , хоча на думку суду, на її права та інтереси дане рішення може вплинути.

Керуючись статтями 52-56 КпШС, статтями: 4, 10, 12, 13, 18, 76, 78, 80, 81, 83, 89, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Платона Майбороди, буд.25Б, код ЄДРПОУ: 04053967) про встановлення батьківства - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.07.2025 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод