Рішення від 04.07.2025 по справі 600/1013/25-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1013/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте протоколом №6 від 21.02.2025 року про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати другий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії, оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п. 3. ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" згідно із його заявою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та надав усі необхідні документи. Однак, позивач зазначає, що відповідачем відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на тій підставі, що до заяви не додано підтверджуючих документів, передбачених постановою від 16.05.2034 року № 560, а саме «рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, також відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 у рішенні суду не визначено факт самостійного виховання та утримання дитини (дітей) військовозобов`язаним». На думку позивача, ним надано документи, які беззаперечно підтверджують його право на отримання відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Крім того, неправомірність дій відповідача підтверджується й тим, що позивачу вже двічі надавалася відстрочка від призову за тими ж підставами, а тому рішення, прийняте протоколом №6 від 21.02.2025 року, підлягає безумовному скасуванню. Таким чином, позивач вважає, що наявні підстави для задоволення позову.

Відповідач повідомлений належним чином про відкриття провадження по справі, однак у встановлений судом строк не подав відзив на позов.

Рух справи у суді

Судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 07.03.2025 р. у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено повністю.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивач подав до відповідача заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3. ч.1 ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період під час мобілізації подано такі документи: свідоцтва про народження дітей 2011, 2014, 2017 років народження, батьком яких зазначено ОСОБА_1 ; рішення Чагорської сільської ради Чернівецького району від 07 жовтня 2022 року, яким місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначено з батьком ОСОБА_1 , а місцем проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_5 ; рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22.07.2022 року (справа № 715/1678/22), яким шлюб, зареєстрований 07.10.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано; рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12.06.2024 року (справа № 715/1324/24), яким з ОСОБА_1 стягнуто на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 аліменти в розмірі 2300 гривень до досягнення повноліття; судовий наказ Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04.09.2024 року (справа № 715/2599/24), яким з ОСОБА_5 стягнуто на користь малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку до досягнення дітьми повноліття; довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів Глибоцького ВДВС у Чернівецькому районі, згідно якої ОСОБА_1 станом на лютий 2025 року заборгованості зі сплати аліментів не має; витяг з Реєстру територіальної громади, згідно якого ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання у АДРЕСА_1 ; довідка старостинського округу №1 села Молодія Чагорської сільської ради №749 від 28.02.2025 року, де зазначено, що у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають позивач та його діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . (а.с. 6, 9-10, 12, 17-25).

Згідно листа відповідача від 22.02.2025 р. №1128 позивача повідомлено, що за результатами розгляду його заяви про надання відстрочки прийнято рішення у формі протоколу №6 від 21.02.2025 р. про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. У причинах відмови вказано про ненадання до заяви підтверджуючих документів, які свідчать про факт утримання всіх дітей, а саме рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного. (а.с. 7-8).

Мотивувальна частина

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийняття оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який наразі триває.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до п.3 ч.1 Закону № 3543-ХІІ передбачено, що право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Крім того, з 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

У пунктах 56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.

Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 вказаного Закону є:

- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;

- один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Згідно з положеннями п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Згідно встановлених обставин справи, звертаючись до відповідача за наданням відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач визначив підставу - п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).

Відмовляючи у наданні відстрочки відповідачем визначено наступні причини: ненадання до заяви підтверджуючих документів, які свідчать про факт утримання всіх дітей, а саме рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного.

Так, у порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов`язаний для отримання відстрочки, а саме: 1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов`язаного; 2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов`язаним своїх трьох і більше дітей.

Судом встановлено, що позивач являється батьком трьох дітей віком до 18 років, що підтверджується копіями свідоцтв про народження ОСОБА_4 Серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 Серія НОМЕР_2 , ОСОБА_3 Серія НОМЕР_3 .

Крім того, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22.07.2022 року (справа № 715/1678/22), шлюб, зареєстрований 07.10.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано.

Після розірвання шлюбу з позивачем залишились проживати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а з його колишньою дружиною залишилась проживати ОСОБА_4 , що підтверджено рішенням Чагорської сільської ради Чернівецького району від 07 жовтня 2022 року.

Також, суд встановив, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12.06.2024 року (справа № 715/1324/24) з ОСОБА_1 стягнуто на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 стягнуто аліменти в розмірі 2300 гривень до досягнення повноліття.

Відповідно до судового наказу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04.09.2024 року (справа № 715/2599/24), з ОСОБА_5 стягнуто на користь малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку до досягнення дітьми повноліття.

Заборгованості по сплаті аліментів позивач станом на 27.02.2025 р. не має, що підтверджується довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Глибоцького ВДВС у Чернівецькому районі.

Тобто у позивача на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, з яких дві дитини проживають з ним, а одна з матір`ю дитини. При цьому, позивач сплачує аліменти на утримання дитини, яка залишилась проживати з матір`ю та не має заборгованості по їх сплаті.

За приписами ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 5 ст. 183 СК України встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно частин 1, 2, 3 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Враховуючи викладене, факт перебування на утриманні позивача дитини, яка з ним не проживає підтверджено свідоцтвом про народження дитини та довідка виконавчої служби про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. При цьому, факт утримання двох інших дітей, які залишились проживати з позивачем після розірвання шлюбу є безспірним та підтверджується матеріалами справи. Отже, на утриманні позивача наразі перебуває троє дітей віком до 18 років.

У постанові від 04.10.2024 у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків.

Суд наголошує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, надав належні докази наявності правових підстав застосування до нього п. 3 частини 1 статті 23 Закону № 2232-ХІІ для отримання відстрочки від призову.

Жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України № 560 є вичерпним, а факт утримання дитини не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ надано належні документи, які підтверджують факт утримання трьох неповнолітніх дітей.

Додатково варто наголосити, що згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» умовою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є наявність на утриманні трьох дітей віком до 18 років та відсутність заборгованості зі сплати аліментів, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач заяву позивача належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії № 6 від 21.02.2025 року. Крім того, судом встановлено, що раніше позивачу вже була надана відстрочка на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ, що підтверджується довідкою від 26.11.2024 р. №2689, а у відповідача не було жодних сумнівів щодо повноти наданих доказів для оформлення відстрочки. При цьому, суд встановив, що обставини отримання відстрочки згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ з моменту попереднього отримання позивачем відстрочки не зазнали законодавчих змін, отже відповідачем фактично за наявності одних і тих самих обставин застосовано різний підхід під час розгляду питань про надання відстрочки, що є недопустимим та протиправним.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність рішення, прийнятого протоколом №6 від 21.02.2025 року про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру суд зазначає наступне.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.

Отже, оскільки судом було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач не розглянув належним чином подану позивачем заяву та усі додані документи, належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ та прийняти відповідне рішення.

З вказаних підстав суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У зв`язку із задоволенням позову, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 9, 14, 77, 78, 90, 139, 143, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України ,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте протоколом №6 від 21.02.2025 року про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії потворно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п. 3. ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, в сумі 606 грн згідно платіжної квитанції від 28.02.2025 р.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Т.М. Брезіна