Ухвала від 20.06.2025 по справі 127/13901/25

Справа № 127/13901/25

Провадження № 2/646/3170/2025

У Х В А Л А

20.06.25 м. Харків

Суддя Основ`янського районного суду міста Харкова Серпутько Д.Є., розглянувши позовну заяву, ОСОБА_1 до Куп`янської міської ради Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

До Основ`янського районного суду міста Харкова із Вінницького міського суду Вінницької області надійшли матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Куп`янської міської ради Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, з огляду на наступне.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються, визначені ст. 175-177 ЦПК України.

Суд зазначає, що завданнями та основними засадами цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, убачається, що загальний місцевий суд може прийняти рішення по суті цивільної справи за майновим позовом особи тільки у разі наявності цивільно-правового спору між позивачем та відповідачем - особою, яка порушує, невизнає або оспорює речове право позивача.

У поданій позовній заяві, позивач вказує, що відповідачем по справі є Куп`янська міська рада Харківської області, однак не викладає обставин, в чому полягає порушення прав позивача з боку відповідача, а саме - яким чином відповідачем оспорюється або не визнається право власності ОСОБА_1 на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 67,8 кв.м та не зазначає докази, що підтверджують дані обставини, або ж докази втрати позивачем документа, який засвідчує його право власності.

Адже з поданої позовної заяви вбачається, що право власності на будинок належить позивачу на підставі оригіналу правовстановлюючого документа - договору купівлі-продажу жилого будинку від 05.11.1997, та зареєстроване в Куп`янському БТІ 10.12.1997 за реєстровим № 1060 і вписане в реєстрову книгу під № 6. Вказаний договір знаходиться у позивача, він не втрачений. Крім того, суду не надані докази скасування, розірвання чи в інший спосіб припинення, втрати чинності вказаного договору купівлі-продажу квартири.

Тому, всупереч положенням ст. 392 ЦК України позивач у власній позовній заяві не вказав обставин та не надав до суду належних та допустимих доказів, на підтвердження існування спору про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна будинок та наявності фактів оспорення або невизнання права власності позивача на цей будинок іншою особою відповідачем по справі - Куп`янською міською радою Харківської області.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями) (далі - Закон) встановлює положення, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС: від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84214754; від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81910771; від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89595389.

Відповідно до п. 1.5-1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, яке знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 № 121 (надалі - Інструкція № 121), яка діяла станом на 2001 рік, державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, яка є обов`язковою для власників незалежно від форми власності, здійснювали комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Державну реєстрацію права власності позивача на вказаний будинок було проведено 10.12.1997 Куп`янським БТІ у відповідності до приписів Інструкції №121, про що здійснений реєстраційний запис № 1060 і вписаний в реєстрову книгу під № 6.

Тому, право власності заявника на вказану квартиру відповідно до зазначених положень Закону є зареєстрованим 10.12.1997 р. №1060 та дійсним, визнається Державою Україна на рівні Закону та виникло ще 05.11.1997 на підставі належного правовстановлюючого документу договору про купівлю-продаж жилого будинку від 05.11.1997, згідно законодавства, яке діяло на той час (ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про власність» та ст. 128 ЦК УРСР 1961 року), тобто до 01.01.2013.

Щодо ефективного засобу (способу) захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 41 Основного Закону України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).

За частиною другою статті 41 Основного Закону України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з юридичною позицією, що її сформулював Конституційний Суд України, "право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах" (друге речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема договори та інші правочини тощо. За частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

07.03.2025 року позивач звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області із електронною заявою № 65670900 щодо проведення реєстраційних дій відносно права власності на будинок АДРЕСА_1 та надала вищезазначений договір про купівлю-продаж жилого будинку від 05.11.1997, як підставу набуття права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Виходячи з аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується інформація реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в усіх без винятку випадках, коли на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно подаються документи, що підтверджують дату виникнення такого права до 1 січня 2013 року.

Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 10.03.2025 № 77714369 згідно електронної заяви позивача від 07.03.2025 № 65670900 має посилання на лист першого заступника Міністра юстиції України Євгенія Горовця від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4, згідно якого, між іншим, зазначено, що коли комунальні підприємства БТІ, які розташовані на деокупованій території, не можуть надати повну та достовірну інформацію стосовно проведеної до 2013 року державної реєстрації прав, відомості про яку містяться виключно на паперових носіях, то в окресленому випадку подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а також наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, з посиланням на п. 4 та п. 5 ч. 1 статті 24 Закону:

- подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

- наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Позивач звернувся до Департаменту реєстрації Харківської міської рад Харківської області із електронною заявою № 65670900 щодо державної реєстрації права власності на вказаний будинок та надала правовстановлюючий документ на будинок - договір про купівлю-продаж жилого будинку від 05.11.1997, з якого державний реєстратор мав реальну можливість пересвідчитися у наявності права власності позивача на вказаний об`єкт нерухомого майна та наявності його державної реєстрації, проведеної КП КБТІ.

Відповідно до ст. 27 Закону однією з визначених законодавцем підстав для державної реєстрації прав є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, чи його дублікат.

Слід зазначити, що при проведенні первинної реєстрації речових прав на нерухоме майно в ДРРП, подання належних правовстановлюючих документів на реєстрацію, що підтверджують виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна у заявника є достатнім та додаткові відомості державним реєстратором для проведення вказаних реєстраційних дій не вимагаються.

Тому, у даному випадку, посилання державного реєстратора на таку підставу прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, як те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, на думку суду є необґрунтованим.

Крім того, посилання державного реєстратора як на підставу прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій на наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями не обґрунтовано у самому рішенні фактичними даними та є безпідставним.

Суд відноситься критично до обґрунтування державним реєстратором відмови у проведенні реєстраційних дій посиланням на лист першого заступника Міністра юстиції України Євгенія Горовця від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4 яке містить оціночне судження посадової особи про те, що, якщо комунальні підприємства БТІ, які розташовані на деокупованій території, не можуть надати інформацію стосовно проведеної до 2013 року державної реєстрації прав, то подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а також наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Щодо питання проведення реєстраційних дій, вказаний лист не є рекомендацією для застосування всіма органами реєстрації прав України.

Так у самому листі містяться відомості, що він стосується окресленого випадку та застереження, що листи Мінюсту не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер. Їх реальне значення не перевищує авторитету аргументів та суджень, покладених в основу відповідної правової позиції. Роз`яснення законодавства, яке міститься у цьому листі, не є юридичною консультацією щодо конкретної ситуації та не враховує особливостей відповідних фактичних обставин.

Згідно ст. 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що державний реєстратор має приймати самостійні рішення щодо проведення реєстраційних дій або відмову у їх проведенні, зобов`язаний керуватися лише Законом, а не інформаційними листами органу державної влади, уникати будь-якого втручання у власну діяльність.

Суддя також наголошує, що така підстава для відмови в державній реєстрації, як неотримання вказаної інформації - довідки БТІ про проведену раніше КП КБТІ реєстрацію, за умови надання державному реєстратору правовстановлюючого документу на квартиру з відміткою (штампом) про проведену державну реєстрацію згідно законодавства, яке діяло на час такої реєстрації, відсутня у переліку підстав для відмови в державній реєстрації прав, встановленому ч. 1 ст. 24 Закону, тому не є законною підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову позивачу в проведенні реєстраційних дій за її заявою.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Відповідну правову позицію викладено в постанові КГС ВС від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85742527.

Перелік підстав, за яких державний реєстратор може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, є вичерпним. Відповідну правову позицію викладено в постановах КГС ВС: від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76025874 ;від 15.03.2018 у справі № 910/4997/17 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72939194.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року є підставою для зупинення розгляду заяви, а не відмови в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

При цьому, стаття 37 Закону встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Інформація про можливість оскарження також міститься у рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 20.04.2024 № 73224465.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.

У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Також суд звертає увагу заявника на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2024 у справі № 280/174/24.

Тому суд вважає, що належним та ефективним способом судового захисту прав позивача відповідно до Закону є саме можливість оскарження дій суб`єкта владних повноважень шляхом звернення з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Прокопенко О.О. про відмову в проведенні реєстраційних дій від 10.03.2025 № 77714369.

Крім того, в рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 10.03.2025 № 77714369, прийнятому державним реєстратором прав на нерухоме майно Прокопенко О.О. зазначено, що дане рішення може бути оскаржено відповідно до законодавства до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протягом двох місяців, або до Харківського окружного адміністративного суду протягом шестимісячного строку з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, проте в матеріалах справи відсутні дані щодо оскарження позивачем вищевказаного рішення.

Тому, позивачу необхідно уточнити обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, належним чином обґрунтувати наявність цивільно-правового спору та правомірність залучення у якості відповідача по справі - Куп`янської міської ради Харківської області, яким чином, які права позивача порушено відповідачем або іншою особою, надати докази, що підтверджують вказані обставини та визначитися з ефективним способом судового захисту порушених прав (п. 5 ч 3 ст.175, ч. 1 ст. 185 ЦПК України).

Наведені обставини унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення її недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Куп`янської міської ради Харківської області, про визнання права власності на житловий будинок залишити без руху.

Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Роз`яснити, що при невиконанні вимог даної ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.Є. Серпутько