Постанова від 30.06.2025 по справі 922/488/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/488/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 (судді: Гетьман Р. А. - головуючий, Россолов В. В., Склярук О. І.)

за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури у справі

за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Манжай Альбіни Володимирівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

про скасування рішення, визнання недійсним договору та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Манжай Альбіни Володимирівни (далі - ФОП Манжай А. В.), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) про: 1) визнання незаконним і скасування пункту 74 додатку до рішення № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова"; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.06.2018 № 5585-В-С, укладеного між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ФОП Манжай А. В.; 3) визнання незаконною та скасування державної реєстрації змін об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1365545163101, відповідно до яких нежитлові приміщення 1-го поверху № 27-32, загальною площею 78,9 м2, в житловому будинку літ. "А-4" на АДРЕСА_1 змінено на житлову квартиру АДРЕСА_2 ) визнання незаконною та скасування проведеної за рішеннями державного реєстратора від 21.03.2019 державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартири НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3, НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ) скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791071763101, ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791141963101, ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791209663101, ОСОБА_5 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791302263101, припинивши вказані права; 6) витребування у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, які є предметом договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.06.2018 № 5585-В-С.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що процедура відчуження нежилих приміщень відбулася з порушенням вимог законодавства про приватизацію, що мало наслідком незаконне вибуття цього нерухомого майна із власності територіальної громади поза волею власника. Також прокурор зазначав, що реєстраційні дії щодо зміни статусу спірних приміщень на житлову квартиру з подальшим її поділом є незаконними та вчинені на порушення встановленого законодавством порядку, без реального вчинення дій із реконструкції відповідного майна та зміни його технічних характеристик, а отже, витребуванню на користь територіальної громади підлягають нежитлові приміщення.

2. Короткий зміст судових рішень та заяви про забезпечення позову

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.11.2022 позов задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано пункт 74 додатку до оспорюваного рішення та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.06.2018 № 5585-В-С. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 29.11.2022 скасовано в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін з мотивів, наведених у постанові.

2.3. Згідно з постановою Верховного Суду від 12.02.2025 постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 у справі № 922/488/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції через допущену апеляційним господарським судом неповноту судового дослідження.

2.4. Від прокурора надійшла заява про забезпечення позову та залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача від 16.04.2025 вх. № 4776, в якій прокурор просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії) на об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за такими особами: 1) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791071763101, право власності на який наразі зареєстроване за ОСОБА_2 як на квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2019, посвідченого під реєстровим № 919 приватним нотаріусом Харківського МНО Харченко Л.Л. (номер відомостей про речове право: 31155495); 2) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791141963101, право власності на який наразі зареєстроване за ОСОБА_3 як на квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 13.11.2019, посвідченого під реєстровим № 325 приватним нотаріусом Харківського МНО Аверіною М. Е. (номер відомостей про речове право: 34128533); 3) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791209663101, право власності на який наразі зареєстроване за ОСОБА_4 як на квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2019, посвідченого під реєстровим № 814 приватним нотаріусом Харківського МНО Харченко Л.Л. (номер відомостей про речове право: 33589540); 4) об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1791302263101, право власності на який наразі зареєстроване за ОСОБА_6 як на квартиру АДРЕСА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2025, посвідченого під реєстровим № 216 приватним нотаріусом Харківського МНО Литвин Г.Р. (номер відомостей про речове право: 58648855). Також прокурор просив залучити ОСОБА_6 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні ОСОБА_5 .

Заяву обґрунтовано необхідністю вжиття зазначеного заходу забезпечення позову, з посиланням на наявність у відповідачів правомочностей власника майна та їх можливість розпорядитись спірним майном на користь інших осіб або змінити фактичний стан чи юридичний статус спірного нерухомого майна з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, що у подальшому призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовними заявами.

2.5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 відмовлено в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову.

Аргументуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України фактичних обставин, які би свідчили про вчинення відповідачами дій, спрямованих на проведення відчуження спірного нерухомого майна з метою ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у цій справі. Самі лише посилання прокурора на те, що відповідачі мають можливість розпоряджатися майном, а також припущення щодо відчуження такого майна, не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений прокурором спосіб. Водночас відсутні й будь-які докази на підтвердження доводів щодо ймовірності здійснення відповідачами дій, спрямованих на зміну функціонального або цільового призначення майна, його поділу або інших дій, спрямованих на зміну чи відчуження майна. Суд зазначив, що сам по собі факт відчуження частини спірного майна одним із відповідачів до подання заяви про забезпечення позову не є безумовною підставою для накладення арешту на інші об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачами, які не вчиняли аналогічних дій; законодавством не передбачено автоматичного застосування арешту до всіх об`єктів лише з огляду на дії однієї особи. Крім того, арешт майна, який застосовується без індивідуальної оцінки поведінки кожного власника та без доведення об`єктивних обставин ризику, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та співмірності, необхідність чого визначена відповідними правовими позиціями Верховного Суду та практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішення у справі "Гагаєва проти росії", "Кечко проти України".

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 у цій справі, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.

Скаржник вважає оскаржену у справі ухвалу постановленою з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме статей 2, 11, 74, 76, 77, 136, 137, 140, 236 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, за доводами прокурора, у наведеному випадку наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову; вжиття обраного заходу забезпечення позову спрямоване на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням та покликане забезпечити можливість виконання судового рішення і ефективно захистити права територіальної громади; без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичні власники спірного нерухомого майна можуть розпорядитися своєю власністю на власний розсуд у будь-який час; судом на надано належної оцінки діям останнього відповідача.

3.2. Від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 надійшли відзиви на касаційну скаргу прокурора, в яких ці відповідачі заперечили проти касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржену у справі ухвалу - без змін як законну та обґрунтовану.

3.3. Від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в касаційній скарзі вимоги і доводи та заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

4.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

Колегія суддів відзначає, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 31.05.2024 у справі № 916/602/23).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

У разі звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі їх задоволення не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має бути застосовано та досліджено таку підставу вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому в таких немайнових спорах необхідно досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

4.3. Розглянувши заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову та надавши оцінку наведеним у ній обґрунтуванням та доказам, урахувавши наведені положення процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову за встановлених судом обставин недоведення належними та допустимими доказами, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, фактичних обставин, які би свідчили про підготовку чи вчинення відповідачами певних дій, направлених на проведення відчуження спірного нерухомого майна з метою ускладнення ефективного захисту порушених прав держави чи унеможливлення виконання рішення суду у цій справі.

За висновками суду апеляційної інстанції, звернення із позовною вимогою про витребування нерухомого майна не нівелює обов`язок заявника належним чином обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову на момент її подання з урахуванням загальних вимог, передбачених статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, подавати докази, обґрунтовувати наявність ймовірних та фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, самі лише посилання прокурора на те, що відповідачі мають можливість розпоряджатися майном, а також його припущення щодо можливого відчуження такого майна чи зміни його функціонального або цільового призначення чи поділу за відсутності будь-яких доказів на підтвердження таких доводів не є достатньою підставою для забезпечення позову у визначений прокурором спосіб.

У контексті наведеного Верховний суд звертає увагу на те, що самі лише твердження прокурора про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 13.05.2022 у справі №922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 тощо).

Разом із тим, суд апеляційної інстанції надав оцінку посиланням прокурора на укладення одним із відповідачів договору купівлі-продажу частини спірного майна та зазначив, що наведене не є безумовною підставою для накладення арешту на усі інші об`єкти нерухомого майна, право власності на які зареєстроване за відповідачами та які не вчиняли будь-яких дій щодо нього; забезпечення позову не може бути спрямоване на усунення лише гіпотетичних ризиків без надання доказів, які би свідчили про реальну загрозу невиконання рішення суду, зокрема, внаслідок дій нового власника щодо подальшого відчуження, поділу чи зміни призначення майна. Крім того, арешт майна, який застосовується без індивідуальної оцінки поведінки кожного власника та без доведення об`єктивних обставин ризику, як акцентував суд, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та співмірності, необхідність чого визначена наведеними правовими позиціями Верховного Суду та практикою ЄСПЛ, зокрема, рішення у справі "Гагаєва проти росії", "Кечко проти України").

Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, заява про вжиття заходів забезпечення позову не підтверджена належними та допустимими доказами, не містить достатнього обґрунтування існування ризиків невиконання чи утруднення виконання майбутнього судового рішення у справі; така заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову. До того ж безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

4.4. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу оскарженої ухвали, та встановлених ним обставин, які в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за змістом цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Неправильного застосування норм процесуального права у наведеному випадку Верховним Судом не установлено і мотиви оскаржуваної ухвали відповідають наведеним вище усталеним висновкам Верховного Суду, оскільки суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, вимоги розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, недоведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття обраного прокурором заходу.

4.5. Ураховуючи те, що доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм права при постановленні оскарженої у справі ухвали не знайшли підтвердження, підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.2. За змістом статей 308, 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2025 у справі № 922/488/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак