Рішення від 24.06.2025 по справі 910/1489/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2025Справа № 910/1489/25

За позовом Приватного акціонерного товариства "Енергооблік";

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта";

про стягнення 8 974 525,17 грн.

Суддя Мандриченко О. В.

Секретар судового засідання Рябий І. П.

Представники:

Від позивача: Андрущенко Д.С., адвокат, ордер серії АХ № 1222327 від 06.02.2025;

Від відповідача: Григор`єва Н.В., адвокат, довіреність № 01/01/07-182/д від 15.05.2025.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Енергооблік" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" заборгованість за договором купівлі-продажу №09/03/1379-МТР від 09.09.2021 у розмірі 8 974 525,17 грн, з яких: сума основної заборгованості - 6 069 960,00 грн; пеня - 1 513 332,49 грн; відсотки річних - 375 173,42 грн; інфляційні втрати - 1 016 059,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/1489/25; справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 11.03.2025.

18.02.2025 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство "Енергооблік" 24.02.2025 подало до суду відповідь на відзив Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на позовну заяву.

26.02.2025 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до господарського суду заперечення на відповідь Приватного акціонерного товариства "Енергооблік" на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1489/25 до судового розгляду по суті.

23.06.2025 Приватне акціонерне товариство "Енергооблік" подало до господарського суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому, зокрема, просило поновити строк на подання доказів та приєднати такі докази до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.06.2025 судом розглядалося клопотання Приватного акціонерного товариства "Енергооблік" про долучення доказів.

Як передбачено ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Як вбачається з поданого клопотання, Приватне акціонерне товариство "Енергооблік" просить долучити до матеріалів справи калькуляцію вартості виробництва продукції № Е-86333464 від 31.12.2022.

Однак, в позовній заяві не міститься жодного повідомлення про неможливість подання вказаного доказу і що такий доказ буде подано пізніше.

При цьому заявником не наведено жодної причини пропуску строку подання вказаного доказу, оскільки ним вказано лише те, що постала необхідність у поданні вказаної калькуляції.

А відтак, суд, заслухавши думку представників сторін, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Енергооблік" про приєднання доказів до матеріалів справи.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 24.06.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.06.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.

24.06.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.09.2021 між Приватним акціонерним товариством "Енергооблік" (далі також - позивач, продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір № 09/03/1379-МТР (далі - договір), невід`ємними частинами якого є додаток № 1 на товар, що поставляється позивачем для відповідача (далі - Додаток № 1), додаток № 2 "Технічні вимоги до проливної установки АПУ-011-300" (далі - Додаток № 2), додаток № 3 "Взаємодія сторін з питань охорони праці, пожежної безпеки та охорони довкілля" (далі - Додаток № 3) і додаток № 4 "Корпоративний стандарт "Золоті правила безпечного виконання робіт ПАТ "Укрнафта" (далі - Додаток № 4).

У порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця та ввести в експлуатацію певну "продукцію", асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики якої визначені у додатках до договору, а покупець зобов`язався прийняти цю "продукцію" та сплатити за неї відповідну грошову суму (п. 1.1. договору).

Підпунктом 2.4.2 п. 2.4 договору передбачено, що покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання продавцем будь-яких його договірних зобов`язань, повідомивши про це продавця за 30 календарних днів до дати розірвання.

У п. 3.1 договору та в пункті 1 Додатку № 1 сторони погодили, що загальна вартість модернізованої проливної установки АПУ-011-300 складається із сукупної її вартості в сумі 9 338 400 грн (у тому числі ПДВ - 1 556 400 грн), що включає вартість усіх визначених у Додатку № 2 робіт і послуг.

Згідно з п. 3.2 договору та п. 2 Додатку № 1, оплата покупцем вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 здійснюватиметься таким чином: 1) 35 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 3 268 440 грн мали бути сплачені продавцю на умовах попередньої оплати; 2) 55 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 5 136 120 грн - по факту поставки такої проливної установки протягом 30 календарних днів; 3) 10 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 933 840 грн - протягом 30 календарних днів після здачі обладнання в експлуатацію.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору та пункту 5 Додатку № 1, строк поставки модернізованої проливної установки АПУ-011-300 становить 260 днів з моменту отримання продавцем попередньої оплати (першого із передбачених договором платежів). Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на модернізовану проливну установку АПУ-011-300 переходить від ПрАТ "Енергооблік" до ПАТ "Укрнафта" з дати підписання Товариством без зауважень видаткової накладної та/або акта приймання-передачі товару.

Пунктами 5.4, 5.5 договору передбачено, що продавець зобов`язаний попередити покупця в письмовій формі про точну дату постачання модернізованої проливної установки АПУ-011-300 не менш ніж за 3 (три) робочі дні до запланованої дати відвантаження її вантажоотримувачу (МНУ ПАТ "Укрнафта"). Відвантаження товару проводиться лише після отримання продавцем письмового повідомлення покупця про готовність до прийняття проливної установки.

За змістом пунктів 5.11, 5.13 договору, прийманню покупцем модернізованої проливної установки АПУ-011-300 за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі проливної установки має передувати перевірка проливної установки на предмет її відповідності встановленим у договорі вимогам щодо комплектності та якості. За результатами такої перевірки, у разі невиявлення представником покупця невідповідності проливної установки вказаним вимогам договору, представники продавця і вантажоотримувача (МНУ ПАТ "Укрнафта") мають скласти і підписати акт приймання-передачі товару по кількості та якості.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі, - до повного виконання сторонами взаємних зобов`язань.

Сторони можуть за взаємною згодою припинити достроково дію цього договору, підписавши відповідну угоду про припинення (п. 11.2. договору).

Відповідно до умов Додатку № 1 і Додатку № 2, продавець зобов`язався: 1) виконати роботи з демонтажу проливної установки АПУ-011-180, яка належала покупцю (ПАТ "Укрнафта"), за її місцезнаходженням у місті Охтирці Сумської області, де вона перебувала в експлуатації Монтажно-налагоджувального управління ПАТ "Укрнафта" (далі - МНУ ПАТ "Укрнафта"), яке є відокремленим підрозділом продавця (ПАТ "Укрнафта"), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 2) виконати роботи з модернізації (дооснащення, доукомплектування) демонтованої проливної установки АПУ-011-180 до технічного рівня проливної установки АПУ-011- 300, використовуючи при цьому власні засоби та матеріали; 3) виконати роботи з розробки та оновлення програмного забезпечення та експлуатаційної документації, необхідних для належної експлуатації модернізованої проливної установки АПУ-011-300; 4) доставити модернізовану проливну установку АПУ-011-300 до міста Охтирки Сумської області та передати її вантажоотримувачу - МНУ ПАТ "Укрнафта"; 5) ввести модернізовану проливну установку АПУ-011-300 в експлуатацію, що передбачає: виконання робіт з монтажу проливної установки; - виконання пусконалагоджувальних робіт; калібрування змонтованої і налагодженої проливної установки; навчання працівників ПАТ "Укрнафта" правилам експлуатації змонтованої, налагодженої і відкаліброваної проливної установки.

За змістом пунктів 6, 9 Додатку № 1 модернізована проливна установка АПУ-011- 300 має бути введена продавцем в експлуатацію (з проведенням монтажних і пусконалагоджувальних робіт та з навчанням персоналу) у місті Охтирці Сумської області протягом 55 днів з моменту отримання від покупця другої оплати - 55 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 5 136 120 грн після поставки товару.

Позивач вказує, що ним виконано всі умови договору № 09/03/1379-МТР від 09.09.2021, а відповідач свідомо ухиляється від виконання зазначеного договору, а саме щодо сплати 65% загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача основну суму боргу за договором з врахуванням пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що ним було надіслало позивачеві листа № 01/01-02/01/4675 «Про відмову від прийняття виконання за договором № 09/03/1379-МТР купівлі-продажу від 09 вересня 2023 року та розірвання договору» (див. додаток 8 до позовної заяви ПрАТ «Енергооблік»), яким, серед іншого, повідомило позивача про відмову від прийняття нібито модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у зв`язку зі значним простроченням останнім виконання/надання передбачених договором робіт/послуг і втратою відповідачем інтересу до результату цих робіт/послуг, а також про свою відмову від договору.

Крім того, відповідач вказує, позивачем не були виконані роботи з монтажу проливної установки АПУ-011-300 за визначеним місцем її експлуатації в МНУ ПАТ «Укрнафта», пуско-налагоджувальні роботи та роботи з калібрування змонтованої і налагодженої проливної установки, і так само не були надані послуги з навчання персоналу відповдіача правилам експлуатації змонтованої, налагодженої і відкаліброваної проливної установки, які передбачені договором на етапі введення цієї проливної установки в експлуатацію. Незмонтовані частини проливної установки АПУ-011-300 дотепер перебувають у власності ПрАТ «Енергооблік», хоча й обліковуються на відповідальному зберіганні за місцезнаходженням ГСЛ НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта».

Також відповідач зазначає, що позивач має право вимагати від відповідача плату лише за фактично виконані/надані роботи/послуги з числа передбачених договором, а також відшкодування йому (ПрАТ «Енергооблік») збитків, імовірно завданих розірванням договору.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом статті 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Суд також вказує, що відповідно частини 1 статті 839 Цивільного кодексу України, підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом, та не заперечується сторонами, 20.09.2021 покупець згідно з платіжною інструкцією № 13082-П21, сплатив на користь продавця грошові кошти в сумі 3 268 440 грн (35 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300, що є попередньою оплатою.

17.04.2022 покупець, від імені якого діяло МНУ ПАТ "Укрнафта", передав позивачеві власну проливну установку АПУ-011-180 для наступного її демонтажу та модернізації до технічного рівня проливної установки АПУ-011-300, а також для виконання інших робіт і надання інших послуг, передбачених договором купівлі-продажу від 09.09.2021, про що представники МНУ ПАТ "Укрнафта" та ПрАТ "Енергооблік" склали та затвердили відповідний акт передачі на ремонт, реконструкцію та модернізацію основних засобів.

Згідно з актами від 04.07.2022 та 13.10.2022 (тобто вже після закінчення строку виконання робіт, який настав 07.06.2022) ПАТ "Укрнафта" передало ПрАТ "Енергооблік" додаткові комплектуючі для виконання робіт із модернізації проливочної установки.

У період з 17.10.2022 по 21.10.2022 сторонами проведено перевірку модернізованої установки АПУ-011-300 на стан готовності, відповідачем були проведені практичні заняття персоналу відповідача з отримання навичок керування установкою, що підтверджуються складанням акта, затвердженого представником ПАТ "Укрнафта".

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору та пункту 5 Додатку № 1, строк поставки модернізованої проливної установки АПУ-011-300 становить 260 днів з моменту отримання продавцем попередньої оплати (першого із передбачених договором платежів). Датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на модернізовану проливну установку АПУ-011-300 переходить від ПрАТ "Енергооблік" до ПАТ "Укрнафта" з дати підписання Товариством без зауважень видаткової накладної та/або акта приймання-передачі товару.

05.12.2022 позивач надіслав відповідачеві електронною поштою копію листа № 1205 "Щодо надання дозволу на відвантаження обладнання", яким повідомив про готовність до відвантаження модернізованої проливної установки АПУ-011-300 вантажоотримувачу (МНУ ПАТ "Укрнафта") у місті Охтирці Сумської області за попередньо узгодженим місцезнаходженням групи складської логістики (далі - ГСЛ) структурного підрозділу ПАТ "Укрнафта" - Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (далі - НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта").

06.12.2022 у відповідь на зазначений лист директор департаменту закупівель та матеріально-технічного забезпечення ПАТ "Укрнафта" Мирний С. М. надіслав до ПрАТ "Енергооблік" лист №01/01/09/03/12-02/16/507 "Стосовно договору № 09/03/1379-МТР від 09.09.2021 р.", яким повідомив про готовність вантажоотримувача (МНУ ПАТ "Укрнафта") приймати модернізовану проливну установку АПУ-011-300, як це передбачено пунктом 5.5 № 09/03/1379-МТР.

16.12.2022 продавець доставив модернізовану проливну установку АПУ-011-300 до вантажоотримувача МНУ ПАТ "Укрнафта" і передав її на відповідальне зберігання ГСЛ НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта", про що комісією в складі працівників МНУ ПАТ "Укрнафта" та ГСЛ НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта" за участю представника профспілки МНУ ПАТ "Укрнафта" цього ж дня було складено акт приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю № 073 (на відповідальне зберігання) та додаток 1 до цього акта.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.2 договору та п. 2 Додатку № 1, оплата покупцем вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 здійснюватиметься таким чином: 1) 35 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 3 268 440 грн мали бути сплачені продавцю на умовах попередньої оплати; 2) 55 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 5 136 120 грн - по факту поставки такої проливної установки протягом 30 календарних днів; 3) 10 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 933 840 грн - протягом 30 календарних днів після здачі обладнання в експлуатацію.

Як уже встановлено судом, 20.09.2021 покупець згідно з платіжною інструкцією № 13082-П21, сплатив на користь продавця грошові кошти в сумі 3 268 440 грн (35 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300, що є попередньою оплатою.

Крім того, покупець був зобов`язаний сплатити на користь позивача 55 % загальної вартості модернізованої проливної установки АПУ-011-300 у сумі 5 136 120 грн - по факту поставки такої проливної установки протягом 30 календарних днів.

Як встановлено судом, 16.12.2022 продавець доставив модернізовану проливну установку АПУ-011-300 до вантажоотримувача МНУ ПАТ "Укрнафта" і передав її на відповідальне зберігання ГСЛ НГВУ "Охтирканафтогаз" ПАТ "Укрнафта".

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, у строк, визначений договором, не сплачено 5 136 120 грн на користь позивача.

А відтак, враховуючи той факт, що позивач на виконання умов договору здійснив поставку модернізовану проливну установку АПУ-011-300, що підтверджується матеріалами справи, у відповідача виникло зобов`язання сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 5 136 120,00 грн, як це передбачено умовами договору.

Оскільки вказані грошові кошти відповідачем на користь позивача не сплачено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що 07.08.2023 відповідачем надіслано позивачеві листа № 01/01- 02/01/4675 "Про відмову від прийняття виконання за договором купівлі-продажу від 09.09.2021 р. № 09/03/1379-МТР та розірвання договору".

Проте, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 у справі № 920/26/24, залишеним без змін постановами Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та Верховного Суду від 03.12.2024, встановлено, що договір купівлі-продажу № 09/03/1379-МТР від 09.09.2021 продовжує бути чинним.

За змістом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А відтак, вказана обставина не підлягає повторному доказуванні під час розгляду цієї справи.

Так, як вказувалося судом, відповідно до Додатку № 1 до договору, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 10 % протягом 30 календарних днів - після здачі обладнання в експлуатацію.

При цьому, п. 6 вказаного додатку визначено, що Термін введення в експлуатацію (проведення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також навчання персоналу): протягом 55 календарних днів з моменту отримання оплати (55%) після поставки товару.

За змістом частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, модернізовану проливну установку АПУ-011-300 не введено в експлуатацію, тобто позивачем не проведено монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також навчання персоналу.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

А відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача 933 840,00 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 375 173,42 грн та інфляційні у розмірі 1 016 059,26 грн.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Як встановлено судом, відповідач не виконав своє грошове зобов`язання, а відтак, є таким що прострочив його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, за визначений позивачем період, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 931 692,80 грн та 317 454,53 грн відповідно, враховуючи відмову в позові в частині стягнення заборгованості у розмірі 933 840,00 грн.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 1 513 332,49 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як вбачається з розділу 6 договору, сторони передбачили відповідальність покупця за несвоєчасну або неповну оплату товару лише в п. 6.10. договору, за умовами якого, останній несе відповідальність, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, при укладанні договору, сторони не визначили відповідальність у вигляді сплати пені за порушення покупцем зобов`язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.

А відтак, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1 513 332,49 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Приватного акціонерного товариства "Енергооблік" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, буд. 1, ідентифікаційний код 24662711) заборгованість у розмірі 5 136 120 (п`ять мільйонів сто тридцять шість тисяч сто двадцять) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 931 692 (дев`ятсот тридцять одна тисяча шістсот дев`яносто дві) грн 80 коп., 3 % річних у розмірі 317 454 (триста сімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 43 коп. та судовий збір у розмірі 95 780 (дев`яносто п`ять тисяч сімсот вісімдесят) грн 62 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08.07.2025.

Суддя О.В. Мандриченко