Ухвала від 03.07.2025 по справі 904/284/22

УХВАЛА

03 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/284/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Картере В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 (колегія суддів у складі: Мороз В.Ф. - головуючий, Іванов О.Г., Чередко А.Є.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/284/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАБЛ-ШУТЕР СЕРВІС"

до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) 16.06.2025 подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 у справі № 904/284/22, якою відхилено грошові вимоги скаржника до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" в загальній сумі 10084,40 грн.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ГУ ДПС у Запорізькій області, Верховний Суд дійшов висновку, що вказана касаційна скарга підлягає залишенню без руху з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

До Господарського суду Дніпропетровської області 23.07.2024 від ГУ ДПС у Запорізькій області надійшла заява з грошовими вимогами до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "ДНІПРОДІПРОВОДГОСП" в загальній сумі 10084,40 грн, з яких: 4028,40 грн - основний платіж, 6056,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 встановлений у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду; касаційних скарг у справі про банкрутство 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, скаржник повинен був надати суду докази сплати судового збору за подання касаційної скарги до Верховного Суду у розмірі 9689,60 грн (3028 х 2) х 200% х 0.8 )).

Однак скаржником до касаційної скарги не додало жодних доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зокрема, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України скасування судових рішень через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати про неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування, яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, а також зазначити виключний (виключні) випадок (випадки), передбачений (передбачені) п.п. 1 - 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо підстави (підстав), на якій (яких) подано касаційну скаргу.

Касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області містить суперечливі доводи щодо підстав касаційного оскарження, оскільки скаржник фактично зазначає взаємовиключні підставі, виходячи з того, що скаржник вказує, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Тобто, фактично скаржник зазначає підставу касаційного оскарження судових рішень, зазначену у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (застосувавння норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), оскільки підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначене у п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Верховний Суд зазначає, у разі подання касаційної скарги на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

Отже, касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області подана без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, оскільки скаржник належним чином не зазначив підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень у цій справі відповідно до вимог ч. 2 ст. 287 зазначеного кодексу.

Крім того, згідно зі ст. 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Проте до касаційної скарги ГУ ДПС у Запорізькій області не додано належних доказів надсилання копії касаційної скарги кредиторам у справі №904/284/22.

Неповідомлення учасника судового процесу у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, передбачені ч. 3 ст. 2 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Вимогами ч. 2 ст. 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 ст. 292 ГПК України із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку в розмірі 9689,60 грн, зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України , а також наданання доказів направлення копії касаційної скарги кредиторам у цій справі.

Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2024 у справі № 904/284/22 залишити без руху.

2. Встановити скаржнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

3. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду В. Картере