Ухвала від 30.05.2025 по справі 201/10103/23

Ухвала

Іменем України

30 травня 2025 року

м. Київ

справа № 201/10103/23

провадження № 61-4850ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року у складі судді: Наумової О. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 416, ОСОБА_1 належить 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, укладеного із ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 418, ОСОБА_1 належить 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 635 кв. м, у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв. м.

Проте між сторонами не укладений правочин щодо земельної ділянки під домоволодінням. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з питання реєстрації права власності на земельну ділянку відповідно до статей 120, 125 ЗК України. Однак ОСОБА_3 відмовляє ОСОБА_1 у оформленні та продажу земельної ділянки.

За ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності не лише на житловий будинок за вказаною адресою, а на домоволодіння, що впливає на правовий режим нерухомого майна. При цьому зазначала, що домоволодіння складається з єдиного комплексу нерухомості, до якого входять: земельні ділянки з визначеними межами, розташовані на ділянці будівлі або комплекси споруд, розташовані на ділянці зелені насадження, водойми тощо. Хоча земельна ділянка не приватизована, але вона є частиною садиби, домоволодіння, на якій розташований цей цоколь.

Відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння (ушкодженого пожежею) від 25 травня 2018 року домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні з 23 жовтня 1931 року. Доказів припинення права постійного користування, ані попередніх власників, ані ОСОБА_3 не існує.

На підставі заяви ОСОБА_3 в січні 2016 року виконано комплекс топографо-геодезичних робіт та складено технічний звіт щодо геодезичного встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 . У межах технічного звіту 16 січня 2015 року складено акт щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Під час узгодження зовнішньої межі земельної ділянки заінтересованими особами-суміжними землекористувачами претензій не було заявлено.

В межах технічного звіту складено акт щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Під час узгодження зовнішньої межі земельної ділянки заінтересованими особами - суміжними землекористувачами претензій не було заявлено.

На підставі заяви ОСОБА_1 та технічного завдання від 07 жовтня 2019 року ТОВ «Геопроектінвест» розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0635 га.

Спірна земельна ділянка сформована як об`єкт права, являє собою єдиний окремий масив, площею 0,0635 га, на якому розташовано нерухоме майно позивача в координатах, межах та конфігурації згідно технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:336:0043 площею 635 кв. м, що знаходиться за адресою домоволодіння по АДРЕСА_1 в координатах, межах та конфігурації згідно технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

стаття 120 ЗК України визначає особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруди, які розміщені на ній, і закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість;

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок про те, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику»;

відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Виходячи із цих положень ЗК України новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. Тобто, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 720/83/17 (провадження № 61-46885св18);

як встановлено із матеріалів справи, ані попередній власник - ОСОБА_3 , ані нинішній власник - позивачка ОСОБА_1 не зверталися до державного реєстратора із заявами про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку. Позивачка у позові вказувала, що вона неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з питання реєстрації право власності на земельну ділянку відповідно до статей 120, 125 ЗК України, однак ОСОБА_3 відмовляє ОСОБА_1 у оформленні та продажу земельної ділянки, про що надано копію запиту від 01 серпня 2023 року та відповіді ОСОБА_1 про те, що їй було відмовлено у реєстрації права власності на земельну ділянку. Доказів наявності такої відмови та оскарження рішення державного реєстратора про відмову у реєстрації права на земельну ділянку жодною із сторін до матеріалів справи на надано;

позивачка стверджує у позові, що має право на реєстрацію за собою цієї земельної ділянки відповідно до статей 377 ЦК України та статей 120, 125 ЗК України. Водночас жодних доказів реалізації цього права, зокрема, звернення до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відмови у здійсненні реєстрації права власності не надала. Отже суду не надано доказів на підтвердження того, що позивачкою чи відповідачкою вчинялися будь-які передбачені чинним законодавством дії, направлені на оформлення права власності на спірну земельну ділянку. Суд вважає, що відповідачка ОСОБА_3 не є особою, яка має відповідати за цим позовом. У відзиві на позовну заяву відповідачка не оспорює взагалі право власності на земельну ділянку, не погоджується із позовом лише тому, що позивачка просить вчинити дії щодо оформлення документів та здійснити реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_3 , після чого укласти договір про її відчуження на користь ОСОБА_1 , що є фактичним уникненням від витрат і сплати податків на документальне оформлення права на земельну ділянку. Отже, між сторонами є спір щодо того, хто повинен оформити право власності на земельну ділянку, а не щодо самого права власності не ділянку;

право власності на домоволодіння за договорами купівлі-продажу переходило від інших осіб до позивачки, яка, отримавши це право 25 травня 2018 року, набула і право користування земельною ділянкою, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), в силу положень частини першої статті 377 ЦК України (в редакції станом на день набуття права). У пояснювальній записці до технічної документації, що при виконанні кадастрової зйомки по АДРЕСА_1 виявлено 100%-не накладання суміжної земельної ділянки на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:336:0043, яка була передана по рішенню міської ради від 20 вересня 2017 року в постійне користування Дніпропетровській єврейській релігійній громаді. Водночас, Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не містить підписів суміжних землекористувачів. Так само і акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання також не містить підписів суміжних землекористувачів. Отже, встановлення межових знаків відбулося без залучення інших землекористувачів, яким вони не були передані, що може призвести до порушення прав суміжних землекористувачів на земельну ділянку. Із наданих суду документів неможливо встановити дійсний розмір земельної ділянки під домоволодінням, адже її розмір 635 кв. м, не узгоджується із первинним - 714 кв. м, яка була надана у користування первинному власникові ще у 1924 році. Як слідує із видно з вищенаведених судових рішень, фактично існує спір щодо права на земельну ділянку між ОСОБА_1 і Дніпровською міською радою. Цей спір може зачіпати право інших користувачів земельної ділянки, у тому чисті - Дніпровської єврейської релігійної громади;

позивачка як новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. У судових рішеннях у справах № 201/12789/17 та № 201/7122/18 суди виснували про право на земельну ділянку за позивачкою, але спір про це право не вирішувався. Водночас, оформлення права на земельну ділянку має бути реалізоване у порядку статей 120, 125, 126 ЗК України, а не шляхом вирішення спору з колишнім власником домоволодіння.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рибіної І. В. залишено без задоволення;

рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. При виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами;

апеляційний суд виснував, що за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 не набула право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а тому не може розпоряджатися нею та передати таке право ОСОБА_1 ;

апеляційний суд виснував, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку. Водночас, оформлення права на земельну ділянку має бути реалізоване у порядку статей 120, 125, 126 ЗК України, а не шляхом вирішення спору з колишнім власником домоволодіння;

апеляційний суд вказав, що у статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Судом першої інстанції встановлено, що Дніпровська міська рада не приймала рішення щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а отже вона належить територіальній громаді міста. Тому посилання позивача, на те, що дії ОСОБА_3 щодо відмови у оформлені права власності спірної земельної ділянки за позивачем є такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки остання була лише користувачем земельної ділянки та не може передати під час договору купівлі-продажу більший об`єм прав, а ніж володіє сама. Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної норми ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення набуття ОСОБА_3 домоволодіння) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Таким чином обов`язок щодо оформлення документів на право власності на земельну ділянку, яка до цього перебувала лише у користуванні та на якій розташоване домоволодіння покладається саме на власника такого домоволодіння. Тобто суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що оформлення права на земельну ділянку має бути реалізоване у порядку статей 120, 125, 126 ЗК України, а не шляхом вирішення спору з колишнім власником домоволодіння.

ОСОБА_1 14 квітня 2025 року через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Рибіною І. В., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року (повне судове рішення складено 18 березня 2025 року).

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 02 травня 2025 року ці недоліки було усунуто, зокрема подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц; від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц; від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц; від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17; від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19; від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21; від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17; від 12 липня 2023 року у справі № 607/198/22; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 08 вересня 2024 року по справі № 914/1785/22; від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

матеріально-правовими підставами цього позову про визнання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:336:0043 площею 0,0635 га, позивач визначив набуття ним права власності на нерухоме майно, розміщене на зазначеній земельній ділянці, у зв`язку з чим, відповідно до положень статей 120, 125 ЗК України, до нього перейшло право власності на цю земельну ділянку. Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису;

перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил (пункт 8.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16). Отже, законодавство, встановило правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою;

згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18));

в порушення норм конституційного, земельного та цивільного законодавства ОСОБА_3 фактично порушується право ОСОБА_1 на володіння майном, яке знаходиться у приватній власності, а також порушується належне її право на земельну ділянку, яка зайнята приватним майном та необхідна для його обслуговування.

у рішенні суду хибні висновки суду про те, що Дніпровська міська рада є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій знаходилося майно ОСОБА_1 . Також, що тимчасово зайнята земельна ділянка яка надана ТОВ «Хеопс А» в оренду була не повернута Дніпропетровській міській раді. У Дніпропетровської міської ради відсутнє право на передачу ТОВ «Хеопс А» земельної ділянки на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 451/34 від 01 березня 2006 року;

відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Відповідно до договору купівлі продажу домоволодіння (ушкодженого пожежею) від 25 травня 2018 року домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні з 23 жовтня 1931 року. Докази припинення права постійного користування, ані попередніх власників, ані ОСОБА_3 відсутні;

аналіз статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності набуте на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, укладеного із ОСОБА_3 , на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , та на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, укладеного із ОСОБА_3 , на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 635 кв. м у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв. м.

Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 травня 2018 року, що підтверджене відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125354158 та № 125357544.

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудівників № 1827 від 02 жовтня 1952 року встановлене право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та зареєстровано право власності в горжилуправлінні.

Згідно заключення про реєстрацію домоволодіння ОСОБА_4 придбала домоволодіння у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 1936 року. Відповідно до облікового запису від 23 жовтня 1924 року у ОСОБА_5 перебувала у користуванні земельна ділянка по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року придбала домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 635 кв. м у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв. м на підставі двох договорів купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року, укладених з ТОВ «Домобуд-Інвест», з яких видно, що товариству домоволодіння належало на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2008 року № 248.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 451/34 від 01 березня 2006 року «Про передачу ТОВ «Хеопс А» земельної ділянки по АДРЕСА_2 в оренду для проектування та будівництва житлового комплексу» земельна ділянка по договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:03:336:0037) від 01 червня 2006 року передана ТОВ «Хеопс А» в оренду на три роки.

24 березня 2008 року прокурором м. Дніпропетровська внесений протест № 801вих08 на рішення Дніпропетровської міської ради № 451/34 від 01 березня 2006 року «Про передачу ТОВ «Хеопс А» земельної ділянки по АДРЕСА_2 в оренду для проектування та будівництва житлового комплексу», з огляду на незаконність вказаного рішення. Протест прокурора був обґрунтований тим, що в межах земельної ділянки, яка була надана в оренду ТОВ «Хеопс А» за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться домоволодіння - цоколь житлового будинку (ушкоджений пожежею), який належить на праві приватної власності ТОВ «Домобуд-Інвест» на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2008 року. Отже, прийнятим Дніпропетровською міською радою рішенням про передачу ТОВ «Хеопс А» в оренду земельної ділянки, на якій знаходиться зазначене майно, порушуються права ТОВ «Домобуд-Інвест» на володіння і користування майном, яке перебуває у його приватній власності, а також право на користування земельною ділянкою, яка зайнята його приватним майном і необхідна для його обслуговування. Крім того, межі земельної ділянки, наданої ТОВ «Хеопс А», не були узгоджені із суміжними землекористувачами, що є порушенням вимог чинного законодавства. У протесті прокурор вимагав визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 451/34 від 01 березня 2006 року «Про передачу ТОВ «Хеопс А» земельної ділянки по АДРЕСА_2 в оренду для проектування та будівництва житлового комплексу».

Рішенням Дніпропетровської міської ради задоволено протест прокурора.

Прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська звертався до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовною заявою в якій просить суд зобов`язати ТОВ «Хеопс А» повернути тимчасово зайняту земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:03:336:0037, площею 0,4111 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , державі в особі Дніпропетровської міської ради.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року у справі № 904/5521/13(https://reyestr.court.gov.ua/Review/34491984), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2013 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/35796615), зобов`язано ТОВ «Хеопс А» повернути тимчасово зайняту земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:03:336:0037, площею 0,4111 га, вартість якої відповідно до нормативно-грошової оцінки становить 2 271 609,10 грн за адресою: АДРЕСА_1 - державі в особі Дніпропетровської міської ради за відповідним актом приймання-передачі.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/37138975) в справі № 904/5521/13 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2013 у справі № 904/5521/13 залишено без змін.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2014 року в справі № 904/496/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/40583242), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2014 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/41649307), в задоволенні позовних вимог ТОВ «Хеопс А» відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року в справі № 904/496/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/42802242) касаційну скаргу ТОВ «Хеопс А» залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2014 року в справі № 904/496/14 без змін.

У вересні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про припинення права власності.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2018 року в справі № 201/12789/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/72591448) позов Дніпровської міської ради задоволено. Припинено право власності № 7969909 громадянки ОСОБА_3 на частки нерухомого майна: літ. А-1: цоколь житлового будинку (ушкоджений пожежею) за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі знищенням об`єкта. Припинено право власності № 7969770 ОСОБА_3 на 1/2 частки нерухомого майна: літ. А-1: цоколь житлового будинку (ушкоджений пожежею) за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі знищенням об`єкта. Закрито відповідний розділ об`єкта нерухомого майна № 520909412101, у зв`язку зі знищенням об`єкта.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2018 року в справі № 201/12789/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/75403484), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 березня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88264984), апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2018 року скасовано. у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про припинення права власності - відмовлено. Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року за заявою Дніпровської міської ради про забезпечення позову скасовано.

У справі № 201/12789/17, зокрема, встановлено, що:

згідно Акта обстеження земельної ділянки № 6/15-0617 від 19 червня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером № 1210100000:03:336:0043 розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Дніпровською міською радою прийнято рішення від 15 лютого 2017 року № 257/18 «Про надання Дніпропетровській єврейській релігійній громаді», код ЄДРПОУ 23644881, дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування культових та інших будівель у районі АДРЕСА_3 . Згідно Акту обстеження земельної ділянки № 6/15-0617 від 19 червня 2017 року земельна ділянка вільна від забудови;

виконавчим комітетом Соборної районної у місті Дніпрі ради розглянуто лист начальника управління правового забезпечення Дніпровської міської ради щодо проведення роботи по самоврядному контролю за використанням та охороною земель відносно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Проведеною роботою встановлено, що земельна ділянка, яка має адресу АДРЕСА_4 (кадастровий № 1210100000:03:336:0043) розташована між приватною земельною ділянкою з кадастровим № 1210100000:03:336:0041, власник - ОСОБА_6 , підстава - договір купівлі-продажу від 10 листопада 2015 року № 3061, та ділянками з кадастровими № № 1210100000:03:336:0029, 210100000:03:336:0030, на які зареєстроване право постійного користування за відділом освіти Жовтневої районної ради;

згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 а розташоване домоволодіння (власник гр. ОСОБА_3 ), об`єкт житлової нерухомості, цоколь якого ушкоджений пожежею, площа земельної ділянки 635 кв. м., крім того самовільної зайнятої площі 285 кв. м.

згідно публічної кадастрової карти України домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці за кадастровим № 1210100000:03:336:0043 площею 0.2623га, цільове призначення - 03.04 - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій;

спірне домоволодіння з 2001 року відчужувалося, як ушкоджене пожежею домоволодіння, що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2001 року; витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 6481963 від 11 лютого 2005 року; договором купівлі-продажу від 14 лютого 2005 року; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6639594 від 02 березня 2005 року та договором купівлі-продажу домоволодіння (ушкодженого пожежею) від 31 січня 2008 року; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18115340 від 17 березня 2008 року;

на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстровано в реєстрі за №4926, ОСОБА_3 належить частина домоволодіння АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 635 кв. м у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв. м;

на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстровано в реєстрі за №4934, ОСОБА_3 належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 635 кв. м у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв.м.

на час укладення договору купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року домоволодіння АДРЕСА_1 , перебувало у власності ТОВ «Домобуд-Інвест» на підставі договору купівлі- продажу від 31 січня 2008 року. Право власності ТОВ «Домобуд-Інвест» припинено на підставі укладення договору купівлі-продажу від 06 грудня 2014 року;

06 грудня 2014 року ОСОБА_3 набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . За ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності лише на житловий будинок по вказаній адресі;

в даному випадку, хоча земельна ділянка не приватизована, але вона являється частиною садиби, домоволодіння, на якій розташований цей цоколь;

відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння (ушкодженого пожежею) від 31 січня 2008 року домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні.

У червні 2018 року Дніпровська міська рада зверталася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними і скасування державної реєстрації.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року в справі № 201/7122/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81308626) позов Дніпровської міської ради задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 від 25 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_5 від 25 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є. Скасовано запис про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1/2 частку домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , номер запису про право власності: 26331149, власник ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 25 травня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є. Скасовано запис про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 1/2 частку домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , номер запису про право власності: 26330735, власник ОСОБА_1 , дата державної реєстрації 25 травня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в справі № 201/7122/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86308470), залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95469718), апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено, Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Дніпровської міської ради.

У справі № 201/7122/18, зокрема, встановлено, що

згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 , на підставі договору №418 купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частини цоколю житлового будинку (ушкодженого пожежею). Також, за договором купівлі-продажу від 25 травня 2018 року №416 ОСОБА_1 належить 1/2 частини цоколю житлового будинку (ушкодженого пожежею), розташованого по АДРЕСА_1 ;

інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №125977550. У графі «опис об`єкта» вказано, що площа земельної ділянки, на якій розташований знищений об`єкт - 635 кв.м, крім того, самовільно зайнятої площею - 285 кв. м. Літ А-1: цоколь житлового будинку (ушкоджений пожежею). Дніпровська міська рада не приймала рішень щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

актом обстеження земельної ділянки від 19 червня 2017 року № 6/15-0617, складеним Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:336:0043, вільна від забудови.

відповідно до висновку експертів, складеного за результатами проведення комісійної комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №1722/1723-18 від 16 квітня 2018 року, на земельній ділянці АДРЕСА_1 відсутні будь-які будівлі або частини будівель, конструкції, стіни, цоколі житлового будинку або інші елементи будівель (в тому числі ушкоджені пожежею).

З відповіді Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради вбачається, що в матеріалах топографо-геодезичної зйомки М 1:500 від 02 квітня 2018 року виконавцем робіт зазначені контури фундаменту будівлі.

10 липня 2018 року ОСОБА_1 подала до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради Повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме, щодо капітального ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На замовлення ОСОБА_1 і технічного завдання від 07 жовтня 2019 року ТОВ «Геопроектінвест» розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0635 га. Згідно з технічним завданням від 07 жовтня 2019 року розмір земельної ділянки при встановленні меж земельної ділянки в натурі - 0,0635 гектар (635 кв. м). У пояснювальній записці до технічної документації, серед іншого зазначено, що при виконанні кадастрової зйомки по АДРЕСА_1 виявлено 100%-не накладання суміжної земельної ділянки на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:336:0043, яка була передана по рішенню міської ради від 20 вересня 2017 року в постійне користування Дніпропетровській єврейській релігійній громаді. Виконавці робіт із землеустрою по вищевказаній суміжній ділянці не ретельно дослідили наявну документацію, а саме, найпростіша інформація з містобудівного кадастру про наявність об`єкту нерухомості на картографічних матеріалах МІ: 500, що призвело до порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладання кадастрової зйомки на земельну ділянку по АДРЕСА_4 . Суміжний землекористувач не повідомляв замовника та не надавав до підпису акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Замовник не надав особистої згоди на проведенні кадастрової зйомки від суміжного землекористувача.

У зв`язку з загальною застарілістю житлового будинку, попередній власник, після пожежі, отримав рішення Жовтневої у місті Дніпропетровську ради від 21 листопада 2008 року № 8811 щодо доцільності відновлення житлового будинку по АДРЕСА_1 та почав розбірку зруйнованих стін, про що свідчить складений у порядку шлакоблок, але відновлення будинку не було закінчено (фото додаються).

За відсутності коштів у попереднього власника на відновлення житлового будинку, право на житловий будинок перейшло по договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року до гр. ОСОБА_1 , яка 10 липня 2018 року зареєструвала в управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлення на початок будівельних робіт № ДП 061181910122 і та уклала договір щодо складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно публічної кадастрової карти України на тепер земельна ділянка за кадастровим № 1210100000:03:336:0043 площею 0,2623 га, цільове призначення - 03.04 - виділена для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Інженером геодезистом ОСОБА_7 складений Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без дати, який не містить підписів суміжних землекористувачів. Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання також не містить підписів суміжних землекористувачів.

Згідно зі обліковим записом від 23 жовтня 1924 року у ОСОБА_5 перебувала у користуванні земельна ділянка по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 712 кв. м.

На підставі Заключення про реєстрацію домоволодіння ОСОБА_4 придбала домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 1936 року. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці загальною площею 714 кв. м.

Актом від 20 вересня 1952 року ОСОБА_4 передане домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке заходиться на земельній ділянці площею 714 кв. м

У Генеральному плані станом на 1985 рік зазначено про розмір земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - вже 635 кв. м, а 714 кв. м перекреслено.

У подальшому домоволодіння відчужувалося, на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради № 361 від 20 липня 2001 року дозволено продаж домоволодіння по АДРЕСА_1 з ушкодженим пожежею житловим будинком ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - покупцю ОСОБА_11 .

Нотаріальний договір на продаж домоволодіння по АДРЕСА_1 з ушкоджене пожежею домоволодіння був укладений 16 жовтня 2001 року та зареєстрований у КП «Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації» в книзі 615 № 276-555.

На підставі договору купівлі-продажу від 14 лютого 2005 ОСОБА_11 продав ОСОБА_12 домоволодіння за АДРЕСА_1 , зареєстроване КП «Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації» в книзі 615 № 276-555 18.01.2008.

Згідно Інформаційної довідки КП «Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації» за договором купівлі-продажу від 31 січня 2008 року № 248 ОСОБА_12 продав домоволодіння за АДРЕСА_1 ТОВ «Домобут-Інвест».

Згідно із нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 06 грудня 2014 № 4926 і № 4934 ТОВ «Домобуд-Інвест» відчужене ОСОБА_3 (по 1/2 частини), у договорах розмір земельної ділянки вказаний як 635 кв. м, крім того самовільно зайнятої - 285 кв. м.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зазначено, що:

«стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))».

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (див. пункт 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)). Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суди встановили, що: позивачкою недоведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги до відповідача ОСОБА_3 ; відповідачка ОСОБА_3 не набула права власності на спірну земельну ділянку, а тому не є особою, яка має відповідати за позовом про визнання права власності на земельну ділянку; існує спір щодо права на земельну ділянку між ОСОБА_1 і Дніпровською міською радою. Цей спір може зачіпати право інших користувачів земельної ділянки, у тому чисті - Дніпровської єврейської релігійної громади.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц; від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц; від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17; від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19; від 16 листопада 2022 року у справі № 127/11015/21; від 14 березня 2019 року у справі № 902/341/17; від 12 липня 2023 року у справі № 607/198/22; від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 08 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц; від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, з урахуванням обставин справи є необґрунтованим, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання права власності на земельну ділянку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков