Рішення від 02.07.2025 по справі 922/1510/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1510/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 2); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-М" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, буд. 118-А, оф. 12), про стягнення коштів у розмірі 1 199 323, 62 грнза участю представників:

не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід, м. Харків, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-М", м. Харків, про стягнення заборгованості у загальному розмірі 1 199 323, 62 грн за поставлений позивачем товар. Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1510/25 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21 травня 2025 року о 14:00 год.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

21.05.2025 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 12244), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у справі № 922/1510/25 в частині інфляційних нарахувань в сумі 398 979, 57 грн та 3 % річних в розмірі 74 426, 71 грн.

26.05.2025 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 12530), в якій зазначає, що у зв`язку з тривалим невиконанням зобов`язання відповідачем, позивач змушений вимагати повернення належних йому грошових коштів з урахуванням компенсаційних механізмів, передбачених ст. 625 ЦК України, зокрема: індексації грошових коштів у розмірі 398 979, 57 грн, що відповідає рівню інфляції, який об`єктивно склався в Україні протягом періоду прострочення, та є закономірним наслідком знецінення національної валюти; 3 % річних у сумі 74 426, 71 грн, як встановленої законом компенсації за користування чужими грошовими коштами. Крім того, на думку позивача, відповідачем не доведено обставин, які могли б свідчити про його добросовісну поведінку під час виконання зобов`язань. Зокрема, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не ухилявся від виконання своїх зобов`язань до моменту пред`явлення позовної заяви, що намагався вжити належних заходів для своєчасної та повної оплати поставленого товару, а також що його поведінка відповідала принципам добросовісності та розумності.

03.06.2025 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позов (вх. № 13163), в яких вважає, що стягнення штрафних санкцій в частині інфляційних нарахувань в сумі 398 979, 57 грн, та 3 % річних в розмірі 74 426, 71 грн, порівняно із сумою основного боргу є надмірним і підлягає зменшенню. При цьому, просить суд відмовити у задоволенні позову в частині заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань в сумі 398 979,57 грн, та 3 % річних в розмірі 74 426, 71 грн.

02.07.2025 позивачем надано до суду заяву про розподіл понесених позивачем витрат на правничу допомогу (вх. № 15560).

У судове засідання 02.07.2025 представники сторін не з`явились, про причину неявки суд не повідомили.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

07 жовтня 2021 року, за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомаш-М (відповідач, покупець), Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід (позивач, постачальник) поставило відповідачу кабельну продукцію, а саме: кабель АВВГ 4x10,0-0,66 ГОСТ 16442-80 у кількості 0, 035 км, що підтверджується видатковою накладною № 3004 від 07 жовтня 2021 року. Загальна вартість товару становить 870, 04 грн. У зв`язку з незначним обсягом замовлення, отримання товару було здійснене покупцем шляхом само вивозу зі складу постачальника.

Натомість, ТОВ Енергомаш-М не здійснило погашення заборгованості за видатковою накладною № 3004 від 07 жовтня 2021 року в сумі 870, 04 грн.

02.12.2021 за замовленням відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід поставило відповідачу кабельну продукцію, а саме: кабель АВБбШв 4x240,0-1 ГОСТ 16442-80 у кількості 2, 873 км, що підтверджується видатковою накладною № 3821 від 02.12.2021. Загальна вартість товару відповідно до зазначеної видаткової накладної становить 1 361 887, 30 грн.

Поставка кабелю була здійснена безпосередньо виробником - ТОВ Виробниче підприємство Укркабель на адресу покупця - ТОВ Енергомаш-М, за замовленням ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід. Факт постачання підтверджується товарно-транспортною накладною № Р7441 від 02.12.2021.

Враховуючи здійснення відповідачем попередньої оплати товару за видатковою накладною, ТОВ Енергомаш-М мав обов`язок здійснити оплату залишку заборгованості за поставлений товар в сумі 861 887, 30 грн.

Відповідачем було здійснено оплату грошових коштів за отриманий ним кабель АВБбШв 4x240,0-1 ГОСТ 16442-80, на підставі видаткової накладної № 3821 у кількості 2,873 км в сумі 50 000, 00 грн (платіжна інструкція № 53 від 22.12.2021) та 89 000, 00 грн (платіжна інструкція № 61 від 05.01.2022).

Таким чипом, TOB Енергомаш-М мас заборгованість перед TOB ТД Укркабель-Схід за видатковою накладною в сумі 722 887, 30 грн.

03.02.2022 за замовленням відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід поставило відповідачу брусок 0,09 м у кількості 12 одиниць, що підтверджується видатковою накладною № 316 від 03 лютого 2022 року. Загальна вартість товару відповідно до зазначеної видаткової накладної становить 2 160, 00 грн. У зв`язку з незначним обсягом замовлення, отримання товару було здійснене покупцем шляхом само вивозу зі складу постачальника.

Натомість, ТОВ Енергомаш-М не здійснило погашення заборгованості за видатковою накладною № 316 від 03 лютого 2022 року в сумі 2 160, 00 грн.

Таким чином, ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід належним чином виконало зобов`язання щодо поставки/продажу товару на користь ТОВ Енергомаш-М.

Натомість, ТОВ Енергомаш-М має заборгованість перед ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід за поставлений товар у розмірі 725 917, 34 грн, що також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 - 31.12.2024, станом на 31.12.2024.

Враховуючи наявну та несплачену відповідачем заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 725 917, 34 грн, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права, при цьому просить суд також стягнути на свою користь 3 % річних у розмірі 74 426, 71 грн та інфляційні витрати у розмірі 398 979, 57 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, що також кореспондується зі ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України (станом на дату виникнення спірних відносин) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Таким чином, якщо документи, якими обмінялись уповноважені сторони, містять інформацію, яка за своїм змістом відповідає пропозиції однієї сторони укласти певний договір на визначення умов, та інформацію щодо прийняття такої пропозиції другою стороною або свідчать про вчинення нею дій, що підтверджують прийняття такої пропозиції, договір між сторонами вважається укладеним у письмовій формі.

Підписані позивачем та відповідачем накладні, які одночасно підтверджують факт досягнення сторонами домовленості щодо предмету та ціни такого правочину, а також факт передачі одержання товару, свідчить про виникнення між сторонами відносин з поставки товару.

Так, позивачем з 07.10.2021 по 03.02.2022 поставлено на користь відповідача товар належної кількості та якості, на суму 1 364 917, 34 грн, що підтверджується відповідними накладними, наданими до матеріалів справи.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, та має заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 725 917, 34 грн.

Дана сума заборгованості підтверджується підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 - 31.12.2024, станом на 31.12.2024 та не заперечується відповідачем.

Практика Верховного Суду засвідчує правову позицію, що акт звірки взаємних розрахунків не є майновою дією боржника, не свідчить про проведення певної господарської операції; сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами (позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20).

Приймаючи до уваги акт звірки взаєморозрахунків, суд також наголошує на необхідності врахування добросовісності як засадничого положення цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності покладено і в основу доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України, що кореспондується з ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Ч. 1 ст. 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

На підставі ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Верховний Суд України у постанові від 19.08.2014 по справі 925/1332/13 (3-78гс14) дійшов висновку, що зі змісту ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем суми заборгованості за поставлений позивачем товар у розмірі 725 917, 34 грн у добровільному порядку. Також до матеріалів справи відповідачем не надано доказів на спростування викладених обставин даного спору.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару у розмірі 725 917,34 грн.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГПК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу в сумі 725 917,34 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми заборгованості за поставлений позивачем товар належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 74 426, 71 грн та інфляційні витрати у розмірі 398 979, 57 грн.

Відповідач зазначені нарахування заперечує, та вказує на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, згідно якого Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Отже, в контексті правовідносин, які є предметом спору по даній справі, відповідач вважає, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 необхідно застосувати саме до вимог про стягнення неустойки, передбаченої договором, оскільки викладений в ній правовий висновок стосується можливості зменшення будь-якої міри відповідальності за порушення господарського зобов`язання, до якої в даному випадку віднесено і неустойку, яка за розрахунками позивача фактично перевищує більше ніж у два рази розмір отриманої попередньої оплати. Отже, на думку відповідача, з викладеного вбачається очевидна не співмірність заявленої до стягнення суми неустойки, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, що не є справедливим.

Зазначені заперечення відповідача, судом відхиляються, з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано правовий висновок про можливість зменшення судом розміру неустойки, штрафних санкцій та процентів річних, нарахованих за ст. 625 ЦК України, виключно у разі встановлення конкретних обставин, які свідчать про очевидну неспівмірність таких нарахувань до суми основного боргу, а також з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Зокрема, у зазначеній справі судом було враховано, що загальна сума нарахованих позивачем санкцій майже вдвічі перевищувала суму основного боргу, та те, що відповідач фактично сплатив значну частину основного зобов`язання до звернення до суду.

Натомість у даній справі заявлена до стягнення позивачем сума 3 % річних у розмірі 74 426,71 грн складає лише 10, 25 % від суми основного боргу, яка становить 725 917, 34 грн, що свідчить про відсутність будь-якої неспівмірності між сумою нарахувань та сумою основного зобов`язання.

Крім того, відповідачем не надано до суду доказів вчинення жодних дій, спрямованих на добровільне погашення боргу, починаючи з лютого 2022 року та до моменту розгляду даного спору.

Отже, у справі № 922/1510/25 в ході її розгляду судом не встановлено обставин, які могли б бути підставою для зменшення суми відсотків річних згідно з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Тобто обставини обох справ не є подібними.

Аналогічні висновки викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у cправі №922/567/22, в якій Верховний Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості, натомість у справі № 922/567/22 позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 (три) відсотки; суди попередніх інстанцій у справі №922/567/22 не встановили відповідних до справи №902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 % і 96 % річних), тому Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення заявленого у цій справі № 922/567/22 розміру трьох відсотків річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних у цій справі відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки), отже, справа №902/417/18 не є подібною до справи №922/567/22, оскільки в зазначених справах суди при зменшенні розміру відсотків річних виходили з різних фактичних обставин, тому суди попередніх інстанцій помилково зменшили розмір заявлених до стягнення у цій справі трьох відсотків річних.

Окрім того, суд зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 не містить жодних висновків в обґрунтування можливості зменшення інфляційних нарахувань за будь-яких обставин.

Тому зменшення у даній справі сум інфляційних та відсотків річних, на думку суду, не узгоджується з нормами чинного законодавства (а саме, ст. 625 ЦК України) та практикою їх застосування судом касаційної інстанції.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17 викладено, що: "за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення".

У зв`язку з тривалим невиконанням зобов`язанням відповідачем, позивач змушений вимагати повернення належних йому грошових коштів з урахуванням компенсаційних механізмів, передбачених ст. 625 ЦК України, зокрема: індексації грошових коштів у розмірі 398 979,57 грн, що відповідає рівню інфляції, який об`єктивно склався в Україні протягом періоду прострочення, та є закономірним наслідком знецінення національної валюти; 3% річних у сумі 74 426,71 грн, як встановленої законом компенсації за користування чужими грошовими коштами.

Отже, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 74 426,71 грн та 398 979,57 грн інфляційних витрат, нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані. Розрахунок перевірено судом.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Дослідивши заяву представника позивача про розподіл судових витрат, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На виконання процесуального законодавства позивачем було здійснено орієнтовний розрахунок суми судових витрат, що становить 34 391, 88 грн, що складається зі сплати судового збору - 14 391, 88 грн та витрат на правову допомогу - 20 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказів понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги, позивачем надано до суду:

- ордер на надання правничої допомоги;

- договір про правову допомогу №10-25 від 10 квітня 2025 року.

- специфікацію №1 до договору про правову допомогу №10-25 від 10 квітня 2025 року.

- платіжну інструкція кредитового переказу коштів № 4311.

- опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом.

Згідно зі специфікацією №1 до договору про правову допомогу №10-25 від 10 квітня 2025 року, за якою сторони (адвокат Рязанцева О.В. та ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід) дійшли згоди, що адвокат надає правову допомогу за дорученням клієнта, що включає складання та подання до Господарського суду Харківської області позовної заяви від імені ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід до ТОВ Енергомаш-М про стягнення заборгованості за поставку/продаж товарів, а також підготовку та подання інших заяв по суті, процесуальних документів тощо, участь у судових засіданнях у межах розгляду справи в суді першої інстанції.

П. 2 специфікації сторони погодили фіксований розмір оплати за надання послуг із представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі, що розглядається, у сумі 20 000,00 грн.

14 травня 2025 року ТОВ Торговий дім Укркабель-Схід здійснив оплату послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 4311, скріншотом з банківського застосунку адвоката Рязанцевої Олени Валеріївни про отримання грошових коштів.

Отже, з наданих заявником доказів вбачається, що у зв`язку із розглядом справи № 922/1510/25, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000, 00 грн.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу - є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно зі ст. 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Крім того, у зазначеній вище постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено також правову позицію, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем заперечень стосовно заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн, до господарського суду надано не було.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Отже, дослідивши надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає надані докази такими, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі № 922/1510/25 у розмірі 20 000, 00 грн.

Враховуючи вищевикладене, на підставі приписів ст. 129 ГПК України, на відповідача покладаються понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 391, 88 грн.

Керуючись ст. 2, 46, 50, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 126, 129, 165, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-М" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, буд. 118-А, оф. 12; код ЄДРПОУ 44055792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 2; код ЄДРПОУ 41435498) заборгованість у розмірі 1 199 323, 62 грн, що складається з суми основного боргу - 725 917, 34 грн, 3 % річних - 74 426, 71 грн та інфляційних витрат - 398 979, 57 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та судовий збір у розмірі 14 391, 88 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укркабель-Схід (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 2; код ЄДРПОУ 41435498);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергомаш-М" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, буд. 118-А, оф. 12; код ЄДРПОУ 44055792).

Повне рішення складено 08.07.2025.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1510/25