Рішення від 04.07.2025 по справі 904/2082/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2082/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір

за позовом Фізичної особи-підприємця Швець Олени Олександрівни, м. Кам`янське, Дніпропетровської обл.

до Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, м. Кам`янське, Дніпропетровської обл.

про стягнення заборгованості у сумі 66 322,58 грн.

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Швець Олена Олександрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 46 000,00 грн., що складають суму заборгованості за договором № 965-20 від 17.08.2020, 4 015,24 грн. - річних, 16 307,34 грн. - інфляції грошових коштів.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 965-20 придбання паркових лавок зі спинкою (за ДК 021:2015 - 39110000-6 - Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них) від 17.08.2020 в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що останній не порушував зобов`язання та не прострочив його виконання, оскільки обов`язок покупця сплатити за товар повинен супроводжуватися фактом надходження бюджетних коштів. У разі відсутності таких коштів, на думку Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради, порушення зобов`язання або його прострочення не настає.

Так, за твердженням відповідача, факт відсутності бюджетних коштів підтверджується пояснювальними записками Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради до річного звіту ф.7 "Звіт про бюджетну заборгованість" станом на 01.01.2021, 01.01.2022 та службовими записками № 4-5/54-21вих від 09.02.2021, № 4-5/40-22вих від 27.01.2022 щодо виділення додаткових бюджетних призначень, в яких зафіксовано заборгованість у розмірі 46 000, 00 грн. через відсутність фінансування.

Таким чином, зазначає відповідач, зважаючи на зміст пункту 4.2. спірного договору, порушення зобов`язання або його прострочення відсутнє, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Вказує останній і про те, що строк дії спірного договору закінчився 01.06.2022, додаткової угоди на продовження строку його дії не укладено з вини позивача, у зв`язку з чим Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради не має можливості сплачувати кошти.

20.05.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява, в якій останній просить застосувати позовну давність до позовних вимог Фізичної особи-підприємця Швець Олени Олександрівни про стягнення заборгованості за договором поставки та відмовити у позові.

26.05.2025 від позивача через систему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає про те, що початок строку позовної давності починається з 01.06.2022 та закінчується 01.06.2025.

28.05.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" до суду надійшли заперечення на відповідь позивача, в яких останній вказує про те, що, виходячи зі змісту пункту 4.1. договору, беручи до уваги дату підписання видаткової накладної та рахунку 19.10.2020, у позивача виникло право звернутися до суду починаючи з 20.10.2020, однак своїм правом ФОП Швець О.О. скористалась лише 29.04.2025.

Ухвалою від 05.05.2025 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/2082/25, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором № 965-20 придбання паркових лавок зі спинкою (за ДК 021:2015 - 39110000-6 - Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них) від 17.08.2020.

17.08.2020 Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради (далі - покупець, відповідач у даній справі) та Фізичною особою-підприємцем Швець Оленою Олександрівною (далі - постачальник, відповідач у даній справі) укладено договір № 965-20 придбання паркових лавок зі спинкою (за ДК 021:2015 - 39110000-6 - Сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них) (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного вище договору постачальник зобов`язався поставити - паркові лавки зі спинкою (далі - товар), за цінами, визначеними у специфікації, а покупець - прийняти та оплатити вартість товару в строки та порядку, які передбачені договором.

Згідно з пунктом 3.1. загальна сума договору відповідно до електронного аукціону становить - 46 000,00 грн. без урахування ПДВ.

Розрахунок між сторонами проводиться тільки в національній валюті України - гривні.

Оплата за придбання товару здійснюється після підписання сторонами видаткової накладної та виставленого рахунку (пункт 4.1. договору).

У пункті 4.2. договору сторонами узгоджено, що розрахунки оплати проводяться покупцем по факту надходження бюджетних коштів. Форма оплати безготівкова.

Відповідно до пункту 4.4. договору розрахунки за виконання зобов`язань здійснюються відповідно до ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 4.5. договору встановлено, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконання зобов`язань здійснюються з дати отримання покупцем бюджетних коштів на свій реєстраційний рахунок з відтермінуванням платежу до 120 календарних днів.

Строк поставки товару до 31.12.2020 (пункт 5.1. договору).

Відповідно до пункту 5.2. договору місце поставки: Дніпропетровська область, м. Кам`янське

- бульвар Героїв, 38 - 3 штуки;

- бульвар Героїв, 40 - 1 штука;

- проспект Дружби народів, 37 - 3 штуки;

- проспект Дружби народів, 45 - 3 штуки.

Згідно з підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за товар.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 10.1.).

У матеріалах справи міститься специфікація (додаток № 2 до договору № 965-20 від 17.08.2020), в якій сторони узгодили до поставки товар - паркову лавку зі спинкою, в кількості 10 шт., за ціною за одиницю без ПДВ 4 600,00 грн., на суму 46 000,00 грн. без ПДВ.

30.12.2020 сторонами підписано додаткову угоду № 1, в якій останні вирішили продовжити дію договору № 965-20 від 17.08.2020 до 31.12.2021.

У подальшому, додатковою угодою № 3 від 31.12.2021 сторонами продовжено дію договору № 965-20 від 17.08.2020 до 01.06.2022.

Виконуючи умови спірного договору позивачем 19.10.2020 поставлено паркові лавки зі спинкою в кількості 10 шт. в наступних місцях у місті Кам`янське: проспект Дружби народів, 37 - 3 штуки; бульвар Героїв, 38 - 3 штуки; проспект Дружби народів, 45 - 3 штуки; бульвар Героїв, 40 - 1 штука, що підтверджується залученими до матеріалів справи актом монтажу № 1/приймання передачі (придбання та встановлення паркових лав зі спинкою) на суму 46 000,00 грн., який підписано та скріплено печаткою відповідача без зауважень та заперечень, та видатковою накладною № 19/10 від 19.10.2020 на суму 46 000,00 грн., яка підписана представником Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради Овдієнко Т.П. на підставі довіреності № 319 від 19.10.2020.

У матеріалах справи також містяться підписані сторонами та скріплені печаткою відповідача акти звіряння взаємних розрахунків станом на 31.10.2020 та 30.09.2023 за спірним договором, відповідно до яких заборгованість відповідача перед позивачем складає суму 46 000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, ФОП Швець Олена Олександрівна вказує про те, що заборгованість за спірним договором в сумі 46 000,00 грн. відповідачем не погашена, що й стало причиною виникнення спору у даній справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вже було зазначено вище, у пункті 4.1. договору сторонами узгоджено, що оплата за придбання товару здійснюється після підписання сторонами видаткової накладної та виставленого рахунку.

Пунктом 4.5. договору встановлено, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконання зобов`язань здійснюються з дати отримання покупцем бюджетних коштів на свій реєстраційний рахунок з відтермінуванням платежу до 120 календарних днів.

Однак, слід зазначити про те, що надходження бюджетних коштів не є тією подією, яка має неминуче настати, у зв`язку з чим настання зобов`язання з оплати за договором не може визначатися вказівкою на таку подію, оскільки умови договору повинні бути виконуваними.

Тому, виходячи з принципів розумності, добросовісності та справедливості, які є одними із загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України), принципу верховенства права, яким керується суд при розгляді справи (стаття 11 Господарського процесуального кодексу України), враховуючи, що сторони чітко передбачили оплату товару з відтермінуванням платежу до 120 календарних днів після підписання сторонами видаткової накладної та виставленого рахунку, суд доходить висновку, що датою остаточної оплати відповідачем поставленого товару за спірним договором є 16.02.2021.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказів виконання зобов`язання щодо здійснення розрахунків за отриманий від позивача товар на суму 46 000,00 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач заявив до стягнення з відповідача річні у розмірі 4 015,24 грн. за загальний період прострочення з 01.06.2022 по 28.04.2025 та інфляцію грошових коштів у розмірі 16 307,34 грн. за загальний період прострочення з червня 2022 по березень 2025.

Розрахунки річних та інфляції грошових коштів здійснено позивачем відповідно до умов договору та діючого законодавства, у зв`язку з чим зазначені в розрахунках суми підлягають до примусового стягнення з відповідача.

Заперечення відповідача до уваги господарським судом не приймаються як такі, що спростовані матеріалами справи.

Щодо позовної давності, про застосування якої до спірних правовідносин заявляє відповідач слід зазначити про таке.

Відповідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Так, господарським судом встановлено, що датою остаточної оплати відповідачем поставленого товару за спірним договором є 16.02.2021, тобто прострочення в оплаті мало місце з 17.02.2021.

В той же час, суд враховує, що відповідно до пункту 12 Перехідних Положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 установлено на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 19 Перехідних Положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на те, що строк позовної давності продовжено на період дії карантину та зупинено на строк дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах встановленого законом строку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Щодо розподілу судових витрат господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 та 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Так, позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги позивачем до матеріалів справи надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1347984 від 20.04.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2469 від 19.03.2012; договір на надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) № 1-25/гпк від 20.04.2025; акт виконаних робіт від 20.04.2025 до договору на надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) № 1-25/гпк від 20.04.2025; квитанцію до прибуткового касового ордера № 1 від 20.04.2025 на суму 7 000,00 грн.

Так, 20.04.2025 Адвокатом Редько Сергієм Миколайовичем (далі - адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Швець Оленою Олександрівною (далі - клієнт, позивач у даній справі) укладено договір на надання професійної правничої допомоги (адвокатських послуг) № 1-25/гпк (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного вище договору клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу (адвокатські послуги), а саме: представляти інтереси клієнта у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, органах місцевого самоврядування, в органах державної виконавчої служби, приватних виконавців України, а також вести від імені клієнта справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, стягувачу або боржнику, свідку, захищати інтереси клієнта у кримінальних справах, цивільних справах, адміністративних справах; для чого надає йому право: подавати від мого імені заяви, в тому числі позовні заяви, знайомитись з матеріалами справи, робити з них копії, прослуховувати фіксацію судового процесу, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності або неповноти, одержувати копії рішень, постанов та ухвал суду, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам; спеціалістам, подавати клопотання, заяви, подавати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають під час судового розгляду, заперечувати проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, змінювати підстави та предмет позову, визнавати дозов повністю та/або частково, укладати мирові угоди тощо, одержувати довідки та документи в будь-яких компетентних органах, сплачувати судовий збір або будь-які інші платежі, розписуватись за мене, а також виконувати всі інші дії, пов?язані з виконанням цього договору.

Участь на боці клієнта з метою представництва інтересів ОСОБА_1 по справі про стягнення заборгованості за договором придбання паркових лавок зі спинкою (за ДК 0212015-39110000-6- сидіння, стільці та супутні вироби і частини до них) № 965-20 від 17.08.2020 (пункт 1.2. договору).

У пункті 4.1. договору сторони домовились, що вартість надання послуг адвоката складає - 7 000,00 грн., які сплачуються в день підписання договору. Фактом підтвердження сплати є квитанція до приходно-касового ордеру.

Згідно з пунктом 4.2. договору за послуги, що надаються адвокатом, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, передбаченому актом виконаних робіт, що є невід`ємним додатком до даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 6.1.).

20.04.2025 сторонами складено та підписано акт виконаних робіт, відповідно до пункту 1 якого адвокат, в порядку та на умовах, визначених договором № 1-25/гпк від 20.04.2025, надав правову допомогу (адвокатські послуги), а клієнт прийняв правову допомогу (адвокатські послуги) з питань, пов`язаних з врегулюванням відносин по захисту прав та законних інтересів Швець О.О. у справі про стягнення заборгованості за договором поставки, а саме: надання правової допомоги, яка складається з надання консультацій; дослідження спірних правовідносин; наданих доказів; збирання необхідних доказів; складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді, вартістю 7 000,00 грн.

Загальна вартість робіт за договором № 1-25/гпк від 20.04.2025 на надання правової допомоги (адвокатських послуг) складає 7 000,00 грн., які повністю сплачені клієнтом на користь адвоката у момент підписання даного акту, що підтверджується квитанцією № 1 від 20.04.2025 до прибуткового ордера (пункт 3 акта).

У матеріалах справи міститься квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 20.04.2025 на суму 7 000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є гонораром адвоката, тож належить до судових витрат.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони.

Господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем документи на підтвердження факту надання правничої допомоги, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг) відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, господарським судом встановлено, що обсяг наданих адвокатом послуг підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, вартість послуг адвоката є адекватною, доказів на їх завищення Департаментом житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради суду не надано.

Крім того, враховуючи те, що відповідачем у даній справі не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, суд, в силу приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн., яка заявлена до стягнення позивачем.

Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради (51931, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, вул.Героїв-рятувальників, будинок 14, код ЄДРПОУ 34827358) на користь Фізичної особи-підприємця Швець Олени Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 46 000,00 грн. - основного боргу; 4 015,24 грн. - річних; 16 307,34 грн. - інфляції грошових коштів; 7 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн. - судового збору.

Загальна сума, що підлягає до стягнення, складає - 75 744,98 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 04.07.2025.

Суддя І.Ф. Мельниченко