Рішення від 07.07.2025 по справі 712/14201/24

Справа № 712/14201/24

Провадження 2/712/983/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі головуючого судді Чапліної Н.М. за участю секретаря судового засідання Саса Л.О.,

представника позивача - адвоката Архипенка О.А. ,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Ткаченка Р.Ю.

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок, виплати середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок, виплати середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 19 грудня 2001 року наказом №107-вк ОСОБА_2 прийнято до Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу на посаду директора Черкаської філії Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.

Згідно довідки про науково-педагогічне навантаження та доходи від 01.11.2023 №2, виданої Черкаською філією Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (далі Відповідач) у період виконання обов`язків директора, а саме з вересня 2002 року по липень 2022 року, позивач також виконував педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми. З 07.07.2022 позивача переведено з посади директора на посаду професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін Черкаської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет». З 28.08.2024 наказом про звільнення позивача звільнено з посади професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін. З часу звільнення відповідач, із невідомих причин та мотивів відмовився добровільно сплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, хоча останній неодноразово це вимагав.

28.08.2024 позивач звернувся із листом до відповідача, у якому просив виплатити йому компенсацію за 457 днів невикористаної відпустки за 2002 2022 роки в сумі 140 472 грн. Листом від 15.10.2024 №1/10-629/РІ, отриманим ОСОБА_2 через месенджер Telegram від юридичного відділу ПВНЗ «Європейський університет» лише 15.11.2024, відповідач не погодився із сумою компенсації та повідомив, що на його думку вона складає 12 251,34 грн.

Відповідач посилається на примітку 1 Додатку 16 наказу Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» ставки погодинної оплати включають оплату за дні відпустки. За таких умов, відповідач вважає, що за періоди роботи коли позивач був працевлаштований з погодинною оплатою праці, ставки погодинної оплати включали оплату за дні відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати за основним місцем роботи не враховувалась заробітна плата на роботі за сумісництвом, а на посаді за сумісництвом не враховувалась заробітна плата за основним місцем роботи. Із такою позицією відповідача позивач не погоджується виходячи із наступного.

За період 19.12.2001 по 30.08.2002, коли позивач працював виключно директором Філії і не виконував педагогічної роботи, він мав право на 20 календарних днів відпустки (з розрахунку 28 календарних днів щорічної відпустки, за відпрацьований рік) і за період з 31.08.2002 по 28.08.2024 позивач мав право на 1232 календарних днів щорічної відпустки (з розрахунку 56 календарних днів, за відпрацьований рік). Всього 1260 календарних днів відпустки. Згідно довідки про навчальне навантаження директора Філії ОСОБА_2 , за період 2001-2022 роки позивачу надано 774 календарних днів щорічної відпустки. Відповідно, при звільненні Позивач має право на компенсацію за невикористані 486 днів щорічної відпустки.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Позивача звільнено з посади професора кафедри економіки, фінансів, обліку, математичних та інформаційних дисциплін Черкаської філії Приватного вищого навчального закладу Європейський університет (далі Філія) наказом президента Приватного вищого навчального закладу Європейський університет (далі Університет) від 26.08.2024 року № 24/08-пф з 28.08.2024 у зв`язку із закінченням строку дії контракту. У наказі відсутня інформація та розпорядження про виплату позивачу компенсації за невикористані 486 днів щорічної відпустки. Відповідно, Університетом компенсація за невикористані дні щорічної відпустки позивачу не виплачена.

Виходячи з положення Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Постанова 100), якою затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати, для розрахунку середнього заробітку виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. За основу для розрахунку середнього заробітку Позивачем отримано індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка Пенсійного фонду України форма ОК-5). Згідно абз. 2 п. 2 Постанови 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 у січні 2023 року в Позивача відсутні нарахування заробітної плати за січень 2023 року, у зв`язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати. На підставі аб. 7 п. 2 Постанови 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

За період лютий 2023 грудень 2023 року Позивач мав 118806,28 грн. заробітної плати. За вказаний період, Позивачу не нараховувалися виплати, що, відповідно до п. 4 Постанови 100, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Отже, сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 118806,28:334 х486=172873,81 грн.

Відсутність належного нарахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є прихованою заборгованістю. Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до положень Постанови 100, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 середньоденна заробітна плата становить 341,23 грн. Відповідно за період 29.08.2024 по 11.11.2024 (дата подання позову) буде становить 341,23 грн. х 75 днів = 25592,25 грн.

Крім того, згідно ст. 34 Закону України «Про оплату праці» працівникам у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати провадиться компенсація втрати частини відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, порядок обчислення якої визначено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159, яким затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Для розрахунку компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати використовуються індекси інфляції, що щомісяця обчислює Державна служба статистики України у газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному сайті https://ukrstat.gov.ua/. Таким чином прихована та невиплачена Позивачу сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 172873,81 грн помножується на індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу, який визначається шляхом множення місячних індексів за вересень та жовтень 2024 року (включно): (1,015х1,018 х100)= 103,3% та від цього відсотку віднімається 100%. Таким чином сума компенсації у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати становить 5704,84 грн. (172873,81 грн. х 3,3%).

Душевні страждання Позивача полягають у тому, що він, будучи інвалідом ІІ групи більше 20 років поспіль, працював на посаді директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», починаючи із моменту її відкриття. Добросовісно і сумлінно виконував свої посадові обов`язки, фактично присвятив велику частину свого життя служінню інтересам Відповідача, розраховуючи при цьому на повагу та визнання від останнього. Натомість, Відповідач протягом майже 20 років постійно порушував його трудові права, шляхом ненадання щорічних відпусток повної тривалості, що заборонено абз. 5 ст. 80 КЗпП України. Як інвалід ІІ групи, Позивач не мав можливості розпоряджатись часом своєї відпустки, у тому числі витрачати більше часу на своє лікування та реабілітацію і лікування внаслідок отриманої інвалідності ІІ групи. Така нестабільність в отриманні гарантованого Конституцією України права, передбаченого ст. 45, негативно вплинула на його психологічне здоров`я, постійні навантаження на роботі без належного відпочинку, призвели до отримання ОСОБА_2 інфаркту у 2022 році, і як наслідок переведення за станом здоров`я на посаду професора. Стан здоров`я позивача на даний час не дає йому можливості самостійно захищати свої порушені права та охоронювані законом інтереси, адже його участь у судових засіданнях призведете до надмірного хвилювання через несправедливість допущену відповідачем стосовно нього та може стати наслідком суттєвого погіршення його здоров`я. Усе в комплексі завдає позивачу постійних моральних страждань. Свої моральні страждання (моральну шкоду), позивач оцінює в 50000 грн.

Ухвалою суду від 03.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

20.12.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача, у якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відзив обґрунтований тим, що позивач працював на посаді директора на підставі річного трудового контракту, а на науково-педагогічні посади приймався на навчальний рік, а у періоди 2006-2007, 2011-2024 років на умовах погодинної оплати праці як науково-педагогічний працівник, що підтверджується наказами про прийняття на відповідні посади та контрактами, що долучені до відзиву. Таким чином, у разі наявності у позивача спору, він набував права звернення щороку, а про наявність сумнівів у позивача щодо вірності нарахування компенсації за невикористані дні відпустки, чи кількості днів відпустки, які були надані позивачу, відповідачу стало відомо тільки після звернення останнього у 2024 році. Позивачем не було передано новому директору Черкаської філії відповідача накази, штатні розписи та інша документація філії, а з огляду на погіршення стану здоров`я позивача від останнього не вимагалось цього.

На підставі письмового звернення позивача протягом жовтня-листопада 2024 року відповідачем здійснювався перерахунок відпускних позивача та наданих днів відпустки за наявною документацією і дійсно було виявлено недоплату в сумі 12251, 34 грн, однак позивач подав позовну заяву та надав докази, яких не вистачало для здійснення достовірного перерахунку. Після перерахунку встановлено відсутність заборгованості перед позивачем.

Наразі діє Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Відповідно до пп. Ї) п. 4 розділу ІІ вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховується заробітна плата на роботі за сумісництвом. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу що передбачає ведення табеля обліку робочого часу на працівників-сумісників (ст. 102-1 КЗпП). Тобто навіть у разі внутрішнього сумісництва трудові відносини за основною посадою та за посадою за сумісництвом фактично оформлюються окремо. За кожною посадою визначають тривалість робочого часу, окремий порядок оплати праці, надання відпусток й істотні умови праці. Також як для зовнішніх так і для внутрішніх працівників-сумісників табель обліку використання робочого часу ведеться окремо від табеля використання робочого часу за основним місцем роботи.

На думку позивача, заборгованість перед ним виникла у зв`язку з тим, що йому не були нараховані відпускні за період роботи на посаді з погодинною оплатою праці, однак керуючись приміткою 1 Додатку 16 наказу Міністерства освіти і науки України №557 від 26.09.2025 «Про впорядкування оплати праці за затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» ставки погодинної оплати включають оплату за дні відпустки.

Таким чином, відпускні виплачені ОСОБА_2 по основній посаді в повному обсязі, а по посаді за сумісництвом з погодинною оплатою праці такі відпускні включені в ставку погодинної оплати. Ставки погодинної оплати включають оплату за дні відпустки, тому при звільненні працівника з погодинною оплатою праці компенсація за невикористану відпустку не нараховується.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу всіх видів відпусток також проводиться окремо за кожною посадою з урахуванням положень Порядку, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Позивач, будучи директором Черкаської філії відповідача, здійснював розрахунок відпускних виходячи з середньої заробітної плати по обом посадам разом. Тобто відпускні ОСОБА_2 були нараховані від загального розміру заробітної плати, у тому числі на посаді з погодинною оплатою праці, але по кожні посаді окремо, в результаті чого позивачу нараховано відпускних за 1705 днів по обом посадам, замість 871 наявних у наказах по основній посаді та 448 днів по посаді за сумісництвом, вказане підтверджується розрахунково-платіжними відомостями, які наявні у додатках до відзиву. Зазначені обставини дали змогу виявити систематичну переплату відпускних ОСОБА_2 , у результаті чого ПВНЗ «Європейський університет» поніс збитки у розмірі 13959, 00 грн.

Наказ Міністерства освіти і науки України № 557 від 26.09.2005 видано на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери» (із змінами) та х метою упорядкування умов оплати праці працівників галузі.

Щодо розрахунку компенсації, то позивачем здійснено розрахунок за останні 12 місяців роботи по останній займаній посаді, однак з позивачем трудовий контракт переукладався щороку, тобто обчислення розмір компенсації за невикористані дні відпустки як і сама компенсація має здійснюватися по завершенню кожного трудового контракту, а розрахунок проводитися з урахуванням середньої заробітної плати за період дії контракту по кожній посаді окремо.

Довідка № 2 про науково-педагогічне навантаження та доходи ОСОБА_2 від 01.11.2023. видана Черкаською філією відповідача, зроблена виключно на підставі довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 та не має детальної інформації за якою посадою (директора, сумісника чи на умовах погодинної оплати) нараховано заробітну плату та не може бути використана при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки.

Відповідно до розрахунку відповідача станом на дату звільнення з останньої займаної посади весь період перебування на посаді ОСОБА_2 належить відпустки згідно чинного законодавства 1292 дні, виплачені відпускні по основній посаді та посаді за сумісництвом без урахування років роботи на умовах погодинної плати праці 1705 днів, отже жодної заборгованості з компенсації за невикористані дні відпустки у ПВНЗ «Європейський університет» перед позивачем не має.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодного доказу, які б підтверджували, що він за останні 20 років мав претензії до роботодавця щодо кількості днів відпустки. Спричинення моральної шкоди відповідачем позивачу не обґрунтоване, жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку інфаркту на 66 році життя позивача та умов праці, які були надані роботодавцем не прослідковується, позивач мав можливість звільнитись з посади у будь-який момент, однак навіть після отримання інфаркту продовжував працювати у Черкаській філії відповідача, а відповідач не чинив йому перешкод у реалізації права на працю.

03.01.2025 до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, у якій позивач не погодився із доводами відповідача, зазначив, що відповідач не заперечує факту виконання позивачем своїх обов`язків на посаді директора ЧФ ПНВЗ «Європейський університет» з 2002 по 2022 років на підставі трудового договору (різновид трудовий контракт), а також не заперечує факту роботи позивача за сумісництвом в ЧФ ПНВЗ «Європейський університет» з 2002 по 2022 із ставкою більше 1/3 відповідної річної норми, а з липня 2022 по серпень 2024 року на посаді професора кафедри менеджменту університету. Крім того, вказаний факт роботи позивача за сумісництвом у ПВНЗ «Європейський університет» підтверджується записами у трудовій книжці останнього, а також довідкою про науково-педагогічне навантаження та доходи ОСОБА_2 від 01.11.2024 №2, Довідкою про навчальне навантаження директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» Шпильового В.А. виданою відділом кадрів відповідача. Право позивача на 56 днів відпустки, відповідач у відзиві не спростовує, а фактично визнає твердженням про те, що вказані 26 днів відпустки компенсувались позивачу у спосіб визначений Наказом Міносвіти №557 від 26.09.2005, однак для підтвердження цих обставин ухиляється від надання відповідних доказів, а саме, наказів, штатних розписів та кошторису щодо педагогічного складу.

Так, з метою отримання об`єктивної інформації щодо ставки посадового окладу ОСОБА_2 як директора та викладача та перевірки факту виконання відповідачем вимог Наказу Міносвіти №557 від 26.09.2005, представником позивача зроблено адвокатський запит на який надана відповідь про відсутність штатних розписів науково-педагогічного персоналу Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», через їх непередачу позивачем новому директору, та наявність копій таких документів стосовно адміністративно-управлінського персоналу закладу. Однак, позивач стверджує, що усі документи які стосуються роботи бухгалтерії ЧФ ПВНЗ «Європейський університет» завжди обліковувались і зберігались саме у вказаному відділі. Організація збереження вказаних документів, ним як директором філії ніколи не забезпечувалась, оскільки, згідно посадових обов`язків ведення та збереження таких документів покладено на головного бухгалтера установи (філії). Більше того, ОСОБА_2 продовжив працювати в закладі на посаді професора кафедри фінансів ще майже два роки. За увесь період після звільнення із посади директора новий керівник або адміністрація ПВНЗ «Європейський університет» не пред`явили ОСОБА_2 жодної претензії щодо відсутності будь-яких документів. Акт приймання передачі товарно-матеріальних цінностей від директора ЧФ ПВНЗ «Європейський університет» Шпильового В.А. до нового директора ОСОБА_4 підписаний без зауважень.

Позивач відстоює ту позицію, що Наказ Міносвіти №557 від 26.09.2005 прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року №1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" та з метою упорядкування умов оплати праці працівників галузі. Тобто, вказаний наказ регулює відносини працівників бюджетної сфери.

Крім того,вказані ставкипогодинної оплатиу відсоткахдо окладупрацівника Iтарифного розряду,доцента абокандидата наукдля контингенту:студентів вищихнавчальних закладівIIIта IVрівнів акредитаціївключають оплатуза днівідпустки лишеу томуразі колидо окладуІ тарифногорозряду педагогічногопрацівника застосованокоефіцієнт 5,7(Додаток16до Наказу557).Відповідно довимог додатка2Наказу 557посадовий окладдиректора філіїтакож повиненрозраховуватися виходячиз розмірупосадового окладу(тарифноїставки)працівника 1тарифного розряду,розмір якоговизначено упримітці 1додатка 1постанови КабінетуМіністрів Українивід 30серпня 2002року №1298"Прооплату праціпрацівників наоснові Єдиноїтарифної сіткирозрядів ікоефіцієнтів зоплати праціпрацівників установ,закладів таорганізацій окремихгалузей бюджетноїсфери". У правовідносинах із позивачем вказані вимоги Наказу №557 від 26.09.2005 відповідачем не виконувалась протягом усього часу існування між ними трудових відносин, тобто з 2005 (дата прийняття Наказу №557) по 2024 роки.

15.01.2025 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представником відповідача зазначено, що довідка про навчальне навантаження директора Філії ОСОБА_2 за період 2001-2022 років, яка є єдиним доказом наданим позивачем, що обґрунтовує його позицію, не може бути взята до уваги, оскільки складена бухгалтером Черкаської філії відповідача, яка у подальшому пояснила, що її ввели в оману, надавши недостовірну інформацію щодо призначення довідки та відомостей про навантаження та сум нарахованої заробітної плати.

Позивачу було нараховано грошових коштів як відпускних за 1634 дні по обом посадам, що значно перевищує заявлену позивачем кількість днів, вказані відомості підтверджуються зведеними відомостями нарахування заробітної плати, які наявні у додатках до відзиву. Вказані відомості є єдиним достовірним документом, який підтверджує кількість відпускних, нарахованих та виплачених позивачу.

Наразі діє порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Відповідно до пп. Ї) п. 4 розділу ІІІ вказаного Порядку при обчисленні заробітної плати не враховується заробітна плата на роботі за сумісництвом. Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу, що передбачає ведення табеля обліку робочого часу на працівників-сумісників (ст. 102-1 КЗпП). Тобто навіть у разі внутрішнього сумісництва трудові відносини за основною роботою та за посадою за сумісництвом оформлюються окремо. За кожною посадою визначають тривалість робочого часу, окремий порядок оплати праці, надання відпусток й інші істотні умови праці. Також як для зовнішніх, так і для внутрішніх працівників-сумісників табель обліку використання робочого часу ведеться окремо від табеля використання робочого часу за основним місцем роботи.

20.01.2025 до суду надійшли додаткові пояснення, у яких представник позивача наполягав на задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

23.01.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів - копії листа Міністерства освіти і науки України № 1518-25 від 10.01.2025.

29.01.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи: копії листа № 1/12-648/р1 від 17.12.2024, копії службової записки від 06.01.2024, копії наказу № 135 від 19.12.2024, копії протоколу № 1 від 06.01.2025, копії заяви про вчинення кримінального правопорушення від 22.01.2025.

18.02.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, у яких позивач зазначив, що за період роботи на посаді директора філії та науково-педагогічного працівника (за сумісництвом), який мав навчальне річне педагогічне навантаження обсягом більше 1/3 відповідної річної норми (педагогічної ставки), згідно вимог постанови Кабінету Міністрів від 14.04.1997 № 346 йому повинна була надаватись щорічна основна відпустка тривалістю 56 календарних днів та згідно ст. 77-2 КЗпП України як інваліду війни другої групи з 2007 року додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів. Перед звільненням позивач звернувся до відділу кадрів, бухгалтерії з проханням надати довідку про навчальне навантаження за 2002-2022 роки та наданих днів основної та додаткової відпусток, що оформив офіційною заявою. У відповідь отримав документи. Щодо застосування Наказу № 557, на чому наполягає відповідач, вказав, що у роз`ясненні до відповідного наказу , яке надане Міністерством освіти та науки України, згідно запиту самого Університету, зазначено, що цей наказ регламентує оплату праці працівників державних ВУЗів, і може застосовуватись і вищими навчальними закладами недержавної форми власності лише за умови дотримання його вимог, а що стосується погодинної оплати праці, то лише за умови дотримання вимог, зазначених в Дод.6 цього Наказу. З приводу тверджень відповідача щодо не передання документів філії, позивач зазначив, що це не відповідає дійсності, всі документи ним вчасно передавались, 11.07.2022 складався Акт передачі товаро-матеріальних цінностей.

Ухвалою суду від 18.02.2025 підготовче провадження закрите, у справі призначений судовий розгляд.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовну заяву в повному обсязі з підстав, викладених у позові та інших документах поданих у справі, зазначили, що відповідачем неправомірно відмовлено ОСОБА_2 у виплаті компенсації за невикористану відпуску. Долученими документами підтверджено що позивачу відповідачем на виплачена компенсація за 486 днів невикористаної основної щорічної відпустки. Така компенсація складає 172873, 81 грн, що розрахована відповідно до середньої заробітної плати за 2023 рік. Крім того, у зв`язку з невиплатою належних звільненому працівникові сум з відповідача просили стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2024 по 28.02.2025, що становить шість місяців та складає 63127, 55 грн, компенсацію за несвоєчасний розрахунок за період з вересня 2024 року по травень 2025 року в сумі 24029,46 грн, моральну шкоду в сумі 50000 грн та судові витрати. У зв`язку з відмовою виплати університетом компенсації позивач зазнає суттєвих моральних страждань, оскільки пропрацював у навчальному закладі більше 20 років розраховував на дотримання його прав при звільненні, натомість відповідач відмовляється виплатити належні позивачу кошти, крім того відповідач заявив про навмисне не передання позивачем документації, хоча з посади директора позивач переведений за два роки до звільнення та передав всю документацію, заволодіння коштами при отриманні відпускних, що не відповідає дійсності, що також завдає моральних страждань позивачу.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, зазначив, що виплачені позивачу відповідачем відпускні перевищують суму, яка повинна була йому бути виплачена, тобто виплачені у вищому розмірі. Позивач працював директором Філії та займався викладацькою діяльністю за сумісництвом. Підприємством перераховані відпускні, що нараховані та виплачені позивачу та встановлено, що відпускні систематично нараховувались та оплачувались у більшому розмірі, ніж повинні були бути нараховані: оплачені 872 дні відпустки по основній посаді, а належало до оплати за 844 дні, оплачені 757 днів відпустки по посаді за сумісництвом, а належало до оплати за 392 дні. Отже, проведеною перевіркою встановлена переплата відпускних позивачу, замість 1236 днів оплачені 1629 днів. Такі висновки підтверджуються долученими до відзиву документами, Протоколом службового розслідування. Відомості про надані відпустки та кількість сплат зведено у Розрахунку відпускних ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як визначено в статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статті 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Під час розгляду справи встановлено, що 19 грудня 2001 року наказом №107-вк ОСОБА_2 прийнято директором Черкаської філії Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача.

У подальшому, відповідно до записів у трудовій книжці, позивач 30.08.2002 призначений на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом відповідно до Наказу № 37 вп від 30.08. 2002; 25.09.2002 переведений на посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом відповідно до Наказу №43 вп від 25.09.2002; 01.09.2010 переведений на посаду доцента кафедри фінансів обліку і аудиту за сумісництвом згідно з Наказом №24/29 пф від 01.09. 2005; 08.07.2022 переведений з посади директора Черкаської філії ПВНЗ Європейський університет на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін відповідно до Наказу № 313 від 07.07.2022; 28.08.2024 позивача звільнено у зв`язку із закінченням строку дії контракту п. 2 ст.36 КЗпП України згідно з Наказом №24/08-пф від 26.08.2024.

Відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 17.05.2008, ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

Відповідно до контрактів про прийняття на роботу, укладених між ПВНЗ «Європейський університет» та ОСОБА_2 , між сторонами укладались контракти про призначення позивача на посаду директора філії з 2001 по 2021 рік, а у 2022, 2023 роках - професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін. Контракт від 26.10.2001, укладений на строк з 26.10.2001 по 26.10.2002, копії контрактів за 2002-2004 роки не надані, у 2005 році контракт укладений до 19.12.2010, з 2010 по 2021 контракти укладались щорічно, зазначено, що заробітна плата встановлюється згідно кошторису філії, який затверджений ректором Університету (п. 4 Контрактів). У п. 4 контрактів за 2022 та 2023 роки зазначено, що працівнику встановлюється заробітна плата в розмірі не менше, ніж встановлено законодавством України для працівників вищих навчальних закладів. На момент підписання контракту заробітна плата встановлюється в розмірі згідно штатного розпису.

Відповідно до Наказу № 107-п від 19.12.2001 прийнято на роботу ОСОБА_2 на посаду директора Черкаської філії університету з 19.12.2001 з оплатою праці згідно контракту.

Згідно з наказами за 2013 по 2021 рік щорічно виносились накази про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Черкаської філії у зв`язку із закінченням строку дії контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП України), зазначена підстава: закінчення строку дії контракту та накази про прийняття на роботу на посаду директора, підстави: заяви позивача, укладений контракт.

Відповідно до Наказу № 313-п від 07.07.2022 позивач переведений на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» з оплатою праці згідно штатного розпису з 08.07.2022 по 27.08.2022.

Згідно з наказом № 37 вп від 30.08.2002, серед іншого, ОСОБА_2 призначено на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін та юристконсультом за сумісництвом.

Відповідно до наказу №43 вп від 25.09.2002 введено в штатний розпис Черкаської філії ЄУФІМБ на 2002/2003 навчальний рік додаткову посаду доцента кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, на яку з 26.09.2002 призначено позивача за сумісництвом з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Накази про призначення на посади позивача за сумісництвом та дозвіл на сумісництво виносились також у 2005-2009 роках, до трудової книжки окремо не вносились.

Наказом № 24/29 пф від 01.09.2010, серед іншого, призначено з 01.09.2010 ОСОБА_2 , кандидата економічних наук, директора Черкаської філії, на посаду завідувача кафедри фінансів з оплатою праці згідно штатного розпису, за сумісництвом.

У подальшому накази про дозвіл на сумісництво позивачу виносились щорічно.

Наказом № 338 від 03.09.2018 ОСОБА_2 прийнято на посаду доцента кафедри міжнародного, господарського і цивільного права університету з 03 вересня 2018 по 30 червня 2019 року на умовах погодинної оплати праці згідно з штатним розписом.

Наказом № 313-п від 07.07.2022 ОСОБА_2 , кандидата економічних наук, доцента, директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» за його згодою переведено на посаду професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін Черкаської філії з 08.07.022 по 27.08.2022. У подальшому, 25.08.2023 винесений наказ від 25.08.2023 №24/10 про звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту, а 28.08.2023 наказ №24/13-пф про прийом на посаду позивача.

Згідно з Наказом від 01.09.2023 № 358, серед іншого, ОСОБА_2 прийнято на посаду доцента кафедри менеджменту та інноваційного провайдингу університету з 01.09.2023 по 30.06.2024 на умовах погодинної оплати праці згідно зі штатним розписом за сумісництвом.

Наказом № 24/08-пф від 26.08.2024 ОСОБА_2 звільнено з роботи 28.08.2024 у зв`язку із закінченням дії контракту, внесений відповідний запис до трудової книжки.

Відповідно до копій Розрахунку навчально-педагогічного навантаження, штатних розписів науково-педагогічного персоналу Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет», Штатних розписів адміністративно-управлінського, допоміжного та технічного персоналу філії ОСОБА_2 займав посади директора та викладача (доцента, зав. кафедри, завідувача).

Відповідно до Довідки про навчальне навантаження директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» Шпильового В.А., позивач з 2001 року по 2005 рік працював на посаді директора та ст. викладача, річне педагогічне навантаження відображається починаючи з 2002 року та складало від 0, 35 до 0, 4%, з 2005 по 2009 роки на посаді директора та доцента кафедри фінансів, річне педагогічне навантаження складало від 0, 41 до 0, 95%, з 2010 по 2015 на посаді директора та завідувача кафедри фінансів, річне педагогічне навантаження складало від 0, 33 до 0, 45%, з 2015 по 2022 на посаді директора та професора кафедри економіки (з 2017 директора та доцента кафедри менеджменту), річне педагогічне навантаження складало від 0, 33 до 0, 45% річне педагогічне навантаження складало від 0, 38 до 0, 57%.

У довідці відображені кількість наданих днів основної відпустки з 2001 по 2022 роки за кожен рік роботи, наявні посилання на накази, всього відповідно до довідки надано 687 дні основної та 80 днів додаткової відпустки.

Вивченням долучених копій витягів з відомості нарахування заробітної плати, встановлено, що позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, яка відповідно до відомостей до 2022 року складалась із окладу, у відомостях по 2021 рік включно відображена кількість відпрацьованих днів та днів наданої відпустки, та ПВС (внутрішнє сумісництво), оплати відпускних відображаються однією сумою, у відомостях з 2022 року заробітна плата складається з окладу та доплати за вчене звання, відображена сума сплачених відпускних без зазначення кількості наданих днів.

Порівнянням долучених копій витягів з відомостей нарахування заробітної плати та Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 . Форми ОК-5 Пенсійного фонду України встановлено, що суми, відображені у відомостях відповідають сумам, відображеним у Формі ОК-5.

Вивчивши надані копії наказів про надання позивачу основних щорічних відпусток з 2002 по 2024 рік та відомостей, наданих сторонами, встановлено, що позивачу за час роботи надані 774 дні основної щорічної відпустки, а починаючи з 2016 року надавалась додаткова відпустка як інваліду війни, загальна кількість наданих днів 100.

У долученому відповідачем Розрахунку відпускних ОСОБА_2 зазначена загальна кількість наданих днів відпустки по основній посаді 871, однак до цих днів включена додаткова відпустка як інваліду війни у кількості 86 днів (14 наданих відповідно наказів днів не відображені у таблиці) та 56 днів основної щорічної відпустки за 2002 рік, хоча долучений наказ про відкликання позивача з відпустки після відбутих 21 дня, тобто 35 днів після відкликання включені не правильно, 24 дні не включені до таблиці, хоча долучені накази та заявлено про їх надання позивачем. Отже, первинними документами копіями наказів про надання відпусток та відомостями відповідача також підтверджено надання ОСОБА_2 за час роботи у філії 774 днів основної відпустки.

Відповідно до Протоколу № 1 Комісії з проведення службового розслідування, проведеного згідно з наказом № 135 від 19.12.2024 в результаті перевірки відомостей щодо позову ОСОБА_2 про стягнення з університету компенсації за невикористану відпустку, виявлено систематичну переплату відпускних ОСОБА_2 у період перебування ним на посаді директора Черкаської філії університету, а також відсутність певної бухгалтерської документації за період перебування ним на посаді. Бухгалтерією університету проведено перевірку нарахування відпускних колишньому директору Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» Шпильовому В.А. за весь період його перебування на посаді директора та на посаді за сумісництвом. За результатами проведеного перерахунку встановлено наступне: ОСОБА_2 оплачені 872 дні відпустки згідно розрахунково-платіжної відомості по основній посаді, ОСОБА_2 належить 844 дні відпустки по основній посаді згідно законодавства, ОСОБА_2 сплачено 757 днів відпустки згідно розрахунково-платіжної відомості на посаді за сумісництвом. ОСОБА_2 належать 392 дні відпустки по посаді за сумісництвом згідно законодавства. Виходячи з викладеного, ОСОБА_2 сплачено відпускні за 1629 дні замість 1236 днів, передбачених законодавством. Таким чином ПВНЗ «Європейський університет» понесені збитки в сумі 14016, 25 грн. Вказана переплата виникла у зв`язку з тим, що бухгалтером Черкаської філії ОСОБА_5 , яка перебувала на посаді з 02.04.2001 по 19.05.202, ймовірно за дорученням директора ОСОБА_2 нараховувались відпускні не по кожній посаді окремо, а від суми обох заробітних плат разом.

Частиною 1ст. 13 ЦПК Українивстановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідност. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно дост. 3 КЗпП України- законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст.21,43,46 Конституції України, ст.94,115 КЗпП України, ст.21,24 Закону України «Про оплату праці»- кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Тобто,статтею 43 Конституціїпередбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частиною першоюстатті 94 КЗпП Українивстановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьоюстатті 15 Закону України «Про оплату праці»передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятійстатті 97 КЗпП України.

Відповідно до вимог передбачених ч.1ст. 115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншими уповноваженими на представництво трудовим договором органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовимколективом), алене рідше двох разівна місяцьчерез проміжокчасу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Відповідно до частини першоїстатті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідно зістаттею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті115,116 КЗпП Українивідсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Долучені до справи документи підтверджують безперервну роботу ОСОБА_2 у Черкаській філії ПВНЗ «Європейський університет» з 19.12.2001 по 28.08.2024, причому з 19.12.2001 по 07.07.2022 на посаді директора та з 08.07.2022 по 28.08.2024 на посаді професора кафедри менеджменту та соціально-гуманітарних дисциплін. 28.08.2024 позивач звільнений у зв`язку із закінченням дії контракту.

Крім того, у період роботи на посаді директора позивач суміщував роботу на основній посаді з викладацькою діяльністю, обіймаючи посади викладача, професора, доцента, завідувача кафедри.

Такі висновки обґрунтовані записами у трудовій книжці, копіями долучених наказів. Твердження відповідача про щорічне припинення трудових відносин з позивачем у зв`язку із закінченням строку дії контракту не відповідає записам у трудовій книжці, контракти переукладались щорічно, хоча щорічно виносились накази про звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту, записи у трудову книжку не вносились, відразу укладався наступний контракт та трудові відносини фактично продовжувались. Не надав відповідач і відомостей та доказів проведення щорічного розрахунку при звільненні позивача, відомості про заробітну плату також підтверджують безперервну трудову діяльність позивача у Черкаській філії ПВНЗ «Європейський університет». Отже, твердження відповідача про щорічне звільнення позивача та необхідність звернення за компенсацією щорічно не відповідає фактичним обставинам справи.

Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 346 затверджено Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що у разі звільнення керівних працівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників їм виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної основної відпустки.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, - пропорційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць 5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Як вбачається з розділу IV Додатку до вищевказаного Порядку, загальна тривалість щорічної основної відпустки ректора, директора, завідувача, директора (завідувача) філіалу, проректора (заступника директора), вченого секретаря, декана факультету, завідувача: відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що не виконують педагогічної роботи в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, визначена у 28 календарних днів, а цих же осіб, які одночасно виконують в цьому вищому навчальному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми, - визначена в 56 календарних днів.

Оскільки позивач у з 19.12.2001 по 29.08.2002 обіймав посаду директора, не виконуючи педагогічної роботи, позивачу належало 28 календарних днів основної відпустки, з розрахунку за відпрацьований час 22 дні, 30.08.2002 позивач призначений на посаду старшого викладача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін за сумісництвом, у подальшому виконував педагогічну роботу постійно та займав посаду директора до 07.07.2022, а з 08.07.2022 займав лише педагогічну посаду, отже, за період з 30.08.2002 по 28.08.2024 позивачу належало 56 календарних днів основної щорічної відпустки щорічно, тобто всього 1260 днів основної відпустки за весь період роботи.

Таким чином, оскільки за час роботи у філії позивачем використано 774 днів щорічної відпустки, не використаними залишились 486 днів щорічної відпустки.

До твердження відповідача щодо відсутності підстав для компенсації позивачу невикористаної відпустки, у зв`язку з тим, що відповідачем відпускні позивачу за всі роки роботи нараховані та сплачені у більшому, ніж належало розмірі, оскільки нараховувались виходячи із заробітної плати за основною посадою та посадою за сумісництвом, суд не погоджується, виходячи з наступного.

Кодекс законів про працю України, розмежовує порядок оплати умов праці за сумісництвом та за суміщенням.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Устатті 105 КЗпП Українивизначено, що працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Сумісництво -це виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавцяфізичної особи (стаття 102-1 Кодексу законів про працю Українита стаття 19 Закону УкраїниПро оплату праці).

Встановлено, що позивач займав посаду директора Черкаської філії ПВНЗ «Європейський університет» із повною зайнятістю та одночасно займався педагогічною діяльністю у цьому ж вузі, тобто фактично суміщував посади директора та викладача.

Викладацька діяльність -це діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору: педагогічним (науково-педагогічним) працівником; самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом); іншою фізичною особою (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону УкраїниПро освіту).

Відповідно до пункту 3.2.2Рішення Конституційного Суду України від 06.10.2010 № 21-рп/2010, наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.

Керівники закладів освіти мають право займатися викладацькою діяльністю та виконувати гурткову роботу у своєму закладі освіти. Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України № 1/1274-23 від 27.01.2023.Про право працівників закладів освіти займатися викладацькою діяльністю в своєму закладі освіти, виконання викладацької чи гурткової роботи дозволено керівним та іншим працівникам закладів освіти у цьому ж закладі освіти в межах свого робочого часу за основною посадою в межах, визначених пунктом 91 Інструкції № 102, тому така викладацька чи гурткова робота не є сумісництвом.

Відповідно до пункту 91 Інструкції, керівні працівники закладів освіти можуть вести викладацьку роботу або заняття з гуртківцями у цьому ж закладі, але не більше 9 годин на тиждень (360 годин на рік), якщо вони по основній роботі отримують повний посадовий оклад (ставку). У сільській місцевості директори і їх заступники при відсутності вчителів або викладачів з відповідних предметів можуть вести викладацьку роботу в обсязі не більше 12 годин на тиждень (480 годин на рік) з дозволу відповідного органу управління освіти.

Крім того, у листі Міністерства освіти і науки України № 1/1274-23 від 27.01.2023 зазначено, що Інструкція № 102 на сьогодні чинна і застосовується з 1 вересня 2005 року в частині, що не суперечить умовам оплати праці, визначеним наказом Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557. З огляду на зазначене, ухвалення постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 № 1306 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 № 1047-р, відповідно до яких втратили чинність постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», не обмежує право на здійснення відповідними працівниками закладів освіти робіт, передбачених пунктом 91 Інструкції № 102

Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 804/3583/17 зазначив, що суміщення професій/посад розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Водночас, суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

Долученими до справи копіями штатних розписів підтверджено наявність суміщуваної посади в штатному розписі та зайняття її позивачем. Відповідно до наданих копій наказів позивач призначався на педагогічні посади за сумісництвом. Виконання педагогічної роботи позивачем у інший робочий час, ніж під час здійснення обов`язків директора відповідачем не стверджувалось та докази такого не надавались, отже обґрунтованим є твердження сторони позивача, що викладацька діяльність та виконання обов`язків на посаді директора позивача є суміщенням.

Крім того, відповідач стверджував включення оплати відпускних позивача за виконання педагогічної роботи до ставок погодинної оплати праці, обґрунтовуючи це посиланням на Примiтку 1 Додатку 16 Наказу Мiнiстерства освiти i науки Украiни № 557 вiд 26.09.2005. Водночас, розрахунку на підтвердження додержання встановлених Наказом Мiнiстерства освiти i науки України № 557 вiд 26.09.2005 ставок, відповідач не надав. На твердження та розрахунки сторони позивача, що такі ставки відповідачем не дотримувались, зазначив, що розмір посадових окладів працівників відповідача не є предметом спору.

Розрахунки відповідача на підтвердження фактичної сплати та переплати позивачу за належні дні відпустки розраховані у вигляді таблиці, у якій зазначені кількість днів відпустки, що належали позивачу по основній посаді та посаді за сумісництвом, кількість наданих днів за основною посадою та кількість оплачених днів відпустки за основною посадою та посадою за сумісництвом, різницю. Водночас, стверджуючи оплату більшої кількості днів відпустки ніж надавалось за 23 роки роботи позивача, відповідач наказів про виплату компенсації за час невикористаної відпустки, відповідних заяв позивача про таку виплату не надав, у відомостях нарахування заробітної плати відображені нарахування відпускних, що відповідають наданим відповідно до наказів днів основної щорічної відпустки або додаткової як інваліду 2 групи.

Таким чином, відповідачем при звільненні компенсація позивачу невикористаних днів основної щорічної відпустки не виплачена.

Щодо розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку тавизначення розміру середньоденного заробітку для проведення відповідного розрахунку,суд зазначає наступне.

Відповідно роз`ясненням, викладеним у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимог статті 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Виходячи з положень Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 для розрахунку середнього заробітку виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Для розрахунку середнього заробітку позивачем надані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування - довідка Пенсійного фонду України форма ОК-5. Відомості, відображені у Довідці ідентичні відомостям, що містяться у відомостях нарахування заробітної плати позивачу за 2023 рік.

Згідно абз. 2 п. 2 Постанови 100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 у січні 2023 року в Позивача відсутні нарахування заробітної плати за січень 2023 року, у зв`язку з перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати. На підставі абз. 7 п. 2 Постанови 100 час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. За період лютий 2023 грудень 2023 року Позивач мав 118806,28 грн. заробітної плати. За вказаний період, Позивачу не нараховувалися виплати, що, відповідно до п. 4 Постанови 100, не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Отже, сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить: 118806,28:334 х486=172873,81 грн.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України.

Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день його звільнення.

Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, на думку суду, є обґрунтованою.

У відповідності до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України №100 від 08.02.1995 року передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з Довідкою Пенсійного фонду України форма ОК-5 середньоденна заробітна плата позивача становить 341,23 грн. Отже, розмір середньої заробітної плати за період з 29.08.2024 по 28.02.2025 (шість місяців) становить 341,23 грн. х 185 днів = 63127, 55 грн.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, визначена судом сума компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» працівникам у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати провадиться компенсація втрати частини відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, порядок обчислення якої визначено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159, яким затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Вимога позивача про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок є обґрунтованою та підлягає задоволенню в сумі 22066, 28 грн (172873,81 x 1.12764387 (1,015 x 1,018 x 1,019 x 1,014 x 1,012 x 1,008 x 1,015 x 1,007 x 1,013) - 172873,81).

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн 00 коп суд зазначає наступне.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 25.05.2022 року в справі №487/6970/20, від 24.01.2024 у справі № 755/3443/21 зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи при рівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 в справі №487/6970/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі №477/874/19 вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №326/789/21 зазначено, що: «У постанові Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

Аналогічний висновок викладений у постанові від 24.01.2024 у праві №755/3443/21.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням його гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди.

Встановлено, що в результаті неправомірної невиплати належних сум при звільненні відповідачем, позивачеві завдано моральних страждань, оскільки позивач тривалий час залишався без належних йому грошових коштів, у зв`язку з невиплатою належної компенсації за невикористану відпустку, змушений був звернутися до суду та вживати додаткових зусиль для організації свого життя. Позивачем обґрунтовано спричинену моральну шкоду, у тому числі, ненаданням відповідачем відпусток повної тривалості, зазначено про отримання інфаркту у зв`язку з цим, однак судом розглядається справа щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки, про порушення прав у зв`язку з ненаданням відпусток повної тривалості позивачем не заявлялось, відповідно до позову інфаркт позивачем отриманий у 2022 році, а розрахунок при звільненні не проведений у 2024 році, тому заперечення відповідача щодо відсутності доказів суттєвого погіршення здоров`я позивача у зв`язку з діями відповідача є обґрунтованими. Суд вважає за необхідне задовольнити позов в цій частині частково та стягнути з відповідача на користь позивача спричинену моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, що є достатнім та співмірним у даній спірній ситуації.

Крім того, у порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на користь держави слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2700,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117 КзпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет" про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації за несвоєчасний розрахунок, виплати середнього заробітку за весь час затримки та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (ЄДРПОУ 24366800, адреса: м. Київ, бульв. Академіка Вернадського, 16-в) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористану відпустку в сумі 172873,81грн (сто сімдесят дві тисячі вісімсот сімдесят три грн 81 коп) з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63127,55 грн (шістдесят три тисячі сто двадцять сім грн 55 коп) з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 22066,28 грн (двадцять дві тисячі шістдесят шість грн 28 коп), моральну шкоду в сумі 10000 грн (десять тисяч грн).

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (ЄДРПОУ 24366800, адреса: м. Київ, бульв. Академіка Вернадського, 16-в) на користь держави судовий збір в сумі 2700,30 грн (дві тисячі сімсот грн 30 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Найменування сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет», ЄДРПОУ 24366800, адреса: м. Київ, бульв. Академіка Вернадського, 16-в.

Повний текст рішення виготовлений 07.07.2025.

Суддя Н.М. Чапліна