Постанова від 10.07.2025 по справі 520/30305/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 р. Справа № 520/30305/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 04.02.25 по справі № 520/30305/24

за позовом ОСОБА_1

до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові (далі Відділ УФЗ, відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за періоди з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року;

- зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- визнати протиправними дії Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 01.12.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;

- зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 01.12.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за час проходження військової служби у період з 01.01.2016 по 31.12.2019 відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, що призвело до отримання грошового забезпечення не у повному обсязі.

Посилаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" у редакції від 15.12.2015 (далі - Порядок № 1078) та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), яка набрала законної сили 01.01.2008, наполягав, що при визначенні розміру індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, слід застосовувати в якості базового місяця - січень 2008 року, оскільки у вказаному місяці настала подія підвищення посадових окладів військовослужбовців, а у період з 01.03.2018 (дата набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начального складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704), якою вдруге підвищено посадові оклади військовослужбовців, по 31.12.2019 відповідачем має бути нарахована та виплачена індексація - різниця грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Також стверджував про протиправність застосування відповідачем при розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 01.12.2021 показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, оскільки після прийняття постанови Шостим апеляційним адміністративним судом від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. Вважає, що не врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року призвело до отримання позивачем грошового забезпечення у неналежному розмірі, що свідчить про наявність підстав для здійснення їх належного перерахунку.

Крім того, на переконання позивача, перерахунку підлягають нараховані та виплачені у 2020-2021 роках одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020-2021 роки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі № 520/30305/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові (ЄДРПОУ 23006985) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за періоди з 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 рік по 31 грудня 2019 рік із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 рік, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) місячного грошового забезпечення.

Зобов`язано Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/30305/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого приписами статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 мав дізнатись при звільненні 31.12.2021, однак до суду з цим позовом звернувся лише 01.11.2024, тобто через 2 роки і 11 місяців після звільнення.

Стверджував, що пропущений позивачем строк звернення до суду з цим позовом не підлягає поновленню, оскільки навіть після закінчення карантину, пов`язаного з COVID-19 (30.06.2023), минуло більше року до дня звернення позивача з адміністративним позовом, при цьому поважних причин пропуску такого строку позивачем не повідомлено.

По суті спірних правовідносин зазначив, що по 31.12.2015 (включно) ОСОБА_1 , як особі начальницького складу органів внутрішніх справ, рахували посадовий оклад у 730 гривень за схемою посадових окладів «оперуповноваженого» відповідно до Постанови № 1294 та наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31.12.2007 № 499 (далі Наказ № 499), отже індексація йому нараховувалась як оперуповноваженому органів внутрішніх справ, а з 01.01.2016, після підписання контракту та призначення на новостворену посаду «старший офіцер фельдзв`язку» індексація позивачу не виплачувалась до моменту введення нової посади до Постанови № 1294.

Посилаючись на лист Мінсоцполітики від 22.01.2016 № 930/0/14-16/10 зазначив, що для осіб рядового і начальницького складу Держспецзв`язку та осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, які проходять службу в Державній фельд`єгерській службі України та яких буде прийнято на відповідні посади військовослужбовців Держспецзв`язку, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем підвищення окладів за посадами, які вони будуть займати з січня 2016 року, отже за нововведеною посадою «старшого офіцера фельдзв`язку», в силу приписів Постанови № 1294, позивач не мав права на індексацію грошового забезпечення з іншим базовим місяцем крім січня 2016 року.

Також зауважив, що з 01.03.2018 по 31.12.2019 різниця між сумами грошового забезпечення та можливої індексації не була перевищена, що свідчить про відсутність у позивача права на отримання індексації різниці у вказаний період.

Крім того, стверджував, що дійшовши висновку про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці, суд першої інстанції не здійснив розрахунок належних позивачу сум до виплати.

З приводу задоволених судом першої інстанції позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Відділу УФЗ щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 01.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) місячного грошового забезпечення, апеляційна скарга заперечень не містить.

Крім того, відповідачем зазначено про неправомірне звільнення судом першої інстанції позивача від сплати судового збору.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові по 01.12.2021.

Як вбачається зі зміста листа відповідача від 14.10.2024, під час проходження позивачем служби грошове забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 було проіндексовано із визначенням базового місяця - січень 2016 року, а з 01.03.2018 по 31.12.2018 - березень 2018 року, також відповідач зазначив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення, виходячи з величини прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня календарного року.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Відділу УФЗ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин тарифні ставки (оклади) військовослужбовців були підвищені відповідно до Постанови № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008, а відтак, індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до наступного підвищення посадових окладів військовослужбовців, що зумовлює обов`язок відповідача здійснити виплату індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням саме січня 2008 року, як базового місяця, який виконано не було.

Щодо решти спірного періоду (з 01.03.2018 по 31.12.2019), суд зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018) з метою порівняння цих величин. При цьому, суд звернув увагу на те, що обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Відділу УФЗ щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 01.12.2021 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а також нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року» на «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідачу належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Беручи до уваги те, що станом на момент звільнення позивача розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями осіб рядового та начальницького складу розраховувались відповідачем, виходячи з розміру 1762 гривні, та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, суд вважав, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом на 01.01.2021, є протиправними.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зобов`язав Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 01 січня 2016 рік по 28 лютого 2018 рік - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 рік, з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум, та здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.

Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України).

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній до 18.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 01.11.2024, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.

Як уже зазначалося, часовий проміжок, за який ОСОБА_1 , просить перерахувати грошове забезпечення, охоплюється періодом з 01.01.2016 по 01.12.2021, тобто підпадає під дію статті 233 КЗпП України, що була чинною до 19 липня 2022 року.

Тобто, на час здійснення спірних виплат за період з 01.01.2016 по 01.12.2021 частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, відтак, доводи відповідача про зворотне підлягають відхиленню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).

У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не заперечуються обставини не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням в якості базового місяця - січня 2008 року.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 і від 9 грудня 2015 р. № 1013 (далі Постанова № 77)), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 р. № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзац 2 цього пункту.

Постановою № 77 внесено зміни в абзац 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, та цифри "101" замінено цифрами 103.

Абзац 2 пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 р. - застосовується з 01.01.2016.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 01.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 1013), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до набрання чинності Постановою № 1013), базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.

Постановою № 1013 були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок, у зв`язку з чим з 15.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати, які в силу п.6 вказаної постанови, застосовуються з 01 грудня 2015 року.

Так, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови № 1013), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Тобто, з прийняттям Постанови № 1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Постановою № 1294, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу за військовими (спеціальними) званнями, які визначені Додатком № 24 до Постанови № 1294.

Таким чином, у зв`язку із прийняттям вказаної постанови, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів, зокрема, з 01.01.2016, є січень 2008 року, а тому саме цей місяць в якості базового слід застосовувати при визначенні розміру індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Разом з цим, відповідачем всупереч вимог законодавства та зокрема пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції Постанови № 1013) не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення із застосуванням базового місяця за вказаний період - січня 2008 року для її розрахунку, що призвело до зменшення суми, що підлягає виплаті ОСОБА_1 .

В обґрунтування неможливості здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України № 930/0/14-16/10 від 22.01.2016, № 1175/0/290-23/51 від 18.04.2023, відповідно до яких, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення є січень 2016 року (місяць підвищення окладів за посадами, які військовослужбовці Держспецзв`язку будуть займати з січня 2016 року).

З цього приводу, варто зауважити, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013), що свідчить про необґрунтованість доводів апелянта щодо необхідності застосування при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача базового місяця січня 2016 року.

Наведений висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 380/1730/22.

Крім того, відповідач в своїй діяльності має керуватися та діяти відповідно до Закону № 1282-XII, який має вищу юридичну силу, ніж роз`яснення міністерств, які носять рекомендаційний характер.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за періоди з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Відділу УФЗ області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 із застосуванням норм абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078, колегія суддів зазначає таке.

За визначенням, наведеним у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078), що було вище розглянуто судом апеляційної інстанції.

Водночас щодо фіксованої суми індексації, то Верховний Суд зазначає, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

З системного тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 слідує, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача суду належить вирішити питання, чи має ОСОБА_1 право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.

Тобто, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) з 01.03.2018 має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2019, розрахованої із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

За визначенням, наведеним у пункті 2 Порядку № 704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, з дослідженої колегією суддів довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 36) встановлено, що грошове забезпечення позивача (враховано лише складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру) склало:

- у лютому 2018 року 9964,38 грн.

- у березні 2018 року 10967 грн.

Таким чином, дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 1002,62 грн (10967 грн 9964,38 грн), що спростовує доводи відповідача про зворотне.

Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, яка з урахуванням положень Порядку №1078 та додатків до нього, а також даних з офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках (за посиланням https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) розраховується наступним шляхом:

лютий 2008 року - 102,7% (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; березень 2008 року - 103,8% = 1,038; квітень 2008 року - 103,1% - 1,031; травень 2008 року - 101,3% = 1,013; вересень 2008 року - 101,3% = 1,013 (розраховано за наростаючим підсумком - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008)); жовтень 2008 року - 101,7% = 1,017; листопад 2008 року - 101,5% = 1,015; грудень 2008 року - 102,1% = 1,021; січень 2009 року - 102,9% = 1,029; лютий 2009 року - 101,5% = 1,015; березень 2009 року - 101,4% = 1,014; травень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009); червень 2009 року - 101,1% = 1,011; жовтень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком - 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009); листопад 2009 року - 101.1% = 1,011; січень 2010 - 102,7% = 1,027 (розраховано за наростаючим підсумком = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010); лютий 2010 року - 101.9% = 1,019; вересень 2010 - 103,5% = 1,035 ( розраховано за наростаючим підсумком - 100.9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010); грудень 2010 року - 101,6% = 1,016 ( 100,5% (жовтень 2010) х 100.3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010); березень 2011 року - 103,3%= 1,033 (101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011); квітень 2011 року - 101,3% = 1,013; червень 2011 року - 101,2% = 1,012 (100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011); березень 2014 року - 101,98% = 1,020 (98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100.2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,

Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1.021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1.019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1.038 х 1.014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1.140 х 1.022 х 1,016 х 1,058 х 1.040 х 1,038 х 1.037 х 1.031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3%.

Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до Порядку № 1078, розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%.

Відповідно до статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Отже, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.

Керуючись вищенаведеними положеннями отримуємо суму можливої індексації у березні 2018 року: 1762,00 грн * 253,30%/ 100 = 4463,15 грн.

Оскільки у березні 2018 року сума на яку збільшилось грошове забезпечення позивача у березні 2018 року (1002,62 грн) порівняно з лютим 2018 року є меншою ніж 4463,15 грн, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2019.

При цьому, сума індексації-різниці, що належить до виплати позивачу складає 3460,53 грн щомісячно (4463,15 грн 1002,62 грн). А відтак, позивачу підлягала до виплати індексація - різниця за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 у розмірі 76131,66 грн (3460,53 грн х 22 місяці).

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Однак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.

Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 при вирішенні питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), колегія суддів вважає наявними підстави для визнання протиправною бездіяльності Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції взагалі не з`ясовано обставини наявності у позивача права на отримання індексації-різниці у спірний період та не обраховано її розмір, що свідчить про обґрунтованість апеляційної скарги у вказаній частині та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо застосування величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 при визначенні розміру грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 01.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 01.12.2021, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Водночас, Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 294-IX) та Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік (далі - Закон № 1082-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Так, законами № 294-ІХ, № 1082-IX у 2020-2021 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021 2102,00 грн та 2 270,00 грн відповідно.

Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 294-ІХ, 1082-IX (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21.

Таким чином, при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких:

1) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.;

2) у пункті 10 цифри і слова 01.01.2019 замінено цифрами і словами 01.03.2018.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови № 103.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законами №294-ІХ, № 1082-IX прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Разом з цим, відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції.

А відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в неналежному розмірі грошового забезпечення (основних та додаткових видів) у період з 29.01.2020 по 01.12.2021 підлягають задоволенню.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 по справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у по справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 по справі № 400/3128/23.

Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 - 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, а не на 01.01.2018 колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту Порядок № 260).

Відповідно до пункту 30.1 Порядку № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з приписами пункту 30.2 Порядку № 260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Пунктом 30.3 Порядку № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Порядку № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі щодо протиправного неврахування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020- 2021 роках розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2021 - січень 2021 років, як розрахункової величини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування відповідної величини та, як наслідок, наявності підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021.

Колегія суддів зауважує, що задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції взагалі не дослідив питання протиправності виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування величини прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року, що свідчить про неповне з`ясування обставин у справі.

Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня календарного року, колегія суддів зазначає наступне.

На виконання вимог частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Виходячи зі змісту приписів розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Отже, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

Таким чином, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 01.12.2021 та встановлені обставини у справі щодо протиправного неврахування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2021 році розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2021 року, як розрахункової величини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування відповідної величини за останньою займаною посадою.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно), із визначенням в якості базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача січня 2008 року та щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення, виходячи з її щомісячного розміру 3460,53 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2019 у сумі 76131,66 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (надбавок та премій) за період з 29 січня 2020 року по 01 грудня 2021 року, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, не дослідив належним чином питання наявності у позивача права на отримання індексації різниці та не обрахував у судовому рішенні конкретну суму індексації, на яку позивач має право та яку відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити, невірно визначив період за який відповідач має перерахувати грошове забезпечення позивача «з 29.01.2020 по 31.12.2020» замість вірного «з 29.01.2020 по 01.12.2021», взагалі залишив поза увагою вимоги позивача щодо перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням показника прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/30305/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 по справі № 520/30305/24 - скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові (61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 188А, код ЄДРПОУ: 23006985) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року із врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові (61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 188А, код ЄДРПОУ: 23006985) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію різницю грошового забезпечення, виходячи з її щомісячного розміру 3460,53 грн за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2019 року включно у сумі 76131,66 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Визнати протиправними дії Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 01.12.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;

Зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові (61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 188А, код ЄДРПОУ: 23006985) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 на відповідні тарифні коефіцієнти відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої з місячного грошового забезпечення із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням).

Зобов`язати Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Харкові (61098, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 188А, код ЄДРПОУ: 23006985) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій