Рішення від 07.07.2025 по справі 280/2476/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року Справа № 280/2476/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (вул. Промислова, буд. 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 08563518)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (далі відповідач) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025;

- зобов`язати відповідача на підставі ст. 113 КЗпП України виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 у розмірі двох третин посадового окладу;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2 102грн), 01.01.2021 (2 270 грн) та 01.01.2022 (2 481 грн) відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, що була чинною з 29.01.2020 до 12.05.2023) та додатками 1, 12, 13, 14 до даної постанови, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідача перерахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 01.06.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2 102 грн), 01.01.2021 (2 270 грн), 01.01.2022 (2 481 грн) та 01.01.2023 (2 684 грн) відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, що була чинною з 29.01.2020 до 12.05.2023) та додатками 1, 12, 13, 14 до даної постанови, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу провести розрахунок вислуги років на дату звільнення (19.02.2025), а також провести з позивачем повний фінансовий розрахунок, передбачений ст.ст. 47, 116 КЗпП України, п. 22 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, ст. 9 ч.ч. 1, 4 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати відповідача провести позивачу розрахунок вислуги років на дату звільнення (19.02.2025), а також провести з позивачем повний фінансовий розрахунок, передбачений ст.ст. 47, 116 КЗпП України, п. 22 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5, ст. 9 ч.ч. 1, 4 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з відшкодуванням за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі №280/2476/25, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.05.2025.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.04.2025 забезпечено участь позивача у підготовчому засіданні по справі №280/2476/25, призначеному на 05.05.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Протокольною ухвалою суду від 05.05.2025 оголошено перерву у підготовчому засіданні до14.05.2025 за клопотанням позивача.

Протокольною ухвалою суду від 14.05.2025 відкладено підготовче засідання до 22.05.2025 за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 забезпечено участь позивача у судових засіданнях по справі №280/2476/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження по справі №280/2476/25 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.05.2025.

Ухвалою суду від 28.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2025.

У судове засідання, призначене на 18.06.2025 прибули позивач та представник відповідача, які заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№15981 від 03.04.2025) та відповіді на відзив на позовну заяву (вх.№23295 від 12.05.2025). Зокрема зазначено, що у період з 06.08.2002 по 19.02.2025 позивач перебував на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України, безпосередньо у Державній установі «Приморська виправна колонія (№ 145)». Водночас вказано, що 27.02.2022 місто Бердянськ Запорізької області, де розташована територія Державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» було тимчасово окуповане Російською Федерацією. У зв`язку із окупацією території Державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 вказаній вище установі з 14.05.2022 було оголошено простій з дозволом її персоналу до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративної будівлі установи, а також з оплатою часу простою її персоналу у розмірі двох третин посадового окладу. У період з 14.05.2022 по 09.10.2022 відповідачем виплачувалися грошові кошти за час простою у розмірі двох третин посадового окладу, проте починаючи з 10.10.2022 оплату простою було припинено. З наданих Міністерством юстиції України та відповідачем у відповідь на відповідні запити листів стало відомо, що Наказом Міністерства юстиції України від 05.10.2022 №4258/5 було припинено з 10.10.2022 простій Державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)», оголошений вказаним вище наказом № 1951/5. Натомість, відповідачем було видано наказ по установі від 10.10.2022 № 2/ОС-22 «Про оголошення простою окремим працівникам» до числа яких позивача не внесено, і посилаючись на який відповідач мотивує відсутність підстав для нарахування та виплати починаючи з 10.10.2022 позивачу грошових коштів за час простою. Зауважено, що за період з 13.05.2022 по 10.10.2022, тобто між виданням наказів Міністерством юстиції України та відповідачем щодо простою в роботі установи, не відбулося ніяких подій та фактів, зміни обставин, які б могли вплинути на перегляд рішення щодо простою колонії, а головне, що залишилися причини та підстави, які спонукали Міністерство юстиції України оголосити установі простій, а тому підстави для виведення позивача із простою були відсутні. Водночас вказано, що поняття «оголошення простою окремим працівникам» не є нормативним і взагалі відсутнє в Кодексі законів про працю України, де нормативними є поняття «простій структурного підрозділу», «простій підприємства», а тому оголошення відповідачем простою виключно для окремої категорії персоналу, зокрема осіб, які виїхали на підконтрольну територію України є протиправним. Разом із тим зазначено, що у період з 29.01.2020 по 12.05.2023 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зобов`язував відповідача визначати посадовий оклад та оклад за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 цієї постанови. Однак, згідно з розрахунковими листами за період з 2019 по 2021 роки відповідачем при розрахунку грошового забезпечення не було використано розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На звернення позивача щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року відповідачем було відмовлено. Додатково відзначено, що при звільненні позивача з військової служби, відповідачем із посиланням на відсутність доступу до необхідної підтверджуючої службової документації, не здійснено розрахунок вислуги років на день звільнення та повний фінансовий розрахунок при звільненні, про що також зазначено у наказі про звільнення. Крім того, наказом про звільнення встановлено можливість провести розрахунок вислуги років та повний фінансовий розрахунок при отриманні доступу до необхідної підтверджуючої службової документації чи при наданні співробітником необхідних копій службових документів, засвідчених належним чином, відповідно до норм чинного законодавства. З огляду на вказані приписи наказу про звільнення позивач 28.02.2025 засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача із заявою про розрахунок вислуги років та про повний фінансовий розрахунок при звільненні до якої було додано засвідчені копії документів особової справи. Проте, отримавши та розглянувши вказане звернення, а також маючи необхідну інформацію для здійснення розрахунку вислуги років та проведення повного фінансового розрахунку при звільненні, відповідачем було відмовлено у здійсненні такого розрахунку. Під час розгляду справи позивач підтримав адміністративний позов з наведених вище підстав та просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти позову викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№22160 від 05.05.2025) та запереченнях на відповідь на відзив (вх.№24276 від 16.05.2025). Зокрема вказано, що з 27.02.2022 місто Бердянськ Запорізької області, де розташована Державна установа «Приморська виправна колонія (№145)», знаходиться на тимчасово окупованій території, яка не перебуває під контролем України та не має організаційних умов для виконання роботи співробітниками за адресою розташування виправної колонії. З метою збереження життя та здоров`я персоналу, який здійснює адміністративно-організаційні функції виправної колонії, керівником Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції визначено місце для виконання завдань та функцій Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» в адміністративній будівлі Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Водночас, відповідно до статей 34, 113 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» та у зв`язку з тимчасовим знаходженням на непідконтрольній Україні території, Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», зокрема, Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)» оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення воєнного стану. Пунктом 3 зазначеного наказу забезпечено оплату часу простою працівників у розмірі 2/3 посадового окладу. У подальшому Наказом Міністерства юстиції України від 05.10.2022 № 4258/5 «Про припинення простою державної установи, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території», припинено з 10.10.2022 простій Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)». Водночас вказано, що незважаючи на відсутність поштового сполучення з тимчасово окупованими територіями Запорізької області, зокрема, але не виключно містом Бердянськ Запорізької області, де на момент винесення зазначених наказів перебував позивач, останньому було достеменно відомо про їх існування. Зауважено, що з 14.05.2022 по 10.10.2022 співробітники виправної колонії з дозволу та наказу Міністерства юстиції України, як органу управління виправної колонії, в тому числі і позивач, на службу в установу не ходили, а час простою у розмірі 2/3 посадового окладу працівникам Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» оплачувався відповідно до вимог Наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 та чинного законодавства, що підтверджує і сам позивач за текстом позовної заяви. Разом з цим, Наказом в.о. начальника виправної колонії від 10.10.2022 № 2/ОС-22 «Про оголошення простою окремим працівникам», простій оголошено окремим працівникам, зазначеним у Додатку №1, яким здійснювалося нарахування та забезпечувалася виплата грошового забезпечення у розмірі 2/3 посадового окладу. Зауважено, що чинним законодавством України не встановлено чітких умов (підстав) оголошення простою на конкретному підприємстві, установі, організації, а тому вирішення питання щодо оголошення простою повною мірою залежить від об`єктивних обставин, які склалися на підприємстві, установі, зокрема наразі простій оголошується з таких підстав: знищення або пошкодження майна підприємства, установи, організації; розташування підприємства, установи, організації на тимчасово окупованих територіях або на територіях, де ведуться активні бойові дії тощо. Відтак, посилання позивача на неможливість оголошення відповідачем простою для окремих працівників Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» є безпідставними. Враховуючи, що з 10.10.2022 позивачу припинено простій та до дати звільнення зі служби 19.02.2025 позивач був відсутній на службі у зв`язку із перебуванням на тимчасово окупованій території, то позовні вимоги щодо зобов`язання Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на підставі статті 113 Кодексу законів про працю України виплатити йому час простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 у розмірі двох третин посадового окладу є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, зазначено, що для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», необхідно визначити самі розміри посадового окладу та окладу за спеціальне звання за вказаний період, інформація про які міститься у наказах з особового складу по конкретно визначеному працівнику, а саме позивачу. Натомість, доступ до території Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» де зберігається бухгалтерська та фінансова документація, а також особові справи працівників у зв`язку із тимчасовою окупацією міста Бердянськ Запорізької області наразі неможливий. Так само, у зв`язку із відсутністю у розпорядженні відповідача матеріалів особової справи позивача та відсутністю доступу на територію, де зберігається така особова справа, у відповідача відсутня можливість здійснити розрахунок вислуги років позивача на дату звільнення (19.02.2025), а також провести з ним повний фінансовий розрахунок при звільненні. При цьому достовірність наданих позивачем копій його особової справи викликає сумніви з огляду на неналежний спосіб їх засвідчення. Додатково відзначено про наявність підстав для стягнення з позивача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00грн. Під час розгляду справи представник відповідача заперечила проти заявлених позовних вимог з наведених вище підстав та просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 23.01.1996 Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.8-12 т.1).

До 19.02.2025 позивач проходив службу у відповідача та наказом Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» від 19.02.2025 №8/ОС-25 «Про звільнення співробітника у зв`язку із скороченням штатів установи» був звільнений з посади старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.61 зворотній бік 62 т.1).

Державна установа «Приморська виправна колонія (№145)» є юридичною особою з місцезнаходженням: Україна, 71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Промислова, буд.1, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Положенням про державну установу «Приморська виправна колонія (№145)», затверджене Наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2021 № 3371/5 (а.с.129-134 т.1)

Відповідно до статей 34, 113 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» та у зв`язку з тимчасовим знаходженням на непідконтрольній Україні території, Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», зокрема, Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)» оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення воєнного стану (пункт 1 Наказу від 13.05.2022 №1951/5) (а.с.20 т.1).

У подальшому Наказом Міністерства юстиції України від 05.10.2022 № 4258/5 «Про припинення простою державної установи, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території», припинено з 10.10.2022 простій, оголошений відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (а.с.21 зворотній бік т.1).

Водночас, згідно Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), на підставі статей 34, 113 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України «Про продовження строку дії військового стану в Україні» від 22.05.2022, постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану», враховуючи, що усунути дані обставини тривалий час не представляється можливим, наказом в.о. начальника виправної колонії від 10.10.2022 № 2/ОС-22 «Про оголошення простою окремим працівникам» оголошено простій персоналу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145 з 10.10.2022 до закінчення дії воєнного стану відповідно до додатку № 1, що додано до наказу (пункт 1 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22).

У період з 14.05.2022 по 09.10.2022 ОСОБА_1 перебував у простої та отримував грошове забезпечення у розмірі двох третин посадового окладу. Проте, у зв`язку із виведенням позивача починаючи з 10.10.2022 з простою, виплату грошового забезпечення за час простою у розмірі двох третин посадового окладу йому було припинено.

03.12.2024 позивач направив на адресу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» звернення у якому, окрім іншого, просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2 102 грн), 01.01.2021 (2 270 грн) та 01.01.2022 (2 481 грн) відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, що була чинною з 29.01.2020 року до 12.05.2023) та додатками 1, 12, 13, 14 до даної постанови, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням виплачених сум (а.с.37 т.1).

У відповідь на вказане звернення Державною установою «Приморська виправна колонія (№145)» позивачу направлено лист від 18.12.2024 №6Т/1-24, яким повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) розмір прожиткового мінімуму для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу залишився незмінний 1762,00грн, а тому для перерахунку грошового забезпечення за запитувані періоди відсутні підстави та підтверджуючі документи Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (а.с.38-39 т.1).

23.12.2024 позивач повторно звернувся до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» із заявою у якій просив здійснити:

- Перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2020-2022 роки з повідомленням Пенсійного Фонду України про зміни у вказаний період;

- Виплату оплати простою за період з 10.10.2022 по день звільнення (з урахуванням змін з пункту 1);

-Повний фінансовий розрахунок при звільненні, включаючи вихідну допомогу (з урахуванням змін з пункту 1);

-Подання документів до Пенсійного Фонду України для оформлення пенсії за вислугою років (а.с.53 т.1).

Листом від 07.01.2025 відповідачем було повідомлено позивачу, що службова та фінансова документація (накази, табелі обліку робочого часу, розрахункові відомості та інше) Державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» залишились за місцем дислокації установи, яка з 27.02.2022 перебуває на тимчасово непідконтрольній Україні території, надані копії розрахункових листів за 2020 рік не є підставою для перерахунку грошового забезпечення. Додатково було роз`яснено, що для оформлення матеріалів пенсійної справи позивача необхідно мати доступ до оригіналів документів, які підтверджують період проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, отримати оригінал власноруч написаної заяви та інших документів, які потребують особистого підпису позивача. Водночас вказано, що надіслані позивачем копії матеріалів особової справи №228 не засвідчені в установленому законом порядку. З огляду на викладене вище зазначено про необхідність позивачу прибути до Державної установа «Приморська виправна колонія (№145)» за адресою: вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 26. м. Запоріжжя (а.с.54 т.1).

28.02.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» звернення із додатками на 28 аркушах, у якому, зокрема, просив керівництво державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», компенсацію за невикористані відпустки, інші передбачені законодавством виплати при звільненні, а також надати документи, передбачені статтями 47, 117 Кодексу законів про працю України (а.с.63 т.1).

У відповідь на вказане звернення Державною установою «Приморська виправна колонія (№145)» позивачу направлено лист від 17.03.2025 №3/Т/1-25, яким повідомлено, що надані позивачем копії документів, а саме: послужного списку, рапортів з проханням надати відпустку та трудової книжки не відповідають вимогам Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5. Копія набуває юридичної сили лише у разі її засвідчення в установленому порядку посадовою особою в розпорядженні якої знаходиться відповідний документ. Напис про засвідчення копії скріплюється печаткою установи (без зображення герба), або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи. Відповідно до вимог Інструкції з організації обліку кадрів у Державній кримінально-виконавчій службі України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 30.08.2017 № 2771/5, особові справи є документами, які містять інформацію, з обмеженим доступом і повинні зберігатися в окремій кімнаті в опечатаних металевих шафах або сейфах, а особові справи звільнених зі служби осіб рядового чи начальницького складу в установленому порядку здаються на зберігання до архівної установи. Додатково зазначено, що згідно запису на копіях послужного списку та рапортах з проханням надати відпустку - «оригінал документа знаходиться у Б.А. Токаренка», оригінал особової справи знаходиться у позивача. З огляду на викладене вище зазначено про необхідність позивачу прибути до державної установа «Приморська виправна колонія (№145)» за адресою: вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 26. м. Запоріжжя разом із усіма необхідними документами (а.с.65).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 та проведенні перерахунку і виплаті грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного, а також не погоджуючись з проведенням розрахунку вислуги років на дату звільнення (19.02.2025) та повного фінансового розрахунку при звільненні, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Розглянувши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (надалі - Закон №389-VІІІ).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (частина 1 статті 1 Закону №389-VІІІ).

За визначенням статті 2 Закону №389-VІІІ, правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Повноваження Президента України, передбачені Конституцією України, в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені (частина 4 стаття 11 Закону №389-VІІІ).

Як встановлено пунктами 19, 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України (частина 3 статті 106 Конституції України).

В свою чергу, до повноважень Верховної Ради України, як визначено пунктом 31 частини 1 статті 85 Конституції України, віднесено затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 6 Закону №389-VІІІ, в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025. Указом Президента України від 15.04.2025 № 235/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

Статтею 9 Закону №389-VІІІ встановлено, що в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

З метою упорядкування трудових відносин у період воєнного стану, збереження кадрового потенціалу та стимулювання економіки країни в умовах кризи прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, зокрема:

- Закон України від 15.03.2022 №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі Закон №2136-ІХ);

- постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 за № 221 "Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану";

- постанову Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 за № 440 "Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану";

- постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 за № 303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану".

Таким чином, внаслідок суттєвої зміни низки суспільних процесів, державою вжито заходи щодо врегулювання питань забезпечення трудових прав осіб в умовах воєнного стану та постійної загрози життю, здоров`ю.

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 наступного змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону №2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до статей 34, 113 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» та у зв`язку з тимчасовим знаходженням на непідконтрольній Україні території, Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території» (далі - Наказ від 13.05.2022 № 1951/5), зокрема, Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)» оголошено простій з 14.05.2022 до закінчення воєнного стану (пункт 1 Наказу від 13.05.2022 №1951/5).

Відповідно до пункту 2 Наказу від 13.05.2022 №1951/5 дозволено працівникам установ до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель зазначених установ.

Пунктом 3 Наказу від 13.05.2022 № 1951/5 керівникам державних установ, зокрема, але не виключно і Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)» наказано забезпечити оплату часу простою працівників цих установ у розмірі 2/3 посадового окладу.

Дослідивши зазначений Наказ від 13.05.2022 №1951/5, суд констатує, що підставою для оголошення простою Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)», Міністерство Юстиції України визначило перебування Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, що не є спірним в межах розгляду даної адміністративної справи.

На підставі вищевказаного Наказу від 13.05.2022 №1951/5 позивачу починаючи з 14.05.2022 встановлено простій з оплатою часу такого простою у розмірі двох третин посадового окладу, що не заперечуються сторонами у справі.

У подальшому Наказом Міністерства юстиції України від 05.10.2022 № 4258/5 «Про припинення простою державної установи, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території», припинено з 10.10.2022 простій, оголошений відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (далі Наказ від 05.10.2022 №4258/5).

Як вбачається з наведених представником відповідача у відзиві на позовну заяву пояснень з урахуванням того, що воєнний стан в Україні з 24.02.2022 неодноразово продовжувався та зважаючи на відсутність поштового сполучення з тимчасово окупованими територіями Запорізької області, зокрема, але не виключно містом Бердянськ, з метою ознайомлення з Наказом від 05.10.2022 № 4258/5 про припинення простою Державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)», яка знаходиться на тимчасово непідконтрольній Україні території», для дзвінків і обміну повідомленнями в мессенджері «TELEGRAM», в.о.начальника виправної колонії (Чуваковим С.В.) направлено копію відповідного наказу в групу, яка була створена для керівників, начальників відділів, старших інспекторів груп, секторів, до якої входили: керівництво установи, начальники відділів та сектору, а також старші інспектори групи по контролю за виконанням судових рішень та групи контрольно-аналітичної роботи. До складу цієї групи в тому числі входив і позивач, який перебував на посаді старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень.

Водночас, згідно Указу Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), на підставі статей 34, 113 Кодексу законів про працю України, Указу Президента України «Про продовження строку дії військового стану в Україні» від 22.05.2022, постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану», враховуючи, що усунути дані обставини тривалий час не представляється можливим, наказом в.о. начальника виправної колонії від 10.10.2022 № 2/ОС-22 «Про оголошення простою окремим працівникам» оголошено простій персоналу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (далі Наказ від 10.10.2022 № 2/ОС-22) з 10 жовтня 2022 року до закінчення дії воєнного стану відповідно до додатку № 1, що додано до наказу (пункт 1 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22).

Пунктом 2 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 визначено: забезпечити оплату часу простою працівникам, зазначеним у додатку 1 до цього наказу на весь період простою відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України та Наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 «Про затвердження Порядку грошового забезпечення та компенсаційних виплат осіб рядового та начальницького складу ДКВС України» зі змінами в розмірі 2/3 (дві третини) від посадового окладу за посадою.

Згідно з пунктом 3 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22, з метою забезпечення особистої безпеки дозволено працівникам установи, зазначеним у додатку 1 цього наказу, до закінчення простою бути відсутніми на робочому місці до можливості відновити роботу, та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи.

Пунктом 4 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 визначено: по можливості ознайомити персонал зазначений у додатку 1 до даного наказу під підпис, надіслати електронною поштою або іншими засобами комунікації працівникам, яких немає можливості ознайомити з наказом під підпис.

Пунктом 5 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 передбачено персоналу, який прибуває на підконтрольну територію України, після проведення службового розслідування щодо з`ясування причин відсутності на робочому місці, оголосити простій та забезпечити виплату грошового забезпечення в розмірі 2/3 (дві третини) посадового окладу.

Відповідно до пункту 6 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22, факт відсутності місця знаходження працівника, який обумовлено необхідністю збереження життя і здоров`я, або через неможливість отримати інформацію про причини такої відсутності, своєчасно повідомляти відповідним чином керівництво Державної установи Приморська виправна колонія (№145)», відображати у табелі обліку використання робочого часу умовними позначеннями «НЗ» («відсутній з нез`ясованих причин») або «І» («інші причини неявки»). Після з`ясування обставин та виявлення, що причини були поважні, табель обліку використання робочого часу підлягає коригуванню.

Згідно з пунктом 7 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 визначено: у разі видання наказу про припинення простою персонально по співробітникам у зв`язку з службовою необхідністю, яка може виникнути під час простою, він зобов`язаний прибути на роботу для виконання поставлених завдань.

Дослідивши зазначений Наказ від 10.10.2022 № 2/ОС-22, суд констатує, що підставою для оголошення простою окремим працівникам Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», керівництво колонії визначило перебування Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, що унеможливлює виконання завдань персоналом Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)».

З наданих представником відповідача під час розгляду справи пояснень, судом встановлено, що у Списку працівників Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» яким оголошено простій з 10.10.2022 до закінчення дії воєнного стану, що є додатком №1 до Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 вказані особи, які станом на момент винесення Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 прибули на підконтрольну територію України.

На підтвердження доведення до відома позивачу змісту зазначеного наказу, представником позивача до матеріалів справи надано скріншот листування 30.11.2022, за допомогою мобільного додатку «TELEGRAM» між в.о.начальника Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» та позивачем.

Крім того, обізнаність про існування вищевказаних наказів та необхідність прибуття до міста Запоріжжя задля подальшого проходження служби підтвердив і сам позивач в ході проведення підготовчого засідання.

Суд звертає увагу, що правомірність Наказу Міністерства юстиції України від 05.10.2022 № 4258/5 та Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 не є предметом дослідження по даній справі, оскільки зазначені накази позивачем не оскаржуються.

Водночас, в обґрунтування позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 та зобов`язання відповідача на підставі статті 113 КЗпП України виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 у розмірі двох третин посадового окладу позивач, зокрема, стверджує про відсутність підстав для припинення йому простою та неможливість відповідача оголошувати простій для окремих працівників Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до абзацу 1 статті 34 Кодексу законів про працю України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Суд зауважує, що стаття 34 Кодексу законів про працю України не містить застережень роботодавцю при встановленні простою визначити коло осіб стосовно яких на підприємстві застосовується простій, оскільки саме відносно вказаних працівників об`єктивно можуть існувати умови відсутності організаційних та технічних можливостей для виконання посадових обов`язків.

Статтею 113 Кодексу законів про працю України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Отже, поняття "простій" законодавчо визначено як призупинення роботи, що викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Тобто, простій є винятковим випадком у процесі виробництва (діяльності підприємства чи установи), коли працівник з об`єктивної причини, тимчасово не має можливості виконувати свої трудові функції.

Як вже було встановлено вище підставою для оголошення простою працівникам Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» слугувало перебування Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, що у свою чергу призвело до неможливості виконання персоналом Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» передбачених чинним законодавством України завдань.

На переконання суду, запровадження на території України воєнного стану, а також тимчасова окупація території України (місто Бердянськ Запорізької області), де розташована Державна установа «Приморська виправна колонія (№145)» є саме такими обставинами, що виникли незалежно, ані від роботодавця, ані від працівника, у зв`язку з чим наявність таких обставин надає роботодавцю обґрунтоване право оголосити простій.

В той же час суд зауважує, що на законодавчому рівні не встановлено жодних вимог та умов, які б забороняли або обмежували роботодавців у питанні прийняття ними рішення про запровадження простою під час війни.

Це вказує на те, що кожний роботодавець має дискрецію у вирішенні питання про оголошення простою під час дії воєнного стану, зокрема, простій може бути оголошено як для всього підприємства, так і для окремого структурного підрозділу або для окремих працівників. При цьому, припиняється оголошений простій на підставі відповідного наказу.

З огляду на вищенаведений висновок щодо наявності у Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» дискреції у вирішенні питання про оголошення простою під час дії воєнного стану, зокрема, для окремих працівників, суд критично сприймає доводи позивача про неможливість відповідача оголошувати простій для окремих працівників Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)».

Водночас, з наданих представником відповідача пояснень судом встановлено, що у Списку працівників Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», яким оголошено простій з 10.10.2022 до закінчення дії воєнного стану, що є додатком №1 до Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 вказані особи, які станом на момент винесення Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 прибули на підконтрольну територію України.

При цьому, як вже було зазначено вище, пунктом 5 Наказу від 10.10.2022 № 2/ОС-22 передбачено персоналу, який прибуває на підконтрольну територію України, після проведення службового розслідування щодо з`ясування причин відсутності на робочому місці, оголосити простій та забезпечити виплату грошового забезпечення в розмірі 2/3 (дві третини) посадового окладу.

Натомість, за обставинами даної справи позивач будучи обізнаним про необхідність виїзду на підконтрольну Україні територію, у період 27.02.2022 по 01.07.2024 перебував на тимчасово окупованій території України, тобто не виявив бажання прибути на підконтрольну територію України та скористатися наданими Наказом від 10.10.2022 № 2/ОС-22 можливостями після проведення службового розслідування щодо з`ясування причин відсутності на робочому місці надалі перебувати у простої із отриманням виплати грошового забезпечення у розмірі 2/3 (дві третини) посадового окладу.

Відсутність позивача на робочому місці у період починаючи з 10.10.2022 підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи витягами з табелів обліку робочого часу позивача за період з жовтня 2022 року по листопад 2024 року та не заперечується і самим позивачем.

Оскільки починаючи з 10.10.2022 позивач до місця несення служби не з`явився та враховуючи, що Наказ від 05.10.2022 № 4258/5 та Наказ від 10.10.2022 № 2/ОС-22, як на момент спірних правовідносин, так і станом на час розгляду даної справи є чинними та позивачем оскаржені не були, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо його перебування у простої в період з 10.10.2022 по 19.02.2025, як наслідок у відповідача були відсутні підстави для виплати позивачу грошового забезпечення у розмірі 2/3 (дві третини) посадового окладу за вказаний період.

З огляду на вищенаведене у сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 та зобов`язання відповідача на підставі статті 113 Кодексу законів про працю України виплатити позивачу оплату часу простою установи за період з 10.10.2022 по 19.02.2025 у розмірі 2/3 (дві третини) посадового окладу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2 102грн), 01.01.2021 (2 270 грн) та 01.01.2022 (2 481 грн) відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції, що була чинною з 29.01.2020 до 12.05.2023) та додатками 1, 12, 13, 14 до даної постанови, а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за спеціальним званням та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням виплачених сум та зобов`язання вчинити такий перерахунок, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України установами виконання покарань є: кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005№2713-IV (далі за текстом - Закон №2713-IV) Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частинами 1-3 статті 23Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.

Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1-2 ст. 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі - Порядок №925/5), який прийнятий відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань).

Розмір грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Додаток 8 до Постанови № 704 містить схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто, на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Тобто, з 29.01.2020, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.

В свою чергу, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 грн, відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році, прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році, прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2684,00 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

З наведених у листі Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №3.3./222-202/Т-1387 від 20.02.2025 обставин, зокрема, вбачається, що розміри посадових окладів співробітникам Державної кримінально-виконавчої служби у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розраховувалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідні тарифні коефіцієнти.

Разом з цим відповідач у листі від 18.12.2024 №6Т/1-24 зазначає, що відповідно до Постанови № 704 розмір прожиткового мінімуму для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу залишився незмінний 1762,00грн, а тому для перерахунку грошового забезпечення позивача відсутні підстави.

Використання при розрахунку грошового забезпечення позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не заперечувалося і представником відповідача в ході проведення підготовчих засідань.

Більш того, на підтвердження незмінності розміру грошового забезпечення позивача свідчать також наявні у матеріалах справи розрахункові листи ОСОБА_1 за 2019-2021 роки, з яких, окрім іншого вбачається, що ані станом на 01.01.2019, ані на 01.01.2020, ані на 01.01.2021 розмір посадового окладу позивача та окладу за спеціальне звання, у зв`язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року не змінювався.

Суд не приймає як обґрунтовані доводи відповідача про не доведення позивачем розміру грошового забезпечення, отриманого ним в спірний період, оскільки на відповідача покладений обов`язок доведення правомірності своїх дій та саме у відповідача повинні міститись відомості щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення у спірному періоді. Неможливість виконання відповідачем своїх обов`язків надати таку інформацію внаслідок тимчасової окупації міста Бердянськ Запорізької області не може перекладатись на позивача.

За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу складових грошового забезпечення у спірний період шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Суд також враховує, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання призвело до неправильного нарахування виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

При цьому, як вже було встановлено вище нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу було припинено з 10.10.2022 після винесення Міністерством юстиції України Наказу від 05.10.2022 № 4258/5, яким з 10.10.2022 припинено простій, оголошений відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» у тому числі і позивачу.

Враховуючи вище наведені норми права та встановлені судом обставини у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 09.10.2022 (включно), а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 09.10.2022 (включно), з урахуванням раніше виплачених сум.

Відтак, заявлені позивачем позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу провести розрахунок вислуги років на дату звільнення (19.02.2025), а також повний фінансовий розрахунок, передбачений ст.ст. 47, 116 КЗпП України, п. 22 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, ст. 9 ч.ч. 1, 4 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та зобов`язання відповідача здійснити відповідні розрахунки, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що 19.02.2025 відповідачем у відповідності з Законами України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», «Про Національну поліцію», Кодексу законів про працю України, Положення про державну установу «Приморська виправна колонія (№ 145)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2021 № 3371/5, наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 року за № 377/31829 (із змінами), відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 06 жовтня 2022 року № 4305/5 «Про затвердження структури та штату державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» винесено наказ «Про звільнення співробітника у зв`язку із скороченням штатів установи» №8/ОС-25 (далі Наказ від 19.02.2025 №8/ОС-25).

Пунктом 1 Наказу від 19.02.2025 №8/ОС-25 майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» звільнено з 19.02.2025, відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та за пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Суд зауважує, що питання правомірності звільнення позивача зі служби у Державній установі «Приморська виправна колонія (№145)» не є спірним. Крім того, Наказ від 19.02.2025 №8/ОС-25 позивачем не оскаржується.

Натомість, звертаючись до суду із даною позовною заявою позивач фактично оскаржує не проведення відповідачем розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

З наданої до матеріалів справи копії витягу із Наказу від 19.02.2025 №8/ОС-25 вбачається, що при звільненні позивача зі служби відповідачем констатовано неможливість провести розрахунок вислуги років на день звільнення та суми одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, станом на дату звільнення, у зв`язку з тим, що службова документація в розпорядженні державної установи «Приморська виправна колонія (№ 145)» відсутня.

Крім того, відповідачем у пункті 2 Наказу від 19.02.2025 №8/ОС-25 зазначено, проведення повного фінансового розрахунку з ОСОБА_1 стане можливим при отриманні доступу до необхідної підтверджуючої службової документації, щодо грошового та речового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку, періодів проходження служби, які враховуються при нарахуванні вислуги років, чи при наданні співробітником необхідних копій вказаних вище документів, засвідчених належним чином, відповідно до норм чинного законодавства.

Як вже було встановлено вище місцезнаходженням Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» є: Україна, 71100, Запорізька область місто Бердянськ, вул. Промислова, буд.1.

Загальновідомим та таким, що не потребує додаткового доказування, є той факт, що починаючи з 27.02.2022 місто Бердянськ Запорізької області є тимчасово окупованою територією України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності доступу до території Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)», де знаходиться бухгалтерська та фінансова документація, а також особові справи персоналу установи, що у свою чергу унеможливило при звільненні позивача зі служби провести розрахунок вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні, з об`єктивних та поважних на те причин.

Більш того, як зазначає сам позивач, матеріали його особової справи знаходяться безпосередньо у нього, що додатково підтверджує відсутність в розпорядженні Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» документів необхідних для проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.02.2025 направив на адресу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» звернення щодо проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні до якого долучав засвідчені ним копії матеріалів особової справи.

Однак, листом від 17.03.2025 №3/Т/1-25 відповідачем було роз`яснено позивачу що надані позивачем копії документів, а саме: послужного списку, рапортів з проханням надати відпустку та трудової книжки не відповідають вимогам Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5. Копія набуває юридичної сили лише у разі її засвідчення в установленому порядку посадовою особою в розпорядженні якої знаходиться відповідний документ. Напис про засвідчення копії скріплюється печаткою установи (без зображення герба) або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи. Відповідно до вимог Інструкції з організації обліку кадрів у Державній кримінально-виконавчій службі України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 30.08.2017 № 2771/5, особові справи є документами, які містять інформацію з обмеженим доступом і повинні зберігатися в окремій кімнаті в опечатаних металевих шафах або сейфах, а особові справи звільнених зі служби осіб рядового чи начальницького складу в установленому порядку здаються на зберігання до архівної установи. Додатково зазначено, що згідно запису на копіях послужного списку та рапортах з проханням надати відпустку - «оригінал документа знаходиться у Б.А. Токаренка», оригінал особової справи знаходиться у позивача. З огляду на викладене вище зазначено про необхідність позивачу прибути до державної установа «Приморська виправна колонія (№145)» за адресою: вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 26. м. Запоріжжя разом із усіма необхідними документами.

Суд погоджується з доводами представника відповідача щодо неможливості проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні на підставі наданих позивачем копій документів із його особової справи, з огляду на невідомість їх походження та не засвідчення їх копій належним чином.

Організацію і порядок обліку осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу), спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі- працівники) визначає Інструкція з організації обліку кадрів у Державній кримінально-виконавчій службі України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України 30.08.2017 № 2771/5 зі змінами (далі Інструкція №2771/5).

Персональний облік кадрів - система збору, накопичення та узагальнення персональної інформації щодо особи рядового чи начальницького складу або працівника, яка включає автобіографічні відомості, відомості про проходження служби, трудову діяльність та іншу інформацію, що характеризує професійні, освітні, моральні та ділові якості цих осіб (пункт 1 глави 1 розділу ІІ Інструкції №2771/5).

Персональний облік ведеться окремо на кожну особу рядового чи начальницького складу або працівника. Основним документом персонального обліку кадрів є трудова книжка (пункти 2, 4 глави 1 розділу ІІ Інструкції №2771/5).

Відповідно до п.3 глави 1 розділу ІІ Інструкції №2771/5 з метою організації персонального обліку осіб рядового і начальницького складу та працівників в органах і установах ведуться:

особова справа за формою, визначеною у додатку 1 до цієї Інструкції;

алфавітна картка за формою, визначеною у додатку 2 до цієї Інструкції (в органах чи установах, де зберігається більше 400 особових справ, крім інвентарної книги ведеться картотека за алфавітними картками);

службова картка за формою, визначеною у додатку 3 до цієї Інструкції;

особовий листок з обліку кадрів за формою, визначеною у додатку 4 до цієї Інструкції.

Пункт 1,2 розділу IIІ Інструкції №2771/5 визначає, що прийняття на службу (роботу), переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу чи працівників здійснюються на підставі наказу з особового складу. Накази з особового складу є основними документами, які визначають службове становище осіб рядового і начальницького складу і працівників.

Згідно норм пункту 5 розділу IIІ Інструкції №2771/5 підставою для підготовки та видання наказів з особового складу є документи з питань проходження служби або роботи, подані до служби персоналу особою рядового і начальницького складу або працівником, їх керівником або посадовою особою служби персоналу, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

У відповідності до пункту 7 розділу IIІ Інструкції №2771/5 оригінали наказів з особового складу зберігаються в службах персоналу Міністерства юстиції України, органу чи установи.

Копії наказів з особового складу та витяги з них засвідчуються службою персоналу в установленому порядку і надсилаються із використанням засобів поштового та електронного зв`язку відповідно до Правил заінтересованим державним органам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам, а також у разі необхідності до інших заінтересованих підрозділів. Список розсилки підписує керівник структурного підрозділу, який його склав.

Порядок формування та ведення особових справ осіб рядового і начальницького складу унормовано Розділом ІV Інструкції №2771/5.

Особова справа є документом, в якому відображається проходження служби особами рядового чи начальницького складу. Особові справи формуються та ведуться службами персоналу органів та установ.

До особової справи вноситься автобіографічна інформація особи рядового чи начальницького складу та членів його сім`ї, інформація про проходження служби, трудову діяльність та інформація, що характеризує професійні, освітні та особисті якості особи, місце її проживання.

За матеріалами особової справи приймаються рішення щодо подальшого проходження служби особами рядового чи начальницького складу, готуються подання про присвоєння йому спеціальних звань, нагородження, обчислення стажу служби для виплати надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Особова справа особи рядового чи начальницького складу складається з п`яти частин, у яких зберігаються:

у першій частині - послужний список, висновок комісії з обчислення стажу служби для виплати надбавки за вислугу років;

у другій частині - матеріали вивчення кандидата на посаду, характеристики з попередніх місць служби (роботи), документи про успішне закінчення особою рядового чи начальницького складу професійного навчання (первинної професійної підготовки, підвищення кваліфікації), атестаційні листи та характеристики, подання до присвоєння спеціальних звань, нагородні листи, подання про призначення на посади, переведення, переміщення по службі та звільнення;

у третій частині - заява про прийняття на службу до ДКВС України, автобіографія, складена за формою, визначеною у додатку 9 до цієї Інструкції, анкета, складена за формою, визначеною у додатку 10 до цієї Інструкції, постанова (довідка, свідоцтво про хворобу) військово-лікарської комісії, довідка за результатами психологічного вивчення кандидата на конкретну посаду, зобов`язання щодо дотримання обмежень та вимог, пов`язаних зі службою в ДКВС України, що пишеться власноруч за формою, визначеною у додатку 17 до цієї Інструкції, текст Присяги особи рядового чи начальницького складу ДКВС України із власноручним підписом;

у четвертій частині (архівні матеріали) - витяги з наказів або засвідчені в установленому порядку копії наказів, висновки за результатами службових розслідувань, документи архівів про підтвердження окремих періодів проходження служби, довідки про стан здоров`я, поранення, грошові атестати, копії атестатів, дипломів, свідоцтв про народження, укладення шлюбу, інші відомості, що мають значення для характеристики особи та проходження нею служби, тощо;

у п`ятій частині (матеріали спеціальної перевірки) - матеріали спеціальної перевірки, перевірки відповідно до законів України «Про очищення влади», «Про запобігання корупції».

Пунктами 7, 8 Розділу ІV Інструкції №2771/5 передбачено, що документи, які долучаються до розділів особової справи, нумеруються і заносяться до описів цих розділів із зазначенням їх назв та кількості аркушів.

Послужний список - це документ, що відображає проходження служби особою рядового чи начальницького складу. Послужний список складається на підставі паспортних відомостей, анкети, автобіографії, військового квитка, документів про освіту, трудової книжки та інших документів кандидата на службу.

Усі записи в послужному списку здійснюються кульковою ручкою або чорнилом без скорочень і підчисток. У послужному списку можуть проставлятися штампи встановленого зразка.

Зі складеним послужним списком в обов`язковому порядку ознайомлюється під підпис особа, на яку він оформлений. Надалі особу ознайомлюють із записами в послужному списку не рідше одного разу на п`ять років, а також перед відбуттям особи рядового чи начальницького складу до нового місця служби, звільненням. При ознайомленні особи з послужним списком матеріали спеціальної перевірки з особової справи вилучаються.

Послужний список підписується особою, яка його склала, та керівником служби персоналу і скріплюється печаткою цієї особи.

Перескладання послужних списків дозволяється лише у випадках їх непридатності для використання і тільки з дозволу керівника служби персоналу. При цьому попередній послужний список не знищується, а долучається до розділу IV особової справи.

Особова справа працівника це комплект документів, які містять найповніші відомості про працівника і характеризують його біографічні, ділові, особисті якості, відомості щодо його освіти, роботи (служби) до прийняття на роботу в ДКВС України, відомості про військову службу, сімейний стан, місце проживання, відомості про державні нагороди (відзнаки), накладення і зняття стягнень (пункт 1 розділу V Інструкції №2771/5)

Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції №2771/5 для опрацювання, унесення змін, підготовки та долучення документів особові справи видаються за вказівкою керівника служби персоналу органу чи установи виключно посадовим особам служб персоналу, на яких покладено обов`язки з ведення облікових документів.

Особові справи, що видаються персоналу служб персоналу для опрацювання, повертаються до місця їх зберігання до закінчення робочого дня.

У разі видачі особової справи для короткострокового користування у контрольній картці особової справи одержувач ставить свій підпис та зазначає прізвище.

Особові справи і документи, підшиті до них, особам рядового і начальницького складу на руки не видаються. Ознайомлення з матеріалами особової справи здійснюється в присутності посадової особи, яка відповідає за її ведення і облік.

Відповідно до пунктів 11, 14 розділу VI Інструкції №2771/5 особові справи зберігаються за місцем проходження служби (роботи), є документами, які містять інформацію з обмеженим доступом і повинні зберігатися в окремій кімнаті в опечатаних металевих шафах або сейфах.

При цьому, право доступу до кімнати зберігання особових справ мають керівник органу чи установи, керівник служби персоналу та персонально визначена посадова особа служби персоналу, на яку покладено контроль за обліком і зберіганням особових справ.

Після закінчення робочого дня приміщення з особовими справами опечатується та здається відповідальною посадовою особою служби персоналу під охорону. Вхід до нього стороннім особам забороняється.

На підставі вищенаведених приписів Інструкції №2771/5 суд констатує, що особові справи персоналу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» є документами суворої звітності які мають зберігатись службою персоналу Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» з урахуванням особливостей визначених вказаною Інструкцією №2771/5. Більш того, Інструкцією №2771/5 чітко передбачено, що при виготовленні копій документів з особових справ такі засвідчуються виключно службою персоналу в установленому порядку.

З огляду на викладене, суд критично сприймає доводи позивача про те, що самостійно засвідчені та надані відповідачу ним копії документів є засвідченими належним чином та можуть бути використані Державною установою «Приморська виправна колонія (№145)» для проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні.

При цьому суд зауважує, що позивачем до матеріалів справи копій зазначених документів не надано, у зв`язку із чим у суду відсутня можливість пересвідчитись у дійсності доводів позивача щодо наявності у нього таких документів та їх справжності.

Разом із тим, суд наголошує, що матеріли справи фактично не містять доказів відмови Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» у проведенні позивачу розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні. Більш того, відповідачем жодним чином не заперечується наявність у позивача права на проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні, про що свідчить також пункт 2 Наказу від 19.02.2025 №8/ОС-25.

Навпроти, відповідачем неодноразово повідомлялося позивачу про необхідність у разі наявності у нього особової справи прибути до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» задля вирішення питання щодо проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні.

З огляду на доведену відсутність у відповідача доступу до особової справи позивача, у тому числі всіх необхідних для проведення розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні, що у свою чергу об`єктивно унеможливлює проведення таких розрахунків та зважаючи на недоведеність позивачем порушення Державною установою «Приморська виправна колонія (№145)» його прав у вигляді відмови у проведенні розрахунку вислуги років на день звільнення та повного фінансового розрахунку при звільненні суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог в цій частині, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

З приводу заяви представника відповідача про відшкодування на користь Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00грн, суд зазначає наступне.

Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на приписи частини 3 статті 139 КАС України та враховуючи часткове задоволення заявлених позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрат Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» на правничу допомогу адвоката.

Водночас щодо відшкодування позивачу судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон №3674-VI) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру фізична особа сплачує 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем подано позовну заяву із трьома позовними вимогами немайнового характеру за яку належало б сплатити судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.

На підтвердження сплати позивачем судового збору у передбаченому чинним законодавством розмірі матеріали справи містять квитанцією №1415-9798-9712-4264 від 02.04.2025 (а.с.7).

За результатами розгляду заявлених позивачем позовним вимог, судом задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

За таких умов судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1211,20грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (вул. Промислова, буд. 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 08563518) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (вул. Промислова, буд. 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 08563518) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) складових грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 09.10.2022 (включно) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати Державну установу «Приморська виправна колонія (№145)» (вул. Промислова, буд. 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 08563518) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 09.10.2022 (включно), а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 09.10.2022 (включно), з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Приморська виправна колонія (№145)» (вул. Промислова, буд. 1, м.Бердянськ, Запорізька область, 71100, код ЄДРПОУ 08563518) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 07.07.2025.

Суддя І.В.Садовий