Рішення від 07.07.2025 по справі 473/1848/25

Справа № 473/1848/25

РІШЕННЯ

іменем України

"07" липня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вознесенську цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вознесенської міської ради про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно, в якому вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2012 року у цивільній справі №1407/119/2012 за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та встановлення факту належності правовстановлюючого документу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було затверджено мирову угоду, згідно якої останній відмовився від належної йому частки в житловому будинку АДРЕСА_1 на користь позивачки.

На підставі ухвали суду 28 листопада 2012 року КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 .

Водночас, належним чином прийнявши спадщину після смерті матері, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Прокопчук В.Д. з приводу посвідчення її спадкових прав на іншу частку спадкового будинку. Проте нотаріус відмовила позивачці у вчиненні відповідної нотаріальної дії з тієї підстави, що за ОСОБА_1 вже зареєстроване право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 з іншої підстави.

28 січня 2025 року позивачка звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Голубової Ю.І. з приводу реєстрації права власності на набуту частку житлового будинку АДРЕСА_1 , проте реєстратор відмовила ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. При цьому, реєстратор зазначила, що: в ухвалі Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2012 року у цивільній справі №1407/119/2012, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , міститься лише висновок про відмову ОСОБА_3 від належної йому частки житлового будинку АДРЕСА_1 , однак відсутній висновок про визнання за позивачкою права власності на вказану частку житла; за ОСОБА_1 вже зареєстроване право власності на цілий житловий будинок, що унеможливлює здійснення повторної реєстрації права власності з інших підстав.

Виявлені під час оформлення спадщини та проведення державної реєстрації права власності суперечності щодо належного позивачці та вже зареєстрованого права на житловий будинок АДРЕСА_1 перешкоджає ОСОБА_1 належним чином оформити спадщину після смерті матері та зареєструвати належне їй право власності щодо житлового будинку, а тому позивачка просила скасувати державну реєстрацію права власності на вказане майно, що була здійснена КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Ухвалою суду від 22 травня 2025 року замінено первісного відповідача у справі Вознесенську міську раду, на КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації».

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представниця Бінько М.А. не з`явилися, проте остання надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю.

Суд вважав можливим розглянути справу без особистої участі позивачки та представників сторін, оскільки матеріали містять усі необхідні для вирішення спору інформацію та докази.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_2 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав спадкодавиці на підставі Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 02 лютого 1989 року б/н.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2012 року у цивільній справі №1407/119/2012 за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування та встановлення факту належності правовстановлюючого документу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було затверджено мирову угоду, згідно якої останній відмовився від належної йому частки в житловому будинку АДРЕСА_1 на користь позивачки.

На підставі ухвали суду 28 листопада 2012 року КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 .

Водночас, належним чином прийнявши спадщину після смерті матері, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Прокопчук В.Д. з приводу посвідчення її спадкових прав на іншу частку спадкового будинку. Проте нотаріус відмовила позивачці у вчиненні відповідної нотаріальної дії з тієї підстави, що за ОСОБА_1 вже зареєстроване право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 з іншої підстави.

28 січня 2025 року позивачка звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Голубової Ю.І. з приводу реєстрації права власності на набуту частку житлового будинку АДРЕСА_1 , проте реєстратор відмовила ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з наявними суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно. При цьому, реєстратор зазначила, що: в ухвалі Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2012 року у цивільній справі №1407/119/2012 міститься лише висновок про відмову ОСОБА_3 від належної йому частки житлового будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , однак відсутній висновок про визнання за позивачкою права власності на вказану частку житла; за ОСОБА_1 вже зареєстроване право власності на цілий житловий будинок, що унеможливлює здійснення повторної реєстрації права власності з інших підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4ст. 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Відповідно до п.п. 1.2-1.5 розділу І, п.п. 2.1-2.2, 2.9 розділу ІІ, п. 3.1, 3.4 розділу ІІІ «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5 (що був чинним на час проведення реєстраційних дій) державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об`єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Обов`язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення - частини внутрішнього об`єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

Заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи, їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення права власності та інших речових прав на об`єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації, та подаються для проведення такої реєстрації, повинні відповідати вимогам, встановленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами.

Реєстратор БТІ встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об`єкти, права щодо яких підлягають державній реєстрації.

За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2012 року КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на цілий житловий будинок АДРЕСА_1 . Однак вказана реєстрація відбулася з порушенням вимог «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5, а саме без належної перевірки та врахування реєстратором змісту наданого правовстановлюючого документа - ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 лютого 2012 року у цивільній справі №1407/119/2012 (якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), у якій міститься висновок про відмову ОСОБА_3 від належної йому частки житлового будинку АДРЕСА_1 (а не цілого житлового будинку) на користь ОСОБА_1 , також відсутній висновок про визнання за позивачкою права власності на вказану частку житла.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в чинній редакції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбаченихпунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 37, п. 1 ч. 7 ст. 37 вказаного Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

У разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про:

1) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:

а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначенихпунктами 1,2-1,4частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

в) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно доЗакону України«Про санкції». У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України «Про санкції»), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбаченихпунктами 2і3цієї частини.

Разом з тим, при вирішенні спору підлягає врахуванню те, що відповідно до вимог ч. 1 ст.15, ч. 2 ст.16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч. 2ст. 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.

Водночас, належним відповідачем у справі, в якій позивачем заявлено вимоги про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскарження рішень реєстратора щодо реєстрації права власності тощо має бути особа, право якої зареєстровано та оспорюються позивачем.

Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі №461/8641/19, від 09 серпня 2022 року у справі №266/2666/19, від 10 серпня 2022 року у справі №565/315/21 та інших.

Зокрема, у них Верховний Суд зауважив, що державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Належним відповідачем у вказаних спорах має бути особа, право якої зареєстровано та оспорюються позивачем, а не орган, який здійснював або на час подачі позову здійснює реєстраційні дії щодо нерухомого майна.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд встановив, що позов пред`явлений до реєстраційного органу, який не є належним відповідачем у справі (яким повинна бути особа, право якої зареєстровано та оспорюються позивачкою), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, ОСОБА_1 не оспорює право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 іншої особи, оскільки вказане майно зареєстроване за нею в цілому. Тобто, позивачкою не доведено порушення, невизнання або оспорювання її прав іншою особою внаслідок проведення реєстрації права власності на об`єкт нерухомості.

Крім цього, позивачкою не надано жодних доказів неможливості скасування проведеної реєстрації (анулювання рішення державного реєстратора) в адміністративному порядку (із залученням Міністерства юстиції України).

За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги не підлягають задоволенню.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування державної реєстрації права на нерухоме майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв