Постанова від 08.07.2025 по справі 336/8497/23

Дата документу 08.07.2025 Справа № 336/8497/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/8497/23 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/1156/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Полякова О.З., Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Запорізька міська рада, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Державна інспекція архітектури та містобудування України про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

21.08.2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом. до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Запорізька міська рада, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Державна інспекція архітектури та містобудування України про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру позивачка набула за договором купівлі-продажу від 22 березня 2021 року № 355. Зазначений будинок знаходиться у приватному секторі і побудований на земельній ділянці, яка належить на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Запоріжжя, поділений на відповідні квартири, кожна з яких має свій окремий вхід / вихід. Власницею квартири АДРЕСА_2 в цьому ж будинку є відповідач ОСОБА_1 .

Приблизно у 2021 році відповідачка встановила паркан до нього впритул поставила диван та металеву арку, нехтуючи відповідними нормами ДБН відносно планування та забудови територій в частині догляду за будинком. Зазначені споруди перешкоджають доступу позивачці до належної їй квартири та позбавляють можливості здійснити ремонтні роботи. Незважаючи на численні звернення позивачки до органів самоврядування та державних органів позитивного результату позивач не отримала, що стало передумовою звернення до суду, адже вона вичерпала усі способи досудового врегулювання спору.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просить усунути перешкоди у користуванні правом власності квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно встановлені паркан, металеву арку та прибрати диван, що знаходяться на прибудинковій території між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 50000 гривень, а також судові витрати, що складаються з витрат за складання висновку експерта у розмірі 5436, 58 грн, витрати на професійну правничу допомогу, судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31 березня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Запорізька міська рада, районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, Державна інспекція архітектури та містобудування України, про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно встановлені паркан, металеву арку та прибрати диван, що знаходяться на прибудинковій території між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в сумі 5000,00 грн та судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 16 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 13500,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальненими доводамиапеляційної скаргиє те,що суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини справи, не дослідив докази у справі та не надав їм належну оцінку. Заявник зазначає, що відповідачка з 03 жовтня 2007 року є власницею частини (7/25) жилого будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а позивачка з 22 березня 2021 року є власницею квартири АДРЕСА_1 . Водночас, судом першої інстанції не було встановлено, хто саме є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , її цільове призначення, та чи надавалася ця земельна ділянка у користування власникам зазначеного будинку чи власникам квартир, які знаходяться у цьому будинку, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Судом не з`ясовано скільки квартир у будинку чи поділений житловий будинок між співвласниками квартир та самого будинку.

Земельна ділянка може надаватися для обслуговування житлового будинку (цілого) окремо кожному власнику незалежно від кількості співвласників такого будинку, але лише у разі, якщо будинок розділено на окремі домоволодіння, які мають окрему адресу. Тлумачення норм статті 382 ЦК, статей 152, 155 ЗК свідчить про те, що земельна ділянка може надаватися для обслуговування житлового будинку, а не квартири.

Тобто земельна ділянка може надаватися для обслуговування житлового будинку (цілого), незалежно від кількості співвласників такого будинку. Але лише у разі, якщо будинок розділено на окремі домоволодіння, і тоді надання земельної ділянки здійснюється окремо для кожного власника. При цьому окреме домоволодіння повинно мати окрему адресу. Помилковим є висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка передана у користування співвласникам багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , вона є прибудинковою територією і співвласники спільно, за взаємною згодою здійснюють користування нею і розташування на прибудинковій території певних об`єктів здійснюється тільки за згодою всіх співвласників.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Тивоненко Д.Р. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000, 00 грн.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним, тому відповідно до положень статті 42 Земельного Кодексу визначено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.. Отже, співвласники будинку мають здійснювати свої права за згодою інших співвласників, створення та встановлення на прибудинковій території певних об`єктів вимагає погодження співвласників та може бути здійснено за умови, що такі об`єкти не призведуть до порушень прав інших співвласників у багатоквартирному будинку. Встановлений ОСОБА_1 паркан, арка та розміщення дивану є самовільним, оскільки не було узгоджено з іншими співвласниками, при цьому паркан розташований так, що перекриває ОСОБА_3 вільний доступ до вікна однієї з кімнат квартири позивачки. А також доступ до зовнішньої частини стіни її квартири, що у свою чергу обмежує її можливість здійснення обслуговування квартири та проведення ремонтних робіт. Оскільки ОСОБА_1 самочинно встановила зазначені об`єкти на земельні ділянці, діяла неправомірно, враховуючи наявність судового рішення 2010 року, яким її вже зобов`язували знести паркан, на численні звернення ОСОБА_3 з вимогою прибрати самочинні споруди не реагувала, суд прийшов до висновку, що позивачці спричинено моральну шкоду, з урахуванням засад розумності і справедливості суд визначив її у розмірі 5000, 00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивачапорушені, невизнані або оспорені відповідачемі за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 22 березня 2021 року ОСОБА_3 купила у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.23-27).

Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 22 березня 2021 року на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу (т.1 а.с.210-211).

За договором дарування від 03 жовтня 2007 року ОСОБА_1 прийняла у дар 7/25 частин жилого будинку за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.224, 225).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про знесення самовільного паркану, який знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_3 (т.1 а.с.75-77).

Згідно акту державного виконавця від 05 травня 2017 року самовільний паркан ОСОБА_1 знесено (т.1 а.с.80, 81-82).

Листом від 03 вересня 2021 року Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради на звернення ОСОБА_3 щодо оформлення права користування земельною ділянкою для облаштування подвір`я біля квартири повідомлено, що оскільки будинок АДРЕСА_3 є багатоквартирним, тому до спільного майна багатоквартирного будинку належить, в тому числі, право на земельну ділянку. Також роз`яснено, що в разі бажання питання оформлення земельної ділянки у власність або в постійне користування співвласникам будинку можливо після затвердження вищезазначеного порядку та створення ОСББ (т.1 а.с.47-48).

19 вересня 2022 року на звернення ОСОБА_3 районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району повідомила, що будинок АДРЕСА_3 є одноповерховим багатоквартирним, а земельна ділянка перебуває у користуванні усіх власників квартир. З приводу спору, що виник, районна адміністрація вказувала на можливість його вирішення в судовому порядку (т.1 а.с.31-32).

06 березня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_1 із письмовою заявою про усунення перешкод у користуванні квартирою, вимагаючи знести або перенести паркан, арку та диван, що знаходяться на земельній ділянці між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 (т.1 а.с.28-30).

На численні звернення ОСОБА_3 районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району повідомила, що питання, що викладене заявником, опрацьовується департаментом архітектури та містобудування, управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради (т.1 а.с. 33, 34, 35-36).

Листом від 04 квітня 2023 року Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради голові районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району повідомлено, що одним із основних завдань Держгеокадастру є реалізація державної політики зокрема, у сфері державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у т.ч. шляхом перевірок за дотриманням норм земельного законодавства та складання відповідних актів (т.1 а.с.43-44).

Листом Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради від 06 квітня 2023 року районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району рекомендовано направити звернення ОСОБА_3 до ДАІМ України для здійснення перевірки та вжиття відповідних заходів (т.1 а.с.45-46).

Листом від 02 грудня 2023 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України Васюк О.В. повідомлено, що питання, з якими ОСОБА_3 звернулась, не належить до компетенції ДІАМ (т.1 а.с.40-42).

Згідно із висновком судово-будівельної експертизи № 721-22 від 21 жовтня 2022 року по першому питання зазначено наступне: на земельній ділянці між кв. АДРЕСА_2 та кв. АДРЕСА_4 вздовж стіни кімнати 5-1 до стіни кімнати 5-5 знаходиться паркан в металевих стовпах з металевою сіткою, остання секція додатково металева. На земельній ділянці між кв. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 знаходяться металеві круглі стовпи, з`єднані між собою та стовпами паркану металевими трубами меншого діаметру. Вказана конструкція утворює собою споруду, яка виглядає як прямокутна арка.

По другому питанню зазначено наступне.

На земельній ділянці між кв. АДРЕСА_2 та кв. АДРЕСА_4 до стіни кімнати № 5-5 паркан в металевих стовпах з металевою сіткою, також остання секція додатково металева, за своїм місцем розташування (від 0 до 15 см) порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» в частині догляду за будинком і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки слід приймати не менше ніж 1, 0 м.

На земельній ділянці між кв. АДРЕСА_2 та кв. АДРЕСА_4 знаходяться круглі стовпи, з`єднані між собою та стовпами паркану металевими трубами меншого діаметру. Вказана конструкція утворює собою споруду, яка візуально виглядає як прямокутна арка, частина якої, а саме горизонтальна труба від арки до паркану, за своїм розташуванням ( від 0 порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» в частині догляду за будинками та здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки слід приймати не менше 1, 0 м

Отже, за своїм розташуванням порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» в частині догляду за будинками та здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки слід приймати не менше 1м(т.1 а.с.51-67).

Крім того, судом досліджені надані відеозаписи, на яких міститься кругове зображення території навколо будинку АДРЕСА_3 , показано спірні паркан та арку, а також розташування квартир позивача та відповідача ( т. 1 а.с. 67-74).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила зобов`язати відповідача ОСОБА_1 , що є власником 7/25 будинку АДРЕСА_3 , усунути позивачці перешкоди в користуванні прибудинковою територією зазначеного багатоквартирного будинку, шляхом здійснення знесення самочинно встановлених паркану, металевої арки та прибирання дивану, оскільки встановлений відповідачкою у 2021 році самочинний паркан та металева арка не дає змоги позивачці виконувати необхідні ремонтні роботи та належним чином обслуговувати належну позивачці частину будинку (квартири), яка належить їй на праві власності

Статтею 1 протоколу до Європейської Конвенції з прав людинита основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частинипершоїстатті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиноюпершоюстатті321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року в справі № 354/612/13-ц, зроблено висновок, що з урахуванням змісту статті 376ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17, зазначено, що аналіз частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Встановивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, суди повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою.

Таким чином, за змістом наведених норм матеріального права власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, але за умови доведеності факту порушення речового права власника, зокрема самочинною забудовою.

Відповідно до ч. 2, п. "б", "д"ст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно з частиноюдругоюстатті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокремаЗемельним кодексом України.

Відповідно до статті92 ЗК Україниправо постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема - співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Частинами першою-третьою статті 42 Земельного Кодексу Українипередбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

За визначенням ст.1Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Прибудинкова територія територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до частиничетвертоїстатті263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19) зроблено висновок, що "системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

У статті1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"поняття "права на земельну ділянку" варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником кв. АДРЕСА_1 , а відповідач є власником 7/25 частини вказаного будинку.

Зазначений будинок знаходиться у приватному секторі і побудований на земельній ділянці, яка належить на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Запоріжжя, поділений на відповідні квартири, кожна з яких має свій окремий вхід/вихід.

За матеріалів цієї цивільної справи вбачається, що земельна ділянка у власність або в постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку співвласникам багатоквартирного будинку не передавалась, не проводився розподіл вказаної земельної ділянки, ОСББ не створено.

Сторонами протилежного не доведено, доказів на спростування зазначеного не надано.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що земельна ділянка навколо будинку АДРЕСА_3 , відноситься до прибудинкової території будинку, а співвласники будинку мають здійснювати свої права за згодою інших співвласників, створення та встановлення на прибудинковій території певних об`єктів вимагає погодження співвласників та може бути здійснено за умови, що такі об`єкти не призведуть до порушень прав інших співвласників у багатоквартирному житловому будинку.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між нми ( частина перша статті 369 ЦК України).

Співвласники мають право, зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників (пункт 1 частини першої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників ( частина друга статті 6 Закону України « Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У пунктах 75-76 постанови Великою Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц зазначено, що «використання прибудинкової території має відбуватися за її призначенням; створення на прибудинковій території певних об`єктів (зокрема, бетонні сходи, пандус з бетону, бруківка, що прилягає до сходів та пандусу) має проводиться тільки за згодою співвласників і за умови, що такі об`єкти не призведуть до порушень прав інших співвласників у багатоквартирному житловому будинку; право спільної власності багатоквартирного будинку здійснюється співвласниками за їх згодою, а тому створення на прибудинковій території певних об`єктів (зокрема, бетонні сходи, пандус з бетону, бруківка, що прилягає до сходів та пандусу) вимагає погодження співвласників.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц зазначено, що « із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольнити інтереси всіх мешканців цього будинку».

Відповідачем ОСОБА_1 у 2021 році на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_3 , самовільно, без узгодження з іншими співвласниками будинку, встановлено паркан, арку та поставлено диван, чого не заперечувала і сторона відповідача під час розгляду судом першої інстанції цієї справи. При цьому паркан розташований так, що перекриває позивачці ОСОБА_3 вільний доступ до вікна однієї з кімнат її квартири, а також її доступ до зовнішньої частини стіни її квартири, що у свою чергу обмежує її можливість здійснення обслуговування квартири та проведення ремонтних робіт.

Зазначені обставини підтверджуються висновком судово-будівельної експертизи № 721-22 від 21 жовтня 2022 року. А також експерт прийшов до висновку, що таке розташування зазначених об`єктів порушує вимоги п. 6.1.41 ДБН Б 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» в частині догляду за будинками та здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки слід приймати не менше 1м.

Таким чином, відповідач самовільно, на земельній ділянці, яка перебуває у спільному користуванні співвласників будинку, встановила паркан, арку та диван, який перешкоджає позивачу вільно користуватися спільною земельною ділянкою через обмеження доступу до стіни квартири, що належать на праві власності позивачці.. Вказана обставина перешкоджає позивачу належним чином обслуговувати свою квартиру, тому є правильні висновки суду, що позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно встановлені паркан, металеву арку та прибрати диван, що знаходяться на прибудинковій території між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено також позовну вимогу щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

Згідно зі ст. 23 ЦК України,особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до роз`яснень пункту 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи вимогипро стягненняморальної шкоди,позивач зазначив,що вона була вимушена витрачати час та докладати зусиль протягом тривалого часу, домагаючись відновлення своїх прав, що у свою чергу спричинило її моральні страждання.

Суд першої інстанції вірно врахував що позивач довів протиправність дій відповідача, колегія суддів погоджується з тим, що 5000,00 грн буде достатнім розміром для відшкодування моральної шкоди.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру заподіяння моральної шкоди, характеру і обсягу моральних страждань позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн на користь позивача.

У даній справі, апеляційний суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.

З огляду на зазначене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про не з`ясування судом першої інстанції скільки квартир у будинку та чи поділений житловий будинок між співвласниками квартир та самого будинку не заслуговують на увагу та не стосуються предмету спору, оскільки права та інтереси позивачки порушено саме діями відповідачки, що полягають у сомочинній побудові останньою паркану та металевої арки, що, в свою чергу, призвело до порушень чинних вимог ДБН та створені перешкоди позивачці у користуванні її правом власності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Тивоненко Д.Р. просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що становить 8000, 00 грн, що підтверджується ордером від 16 червня 2025 року на надання правової допомоги, Договором № 29\07 від 29 липня 2022 року про надання професійної правничої допомоги, актом № 3 від 15 червня 2025 року про надані послуги до договору.

Частина перша статті 133ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1Закону України"Проадвокатуру таадвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору

та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом

на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг

та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

До відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Тивоненко Д.Р. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції додано ордер від 16 червня 2025 року на надання правової допомоги, договір № 29\07 від 29 липня 2022 року про надання професійної правничої допомоги, акт № 3 від 15 червня 2025 року про надані послуги до договору. відповідно до якого вбачається, що адвокатом Тивоненко Д. Р. надано послуги на суму 8000, 00 грн, які складаються з: консультації щодо можливості та доцільності справи, що становить 3 години витраченого часу, вартість робіт 1000, 00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу витрачено адвокатом 4 години вартість робіт становить 4000 грн, підготовка та подача відзиву до апеляційного суду через систему електронний суд витрачено 3 години часу вартість робіт 1000 грн, представництво в суді апеляційної інстанції вартість 2000 грн.

З огляду на викладене, враховуючи клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до нього документів, наявність заперечень ОСОБА_1 проти задоволення позову, в тому й числі витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на користь позивача 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року залишити без змін.

Сягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4000, 00 грн витрат на професійнуправничу допомогуу судіапеляційної інстанції

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 09 липня 2025 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Поліянова Г.С. Кухар С.В. Поляков О.З.