Рішення від 05.06.2025 по справі 910/3213/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2025Справа № 910/3213/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/3213/25

за позовомЗаступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДИДАКТИКЛАБ"

про визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2024 до договору №136 від 03.12.2024 та стягнення штрафних санкцій,

За участю представників:

прокурор Греськів І.І.;

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Помічнянської міської ради (далі Відділ, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИДАКТИКЛАБ» (далі Товариство, відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2024 до договору № 136 від 03.12.2024, укладеного Відділом і Товариством, а також стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що оскаржувана додаткова угода всупереч вимогам законодавства укладена без надання документальних доказів неможливості виконання зобов`язання з поставки товару у строк, передбачений договором, а тому підлягає визнання недійсною. Крім того, у зв`язку з несвоєчасною поставкою відповідачем товару у погоджений сторонами строк, Прокурор заявив вимогу про стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063,62 грн.

Ухвалою суду від 26.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 24.04.2025, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

18.04.2025 від представника Відділу надійшло клопотання про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.04.2025 клопотання представника Відділу про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

24.04.2025 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 05.05.2025.

28.04.2025 від Київської міської прокуратури надійшли письмові пояснення.

05.05.2025 від Відділу (позивача) надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач просив у задоволенні позову відмовити повністю та клопотання про проведення судового засідання без участі представника.

05.05.2025 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.05.2025.

19.05.2025 від Відділу надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника.

19.05.2025 від Заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури до суду надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2025.

05.06.2025 від Відділу надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.

У судове засідання 05.06.2025 представники позивача та відповідача не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 05.06.2025 суд, заслухавши вступне слово представника прокуратури, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 05.06.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, письмові пояснення, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України Про прокуратуру визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166б, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.1999 №3-рп/99).

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охороні землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19).

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі № 909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо) [аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі № 927/246/18].

Пред`явлення цього позову, на переконання прокурора, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, належного забезпечення рівня фінансування органу місцевого самоврядування, ефективності використання бюджетних коштів, з огляду, зокрема на таке.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє верховенство права.

Держава виступає гарантом реалізації та впровадження на території країни прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, тобто будь-які суспільно-правові відносини, які виникають, мають реалізовуватися виключно в правовому полі, в межах визначених чинним законодавством.

Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, місцевих органів, підприємств, установ.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткової угоди до договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (пункт 54).

З урахуванням положень частин першої та другої статті 53 Конституції України, Закону України «Про публічні закупівлі» указаний інтерес держави є так званим «охоронюваним законом інтересом».

Закупівля товарів за державні кошти здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Одними з принципів закупівлі за державні кошти є максимальна економія та ефективність, добросовісна конкуренція учасників.

У зв`язку з викладеним, внесення відповідних змін до договору про закупівлю, що суперечать вимогам законодавства, є прямим порушенням інтересів держави як основного гаранта забезпечення реалізації суспільних відносин виключно в правовому полі.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у цьому випадку виконує субсидіарну роль, оскільки повноважним органами всупереч вимог закону не здійснено захисту таких інтересів.

У цьому спорі уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є саме Відділ.

Зазначені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», як стверджує прокурор, завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, що унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Відповідно до умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за цією закупівлею здійснено в межах виділених бюджетних призначень.

У пункті 6 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів, який передбачає, що учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг відповідно до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечення гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

У цьому контексті публічні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання бюджетних коштів.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) проведення скорочених закупівель та витрачання за їх результатами бюджетних коштів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 вказаного Закону України передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Прокурор листом від 19.02.2025 № 53-985вих-25 проінформував Відділ про наявні порушення економічних інтересів держави та необхідність вжиття ефективних заходів щодо її захисту.

Втім, Відділ відповідну позовну заяву до суду не подав.

Так, листом від 27.02.2025 № 23/01-17/1 Відділ повідомив, що перевірка дотримання законодавства при здійсненні публічних закупівель та вжиття заходів з метою усунення виявлених порушень у даному випадку належать до компетенції Державної аудиторської служби України.

Проте, органами Державної аудиторської служби України заходи державного фінансового контролю щодо законності процедури проведення публічної закупівлі № ua-2024-l 1-15-010560-а не проводились.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентними органами жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

У цьому випадку підлягають застосуванню положення статті 55 ГПК України та висновки, що містяться у пунктах 55-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Так, у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин статті 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

У пункті 56 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у перелічених у цій статті випадках йдеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. У таких випадках суд не повинен залишати позов прокурора без розгляду, адже такі процесуальні дії свідчать про те, що компетентний орган по суті відмовляється від захисту інтересів держави в судовому процесі.

Однак, у цій справі матеріалами підтверджена бездіяльність Відділу після звернення до нього прокуратури з відповідним листом.

Прокурором до позовної заяви додано копію повідомлення в порядку пункту 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 21.02.2025 № 53-1040вих-25), яке надіслано на адресу Відділу.

Зазначене вище у сукупності свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Відділу в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та спростовує доводи позивача, наведені у письмових поясненнях.

Прокурор вказує, що в ході опрацювання загальнодоступної веб - системи «Prozorro» встановлено, що 15.11.2024 розпочато процедуру закупівлі UA-2024-11-15-010560-а, з кодом: ДК 021:2015:39160000-1: Шкільні меблі, з очікуваною вартістю 1 400 000,00 гривень з ПДВ.

За результатами проведених торгів 03.12.2024 Відділом (покупець) та Товариством (постачальник) укладено договір № 136 (далі - Договір), за умовами якого:

- постачальник зобов`язується поставити покупцю товар «Навчальне приладдя для навчального кабінету «Захист України» (код: ДК 021:2015:39160000-1: Шкільні меблі) [далі - товар], на суму 1 397 220,00 грн (у тому числі ПДВ - 232 870,00 грн), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених Договором (пункти 1.1, 3.1);

- постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого має відповідати вимогам, у тому числі, в частині комплектності, стандартам якості, що зазвичай ставляться на ринку відповідно до даного виду товарів та з дотриманням встановлених норм і правил (пункт 2.1);

- оплата товару здійснюється покупцем протягом десяти робочих днів з моменту підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (пункт 4.3);

- джерело фінансування - місцевий бюджет та субвенційні кошти (пункт 4.9);

- поставка товару постачальником покупцеві здійснюється протягом 3 днів з моменту надання заявки покупцем, але не пізніше 31.12.2024 (пункт 5.1);

- місце поставки товару: м. Помічна, вул. Січових стрільців, 1-а (пункт 5.2);

- зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі товару у власність покупця за його адресою та підписання покупцем видаткової накладної (пункт 5.7);

- постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим Договором та у строки, встановлені Договором (пункт 7.3.1);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пункт 8.2.2);

- Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024 включно, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором та виконання гарантійних зобов`язань (пункт 12.1);

- будь-які зміни та доповнення до Договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі, шляхом укладення додаткової угоди скріпленої підписами уповноваженими на це представниками сторін (пункт 13.2.1);

- істотні умови Договору, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в України та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 13.2.4).

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладений позивачем і відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Прокурор вказує, що на момент підписання Договору сторонами погоджено всі істотні умови, а саме - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (далі ГК України) та Закону України «Про публічні закупівлі».

Слід зазначити, що сторонами було укладено низку додаткових угод, якими, зокрема, внесено зміни у додатку №1 до Договору «Специфікація».

31.12.2024 сторонами укладено додаткову угоду до Договору (далі Додаткова угода), відповідно до умов якої постачальник і покупець узгодили:

- на підставі підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими передбачена можливість змінити умови договору про закупівлю після його підписання та до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі у випадку продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю сторони дійшли взаємної згоди продовжити строк дії Договору та строк виконання зобов`язань щодо постачання товару (виконання робіт/надання послуг). Ця зміна не призводить до збільшення загальної суми за Договором (пункт 1);

- внести зміни до розділу 12 «Строк дії договору» Договору, виклавши його в такій редакції: « 12.1. Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє по 28.02.2025 включно, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором та виконання гарантійних зобов`язань» (пункт 2);

- внести зміни до розділу 5 «Поставка товару» Договору, виклавши його в такій редакції: « 5.1. Поставка Товару постачальником Покупцеві здійснюється протягом 3 днів з моменту надання заявки Покупцем, але не пізніше 28.02.2025 року».

Відповідно до листа Відділу від 14.02.2025 № 15/01-17/1 підставою для укладення Додаткової угоди, став лист Товариства від 30.12.2024 № 3001/1, в якому зазначено про можливість продовження строку поставки товару відповідно до умов Договору до 28.02.2025.

Постачальник у вказаному листі зазначає про необхідність продовження йому строку для поставки товару, при цьому лист від 30.12.2024 № 3001/1, на переконання прокурора, не містить жодних обґрунтованих доказів для такого продовження.

Так, Товариство вказує про відключення електроенергії у грудні 2024 року, внаслідок ракетних атак міста Києва.

Втім, прокурор вважає, що Товариством не підтверджено жодними письмовими доказами вказані обставини, а також не наведено аргументи, які свідчать, яким саме чином відключення електроенергії слугувало причиною прострочення поставки товару до Відділу у строки, обумовлені Договором.

За твердженням прокурора, постачальником не зазначено об`єктивних обставин необхідності продовження терміну поставки товару, отже, Додаткову угоду укладено з порушенням вимог пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 180 ГК України, частини першої статті 530 ЦК України, а тому є підстави для визнання її недійсною.

Ураховуючи те, що Додаткова угода підлягає визнанню недійсною, прокурор вважає, що відповідачем допущено порушення строку поставки товару, а тому є підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій у розмірі 169 063,62 грн, з яких 71 258,22 грн - пеня та 97 805,40 грн - штраф.

Слід зазначити, що поставка товару відбулася у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною від 20.02.2025 № 1697 та підтверджено учасниками процесу, доказів протилежного суду не подано.

Позивач заперечив проти доводів прокурора та просив суд у задоволенні позову відмовити, зокрема, з огляду на недоведеність позивних вимог.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання Додаткової угоди недійсною, виходячи з такого.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

З огляду на зміст вказаної норми права, вагомим і ключовим у цій справі є встановлення:

- по-перше, наявності/відсутності документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за Договором;

- до-друге, чи призвела/не призвела зміна строку поставки товару за Договором до збільшення суми, визначеної у Договорі.

У Додатковій угоді сторони посилалися на підпункт 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, в редакції, чинній на час здійснення закупівлі, відповідно до якої істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім виключного переліку випадків, зокрема продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов`язань щодо передачі товару у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

З поданих суду доказів та матеріалів цієї справи не вбачається, що зміна строку поставки товару шляхом його збільшення майже на два місяці призвела до будь-яких негативних наслідків для Відділу та збільшила суму, яка була визначена у Договорі.

Так, у Договорі сторони визначили вартість товару 1 397 220,00 грн, у тому числі ПДВ 232 870,00 грн.

З видаткової накладної від 20.02.2025 № 1697 вбачається, що сума поставленого товару складає 1 397 220,00 грн, у тому числі ПДВ 232 870,00 грн.

Таким чином, продовження строку поставки товару за Договором не призвело до збільшення суми, встановленої у Договорі.

Що ж до наявності документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за Договором, то слід зазначити таке.

Зі змісту листа від 30.12.2024 № 3001/1 вбачається, що Товариство повідомило Відділ про те, що внаслідок численних ракетних атак на енергетичну інфраструктуру України, в тому числі м. Києва, протягом грудня 2024 року відбулося відключення електроенергії (03 18 грудня 2024 року, 25 28 грудня 2024 року та 30.12.2024), що призвело до затримки у виробництві товару та унеможливило його своєчасне постачання покупцю.

Разом з тим, суд наголошує, що масовані ракетні обстріли та відключення електроенергії у м. Києві протягом грудня 2024 року є загальновідомими обставинами.

У силу приписів частини третьої статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, документальне підтвердження загальновідомих обставин у цьому випадку є надмірним формалізмом у контексті сучасних реалій.

Суд наголошує, що за змістом статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 16.01.2024 у справі № 910/14543/20, від 14.04.2020 у справі № 904/3507/19).

Законодавець, задекларувавши в нормах ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, в тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Отже, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З матеріалів справи вбачається, що як позивач, так і відповідач діяли добросовісно та з огляду на підтвердження об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку поставки товару за Договором, Додаткова угода була укладена у відповідності до приписів законодавства та відсутні підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Прокурор не підтвердив і не обґрунтував, яким чином продовження строку поставки на незначний строк товару порушило законні інтереси держави та/або Відділу.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання Додаткової угоди недійсною не підлягають задоволенню.

Посилання Прокурора на те, що не було підтверджено обставин непереборної сили судом відхиляються, оскільки у цій справі передумовою укладення Додаткової угоди стали об`єктивні обставини (масовані ракетні обстріли та відключення електроенергії), а не обставини непереборної сили.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, для стягнення штрафу та пені необхідною умовою є порушення зобов`язання.

Втім, оскільки Додаткова угода не визнана судом недійсною, то зобов`язання відповідача щодо поставки товару виконано в обумовлений сторонами строк і відсутнє порушення Товариством зобов`язання в частині строку поставки товару.

Отже, відсутні підстави для стягнення пені та штрафу з Товариства.

Враховуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки прокурором не доведено їх обґрунтованість та наявність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у позові слід відмовити повністю.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.07.2025.

Суддя О.Г. Удалова