Ухвала від 07.07.2025 по справі 140/10613/24

УХВАЛА

07 липня 2025 року

м. Київ

справа №140/10613/24

адміністративне провадження № К/990/24657/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А.,

суддів: Юрченко В.П., Гімона М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №140/10613/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

До Верховного Суду 16.06.2025 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №140/10613/24.

Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.

Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 29.03.2024 №699, прийнятого Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Волинській області; зобов`язати відповідача виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі №140/10613/24 - без змін.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд приходить до висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина 3 статті 2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Частиною 6 статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним. Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 4 частини 4 статті 12 КАС України визначено перелік категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами статті 257 КАС України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті.

Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12, 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Скаржником вказано, що дана справа має для нього виняткове значення, оскільки створює низку ризиків, що призводять до унеможливлення поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, зокрема в частині втрати контрагентів, що у свою чергу ставить під загрозу сам факт можливості господарської діяльності позивача з відповідними наслідками, зокрема припинення діяльності та банкрутство. Ці обставини є неминучими, тому що контрагентами позивача є суб`єкти господарювання, які зареєстровані платниками ПДВ, і відповідно до цього вони втратили інтерес до співпраці з позивачем після набуття ним статусу «ризикового» платника податку, що призвело до значного погіршення фінансового становища позивача і утворило реальну загрозу самому існуванню компанії, в т.ч. можливого банкрутства.

Заподіяна позивачу шкода внаслідок зупинення господарської діяльності позивача у зв`язку з неможливістю її здійснення та відмовою контрагентів від співпраці матиме довготривалий характер, оскільки відновлення ділових зв`язків та нормалізація ведення господарської діяльності призводить до значних зусиль та витрат. У свою чергу, відновлення права на правосуддя відновить позивачу можливості для здійснення господарської діяльності, при цьому не спричиняючи будь яких ризиків для державних чи суспільних інтересів.

На думку скаржника, у зв`язку із вищенаведеним, дана справа становить значний суспільний інтерес, а результати її касаційного розгляду матимуть вплив на тисячі платників податків, щодо яких уже прийнято або будуть прийняті у майбутньому рішення про відповідність платника податків критеріям ризиковості.

Скаржником зауважено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Судами І-ї та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях зроблено помилкові висновки щодо застосування положень п. 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, зокрема, про передчасність звернення позивача відразу з позовом до суду без попереднього подання інформації та копій підтверджуючих документів до Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН на спростування виявлених ознак ризиковості здійснення господарських операцій про які йдеться в оскаржуваному рішенні, а також невчинення позивачем ніяких дій щодо Комісіії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН Головного управління ДПС у Волинській області стосовно спростування відповідності платника податку критеріям ризиковості. Проте, згідно абз. 10 п. 6 Порядку №1165, у разі отримання рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку платник податку має право подати на розгляд комісії регіонального рівня інформацію та копії відповідних документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. Тобто, в оскаржуваних рішеннях суди ототожнюють обов`язок платника податку із його правом. Наразі відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування абз. 10 п. 6 Порядку №1165, що є підставою для касаційного оскарження рішення судів апеляційної інстанції та 1-ї інстанцій.

Верховний Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні, не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми для висновку, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд зауважує, що стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Скаржником не підтверджено відповідними доказами свій майновий стан та, відповідно, виняткове значення справи. Тому наведене скаржником обґрунтування можливості подання касаційної скарги у даній справі не може вважатися винятковим випадком.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Оцінивши доводи скаржника, колегія суддів вважає, що вони стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду відповідно до приписів статті 341 КАС України, мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23.10.1996, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19.12.1997, заява №26737/95).

Відтак, скаржником не обґрунтовано наявність обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокуш-Плюс» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2025 у справі №140/10613/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Гімон