Рішення від 02.07.2025 по справі 910/5385/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2025Справа № 910/5385/25

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут»

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: Лєщинський К.Д.;

від відповідача 1: Багдасарова Г.М.;

від відповідача 2: Багдасарова Г.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що укладеним між відповідачами Договором відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025 на користь відповідача 1 були відступлені права вимоги до позивача на суму 33709256,31 грн, які виникли на підставі Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023. Однак, як вказує позивач, відповідач 2 відступив право вимоги відповідачу 1 за зобов`язанням, яке не існувало на момент укладення Договору відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025, що суперечить положенням статей 512 та 514 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 відкрито провадження у справі №910/5385/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.06.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

08.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява «про збільшення розміру позовних вимог», в якій позивач просив суд: 1) визнати недійсним Договір відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут»; 2) визнати недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 33709256,31 грн в рахунок часткового погашення грошових зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджи Юкрейн» за Договором купівлі-продажу електричної енергії №23/12/28-01 від 28.12.2023, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання» у формі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. №02/04-02 від 02.04.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 повернуто вказану заяву позивача.

21.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі зауважили, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями Цивільного кодексу України.

23.05.2025 та 26.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 04.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.07.2025.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2025 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 02.07.2025 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 02.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання»(новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» (первісний кредитор) укладено Договір №25/04/01-1 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові за Двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 (надалі також «Основний договір») у розмірі 33709256,31 гривень (тридцять три мільйони сімсот дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень, 31 копійка), укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» (надалі також «боржник»).

Відповідно до п. 1.2 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 за цим договором новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за договором згідно п.1.1 договору, а саме право на отримання грошових коштів у розмірі 33709256,31 (тридцять три мільйони сімсот дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень, 31 копійка) гривень.

Згідно з п. 1.3 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 до нового кредитора також переходить право на стягнення штрафних санкцій за порушення основного договору боржником в частині порушення зобов`язань по своєчасній оплаті грошових коштів, зазначених у п. 1.2 Договору.

Відповідно до п. 1.4 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 за відступлення права вимоги новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору 33709256,31 (тридцять три мільйони сімсот дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень, 31 копійка) гривень у спосіб визначений законодавством України.

Новий кредитор сплачує за відступлення права вимоги шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок первісного кредитора до 31.03.2026. Сторони домовились, що розрахунок за цим Договором може бути також здійсненний шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 1.5 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025).

У п. 2.1 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 визначено, що первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов`язків.

Згідно з п. 2.4 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 право вимоги, зазначеної у п.1 цього договору, переходить до нового кредитора з моменту набрання чинності цим договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору на підставі акту приймання - передачі документів до договору належним чином завірені копії документів, що підтверджують право вимоги до боржника, протягом трьох робочих днів з дня набрання чинності цим договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

За актом №1 приймання-передачі документів до Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 первісний кредитор передав новому кредитору належним чином засвідчені копії таких документів:

1) Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» на 15 арк;

2) Додаткової угоди №2 від 02.02.2023 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 на 2 арк;

3) Акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 на 2 арк.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що укладеним між відповідачами Договором відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025 на користь відповідача 1 були відступлені права вимоги до позивача на суму 33709256,31 грн, які виникли на підставі Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023. Однак, як вказує позивач, відповідач 2 відступив право вимоги відповідачу 1 за зобов`язанням, яке не існувало на момент укладення Договору відступлення права вимоги №25/04/01-1 від 01.04.2025, що суперечить положенням статей 512 та 514 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі зауважили, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановив суд, 01.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Енергопостачання»(новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» (первісний кредитор) укладено Договір №25/04/01-1 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові за Двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 (надалі також «Основний договір») у розмірі 33709256,31 гривень (тридцять три мільйони сімсот дев`ять тисяч двісті п`ятдесят шість гривень, 31 копійка), укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» (надалі також «боржник»).

Зокрема, новому кредитору були передані права вимоги до боржника за 1) Двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023, 2) Додатковою угодою №2 від 02.02.2023 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 та 3) Актом передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023.

Однак, у березні 2024 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» надійшла позовна заява б/н від 08.03.2024 року з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» про стягнення заборгованості за двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 року у розмірі 1491225199,51 грн., з них: основного боргу - 1407344325,89 грн., інфляційних втрат - 43387710,32 грн. та 3% річних - 40493163,30 грн. (справа №910/2894/24).

Позовні вимоги у справі №910/2894/24 обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої протягом січня-квітня 2023 року на підставі двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 23/01/20-1 від 20.01.2023 року електричної енергії, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1407344325,89 грн., а також виникли підстави для стягнення з останнього інфляційних втрат у розмірі 43387710,32 грн. та 3% річних у розмірі 40493163,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 у справі №910/2894/24 зупинено провадження у справі №910/2894/24до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1681/24.

Так, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/1681/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут» про визнання недійсними додаткової угоди №1 від 20.01.2023 та акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, додаткової угоди №2 від 02.02.2023 року та акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023, додаткової угоди №3 від 27.02.2023 року та акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №78 від 31.03.2023, додаткової угоди №4 від 30.03.2023 та акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №152 від 30.04.2023 до двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 в частині ціни електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 призначено у справі №910/1681/24 судову експертизу.

На вирішення експерту поставлено питання:

- Чи підтверджується документально та нормативно правильність розрахунку цін електричної енергії за 1 МВт*год, зазначених у Додаткових угодах № 1 від 20.01.2023, № 2 від 02.02.2023, № 3 від 27.02.2023 та№ 4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі- продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, №74 від 28.02.2023, №78 від 31:03.2023, № 152 від 30.04.2023, у відповідності до умов Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 23/01/20-1 від 20.01.2023?

- Якою є документально обґрунтована ціна електричної енергії за 1 МВт*год, поставленої за Додатковими угодами №1 від 20.01.2023, №2 від 02.02.2023, №3 від 27.02.2023 та №4 від 30.03.2023 та відповідно до Актів передачі-прийому обсягу купівлі- продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, №74 від 28.02.2023, №78 від 31.03.2023, № 152 від 30,04.2023 у відповідні періоди на виконання Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії № 23/01/20-1 від 20.01.2023?

- Чи підтверджується документально та нормативно наявність завищення цін електричної енергії за 1 МВт*год, визначених у Додаткових угодах № 1 від 20.01.2023, № 2 від 02.02.2023, № 3 від 27.02.2023 та № 4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу-купівлі- продажу електричної енергії №3 від 31.01.2023, №74 від 28.02.2023, №78 від 31)03.2023, № 152 від 30.04.2023, у відповідні періоди понад розмір фактичних цін на ринку Двосторонніх договорів?

- Чи підтверджується документально та нормативно наявність завданих ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» збитків внаслідок придбання електричної енергії за Двостороннім договором купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 за цінами, визначеними у Додаткових угодах № 1 від 20.01.2023, № 2 від 02.02.2023, № 3 від 27.02.2023 та № 4 від 30.03.2023 та Актах передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 3 від 31.01.2023, № 74 від 28.02.2023, № 78 від 31.03.2023, № 152 від 30.04.2023? Якщо так, то в якому розмірі?

Наведені обставини дають позивачу підстави у позовній заяві стверджувати, що розмір заборгованості може бути встановлено лише у майбутньому: після визначення наявності чи відсутності заборгованості експертами в рамках розгляду справи №910/1681/24; після визнання дійсними/недійсними двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023; додаткової угоди №2 від 02.02.2023, акту передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії №74 від 28.02.2023 в рамках розгляду справи №910/1681/24; після винесення рішення і набрання ним чинності про стягнення або відмову у стягненні з ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» на користь ТОВ «Захід Енерго Збут» заборгованості у справі № 910/2894/24.

Отже, як вказує позивач, за Договором №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 передано недійсну вимогу, яка взагалі не існує.

Суд зазначає, що особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб`єктний склад зобов`язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов`язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 Цивільного кодексу України).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об`єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об`єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов`язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов`язується виконати свій обов`язок відносно предмета договору.

Якщо продавець не виконує свій обов`язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов`язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.

Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов`язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.

У свою чергу, з норми статті 514 Цивільного кодексу України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 Цивільного кодексу України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

У розумінні положень статті 519 Цивільного кодексу України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/19199/21.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми про правочини та сторони зобов`язання належать до різних інститутів цивільного права. Норми статей 512-514 Цивільного кодексу України, встановлюючи підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), не визначають вимог до змісту правочину про заміну кредитора. Загалом глава 47 «Поняття зобов`язання. Сторони зобов`язання» Цивільного кодексу України не регулює договірні відносини (хоча зміна суб`єктного складу зобов`язання може відбуватися на підставі правочину (договору)). Натомість у главі 47 Цивільного кодексу України для цілей регулювання саме динаміки суб`єктного складу зобов`язання (а не договірних відносин між сторонами зобов`язання) законодавець встановлює правила, спрямовані на запобігання можливому порушенню прав та інтересів як кредиторів, так і боржників при заміні іншої сторони зобов`язання. У статті 519 Цивільного кодексу України міститься правило щодо розподілу ризиків між первісним та новим кредитором: 1) первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; 2) первісний кредитор не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 Цивільного кодексу України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» Цивільного кодексу України. Законодавець не пов`язує питання дійсності / недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

Натомість за прямою вказівкою статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20).

Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг.

Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Наприклад, якщо вимога відступлена за договором купівлі-продажу, то передання вимоги, яка вже не існує внаслідок виконання зобов`язання боржником, може свідчити про порушення продавцем обов`язку передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

У таких випадках покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, або вимагати розірвання договору (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Крім того, оскільки невиконання покупцем обов`язку з передання товару є істотним порушенням договору, покупець вправі вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (частина п`ята статті 653 Цивільного кодексу України).

Отже, недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до п. 8.9 Договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Збут», цей договір є конфіденційним документом і відомості, що містяться в ньому, не підлягають розголошенню, окрім випадків та в обсязі, що вимагається чинним законодавством або за письмовою згодою сторін. Кожна із сторін зобов`язується забезпечити сувору конфіденційність інформації при виконанні цього договору і вжити відповідні заходи для її нерозголошення. Передача вказаної інформації юридичним і фізичним особам, які не мають відношення до цього договору, її публікація або розголошування іншими способами або методами може мати місце тільки при письмовій згоді сторін, незалежно від умов і строків виконання цього договору, окрім випадків, передбачених чинним законодавством України.

Позивач вказує, що він не надавав письмової згоди щодо розголошення інформації, в тому числі у формі відступлення права вимоги, юридичній особі ТОВ «Група Енергопостачання», яка не має відношення до Договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023.

Отже, на думку позивача, укладення Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025 суперечить ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, де вказано, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає вказані твердження позивача небгрунтованими, оскільки Договір купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 не містить умов про те, що сторони не можуть відступати свої права та обов`язки за ним на користь третіх осіб без погодження з іншою стороною.

Така заборона також не встановлена у п. 8.9 Договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023, на яку посилається позивач.

Навпаки, у п. 8.9 Договору купівлі-продажу електричної енергії №23/01/20-1 від 20.01.2023 зазначено, що відомості, які містяться у договорі, можуть бути розголошені (тобто, зокрема, доведені до відома третіх осіб - нових кредиторів) у випадках та обсягах, що вимагаються законодавством.

Позивачем не обгрунтовано та не вказано у позовній заяві, яку саме інформацію він вважає конфіденційною.

В будь-якому випадку заборона розголошення інформації за договором не є тотожною забороні заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» про визнання недійсним Договору №25/04/01-1 про відступлення права вимоги від 01.04.2025.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові (підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 226, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.07.2025.

Суддя О.М. Спичак