Постанова від 21.05.2025 по справі 205/7725/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 205/7725/23

провадження № 61-16884св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року у складі судді Федотової В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради (далі - відповідач, КНП «МДКЛ № 6» ДМР), треті особи: Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У липні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

2. Відповідач заперечував проти позову.

3. Суд першої інстанції позов задовольнив частково і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Відповідач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які він навів у касаційній скарзі.

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також щодо відшкодування майнової шкоди в частині витрат на професійну правову допомогу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так:

- ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року задоволено клопотання про звільнення обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК), на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов позивачки про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду;

- 10 лютого 2016 року приблизно о 06:20 годині малолітній син позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був доставлений на кареті швидкої медичної допомоги в супроводі батьків до Комунального закладу «Дніпропетровська дитяча міська клінічна лікарня № 2» Дніпровської обласної ради (далі - КЗ «Дніпропетровська ДМКЛ № 2 ДОР) у зв`язку з поганим самопочуттям;

- ОСОБА_2 працювала на посаді лікаря-педіатра приймального відділення цієї лікарні і перебувала на чергуванні, оглянула малолітнього ОСОБА_5 , госпіталізувала його на стаціонарне лікування в інфекційне відділення з попереднім діагнозом «Гостра распіратурна вірусна інфекція. Гіпертермічний синдром. Гідроцефальний синдром» та визначила план обстеження і лікування дитини;

- 12 лютого 2016 року близько 19:00 години ОСОБА_2 , оглянувши сина позивачки, визначила, що його стан тяжкий за рахунок симптомів інтоксикації, функціональних розладів дихання на фоні бронхо-обструктивного синдрому;

- органом досудового розслідування було встановлено, що, незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід, лікар-педіатр ОСОБА_2 не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії;

- лікар-педіатр ОСОБА_3 оглянула ОСОБА_5 і визначила план обстеження та лікування дитини;

- цього ж дня приблизно о 15:00 годині дитину також оглянув лікар-педіатр ОСОБА_6 , який визначив, що стан здоров`я дитини різко погіршився, були порушення у ритмах серця та подиху, збільшилися розміри внутрішніх органів. За наполяганням лікаря ОСОБА_6 дитина була переведена у відділення анестезіології та інтенсивної терапії;

- ОСОБА_3 органом досудового слідства було інкриміновано, що вона, маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_5 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж, тобто об 11:20 годині 13 лютого 2016 року, коли останній був доставлений до медичного закладу;

- ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06:55 годині настала смерть малолітнього ОСОБА_5 ;

- неналежне виконання лікарями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків, недбале ставлення до них перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю малолітньої дитини, що настала від гострої респіраторної інфекції саме вірусного походження з подальшими ускладненнями;

- смерть довгоочікуваної дитини є невідновлюваною втратою, горем, яке прийшло в сім`ю позивачки з вини лікарів, що завдало моральних страждань, які ґрунтуються на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами;

- також ІНФОРМАЦІЯ_3 року позивачка у зв`язку з непрофесійними діями лікарів акушерського відділення КЗМК № 2 втратила свою першу дитину - сина ОСОБА_7 , який помер під час пологів. Після цього позивачка тривалий час лікувалася перш, ніж вона змогла завагітніти вдруге;

- спричинення моральних та фізичних страждань викликали негативні зміни у житті позивачки: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, шок від смерті дитини, ритуал поховання та життя без сина, важкість виконання повсякденних обов`язків, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, реакції замикання, бажання уникати контактів. Крім того, після смерті дитини шлюб позивачки не витримав такого випробування, і вони з чоловіком розлучилися. Моральні страждання внаслідок втрати дитини позивачка оцінює в 3 000 000,00 грн;

- заявлена майнова шкода полягає в компенсації: витрат на медичні препарати, які позивачка придбала для лікування дитини за приписами лікарів на загальну суму 2 303,75 грн; витрат на поховання - оформлення предметів та послуг похоронного призначення у сумі 3 533,00 грн, виготовлення та встановлення пам`ятника у сумі 16 950,00 грн, витрат, пов`язаних з поминальним обідом, у сумі 4 500,00 грн; витрат на професійну правову допомогу, надану їй під час досудового слідства, розгляду кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанції, у сумі 91 820,00 грн.

7. Враховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн та майнової шкоди у розмірі 119 106,75 грн, що спричинені їй внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а саме смертю дитини з вини лікарів під час виконання ними своїх професійних обов`язків.

8. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року задоволено клопотання представника позивачки, замінено неналежних відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належного відповідача КНП «МДКЛ № 6» ДМР, залучено в якості третіх осіб на стороні відповідача Дніпровську міську раду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

9. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування майнової шкоди 114 606,75 грн та моральної шкоди 3 000 000,00 грн, що завдані внаслідок вчинення кримінального правопорушення. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

10. При частковому задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з таких мотивів:

- позивачкою доведено наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватців - заподіювачів шкоди) моральної шкоди та те, що між такими діями та заподіяною шкодою (смертю її дитини) є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди;

- відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачкою у розмірі 3 000 000,00 грн, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості з огляду на те, що відбулася смерть дитини внаслідок недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, з урахуванням тяжких наслідків такої втрати для позивачки як матері та вимушених змін у її життєвих стосунках, а також обсягу фізичних і душевних страждань, їх тривалості;

- заявлені позивачкою суми відшкодування майнової шкоди в частині витрат на придбання медичних препаратів на лікування дитини за приписами лікарів, витрат на поховання (оформлення предметів та послуг похоронного призначення і виготовлення та встановлення пам`ятника), витрат на професійну правову допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими та підлягають стягненню.

11. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що проведення поминальних обідів не передбачено чинним законодавством України, такі витрати проводяться після поховання і не відносяться до витрат на поховання, тому не підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

12. У касаційній скарзі відповідач просить постанову апеляційного суду скасувати в повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відшкодування майнових та процесуальних витрат, понесених позивачкою в рамках кримінального провадження, а в частині відшкодування моральної шкоди справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Касаційна скарга мотивована наступним:

- лікарі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені за власним бажанням, тому КНП «МДКЛ №6» ДМР не має права та можливості будь-якого впливу на обвинувачених осіб і не може відповідно до норм закону приймати будь-які рішення від їх імені;

- в оскаржуваних судових рішеннях ступінь вини обвинувачених осіб, дії яких були підставою для розгляду справи, встановлений не був, а аргументи КНП «МДКЛ №6» ДМР щодо необхідності встановлення ступеня вини цих осіб були залишені судами поза увагою;

- визначення розміру моральної шкоди буде слугувати мірою компенсації за вчинені правопорушення, яка повинна бути співмірною в тому числі зі ступенем вини обвинувачених осіб;

- визначення ступеня вини третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають важливе значення при обґрунтуванні та призначенні суми морального відшкодування, тому що фактично КНП «МДКЛ №6» ДМРповинно відповідати за дії осіб, які вже більше 7 років не перебувають з ним в трудових відносинах і не мають жодних зв`язків;

- суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, та не обґрунтували позиції, чому вони відступити від таких висновків;

- суди попередніх інстанцій не врахували висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в аналогічних справах щодо відшкодування моральної шкоди;

- питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку;

- позивачка окремо не оскаржувала ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року у кримінальній справі № 205/5701/19 в частині стягнення з обвинувачуваних осіб процесуальних витрат, понесених в рамках кримінального провадження;

- оскільки процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого, такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

14. 04 березня 2025 року представник позивачки подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року не оскаржувалась обвинуваченими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що свідчить про їх повну згоду з таким рішенням суду та наслідками, які пов`язані із закриттям кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 284 КПК;

- звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності відбулося у зв`язку з нереабілітуючими підставами, в той же час ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року визначено доведеність їхньої вини у смерті півторарічного сина позивачки належними та допустимими доказами;

- відповідач як роботодавець несе повну відповідальність за шкоду, завдану діями його працівників під час виконання ними своїх трудових обов`язків, тому визначення ступеню вини окремо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є доцільним й обов`язковим під час розгляду справи № 205/7725/23;

- кримінальне провадження перебувало на стадії досудового розслідування 3 роки та майже 4 роки перебувало на стадії судового розгляду. Весь цей час позивачка як потерпіла приймала безпосередню участь у процесуальних діях, заявляла клопотання про призначення додаткових експертиз тощо, що також завдало їй значних душевних страждань;

- протягом усього судового провадження відповідач не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на оскарження розміру моральної шкоди, заявленої позивачкою;

- відповідач був обізнаний про наявність кримінального провадження відносно лікарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а його посадові особи приймали участь у справі та давали покази в якості свідків;

- відповідач не заперечує проти того, що протиправні дії лікарів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призвели до завдання моральної шкоди позивачці у зв`язку зі смертю її сина;

- після смерті сина позивачка втратила родину, своє звичне життя і змушена була починати життя спочатку;

- КНП «МДКЛ № 6» ДМР є повним правонаступником прав та обов`язків КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 2» ДМР, що також не спростовується Відповідачем, Дніпровською міською радою та іншими сторонами у справі.

15. 14 березня 2025 року відповідач подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких виклав свої заперечення проти відзиву на касаційну скаргу, обґрунтовуючи наступним:

- позивачка та її представник не висловлювали жодних аргументів щодо «не важливості» чи «не значущості» визначення ступеню вини у цій справі ні в судових засіданнях, ні в процесуальних документах;

- в ухвалі Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023року не зазначено, в якій формі виражається вина - умислу чи необережності, не вказані інші кількісні характеристики вини, які можуть бути підґрунтям для визначення ступеню вини обвинувачуваних;

- КНП «МДКЛ № 6» ДМР та його попередники у зв`язку з тим, що не залучались до участі у справі, не мали процесуальної можливості ставити під сумнів чи оскаржувати рішення суду, що ухвалювались в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Свідки залучались до розгляду кримінальної справи в індивідуальному порядку. Відповідач може керуватись лише тими рішеннями та ухвалами, які вже містяться в рамках цього кримінального провадження;

- КНП «МДКЛ № 6» ДМР в першу чергу зацікавлено у швидкому і справедливому вирішенні цієї справи, тому доводи позивачки про затягування розгляду справи є безпідставними;

- рішення суду 04 лютого 2025 року вже виконано в повному обсязі, кошти у розмірі 3 426 805,42 грн стягнуті на користь позивачки в примусовому порядку, у зв`язку з чим виконавчі провадження закриті.

VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

16. У грудні 2024 року відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

17. Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року касаційну скаргу відповідача залишено без руху.

18. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2025 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та зупинено виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

19. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 03 квітня 2025 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.

VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

21. 14 лютого 2016 року о 06:55 годині у КЗ «Дніпропетровська ДМКЛ № 6» ДОР настала смерть малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був сином позивачки.

22. За вказаною подією було порушено кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК.

23. У цьому кримінальному провадженні встановлено, що на момент вчинення ОСОБА_2 протиправних дій остання перебувала на посаді лікаря-педіатра КЗ «Дніпропетровська МДКЛ № 2» ДОР, а ОСОБА_3 - на посаді лікаря-педіатр КЗ «Дніпропетровська МДКЛ № 6» ДОР. Вказані лікарі знаходились в трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, виконували свої посадові обов`язки.

24. Згідно з обвинувальним актом, незважаючи на тяжкий стан дитини, маючи відповідний професійний досвід, лікар-педіатр ОСОБА_2 в порушення пункту 2.2.4 своєї посадової інструкції не прийняла рішення про переведення дитини у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. ОСОБА_3 органом досудового слідства було інкриміновано, що вона, маючи відповідний професійний досвід, вищу медичну освіту, незважаючи на стан малолітнього ОСОБА_5 , внаслідок недбалого ставлення до своїх професійних обов`язків, порушила пункт 2.4 своєї посадової інструкції, не прийняла рішення про госпіталізацію дитини до відділення анестезіології та інтенсивної терапії одразу ж після доставлення до медичного закладу, тобто об 11:20 годині 13 лютого 2016 року.

25. Неналежне виконання своїх професійних обов`язків лікарями-педіатрами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і недбале ставлення до них перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті малолітнього ОСОБА_5 , що підтверджується висновком експерта.

26. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2023 року, залишеною без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, у кримінальній справі № 205/5701/19 задоволено клопотання про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 140 КК, на підставі статті 49 КК. Цивільний позов позивачки про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду.

27. Рішенням Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року № 71/52 реорганізовано КНП «МДКЛ № 2» ДМР з припиненням юридичної особи шляхом приєднання до КНП «МДКЛ № 6» ДМР.

VІII. Позиція Верховного Суду

28. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

Характер правовідносин

29. У цій справі позивачка заявила вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення

(див. пункт 7).

30. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вимоги позивачки щодо відшкодування моральної шкоди задовольнив в повному обсязі, а щодо відшкодування майнової шкоди задовольнив частково.

31. Судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а також щодо відшкодування майнової шкоди в частині витрат на професійну правову допомогу (див. пункт 5).

Щодо компенсації моральної шкоди

32. Відповідно до статі 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

33. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК)).

34. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

35. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

36. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

37. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК).

38. Верховний Суд враховує, що гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

39. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

40. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

41. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1172 ЦК юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

42. З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою доведено наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватців - заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою (смертю її дитини) є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.

43. З огляду на те, що настала смерть малолітньої дитини (члена сім`ї позивачки) внаслідок недбалого ставлення лікарів до своїх професійних обов`язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, правильно визнали розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди, яка була заявлена позивачкою, у розмірі 3 000 000,00 грн.

44. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої позивачці моральної шкоди, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Факт смерті сина є безумовним свідченням спричинення позивачці глибоких моральних страждань.

45. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що КНП «МДКЛ №6» ДМР не відповідає за дії осіб, які вже більше 7 років не перебувають з ним

в трудових відносинах.

46. Протиправність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебували у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я та виконували свої посадові обов`язки, підтверджено матеріалами кримінального провадження.

47. Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони, як правило, не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу і надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22).

48. Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача щодо фактичної незгоди із розміром, визначеним судами, на відшкодування моральної шкоди, не підлягають задоволенню, оскільки суди належним чином встановивши обставини справи, дослідивши надані докази, дійшли правильного висновку про спричинення позивачці моральних страждань у зв`язку зі смертю сина, що є невідновлюваною втратою.

49. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами попередніх інстанцій норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду щодо особливостей відшкодування моральної шкоди не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у перелічених відповідачами постановах.

50. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами практики ЄСПЛ відхиляються, оскільки відповідні посилання є нерелевантними (див. пункт 65 постанови Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 761/26091/23 (провадження № 61-10998св24)).

Зокрема, відповідачем не обґрунтовано, чи була конкретна ситуація втручанням у його права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; не наведено які загальні принципи, характерні для відповідного права, закріпленого в Конвенції і які особливості застосування принципів в конкретній ситуації.

51. Оскаржувані судові рішення у цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

52. Позивачка також заявила вимогу про стягнення з відповідача процесуальних витрат, понесених нею під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи № 205/5701/19 щодо обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 140 КК.

53. Велика Палата Верховного Суду раніше висловлювала правову позицію щодо відшкодування процесуальних витрат під час здійснення кримінального провадження, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

54. Так, суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (частина перша статті 126 КПК). Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, зокрема, про те, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі (пункт 13 частини першої статті 368 КПК).

Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів (частина друга статті 126 КПК).

Питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18)).

55. Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.

56. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено винесенням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження (див. постанову від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 (провадження № 13-47кс20)).

57. Враховуючи викладене, процесуальні питання, пов`язані з відшкодуванням процесуальних витрат у кримінальному провадженні, вирішуються у тій справі (провадженні), в якій вони були понесені, в порядку, передбаченому КПК, що виключає можливість їх розгляду в порядку цивільного судочинства.

58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

59. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позовні вимоги в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства, та помилково розглянули справу в цій частині по суті в порядку цивільного судочинства, а тому оскаржені судові рішення у вказаній частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. За результатами розгляду касаційної скарги, з урахуванням закриття провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування витрат на професійну правову допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК, Верховний Суд вважає, що в іншій оскаржуваній частині судові рішення слід залишити без змін, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, що відповідатиме статтям 410, 414 ЦПК.

61. Оскільки касаційну скаргу в частині залишено без задоволення, виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська

від 26 липня 2024 року у нескасованій частинінеобхідно поновити відповідно до приписів статті 436 ЦПК.

Х. Щодо повороту виконання

62. 14 березня 2025 року відповідач подав до суду додаткові пояснення у справі, у яких, зокрема, просить допустити поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року шляхом повернення на його користь коштів у розмірі 3 426 805,42 грн, стягнутих в примусовому порядку 04 лютого 2025 року.

63. За змістом частини першої статті 444 ЦПК суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він, зокрема, закриває провадження у справі.

64. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем (частина шоста статті 444 ЦПК).

65. На підтвердження того, що кошти вже стягнуті за раніше прийнятим рішенням, відповідачем до заяви додано виписки по рахунку від 04 лютого 2025 року та платіжні інструкції.

66. З огляду на викладене та враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 91 820,00 грн із закриттям провадження у цій частині справи, заява відповідача про поворот виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року підлягає задоволенню лише в цій частині.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 414, 415, 416, 419, 436, 444 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської радизадовольнити частково.

2. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада2024 року в частині задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

3. В іншій оскарженій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року у нескасованій частині.

5. Заяву Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради про поворот виконання судового рішення задовольнити частково.

6. В порядку повороту виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради грошові кошти у розмірі 91 820,00 грн.

7. У задоволенні іншої частини заяви Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко