Постанова від 07.07.2025 по справі 240/2981/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2981/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

07 липня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 18.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 18.04.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 18.04.2022 по 06.01.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі 826/6453/18 визнано протиправними та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб".

Листом від 03.02.2024 відповідач повідомив позивача, що в період з перебуванням на службі грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Згідно з ч.4 ст.63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Так, з набрання чинності Постановою №704, якою змінено (збільшено) грошове забезпечення військовослужбовців, у розумінні частини 2 статті 51 Закону №2262-XII стало обставиною, що зумовила зміну розміру пенсії позивача, призначеної на підставі цього Закону. Водночас, з огляду на норми пунктів 1, 2 Постанови №103 позивач набув право на підвищення пенсії, починаючи з 01.01.2018, виходячи із грошового забезпечення за відповідною або аналогічною посадою, яку він займав на дату звільнення із служби, визначеного станом на 01.03.2018 Постановою Кабінету Міністрів України №704.

Постановою №704 зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте Постановою №103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови Кабінету Міністрів України №704 внесено зміни, внаслідок яких п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Міністерством оборони України з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 видано наказ №90 від 01.03.2018 «Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.03.2018 за №315/31767.

Суд зазначає, що згідно з частинами 1, 2 ст.49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870 затверджено Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормо-проектувальної техніки (далі - Правила).

У пунктах 6, 11, 14, 15 Правил №870 зазначено, що проект постанови Кабінету Міністрів України готується зокрема у разі затвердження положення або іншого нормативно-правового акта. Проект постанови складається з назви, вступної та постановляючої частини і у разі потреби додатків. Постановляюча частина постанови повинна містити: нормативні положення; конкретні доручення суб`єктам суспільних відносин у відповідній сфері; умови та порядок дії інших постанов (окремих норм); посилання на додатки (у разі їх наявності); норми, пов`язані з набранням чинності постановою (окремими нормами). У разі потреби визначаються орган (органи) виконавчої влади або посадова особа (особи), що здійснюють контроль за виконанням постанови. Структурно постановляюча частина постанови викладається у такій послідовності: пункти, що містять нормативні положення; пункти, що стосуються внесення змін до постанов (розпоряджень) або визнання їх (окремих норм) такими, що втратили чинність; пункти, що містять окремі доручення; пункт, що стосується визначення дати набрання чинності постановою.

У п.20 Правил №870 наведені вимоги, які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою.

Так, згідно з абз.7 пп.2 п.20 Правил №870 в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Підпунктом 6 п.20 Правил №870 передбачено, що додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.

Відповідно до п.24 Правил №870 метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661, включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Суд зазначає, що Постанова №704 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.

Зі структури Постанови №704 вбачається, що пунктом 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 14).

Відповідно до п.4 Постанови №704 містяться нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.

Згідно з п.4 Постанови №704 у редакції, чинній на час прийняття цієї постанови передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, містять примітки пояснюючого характеру, у яких, зокрема, наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Оскільки, Постановою №103 до п.4 Постанови №704 внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року. Умова, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року, з вказаного пункту була вилучена.

Проте зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Проте, з 29.01.2020 п.6 Постанови №103 (яким п.4 Постанови №704 викладено у новій редакції, про що зазначено судом вище) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови КМ України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Суд звертає увагу, що п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Тому, згідно з Постанови №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Отже, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, що запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою мінімальний розмір заробітної плати.

Однак, пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103 перевагу слід віддати положенням Закону, як акту права вищої юридичної сили. Враховуючи те, норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін Постановою №103, тому відсутні правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою заявника та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду, у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18 (у схожих правовідносинах щодо проведення інших виплат), а саме пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зазначила наступне. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі №240/11952/19.

Разом тим з суд звертає увагу, що фактично позивач обґрунтовує свою позицію на ту обставині, що розмір прожиткового мінімуму змінювався.

Пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

На момент набрання чинності Постановою №704, а саме з 01.03.2018 п.4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».

З урахуванням викладеного, згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.

Пунктом 4 Постанови №704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», отже п.6 Постанови №103 втратив чинність і у зв`язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у редакції до внесення скасованих судом змін.

І саме у зв`язку з визнанням судом протиправним та скасування цього пункту у постанові КМ України №103 позивач звернувся до відповідача за отриманням недоотриманої суми.

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 18.04.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 відповідно є протиправними.

В той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст.2374), та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Таким чином, з 20.05.2023 підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023 - відпали.

Як наслідок, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов`язання відповідача здійснити перерахунок з 18.04.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення, основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційних скарг сторін висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року відповідає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.