Рішення від 10.07.2025 по справі 320/39316/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2025 року справа №320/39316/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» до Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (далі по тексту також позивач, ТОВ «Конкорд Аеротехнік») з позовом до Державної податкової служби України (далі по тексту також відповідач 1, ДПС України) та Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ДПС у Чернівецькій області), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №№ 00000/5882/Ж10/24-13-07-09, 00000/5900/Ж10/24-13-24-07, 00000/5901/Ж10/24-13-24-07, 00000/5894/Ж10/24-13-07-05, та рішення ДПС України від 08.10.2023 №30035/6/99-00-06-01-01-06 про результати розгляду скарги.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що вважає висновки, викладені в акті перевірки та рішенні за результатами розгляду скарги необґрунтованими, незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а саме: податкове повідомлення-рішення №00000/5882/Ж10/24-13-07-09 винесено з порушенням вимог пункту 102.1 статті 102 ПК України; податкове повідомлення-рішення №00000/5900/Ж10/24-13-24-07 винесено на підставі невідомо яким чином підрахованих сум ПДФО, начебто не сплачених ФОП ОСОБА_1 , за сплату податків якого позивач не відповідає; податкове повідомлення-рішення №00000/5901/Ж10/24-13-24-07 є похідним від попереднього; податкове повідомлення-рішення №00000/5894/Ж10/24-13-07-05 винесене безпідставно з огляду на те, що поставка програмного забезпечення не потребує митного оформлення, програмне забезпечення отримано та встановлено на контрольному обладнанні своєчасно та в повному обсязі, а обладнання для літака було поставлено без порушення строків імпорту товарів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача було правомірно встановлено порушення, що мали наслідком винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у відзиві деталізував підстави винесення спірних податкових повідомлень-рішень, зокрема і в частині строків давності, визначених положеннями статті 102 ПК України з урахуванням зупинення їх перебігу у зв`язку з введенням карантинних обмежень.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ТОВ «Конкорд Аеротехнік» (ідентифікаційний код 35361701, місцезнаходження: 58009, м. Чернівці, вул. Каденюка, 30 (аеропорт)) зареєстроване як юридична особа 03.09.2007 відповідно до інформації, наявної в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 29.12.2021 по 27.01.2022 посадовими особами відповідача 2 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Конкорд Аеротехнік» податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, валютного за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2020, результати якої оформлені актом від 17.02.2022 №813/Ж5/24-13-07-12/35361701 (далі по тексту також акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього в загальній сумі 54 995 грн за 2017 рік;

- пункту 51.1 статті 51, пункту 70.16 статті 70,0 підпункту 176.2.б) пункту176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ), за період ІІІ квартал 2019 року подано з відомостями в неповному обсязі;

- абзацу 1 пункту 87.9, абзацу 2 пункту 87.9 статті 87, підпункту 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2.а) пункту 176.2 статті 176 ПК України

а) несвоєчасну сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб в 283957,78 грн, в тому числі: за січень 2017 року в сумі 1930,46 грн, за лютий 2017 року в сумі 965,23 грн, за березень 2017 року в сумі 965,23 грн, за квітень 2017 року в сумі 965,23 грн, за травень 2017 року в сумі 965,23 грн, за червень 2017 року в сумі 965,23грн, за липень 2017 року в сумі 965,23 грн, за серпень 2017 року в сумі 965,23 грн, за вересень 2017 року в сумі 1109,23 грн, за жовтень 2017 року в сумі 1109,23 грн, за листопад 2017 року в сумі 1109,23 грн, за грудень 2017 року в сумі 965,23 грн; за січень 2018 року в сумі 965,22 грн, за лютий 2018 року в сумі 965,22 грн, за березень 2018 року в сумі 965,22 грн, за квітень 2018 року в сумі 806,73 грн, за травень 2018 року в сумі 965,22 грн, за червень 2018 року в сумі 324,96 грн, за липень 2018 року в сумі 324,96 грн; за березень 2020 року в сумі 46178,73 грн, за квітень 2020 року в сумі 37710,56 грн, за травень 2020 року в сумі 41712,24 грн, за червень 2020 року в сумі 16908,04 грн, за липень 2020 року в сумі 26996,39 грн, за серпень 2020 року в сумі 27957,21 грн, за вересень 2020 року в сумі 35025,89 грн, за жовтень 2020 року в сумі 33177,20 грн;

б) заборгованість по податку на доходи фізичних осіб всього в сумі 27722,60 грн, в тому числі за листопад 2020 року;

- пункту 164.1 абзацу 2, підпункту 164.2.17 д), пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 168.1 статті 168 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб в періоді, що перевірявся, всього на загальну суму 450,00 грн, в тому числі за серпень 2019 року в сумі 450,00 грн;

- пункту 16 підрозділу 10 Розділу ХХ, підпункту 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України, у результаті чого встановлено:

а) несвоєчасне перерахування військового збору всього в сумі 25429,44 грн, в тому числі: за березень 2020 року в сумі 2906,61 грн, за квітень 2020 року в сумі 3498,34грн, за травень 2020 року в сумі 3491,80 грн, за червень 2020 року в сумі 3576,52 грн, за липень 2020 року в сумі 11956,17грн;

б) заборгованість з військового збору всього в сумі 15573,27 грн, в тому числі за липень 2020 року в сумі 4410,21 грн, за серпень 2020 року в сумі 2394,12грн, за вересень 2020 року в сумі 2981,86 грн, за жовтень 2780,57 грн, за листопад 2020 року в сумі 3006,51 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ, пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2.а) пункту 176.2 статті 176 ПК України, у результаті чого встановлено заниження військового збору в періоді, що перевірявся, всього на загальну суму 37,50 грн, в тому числі за серпень 2019 року в сумі 37,50 грн;

- пункту 1, 2 статті 13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції», пункту 21 Постанови правління НБУ №5 від 02.01.2019 року «Про затвердження Положення про заходи та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», в частині несвоєчасного поступлення імпортованого товару при виконанні контракту №6-1/2019 від 21.06.2019, укладеного з нерезидентом «ADVANTAGE AVIATION SERVICES SWEDEN AВ» (Швеція) на суму 18955,00 доларів США або 484187,42 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №00000/5882/Ж10/24-13-07-09 за порушення пункту 134.1 статті 134 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства, на загальну суму 68 743,75 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням 54 995,00 грн та за штрафними санкціями 13 748,75 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №00000/5900/Ж10/24-13-24-07 за порушення абзаців 1, 2 пункту 87.9 статті 87, підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2.а) пункту 176.2 статті 176, пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.17 д) пункту 164.2 статті 164 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, пені на доходи фізичних осіб (військового) збору на 32 859,50 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №000005901/Ж10/24-13-24-07 за порушення пункту 119.1 статті 119, підпункту 176.2.б) пункту 176.2 статті 176 ПК України до позивача застосовано штрафні санкції з ПДФО у розмірі 1020,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №00000/5894/Ж10/24-13-07-05 за порушення частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», пункту 21 Постанови правління НБУ №5 від 02.01.2019 «Про затвердження Положення про заходи та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 185706,02 грн.

Рішенням ДПС України від 09.10.2023 №30035/6/99-00-06-01-01-06 за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення від 10.08.2023 №00000/5882/Ж10/24-13-07/09, №00000/5900/Ж10/24-13-24-07 (у скарзі зазначено №00000/5900/Ж10/24-13-07-09), №000005901/Ж10/24-13-24-07 (у скарзі зазначено №000005901/Ж10/24-13-07-09), №00000/5902/Ж10/24-13-24-07 (у скарзі зазначено №00000/5902/Ж10/24-13-07-09), №00000/5894/Ж10/24-13-07-05 (у скарзі зазначено №00000/5894/Ж10/24-13-07-09), означені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу «витягнутої руки», крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.51, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до положень статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов`язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Документальна перевірка платника податків, який був включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік внаслідок внесення змін у такому році (інших ніж зміни найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок), може бути розпочата не раніше 1 липня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у першому кварталі такого року і не раніше 1 жовтня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у другому кварталі такого року.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Суд зазначає, що Законом України від 17.03.2020 №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України доповнено, зокрема, пунктом 52-2, відповідно до якого установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 березня 2020 року. Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період до 31 травня 2020 року. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом. На період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни, зокрема, до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» і абзац перший пункту 52-2 замінено сімома новими абзацами такого змісту: «Установити мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року, крім: документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу. У зв`язку з цим абзаци другий четвертий слід вважати відповідно абзацами восьмим десятим.».

29 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 13.05.2020 №591-IX «Про внесення змін до ПК України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким внесені зміни, зокрема до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України такого змісту: в абзаці першому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці восьмому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)», а слова та цифри «до 30 березня 2020 року» - словами та цифрами «протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці дев`ятому слова та цифри «до 31 травня 2020 року» замінено словами та цифрами «по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)»; в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно із положеннями Закону України від 14.07.2020 №786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб - підприємців», який набрав чинності з 08.08.2020, внесено зміни до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, а саме: після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: «документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків»; у зв`язку з цим абзаци другий - одинадцятий вважати відповідно абзацами третім - дванадцятим; в абзаці третьому слово і цифри «підпунктом 78.1.8» замінено словами і цифрами «підпунктами 78.1.7 та 78.1.8»; в абзаці п`ятому слова «зберігання та транспортування» замінено словами «зберігання, транспортування та обігу».

Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупинив на цей період проведення документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними.

Водночас, 04.10.2020 набрав чинності Закон України від 17.09.2020 №909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі по тексту також - Закон №909-ІХ), пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» якого встановлено, що у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

На виконання означеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.02.2021 №89 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок» (далі по тексту також - постанова №89), якою постановив скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення перевірок юридичних осіб, зокрема, тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу.

Таким чином, виникла суперечність між нормами ПК України та постановою №89 в частині можливості здійснювати контрольні заходи шляхом проведення деяких видів перевірок у період з дня набрання чинності такої постанови по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби.

Надаючи правову оцінку означеній суперечності, суд виходить з такого.

Спірні у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії ПК України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

При цьому за змістом статті 2 ПК України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Тобто, зміна положень ПК України здійснюється виключно законами про внесення змін до цього Кодексу, відповідно зміна строків дії мораторію щодо проведення податкових перевірок може бути здійснена виключно шляхом прямого внесення змін до ПК України (постанова об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №0940/2301/18).

Крім того, статтею 5 ПК України врегульовано питання співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Так, згідно з пунктом 5.2 означеної статті у разі, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України, цього Кодексу, Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно з приписами статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Аналогічні положення стосовно основних завдань Кабінету Міністрів України також містить у собі частина перша статті 2 Закону України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі по тексту також - Закон №794-VII), де зазначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці, зокрема: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України; розробляє та схвалює Бюджетну декларацію, розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України; організовує та забезпечує здійснення митної справи.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Разом з тим, відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Саме до повноважень Верховної Ради України, згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 85 Конституції України належить прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Виключно законами України встановлюється Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (пункт 1 частини другої статті 92 Основного Закону).

Частиною першою статті 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Як вже зазначалось, постанова №89 прийнята Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону №909-IX.

Так, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №640/18646/21.

Закон №909-ІХ, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві положення» якого було надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, стосувався саме Державного бюджету України на 2020 рік.

При цьому постанова №89 прийнята 03.02.2021.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово роз`яснював, що:

«…- право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України)…» (Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000);

- «…права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Конституцією України не передбачено…» (Рішення Конституційного Суду України від 09.10.2008 №22-рп/2008).

Делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади порушує вимоги Основного Закону України, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); прийняття законів належить до повноважень парламенту - Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу в Україні (Рішення Конституційного Суду України від 23.06.2009 №15-рп/2009).

У Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 звернуто увагу на те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

У даному ж випадку Законом №909-IX не вносились зміни безпосередньо до ПК України, яким встановлено мораторій, а делеговано таке право Кабінету Міністрів України. При цьому, темпоральні і галузеві межі такого делегування не визначені.

Разом з тим, сам Закон України «Про Державний бюджет України» як тимчасовий акт законодавства вичерпує свою дію закінченням календарного періоду на який його прийнято.

За вказаних обставин, суд вважає, що постанова №89 прийнята не на підставі та не на виконання ПК України та законів з питань митної справи, у зв`язку з чим не може вважатися складовою податкового законодавства, а тому, відповідно, не підлягає застосуванню у питаннях, пов`язаних з оподаткуванням.

Саме такий правовий висновок було викладено Верховним Судом у постанові від 24.05.2023 у справі №140/607/22.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», яка набрала чинності 12.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України було встановлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України дія карантину неодноразово продовжувалася та завершилася з 01.07.2023.

Отже, Кабінетом Міністрів України на момент призначення відповідачем на підставі наказу від 10.12.2021 №1790-п документальної планової виїзної перевірки позивача, результати якої оформлені актом перевірки, та на момент її продовження наказом від 27.01.2022 №119-п не приймалося рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відтак діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наказ ГУ ДПС у Чернівецькій області від 10.12.2021 №1790-п про призначення перевірки, а також наказ від 27.01.2022 №119-п про продовження строків її проведення, містять посилання на постанову №89.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №89, не був наділений повноваженнями на призначення документальної планової перевірки з дотриманням вимог статті 77 ПК України.

Такий висновок суду узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, послідовно викладеною у численних судових рішеннях, зокрема, у постановах від 01.09.2022 у справі №640/16093/21, від 12.10.2022 у справі №160/24072/21, від 28.10.2022 у справі №600/1741/21-а, від 21.12.2022 у справі №160/14976/21, від 22.02.2022 у справі №420/12859/21, від 17.05.2022 у справі №520/592/21, від 15.04.2022 у справі №160/5267/21, від 27.04.2022 у справі №140/1846/21, від 06.07.2022 у справі №360/1182/21, від 06.12.2023 у справі №480/6598/22, від 14.12.2023 у справі №520/20064/21, від 04.01.2024 у справі № 440/7730/22 тощо, в яких Верховний Суд констатував, що проведення перевірки на підставі постанови №89 (в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України) є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

З матеріалів справи вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом на підставі висновків акта перевірки призначеної наказом від 10.12.2021 №1790-п та продовженої наказом від 27.01.2022 №119-п відповідно до постанови №89.

Проте, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства та позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що контролюючі органи не були наділені повноваженнями здійснювати відносно позивача проведення документальної планової виїзної перевірки на підставі постанови №89 у спірному періоді.

Таким чином, визначальним у даній справі є те, що документальна планова перевірка діяльності позивача була призначена контролюючим органом на підставі постанови №89 під час дії встановленого ПК України мораторію на проведення такого виду перевірок. Саме висновки цієї перевірки, відображені у відповідному акті перевірки, з урахуванням результатів розгляду поданих позивачем заперечень, слугували підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень. Звідси, встановлення об`єктивної істини у цій справі неможливо без надання правової оцінки правомірності призначення контролюючим органом перевірки, яка, як було вказано вище, не могла бути призначена з огляду на запроваджений мораторій.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 виснувала таке: «…аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення…».

Отже, за правовим висновком Верховного Суду, процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою плоди отруйного дерева, сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність перевірки внаслідок порушення процедури її призначення та проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №140/607/22 також зазначено таке: «…Суд зауважує, що проведення документальної планової перевірки платника податків під час дії мораторію, встановленого пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, означає те, що така перевірка з огляду на дію мораторію не повинна була відбутися в силу закону, тобто за суттю не є процедурним порушенням, а лежить у площині виконання контролюючим органом повноважень, визначених законом.

Вказане є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень, тому до аналізу решти доводів касаційної скарги, зокрема, щодо суті покладених в основу спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів не вдається…».

Правові висновки Верховного Суду щодо того, що проведення перевірки на підставі постанови №89 [в умовах чинності пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України] є протиправним і тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень, також викладені у постановах від 27.07.2023 у справі №380/12782/22, від 28.07.2023 у справі №580/3888/22.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому суд зауважує, що у позовній заяві позивач окремо не посилається на неправомірне проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки на підставі постанови №89, тобто не стверджує про допущені процедурні порушення.

Водночас, при розгляді справ цієї категорії суд враховує сталу правову позицію Верховного Суду та його Великої Палати, послідовно викладену у численних постановах, згідно з якою посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог, оскільки у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («Суд знає закони»), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Зокрема, у постанові від 14.12.2023 у справі № 520/20064/21, яка стосується подібних правовідносин (оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатом проведення перевірки під час дії мораторію), Верховний Суд зазначив таке:

«...колегія суддів зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета та підстави позову.

При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактична виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Колегія суддів звертає увагу, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Зазначений правовий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну таким норму, яка підлягає застосуванню.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається суд апеляційної інстанції з урахуванням вказаних положень процесуального законодавства, а також правових висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо правового регулювання спірних правовідносин, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для застосування до таких положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення ПК України, при цьому судом не було порушено вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (межі перегляду судом апеляційної інстанції), оскільки судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, було застосовано норму права, яка підлягає застосуванню для вирішення спору, а суд при прийнятті оскаржуваного рішення керувався виключно основними засадами (принципами) адміністративного судочинства...».

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 08.11.2023 у справі № 2а-7192/12/2670 та від 06.12.2023 у справі №480/6598/22.

У постанові від 14.12.2023 у справі № 520/20064/21 Верховний Суд зазначив таке:

«…Щодо висновків судів попередніх інстанцій в межах розгляду спірних правовідносин в частині здійснення позивачем його господарської діяльності, ведення ним бухгалтерського та податкового обліку тощо, колегія суддів зазначає, що такі висновки є передчасними з урахуванням викладених у цій постанові висновків Верховного Суду, що контролюючим органом при призначенні та проведенні перевірки було порушено приписи пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень, та яким судами першочергово надається відповідна оцінка, а встановлені порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати».

Отже, встановлений судом під час розгляду даної справи факт неправомірного проведення контролюючим органом документальної планової виїзної перевірки позивача за відсутності відповідних повноважень внаслідок запровадженого мораторію нівелює результати такої перевірки, що не потребує переходу до дослідження суті податкових правопорушень, покладених в основу спірних податкових повідомлень-рішень, для їх скасування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у постановах від 21.05.2024 у справі №440/8798/22 та від 27.06.2024 у справі №520/27303/21 Верховний Суд зазначив таке:

«…Суд вказує, що враховуючи правовий висновок, сформований у справах №826/17123/18 та №816/228/17, та враховуючи встановлені обставини щодо призначення та проведення перевірки у позивача всупереч дії мораторію, суди попередніх інстанцій не мали переходити до перевірки підстав позову по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства, а відповідно і робити висновки по суті таких порушень.

Водночас мотиви та висновки судів попередніх інстанцій по суті встановлених під час перевірки порушень податкового та/або іншого законодавства не вплинули на правильність вирішення спору в цілому, проте на переконання Верховного Суду такі мотиви мають бути виключені з мотивувальних частин рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням вказаного колегія суддів не надає оцінки наведеним доводам контролюючого органу в касаційній скарзі в частині неправильного застосування судами норм матеріального права (по суті встановлених під час перевірки порушень позивачем норм законодавства) при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах".

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду та з огляду на встановлені судом порушення, допущені відповідачем у вигляді призначення перевірки під час дії запровадженого мораторію, що нівелює наслідки її проведення, суд дійшов висновку, що наведене є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог в частині оскарження податкових повідомлень-рішень без переходу до дослідження викладених в акті перевірки порушень по суті.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення та задовольнити позовні вимоги у цій частині.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування спірного рішення ДПС України про результати розгляду скарги, суд зазначає таке.

Процедура оскарження податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів під час адміністративного оскарження визначена ПК України.

Пунктом 56.1 статті 56 ПК України визначено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

За змістом пункту 56.2 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.

Водночас, суд зазначає, що рішення контролюючого органу, прийняті за наслідками вирішення податкового спору в досудовому порядку, не є актами реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжують для платника жодних правових наслідків, у зв`язку з чим правові підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Так, згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси інших осіб.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Отже, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Рішення ДПС України про результати розгляду скарги у цій справі не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов`язки.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.05.2023 у справі № 640/15530/19.

За таких обставин, оскільки рішення ДПС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на його суб`єктивні права та обов`язки, шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, а тому безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову в частині його оскарження.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 13 420,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 08.11.2023 №451 на 10 736,00 грн та від 15.11.2023 №ПН129309С1 на суму 2 684,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривні.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №№ 00000/5882/Ж10/24-13-07-09, 00000/5900/Ж10/24-13-24-07, 000005901/Ж10/24-13-24-07, 00000/5894/Ж10/24-13-07-05, якими позивачу донараховано грошові зобов`язання та застосовано штрафні санкції на загальну суму 288 329,30 грн (68 743,75 грн + 32 859,50 грн + 1 020,00 грн + 185 706,02 грн).

Так, спір про оскарження податкових повідомлень-рішень носить майновий характер, оскільки відповідна позовна вимога впливає на майновий стан позивача.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17.

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.

Таким чином, позовна заява містить чотири вимоги майнового характеру про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, сума судового збору за звернення з якими, становить 4 324,94 грн (288 329,30 грн х 1,5 % / 100%).

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення ДПС України, прийнятого за результатами розгляду скарги на означені вище податкові повідомлення-рішення, яка є вимогою немайнового характеру та за яку повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Отже, позивачем під час звернення до суду з позовною заявою було надмірно сплачено судовий збір на суму 6 411,06 грн (13 420,00 грн 4 324,94 грн - 2 684,00 грн).

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» надмірно сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 4 324,94 грн, підлягають стягненню на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Чернівецькій області оскільки саме спірні рішення відповідача 2 призвели до виникнення спірних правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 10.08.2023 №№ 00000/5882/Ж10/24-13-07-09, 00000/5900/Ж10/24-13-24-07, 000005901/Ж10/24-13-24-07, 00000/5894/Ж10/24-13-07-05.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конкорд Аеротехнік» (ідентифікаційний код 35361701, місцезнаходження: 58009, м. Чернівці, вул. Каденюка, 30 (аеропорт)) судовий збір у розмірі 4324,94 грн (чотири тисячі триста двадцять чотири грн 94 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Чернівецькій області (ідентифікаційний код 44057187, місцезнаходження: 58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.