Постанова від 03.07.2025 по справі 906/1002/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року Справа № 906/1002/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Черначук А.

розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Управління майном Житомирської обласної ради та апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 березня 2025 року у справі №906/1002/24 (суддя Соловей Л.А.)

час та місце ухвалення рішення: 31 березня 2025 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65: повний текст рішення складено 8 квітня 2025 року

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради

до

Відповідача 1 Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"

Відповідача 2 Управління майном Житомирської обласної ради

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача Бердичівської спеціальної школи Житомирської обласної ради

про визнання недійсним договору оренди, повернення майна

за участю представників:

від Прокурора - Кривецька-Люлич Т.А.;

від Позивача - не з`явився;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Зубченко О.В..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Бердичівської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради (надалі Позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (надалі Відповідач 1) та Управління майном Житомирської обласної ради (надалі Відповідач 2) у якому просить суд:

·визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області за №2044 від 1 липня 2019 року (надалі - Договір; том 1, а.с 35-38), укладеного між КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради і Відповідачем 1 з урахуванням змін, внесеними додатковою угодою №1/53 від 31 липня 2023 року щодо частини металевого димаря котельної та частину даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м., що знаходяться за адресою: вул.Житомирська, 155, смт.Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область;

· зобов`язати Відповідача 2 звільнити та повернути Позивачу в особі балансоутримувача - Бердичівській спеціальній школі Житомирської обласної ради (надалі Третя особа) частини металевого димаря котельної та частину даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15кв.м., що знаходяться за адресою: вул.Житомирська, 155, смт.Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область шляхом складання акту прийому-передачі майна.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, що оскільки метою Договору є не надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, то дане суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", з огляду на що Прокурор звернувся до суду за захистом, порушеного, на його думку права, з позовом про визнання недійсним Договору та повернення майна.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 березня 2025 року позов задоволено. Визнано недійсним Договір з урахуванням змін, внесеними додатковою угодою №1/53 від 31 липня 2023 року, щодо частини металевого димаря котельної та частину даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м, що знаходяться за адресою: вул.Житомирська, 155, смт.Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область.

Зобов`язано Відповідача 1 звільнити та повернути Позивачу в особі балансоутримувача Третьої особи частину металевого димаря котельної та частину даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що фактично мета використання орендованого приміщення, визначена у пункті 1.1 Договору, а саме: для розміщення антени та обладнання оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв`язку. З огляду на вказане суд констатував, що спірним договором, усупереч забороні, встановленій законодавством, було передано в оренду приміщення для розміщення антени та обладнання оператора телекомунікацій, тобто для діяльності не пов`язаної з освітнім (навчально-виховним чи науковим) процесом навчального закладу.

Суд першої інстанції виснував, що оскільки Договір укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання такого Договору з урахуванням змін, внесеними додатковою угодою №1/53 від 31 липня 2023 року, недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

При цьому суд наголосив, що спірний договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Місцевий господарський суд вказав, що також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання звільнити та повернути Позивачу в особі балансоутримувача Третьої особи частину металевого димаря котельної та частини даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м, що знаходяться за адресою: вул.Житомирська, 155, смт.Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область шляхом складання акту прийому-передачі майна, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

При цьому, щодо клопотання Відповідача 1 про застосування позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що враховуючи обставини встановлення на всій території України карантину й введення правового режиму воєнного стану, суд дійшов висновку, що позовна давність за вимогою про визнання визнання недійсним договору оренди та повернення майна, не сплинула.

Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 16-18), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 2 звертає увагу апеляційного суду на те, що передача майна в оренду в тому числі і закладів освіти регулюється Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Вважає, що судом не застосовано норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору оренди. Також апелянт зауважує, що при цьому Закон України «Про оренду державного та комунального майна» не встановлював обмеження щодо передачі в оренду спірного майна.

Відповідач 2 констатував, що Договір укладено на підставі дозволу на оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області, наданого згідно з протоколом робочої групи з питань використання майна обласної ради від 20 червня 2019 року № 101, про що свідчить напис, на цьому ж Договорі, а також звернув увагу на те, що даний договір затверджений головою Позивача, про що також свідчить відмітка про затвердження на Договорі. Тому, вважає, що цільове призначення нерухомого майна, що передано в оренду згідно з Договором, визначено самим власником майна Позивачем.

Відповідач 1 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, також звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 35-36), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 1 звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до частини 2 статті 78 Закону України «Про освіту», фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідач 1 зазначив, що об`єктом оренди є частина металевого димаря котельної та частина даху побутових приміщень для розміщення обладнання базової станції загальною площею 7,15 кв.м та що дані приміщення за своїм призначенням взагалі не можуть використовуватися для надання освітніх послуг, бо металевий димар котельної призначений для димовиведення, а у даху призначення захищати будівлю від зовнішніх кліматичних факторів.

Скаржник доводить, що для проведення навчально-виховного, навчально-наукового, навчально-виробничого процесів за своїм цільовим призначенням, ані димар, ані дах взагалі не можуть бути застосовані, з чого на його слідує що в оренду надані за спірним Договором ті частини приміщення які взагалі не можуть бути задіяні в учбовому процесі. Отже, апелянт вважає, що розміщення обладнання базової станції мобільного зв`язку Відповідача 1, яке розташовано в частині металевого димаря котельної та частині даху побутових приміщень, не може заважати навчальному процесу і будь-яким чином не призводить до зміни цільового призначення ні всієї будівлі та даху, ні тієї частини, яку передано в оренду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 травня 2025 року (том 2, а.с. 48) відкрито апеляційне провадження у справі № 906/1002/24 за апеляційною скаргою Відповідача 2 та апеляційною скаргою Відповідача 1. Запропоновано сторонам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

28 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив на апеляційні скарги Відповідача 1 та Відповідача 2, в котрому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційні скари без задоволення. Прокурор вказав, що за приписами Закону України «Про освіту» чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Прокурор при цьому наголосив, що із висновків Верховного Суду вбачається, що при вирішення спірних правовідносин щодо законності передачі в оренду майна закладів освіти, суди повинні керуватись вимогами законодавства про освіту, а не вимогами Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції на час укладення спірних договорів оренди. Прокурор зазначив, що з інформації Третьої особи за №281 від 25 липня 2024 року вбачається, що орендар вказаного комунального майна не надає послуги зв`язку та інтернету школі. Крім того, вважає, що невикористання закладом освіти спірних приміщень для освітнього процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом. Прокурор зазначив, що системний аналіз вищевказаних норм законодавства та судової практики свідчать про те, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не можуть використовуватися не за цільовим призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. З позиції Прокурора, комунальне майно надане закладам освіти повинно використовуватися виключно на освітні потреби цих закладів, сприяти їм у освітній діяльності за своїм цільовим призначенням.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 29 травня 2025 року призначено справу № 906/1002/24 до розгляду на 3 липня 2025 року об 14:00 год. (том 2, а.с. 73).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 червня 2025 року клопотання представника Відповідача 2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 2 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 липня 2025 року клопотання представника Відповідача 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Забезпечено представнику Відповідача 1 участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення.

У зв`язку із відпустками судді-члена колегії Мельника О.В. та судді-члена колегії Олексюк Г.Є. на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 2 липня 2025 року за №01-05/318 призначено заміну судді-члена колегії Мельника О.В. та судді-члена колегії Олексюк Г.Є. по справі №906/1002/24.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 липня 2025 року прийнято справу №906/1002/24 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

В судове засідання від 2 липня 2025 року представники Позивача, Відповідача 1, Третьої особи не з`явилися. При цьому представник Відповідача 1 не вийшов на зв`язок в режимі відеоконференції про котру просив суд у подальшому клопотанні, що задоволено ухвалою від 2 липня 2025 року.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (29 травня 2025 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд розглядає справу без участі представників Позивача, Відповідача 1, Третьої особи за наявними в справі матеріалами.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні від 3 липня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому Відповідач 2 вказав, що передача майна в оренду в тому числі і закладів освіти регулюється Законом України «Про оренду державного та комунального майна», та криично оцінив те, що судом не застосовано норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору оренди, який не встановлює обмеження щодо передачі в оренду спірного майна. Представник Відповідача 2 зауважив, що Договір укладено на підставі дозволу на оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області, наданого згідно з протоколом робочої групи з питань використання майна обласної ради від 20 червня 2019 року № 101, про що свідчить напис, на цьому ж Договорі оренди, а також вказав, що даний договір затверджений головою Позивача, про що також свідчить відмітка про затвердження на договорі. Тому, вважає цільове призначення нерухомого майна, що передано в оренду згідно з Договором оренди, визначено власником майна Позивачем, та наголосив, що орендований об`єкт не відноситься до нерухомого майна та не використовується освітнім закладом в навчальних цілях.

В судовому засіданні від 3 липня 2025 року, Прокурор заперечив проти доводів апеляційних скарг та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційні скарги без задоволення, вказавши при цьому, що за приписами Закону України «Про освіту» чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Констатував, що з інформації Третьої особи за №281 від 25 липня 2024 року вбачається, що орендар вказаного комунального майна не надає послуги зв`язку та інтернету школі. Прокурор вважає, що невикористання закладом освіти спірних приміщень для освітнього процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом. Прокурор зазначив, що системний аналіз норм законодавства та судової практики свідчать про те, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не можуть використовуватися не за цільовим призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Заслухавши пояснення представника Відповідача 2, Прокурора дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг Відповідача 1 та Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційних скарг Відповідача 1 та Відповідача 2 слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 1 липня 2019 року між Комунальним підприємством "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради (орендодавець) та Відповідачем 1 (орендар) укладено Договір (том 1, а.с.35-38).

За умовами пункту 1.1 Договору, орендодавець передав, а Відповідач 2 прийняв в сорокове платне користування нерухоме майно (частину металевого димаря котельної та частину даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м.), що знаходиться на балансі Третьої особи за адресою: Бердичівський район, смт. Гришківці, вартість якого визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 143220 грн, без ПДВ. Майно передано в оренду з метою розміщення антени та обладнання оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку.

У відповідності до пункту 7.1 Договору, Договір укладено строком на 2 роки 10 місяців, що діє з 1 липня 2019 року до 31 травня 2022 року.

На виконання зазначеного вище Договору, 1 вересня 2019 року між балансоутримувачем та Третьою особою, підписано акт приймання-передавання орендованого нерухомого майна, що належить до комунальної власності (том 1, а.с. 40).

Рішенням сесії Позивача №208 від 29 липня 2021 року закріплено за Третьою особою на праві оперативного управління об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель та споруд (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2341630218208) загальною площею 8375 кв. м, розташований за адресою: Бердичівський район, смт.Гришківці, вулиця Житомирська, 155, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Житомирської області в особі Позивача (том 1. а.с. 67).

На підставі вказаного рішення сесії Позивача, 10 листопада 2021 року державним реєстратором Відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації Швайківської сільської ради Бердичівського району Шутько О.П. проведено державну реєстрацію права оперативного управління Третьої особи на комплекс будівель та споруд, який знаходиться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, смт.Гришківці, вул.Житомирська, 155, серед яких наявна котельна П-1, загальною площею 450,8 кв.м (том 1, а.с. 49-50).

Рішенням сесії Позивача №414 від 14 липня 2022 року припинено юридичну особу - комунальне підприємство "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради шляхом ліквідації (том 1, а.с. 68)

Рішенням сесії Позивача №421 від 14 липня 2022 року утворено нову юридичну особу Відповідача 2 (том 2, а.с. 68).

У зв`язку з ліквідацією Комунального підприємства "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради та створенням Відповідачем 2 31 липня 2023 року укладено додаткову угоду №1/53 до Договору, яка підписана представниками Відповідача 2, КП "Агенція з питань регіонального розвитку" Житомирської обласної ради та Відповідача 1, відповідно до якої новим орендодавцем згідно умов договору є Відповідач 2 (том 2, а.с. 41-42).

Як вже зазначено, даний Договір укладено на строк до 31 травня 2022 року. Однак, з урахуванням вимог пункту 5 постанови КМУ №634 від 22 травня 2022 року "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" вважається продовженим на період дії воєнного стану та 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Прокурор доводить, що вказаний Договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки приміщення передане в оренду з метою розміщення у ньому антени та обладнання оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв`язку, а не використовується для навчального (освітнього) процесу.

Відтак на переконання Прокурора Договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статтей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а приміщення підлягають поверненню його балансоутримувачу (позаяк визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом).

Досліджуючи підстави представництва Прокурором інтересів держави в даній справі в особі Позивача, колегія суду враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Між тим абзацами 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Системне тлумачення положень частини 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи спір по даній справі враховує, що у численній практиці Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.

За вказаного, на думку Прокурора, порушення інтересів держави проявляється в тому, що відбулася протиправна передача в оренду державного майна, для використання не за освітнім призначенням, що позбавляє державу можливості забезпечити гарантоване Конституцією України право дітей на одержання якісної професійно-технічної та загальної середньої освіти, збереження мережі навчальних закладів для здійснення останніми освітньої діяльності.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в особі Позивача, Прокурор вказує, що згідно частин 1-3 статті 69 Закону України "Про освіту" державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності. Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані з передаванням в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності без достатніх на те підстав, відтак становлять суспільний, публічний інтерес.

Суспільним, публічним інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою про повернення земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - захисті суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач є власником спірного майна, а Третя особа є його балансоутримувачем.

Матеріалами справи підтверджено, що Житомирська окружна прокуратура, в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надіслала Позивачу повідомлення №50-90-4916 від 24 вересня 2024 року про виявлені нею порушення Закону України "Про освіту", з пропозицією вжиття заходів на їх усунення шляхом звернення до суду, а також повідомила, що в разі невжиття або зволікання із вжиттям відповідних заходів позовного характеру, окружна прокуратура самостійно звертатиметься до суду з метою захисту порушених інтересів держави (том 1, а.с. 82-85).

Проаналізувавши зміст зазначеного листа, колегія суду зазначає, що змістом листа підтверджено відсутність у Позивача намірів звертатися до суду для усунення наведених Прокурором порушень, оскільки Позивач особисто надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди.

Все вищевказане, по суті, вказує на бездіяльність Позивача в питанні подачі відповідного позову до суду.

Крім того колегія суду враховує, що Позивач додатково звернув увагу і на відсутність у нього інформації стосовно порушення умов Договору та неналежного використання державного майна, наслідком яких могло б бути припинення Договору. За вказаного та зважаючи на те, що предметом дослідження у даній справі є обставини, які стосуються врахування Відповідачами вимог законодавства саме при укладенні спірного Договору, а відтак Прокурором дотримано вимоги, визначені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку звернення, що свідчить про наявність законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Позивача у цій справі.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Положеннями статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За визначенням статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

В силу дії частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглядаючи позовну вимогу Прокурора про визнання недійсним Договору зважаючи на заперечення, наведені в апеляційних скаргах щодо того, що орендоване має (частина металевого димаря котельної та частина даху побутових приміщень) не використовуються в освітньому процесу Третьої особи, колегія суду досліджує спірні правовідносини в призмі частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», зауважує таке.

У даній справі правовою підставою недійсності Договору Прокурор визначив невідповідність останнього частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

За вказаного, організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

За частиною 1 статті 3 Закону України «Про вищу освіту», державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

У відповідності до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №630 від 16 жовтня 2014 року, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Відповідно до Статуту Третьої особи, який затверджений рішенням сесії Позивача №1943 від 25 червня 2020 року, є комунальним закладом загальної середньої освіти, який забезпечує дітям з порушенням інтелектуального розвитку здобуття загальної середньої освіти, виховання та корекцію порушень у дітей з особливими освітніми потребами, умови для їх трудової та соціальної адаптації, (пункт 1.1).

Пунктом 1.2 статуту визначено, що спецшкола заснована на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області і перебуває в управлінні Позивача.

Відповідно до пункту 1.6 Статуту, головними завданнями спецшколи є: забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, на здобуття загальної середньої освіти з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку; забезпечення в освітньому процесі системного психолого-педагогічного супроводу з урахуванням стану здоров`я, особливостей психофізичного розвитку учнів (вихованців); розвиток природних здібностей і обдарувань, творчого та критичного мислення учнів (вихованців), здійснення їх допрофесійної підготовки та соціалізації; сприяння засвоєнню учнями (вихованцями) норм етики та загальнолюдської моралі, міжособистісного спілкування, основ гігієни та здорового способу життя, початкових трудових умінь і навичок; сприяння всебічному розвитку учнів (вихованців); сприяння набуттю ключових компетентностей учнями (вихованцям запровадження педагогіки партнерства, надання консультацій батькам або іншим законним представникам учня (вихованця) з метою забезпечення їх активної участі в освітньому процесі.

Управління спецшколою від імені територіальних громад, сіл, селищ, міст області здійснює Орган управління майном у встановленому ним порядку.

Як визначено частиною 2 статтею 78 Закону України "Про освіту", фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

В той же час апеляційний господарський суд констатує, що статтею 80 Закону України "Про освіту" визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закон.

В той же час, зважаючи на доводи апеляційних скарг щодо того, що об`єктом оренди не є частиною приміщення, з огляду на його функціональну призначення частина металевого димаря котельної та частина даху побутових приміщень, та не використовується в освітній діяльності Третьої особи, колегія суддів зазначає наступне.

Дах є верхнім покриттям будівлі, що захищає її від атмосферних впливів, і не є частиною приміщення в традиційному розумінні, тобто не є внутрішнім простором, обмеженим стінами. Дах - це частина будівлі.

При цьому зі змісту наведеної вище норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (подібний правовий висновок викладений також і в постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року в справі №906/164/17, від 25 липня 2018 року в справі №906/143/17, від 10 жовтня 2018 року в справі №917/1934/17).

В той же час як визначено пунктами 7.1, 7.2 Статуту, майно Третьої особи становлять основні засоби, обігові кошти, будівлі, споруди, земля, комунікації, транспортні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Третьої особи.

Майно Третьої особи є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за нею на праві оперативного управління. Перелік майна, що закріплюється за Третьою особою на праві оперативного управління, визначається виключно Органом управління майном і може ним змінюватися.

Здійснюючи право оперативного управління, Третя особа володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, цьому статуту та рішенням Органу управління майном.

Третя особа не має права безоплатно передавати належне їй майно іншим юридичним особа чи громадянам, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

При цьому відчуження, списання, застава та передача у користування (оренду) майна, що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст області і закріплене за спецшколою на праві оперативного управління, здійснюється з дозволу органу управління майном у порядку, що встановлений Житомирською обласною радою. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних засобів, спецшкола має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

В силу дії частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.

Зокрема, відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам освіти, регулюються вказаним Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про освіту".

Згідно з частиною першою статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Відтак доводи апеляційних скарг щодо того, що предмет оренди не є нерухомим майном спростовуються усім описаним вище, та змістом норм права, з яких вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти. При цьому колегія суддів звертає увагу, що мова йде саме про об`єкти освіти як цілісні майнові комплекси, а не про окремі частини майна із віднесенням їх до категорії рухомого чи нерухомого майна.

Виносячи відповідне рішення суд апеляційної інстанції враховує правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року № 906/164/17, від 25 липня 2018 року № 906/143/17, від 10 жовтня 2018 року № 917/1934/17.

Згідно з частинами 3, 4 статті 80 Закону України "Про освіту", основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.

Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Згідно частини 1 статті 79, абзацу 3 частини 5 статті 80 Закону України "Про освіту" майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Разом з цим, за приписами частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства, тобто встановлено законодавчу заборону використання його з іншою метою.

Отже частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» є імперативною та прямо встановлює заборону на використання об`єктів освіти не за цільовим з (освітнім) призначенням. Таким чином, за приписами Закону України «Про освіту» чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачається лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 905/1227/17 та Об`єднаної Палати Верховного Суду від 15 червня 2018 року в справі № 906/164/17.

При цьому вищевказані правові висновки по своїй суті спростовують доводи Відповідача 2 наведені в апеляційній скарзі, що нібито суд мав враховувати інший Закон (а саме Закон України "Про оренду державного та комунального майно"), адже як вбачається з вищевстановленого у цих правовідносинах Закон України "Про освіту" є основним та імперативним для встановлення факту інсування відповідного порушення під час укладення спірного Договору.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом, не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Подібний правовий висновок викладено і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі №905/1266/17, від 10 квітня 2018 року в справі №906/165/17, від 4 липня 2018 року в справі №902/653/17, від 14 квітня 2021 року в справі №917/782/20.

В той же час, колегія суддів зважаючи на доводи апеляційних скарг Відповідачів щодо невикористання орендованого майна Третьою особою, зазначає про те, що невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального (освітнього) процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом.

Подібна правова позиція викладена у постанові постановах Верховного Суду від 5 серпня 2020 року № 913/152/18, від 15 червня 2018 року в справі №906/164/17, від 5 серпня 2020 року в справі №913/152/18.

Колегія враховує, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти.

З листа Третьої особи від 29 липня 2024 року №281 вбачається, що Відповідач 1 не надавав послуги зв`язку та інтернету Третій особі (том 1, а.с.48), що могло б вплинути на оцінку доказів по даній справи.

При цьому колегією суду встановлено, що Відповідач 1 не є особою, пов`язаною з освітньою діяльністю. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Відповідача 1 є діяльність у сфері безпроводного електрозв`язку, оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення, оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (том 1, а.с. 92-93).

Тобто, з наведеного вбачається, що майно закладу освіти передано суб`єкту господарювання з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" для здійснення підприємницької діяльності, не пов`язаної з освітнім процесом навчального закладу.

В той же час на підставі пункту 16 статті 1 Закону України «Про освіту», освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.

З огляду на це, спірне приміщення навчального закладу використовується не за освітнім призначенням, а в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Мета використання орендованого приміщення, визначена у пункті 1.1 Договору, а саме: для розміщення антени та обладнання оператора телекомунікацій, який надає послуги рухомого (мобільного) зв`язку.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суду зазначає, що спірним Договором, усупереч забороні, встановленій законодавством, було передано в оренду приміщення для розміщення антени та обладнання оператора телекомунікацій, тобто для діяльності не пов`язаної з освітнім (навчально-виховним чи науковим) процесом навчального закладу.

Відтак, оскільки оспорюваний Договір укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, суд апеляційної інстанції виснує про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання Договору з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою №1/53 від 31 липня 2023 року, недійсним відповідно до статтей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи усе наведене вище в сукупності, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що спірний Договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним за приписами статтей 203, 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідно суд апеляційної інстанції задовольняє позовну вимогу про визнання Договору недійсним.

Зважаючи на задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним Договору, підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов`язання звільнити та повернути Позивачу в особі балансоутримувача (Третьої особи) частини металевого димаря котельної та частини даху побутових приміщень для розміщення обладнання загальною площею 7,15 кв.м, що знаходяться за адресою: вул.Житомирська, 155, смт. Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область шляхом складання акту прийому-передачі майна, оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 917/782/20 від 14 січня 2021 року.

Відтак апеляційний господарський суд задовільняє також і вимогу щодо зобов`язання повернути Позивачу в особі Третьої особи спірне майно.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення суду першої інстанції без змін.

З врахуванням серйозності та важливості доводів Відповідачів 1 і 2 щодо непорушення спірним Договором прав учасників освітнього процесу та невикористання предмету Договору в освітній діяльності і не віднесення його до нерухомого майна в цілому, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційних скаргах, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження укладення спірного Договору в правовому полі дії частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».

Доводи наведені Відповідачем 1 та Відповідачем 2 в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даному судовому рішенні.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача 1 та апеляційну скаргу Відповідача 2, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційних скарг суд залишає за Відповідачами 1 і 2.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління майном Житомирської обласної ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 березня 2025 року в справі №906/1002/24 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" на рішення Господарського суду Житомирської області від 31 березня 2025 року в справі №906/1002/24 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 31 березня 2025 року в справі №906/1002/24 - залишити без змін.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Справу №906/1002/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 7 липня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.