Рішення від 03.07.2025 по справі 513/843/24

Справа № 513/843/24

Провадження № 2/513/121/25

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Миргород В.С.,

при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,

за участю в режимі відеоконференції представника позивача адвоката Маринюка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Маринюка Сергія Олександровича до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні та його вихованні дитини, суд, -

В С Т А Н О В И В :

22 липня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Маринюка С.О. до ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд усунути перешкоди у спілкуванні і вихованні його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з боку відповідача, посилаючись на неможливість вирішення спору у добровільному порядку.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з 16 липня 2011 року по 15 серпня 2015 року позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_4 , наразі ОСОБА_2 . Від шлюбу у них народивсь син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з відповідачкою. На день подання позову у позивача з відповідачем виник спір, з приводу спілкування та участі у вихованні сина ОСОБА_5 . Наголошує на тому, що відповідачка самостійно, визначила місце проживання дитини разом з нею.

Відповідачка порушує право дитини на нормальний духовний розвиток та розвиток особистості, де беруть участь у житті дитини обоє батьків, якщо інше не встановлено судом. Хоча наразі позивач проходить військову службу в ЗСУ і постійно перебуває на службі, але за можливості приїжджає до м. Славута, в тому числі і для побачень з сином ОСОБА_5 .

Відповідачка не дає можливості побачень з дитиною, тому позивач змушений звернутись до суду, з огляду на те що сумлінно та добросовісно виконує покладені на нього обов`язки по утриманню дитини, а тому має такі ж права на участь у вихованні сина, як і відповідачка. Проте відповідачка не бажає забезпечити право на побачення з дитиною, забрала сина попри те, що місце реєстрації їх сина за адресою АДРЕСА_1 .

З огляду на вищевикладене просить суд зобов`язати ОСОБА_2 , не чинити перешкоди у його спілкуванні з дитиною та у його вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначити такі способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_3 , а саме забезпечити право на спілкування з ОСОБА_3 повну одну добу на тиждень з урахуванням відвідування шкільного закладу, з чого субота з 15 години 00 хвилин до неділі 15 година 00 хвилин.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31 липня 2024 року справу № 513/843/25 розподілено судді Миргород В.С.

Ухвалою суду від 06 серпня 2024 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та розпочато підготовче провадження. Зобов`язано органі опіки та піклування Славутської міської ради Хмельницької області надати до суду висновок щодо визначення способів участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

26 листопада 2024 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, якою відповідачка позовні вимоги не визнала та проти їх задоволення. Просила долучити до матеріалів справи докази про відсутність перешкод у спілкуванні позивача з сином (Вх. № 8349/24-Вх від 26.11.2024 р.).

10 квітня 2025 року на виконання ухвали суду від 06 серпня 2024 року, надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради щодо визначення способів участі ОСОБА_6 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (№ ЕП-752/25-Вх від 10.04.2025 р.).

07 травня 2025 року ухвалою Саратського районного суду Одеської області постановлено про закриття підготовчого засідання у справі № 513/843/24; долучено до матеріалів висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради щодо визначення способів участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначено справу до судового розгляду.

25 червня 2025 року від відповідачки надійшла заява, якою остання пояснила суду те, що позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення з огляду на те, що їх син самостійно написав батькові, проте позивач не відповів, жодного разу так і не просив зустрічі, жодної уваги до дитини останній не проявляє. Ніколи не створювала перешкод у спілкуванні позивача з сином, проте не зможе возити сина на побачення до батька у Хмельницьку область, оскільки має одинадцяти місячну дитину. Не заперечує, щоб позивач сам приїздив до сина (№ ЕП-1242/25-Вх від25.06.2025 р.).

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, шляхом надсилання судової повістки смс повідомленням, до суду не з`явився.

Представник позивача адвокат Маринюк С.О. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав, оскільки відповідачка після розірвання шлюбу, самовільно змінила реєстрацію місця проживання дитини та забрала сина у село, а потім взагалі виїхала до Одеської області, обірвавши всі контакти з позивачем, змінила номер телефону.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, шляхом надсилання судової повістки смс повідомленням, до суду не з`явилась, направила заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнала та заперечувала у їх задоволенні повністю, оскільки ніяких перешкод позивачу у вихованні та спілкуванні з дитиною не чинила, позивач самоусунувся від спілкування та виховання дитини. (№ ЕП-1242/25-Вх від25.06.2025 р.).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Третя особа орган опіки та піклування Виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, шляхом направлення судової повістки на електронну пошту та в особистий кабінет системи «Електронний суд», до суду не з`явились. Клопотань та заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши позиції учасників розгляду справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Славутського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області на підставі актового запису від 16 грудня 2011 року за № 441.

У відповідності до довідки № 1/114, виданої 19 лютого 2024 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , майором ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України 12 січня 2023 року у в/ч НОМЕР_2 на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Факт розірвання шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , тобто сторонами у справі підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15.07.2015 року у справі № 682/1824/15-ц). Після розірвання шлюбу дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишилась проживати з матір`ю, відповідачкою у справі.

Згідно ухвали Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2024 року по справі № 682/640/23, заочне рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 травня 2023 року по справі № 682/640/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав скасовано та рішенням суду від 01.10.2024 року у задоволенні позову відмовлено.

За відомостями довідки за вихідним № 1884/26-13 про зареєстрованих у житлі осіб, виданою 05 квітня 2024 року відділом з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області, станом на 05 квітня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

З наданого відповідачкою скріншоту переписки відповідачки з позивачем, вбачається, що відповідач наголошує на тому, що не забороняє останньому спілкуватись із сином, а навпаки цікавиться, чому позивач не пише синові та не виходить із ним на зв`язок.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини. Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Hunt v. Ukraine" ("Хант проти України") від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" ("Йогансен проти Норвегії") від 07 серпня 1996 року, § 78).

Таким чином, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 09 квітня 2025 року № 04-29/541, вбачається, що за наслідками розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини від 08 квітня 2025 року, враховуючи інтереси дитини та бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дитиною, орган опіки та піклування виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області не заперечує щодо визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_3 шляхом забезпечення прав на зустрічі батька і дитини щосуботи з попереднім узгодженням місця та часу з матір`ю дитини.

Органи і служби у справах дітей і суди повинні вживати дієвих заходів з метою надання підтримки у вирішенні проблем у стосунках між заявником і його сином, реалізації на практиці гарантій взаємного спілкування батька і дитини.

Судом встановлено, що позивач зазначає про те, що між ним та відповідачкою, тобто батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , існує спір щодо участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, для вирішення спору у добровільному порядку, до органу опіки та піклування не звертався. Зазначає, що після розірвання шлюбу між сторонами спору у серпні 2015 року неповнолітній син сторін залишився проживати з матір`ю, а у подальшому вони переїхали з матір`ю проживати до Одеської області. Суд встановив відсутність обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача з сином буде перешкоджати його нормальному розвитку, негативно впливати на його благополуччя, з метою повноцінного виховання сина, його розвитку, задоволення життєво важливих потреб та зростання під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить його виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості, а також з огляду на тимчасове проживання дитини в іншій області, суд вважає, що можливим способом спілкування з дитиною можуть також стати також засоби дистанційного зв`язку (відеозв`язку та аудіозв`язку).

Батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Відновлення відносин та емоційного контакту дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком. Виїзд дитини для проживання у іншу область не може непропорційно обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних відносин та емоційного контакту дитини з її батьком.

З урахуванням проживання дитини в Одеській області, виконання позивачем обов`язків із захисту Батьківщини, поза за місцем свого постійного проживання у Хмельницькій області, суд вважає, за необхідне визначити порядок участі позивача у вихованні сина, який відповідатиме інтересам неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сприятиме поступовому відновленню психоемоційного контакту між ним та батьком та доцільно створити йому умови для реалізації права на контакт з дитиною, за узгодженням між батьками та з урахуванням поточних обставин життя дитини. Відомостей про те, що проведення дитиною часу з батьком становить ризик для благополуччя чи безпеки дитини, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Клопотання про допит в судовому засіданні неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 сторони не заявили.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛСтранд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення ЄСПЛ Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).

Стаття 8 Конвенції про права дитини передбачає, що держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19(910/13492/21)).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 686/3568/22 (провадження № 61-14607св23), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 17 січня 2024 року в справі № 711/2287/21 (провадження № 61-8054св23). У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки. Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24), від 07 грудня 2023 року в справі № 569/14585/21 (провадження № 61-11045св23), від 15 березня 2023 року в справі № 750/1786/21 (провадження № 61-8797св22).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що для забезпечення інтересів дитини, з метою створення умов для виконання батьком, який проживає окремо, обов`язку по вихованню дитини та здійснення його права на особисте спілкування з нею, враховуючи принцип рівності батьків у вихованні дитини, необхідно визначити спосіб участі відповідача у вихованні сина шляхом систематичних побачень згідно із запропонованим органом опіки та піклування графіком, з його уточненням, врахувавши інтереси дитини.

У зв`язку з наявністю напружених стосунків між сторонами, неможливістю батьків самостійно дійти згоди у вихованні сина, а також наявністю об`єктивних перешкод у позивача у спілкуванні із сином, який проживає з відповідачем у іншій області, буде доцільним визначити побачення дитини з батьком у виді систематичних побачень з дитиною кожного тижня: щосуботи з 15.00 години до 15 години неділі; за попереднім узгодженням місця з матір`ю дитини, з ночівлею дитини за місцем проживання матері, з урахуванням стану здоров`я, потреб та інтересів дитини, з дня вступу рішення в законну силу.

Слід зазначити, що проведення зустрічей батька виключно у присутності матері є необґрунтованим, оскільки такі вимоги обмежують права батька та дитини на безперешкодне особисте спілкування.

Визначаючи дні та години побачень за запропонованим вище графіком, суд виходить з того, що спілкування батька зі своїм сином не спричинить негативних наслідків для дитини, а дозволить налагодити психологічний контакт останньої з батьком. Докази, які б свідчили, що спілкування позивача із малолітнім сином буде перешкоджати нормальному розвитку останнього в матеріалах справи відсутні.

Такий спосіб участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним, на думку суду, відповідатиме інтересам дитини, які є пріоритетними при вирішенні цієї справи, забезпечить справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини.

Суд зауважує, що в спорах щодо дитини остання є суб`єктом, а не об`єктом правовідносин, і у будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дитини, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.

При ухваленні рішення, суд також враховує, що особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини, через що має бути визначений спосіб участі позивача у вихованні сина, що не суперечить інтересам дитини.

Суд, вважає за потрібне також зазначити, що сторони перш за все в інтересах самої дитини повинні докладати спільних зусиль для досягнення порозуміння та налагодження відносин між собою, що у наслідку матиме позитивний вплив на дитину та її виховання.

При цьому, суд роз`яснює, що з урахуванням вікових змін дитини, його розвитку та потреб, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений спосіб участі у вихованні малолітньої дитини, що буде відповідати, насамперед, інтересам дитини. До того ж, рішення не є перешкодою визначення батьками в добровільному порядку додаткового порядку участі батька у вихованні та спілкуванні із сином.

Під час розгляду справи відповідачем не спростовано наявність у позивача права на особисте спілкування з сином, передбачене положеннями ч.2 ст.157 СК України, не доведено неспроможність батька спілкуватися та доглядати за сином самостійно, що могло б перешкоджати нормальному його розвитку.

Слід зазначити, що мати, усвідомлюючи інтереси дитини та виконуючи рішення суду щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, має можливість морально підготувати її до зустрічей з батьком, сприяти встановленню психоемоційного зв`язку батька із сином.

Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В даній справі предметом позову є усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та встановлення способів участі батька у вихованні дитини.

При цьому тлумачення частини другої статті 159 СК України дає підстави для висновку, що саме на суд покладено обов`язок з визначення конкретних способів участі одного з батьків у вихованні дитини, періодичності побачень з дитиною, можливості їх спільного відпочинку, місця та тривалості спілкування батьків з дитиною. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.02.2022року у справі № 359/2755/19 (провадження № 61-18212св21).

З урахуванням наданих суду повноважень у цій категорії справ установлення судом способу участі позивача у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що відповідає способу, визначеному у висновку щодо участі батька у вихованні дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету Славутської міської ради № 04-29/541 від 09.04.2025 та уточненнями встановленими судом, не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог та порушення принципу диспозитивності.

Визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини, враховуючи специфіку предмету судового розгляду, є повноваженнями суду.

Позицію сторони відповідача, яка зводиться до того, що відповідач не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною та обставин того, що докази створення таких перешкод у матеріалах справи відсутні, суд до уваги не приймає, оскільки відсутність таких перешкод не призвели б до звернення позивача до суду за захистом свого права на спілкування із сином. Активна поведінка батька, а саме звернення до служби у справах дітей задля вирішення спору, а також до суду з заявою про скасування заочного рішення про позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також з даним позовом, свідчить про те, що незважаючи на те, що сторони припинили сімейні відносини, не проживають разом, мають досить напружені стосунки між собою, позивач має намір та бажання спілкуватися зі своїм сином, брати участь у його вихованні та житті.

Суд відхиляє твердження сторони відповідача про недоведеність позивачем позовних вимог щодо перешкоджання в спілкуванні із сином, оскільки з огляду на пояснення учасників процесу між сторонами існують напружені стосунки, а причинами такого становища являється глибокий розрив у взаєморозумінні між сторонами.

Разом з тим, позовна вимога про зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною, а також виконувати установлений графік побачень є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки ст. 159 СК України не передбачає покладення відповідного обов`язку на сторону, з якою проживає дитина, а порушені права позивача на спілкування із сином відновлюються шляхом визначення способу участі у вихованні дитини. Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивачем понесено судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн., що стверджується відповідною квитанцією.

Відповідно до правил ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача слід присудити на користь позивача вказані судові витрати.

Вимоги про стягнення судового збору з відповідача позивачем не заявлено.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визначити такий спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні з дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у виді систематичних побачень з дитиною кожного тижня: щосуботи з 15.00 години до 15 години неділі; за попереднім узгодженням місця з матір`ю дитини, з ночівлею дитини за місцем проживання матері, з урахуванням стану здоров`я, потреб та інтересів дитини, з дня вступу рішення в законну силу.

Зобов`язати ОСОБА_1 дотримуватись режиму харчування, лікування, розвитку та відпочинку дитини, не допускати протиправних дій та негативних розмов відносно матері дитини ОСОБА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батьку ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не допускати протиправних дій та негативних розмов стосовно батька дитини, ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Дата складення повного тексту рішення 10.07.2025 року.

Суддя В. С. Миргород