Постанова від 01.07.2025 по справі 303/8186/24

Справа № 303/8186/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 липня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Аги Валентина Володимирівна на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2024 року, ухвалене суддею Гутій О.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії

встановив:

У жовтні2024року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відділу державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивуєтим,що згідно з довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 392759682 від 28.08.2024 щодо суб`єкта ОСОБА_2 містяться записи про обтяження, а саме: за реєстраційним номером 8668608, яке зареєстроване 24.04.2009 на підставі постанови № АЕ 11-424 від 24.04.2009, тип обтяження арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, що належить ОСОБА_1 ; за реєстраційним номером 13334513, яке зареєстроване 04.12.2012 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 4-1249 від 23.11.2012 року, тип обтяження - нерухоме майно, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до даних АСВП (ВП- спецрозділ), що надано 03.10.2024 відділом державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, значиться тільки відомості, що у відділі ДВС м. Мукачево перебувало на виконанні виконавче провадження № 41930955 щодо примусового виконання виконавчого листа від 08.10.2012 № 2/0417/3758/2012, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровськ про солідарне стягнення з Позивача на користь ПАТ «ПРИВАТБАНК» заборгованості на загальну суму 2 235 664,53 грн.

В ході примусового виконання рішень суду, державним виконавцем відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанови № АЕ 11-424 від 24.04.2009 та № 4-1249 від 23.11.2012 про арешт майна позивача та внесено відповідні дані до державних реєстрів.

По виконавчому провадженню, згідно якого було винесено постанову № 4-1249 від 23.11.2012, якою було накладено арешт на майно позивача, 30.12.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч.І ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження відносно позивача 30.12.2014 було завершено на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з відсутністю у боржника майна, та виконавчий документ було повернуто стягувачу.

Щодо арешту майна, накладеного згідно постанови № АЕ 11 - 424 від 24.04.2009, 26 серпня 2011 року ухвалою Мукачівського міськрайнного суду Закарпатської області № 2-12/11 скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2009 року.

Вважає, що вищевказаними положеннями Закону на відповідача покладався обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження. Натомість виникла ситуація, що виконавчі провадження були завершені відповідачем без вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна позивача, раніше накладеного у зв`язку з відкриттям даних виконавчих проваджень.

Водночас існування арешту на майно позивача порушує її конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

З огляду на викладене, наявність чинних арештів майна позивача, накладених багато років тому та не анульованих з вини відповідача, поза сумнівом, порушує законні права та інтереси позивача, адже наразі відсутні відкриті відносно позивача як боржника виконавчі провадження, відповідно відсутні підстави для арешту його майна.

Враховуючи вищенаведене, проситьвизнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача зняти (скасувати) арешти з нерухомого майна позивача, що були накладені на підставі постанов про відкриття виконавчих проваджень № АЕ 11-424 від 24.04.2009 та № 4-1249 від 23.11.2012, виданих Мукачівським МВ ДВС та виключити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 про арешт нерухомого майна за реєстраційними номерами 8668608 та 13334513.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд вказав, що позивачка звернулася з позовними вимогами до неналежного відповідача. ДВС може бути залучена в даній категорії справ як третя особа, а не відповідач.

Не погоджуючисьіз рішенням ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат АгиВ.В.,подала апеляційнускаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим.

Вказує, що закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа є завершальною стадією виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника.

Існування арешту на майно позивачки порушує її конституційне право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У дане судове засідання з`явилася адвокат Аги В.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення заявлених позовних вимог. Щодо розгляду справи у відсутності довірительки не заперечувала.

Відповідач відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомлені про судове засідання шляхом доставки електронної повістки в підсистемі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу від 17.06.2025 (а.с.87). Заяви або клопотання щодо розгляду справи за їх відсутності або про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з довідкою з Державного реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 392759682 від 28.08.2024 року щодо суб`єкта ОСОБА_2 містяться записи про обтяження, а саме: за реєстраційним номером 8668608, яке зареєстроване 24.04.2009 на підставі постанови № АЕ 11-424 від 24.04.2009, тип обтяження арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, що належить ОСОБА_1 ; за реєстраційним номером 13334513, яке зареєстроване 04.12.2012 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 4-1249 від 23.11.2012, тип обтяження - нерухоме майно, об`єкт обтяження - невизначене майно, все майно, що належить ОСОБА_1 (а.с.15-17).

Відповідно до даних АСВП (ВП- спецрозділ) наданий 03.10.2024 року відділом державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, значаться тільки відомості, що у відділі ДВС м. Мукачево перебувало на виконанні виконавче провадження № 41930955 щодо примусового виконання виконавчого листа від 08.10.2012 за №2/0417/3758/2012, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровськ про солідарне стягнення з Позивача на користь ПАТ «ПРИВАТБАНК» заборгованості на загальну суму 2.235.664,53 грн. (а.с.32).

В ході примусового виконання рішень суду державним виконавцем відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанови № АЕ 11-424 від 24.04.2009 та № 4-1249 від 23.11.2012 про арешт майна позивача та внесено відповідні дані до державних реєстрів.

По виконавчому провадженню, згідно якого було винесено постанову № 4-1249 від 23.11.2012, якою було накладено арешт на майно позивача, 30.12.2014 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження відносно позивача 30.12.2014 було завершено на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з відсутністю у боржника майна та виконавчий документ було повернуто стягувачу (а.с.33).

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 серпня 2011 року у справі № 2-12/11 скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2009 року (а.с.29-31).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно достатті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їх права чи свободи.

Устатті 449 ЦПК Українивизначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно зіст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

У відповідності до вимог ст.ст.1,7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ч. 1ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначенихЗаконом України «Про виконавче провадження»випадках на приватних виконавців.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Враховуючи те, що дані правовідносини склалися у період дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (втратив чинність 05.01.2017), то апеляційний суд посилається на норми даного закону, який був чинним під час вчинення державним виконавцем певних виконавчих дій.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної на час виникнення правовідносин) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Пунктом 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинному на час виникнення правовідносин) передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як зазначено в ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної на час виникнення спірних правовідносин), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, наслідки завершення виконавчого провадження зазначені в статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», стосуються обставин наведених в статті 49 цього Закону, які пов`язані з поверненням виконавчого документа.

Водночас, обставини передбачені п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) не передбачають обов`язку державного виконавця зняти накладений арешт на майно у зв`язку із тим, що в боржника відсутнє майно на яке може бути звернуто стягнення так-як стягувач має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Тоді як предметом спору в даних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльність державного виконавця та зобов`язання його зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , а також виключення відповідних записів про арешт майна з реєстрів. Позов пред`явлено на загальних підставах та відповідачем зазначено відділ державної виконавчої служби у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Позивач вважає, що її право на користування, володіння та розпорядження майном порушене, оскільки виконавче провадження закрито, а арешт на майно не знято.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказав, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відділ ДВС може бути залучений тільки як третя особа, а не як відповідач.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Даний висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, звертаючись із позовними вимогами до відділу ДВС у м. Мукачеві Товтин І.О. не звернула увагу, що даний відповідач не є боржником, ані особою в інтересах якої накладено арешт на майно. ДВС є органом, який здійснює примусове виконання судових рішень, а суд контролює належне виконання прийнятого рішення.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 18.05.2022 у справі №642/4263/21 виснував, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

З вищенаведеного слідує, що оскаржуючи бездіяльність відділу ДВС у м. Мукачеві Товтину І.О. належить звернутися у передбаченому розділом VII ЦПК України порядку, тобто зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з її майна, так-як перебувала у статусі боржника у виконавчому провадженні. Тоді як у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, суд розглядає позовні вимоги якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, яка вважає, що вона являється власником майна на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, а не боржник виконавчого провадження.

Пунктом 1 частиною 1 статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що ОСОБА_1 звернулася до суду у неналежний спосіб, а саме у межах загального позовного провадження, а не у спосіб передбачений розділом VII ЦПК України, то апеляційний суд за цієї обставини з урахуванням положень ч. 9 ст. 10 ЦПК України (аналогія закону) та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України доходить правового висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі закриттю в зв`язку із тим, що наведені правовідносини повинні розглядатись хоч і в порядку цивільного судочинства проте у спосіб передбачений розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу ОСОБА_1 на те, що вона може звернутися до суду першої інстанції зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця чи відділу ДВС, якщо вважає, що її права чи інтереси порушено під час здійснення виконавчого провадження.

Отже, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що дані вимоги заявлені ОСОБА_1 підлягають розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, що передбачено розділом VII ЦПК України та у супереч цьому дійшов помилкових висновків про розгляд справи в межах загального позовного провадження.

Враховуючи вищенаведенета керуючисьнормами статей 10, 12, 18, 255, 367, 374, 377, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Аги Валентина Володимирівна, задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2024 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що дані вимоги підлягають розгляду в порядку Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 липня 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: