Постанова від 03.07.2025 по справі 161/17794/24

Справа № 161/17794/24 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/770/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Оваднівської сільської ради, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього з відповідачем ОСОБА_3 народилася спільна дитина - син ОСОБА_4 . Як до народження сина, так і після вони з відповідачем у зареєстрованому шлюбі не перебували. Орієнтовно у березні 2023 року відповідач ОСОБА_3 залишила місце свого проживання та виїхала до Республіки Польща, а свого малолітнього сина залишила. У зв`язку з цим, опікою, доглядом та вихованням малолітньої дитини ОСОБА_4 почали займатися він та баба ОСОБА_5 . 02 лютого 2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції проведено реєстраційну дію щодо зміни прізвища дитини за спільною заявою батьків про визнання батьківства № 30/29.17-05.06-82 від 25 січня 2023 року.

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_3 з березня 2023 року самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків по утриманню, вихованню та забезпеченню свого малолітнього сина, не проявляє до дитини жодного інтересу, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, чим фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Вважає, що оскільки матір дитини не займається її вихованням, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не спілкується з нею, тому позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідатиме інтересам дитини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у цій справі. Встановлені в ході розгляду цієї справи обставини були достатніми та необхідними для задоволення позовних вимог з врахуванням якнайкращих інтересів дитини. Висновки суду про те, що під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов`язками ОСОБА_3 , які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини, і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України (далі СК України), не узгоджуються з наявними у справі доказами, зокрема, висновком органу опіки та піклування від 25 лютого 2025 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 . Суд залишив поза увагою ту обставину, що ОСОБА_3 у березні 2023 року залишила місце свого постійного проживання та виїхала до Республіки Польща, а свого малолітнього сина залишила без нагляду і до моменту прийняття рішення судом у цій справі вона до України не повернулася, життям дитини не цікавилася. Відповідач від часу виїзду за кордон у березні 2023 року самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться духовним та фізичним здоров`ям сина, не забезпечує його матеріально.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала.

Відповідач та представник третьої особи, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності відповідача та представника третьої особи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , матір`ю якого є відповідач ОСОБА_3 . Відомості про батька записано відповідно до ст. 135 СК України.

27 січня 2023 року до Державного реєстру актів цивільного стану громадян внесено зміни до актового запису цивільного стану, а саме відомості про визнання батьківства ОСОБА_2 . У зв`язку з цим повторно видано свідоцтво про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого вказано ОСОБА_3 , батьком ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 звертаючись до суду з цим позовом у своїх вимогах вказував, що ОСОБА_3 у березні 2023 року виїхала з України до Республіки Польща і як матір малолітньої дитини з того часу не бере участі у її вихованні, не цікавиться сином, і взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав і це відповідатиме інтересам дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року у справі №455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №404/9387/21, від 19 лютого 2024 року у справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 та ін.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі №320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

У частині 5 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18).

За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням Виконавчого комітету Овадніської сільської ради від 25 лютого 2025 року № 35, в якому орган опіки та піклування виснував про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку зазначено, що ОСОБА_3 у березні 2023 року залишила дитину на виховання і утримання батькові ОСОБА_2 , та виїхала до Республіки Польща. За цей період рідко спілкувалася з сином. Зі слів баби та дитини останні 4 місяці не телефонує, зв`язок з нею відсутній. Малолітня дитина проживає за місцем реєстрації та проживання свого батька по АДРЕСА_1 . Орган опіки та піклування надаючи свій висновок взяв до уваги також інформацію ГУНП у Волинській області № 15750-2024 від 05 вересня 2024 року, Луцького РУП ГУНП у Волинській області № 19933-2024 від 12 вересня 2024 року, пояснення рідної сестри матері ОСОБА_7 , яку опитував адвокат Куденьчук О. А., що представляє інтереси батька дитини, акти обстежень умов проживання дитини від 16 листопада 2023 року № 99, від 13 червня 2024 року № 37, від 12 лютого 2025 року № 11, наданих Службою у справах дітей Овадніської сільської ради (а.с.95, 96).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції відмовляючи у позові ОСОБА_2 , обґрунтовано виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази винної поведінки та свідоме нехтування батьківськими обов`язками відповідачем ОСОБА_3 , які б свідчили про ухилення від утримання та виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України. Суду не було надано доказів того, що відповідач жорстоко поводилась з дитиною, перебуває на обліку щодо захворювання на алкоголізм чи наркоманію, або своєю поведінкою негативно впливає на виховання дитини. Матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав.

Крім того, суд цілком обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Овадніської сільської ради від 25 лютого 2025 року № 35, оскільки він не містить відомостей про наявність виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. В основу висновку орган опіки та піклування поклав виключно пояснення баби малолітньої дитини ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , та інформацію, надану адвокатом Куденьчуком О. А. Разом з тим, будь-яких відомостей чи пояснень відповідача ОСОБА_3 з приводу доцільності позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина вказаний висновок суду не містить, що об`єктивно не дає змоги встановити наявності обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини внаслідок її винної поведінки, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Оскільки подані позивачем докази беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками, тому дійшов цілком обґрунтованого висновку, що підстави для застосування такої виключної міри як позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_8 у даному випадку відсутні.

Зважаючи на те, що всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України позивач ОСОБА_2 не довів належними, достатніми та достовірними доказами обставин, які мають значення для справи і на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 квітня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: