Рішення від 01.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.07.2025р. Справа №905/169/25 (208/11853/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ,

розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

представники учасників справи не з?явились, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Донецької області, в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю КРАСНОЛИМАНСЬКЕ, знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 111154,92 грн. та 111154,92 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 26.02.2018 по 18.03.2021, був звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв?язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, а саме невиплату заробітної плати. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 було стягнуто ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати праці у загальному розмірі 255528,55 грн (сума з урахуванням відрахувань та податків), середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 255528,55 грн. (сума з урахуванням відрахувань і податків). Як зазначає позивач, виплату цих сум проведено у примусовому порядку виконавцем 06.06.2024. Вважаючи свої права порушеними, посилаючись на норми Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2021 № 159, а також статті 117 КЗпП України, позивач розрахував за період з березня 2021 року по червень 2024 року та просить стягнути з відповідача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 111154,92 грн., а також середній заробіток пропорційно заборгованості - 111154,92 грн.

На підтвердження вимог надано суду: паспортні дані та картку платника податків ОСОБА_1 , копію трудової книжки НОМЕР_2 , копію рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 по справі № 235/903/22 (провадження № 2/204/3876/23р.), копію виконавчого листа від 25.12.2023 по справі № 235/903/22, розрахунок заборгованості, правовстановлюючі документи представника позивача.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подав, про причини суд не повідомив.

У судовому засіданні 01.07.2025 сторони участі не приймали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку.

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує, що сторонам були забезпечені рівні можливості та права, виходячи з принципів господарського судочинства таких, як: рівність перед законом і судом, принцип диспозитивності, у відповідача було достатньо часу на формування своєї правової позиції і надання суду всіх письмових та електронних доказів, як шляхом направлення витребуваних судом документів поштою, так і шляхом направлення таких документів на електронну адресу суду через систему Електронний суд. Відповідач своїм правом не скористався та у визначені судом строки не подав відзив на позов, не навів поважних причин пропуску встановленого строку на його подання.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК, ч. 2 ст. 178 України).

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) працював в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» в період з 26.02.2018 по 18.03.2021, був звільнений за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 77к від 18.03.2021, що підтверджується записами трудової книжки позивача.

ОСОБА_1 звертався до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 у справі № 235/903/23 (провадження № 2/204/3876/23) позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати праці у загальному розмірі 255528,55 грн. (сума з урахуванням відрахувань і податків), середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 255528,55 грн. (сума з урахуванням відрахувань і податків). Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в сумі 7665,86 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У цьому рішенні суд встановив, що після звільнення позивача (18 березня 2021 року), у порушення ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, відповідач-роботодавець з ним не розрахувався. Згідно з довідкою від 20 листопада 2023 року №427, виданою ТОВ «Краснолиманське», суд встановив, що відповідач має перед ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за період з листопада 2019 року по березень 2021 року у загальному розмірі 255528,55 грн., при цьому сума заборгованості з виплати заробітної плати зазначена після утримання всіх обов`язкових податків та зборів, заборгованість не сплачена, тому позовні вимоги про стягнення заробітної плати підлягають задоволенню в цій сумі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд визначив кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 18 березня 2021 року (наступний день після отримання вимоги про розрахунок) - по дату винесення рішення суду (25 грудня 2023 року). Суд виходив з того, що такий захист трудових прав позивача узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року (п. 20), та не може бути розціненим як порушення принципу розгляду справи в межах заявлених позовних вимог. Кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 18 березня 2021 року по 25 грудня 2023 року (включно) складає 692 днів., сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 1070,77 грн. (середньоденна заробітна плата) х 692 (кількість днів затримки розрахунку) = 740972,84 гривень. Водночас, врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, виходячи з принципу справедливості і пропорційності, суд зменшив розмір середнього заробітку позивача, що підлягає стягненню з відповідача, до суми у 255528,55 грн.

Вказане рішення сторонами не оскаржувалось і набрало законної сили 25.01.2024, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру судових рішень офіційного веб-портала Судова влада України.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини, встановлені Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у рішенні від 25.12.2023 у справі № 235/903/22 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.

Як стверджує позивач, а відповідач не оспорює, що вказане вище судове рішення було виконано в примусовому порядку 06.06.2024.

Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У цій справі суд не має обґрунтованих підстав вважати недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом обставини виплати позивачу заборгованості саме 06.06.2024.

Предметом розгляду у справі, що розглядається, є вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з квітня 2021 року по травень 2024 року у розмірі 111154,92 грн. та середній заробіток в сумі 111154,92 грн., що визначено позивачем як пропорційно розміру заборгованості.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Приписами пункту 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).

Приписами пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Враховуючи наявність встановленого у цій справі факту невиплати позивачу сум заборгованості по заробітній платі при звільненні, господарський суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Суд бере до уваги, що позивач у позовній заяві стверджує, а відповідач не оспорює, що судове рішення у цивільній справі № 235/903/23 (провадження № 2/204/3876/23) виконано в примусовому порядку 06.06.2024.

За розрахунком позивача інфляційне збільшення від боргу у сумі 255528,55 грн. за період з березня 2021 року по червень 2024 року становить 111154,92 грн.

Такий розрахунок суд вважає помилковим, а вимогу такою що підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Закон України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (з подальшими змінами) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону № 1282-XII).

Частиною 4 цього Закону унормовано, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. (стаття 6 Закону № 1282-XII).

Перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду (стаття 8 Закону № 1282-XII).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається «Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (пункт 3 Прикінцевих положень цього Закону).

Тобто у 2023 році не проводиться нарахування сум індексації, які визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (зі змінами), тому позивач безпідставно включив до розрахунку індексацію за 2023 рік.

За повідомленням Державної служби статистики України на його офіційному сайті загальний індекс споживчих цін (індекс інфляції) в Україні у березні-грудні 2021 року складав 110,0 %, січні-грудні 2022 року - 126,6 %, січні-травні 2024 року - 102,0 %.

За підрахунком суду (за допомогою програмного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН) у період 01.03.2021 - 31.12.2021 (306 днів) сукупний індекс інфляції = (101.70 : 100) x (100.70 : 100) x (101.30 : 100) x (100.20 : 100) x (100.10 : 100) x (99.80 : 100) x (101.20 : 100) x (100.90 : 100) x (100.80 : 100) x (100.60 : 100) = 1.07528206, інфляційне збільшення: 255528.55 x 1.07528206 - 255528.55 = 19236,72 грн.; у період 01.01.2022-31.12.2022 (365 днів) сукупний індекс інфляції = (101.30 : 100) x (101.60 : 100) x (104.50 : 100) x (103.10 : 100) x (102.70 : 100) x (103.10 : 100) x (100.70 : 100) x (101.10 : 100) x (101.90 : 100) x (102.50 : 100) x (100.70 : 100) x (100.70 : 100) = 1.26603244, інфляційне збільшення: 255528.55 x 1.26603244 - 255528.55 = 67978,88 грн.; у період 01.01.2024-31.05.2024 (152 дні) сукупний індекс інфляції = (100.40 : 100) x (100.30 : 100) x (100.50 : 100) x (100.20 : 100) x (100.60 : 100) = 1.02015558, інфляційне збільшення: 255528.55 x 1.02015558 - 255528.55 = 5150,33 грн.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, за висновком суду, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, у сумі 92365,93 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 111154,92 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Як відомо, позивач був звільнений з ТОВ КРАСНОЛИМАНСЬКЕ 18.03.2021, однак відповідачем не було проведено з ним остаточного розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська із відповідним позовом та прийняття вказаним судом рішення від 25.12.2023 у справі № 235/903/22, яке набрало законної сили і має преюдиційний характер для справи № 905/169/25 (208/11853/24), що розглядається.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25.12.2023 у справі № 235/903/23 між іншим задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку частково, за період з 18 березня 2021 року по 25 грудня 2023 року (включно), в сумі 255528,55 грн.

Звертаючись до суду з позовом, що розглядається, позивач ані у своїй позовній заяві, ані окремим документом не навів обгрунтованого розрахунку пред`явлених до стягнення з відповідача сум середнього заробітку, не навів вихідних даних для такого розрахунку (конкретний період розрахунку) та міркування, якими керувався визначаючи відповідну суму, обмежившись лише вказівкою пропорційно розміру заборгованості.

Оскільки господарський суд не наділений повноваженнями доповнювати позовну заяву міркуваннями, які позивач не навів у її тексті, пред`явлені до стягнення з відповідача суми середнього заробітку суд вважає необґрунтованими та недоведеними належним чином.

Крім того суд бере до уваги, що відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

У позовній заяві сам позивач стверджує, що виплату сум, стягнутих з відповідача за судовим рішенням від 25.12.2023 по справі № 235/903/22 проведено у примусовому порядку виконавцем 06.06.2024.

З даним позовом до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська ОСОБА_1 звернувся 19.10.2024 в системі Електронний суд, тобто через 4 місяці та 13 днів з моменту виплати.

Отже, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку з порушенням встановленого законом тримісячного строку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012, в той час коли позивач мав право звернутись до суду із цим позовом в період 07.06.2024-07.09.2024. Пояснень щодо пропуску такого строку позивачем надано не було, а тому суд не вбачає підстав для задоволення даної вимоги.

У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем виконаний частково, оскільки ним частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, що зумовлює часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставки судового збору, зокрема за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини заробітку, а також враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за вимогами про стягнення заробітної плати та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в дохід Державного бюджету в розмірі 805,17 грн. (968,96 грн. х 92365,93 грн. / 111154,92 грн. = 805,17 грн.).

Судовий збір за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні покладається повністю на позивача, у сумі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 92365,93 грн.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в розмірі 805,17 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 03.07.2025.

Суддя Н.В. Величко