Постанова від 02.07.2025 по справі 915/273/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/273/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ?Ніконджитбудсервіс?</a>

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 (колегія суддів: Філінюк І. Г. головуючий, Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 (суддя Адаховська В. С.)

за позовом Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Ніконджитбудсервіс?</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фонд державного майна України,

про зобов`язання вчинити певні дії,

за участю:

позивача: Валентова К. В. (самопредставництво),

відповідача: Іванюк О. Я. (керівник),

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1Миколаївська міська рада звернулася до господарського суду з позовною заявою, в якій просила суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Ніконджитбудсервіс передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128.

1.2Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний гуртожиток включено до Програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки і, по суті, цей позов спрямований на реалізацію мешканцями спірного гуртожитку житлових прав на приватизацію житла, які можуть бути реалізовані виключно після передачі цього гуртожитку в комунальну власність.

1.3Відповідач заявив про застосування позовної давності.

2.Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025, позов задоволено.

2.2Суд мотивував своє рішення тим, що належна відповідачу частина гуртожитку підлягає передачі у власність територіальної громади на безкомпенсаційній основі, як то передбачено підпунктом б пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, чинного на час подання позову.

2.3При цьому суд відхилив посилання відповідача на пропущену позовну давність та зазначив, що процедура передачі спірного гуртожитку не була завершена внаслідок неправомірних дій відповідача, такі дії є триваючим правопорушенням та позбавляють позивача можливості реалізувати свої права та прийняти гуртожиток до комунальної власності територіальної громади міста.

3.Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю ?Ніконджитбудсервіс?</a> просить наведені судові рішення скасувати, а в позові відмовити.

3.2Скаржник вважає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин підпункт б пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків та не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, суть яких полягає в тому, що рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

3.3Крім того, посилається на те, що суди не врахували: висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2022 у справі № 911/152/18, в якій зазначено, що суди помилково обмежилися посиланням на неможливість впливу рішення Конституційного Суду України від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021 у справі № 3-181/2020(440/20) на спірні правовідносини як такі, що виникли до прийняття цим судом такого рішення; практику Європейського суду з прав людини щодо втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном, у результаті якого у держави виникає обов`язок відшкодувати такій особі завдану їй шкоду; правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19, оскільки залишили поза увагою преюдиційне значення обставин, що встановленні постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 у справі № 14/119/08-НР і були предметом спору в цій справі, а тому порушили статті 75, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

3.4У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційне провадження закрити, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження. Так, посилається на те, що правовідносини у цих справах не є подібними, оскільки: у справі № 4819/49/19 досліджувалося питання можливості перегляду за виключними обставинами ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду відповідно до приписів Кримінально-процесуального кодексу України, тобто норм процесуального права; у справі № 911/152/18 Верховний Суд прийняв відповідну постанову за заявами про перегляд за виключними обставинами судового рішення, а не за результатами касаційного розгляду за загальними підставами і не викладався висновок щодо застосування будь-якої норми права, а наведена скаржником теза з цієї постанови є висновком за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а не правовим висновком в розумінні приписів ГПК України.

3.5При цьому від скаржника надійшло клопотання про залишення відзиву без розгляду з тих підстав, що Верховним Судом встановлено строк його подання до 16.06.2025 тобто останній день подання відзиву є 15.06.2025, натомість вказаний відзив надійшов до Верховного Суду 17.06.2025. Тому позивач подав відзив поза встановленим судом строком.

3.6Однак колегія суддів зазначає, що відповідач подав відзив через систему Електронний суд 16.06.2025, тобто в межах встановленого в ухвалі Верховного Суду від 27.05.2025 строку та з урахуванням положень частини 6 статті 116 ГПК України, а тому відсутні правові підстави для залишення його без розгляду.

3.7Подані 01.07.2025 Міськрадою додаткові пояснення, які є по суті доповненням до відзиву, не можуть бути прийняті з огляду на те, що рада у передбачений законом строк вже скористалася своїм правом на подання відзиву, а тому згідно частини 2 статті 118 ГПК України залишаються без розгляду як такі, що подані поза встановленим строком.

4.Мотивувальна частина

4.1Суди встановили, що рішенням Миколаївської міської ради депутатів трудящий від 28.12.1972 за № 1228 прийнятий в експлуатацію 9-ти поверховий гуртожиток на вул. Космонавтів, 128 у м. Миколаєві та переданий на баланс Миколаївського заводу конденсаторів.

4.2Наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 24.02.1994 № 260 на базі Миколаївського заводу конденсаторів створено ВАТ Ніконд.

4.3Відповідно до статуту ВАТ Ніконд, затвердженого зборами учасників від 05.12.1996, зареєстрованого виконкомом Миколаївської міської ради 19.12.1996, ВАТ Ніконд створено шляхом перетворення державного товариства Миколаївський завод конденсаторів у ВАТ відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 219/93 Про корпоратизацію державних підприємств. Засновником ВАТ виступило Міністерство машинобудівельного військово-промислового комплексу і конверсії України.

4.4В 1996 році ВАТ Ніконд передало гуртожиток зі свого балансу на баланс створеного дочірнього підприємства ДП Водопій, яке обслуговувало житловий фонд.

4.5Згідно з рішенням правління ВАТ Ніконд від 05.01.1999 № 52 та протоколу загальних зборів засновників від 24.01.2000 № 1 було створено ТОВ Ніконджитбудсервіс, якому співзасновник ВАТ Ніконд в особі ДП Водопій за актом приймання-передачі передав до статутного фонду гуртожиток літ. А-9 площею 6575,5 кв. м на вул. Космонавтів, 128 та житловий будинок на вул. Карла Марскса 21/1 у м. Миколаєві.

4.6Наказом Фонду державного майна від 22.02.1999 № 325 підведено підсумки продажу акцій ВАТ Ніконд та прийнято рішення про завершення приватизації ВАТ.

4.7Згідно з вказаними документами житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128 та житловий будинок за адресою: м. Миколаїв, вул. К. Маркса, 22/1 до статутного фонду ВАТ Ніконд не увійшли.

4.8Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами від 26.05.2000 № 320 не підтверджує права власності ВАТ Ніконд на житловий фонд (гуртожиток).

4.9Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.11.2009 у справі № 14/119/08-НР та в силу приписів статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

4.10За зверненням мешканців гуртожитку рішенням Миколаївської міської ради від 29.05.2001 № 30/32 дано згоду на прийняття в комунальну власність громади м. Миколаєва гуртожитку та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговує, які знаходяться на балансі ВАТ Ніконд, а в пункті 13 зазначено міському виконавчому комітету прийняти вищезгадані об`єкти в порядку Закону України Про передачі об`єктів права державної та комунальної власності і Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891.

4.11На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 23.06.2001 № 468 ТОВ Ніконджитбудсервіс 03.07.2001 отримало свідоцтво про право колективної власності на гуртожиток загальною площею 6575,5 кв. м, яке зареєстроване у КП ММБТІ 03.07.2001 за № 303.

4.12ТОВ Ніконджитбудсервіс спірний гуртожиток в комунальну власність громади не передало.

4.13Позивач листом від 27.01.2020 за вих. № 428/02.02.01-40/14/20 звернувся до відповідача, в якому просив у 30-ти денний строк з моменту отримання цього листа надати рішення органу управління (уповноваженої особи), визначеного статутом товариства, щодо згоди на передачу у власність територіально громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради 9068/10000 часток гуртожитку за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128.

4.14Відповідач листом від 28.02.2020 за вих. № 73 відмовив у наданні такої згоди, зауваживши, що наразі все майно ТОВ Ніконджитбудсервіс перебуває у арешті та частка товариства 9068/10000 не знаходиться у одноособовому користуванні, оскільки окрім товариства цією часткою володіють ще 40 осіб.

4.15Однак суди встановили, що згідно з наданими позивачем відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 25.04.2024 об`єкт нерухомого майна гуртожиток загальною площею 6575,5 кв. м, житловою площею 2965,5 кв. м за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 128 знаходиться у спільній частковій власності та 9068/10000 якого належить ТОВ Ніконджитбудсервіс.

4.16Крім того, як вбачається із рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11.04.2005 у справі № 2-2173/2005г за Товариством з обмеженою відповідальністю ?Ніконджитбудсервіс? визнано право власності на 9068/10000 частки гуртожитку № 128 на вулиці Космонавтів у місті Миколаєві.

4.17Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.18За положенням частин 1, 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів: 1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) за згодою власника гуртожитку за його рішенням; б) без згоди власника гуртожитку за рішенням суду; 2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються: а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради; б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, за рішенням суду за позовом місцевої ради; 3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

4.19Конституційний Суд України у справі № 3-181/2020(440/20) дійшов висновку про те, що підпункт "б" пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам частин 1, 2 статті 8, частини 3 статті 22, частин 1, 4, 5 статті 41 Конституції України, отже є таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) (рішення від 20.10.2021 № 7-р(ІІ)/2021).

4.20У цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини виплата компенсації за майно є суттєвим фактором при оцінці наявності справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватних осіб; така компенсація має бути обґрунтовано пов`язаною з вартістю майна на час його відчуження.

4.21Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, в основу своїх судових рішень поклали висновки про те, що до спірних правовідносин застосовним є підпункт "б" пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", оскільки його визнано неконституційним вже після звернення позивача з цим позовом.

4.22Однак колегія суддів зазначає, що за сформованою практикою Великої Палати Верховного Суду аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення. Тобто рішення поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього (постанова від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19).

4.23Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково ґрунтували свої висновки на непоширенні на ці правовідносини наведеного рішення Конституційного Суду України (подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2022 у справі № 911/152/18), а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову, оскільки виходили зовсім з інших засад законодавства та не надали належної оцінки доводам позивача та відповідача. Водночас заперечення позивача щодо подібності цих правовідносин з правовідносинами у справах № 4819/49/19 та № 911/152/18 є помилковими з огляду на те, що спірні правовідносини є подібними за змістовим критерієм (за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків сторін спору щодо поширення рішення Конституційного Суду України на правовідносини).

4.24При цьому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що з урахуванням частини 4 статті 1 Закону України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків цей закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за встановленими обставинами цієї справи спірний гуртожиток був переданий до статутного капіталу ТОВ Ніконджитбудсервіс за актом приймання-передачі.

4.25Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.26За приписами пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

4.27Враховуючи те, що позовна вимога не була вирішена судами належним чином, а також межі розгляду справи Верховним Судом та обмежений обсяг процесуальних повноважень, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. З цих підстав касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

4.28Враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд, то за приписами статті 129 ГПК України судові витрати не підлягають розподілу, оскільки це питання має вирішуватися за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ?Ніконджитбудсервіс?</a> у справі № 915/273/21 задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийГ. М. Мачульський

СуддіЄ. В. Краснов

Л. І. Рогач