Рішення від 09.07.2025 по справі 368/143/25

Справа № 368/143/25

2/368/411/25

Рішення

Іменем України

"09" липня 2025 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий - суддя Закаблук О.В.

При секретарі - Токовенко Н.О.

З участі сторін:

Позивач - ОСОБА_1

Представник третьої особи - Прохоренко Л.М.

Інші учасники процесу:

Свідки - ОСОБА_2

ОСОБА_3

- розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, - Кагарлицька міська територіальна громада в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , - про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд, -

В С Т А Н О В И В :

29.01.2025 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, - Кагарлицька міська територіальна громада в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , - про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в прохальній частині якої позивач просив суд винести рішення, на підставі якого:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

2. Встановити факт про те, що ОСОБА_1 , що прожинає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Свої позовні вимоги позивач в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовував наступними обставинами та нормами права:

- 23 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що Відділом РАЦС Кагарлицького РУЮ Київської області зроблено відповідний актовий запис за № 164, який розірвано згідно рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року, справа № 368/939/20.

За період шлюбу у заявника та заінтересованої особи народилася дитина, ОСОБА_5 2011 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області від 03 червня 2011 року, актовий запис № 78.

З раннього дитинства син проживає разом із батьком, який самостійно його виховує та утримує, оскільки мати через стан здоров`я не може цього робити. У батька відмінні стосунки із дитиною. Також батько самостійно оплачує витрати на проживання дитини, придбання одягу, продуктів харчування, освіту, охорону здоров`я, відпочинок, дозвілля, розвиток дитини тощо.

Згідно довідки комунального закладу Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей №2 ім. В.П. Дашенка» ОСОБА_5 навчається в даному закладі та є учнем 8-го класу.

З характеристики наданої комунальним закладом Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей № 2 ім. В.П. Дашенка» вбачається, що тато хлопчика приділяє належну увагу щодо виховання сина, сприяє поліпшенню навчальних досягнень, підтримує зв`язок із класним керівником та адміністрацією освітнього закладу.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22 квітня 2024 року дитина знаходиться на утриманні батька, постійно проживає з ним у зв`язку із тяжкою хворобою матері. Умови проживання задовільні. Для виховання та розвитку дитини створено належні умови: окрема кімната, місце для навчання, достатньо сезонного одягу.

Згідно обстеження депутата від 28 січня 2025 року вбачається, що ОСОБА_5 проживає разом зі своїм батьком, ОСОБА_1 , який самостійно виховує та утримує сина. Мати дитини, ОСОБА_4 , за станом свого здоров`я участі у вихованні та житті дитини не приймає.

Згідно довідки МСЕК серія АВ № 1090909 ОСОБА_4 , матері дитини, встановлено з 04 липня 2023 року першу групу інвалідності довічно.

В обгрунтування мети встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини Позивач зазначає, що це є необхідним для захисту та реалізації законних прав та інтересів його сина та прав заявника як батька.

Також, без підтвердження даного факту, заявник може бути у будь- який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері. Така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі дитини, яка і так обділена материнською увагою та любов`ю.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висуну того проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгля/і і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 19 ЩІК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP № 789- XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 статті 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, Держави-учасниці докладакль всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP № 789-Х1І від 27 лютого 1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть оси о гну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний припини забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхіднійпо забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по - друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR V. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживаний їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язати піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної затильної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

В силу ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Таким чином, враховуючи, що позивач займається вихованням малолітньої дитини, піклується про неї, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, із урахуванням віку дитини, є підстави вважати, що наданий час проживання малолітнього сина із батьком, який фактично проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, й позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повідомляє, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повідомляє, що у Позивача наявні оригінали письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України повідомляє, що понесені ним витрати складаються зі сплати судового збору, що підтверджується квитанцією.

Згідно п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно п. 85 Постанови Верховного Суду України в справі № 201/5972/22, (провадження № 14 - 132цс23) факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядну або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Враховуючи вказану вище правову позицію Верховного Суду України, Позивач змушений звернутися до суду, саме, із позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Враховуючи вищевикладєне, керуючись ч. 1 ст. 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 9. ч. 1 ст. 18, ч.ч. і, 2 ст. 27 Конвенцією ООН «Про права дитини», ст. 141, ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 152, ст. 180 СК України, ст. 8, ч. 3 ст. 9, ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ "Про охорону дитинства", ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 27, ст.ст. 76, 175, 177 ЦПК України, - позивач просить суд винести рішення, на підставі якого задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.

29.01.2025 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для розгляду даної справи по суті був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/143/25, провадження № 2/368/411/25.

30.01.2025 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до слухання в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 11 год. 00 хв. 07.03.2025 року.

28.02.202 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло пояснення третьої особи, - ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступного змісту:

- В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться справа 368/143/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , 3-ті особи: ОСОБА_4 , Кагарлицька міська територіальна громада в особі Кагарлицької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 як заінтересована особа Міністерства оборони України, відповідного територіального Центру комплектування та соціальної підтримки, на який покладено обов`язки по виконанню Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» повідомляє наступне:

- Перелік військовозобов`язаних, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час загальної мобілізації викладено в статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

В додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» визначено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для пункту 4 частини 1 статті 23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» такими документами є:

- свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів:

- свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим;

- рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав;

- рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім;

- вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

- документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

ІНФОРМАЦІЯ_1 враховує факт того, що у випадку задоволення судом заяви ОСОБА_1 йому буде надано право на подачу заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану в Україні.

Відповідно до 4.9. ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Громадянин ОСОБА_1 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовозобов`язана особа.

Правил військового обліку не порушує, за викликами та повістками до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з`являється вчасно, в Єдиному державному реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як особа, що порушує правила військового обліку не обліковується.

Протоколів та постанов щодо нього територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі ст. ст. 210, 210-1 КупАП, - не складалося та не виносилося.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п. 8 зазначеного Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючи завдання покладені на нього чинним законодавством щодо мобілізації, водночас беручи до уваги підтвердження, що містяться в заяві про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - не може заперечувати у встановленні такого факту судом з огляду на викладені докази, які зазначені у заяві та документів доданих до неї.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , колишній дружині ОСОБА_1 та матері малолітнього ОСОБА_5 , відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1090909 (дата огляду 18.07.2023) довічно встановлена І група інвалідності. У п. 12 даної довідки зазначено, що вона потребує постійної сторонньої допомоги.

До І групи інвалідності належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення І групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:

- нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;

- нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;

- нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

- нездатність до спілкування;

- нездатність контролювати свою поведінку;

- значні обмеження здатності до навчання;

- нездатність до окремих видів трудової діяльності.

І група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особою з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

До підгрупи А належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

До підгрупи Б належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Тобто, - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - є особою з виключно високим ступенем втрати здоров`я та для життєдіяльності потребує допомоги сторонніх осіб, що унеможливлює нею належне виконання батьківських обов`язків.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_1 над малолітнім ОСОБА_5 , - ніяким чином не порушує прав матері на побачення з дитиною чи будь-яким чином не порушує її батьківських прав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 взято до уваги докази, що підтверджують самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_1 , а саме:

- рішення виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №1211-76 від 13.06.2024 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 », відповідно до якого місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 визначено з його батьком ОСОБА_1 за його адресою;

- акт обстеження умов проживання Відділу (Служби) у справах дітей та сім`ї Кагарлицької міської ради (від 11.06.2024 року), про те, що батько створив усі належні умови проживання та розвитку дитини, Crop має окрему кімнату, має своє спальне місце, місце для навчання та дозвілля;

- характеристики виданої т.в.о директора та класним керівником учня 7-А класу ОСОБА_5 14.05.2011 КЗ КМР «Кагарлицький ліцей №2 ім. В.П. Дашенка».

За дослідженими матеріалами справи з`ясовано, що мати належної участі у вихованні дитини не може приймати через інвалідність. Зазначене не заперечується матір`ю дитини та органом опіки та піклування, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування на повному утриманні батька.

Вважають дані докази достатніми, та, оцінивши їх взаємний зв`язок у сукупності, - приходять до висновку, що подана заява є обґрунтованою.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 43,192,211 ЦПК України:

1) У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - не заперечують.

2) В зв`язку з неможливістю з`явитися на судове засідання представника ІНФОРМАЦІЯ_1 просять Суд розглянути справу №368/143/25 без участі повноважного представника.

07.03.2025 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09 год. 00 хв. 08.04.2025 року - в зв`язку з неявкою відповідачки ОСОБА_4 .

В підготовче судове засідання, яке відбулося 08.04.2025 року, позивач ОСОБА_1 , та його представник, - адвокат Орел О.Ю., - не з`явилися, хоча повідомлені були судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла письмова заява - клопотання представника позивача ОСОБА_1 , - адвоката Орла О.Ю., в якій представник позивача просить суд:

- слухати справу без участі позивача та його предстанвика;

- позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

В підготовче судове засідання, яке відбулося 08.04.2025 року, відповідачка ОСОБА_4 , - не з`явилася повторно, хоча повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В підготовче судове засідання, яке відбулося 08.04.2025 року, представник третьої особи, - ІНФОРМАЦІЯ_1 , - не з`явився повторно, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - в матеріалах справи міститьтся письмове пояснення третьої особи, в якому третя особа:

- просить суд слухати справу без участі її представника;

- не заперечує проти задоволення позову.

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 08.04.2025 року, представник третьої особи, - Кагарлицької міської територіальної громади в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області (як органу опіки та піклування), - Прохоренко Л.М., - не заперечувала проти проведення підготовчого судового засідання без участі позивача, його представника, відповідачки, та представника третьої особи.

Представник третьої особи під час підготовчого судового засідання, - заяв та клопотань - не подавала, просила суд провести підготовче судове засідання, винести судове рішення у виді ухвали, та, - закрити підготовче провадження та призначити справу до судового слухання по суті поданої позовної заяви на дату та час, які визначить суд.

08.04.2025 року Кагарлицьким районним судом Київської області проведено підготовче судове засідання (без участі сторони позивача, - позивача та його представника, відповідачки, представника однієї із третіх сторін, - за наявності лише одного представника третьої особи, яка є органом опіки та піклування) по результатах якого судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальну (без видалення до нарадчої кімнати) ухвалу про закриття підготовчого судового засідання, та призначено справу до слухання по суті на 09 год. 00 хв. 09.05.2025 року.

09.05.2025 року справу знято з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді Закаблука О.В.) в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню № 368/58/23 щодо обвинувачення гр. ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, призначено наступне судове засідання на 10 год. 00 хв. 20.06.2025 року.

20.06.2025 року слухання справи відкладено на 11 год. 00 хв. 30.06.2025 року, - в зв`язку з клопотанням позивача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні, яке відбулося 30.06.2025 року, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги - підтримав, та просив їх задовольнити.

Позивач вважав за можливе слухати справу у відсутності його представника, - адвоката Орла О.Ю.

Позивач в судовому засіданні обгрунтовував свою правову позицію щодо необхідності задоволення позову обставинами справи та нормами права, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено в мотивувальній частині даного рішення, - вище по тексту.

В судове засідання, яке відбулося 30.06.2025 року, відповідачка ОСОБА_4 , - не з`явилася повторно, хоча повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В судове засідання, яке відбулося 30.06.2025 року, представник третьої особи, - ІНФОРМАЦІЯ_1 , - не з`явився повторно, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - в матеріалах справи міститьтся письмове пояснення третьої особи, в якому третя особа:

- просить суд слухати справу без участі її представника;

- не заперечує проти задоволення позову.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.06.2025 року, представник третьої особи, - Кагарлицької міської територіальної громади в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області (як органу опіки та піклування), - Прохоренко Л.М., - не заперечувала проти проведення судового засідання без участі представника позивача, без участі відповідачки, та представника іншої третьої особи.

Представник третьої особи під час судового засідання, - заяв та клопотань - не подавала.

Представник третьої особи не заперечувала проти задоволення вимог, викладених в прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 , та просила зовольнити позов, так як вважає, що задоволення позову - спрямоване на захист законних прав та інтересів малолітньої дитини позивача, адже, в разі відмови в задоволенні позову, - дитина фактично залишиться без батьківського піклування, що - неприпустимо.

Представник третьої особи, - як органу опіки та піклування, - підтримала висновки, які надав орган опіки та піклування, який міститься в матеріалах справи.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.06.2025 року, свідок ОСОБА_7 дала наступні показання:

- в неї немає підстав для відмови дачі показань, які передбачені ст. 63 Конституції України, а тому бажає давати показання по суті позову;

- вона попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та дачу завідомо неправдивих показань, і вона це усвідомлює;

- вона приведена до присмяги, як свідок, вона це розуміє;

- щодо суті позову, - бажає дати показання наступного змісту:

- вона не є родичкою сторін та інших учасників процесу;

- вона на даний час не працює, так як є пенсіонеркою по досягненню віку;

- позивача ОСОБА_1 знає давно, - десь коли позивачеві було 7 (сім) років, тобто, - позивача знає з дитинства;

- вона є сусідкою сім`ї ОСОБА_4 , - так як проживає поруч та товаришувала в свій час з батьками позивача;

- відповідачку ОСОБА_4 знає, - з того часу, як вона одружилася з позивачем - ОСОБА_1 ;

- знає, що у позивача та відповідачки є малолітня дитина, - син, - ОСОБА_5 ;

- ОСОБА_5 проживає з позивачем десь з 3 (трьох) річного віку, так як його мама - ОСОБА_4 - захворіла на тяжку хворобу (пухлина головного мозку), тому не може долглядати за дитиною;

- з трьохрічного віку дитина - ОСОБА_5 - проживає з батьком, - позивачем по справі, та матір`ю позивача, - ОСОБА_7 , так як батько позивача вже помер;

- позивач по справі, - ОСОБА_1 , - дійсно самостій но виховує свого сина, - ОСОБА_5 , виховує дитину, піклується про неї, матеріально утримує;

- син позивача, - ОСОБА_5 , - доглянутий, чисто, охайно вдягнений, забезпечений необхідним харчуванням та доглядом, відвідує навчальний заклад, тобто, - стверджує, що позивачем - створено всі умови для утримання та виховання малолітньої дитини;

- категорично стверджує, що з трьохрічного віку позивач самостійно утримує та виховує дитину, а відповідачки в силу захворювання - участі у вихованні та утриманні дитини - не приймає.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.06.2025 року, свідок ОСОБА_3 дала наступні показання:

- в неї немає підстав для відмови дачі показань, які передбачені ст. 63 Конституції України, а тому бажає давати показання по суті позову;

- вона попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та дачу завідомо неправдивих показань, і вона це усвідомлює;

- вона приведена до присмяги, як свідок, вона це розуміє;

- щодо суті позову, - бажає дати показання наступного змісту:

- вона не є родичкою сторін та інших учасників процесу;

- станом на даний час працює в Кагарлицькому ліцеї № 2 ім. В.П. Дашенка, - заступником директора з виховної роботи і вчителем мистецтва, та одночасно, - є класник керівником малолітньої дитини позивача, - дити ОСОБА_5 ;

- є класник керівником дитини позивача, - дитини ОСОБА_5 вже 3 (три) роки;

- особу позивача - ОСОБА_1 , - йому знайома, як тато дитини;

- особі відповідачки - ОСОБА_4 , - знає, так як вони разом народжували дітей в пологовому будинку, неприязних відносин між нею та позивачем чи відповідачкою, - немає;

- позивача ОСОБА_1 , - взанала тоді, коли дитина, - ОСОБА_5 , - прийшла до них в школу і вона стала класним керівником цієї дитини, так як до цього ОСОБА_5 навчався в іншій школі;

- їй відомо, що відповідачка - ОСОБА_4 , - онкохвора, в зв`язку з чим дитина, - ОСОБА_5 , - з самого дитинства проживає лише з татом та бабусею;

- вона за весь час, поки дитина навчається в них в школі, - вона з відповідачкою ні разу не спілкувалася, і, наскільки вона знає, - дитина станом на даний час майже не підтримує відносин з мамою в зв`язку з захворюванням матері;

- дитина - ОСОБА_5 - вже перейшов до 9 - го класу, а тому стверджує, що за 4 роки, поки вона є класним керівником дитини, - батько дитини, - позивач по справі, - одноособово (без участі матері дитини), - приймає участь у вихованні та утриманні дитини, приходить на батьківські збори, приймає активну участь в житті класу, мати ж дитини, - ні разу не відвідувала школу;

- до школи приходить або бабуся дитини, або його батько, - позивач по справі;

- що ж до характеристики дитини, - дитина, - ОСОБА_5 , - спокійний хлопчик, чуйний, добрий, врівноважений, має середній рівень успішності;

- дитина сторін завжди приходить до школи охайний, доглянутий, одяг випрасуваний;

- вона особисто переймалася сімейними проблемами сім`ї ОСОБА_4 , - вона збирала кошти на лікування матері ОСОБА_5 , - ОСОБА_4 ;

- вона, як педагог, та в деякій мірі психолог, - вважає, що в разі незадоволення позову, - дитина сторін, - ОСОБА_5 , - залишиться без батьківського піклування, тобто, - без мами і тата, а бабуся в силі похилого віку, - не зможе забезпечити дитині належного рівня утримання та виховання, а тому вона вважає, що задоволення даного позову, - в повній мірі відповдатиме інтересам малолітньої дитини;

- вона намагалася, як педагог, - спілкуватися з дитиною щодо матері, але ОСОБА_5 при нагадуванні про маму, - психологічно замикається, не бажає взагалі розмовляти на цю тему, тому вона більше не питає в дитини про маму;

- категорично стверджує, що на протязі, принаймні, останніх чотирьох років, - позивач самостійно утримує та виховує дитину, а відповідачки в силу захворювання - участі у вихованні та утриманні дитини - не приймає.

Суд, вислухавши позивача, який позов підтримав та просив його задовольнити, вислухавши представника третьої особи, яка позов підтримала, підтримала висновок органу опіки та піклування, вислухавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення уточненого позову, - шляхом винесення судового рішення, як окремого процесуального документу, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Що стосується тієї обставини, що дана справа (незважаючи на предмет розгляду, - встановлення факту), - розглядається в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження, то суд зазначає наступне:

така правова позиція суду першої інстанції, - повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України в справі № 201/5972/22, (провадження № 14 - 132цс23), згідно якої, зокрема:

- згідно п. 84 Рішення, - довдення факту одноособового виховання дитини пов`язане з настаннім (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківськитх обов`язківщодо дитини, стосується зміну обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно випливає на права та інтереси самої житини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за прваилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди інсуватиме загроження порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини;

- згідно п. 85 Рішення, - - такий факт одноосібного виховання одним із бітьків не може встановлюватися у безпірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами спрощеного провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини;

- згідно п. 86 Рішення, - факт, про встановлення якого просить особа, - не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінетерсованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника;

- згідно п. 87 Рішення, - оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а виначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна іх обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини;

- згідно п. 90 Рішення, - разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в судовому порядку в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного із батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленоного в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, зявлене особа 1 у цій справі, - не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватися у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні;

- згідно п. 93 Рішення, - за установлених в цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву особа 1, - слід залишити без розгляду.

Підсудність:

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, - відповідачка по справі, - ОСОБА_4 , року народження, - зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Що стосується тієї обставини, що справа слухається в Кагарлицькому районному суді Київської області а не в Обухівському районному суді Київської області, то суд зазначає наступне:

Пунктом 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-ІХ, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про затвердження воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807/ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», - м. Кагарлик, - станом на час розгляду справи, - відноситься до Обухівського району Київської області.

Разом з тим, відповідно до роз`яснення наданого Радою Суддів України, до зміни системи судоустрою та приведення її у відповідність до нового адміністративно - територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, - місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою, а так як м. Кагарлик - територіально раніше було районним центром Кагарлицького району Київської області, - то дану справу слід слухати в Кагарлицькому районному суді Київської області.

Відповідно, враховуючи предмет спору (встановлення факту одноосібного утримання дитини позивачем), враховуючи місце реєстрації та проживання відповідачки, та враховуючи положення ч. 1 ст. 27 ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, - як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так як в даному випадку має місце правило загальної підсудності, - підсудність за місцем проживання фізичної особи - відповідача.

Сторони по справі:

- позивачем по справі є фізична особа - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 20 березня 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

- відповідачкою по справі є фізична особа, - ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка місто Кагарлик Київської області, громадянка України, ПАСПОРТ ГРОМАДЯНКИ України серії НОМЕР_5 , виданий 20 січня 2011 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

- третьою особою без самостійних вимо на предмет спору, на стороні позивача, - є юридична особа, - Кагарлицька міська рада Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, (09201, Київська область, Обухівський район, мю. Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, будинок 1, Код ЄДРПОУ: 33962306).

- третьою особою без самостійних вимог, - є ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_3 ).

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні, та застосування до них норм матеріального та процесуального права:

- 23 листопада 2010 року між позивачем, - ОСОБА_1 та відповідачкою по даному цивільному провадженні, - ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що Відділом РАЦС Кагарлицького РУЮ Київської області зроблено відповідний актовий запис за № 164.

В подальшому, - спільне сімейне життя в сорін не склалося, та 12.10.2020 року Кагарлицьким районним судом Київської області в справі № 368/939/20, провадження № 2/368/505/20, - винесено рішення, згідно якого:

1. Позов ОСОБА_4 , - задоволено;

2. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , - розірвано.

3. Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_4 залишити шлюбне прізвище, - « ОСОБА_4 ».

Від вищевказаного шлюбу в сторін народилася дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Факт наявності в сторін спільної дитини, - підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 , яке видане 03 червня 2011 року Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, в якому зазначено, що:

- ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Кагарлик Київської області, про що в Книзі реєстрації народжень 03 червня 2011 року зроблено відповідний актовий запис за № 78.

В графі «БАТЬКИ» зазначені:

- Батько - ОСОБА_1 , громадянин України, - позивач в даному цивільному провадженні;

- Мати - ОСОБА_4 , громадянка України, - відповідачка в даному цивільному провадженні.

Суд зазначає, що станом на час розгляду даного цивільного провадження, - питання щодо проживання дитини сторін, - в судовому порядку - не вирішувалося.

Отже, що стосується факту проживання дитини ОСОБА_5 з батьком, - ОСОБА_1 , тобто, - того факту, що позивач одноосібно утримує та виховує свою дитину, то суд зазначає наступне:

Перш за все суд зазначає, що дане рішення суду фактично необхідне для позивача ОСОБА_1 для здійснення ним право на непроходження військової служби, так як задоволенням судом даного позову, - надається право позивачу, - ОСОБА_1 , - на подачу заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану в Україні, з огляду на наступне:

- Так, - Перелік військовозобов`язаних, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час загальної мобілізації викладено в статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

В додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 р. «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» визначено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для пункту 4 частини 1 статті 23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» такими документами є:

- свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів:

- свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим;

- рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав;

- рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім;

- вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі;

- документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Отже, в зв`язку з тим, що даний позов - задоволено, - ОСОБА_1 має право на подачу заяви на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у період воєнного стану в Україні.

Відповідно до 4.9. ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

В той же час, - громадянин ОСОБА_1 , - перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовозобов`язана особа.

Проте, - як вбачається з письмового пояснення третьої особи (ТЦК), - Правил військового обліку відповідач, - не порушує, за викликами та повістками до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з`являється вчасно, в Єдиному державному реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як особа, що порушує правила військового обліку, - не обліковується.

Протоколів та постанов щодо відповідача, - територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі ст. ст. 210, 210-1 КупАП, - не складалося та не виносилося.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п. 8 зазначеного Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконуючи завдання покладені на нього чинним законодавством щодо мобілізації, водночас беручи до уваги підтвердження, що містяться в заяві про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - в своєму письовому поясненні_ не заперечує у встановленні такого факту судом з огляду на викладені докази, які зазначені у заяві та документів доданих до неї.

Так, - відповідачці по справі, - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , - відповідно до довідки Медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1090909 (дата огляду 18.07.2023) довічно встановлена І група інвалідності.

У п. 12 даної довідки зазначено, що вона потребує постійної сторонньої допомоги.

До І групи інвалідності належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення І групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:

- нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;

- нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;

- нездатність до орієнтації (дезорієнтація);

- нездатність до спілкування;

- нездатність контролювати свою поведінку;

- значні обмеження здатності до навчання;

- нездатність до окремих видів трудової діяльності.

І група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особою з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

До підгрупи А належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

До підгрупи Б належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Тобто, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - є особою з виключно високим ступенем втрати здоров`я та для життєдіяльності потребує допомоги сторонніх осіб, що унеможливлює нею належне виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, - суд вважапє, що задоволенням позову, а саме, - встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - ОСОБА_5 , - позивачем ОСОБА_1 , - ніяким чином не порушує прав матері (відповідачки по справі) на побачення з дитиною чи будь-яким чином не порушує її батьківських прав.

Отже, суд вважає, що, враховуючи досліджені матеріали справи, - мати (відповідачка по справі), - належної участі у вихованні дитини не може приймати через інвалідність. Зазначене не заперечується органом опіки та піклування (який міститься в матеріалах справи), що, на думку суду, - підтверджує факт здійснення батьком (позивачем по справі), - самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування на повному утриманні батька.

- Отже, як встановлено в судовому засіданні з належних та допістимих доказів (письмових доказів, показань свідків, допитаних в судовому засіданні), - з раннього дитинства (орієнтовно з досягнення дитиною 3 - ьох річного віку), - дитина сторін проживає разом із батьком, - позивачем по справі, який самостійно виховує та утримує дитину - ОСОБА_5 , оскільки мати через стан здоров`я не може цього робити.

У батька відмінні стосунки із дитиною. Також батько самостійно оплачує витрати на проживання дитини, придбання одягу, продуктів харчування, освіту, охорону здоров`я, відпочинок, дозвілля, розвиток дитини тощо.

Згідно довідки комунального закладу Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей №2 ім. В.П. Дашенка», - дитина сторін, - ОСОБА_5 , - навчається в даному закладі та є учнем 8-го класу.

Згідно характеристики, наданої комунальним закладом Кагарлицької міської ради «Кагарлицький ліцей № 2 ім. В.П. Дашенка», - тато хлопчика (позивач по справі), - приділяє належну увагу щодо виховання сина, сприяє поліпшенню навчальних досягнень, підтримує зв`язок із класним керівником та адміністрацією освітнього закладу.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 22 квітня 2024 року дитина сторін, - ОСОБА_5 , - знаходиться на утриманні батька, постійно проживає з ним у зв`язку із тяжкою хворобою матері. Умови проживання задовільні. Для виховання та розвитку дитини створено належні умови: окрема кімната, місце для навчання, достатньо сезонного одягу.

Згідно обстеження депутата від 28 січня 2025 року вбачається, що дитина сторін, - ОСОБА_5 , - проживає разом зі своїм батьком, - ОСОБА_1 , (позивачем по справі), який самостійно виховує та утримує сина. Мати дитини, ОСОБА_4 , за станом свого здоров`я участі у вихованні та житті дитини не приймає.

Згідно довідки МСЕК серія АВ № 1090909 ОСОБА_4 , матері дитини, встановлено з 04 липня 2023 року першу групу інвалідності, довічно.

Отже, в разі незадоволення позову, - позивач ОСОБА_1 може бути у будь- який час мобілізований, і фактично неповнолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері.

Суд вважає, що така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі дитини, та це букде порушенням законних прав та інтересів дитини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висуну того проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгля/і і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 19 ЩІК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP № 789- XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а тому, - суд вважає, що даним рішенням суд захищає закеонні права та інтереси перш за все не позивача, а, - дитини.

Відповідно до ч. 1 статті 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, Держави-учасниці докладакль всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української PCP № 789-Х1І від 27 лютого 1991 року визначено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть оси о гну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний припини забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхіднійпо забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

- по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

- по - друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR V. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживаний їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язати піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної затильної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Згідно ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України "Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Таким чином, враховуючи, що позивач займається вихованням малолітньої дитини, піклується про неї, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, із урахуванням віку дитини, є підстави вважати, що на даний час проживання малолітнього сина із батьком, який фактично проживає з ним, - буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи, й позитивно сприятиме її розвитку як психологічному так і фізичному, а незадоволення даного позиву, - фактично поставить дитину в край тяжке сімейне становище, як особу, яка позбавлена батьківського піклування, - що, на думку суду, - неприпустимо.

Таким чином, судом в судовому засіданні з належних та допустимих доказів, - судом встановлено, що Позивач, який проживає разом із сином та належним чином дбає про дитини, - правомірно звернувся до суду із позовом про встановлення факту того, що він, -позивач по справі, - самостійно утримує та виховує свою дитину.

З огляду на вищевказаніі фактичні обставини справи, суд прийняв рішення щодо задоволення позову (встановлення факту, що має юридичне значення), при цьому суд використовував наступні норми права:

- згідно ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціачьного розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї Дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

- згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток оитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати оитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність Дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних иінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, мшосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

- згідно ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

- згідно ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

- згідно ч.ч. 2, 3 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з кіш вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнаді{яти років визначається органом опіки та піклування або судом.

- згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

- згідно ч.ч. 2, 3 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Суд наголошує на тій обставині, що станом на час слухання даної справи та винесення рішення, - дитина сторін не досягнула віку 18 років, а тому - дитина є неповнолітньою.

При цьому, - суд констатує, що з показань дитини встановлено той факт, що мати (в силу захворювання - онкохвороба, в зв`язку з чим має інвалідність 1 - ої групи), - не займається та не може фізично вихованням дитини.

- згідно ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та пікіування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 19 СК України при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд констатує той факт, що органом опіки та піклування, який залучений до участі в даній справі в якості третьої особи, - до матеріалів справи приєднано висновок органу опіки та піклування, згідно з яким орган опіки та піклування вважає за доцільне місцем проживання дитини визначити місцем прожитвання батька - позивача по справі.

Так, згідно висновку органу опіки та піклування:

- Виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування, розглянувши звернення ОСОБА_1 та вивчивши питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 . Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спільне життя не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними. Рішенням Кагарлицького районного суду від 12.10.2020 року шлюб розірвано, місце проживання ОСОБА_5 із одним із батьків не визначено.

Дитина залишилися проживати з батьком та перебувати на його утриманні.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання Відділу (Служби) у справах дітей та сім`ї Кагарлицької міської ради (від 11.06.2024 року) батько створив усі належні умови проживання та розвитку дитини, ОСОБА_5 має окрему кімнату, має своє спальне місце, місце для навчання та дозвілля.

Єгор є учнем 7-А класу КЗ КМР «Кагарлицького ліцею №2 ім. В.П.Дашенка» характеризується старанним, сумлінним, дисциплінованим учнем. Відповідно до поданої характеристики тато хлопчика приділяє належну увагу щодо виховання сина, сприяє поліпшенню навчальних досягнень, підтримує зв`язок із класним керівником та адміністрацією освітнього закладу.

ОСОБА_4 , мама ОСОБА_5 , має проблеми зі здоров`ям (інвалід І групи) і не може виховувати сина.

Беручи до уваги вище зазначене, виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 за його адресою.

Суд погоджується з таким висновком органу опіки та піклування, - з огляду на обставини справи, які були досліджені в судом в судовому засіданні.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку .

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Слід зазначити і те, що Велика Палата Верховного Суду України змінила судову практику у спорах про визначення місця проживання дитини, відступивши від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, - щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

На даний час наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір`ю, відповідно до якої малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю, - не відповідає українському та європейському законодавству, а також практиці ЄСПЛ, а тому матір дитини не має переважних прав у питанні щодо визначення місця проживання дітей.

Отже, питання щодо визначення місця проживання дитини має вирішуватися виключно на основі найкращого забезпечення її інтересів, а не через простий факт материнства чи батьківства.

Слід вважати, що задоволення даного позову, - не порушить прав Відповідачки, як матері дитини та не суперечитиме її інтересам, оскільки дитина сторін, - Єгор, - протягом тривалого часу (практично з досягненням дитиною 3 - річного віку), - фактично проживає з Позивачем, та перебуває на його повному утриманні та вихованні.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому Законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Проте, під час судового засідання позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про залишення судових витрат за ним, - просив не стягувати понесені ним судові витрати (судовий збір при подачі позовної заяви та витрати на правову допомогу адвоката) з відповідачки, а тому суд приходить до рішення щодо того, що судові витрати, понесені позивачем, - залишити за позивачем, не стягуючи такі з відповдачки на користь позивача.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 264 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач ОСОБА_1 , - мали місце, та підтвердилися в судовому засіданні;

- із встановлених обставин випливають сімейні правовідносини, - особисті немайнові відносини між подружжям (місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків), які регулюються нормами СК України, що закріплено, зокрема, в ч. 1 ст. 2 СК України;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - ППВСУ від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», Постанова Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц), ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), ст.ст. 8, 11, 12, Закону України «Про охорону дитинства», ст. 29 К України, ст. 19, ст. 141, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 160 СК України;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, - позов підлягає до задоволення;

- судові витрати слід залишити за позивачем ОСОБА_1 , - не стягуючи такі з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 ;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ППВСУ від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», Постановою Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», постановою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), (постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц), ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), ст.ст. 8, 11, 12, Закону України «Про охорону дитинства», ст. 29 К України, ст. 19, ст. 141, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 160 СК України, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263, 263, 265, 268, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, - Кагарлицька міська територіальна громада в особі Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , - про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, - встановити той факт, що:

Фізична особа - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець місто Кагарлик Київської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 20 березня 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_1 ), -

- самостійно виховує та утримує свою рідну дитину, - малолітнього сина, - ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця місто Кагарлик Київської області, актовий запис про народження дитини № 78, зроблений 03.06.2011 року Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 , видане 03 червня 2011 року Відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області).

Судові витрати:

Судові витрати залишити за позивачем, - ОСОБА_5 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) Перехідних Положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 14.07.2025 року.

Суддя: Закаблук О.В.