Постанова від 21.05.2025 по справі 617/1856/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 617/1856/19

провадження № 61-12816св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргузаступника керівника Полтавської обласної прокуратури

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року у складі судді Косик С. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.

у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

ухвалив постанову про наступне:

I. Вступ

1. У листопаді 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області (далі - Старосалтівська селищна рада) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

2. Відповідачі заперечували проти позову.

3. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.

5. Оскаржуване судове рішення переглядається в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так:

- до ГУДержгеокадастру у Харківській області звернувся ОСОБА_1 із заявою від 31 березня 2017 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,70 га для передачі в оренду для сінокосіння із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старосалтівської селищної ради;

- наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7069-СГ ОСОБА_1 надано такий дозвіл;

- на замовлення ОСОБА_1 . Товариство з обмеженою відповідальністю «АГ РІЕЛТІ» розробило відповідний проєкт землеустрою;

- наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 16 січня 2018 року № 139-СГ затверджено проєкт землеустрою та наданоОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 сільськогосподарського призначення державної власності (пасовища) для сінокосіння і випасання худоби, яка розташована за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради, строком на 7 років;

- на виконання цього наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 02 лютого 2018 року укладено договір оренди земельної ділянки, який 15 лютого 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 39694084 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1486397263216);

- встановлено, що накази від 27 квітня 2017 року та від 16 січня 2018 року прийняті всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК), Водного кодексу України (далі - ВК), Закону України від 22 травня 2003 року № 858-ІV «Про землеустрій», у зв`язку з чим вони є незаконними та підлягають скасуванню, а договір оренди від 02 лютого 2018 року - визнанню недійсним;

- відповідно до даних Публічної кадастрової карти України запроєктована до відведення ОСОБА_1 земельна ділянка повністю розташована в межах прибрежної захисної смуги Печенізького водосховища;

- розробниками землевпорядної документації не встановлено обмеження щодо наявності на земельній ділянці зон санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання, а також вказані зони не перенесено в натуру на місцевість;

- в матеріалах ГУ Держгеокадастру у Харківській області відсутні відомості про надання Старосалтівською об`єднаною територіальною громадою інформації щодо можливості надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, натомість на підставі рішення сесії Старосалтівської селищної ради від 21 грудня 2018 року № 2308 спірна земельна ділянка перейшла із земель державної власності до земель комунальної власності Старосалтівської селищної ради;

- при проведенні у 2013 році ГУ Держгеокадастру у Харківській області інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Вовчанського району, у тому числі на території Старосалтівської селищної ради площею 441,7782 га, яка затверджена розпорядженням голови Вовчанської районної державної адміністрації від 10 грудня 2013 року № 363, спірна земельна ділянка не ввійшла до земель державної власності сільськогосподарського призначення та, відповідно, відомості про неї у Державний земельний кадастр не вносилися, її формування не відбулося (кадастровий номер не створювався);

- категорія земельної ділянки, що у подальшому була передана в оренду ОСОБА_1 , не була визначена як землі сільськогосподарського призначення, а порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗКнедійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо;

- враховуючи місцезнаходження спірної земельної ділянки, тобто її розташування на березі Печенізького водосховища та в межах його прибережної смуги (100 метрів від урізу води), категорія земельної ділянки могла бути віднесена лише до земель водного фонду або рекреаційного призначення, розпорядження якою відповідно до статті 122 ЗК належить до компетенції Харківської обласної державної адміністрації.

7. Враховуючи викладене, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 просив суд:

- визнати незаконними та скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7069-СГ та від 16 січня 2018 року № 139-СГ;

- визнати недійсним договір оренди, укладений 02 лютого 2018 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, скасувавши його державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, прав та їх обтяжень за № 39694084 від 15 лютого 2018 року;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Старосалтівської селищної ради спірну земельну ділянку.

ІII. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

8. Рішенням Машківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з таких мотивів:

- законом встановлена можливість передачі земель водного фонду в оренду для сінокосіння та випасання худоби, при затвердженні проєкту землеустрою враховано обмеження у використанні вказаної земельної ділянки, а саме наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги, тому ГУ Держгеокадастру в Харківській області як розпорядник земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення на території Харківської області правомірно передало в оренду ОСОБА_1 спірну земельну ділянку;

- прокуратурою не оскаржується рішення про визначення цільового призначення земельної ділянки, тоді як накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7069-СГ та від 16 січня 2018 року №139-СГ лише надають дозвіл на розробку технічної документації;

- суду не надано доказів, що на момент розроблення технічної документації, реєстрації земельної ділянки та укладення договору оренди щодо спірної земельної ділянки існували обмеження, як до такої, що є охоронюваною археологічною територією пам`ятки археології «Селище»;

- матеріали справи не містять документів, які б у відповідності до вимог закону підтверджували, що охоронювана археологічна територія пам`ятки археології «Селище» включена до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації;

- вимоги про визнання недійсним договору оренди землі і повернення земельної ділянки також не підлягають задоволенню з огляду на відсутність підстав для оспорювання правочину.

ІV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

10. У касаційній скарзі заступник керівника Полтавської обласної прокуратури просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

11. Касаційна скарга обґрунтована такими обставинами:

- суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року справі № 469/1044/17 та Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 469/350/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 821/18/17, від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, від 13 листопада 2019 року у справі № 728/1905/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 751/1776/17, від 15 січня 2019 року у справі № 522/14444/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 325/798/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 372/4143/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/6981/19, від 21 червня 2022 року у справі № 912/1520/21, від 15 листопада 2019 року у справі № 909/887/18, від 17 лютого 2022 року у справі № 910/20566/20, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17;

- висновки судів, що наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 16 січня 2018 року №139-СГ лише надано дозвіл на виготовлення технічної документації, не відповідають дійсності, як і те, що прокуратурою не оскаржується рішення про визначення цільового призначення спірної земельної ділянки;

- посилання суду на те, що на момент відведення земельної ділянки вона рахувалася за формою 6-зем як землі сільськогосподарського призначення (пасовище), не ґрунтуються на нормах закону;

- порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо;

- враховуючи місцезнаходження земельної ділянки, яка проєктувалась для відведення ОСОБА_1 , тобто її розташування на березі Печенізького водосховища та в межах його прибережної захисної смуги (100 метрів від урізу води), категорія спірної земельної ділянки могла бути віднесена лише до земель водного фонду, розпорядження якою відповідно до статті 122 ЗК належить до компетенції Харківської обласної державної адміністрації;

- на час прийняття оспорюваних наказів розпорядником земель, розташованих в межах прибережної захисної смуги водних об`єктів, є відповідні обласні державні адміністрації, а не ГУ Держгеокадастру у Харківській області;

- висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що земельна ділянка правомірно віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана ГУ Держгеокадастру у Харківській області для сінокосіння і випасання худоби в межах своїх повноважень, не відповідають висновкам Верховного Суду;

- судами не надано оцінки доводам прокурора, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області затверджено проєкт землеустрою, який не містив в собі обмежень на використання спірної земельної ділянки у зоні санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання, а також, що вказані зони не перенесено в натуру (на місцевість);

- матеріалами справи підтверджено що Печенізьке водосховище, в прибережній смузі якого знаходиться спірна земельна ділянка, створене та використовується для централізованого господарсько-питного водопостачання м. Харкова, м. Чугуєва, селищ Кочеток, Кам`яна Яруга, Рогань та Нова Покровка;

- суди не досліджували питання порушення статті 186-1 ЗК під час затвердження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки;

- спірна земельна ділянка належить і до земель історико-культурного призначення;

- за повідомленням Управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 14 листопада 2019 року № 02-38/3469 відповідно до наявних матеріалів на земельних ділянках, зокрема з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, розташована пам`ятка археології місцевого значення «Селище».

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

12. 06 листопада 2024 року представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навів такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року та від 16 січня 2018 рокуприйняті у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства, у межах наданої компетенції, у порядку та спосіб, встановлені законом, тому підстав для визнання їх незаконними та скасування немає;

- посилання прокурора на заборону влаштування літніх таборів для худоби є безпідставним, оскільки ним не надано жодних доказів стосовно влаштування таких таборів на відведеній земельній ділянці;

- наявність прибережної захисної смуги на земельних ділянках, віднесених до земель сільськогосподарського призначення, ЗК не заборонена;

- посилання прокурора на те, що відведена ОСОБА_1 земельна ділянка фактично є землею водного фонду, законним розпорядником якої мала б бути Харківська обласна державна адміністрація, є припущенням, яке спростовується статтею 60 ЗК;

- у позовній заяві містяться суперечності, і прокурор достовірно не визначився із питанням про те, до якої саме категорії земель слід віднести спірну земельну ділянку (земель водного фонду чи земель рекреаційного призначення), та якими документами обґрунтоване таке віднесення;

- договір оренди землі укладений компетентним органом з урахуванням наданих йому законодавством повноважень, у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених діючим законодавством;

- докази того, що право розпорядження земельною ділянкою належить іншому органу влади, визначеному у статті 122 ЗК, аніж ГУ Держгеокадастру у Харківській області, відсутні, і прокурором помилково визначено позивача у цій справі;

- Старосалтівська селищна рада не є стороною за укладеним договором оренди землі, відомості стосовно орендодавця за цим договором не змінювалися, а права та обов`язки сторонами продовжують виконуватися, тому вказана селищна рада також не може бути належним позивачем у цій справі.

VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. 06 вересня 2024 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.

14. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

15. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 11 листопада 2024 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.

VIІ. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27 квітня 2017 року № 7069-СГ та від 16 січня 2018 року № 139-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою та затверджено проєкт землеустрою, надано в оренду на строк 7 років земельну ділянку площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради, для сінокосіння та випасання худоби.

18. 02 лютого 2018 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, згідно з яким останньому строком на 7 років передано в оренду вказану вище земельну ділянку. Цей договір 12 лютого 2018 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 24851216, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1486397263216.

19. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка площею 0,7000 га з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 є державною власністю і належить до земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби, і знаходиться за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради. У цьому ж витягу міститься запис від 12 лютого 2018 року про державну реєстрацію речового права (оренди) ОСОБА_1 . Вказана земельна ділянка має вид обмеження - прибережна захисна смуга Печенізького водосховища.

20. За повідомленням Управління культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 14 листопада 2019 року № 02-38/3469 відповідно до наявних матеріалів на земельних ділянках, зокрема, з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, розташована пам`ятка археології місцевого значення «Селище» (взята під охорону держави рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 року № 61, охор. № 612).

21. 15 листопада 2019 року ГУ Держгеокадстру у Харківській області на запит прокурора надано координати поворотних точок земельних ділянок, зокрема, з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 та схеми їх розташування за даними земельного кадастру.

22. За повідомленням ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 25 січня 2021 року контур земельних угідь, в якому розташована, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067, згідно карт внутрішньогосподарського землеустрою колишнього Радгоспу «Салтівський» Вовчанського району Харківської області, знаходився в постійному користуванні Радгоспу «Салтівський», а потім його правонаступника - КСП «Салтівський». При розпаюванні земель КСП «Салтівський» вказаний контур було віднесено до земель запасу державної форми власності. Згідно зі звітністю за формою 6-зем вказана земельна ділянка на момент відведення належала до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення (вид угідь - пасовище). Будь-які рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про віднесення цієї земельної ділянки до земель історико-культурного призначення або до земель водного фонду відсутні.

23. Згідно з інформацією Старосалтівської селищної ради та ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 23 лютого 2021 року і 24 лютого 2021 року відповідно на їхньому обліку станом на 2017-2018 роки охоронний договір або охоронне зобов`язання між Старосалтівською селищною радою, ГУ Держгеокадастру у Харківській області та органом охорони пам`яток - Відділом культури і туризму Вовчанської районної державної адміністрації стосовно пам`ятки археології (історії та культури) «Селище» (орієнтовне місцезнаходження - поблизу села Метайлівка) не зареєстровані. У розпорядженні Старосалтівської селищної ради відомості з координатами меж пам`ятки археології, координатами поворотних точок меж, акт виносу меж в натуру з прив`язкою до місцевості стосовно пам`ятки археології (історії та культури) «Селище» відсутні.

24. За повідомленням Департаменту культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації від 29 січня 2021 року № 05-25/248 об`єкт культурної спадщини «Селище» перебуває на державному обліку як пам`ятка археології місцевого значення та має охоронний номер 4639-Ха, місцезнаходження - с. Металівка, Старосалтівська селищна територіальна громада. Зазначена пам`ятка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 вересня 2020 року № 2088 за категорією місцевого значення, паспорт об`єкта культурної спадщини не складено, робота з його виготовлення ведеться.

25. З проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 слідує, що через земельну ділянку проходять межі прибережно-захисної смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах (код обмеження 05.02, площа - 0,6561 га).

26. За повідомленням Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 24 лютого 2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 ним не використовується, інформація стосовно гідротехнічних або інших водогосподарських споруд на вказаній земельній ділянці, що належить органам водного господарства, відсутня. Дозвіл на спеціальні потреби водного господарства погоджуються сектором у Харківській області Держводагентства.

VIІІ. Позиція Верховного Суду

27. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

28. У цій справі для вирішення спору важливим є встановлення правового режиму земельної ділянки.

29. Відповідно до статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-ІV «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

30. Статтею 19 ЗК передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі історико-культурного призначення, землі водного фонду.

31. Згідно із частиною першою статті 58 ЗК та статтею 4 ВК до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

32. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

33. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

34. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК).

35. За приписами статті 60 ЗК та статті 88 ВК вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК та статтями 1, 88-90 ВК.

36. Відповідно до статті 60 ЗК, статті 88 ВК прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

37. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

38. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

39. Так, відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. При наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

40. Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.

41. Згідно з частинами першою, другою, пунктами «в», «ґ» частини третьої статті 83 ЗК землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

42. Статтею 53 ЗК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

43. Відповідно до статті 54 ЗК землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

44. У статті 150 ЗК визначено, що до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного фонду, землі історико-культурного призначення.

45. Відповідно до статті 17 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон від 08 червня 2000 року № 1805-ІІІ) (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що розміщені під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю. У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.

46. Згідно зі статтею 18 Закону від 08 червня 2000 року № 1805-ІІІ об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Порядок надання погоджень встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

47. Частиною другою статті 90 ЗК передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

48. Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

49. Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

50. Звертаючись до суду з указаним позовом та апеляційною скаргою, прокурор обґрунтовував свої вимоги належністю спірної земельної ділянки до земель водного та історико-культурного призначення, а також невідповідністю технічної документації із землеустрою вимогам земельного законодавства.

51. Зокрема, зазначав, що спірна земельна ділянка знаходиться біля урізу води (на відстані 100 м), у прибережній захисній смузі.

52. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що законом встановлена можливість передачі земель водного фонду в оренду для сінокосіння та випасання худоби, при затвердженні проєкту землеустрою враховано обмеження у використанні вказаної земельної ділянки, а саме наявність на земельній ділянці прибережної захисної смуги (див. пункт 9).

53. Верховний Суд вважає такі висновки передчасними, з огляду на таке.

54. У цій справі суди не перевірили зміст договору оренди земельної ділянки, що може вплинути на вирішення питання юрисдикції спору, якщо його стороною є фізична особа-підприємець або отриманий в оренду об`єкт така сторона використовує у підприємницькій діяльності.

55. Суди не з`ясували правовий режим земельної ділянки. Не звернули увагу на те, що частина четверта статті 59 ЗК не передбачає можливості передання в оренду земельної ділянки водного фонду для випасання худоби.

56. На підставу для задоволення позову прокурор посилався на те, що на спірній земельній ділянці розташована пам`ятка археології місцевого значення. На підтвердження таких обставин прокурор надав, зокрема лист Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 14 листопада 2019 року з доданими до нього рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих від 25 січня 1972 року № 61 про затвердження списків пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, координатами поворотних точок земельних ділянок та схем їх розташування.

57. Проте суди доводи прокурора в цій частині належним чином не перевірили, надані ним докази не дослідили. Відповідно дійсного місцезнаходження пам`ятки археології «Селище» не з`ясували.

58. До схожих висновків Верховний Суд дійшов під час розгляду справ № 617/1848/19 (постанова від 18 жовтня 2023 року), № 617/1855/19 (постанова від 15 січня 2025 року), № 617/1851/19 (постанова від 22 січня 2025 року).

59. У контексті висновків судів попередніх інстанцій про те, що на пам`ятку археології «Селище» не складено паспорт об`єкта культурної спадщини та відсутність у матеріалах справи документів на підтвердження включення пам`ятки до Державного земельного кадастру, планів землекористування, проєктів землеустрою, іншої проєктно-планувальної та містобудівної документації, колегія суддів зазначає таке.

60. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6321655800:03:001:0067 до категорії земель історико-культурного призначення може бути виключно розташування на ній об`єкта, визначеного статтями 53, 54 ЗК, статтею 34 Закону від 08 червня 2000 року № 1805-ІІІ, а саме пам`ятки археології місцевого значення «Селище». Саме по собі неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.

61. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 813/4701/16, від 12 грудня 2023 року у справі № 380/13557/21.

62. Як зазначено вище, дійсного місцезнаходження пам`ятки археології «Селище» судом не з`ясовано.

63. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки такі висновки судів є передчасними, зроблені на підставі неповного з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК.

65. При цьому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПКпідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

66. Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору судами встановлені не в повній мірі, а встановлення обставин справи і вирішення питання про оцінку доказів, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

67. У зв`язку з тим, що Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до статті 141 ЦПКрозподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко