Ухвала від 07.07.2025 по справі 460/28161/23

УХВАЛА

07 липня 2025 року

м. Київ

справа №460/28161/23

адміністративне провадження № К/990/25387/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів: Єзерова А. А., Стеценка С. Г.

перевірив касаційну скаргу Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Квасилівський ливарно-механічний завод» до Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці (далі - Управління), Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці (далі - ЗМУ ДСПП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису, і

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Квасилівський ливарно-механічний завод» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис Управління від 21 листопада 2023 року № ЗХ/РВ/34982/132/П (далі - Припис).

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 травня 2025 року скасував рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, позовні вимоги задовольнив.

ЗМУ ДСПП не погодилося з рішенням суду апеляційної інстанції і подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Згідно з частиною першою статті 13 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз цих приписів дає підстави виснувати, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на оскарження цих судових актів у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України. Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.

Предметом спору у цій справі є питання обґрунтованості припису Управління, яким ТОВ «Квасилівський ливарно-механічний завод» було рекомендовано вжити заходів щодо усунення порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час заходів державного нагляду (контролю) та зафіксованих в акті перевірки від 21 листопада 2023 року № ЗХ/РВ/34982/132.

Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Колегія суддів оцінила характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановила, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, і вважає, що ця справа є справою незначної складності.

За таких обставин, касаційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник, не заперечуючи, що рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі, яке не задовольняє його як сторону по справі, не підлягає касаційному оскарженню, втім посилається на визначену пунктом 1, частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, на переконання скаржника, щодо правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Позаяк за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв`язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення.

Верховний Суд нагадує, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах обумовлюється характером (предметом) спірних правовідносин конкретної справи, зокрема: її значення для формування єдиної правозастосовної практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовної практики виникає, насамперед, у тих випадках, коли практики з певного питання нема взагалі і її потрібно сформувати, або бракує єдності у вже сформованій практиці з певного питання.

Притримуючись цієї установки, Верховний Суд не вважає обґрунтованими покликання касанта на те, що ця справа з огляду на означені у ній питання становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього як позивача і учасника справи, який подає касаційну скаргу, бо не містять фактичних передумов та відповідної (доречної) аргументації для віднесення її (справи) до категорії суспільно чи винятково значимих.

Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки в аспекті обґрунтування такої ознаки, учасником справи, який вирішив скористатися правом на касаційне оскарження. Отож, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

У цій касаційній скарзі скаржник таких обґрунтувань не наводить, а його посилання на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, як на підстави для такого прийняття, такими не сприймаються, через те що мають загальний, більш декларативний характер; вони зводяться до цитування цієї норми та викладу фактичних обставин справи з тією інтерпретацією, яку скаржник власне просить визнати допустимою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд підкреслює, що словосполучення «значний суспільний інтерес», яке міститься у процесуальному законі, треба розуміти насамперед як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства загалом, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Це поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

До того ж, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як настання негативних наслідків для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зважаючи на особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»).

У світлі наведеного є підстави вважати, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не обмежує доступу особи до правосуддя і не є перепоною для отримання судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить ні Конституції та законам України, ані практиці Європейського суду з прав людини; таке лімітування звернення до касаційного суду викликане винятково особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права «ігноруючи» висновки щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц, від 07 грудня 2022 року у справі № 200/6156/20-а, від 22 лютого 2024 року у справі № 460/5526/21 і тим самим не дотримався вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та дав підстави для касаційного оскарження, не видаються слушними.

Верховний Суд вкотре зауважує, що обов`язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечать позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов`язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.

Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Верховний Суд підкреслює, що у цій касаційній скарзі скаржник не проілюстрував (не окреслив) подібність правовідносин у справах. Видається, що зробити це було непросто, бо аналізи тексту оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, перебігу судового розв`язання самого спору у цій справі і те, як розв`язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об`єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є схожими.

Приміром, скаржник належним чином не обґрунтував, в чому полягало неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, яким чином в аспекті конкретних обставин справи, на його погляд, ТОВ «Квасилівський ливарно-механічний завод» має виконати вимоги Припису, щодо усунення порушень статті 21 Кодексу законів про працю України, вимоги якого не відповідають наведеним критеріям, а заходи, які слід вжити для усунення порушень, чітко не визначені, і які саме висновки суду апеляційної інстанції, обумовлені контекстом цих обставин, суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відтак можна презюмувати, що зміст касаційної скарги не підтверджує того факту, що правовідносини у цій справі є подібними з правовідносинами у справах, на які посилається відповідач.

Тобто, обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Верховний Суд також зазначає, що суд апеляційної інстанції, коли постановляв своє судове рішення, посилався на правничий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 грудня 2023 року у справі №420/27120/21. Втім у скарзі нема суджень про те, що, зокрема, суд апеляційної інстанції вирішив спір у цій справі всупереч правовій позиції суду найвищої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження нема.

Отож, можна узагальнити, що скаржником подано касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» до Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису.

Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: А. А. Єзеров

С. Г. Стеценко