Рішення від 04.07.2025 по справі 160/10012/25

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 рокуСправа №160/10012/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відповідача-3: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування постанови, оформленої довідкою від 28.02.2025р. №1927, наказу №125 від 28.02.2025р., наказу №59 від 28.02.2025р., зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відповідача-3: Військової частини НОМЕР_1 та просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо придатності позивача до військової служби, яка оформлена довідкою від 28.02.2025р. №1927 (протокол №53);

2) визнати протиправним та скасувати наказ №125 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.02.2025р. щодо призову позивача до Збройних Сил України та призначення до військової частини НОМЕР_1 ;

3) зобов`язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- змінити статус позивача з військовослужбовця на військовозобов`язаного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- прийняти, зареєструвати та передати на розгляд комісії заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу за п. 9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

4) визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 №59 від 28.02.2025р. в частині п.3.11 про призначення до Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту солдата запасу ОСОБА_1 такелажником відділення інженерної техніки 2 будівельного взводу 2 роти спеціальних будівельних робіт 2 батальйону обладнання території Військової частини НОМЕР_1 , ВОС 738936Т;

5) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини;

6) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача моральну шкоду в сумі 100000 грн. і судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.02.2025р., коли він прямував до ІНФОРМАЦІЯ_3 (за місцем реєстрації свого проживання) з метою подання заяви про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації по догляду за хворою матір`ю, його було затримано представниками поліції і примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 , формально проведено ВЛК і визнано «придатним до військової служби» після чого призвано на військову службу та під конвоєм відправлено до військової частини НОМЕР_1 . За результатами наведених дій його було визнано придатним до військової служби згідно постанови ВЛК, оформленої довідкою від 28.02.2025р. №1927 та прийнято наказ про призов його на військову службу, які позивач вважає протиправними та просить скасувати посилаючись на те, що він мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (по догляду за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду згідно висновку ЛЛК №17/13 від 24.02.2025р.), проте, відповідач-1 позбавив його можливості скористатися правом на відстрочку через примусову мобілізацію, подані документи повернув родичам, після його призову на військову службу; відповідачами-1,2 було порушено процедуру проведення медичного огляду позивача, а саме: повістка та направлення про виклик для проходження медичного огляду, відповідне направлення, оформлене за формою згідно з додатком 11 Порядку №560 та зареєстроване в журналі реєстрації направлень ВЛК за формою згідно до додатком 12 Порядку №560 позивачеві не вручалися, дослідження загального аналізу крові, сечі, групи крові та резус, дані росту, ваги, ЕКГ йому не проводились, стоять печатки не всіх лікарів, що підтверджено змістом картки обстеження та медичного огляду позивача; скарги на стан здоров`я позивача лікарями ВЛК були проігноровані; довідка ВЛК позивачеві на руки не видавалась, що є порушенням п. 3.2 і 3.4 глави 3 розділу ІІ Положення №402 та наведені процедурні порушення, на переконання позивача і його представника, є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування постанови ВЛК, оформленої довідкою від 28.02.2025р. №1927. Відтак, позивач вважає, що за умови того, що він мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, правом на отримання якої ІНФОРМАЦІЯ_5 не дав йому скористатися, наказ про призов його на військову службу за №125 від 28.02.2025р. містить ознаки свавілля, що заборонено Доповіддю Венеціанської комісії №512/2009 та п.170 рішення ЄСПЛ «Олександр Волков проти України», тому вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних щодо зміни статусу позивача з військовослужбовця на військовозобов`язаного і прийняти, зареєструвати та передати на розгляд комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу за п. 9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». А оскільки наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 про призов на військову службу позивач вважає протиправним, то, в свою чергу, і наказ в/ч НОМЕР_1 про призначення та зарахування його до списків особового складу в/ч, який є похідним (незважаючи на те, що командир в/ч фактично не вчиняв протиправних дій при прийнятті даного наказу), також є протиправним, при цьому, на переконання позивача, ефективним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку буде зобов`язання в/ч НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу в/ч. Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. з ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач вказав на те, що за ч.1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, зокрема, внаслідок моральних і фізичних страждань. Так, завдяки незаконним діям РТЦК та СП позивач постійно перебуває під психічним тиском, він постійно хвилюється за хвору матір, яка залишилась без його піклування та догляду. Наведені обставини викликають постійний стрес, хвилювання, а також нерозуміння як вижити в умовах військової служби, вважає, що такі дії ІНФОРМАЦІЯ_3 не тільки порушили права позивача та його матері, а й дискредитували органи військового управління країни, що є достатньою та обґрунтованою підставою для задоволення вимоги щодо виплати позивачу компенсації моральної шкоди в розмірі 100000 грн. Окрім того, просив стягнути судові витрати, у тому числі, і на правничу допомогу адвоката, детальне підтвердження яких буде подано до закінчення судових дебатів у справі або не пізніше 5 днів після ухвалення рішення. У запереченнях (на відповідь на відзив), що фактично є відповіддю на відзив, позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові (а.с.1-23, 213-215).

12.04.2025р. через систему «Електронний суд» від відповідача-3 (військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивач був мобілізований та зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та займає посаду такелажника 2 будівельного взводу 2 роти спеціальних будівельних робіт НОМЕР_2 батальйону обладнання території в/ч НОМЕР_1 . Зважаючи на дію воєнного стану, перелік підстав для звільнення з військової служби законодавчо суттєво обмежено. Згідно з наявними у матеріалах справи документами, наданими самим позивачем, останній не звертався до командування в/ч НОМЕР_1 із відповідними рапортами про його звільнення з військової служби, видання військовою частиною НОМЕР_1 наказу про зарахування до особового складу позивача як військовослужбовця частини є по своїй суті похідним від наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 про мобілізацію позивача, саме на органи ТЦК та СП законом покладено обов`язок щодо з`ясування у особи підстав для наявності/відсутності відстрочки від мобілізації. Таким чином, на переконання відповідача-3, в/ч НОМЕР_1 не може вважатись особою, що винна у можливій незаконній мобілізації позивача. Також відповідач-3 вказує на те, що надання оцінки діагнозу позивача, встановлення причинного зв`язку захворювань, виходить за межі судового розгляду за правовими висновками, викладеними у постановах від 12.06.2020р. у справі №810/5009/18, від 10.02.2022р. у справі №160/7153/20. Вимоги щодо незаконності його призову на військову службу із-за перебування на його утриманні хворої матері не можуть прийматися до уваги, тому що позивач з відповідними документами не звертався ні до ТЦК, ні до в/ч НОМЕР_1 . Оскільки з відповідним рапортом про його звільнення з військової служби з підстав перебування на його утриманні хворої матері з наданням відповідних документів про відсутність інших близьких родичів, які могли здійснювати за нею догляд, позивач не звертався, в даному випадку, відповідач-3 вважає позовні вимоги до в/ч НОМЕР_1 заявлені позивачем передчасно, а відтак, предмет спору у даній частині вимог відсутній. Також відповідач-3 вказав і на те, що видання наказу відповідачем-1 від 28.02.2025р. №125 щодо призову позивача на військову службу є цілком правомірним, оскільки позивач є громадянином України, на день його видання мав статус військовозобов`язаного, підстави для отримання позивачем відстрочки від мобілізації відсутні і відповідні документи позивач не надавав ні до ТЦК, ні до суду, відповідна ВЛК визнала позивача придатним до військової служби, тому вважає, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто, такою, що уже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновленню попереднього становища особи, призваної на військову службу, і, зокрема, нормою ст.26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як неякісний медичний огляд позивача та/або лікарями відповідної ВЛК згідно правової позиції, викладеній у постанові ВС від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23. Окрім того, відповідач-3 посилається і на те, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду даним позовом, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, ні у позові, ні у наступних документах, поданих до суду, позивач в жодному вигляді клопотання про поновлення строку звернення до суду не заявляв. Враховуючи наведене, відповідач-3 вважає, що посадові особи в/ч НОМЕР_1 діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с.129-139).

Ухвалою суду від 05.05.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 03 червня 2025 року та зобов`язано відповідачів-1,2 протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності та дотримання процедури, встановленої законодавством, при прийнятті оспорюваних рішень; надати повноваження ВЛК (надати докази дотримання процедури створення ВЛК), виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.178-179).

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачами-1,2 у його електронному кабінеті 05.05.2025р., 07.04.2025р., що підтверджується змістом довідок про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідачів-1,2 про дату та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 КАС України (а.с.182-184).

На виконання вимог ухвали суду відповідачем-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) через систему «Електронний суд» подано до суду відзив на позов, у якому останній просив прийняти рішення, яким позивачеві відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову на військову службу покладені саме на районні ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким є ІНФОРМАЦІЯ_5 . Оформлення призову на військову службу під час мобілізації передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024р. №560 (далі Порядок №560), відповідно до пункту 3 якого призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження, призов на військову службу оформлюється наказом керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно картки №1925/26 обстеження та медичного огляду на придатність до військової служби від 28.02.2025р., довідки ВЛК від 28.02.2025р. №1927 позивач на момент призову, за наявними у відповідача даними, станом на момент оголошення мобілізації та призову у воєнний час «придатний до військової служби». Направлення позивача у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 свідчить про виникнення нових правовідносин між військовослужбовцем та в/ч НОМЕР_1 , які стосуються не мобілізації, а проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008, ці закони не передбачають можливості звільнення через порушення процедури медичного огляду під час мобілізації позивача про що свідчить правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23. Тому, на переконання відповідача-1, навіть за встановлення факту порушення процедури медичного огляду під час мобілізації військовозобов`язаної особи після її призову на військову службу, не може розглядатися як поважна причина для її звільнення з військової служби, зазначив, що позивач не звертався до ЦВЛК для перегляду постанови ВЛК та проведення повторного медичного огляду щодо придатності до військової служби, що дає підстави вважати про його згоду з придатністю до військової служби. З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що діяв у межах чинного законодавства та в його діях відсутні ознаки протиправності (а.с.201-207).

Станом на момент розгляду даної справи 04.07.2025р. відповідачем-2 на вимогу зазначеної ухвали суду відзиву на позов не надано, про причини не надання їх суд не повідомлено.

У відповідності до вимог ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача-2 про дату, час та місце судового розгляду даної справи, що підтверджено вищенаведеними доказами, не повідомлення відповідача-2 про причини не подання відзиву на позов на вимогу суду, з урахуванням строків розгляду даної справи, встановлених ст.258 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відзиву на позов відповідача-2 за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.6 ст.162 згаданого вище Кодексу.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 04.07.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом копії паспорта позивача № НОМЕР_3 від 19.02.2021р. строком дії до 19.02.2031р. та копією Витягу з реєстру територіальної громади №2025/004053727 від 26.03.2025р., наявних у справі (а.с.35,39,41-42).

В матеріалах справи жодні докази перебування ОСОБА_1 на військовому обліку за місцем його реєстрації у ІНФОРМАЦІЯ_7 станом на 27.02.2025р. відсутні.

28.02.2025р. під час проведення заходів з перевірки документів, групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 та працівників поліції було зупинено ОСОБА_1 та останнього було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою постановлення на військовий облік та проходження ВЛК щодо придатності його до проходження військової служби, що підтверджується змістом позову та не оспорюється учасниками справи.

Згідно відомостей, які містяться у копії Картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_1 №1925/26 від 28.02.2025р., довідці №161 від 28.02.2025р. про результати дослідження з виявлення серологічних маркерів ВІЛ, результату дослідження №74 від 28.02.2025р. встановлено, що позивачу було проведено аналіз крові, зроблено флюрографію, його було оглянуто такими лікарями як терапевт, хірург, невропатолог, офтальмолог, лор, дерматовенеролог, психіатр та встановлено, що позивач визнаний придатним до військової служби (а.с.53-54, 60-61).

28.02.2025р. за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 , ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 (відповідачем-2 у справі) було складено Довідку військово-лікарської комісії за №1927 за змістом якої на підставі графи ІІ Розладу хвороб, позивач був визнаний придатним до військової служби про що свідчить зміст копії наведеної Довідки ВЛК, наявної у справі (а.с.64).

У подальшому, після постановлення на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 та проходження ВЛК, на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 14.01.2021р. №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 24.02.2022р. №65/2022, від 14.01.2025р. №27/2025 «Про загальну мобілізацію» та «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» позивача було призвано до лав Збройних сил України і відправлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 з 28.02.2025р. про що свідчить копія Витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.02.2025р. №125 «Про призов військовозобов`язаних до лав ЗС України» (а.с.52, 59-зворот).

Надалі, згідно копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2025р. №59 (по стройовій частині), солдата запасу, ОСОБА_1 призначено до в/ч НОМЕР_1 на посаду такелажника 2 будівельного взводу 2 роти спеціальних будівельних робіт НОМЕР_2 батальйону обладнання території в/ч НОМЕР_1 , зарахований на продовольче забезпечення в/ч НОМЕР_1 з 01.03.2025р. (а.с.63).

Позивач, не погоджуючись із постановою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 , оформленою довідкою від 28.02.2025р. №1927, стосовно придатності його до військової служби, а також і вважаючи протиправними наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.02.2025р. №125 про призов на військову службу, п. 3.11 наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28.02.2025р. №59 про призначення його на посаду у в/ч НОМЕР_1 , звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 28.02.2025р. щодо придатності позивача до військової служби, яка оформлена Довідкою №1927, суд зазначає про таке.

Законодавством, яке підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Положення № 402 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Так, статтею 70 Закону № 2801-XII визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України "Про національну безпеку України".

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-ХІІ.

Частиною третьою статті 1 вказаного Закону передбачено, що військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року затверджено Положення № 402 (далі Положення №402).

Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення № 402 встановлено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

За наведеним пунктом визначено, що військово-лікарська експертиза - це:

- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

- встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з абзацами 1-3 пункту 2.1 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до абзаців1-5 пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:

Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК);

ВЛК регіону.

Пунктом 2.3 розділу І Положення № 402 передбачено, що Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

Начальник ЦВЛК безпосередньо підпорядковується командувачу Медичних сил Збройних Сил України. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику ЦВЛК (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 розділу І Положення №402).

На ЦВЛК покладається, зокрема організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України (абзац 1 підпункту 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення № 402).

Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах; запитувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв`язок, а саме: перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров`я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних, резервістів; запитувати від закладів охорони здоров`я (установ), військових частин, ТЦК та СП і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 передбачено, що рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

Відповідно до підпункт 2.5.1. пункту 2.5. розділу І Положення № 402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать:

- госпітальні ВЛК;

- гарнізонні ВЛК;

- ЛЛК;

- ВЛК десантно-штурмових військ;

- ВЛК ТЦК та СП;

- ВЛК Сухопутних військ Збройних сил України;

- ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України;

- ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).

За приписами підпункту 2.5.4 пункту 2.5 розділу І Положення № 402 встановлено, що штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

За підпунктом 2.6.3 пункту 2.6. розділу І Положення № 402 на госпітальну (гарнізонну) ВЛК покладається:

- проведення медичного огляду осіб, указаних у пункті 1.2 розділу I Положення (крім допризовників), з метою визначення ступеня придатності до військової служби та в інших випадках, указаних у пункті 1.4 розділу II Положення;

- ведення книги протоколів ВЛК та здавання її в архів;

- проведення контролю за повнотою та якістю обстеження під час проведення медичного огляду, терміном проведення обстеження;

- проведення разом із провідними медичними спеціалістами ВМКЦ регіонів та начальниками медичної служби військових частин, що знаходяться у зоні відповідальності військового лікувального закладу, детального аналізу визнання військовослужбовців непридатними (обмежено придатними) до військової служби, розробка пропозицій щодо покращення стану здоров`я військовослужбовців та попередження їх дострокового звільнення з військової служби за станом здоров`я. Узагальнення пропозицій та надання їх до штатної ВЛК.

Рекомендації штатних ВЛК щодо організації лікувально-діагностичної роботи в цілях військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання.

За підпунктом 2.6.4 пункту 2.6. розділу І Положення № 402 госпітальна (гарнізонна) ВЛК має право:

-приймати постанови відповідно до цього Положення;

- перевіряти з метою військово-лікарської експертизи організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових лікувальних, цивільних лікувально-профілактичних закладах і у військових частинах, дислокованих у гарнізоні;

- залучати до роботи на правах членів комісії медичних та військових фахівців за запитом голови ВЛК.

У відповідності до підпунктів 2.8.1- 2.8.4 пункту 2.8 розділу І Положення №401 передбачено, що ВЛК та СП створюються при районному (міському) ТЦК та СП.

На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.

ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону (підпункт 2.8.3 пункту 2.8 розділу І Положення №402).

За приписами підпункту 2.8.2 пункту 2.8 розділу І Положення №402 роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.

ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК (підпункт 2.8.5 пункту 2.8 розділу І Положення №402).

У відповідності до вимог підпунктів п.3.1 3.3 пункту 3 розділу І Положення 402 встановлено, що скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Відтак, із аналізу наведених приписів Положення №402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення №402 з метою визначення придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.

При цьому, ВКЛ ТЦК та СП належить до позаштатної постійно діючої ВЛК (п.п.2.5.1 п.2.5 розділу І Положення №402).

У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному ТЦК та СП.

А прийняті рішення, постанови ВЛК обласних ТЦК та СП оскаржуються до штатних ВЛК або у судовому порядку.

В той же час, до штатних ВЛК належать ВЛК регіону та ЦВЛК.

Таким чином, із аналізу наведених приписів, можна зробити висновок, що судовому оскарженню підлягають лише рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних ІНФОРМАЦІЯ_11 , ВЛК регіону та ЦВЛК.

А за наведеною процедурою постанови ВЛК районного ТЦК та СП, оформлені довідками ВЛК, які є позаштатними постійно діючими ВЛК, можуть бути оскаржені лише до ВЛК обласних ТЦК та СП, до ВЛК регіону або до ЦВЛК.

Тобто, такі постанови позаштатних ВЛК (ВЛК районних ТЦК та СП) без дотримання згаданої процедури, судовому оскарженню не підлягають.

При цьому судом враховується і те, що згідно до підпункту 3.4 пункту 3 розділу І згаданого Положення № 402 передбачено, що у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що у разі незгоди із постановою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_12 (у даному випадку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 ) позивач має звернутися зі скаргою до ВЛК обласного ТЦК та СП або до ВЛК регіону або ЦВЛК, тобто, звернутися зі скаргою до ВЛК вищого рівня, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня звернутися до ЦВЛК або до суду.

Як встановлено судом зі змісту позову, предметом спору у даній справі є не постанова ВЛК вищого рівня, а постанова ВЛК при районному ТЦК та СП, оформлена довідкою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 28.02.2025р. №1927, яка є позаштатною ВЛК (а.с.64).

Також із доданих до позову копій документів вбачається, що представником позивача 03.04.2025р. було складено Скаргу на рішення (постанову) Шевченківської ВЛК від 28.02.2025р. №1927, яку було скеровано до ІНФОРМАЦІЯ_13 ( АДРЕСА_2 ) про скасування згаданого рішення про що свідчить зміст копії відповідної скарги та копії накладної Укрпошта №4905506695888 від 03.04.2025р. (а.с.71-74).

Разом з тим, за змістом позову у даних правовідносинах постанова ВЛК вищого рівня (ВЛК регіону) позивачем не оспорюється (позов таких вимог не містить).

В свою чергу, і доказів прийняття регіональною ВЛК відповідного рішення за згаданою Скаргою матеріали справи також не містять.

А отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що перевірка постанови позаштатної постійно діючої ВЛК районної ТЦК та СП, оформленої довідкою ВЛК №1927 від 28.02.2025р., на предмет того, чи дотримані всі умови і критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військовозобов`язаного, належить до функцій ВЛК обласних ТЦК та СП, ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв`язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК ( в межах цієї справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог даного адміністративного позову.

Наведена правова позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах цього суду від 26.02.2025р. у справі №240/13173/22, у справі №600/3273/22-а, яка є релевантною до правовідносин у даній справі у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин та враховуючи, що постанови ВЛК позаштатних постійно діючих ВЛК, якими є ВЛК районних ТЦК та СП, підлягають оскарженню лише до ВЛК вищих рівнів за скаргами громадян у відповідності до згаданих проаналізованих приписів Положення №402, з урахуванням згаданої вище судової практики, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_8 від 28.02.2025р., оформленої довідкою ВЛК №1927, позивачеві слід відмовити.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.02.2025р. №125 про призов позивача до лав Збройних сил України і відправлення для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 , а також і п. 3.11 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2025р. №59 про призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини, то суд зазначає про наступне.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

Приписами пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення 1153/2008) передбачено, що громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина третьою статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п. 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 2 ч. 4 ст.26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

При цьому, серед таких підстав відсутнє скасування наказу про призов особи на військову службу та наказу щодо проходження військової служби.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21).

Відтак, аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.02.2025р. №125 про призов позивача на військову службу під час мобілізації та п.3.11 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2025р. №59 про призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини, які є предметом спору у цій справі, є актами індивідуальної дії, тобто, актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи (04.07.2025р.) такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби до в/ч і зарахування його до особового складу в/ч НОМЕР_1 .

При цьому, після видання спірних наведених наказів №125 від 28.02.2025р. та №59 від 28.02.2025р. виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008. Даними нормативними актами не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про призначення до військової частини. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Верховний Суд у своїй постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 виклав правові висновки, згідно з якими процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації має незворотний характер. Це означає, що після фактичного призову вона вважається такою, що відбулася, і не може бути скасована шляхом повернення особи до попереднього стану. Навіть якщо процедура призову визнається судом протиправною, це не веде до автоматичного поновлення особи у статусі, який вона мала до мобілізації, та не створює обов`язку щодо її звільнення з військової служби.

У відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Наведені правові висновки є застосовними до спірних правовідносин у даній справі та адміністративний суд відступити від них не має процесуальної можливості.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що оскаржувані вищезгадані накази, як акти індивідуальної дії, реалізовані їх застосуванням, а тому їх оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування таких наказів, які вже реалізовані та вичерпали свою дію, не можуть призвести до відновлення порушеного права.

Враховуючи вище викладені обґрунтування, суд приходить до висновку, що підстави для визнання протиправними та скасування вищенаведених оспорюваних наказів, у адміністративного суду відсутні.

При цьому, слід зазначити, що, видаючи п.3.11 оспорюваного наказу від 28.02.2025р. №59 про зарахування позивача до списків особового складу в/ч відповідач-3 (в/ч НОМЕР_1 ) виходив з того, що перед направленням особи до військової частини ВЛК та РТЦК було здійснено всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, що дають право на звільнення позивача від призову на військову службу.

В свою чергу, у матеріалах справи наявні докази проходження позивачем медичного огляду, що підтверджено інформацією, яка міститься у копії Картки обстеження та медичного огляду на придатність до військової служби №1925/26 (а.с.60)

Доказів відмови позивача від проходження ВЛК матеріали справи не містять та такі докази суду учасниками справи не надані.

Також докази того, що на момент прийняття наказу про призов на військову службу за наказом від 28.02.2025р. №125 та зарахування до списків особового складу військової частини за наказом від 28.02.2025р. №59 позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я, у матеріалах справи відсутні.

Документів, які б підтверджували наявність у нього хвороб під час призову, не надавав.

Зазначене спростовує твердження позивача про те, що під час його медичного огляду лікарями були проігноровані скарги на його стан здоров`я.

Відтак, військова частина НОМЕР_1 не мала права не зараховувати позивача до особового складу, адже були беззаперечні підстави для видання вказаного оспорюваного наказу.

Слід зазначити, що згідно з абз.2 пункту 2.8 розділу ІІ Інструкції №333 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до приписів Положення №154 формування команд поповнення та їх відправлення із збірних пунктів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей до військових частин покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Як вбачається зі змісту копії наказу начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.02.2025р. №125 призов позивача на військову службу відбувався на підставі поіменних списків від 28.02.2025р. №2378 (а.с.52-зворот).

А відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний п.3.11 наказу командира в/ч НОМЕР_1 про призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини не може бути визнаний судом протиправним.

В свою чергу, суд звертає увагу і на те, що у разі, якщо позивач на даний час не може проходити військову службу за станом здоров`я (на що представник позивача посилався у позові), то він не позбавлений можливості у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення його з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

Що стосується доводів позивача про те, що на момент призову його на військову службу відповідачем-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) позивач мав право на відстрочку від призову на військову службу на підставі п.9 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: у зв`язку з постійним доглядом за матір`ю за висновком ЛЛК №1713 від 24.02.2025р., суд зазначає наступне.

У відповідності до приписів пункту 9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки ч. 7 ст. 23 згаданого Закону №3543-ХІІ.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024№ 560 (далі - Порядок № 560).

Згідно пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Пунктом 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно пп. 8 п. 1 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487, саме на позивача покладений обов`язок надавати ТЦК та СП документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Отже, із аналізу наведених приписів слідує, що моменту оформлення відстрочки передує ряд активних дій, які військовозобов`язаний повинен вчинити для реалізації свого права.

В процесі мобілізаційних заходів щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач жодних документів, які б підтверджували наявність у нього законних підстав для відстрочки від мобілізації відповідачу-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) не надавав (такі докази в матеріалах справи відсутні).

Тобто, фактично заява про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_3 (ні до ОСОБА_3 , ні до ОСОБА_4 ) позивачем не подавалась та не реєструвалась у спосіб, встановлений Порядком №560.

А відповідно, судом критично надається оцінка аргументам представника позивача про те, що позивач мав намір звернутися 27.02.2025р. до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( за місцем реєстрації місця проживання) згідно його заяв, доданих до позову (а.с.37-38), оскільки доказів подання особисто цих заяв до ІНФОРМАЦІЯ_3 чи направлення їх засобами поштового зв`язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачем суду не надано і матеріали справи таких доказів не містять.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22 висловив правову позицію, відповідно до якої право на відстрочку від призову на військову службу кореспондує з обов`язком призовників, військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки).

А відтак, враховуючи встановлені судом факти відсутності доказів подання вказаної заяви про надання відстрочки особисто позивачем або направлення її засобами поштового зв`язку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також і відсутності доказів її реєстрації у встановленому порядку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (ні в ІНФОРМАЦІЯ_7 , ні в Шевченківському), суд приходить до висновку, що зазначене свідчить про те, позивач своїм правом на відстрочку до моменту призову його на військову службу не скористався в порушення вищенаведених приписів Порядку №560, що виключає, у даному випадку, протиправність дій відповідача-1 по відношенню до прав та обов`язків позивача, пов`язаних з наявністю/відсутністю у нього права на відстрочку від призову на військову службу.

За викладених обставин, слід дійти висновку, що доводи позивача про те, що відповідачем-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) було порушене право позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації жодними належними і допустимими доказами не доведені.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Разом з тим, у ході судового розгляду даної справи ні позивачем, ні його представником дотримання процедури оскарження оспорюваної постанови ВЛК районного ТЦК та СП до ВЛК вищих рівнів у порядку, встановленому приписами Положення №402, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наведених вище приписів законодавства, жодними належними, достовірними та достатніми доказами не доведено.

Також і доказів протиправності оспорюваних наказів, з урахуванням аналізу встановлених судом обставин та приписів чинного законодавства позивачем суду не надано, а судом з матеріалів справи не встановлено.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи представника позивача, викладені у позові, з приводу того, що відповідач-1 заяву позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації повернув родичам позивача чим позбавив позивача права на отримання відстрочки від призову, з огляду на те, що доказів, які б свідчили про її подання позивачем до відповідача-1 (особисто, засобами поштового зв`язку) та реєстрації цієї заяви відповідачем-1 у спосіб, встановлений Порядком №560, ні позивачем, ні його представником суду не надані.

Додана до позову копія заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу від 27.02.2025р. адресована Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не відповідачеві-1, тому ця заява не є належним доказом її подання саме відповідачеві-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) у розумінні ст.73 КАС України.

Також судом критично надається і оцінка аргументам представника позивача про те, що по відношенню до позивача мала місце примусова мобілізація, оскільки жодних таких доказів (наприклад: виклику органів поліції позивачем/родичами позивача, подання заяви про викрадення людини та інше) матеріали справи не містять.

Навпаки, за відсутності наведених доказів, та за встановлених у справі обставин, можна зробити висновок, що оскільки позивач не перебував на військовому обліку у жодному ІНФОРМАЦІЯ_14 станом на 28.02.2025р., що є порушенням з його боку правил військового обліку, зазначене стало підставою для доставлення його групою оповіщення до найближчого ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою постановки на військовий облік та проходження ВЛК від чого позивач не відмовився (такі докази в матеріалах справи відсутні).

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи представника позивача з приводу порушення процедури проведення медичного огляду, процедури призову на військову службу позивача, з огляду на досліджені вище судом правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2025р. у справах №240/13173/22, №600/3273/22-а, від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі №9901/286/19, від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, постанови Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі №П/9901/97/21, які є обов`язковими для врахування адміністративним судом в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Усі інші аргументи позивача та його представника вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду та наведеної судової практики Верховного Суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачами оспорюваних наказу від 28.02.2025р. №125 в частині призову позивача на військову службу, п.3.11 наказу від 28.02.2025р. №59 в частині призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини, що є предметом даного спору, за критеріями, переліченими у ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при їх прийнятті, відповідачі, як суб`єкти владних повноважень діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачами прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваних наказу від 28.02.2025р. №125 в частині призову позивача на військову службу, п.3.11 наказу від 28.02.2025р. №59 в частині призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини, а тому у адміністративного суду підстави для їх визнання протиправними та скасування відсутні.

Окрім того, слід зазначити, що оскільки суд не знайшов обґрунтованих правових підстав для визнання протиправними та скасування оспорюваних наказу від 28.02.2025р. №125 в частині призову позивача на військову службу, п.3.11 наказу від 28.02.2025р. №59 в частині призначення позивача на посаду та зарахування до особового складу військової частини, як основних позовних вимог, то і позовні вимоги про зобов`язання вчинити певні дії (змінити статус позивача з військовослужбовця на військовозобов`язаного в Єдиному Державному реєстрі призовників та резервістів, прийняти, зареєструвати та передати на розгляд заяву позивача про відстрочку від призову на військову службу, зобов`язання військову частину виключити позивача зі списків особового складу військової частини), які є похідними вимогами, також задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) моральної шкоди в сумі 100000 грн., то враховуючи те, що при розгляді даної справи судом не встановлено протиправності оспорюваних наказів суб`єктів владних повноважень, прийнятих по відношенню до прав та інтересів позивача, а відтак, і обґрунтовані підстави для задоволення позову у наведеній частині у суду відсутні.

В той же час, аргументи відповідача-3 на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, клопотання про поновлення такого строку суду не подавалось є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються змістом наявної у справі заяви представника позивача про поновлення такого строку, яка була розглянута і задоволена судом згідно змісту ухвали суду від 05.05.2025р., що безпідставно відповідачем-3 не враховано та проігноровано (а.с.158-162, 178-179).

При цьому, суд звертає увагу відповідача-3 на те, що до його повноважень не входить перевірка строків звернення до суду з позовом, ці повноваження за процесуальними нормами віднесені тільки до повноважень суду при відкритті провадження у адміністративній, тому ці обставини не можуть бути обрані відповідачем-3 підставами для обґрунтування правомірності рішення, яке є предметом спору у цій справі.

Відтак, суд визнає аргументи відповідача-3 щодо пропуску позивачем строку звернення з даним позовом та відсутності в матеріалах справи клопотання (заяви) про його поновлення неспроможними.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору позивачем понесених згідно квитанції №4205-2865-5943-8526 від 05.04.2025р.(а.с.34), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору, а також судові витрати на правничу допомогу адвоката не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів суб`єктів владних повноважень, тому такі судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, п.1 ч.1 ст.238, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача-2: Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відповідача-3: Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування постанови, оформленої довідкою від 28.02.2025р. №1927, наказу №125 від 28.02.2025р., наказу №59 від 28.02.2025р., зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва