Ухвала від 30.06.2025 по справі 638/12894/23

УХВАЛА

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 638/12894/23

провадження № 61-6778 ск 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , якого представляє адвокат Тищенко Андрій Вікторович, на рішення Дзержинського районного суду Харкова від 11 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування на підставі договору оренди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» (далі - ТОВ «СПАР ПОЛТАВА»), фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права користування на підставі договору оренди. Зокрема, просили: визнати за ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» право користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху №№ 1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. «А-11», загальною площею 353,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 08 серпня 2022 року № 01-01/08/22-ОК (далі - спірні орендовані приміщення та договір оренди від 08 серпня 2022 року); визнати за ФОП ОСОБА_4 право користування нежитловими приміщеннями 1-го поверху, загальною площею 250,0 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 10 серпня 2022 року б/н (далі - спірні суборендовані приміщення та договір суборенди від 10 серпня 2022 року); вирішити питання щодо судових витрат.

2. Позовна заява мотивована тим, що на момент укладення договору оренди від 08 серпня 2022 року між ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) останній був власником спірних орендованих приміщень. У подальшому ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та ФОП ОСОБА_2 був укладений спірний договір суборенди від 10 серпня 2022 року, за яким ФОП ОСОБА_2 отримала у відповідне користування спірні суборендовані приміщення.

3. У певний момент позивачі отримали письмові вимоги ОСОБА_3 , у яких вона повідомила їх про те, що з липня 2023 року є власником спірних орендованих приміщень (відповідно й спірних суборендованих приміщень), а тому подальше користування цим нерухомим майном без укладення нового договору оренди з нею є незаконним. Однак позивачі вважають, що дія зазначеного договору оренди та, відповідно, суборенди продовжується для нового власника зазначених приміщень, договір суборенди між ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» і ФОП ОСОБА_4 також зберігає свою силу.

4. У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та ФОП ОСОБА_2 , вимагаючи:

4.1. визнати недійсним з моменту укладення договір оренди від 08 серпня 2022 року;

4.2. визнати недійсним з моменту укладення договір суборенди від 10 серпня 2022 року;

4.3. усунути перешкоди у користуванні спірними орендованими приміщеннями (відповідно й спірними суборендованими приміщеннями) не пізніше 1 календарного дня з моменту набрання чинності рішенням суду про задоволення зустрічного позову.

5. Зустрічний позов мотивований тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у справі № 953/5637/20, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, задоволена позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: АТ «АЛЬФА-БАНК», АТ «АЛЬТБАНК», про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя:

5.1. розірваний шлюб, зареєстрований 30 серпня 2002 року міським відділом реєстрації актів громадського стану Харківського обласного управління юстиції (актовий запис № 1471), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , - позивачці залишене прізвище « ОСОБА_5 »;

5.2. У порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_3 визнане право особистої приватної власності на: спірні орендовані приміщення (відповідно й спірні суборендовані приміщення), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1005280263101; 795, 3 кв. м нежитлової будівлі літ. «А-5» (загальна площа: 2 120, 4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237014463101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 0,0133 га земельної ділянки загальною площею 0,0399 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 146020763101, кадастровий номер: 6310136600:02:019:0015);

5.3. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на: гаражу літ. «Б-1» загальною площею 26,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1219224263101); 1 325, 1 кв. м нежитлової будівлі літ. «А-5» (загальна площа: 2 120, 4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1237014463101), право власності на яку, зареєстровано за відповідачем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 0,0266 га земельної ділянки загальною площею 0,0133 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 146020763101, кадастровий номер: 6310136600:02:019:0015).

6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 953/5637/20 відкрите провадження з касаційного перегляду рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а також зупинена дія рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у частині вирішення позовних вимог щодо поділу майна подружжя до закінчення відповідного касаційного перегляду справи № 953/5637/20.

7. У період апеляційного перегляду зазначеного рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у справі № 953/5637/20 ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності, будучи обізнаним про наявність цього судового рішення про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, яке не набрало законної сили через його перегляд у суді апеляційної інстанції, та розуміючи, що у відповідний момент спірні орендовані приміщення все ще були спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_3 уклав договір оренди від 08 серпня 2022 року щодо цих приміщень. Цим ОСОБА_1 порушив право ОСОБА_3 на володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. А договір суборенди від 10 серпня 2022 року є похідним від договору оренди від 08 серпня 2022 року, визнання недійсним якого має наслідком недійсність і цього договору суборенди.

8. На переконання ОСОБА_3 , відповідачі за її зустрічним позовом умисно здійснюють перешкоди їй, як співвласнику відповідного спільного сумісного майна подружжя, у реалізації її права на користування зазначеними приміщеннями. Зокрема, у договорі оренди від 08 серпня 2022 року вказано, що спірні орендовані приміщення належать ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності, що не відповідає дійсності згідно із зазначеним вище. Також цим договором: визначений розмір орендної плати у сумі 20 850,00 грн, що є суттєво заниженою сумою орендної плати за відповідні приміщення; передбачена умова про те, що перехід права власності на об`єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору; визначено, що оренда плата під час дії військового стану на території України не нараховується. Відповідні умови є неприйнятними.

9. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, в задоволенні позовних вимог за первісним позовом ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», ФОП ОСОБА_2 - відмовлено, а позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 - задоволені. Зокрема, визнані недійсним з моменту укладення відповідні договори та зобов`язано ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» та ФОП ОСОБА_2 негайно звільнити відповідні приміщення - не пізніше одного календарного дня, з моменту набрання чинності цим рішенням суду. Також вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СПАР Полтава», ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відшкодування судового збору у сумі 2 147,22 грн - по 715,74 грн з кожного.

10. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до встановлених обставин справи та норм Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України (відповідно далі - СК України та ЦК України) спірні орендовані приміщення на момент укладення зазначених договорів оренди були спільною сумісною власністю подружжя з відповідними правовими наслідками цього правового статусу для цих договорів оренди, зокрема обов`язкової згоди другого з подружжя. Також суд послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, відповідно до якого спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно. Спірні орендовані приміщення, відповідно до встановлених на підставі наданих доказів, у тому числі ОСОБА_1 , обставин справи були придбані за сімейні кошти подружжя. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що для договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 серпня 2016 року надавалась нотаріально посвідчена згода дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

11. Не зважаючи на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року у справі № 953/5637/20 про вжиття заходів забезпечення позову, зокрема щодо спірних орендованих приміщень, яка продовжувала діяти через оскарження в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2022 року у справі № 953/5637/20, ОСОБА_1 уклав договір оренди від 08 серпня 2022 року, стверджуючи, що є єдиним власником цих приміщень та що надавав ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» документи з державних реєстрів, які це підтверджують. ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» також посилається на те, що за цими документами ОСОБА_1 був єдиним власником відповідних приміщень, а тому вони не мали знати про додаткові сімейні обставини та статус спільного майна подружжя у цих приміщень.

12. Суд першої інстанції дійшов висновку, що, по-перше, зазначене свідчить про очевидну недобросовісність ОСОБА_1 при укладенні договору оренди від 08 серпня 2022 року, а, по-друге, відповідно до умов Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження речових прав на нерухоме майно підлягають також державній реєстрації, а відповідна інформація може бути отримана у контексті принципу розумності, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, контрагентами при укладені договору оренди. Тобто й ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», й ФОП ОСОБА_2 , здійснюючи свою підприємницьку діяльність, не були позбавлені розумної можливості самим перевірити статус спірних орендованих приміщень (відповідно спірних суборендованих приміщень). Ождних доказів тогог, що у них такої можливості не було, або що їм хтось перешкоджав у цьому суду першої інстанції не надано. А тому усі встановлені обставини справи вказують на недоведеність добросовісності дій усіх контрагентів зазначених договорів оренди, що, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у праві № 916/2813/18, вказує на обґрунтованість вимог щодо визнання відповідних договорів оренди недійсними.

13. Зокрема, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного, наприклад, у постанові від 16 березня 2018 року у справі № 910/17082/17 випливає, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору оренди (найму). У разі втрати чинності договору оренди, припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право передання його в суборенду. А тому договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить правовій природі договору суборенди.

14. Право ОСОБА_3 щодо усунення перешкод у користуванні спірними орендованими приміщеннями (а відтак й спірними суборендованими приміщеннями) випливає із частини першої статті 391 ЦК України.

15. Застосування статті 770 ЦК України, на яку посилались первісні позивачі у цій справі, є безпідставним відповідно до вище зазначеного.

16. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши, що докази та обставини, на які посилається ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», ФОП ОСОБА_2 в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

17. У травні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» на рішення Дзержинського районного суду Харкова від 11 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року. ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти власне рішення про задоволення першочергового позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. Також касаційна скарга містить клопотання про зупинення дії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2024 року до закінчення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

18. ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вважає, що апеляційний суд безпідставно не застосував правові висновки Верховного Суду Україні, викладені у постановах від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7 цс 15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622 цс 15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568 цс 15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912 цс 15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1743 цс 16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, відповідно до якого необхідно встановити недобросовісність контрагента за договором щодо спільного сумісного майна подружжя без згоди на цей договір другого з подружжя, визнання якого вимагається недійсним. Товариство вважає, що воно діяло добросовісно, оскільки повірило ФОП ОСОБА_1 у тому, що спірні орендовані приміщення належить на праві приватної власності виключно йому, враховуючи, що він надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якому він був зазначений єдиним власником, якому товариство повірило без перевірки. Встановлювати паспортні дані ОСОБА_1 , зокрема перевіряти його сімейний стан, товариство також вважало непотрібним, оскільки отримало від нього витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19. Доводів, окрім своєї впевненості у тому, що позов ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» має бути «підтверджений рішенням суду», товариство Верховному Суду не навело у касаційній скарзі.

20. У червні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 , якого представляє адвокат Тищенко Андрій Вікторович, на рішення Дзержинського районного суду Харкова від 11 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року. ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти власне рішення про задоволення першочергового позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. Також касаційна скарга містить клопотання про зупинення дії рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2024 року до закінчення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

21. ФОП ОСОБА_1 доводячи пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказує на те, що на його думку оскаржувані судові рішення не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79 цс 13, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327 цс 15, Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19.

22. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

23. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

24. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

25. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

26. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга статті 89 ЦПК України).

27. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та четверта статті 367 ЦПК України).

28. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

30. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина перша статті 42 ГК України).

31. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

32. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини перша-третя статті 13 ЦК України).

33. Частина перша статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

34. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (відповідно до частини першої статті 215 ЦК України).

35. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

36. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частини перша, друга та четверта статті 355 ЦК України).

37. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (частина перша статті 361 ЦК України).

38. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини перша, третя та четверта статті 368 ЦК України).

39. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

40. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (абзац третій частини другої статті 396 ЦК України).

41. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

42. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина третя статті 372 ЦК України).

43. При укладенні договору найму наймодавець зобов`язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за найм речі або розірвання договору та відшкодування збитків (частина друга статті 769 ЦК України).

44. У разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця (частина перша статті 770 ЦК України).

45. Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (частини перша-третя статті 774 ЦК України).

46. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частини перша та друга статті 60 СК України).

47. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

48. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частини друга та третя статті 65 СК України).

49. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (частина перша статті 67 СК України).

50. Суд кожної інстанції зобов'язаний надавати однаково виважену оцінку аргументам усіх учасників судового спору. При цьому, керуючись повноваженнями, наданими ЦПК України, він самостійно та неупереджено оцінює та вирішує питання прийняття до уваги тих чи інших доказів, визначення дійсності, підтвердження тих чи інших обставин справи не тільки на підставі окремих доказів та аргументів, а й комплексної оцінки та взаємозв'язку усіх заявлених аргументів та наданих доказів, зокрема в умовах суперечливості таких аргументів зі сторони будь-якого учасника судової справи та протиріч між наданими доказами та аргументами цих учасників.

51. Верховний Суд звертає увагу, що ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» жодним чином не спростувало свою можливість перевірити наявність зареєстрованих обтяжень щодо спірних орендованих приміщень. Наведені вище правові висновки відповідають правовим висновкам, які були покладені в основу оскаржуваних судових рішень, а інша інтерпретація обставин судової справи її учасником стосується його власної оцінки доказів та обставин справи, а не ігнорування цих правових висновків судами попередніх інстанцій. Посилання на обов`язок ФОП ОСОБА_1 діяти добросовісно не знімає обов`язку з ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» діяти розумно з належною оцінкою ризиків своєї економічної діяльності відповідно до суті підприємництва, визначеної у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України). ТОВ «СПАР ПОЛТАВА» не позбавлене права на звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, понесених ним через недобросовісну діяльність ФОП ОСОБА_1 щодо цього товариства, але така діяльність ФОП ОСОБА_1 не може бути підставою для порушення законних прав одного з подружжя, а впевненість у протилежному також є недобросовісною відповідно до умов статті 13 ЦК України. Статус спірних орендованих приміщень як спільного сумісного майна подружжя товариством не спростовується та не оскаржується.

52. Враховуючи зазначене, відсутні підстави для задоволення клопотання з ТОВ «СПАР ПОЛТАВА», яке міститься у касаційній скарзі, з приводу зупинення дії рішення Дзержинського районного суду Харкова від 11 листопада 2024 року.

53. Окрім того, що ФОП ОСОБА_1 посилається на правові висновки Верховного Суду України щодо інших редакцій СК України, які не відповідають часу спірних правовідносин, суть наведених ним правових висновків не спростовує правові висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, а лише застосовується заявником, щоб продовжувати настоювати на власній інтерпретації обставин цієї справи, встановлених судами попередніх інстанцій, зокрема щодо того, що спірні орендовані приміщення є його приватною власністю, оскільки він вважає, що придбавав їх за власний кошт для власної підприємницької діяльності. Не спростовуючи аргументи судів попередніх інстанцій з оцінки доказів та встановлення обставин цієї справи, які підтверджують участь й ОСОБА_3 у придбанні спірних орендованих приміщень, він стверджує, що суди мали надати перевагу саме його доказам та враховувати саме їх для висновків у цій справі. Зокрема він доводить касаційному суду, що за результатами розгляду справи № 953/5637/20 у трьох судових інстанціях як на момент укладення договору оренди від 08 серпня 2022 року, так і на момент подання його касаційної скарги ОСОБА_3 не визначена виокремлена складова права власності у спірних орендованих приміщеннях. Тобто сам підтверджує, що поділ майна подружжя фактично не здійснений остаточно. Також сам підтверджує своє укладення під час дії заборони, передбаченої ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2020 року у справі № 953/5637/20, договору оренди від 08 серпня 2022 року оскільки не вважає, що вона йому забороняла здійснювати такі дії в силу його власної інтерпретації цієї ухвали, а не її реального юридичного змісту.

54. Посилання ФОП ОСОБА_1 на правову оцінку Верховного Суду встановлення обставин справи № 703/2284/19 судами першої та апеляційної інстанції та відповідні правові висновки касаційного суду у конкретній справі щодо такого встановлення обставин не є коректним у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки не стосуються висновків щодо застосування норми права, а стосуються конкретного касаційного перегляду іншої справи.

55. Отже, очевидним є те, що оскаржувані судові рішення у своїх висновках зазначеним правовим висновкам не протирічать, а позивачі намагаються надати відповідним правовим висновкам свою власну інтерпретацію, свій власний додатковий зміст з метою досягнути бажаних для себе цілей касаційної скарги.

56. При ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався висновками Верховного Суду щодо презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), від 01 червня 2022 року у справі № 559/758/17 (провадження № 61-17949св21) та від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22), та щодо правових наслідків укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, а також необхідності дотримання стандарту добросовісності у цивільних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 16 березня 2018 року у справі № 910/17082/17, від 15 травня 2019 року у справі № 909/500/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

57. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

58. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість посилання зазначених касаційних скарг на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, адже наведені правові висновки не є релевантними до встановлених у цій справі обставин.

59. Без посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України заявники відповідних касаційних скарг вказують на те, що вони не погоджуються з дослідженням судами попередніх інстанцій наданих ними доказів та встановленням ними обставин справи, апелюють до Верховного Суду з вимогою оцінити ці докази всупереч статті 400 ЦПК України відповідно до бачення цього позивачів та встановити обставини справи у спосіб, який вважають правильним позивачі. Водночас посилання на конкретні положення статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі також відсутні.

60. Відповідно до умов статті 400 ЦПК України Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у справі та встановлення її обставин в межах касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

61. Також Верховний Суд не керується припущеннями відповідно до умов частини шостої статті 81 ЦПК України, у зв'язку з чим виходить у своїй оцінці аргументів касаційної скарги виключно з конкретно зазначених та сформульованих підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України. Таким у зазначених касаційних скаргах є посилання виключно на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

62. В цілому наведені доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника з установленими судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Крім цього, відповідні судові рішення у справі, що розглядається, заявниками касаційних скарг не оскаржені на підставі пункту 4 частини другої статті 389, частини третьої статті 411 ЦПК України.

63. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

64. Таким чином, враховуючи, що доводи касаційних скарг є необґрунтованими та такими, що не доводять невідповідність оскаржуваних судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України, а застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій відповідає висновкам Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду Харкова від 11 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування на підставі договору оренди та зустрічним позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАР ПОЛТАВА», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, про усунення перешкод у користуванні майном.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Пророк

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров