Постанова від 03.07.2025 по справі 910/1793/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2025 р. Справа№ 910/1793/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Тимофієнко О.О. (поза межами приміщення суду);

від відповідача: Ремарчук В.В,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року

у справі №910/1793/25 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія крентон Україна"

про стягнення 4166003,32 грн,-

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія крентон Україна"

до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ"(далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія крентон Україна" (далі відповідач) з вимогою про стягнення заборгованості у сумі 4 166 003,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг, пов`язаних з обробкою контейнерів № 10/е від 29.01.2024 року.

Ухвалою суду від 21.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія крентон Україна" до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про визнання договору недійсним до провадження для спільного розгляду із первісним позовом по справі № 910/1793/25, та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Крентон Україна в межах суми стягнення 4 166 003,32 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, а також накласти арешт на все майно (рухоме та нерухоме майно) Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Крентон Україна, інформація про яке буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у задоволені заяви Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, представник скаржника зазначив, що зі змісту листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» №10 від 28.11.2024 року, який залишився поза увагою суду та якому не було надано жодної правової оцінки чітко вбачається, що відповідач по даній справі вчиняв та можливо й наразі вчиняє дії, спрямовані на продаж свого майна з метою ухилення від виконання в т.ч. й примусового, своїх зобов`язань.

Крім того, за твердженням скаржника, у вересні 2024 року відповідач надіслав позивачу лист №20-09 від 20.09.2024 року, у якому повідомив останнього про намір продажу основного рухомого майна (перевантажувальних кранів, що розміщені на території МТП «Чорноморськ» та займають два причали) Покупцем зазначалося Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» і така ініціатива з продажу майна надійшла після настання строку щодо заборгованості за договором №10/е від 29.01.2024 року.

Водночас за твердженням скаржника вимога про забезпечення позову не містить репресивного характеру і спрямована виключно на збереження відповідача в статусі платоспроможної сторони до моменту завершення розгляду справи, з метою реального виконання рішення

При цьому, скаржник зауважив, що відповідні дії відповідача, зокрема, вищевказані листи, подання зустрічного позову, накопичення прострочення заборгованості понад 4 млн. грн, створюють обґрунтовані сумніви у добросовісності поведінки відповідача та його намірах виконувати рішення суду, та дають підстави вважати, що відповідач може зменшити або якість активів, або відчужити їх третім особам, унеможливлюючи виконання судового рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

У зв`язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі №910/1793/25 залишено без руху на підставі п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази доплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі №910/1793/25.

13.06.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідча просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі №910/1793/25 без змін.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» відповідально зазначає, що жодних договорів про відчуження рухомого майна чи нерухомого майна товариства після підписання Договору №10/е від 29.01.2024 року і тим більше після відкриття провадження у даній справі Товариством не укладалось та подібних намірів не висловлювалось. Також не відомо з яких саме причин ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ» приходить до висновку, що лист № 20-09 від 20.09.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» свідчить про те що відповідач після підписання спірного договору, одержання позовної заяви чи на теперішній час, здійснює чи має намір здійснювати продаж рухомого майна.

Зі змісту зазначеного листа вбачається що Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» колись придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» рухоме майно, а не після того як Державне Підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ» звернулось до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

В свою чергу, за твердженням представника відповідача Лист № 10 від 28.11.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» повністю спростовує твердження позивача, що відповідач продає, мав чи має намір продати рухоме майно після виникнення спору у даній справі. Також з даної відповіді чітко вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» продало рухоме майно компанії «Атлантікінвест» майже за рік до укладання спірного Договору №10/е від 29.01.2024 року, за яким на думку позивача начебто виникла заборгованість у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» перед ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

Разом з цим, представник відповідача вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» відкидає посилання Позивача, як на підставу забезпечення позову, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» начебто не виконало зобов`язання за договором №10/е від 29.01.2024 року та накопичило прострочену заборгованість на суму понад 4 млн грн. Зазначаємо, що Товариство вказаних позовних вимог чи наявності заборгованості перед Заявником не визнавало, жодних дій на визнання такої заборгованості не вчиняло. Позивачем не надано суду будь- яких достовірних доказів, які б свідчили про наявність такої заборгованості і, крім того, вказані обставини є предметом судового розгляду у даній справі та судом не встановлювалися.

З урахуванням наведеного вище, за твердженням позивача та оскільки ДП "МТП "Чорноморськ" не заявлені вимоги стосовно конкретно визначеного рухомого та нерухомого майна Товариства з обмженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна", суд позбавлений можливості встановлення зв`язку між цим заходом забезпечення позову і предметом заявленої позовної вимоги, а, отже, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рухоме та нерухоме майно.

Представник скаржника в судовому засіданні 03.07.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Крентон Україна в судовому засіданні 03.07.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Ухвалу Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Суд може застосовувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 та ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, заява про забезпечення позову повинна бути обгрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, забезпеченні ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Згідно правових висновків наведених Верховним Судом у постанові від 05.07.2024 року справа № 910/6287/23 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Водночас для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

До того ж, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 року справа № 917/453/23.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна права позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 року у справі № 917/453/23, від 26.09.2023 року у справі № 911/1518/22, від 18.10.2023 року у справі № 922/1864/23, від 11.01.2024 року у справі № 916/3599/23.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2023 року у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 року у справі № 922/1864/23.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись на самих лише припущеннях позивача. Позивач повинен довести наявність обставин для забезпечення позову та необхідності забезпечення судом збалансованості інтересів усіх учасників процесу.

З метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, процесуальним законодавством визначено наступне: по-перше, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; по-друге, забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, та як саме; по-третє, вид забезпечення позову повинен відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу.

При цьому, вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а ще й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, предметом первісного позову в даній справі є майнові вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 4166003,32 грн.

Водночас, як зазначалось вище, у поданій заяві про забезпечення позову заявник просив застосувати такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна» в межах суми стягнення 4166003,32 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, а також накласти арешт на все майно (рухоме та нерухоме майно) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Крентон Україна», інформація про яке буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів, у разі їх недостатності.

Водночас, заявник у заяві про забезпеченні позову, зокрема, зазначив, що у позивача наявні об`єктивні підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову виконання рішення суду може бути істотно утруднене або взагалі неможливе. Такий висновок ґрунтується на фактичних діях відповідача, що свідчить про його ухилення від належного виконання зобов`язань, а також про ризики виведення активів до моменту завершення розгляду справи.

Так, при застосуванні такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Аналогічна права позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №911/949/20, від 24.05.2021 року у справі №910/3158/20

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Схожа за змістом права позиція викладена у постановах від 14.06.2018 року у справі №916/10/18 та від 25.05.2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження відповідача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, щодо відсутності у заяві про забезпечення позову інформації щодо вартості визначеного майна, що унеможливлює встановлення судом співвідношення прав (інтересу) про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

З урахуванням наведеного вище та враховуючи, що заявником не були заявлені вимоги стосовно конкретно визначеного рухомого та нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна", колегія суддів, не вбачає наявності зв`язку між цим заходом забезпечення позову і предметом заявленої позовної вимоги.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин ймовірності того, що майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" можуть зникнути внаслідок виведення активів з підприємства. При цьому, відомості стосовно наявних у останнього активів, так і наміру відчуження таких активів (пошук покупців нерухомості, пошук покупців корпоративних прав, укладення договорів стосовно відчуження активів, тощо) відсутні в матеріалах справи і позивачем за первісним позовом до заяви про вжиття заходів для забезпечення позову додано не було.

У той же час, заява Державного підприємства "МТП "Чорноморськ" про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" від виконання рішення суду в даній справі, в разі задоволення первісного позову. Доказів того, що відповідач за первісним позовом здійснює дії спрямовані на зняття або витрачання коштів позивачем за первісним позовом суду також не надано, не надано доказів в підтвердження ймовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення господарського суду в майбутньому у разі невжиття таких заходів. При цьому, зроблені заявником висновки не можуть ґрунтуватись на самих лише побоюваннях та припущеннях, а лише на належних доказах.

Частинами 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.11.2020 року справа № 910/1200/20, від 13.01.2021 року справа №910/9855/20.

Водночас, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що вказуючи на наслідки без обгрунтування збалансованості інтересів сторін, заявник жодним чином не обгрунтовує адекватність.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданої Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" заяви про забезпечення позову, з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Щодо твердження скаржника, що зі змісту листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» №10 від 28.11.2024 року, який залишився поза увагою суду та якому не було надано жодної правової оцінки чітко вбачається, що відповідач по даній справі вчиняв та можливо й наразі вчиняє дії, спрямовані на продаж свого майна з метою ухилення від виконання в т.ч. й примусового, своїх зобов`язань, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з заяви Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", остання не містить посилань на лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» №10 від 28.11.2024 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження відповідача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що вищевказаний лист був доданий до матеріалів справи відповідачем , оскільки останній спростовує

твердження позивача, що відповідач продає, мав чи має намір продати рухоме майно після виникнення спору у даній справі. Також з даної відповіді чітко вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальності «Компанія Крентон Україна» продало рухоме майно компанії «Атлантікінвест» майже за рік до укладання спірного договору №10/е від 29.01.2024 року, за яким на думку позивача начебто виникла заборгованість у ТОВ «Компанія Крентон Україна» перед ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ».

У цьому аспекті Суд зазначає, що фактично, викладені скаржником в апеляційній скарзі доводи щодо вищевказаного листа зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним останнього.

Крім того, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, що у вересні 2024 року відповідач надіслав позивачу лист №20-09 від 20.09.2024 року, у якому повідомив останнього про намір продажу основного рухомого майна (перевантажувальних кранів, що розміщені на території МТП «Чорноморськ» та займають два причали) Покупцем зазначалося Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантікінвест» і така ініціатива з продажу майна надійшла після настання строку щодо заборгованості за договором №10/е від 29.01.2024 року, оскільки даний лист також повністю спростовує твердження позивача та не містить жодних ініціатив з приводу продажу відповідно майна, які виникли вже після настання строку виконання зобов`язань за договором №10/е від 29.01.2024 року та у період відкритого спору щодо заборгованості (а.с. 34).

Твердження скаржника, що відповідні дії відповідача, зокрема, вищевказані листи, подання зустрічного позову, накопичення прострочення заборгованості понад 4 млн. грн, створюють обґрунтовані сумніви у добросовісності поведінки відповідача та його намірах виконувати рішення суду, та дають підстави вважати, що відповідач може зменшити або якість активів, або відчужити їх третім особам, унеможливлюючи виконання судового рішення, колегія суддів не визнає переконливими доводами, як безпідставне та необґрунтоване.

При цьому, колегія суддів відзначає, що сума на яку просить накласти позивач арешт, становить менше 3,5 % річного обороту відповідача, що також спростовує твердження скаржника щодо неплатоспроможності відповідача.

З огляду на викладене, наведена скаржником судова практика не є релевантною до тих правовідносин, які є спірними у цій справі, у зв`язку з чим доводи скаржника не можуть бути взяті судом до уваги.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі №910/1793/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 року у справі №910/1793/25 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали оскарження №910/1793/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 286 - 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.В. Сулім

СуддіА.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 08.07.2025 року.