Рішення від 14.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.07.2025р. Справа №905/169/25 (175/5088/25)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ",-

учасники справи не з`явились, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі № 905/169/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном строком 170 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну; вирішені інші процедурні питання.

На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано 26.03.2025 оголошення № 75623 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ".

20.05.2025 до господарського суду від Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа № 175/5088/25 (№ провадження 2/175/1259/25) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" заборгованості по заробітній платі (вх.№ 3577/25) для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ".

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер справи № 905/169/25 (175/5088/25) та на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.05.2025 передано на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою від 21.05.2025 (з урахуванням ухвали від 10.07.2025 про внесення виправлень) господарський суд прийняв цивільну справу № 175/5088/25 до свого провадження для розгляду в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; постановив справу № 905/169/25 (175/5088/25) розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 14.07.2025; встановив сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру; вирішені інші процедурні питання.

Вказана ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу в їх зареєстровані електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд" 21.05.2025.

22.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких остання зазначає, що вона не зверталась до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника ТОВ "Краснолиманське" в порядку ст. 45 КУЗпБ в межах справи № 905/169/25, а також зазначила, що вона буде особисто представляти свої інтереси в суді, тому правовстановлюючих документів на представника не надає, просила справу розглянути без її участі за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 14.07.2025 сторони участі не приймали. Відповідач не скористався своїм правом на подачу суду відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 4 частини 2 статті 7 КУзПБ встановлено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд бере до уваги, що відповідно до положень частини чотирнадцятої статті 39, статей 45, 47 КУзПБ пріоритетним є прийняття судового рішення про визнання кредиторських вимог конкурсного кредитора по відношенню до позовного провадження у справі про стягнення заборгованості. Законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

Судом не встановлено обставин звернення позивача до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 251 ГПК України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні. Так, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частинами 2, 3, 8 статті 252 цього Кодексу розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частиною 9 статті 165 ГПК України унормовано, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, явку представників сторін у судове засідання суд не визнавав обов`язковою, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, заяви по суті спору є сформованими, визначений процесуальним законом строк розгляду справи спливає, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідно до наказу № 84к від 24.01.2018 була прийнята на роботу в ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» за переводом провідним економістом, із 01.09.2024 по 31.12.2024 працювала у Відокремленому підрозділі "Логістично-постачальницький центр" ТОВ "Краснолиманське" на посаді провідного економіста за сумісництвом (наказ № 1к від 01.09.2024, наказ № 10к від 28.01.2025).

Позивача було звільнено наказом ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 38/к від 28.01.2025 за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 31.12.2024, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 .

Згідно наказу ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" від 28.01.2025 № 38/к про звільнення, між іншим наказано виплатити ОСОБА_1 (таб № 24500) вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України (п. 2).

За твердженням позивача, з часу припинення трудових відносин, всупереч ст. 116 КЗпП України, відповідач-роботодавець своєчасно не здійснив з позивачем остаточного розрахунку, не виплачені належні суми заробітку за серпень 2024 року у розмірі 115796,59 грн без утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; грошова допомога за невикористані 33 дні щорічної відпустки у розмірі 179257,65 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми; вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку що становить 358515,30 грн. без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми, що є предметом позову у цій справі.

На підтвердження цих вимог позивачем надано суду розрахункові листки за липень 2024 року та серпень 2024 року, трудову книжку, копію наказу від 28.01.2025 № 38/к про звільнення.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Діюче трудове законодавство передбачає безальтернативний обов`язок виплати належних працівникові сум при його звільненні, це законодавство встановлює і пов`язує юридичну відповідальність за порушення даних вимог законодавства, з юридичною особою того підприємства, установи, організації, на якому працювала особа до звільнення.

Відповідачем не було надано суду на виконання вимог ухвали від 21.05.2025 довідку про середній заробіток позивача, довідку про заборгованість із заробітної плати; довідку з розрахунком вихідної допомоги, довідку про невикористану відпустку (основна, додаткова) з розрахунком грошової компенсації та розмір заборгованості по компенсації за дні невикористаної відпустки, тому суд ухвалюючи дане рішення керується наявними в матеріалах справи доказами, що надані позивачем на підтвердження заявлених нею вимог.

Як відомо, у липні та серпні 2024 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 128645,84 грн. та 115796,59 грн. відповідно. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листами за відповідні періоди.

Фактичну дату звільнення визначено наказом ТОВ "Краснолиманське" № 38/к від 28.01.2025, а саме - з 31.12.2024.

За твердженням позивача, не сплаченою залишається заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2024 року.

З наявного в матеріалах справи розрахункового листа за серпень 2024 року суд встановив, що позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 115796,59 грн., яку і заявляє позивач до стягнення з відповідача, але зазначена у розрахунковому листі сума включає в себе ПДФО (18 % - 20843,39 грн.) та ВЗ (1,5 % - 1736,95 грн.).

Відповідач не надав суду будь-яких доказів про здійснення повної виплати заробітної плати позивачу у період її робити у ТОВ "Краснолиманське", рівно як не надано доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку після звільнення згідно ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України, аргументів позивача не спростував.

Згідно з трудовим законодавством України, при звільненні працівника виплата заробітної плати здійснюється після утримання з неї податків та зборів. Це означає, що роботодавець зобов`язаний утримати з нарахованої заробітної плати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), військовий збір та інші обов`язкові платежі, передбачені законодавством, а потім виплатити працівникові вже чисту суму.

Суд не погоджується із заявленою позивачем сумою заробітної плати, оскільки розрахована без вирахування ПДФО (18 %) та ВЗ (1,5 %), а вимога про стягнення з відповідача заробітної плати за серпень 2024 року підлягає частковому задоволенню у сумі 93216,25 грн. (за вирахуванням податків і зборів, що підлягають обов`язковому утриманню роботодавцем як податковим агентом).

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Така ж правова норма передбачена частиною першою статті 24 Закону України "Про відпустки".

Аналіз частини першої статті 47, частини першої статті 83, статті 116 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за не використану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Згідно зі статтею 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, громадянами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина 1 статті 75 КЗпП України).

Статтею 24 Закону "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 N 208/13/116-11 «Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток» містить рекомендації та роз`яснення про те, що кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 N 100 (100-95-п) "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100), тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Розрахунок кількості днів щорічної основної відпуски, які слід компенсувати при звільненні здійснюється за наступною формулою: Т /365(366)*N, де Т - тривалість щорічної основної відпустки, на яку має право працівник 365 - кількість календарних днів у році, якщо рік високосний - 366; N - кількість календарних днів, які працівник відпрацював за робочий рік чи період, без урахування святкових і неробочих днів.

Згідно з абзацами 1,3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Відповідно до п.7 розділу IV Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку заборгованості із компенсації невикористаної відпустки, до стягнення з відповідача пред`явлено 179257,65 грн. за 33 календарних дні відпустки (244442,43 : 45 р.д. х 33 к.д.), на які позивач мав право, але не скористався ними. При розрахунку позивач виходив з середньоденного заробітку у сумі 5432,05 грн., визначеного від нарахованої за липень та серпень 2024 року заробітної плати.

Втім, суд визнає наданий позивачем розрахунок компенсації невикористаної відпустки методологічно невірним, оскільки середньоденна заробітна плата розрахована позивачем виходячи з сумарного заробітку за 2 місяці (липень та серпень 2024 року), а не за 12 місяців його роботи у відповідному році, як то передбачено Порядком.

В свою чергу матеріали справи не містять інформації про нараховану позивачу заробітну плату за 12 місяців його роботи, табелі облікового часу, які б дозволили здійснити розрахунок компенсації за невикористану відпустку за період роботи позивача на підприємстві відповідача, позивачем не надано доказів у підтвердження кількості днів відпрацьованого часу для можливості розрахунку кількості днів щорічної відпустки, крім того, не надано доказів у підтвердження чи перебувала у відпустці ОСОБА_1 у період роботи в ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ".

Таким чином, позивачем належними засобами доказування не доведено розмір пред`явленої до стягнення з відповідача суми компенсації за невикористану щорічну відпустку, тому суд відмовляє в задоволенні даної вимоги за недоведеністю розрахунку.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У зв?язку з тим, що позивача звільнено на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, то згідно ст. 44 КЗпП України йому мала б бути сплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), відповідно до пункту 2 якого, у всіх інших випадках, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Пункт 4 Порядку визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом 1 або 2 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Тобто для обчислення розміру вихідної допомоги при звільненні потрібно виходити з розміру заробітної плати за 2 місяці, що передують даті звільнення.

З наявних матеріалів справи суд встановив, що позивач був звільнений 31.12.2024. Водночас з поданих позивачем доказів неможливо встановити розмір заробітної плати за 2 місяці, що передують фактичній даті звільнення позивача.

Крім того, дослідивши наведений у позовній заяві розрахунок вихідної допомоги, суд визнає його методологічно не вірним, оскільки такий розрахунок здійснений виходячи з середньоденного заробітку позивача за липень та серпень 2024 року, що фактично не є двома останніми місяцями роботи на підприємстві відповідача.

Отже, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги в сумі 358515,30 грн. за недоведеністю розрахунку.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем виконаний частково, оскільки ним частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, у зв?язку з чим суд задовольняє позовні вимоги частково.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З відповідача на користь держави слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 138,20 грн. (93216,25грн. х 1211,20 грн. х 0,8 / 653569,54 грн. = 138,20 грн.).

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість із заробітної плати за серпень 2024 року в розмірі 93216,25 грн. (сума вказана за вирахуванням податків та обов?язкових платежів).

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) в дохід держави судовий збір в розмірі 138,20 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 14.07.2025.

Суддя Н.В. Величко