Постанова від 03.07.2025 по справі 759/3139/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/3139/25 Головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.

Провадження № 22-ц/824/9854/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Фірми «Т.М.М.» про захист прав споживачів, в якому просив визнати порушення відповідачем його прав споживача внаслідок зміни істотних умов договору, а саме встановленні нового тарифу не у відповідності до пунктів 3.3, 3.5, 7.5, 7.6 договору про надання житлово-комунальних послуг без письмового погодження, а шляхом розміщення оголошення.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що він є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються ТОВ Фірмою «Т.М.М.» за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

14 лютого 2014 року між сторонами був укладений договір про надання житлово-комунальних та інших послуг № 95ж/Ч2-13 з додатками 1 та 2 і додатковою угодою до нього.

Договором передбачено, що вартість послуг може бути змінена сторонами з врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг обумовлених даним договором, у випадку зміни таких тарифів у бік збільшення/зменшення. Умови договору можуть бути змінені тільки за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки є невід`ємною частиною договору та мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками та скріплені їх печатками.

Однак, відповідач змінив умови договору не шляхом укладання додаткової угоди, а шляхом розміщення оголошення про зміну тарифу, тобто в односторонньому порядку. Таким чином, відповідач не дотримався процедури зміни тарифів, чим порушив права позивача як споживача житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ Фірмою «Т.М.М.» було вірно застосовано тарифи при розрахунку вартості послуг з утримання будинку та прилеглої території по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

В апеляційній скарзі позивач просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанціїобставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тим суттєвим питанням, які наводились у позовній заяві: порушення пунктів 3.3, 3.5, 7.5, 7.6 договору, які вимагають письмового погодження змін тарифів між сторонами договору; незаконність оголошення, як способу зміни тарифу, оскільки воно не містить обов`язкових реквізитів згідно зі статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік».

Суд послався на зміну відповідачем тарифів у минулому, але не врахував, що позов стосується саме відсутності письмового погодження змін у 2024 році, що є окремим правопорушенням.

Також зазначає про упередженість судді та конфлікт інтересів, оскільки 02 лютого 2022 року він подавав публічні запити щодо судді Шум Л.М., яка отримала громадську антипремію «НЕчесть» за сумнівні рішення. Утім, суддя не заявила самовідвід у справі, хоча конфлікт інтересів очевидний, що, на його думку, порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на незалежний суд).

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та його узагальнені заперечення

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку фактичним обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ТОВ Фірмою «Т.М.М.»було вірно застосовано тарифи при розрахунку вартості послуг з утримання будинку та прилеглої території, а вимоги позивача, викладені ним в позовній заяві про захист прав споживачів, є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, ОСОБА_1 підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи, просив її задовольнити.

Представник ТОВ Фірми «Т.М.М.»- Соколова О.П. в судовому засіданні заперечувала проти аргументів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.

Позиція суду апеляційної інстанції

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ТОВ Фірма «Т.М.М.» є експлуатуючою організацією, що надає житлово-комунальні та інші послуги до будинку АДРЕСА_1 .

14 лютого 2014 року між ТОВ Фірма «Т.М.М.» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання житлово-комунальних та інших послуг № 95ж/Ч2-13 з додатками 1 та 2 і додатковою угодою до нього.

01 червня 2024 року на підставі розрахункових витрат на утримання житлового будинку, затвердженого ТОВ Фірмою «Т.М.М.», вартість послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території для будинку АДРЕСА_1 складає 15,39 грн/кв. м з ПДВ.

Таке збільшення розміру тарифу до 15,39 грн за 1 кв. м площі квартири було спричинено лише у випадку імперативних змін чинного законодавства України, про що в оголошені було зазначено, а саме: «Кабінет Міністрів України постановою № 632 від 31.05.2024 встановив для всіх жителів України єдину фіксовану ціну на електроенергію - 4,32 грн/кВт-год незалежно від обсягу споживання. У зв`язку з даними змінами, з 01.06.2024 року вартість електроенергії на освітлення місць загального користування, технічних приміщень, підвалів, роботу насосів та ліфтів зросте на 63,6 %. Також збільшився рівень мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, з 01.01.2024 року Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» встановлена мінімальна заробітна плата в розмірі 7 100 грн. за місяць, а з 01.04.2024 року - в розмірі 8 000 грн. Зростання становить 19,4 %. Прожитковий мінімум для працездатних осіб зріс з 2 684 грн до 3 028 грн. Структура, періодичність та строки надання цих послуг відповідають вимогам розпорядження ВО КМР (КМДА) від 09.03.2011 № 307».

Згідно із пунктом 3.1 договору споживач сплачує спожиті послуги на підставі рахунку на оплату, який є одночасно актом виконаних послуг, не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим. Виконавець надає рахунок в термін до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим шляхом вкидання в поштову скриньку споживача (або іншим зручним для виконавця способом).

У постанові Київського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у справі № 759/23336/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 січня 2022 року по цивільній справі за позовом ТОВ Фірми «Т.М.М.»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості встановлено, що тариф на утримання будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово змінювався, що повністю відповідає пункту 3.5 договору про надання житлово-комунальних послуг № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, за умовами якого вартість послуг може бути змінена сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг, обумовлених даним договором, у випадку таких тарифів у бік збільшення/зменшення.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем ТОВ Фірма «Т.М.М.» та відповідачем ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 від 11 червня 2014 року, за умовами якої ТОВ Фірма «Т.М.М.» та ОСОБА_1 вирішили пункту 1 додатку № 2 до договору № 95ж/ч2-13 викласти у наступній редакції: тариф за послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) за 1 кв. м загальної площі квартири становить 3,50 грн. Всі інші умови основного договору залишені без змін.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права закону та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції установив, що вимогою позивача за пред`явленим позовом є правомірність встановлення відповідачем нових тарифів за житлово-комунальні послуги.

Проте, як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позову було визнання порушення відповідачем прав позивача, як споживача, шляхом односторонньої зміни відповідачем умов договору про надання житлово-комунальних послуг.

Підставою позову ОСОБА_1 зазначав обставини, за яких ТОВ Фірма «Т.М.М.»змінило істотні умови договору, а саме розмір тарифу на послуги з утримання будинку та прибудинкової території не шляхом укладення додаткової угоди (додатку) до договору, а одноосібно шляхом розміщення оголошення.

Отже, суд першої інстанції помилково вдався до оцінки правомірності визначення відповідачем розміру тарифу на відповідні послуги і відмовив у задоволенні позову виходячи із обґрунтованості цього розміру, хоча це не було підставою позову і змістом заявлених вимог ОСОБА_1 .

За таких обставин висновки суду про те, що відповідач правильно застосував тарифи при розрахунку вартості послуг з утримання будинку та прилеглої території по АДРЕСА_1 по відношенню до позивача не відповідають фактичним обставинам спірних правовідносин сторін та виходять за межі судового розгляду в межах заявлених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спір виник із правовідносин споживача з виконавцем комунальних послуг на підставі укладеного між ними договору.

Виходячи із обґрунтування позовних вимог, позивач вважав, що відповідач порушив умови договору, встановивши в односторонньому порядку збільшенні тарифи за надані послуги, тобто не дотримався процедури зміни тарифів.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2014 року сторони уклали договір про надання житлово-комунальних та інших послуг № 95ж/Ч2-13 (а.с. 18-20, т. 1).

Відповідно до пункту 1.4 договору розмір щомісячної плати за послуги з утримання житлового будинку і прибудинкової території (експлуатаційні послуги) на дату укладення цього договору погоджено між сторонами і визначено в додатку № 2 до даного договору.

Згідно із пунктом 1.5 договору розмір щомісячної плати за додаткові послуги на дату укладення цього договору погоджено між сторонами і визначено в додатку № 2 до даного договору.

Із додатку № 2 до договору про надання житлово-комунальних та інших послуг вбачається, що він містить перелік щомісячних платежів, який складається з найменування послуги, одиниці виміру та тарифу. Додаток підписаний сторонами з проставленням печатки виконавця (а.с. 20, т. 1).

Відповідно до пункту 3.5 вказаного договору вартість послуг може бути змінена сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг обумовлених даним договором, у випадку зміни тарифів у бік збільшення/зменшення.

Як визначено пунктом 7.3 договору, його невід`ємною частиною є додаток № 2, Перелік щомісячних платежів за договором.

Відповідно до пункту 7.5 умови договору можуть бути змінені за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до договору.

Пунктом 7.6 визначено, що зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки є невід`ємною частиною договору та мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками та скріплені їх печатками (за умови наявності).

11 червня 2014 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, в якій змінили тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 20, т. 1).

Цим доказом доводиться, що сторони у 2014 році виконували умови договору.

Разом із тим, позивачем до матеріалів справи додано оголошення (при цьому позивач не зазначає, де воно було розміщене), в якому відповідач повідомляє мешканців будинку АДРЕСА_1 про підвищення з 01 червня 2024 року тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території до 15,39 грн за 1 кв. м (а.с. 24, т. 1).

Отже, колегія суддів погоджується із позивачем у тому, що зміна тарифу для нього на послуги з утримання будинку та прибудинкової території була проведена відповідачем в порушення пунктів 3.5, 7.5, 7.6 договору без укладення додаткової угоди.

У позовній заяві ОСОБА_1 вважав, що суд має дати правову оцінку тому, що внаслідок неправомірних дій відповідача по односторонній змін тарифу на обслуговування будинку та прибудинкової території він не може бути зобов`язаним сплачувати за послуги за новими тарифами.

Як убачається із відзиву на позовну заяву, позов у даній справі був пред`явлений позивачем після відкриття провадження у справі за позовом ТОВ Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги вже за новими тарифами.

Відтак, дотримання відповідачем процедури підвищення тарифів, пов`язане з обов`язком ОСОБА_1 сплачувати заборгованість, нараховану за новими тарифами.

Між тим, способом захисту своїх прав позивач обрав визнання протиправним складення відповідачем оголошення про одностороннє встановлення тарифу, що не поновлює його право, не зобов`язує відповідача виконувати умови договору і не тягне для позивача правових наслідків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до змісту статей 15, 16 ЦК України матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Подібні за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 910/9256/17 та від 28 листопада 2018 року у справі № 924/374/17.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Для належного захисту свого порушеного права позивач мав зазначити, які дії зобов`язаний вчинити відповідач чи утримуватись від яких дій, або інший спосіб, який є ефективним і відновлює право позивача як споживача послуг.

На думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 дане судове провадження використовує для того, щоб спростувати обставини, які мають бути (чи могли бути) оцінені судом в іншій справі, а не на захист свого порушеного права, що суперечить принципам цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Фірми «Т.М.М.» про захист прав споживачів, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 липня 2025 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній