Ухвала від 03.07.2025 по справі 699/601/25

Справа № 699/601/25

Провадження № 1-кс/691/18/25

У Х В А Л А

03 липня 2025 рокум.Городище

Слідчий суддя Городищенського районного суду Черкаської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (участь в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів), cлідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, не одруженого, військовослужбовця за контрактом, водія-радіотелефоніста 1 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти «Шквал» військової частини НОМЕР_1 , військове звання «солдат», місце проживання АДРЕСА_1 , раніше судимий, -

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -

встановив :

01 липня 2025 року заступник начальника начальник слідчого відділу відділення поліції №1 Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області майор поліції ОСОБА_4 , за погодженням із прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024100140001313 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Клопотання слідчого, обгрунтовано тим, що слідчим відділом відділення поліції № 1 Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100140001313 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. Так, підозрюваний ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходячи військову службу за контрактом на посаді водія-радіотелефоніста 1 стрілецького спеціалізованого відділення 1 стрілецького спеціалізованого взводу стрілецької спеціалізованої роти «Шквал», у військовому звані «солдат», будучи особою, що має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умисних кримінальних правопорушень, в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 115, 116, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, 11 грудня 2024 року, близько 12 год. 30 хв., в приміщенні колишньої школи, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , де на той час тимчасово базувалися військовослужбовці спеціалізованої роти « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_1 , на ґрунті з`ясування особистих відносин, вступив в словесну сварку з іншим військовослужбовцем, а саме ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В ході зазначеної сварки, у ОСОБА_5 виник протиправний умисел, спрямований на умисне заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. З метою реалізації свого протиправного умислу, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, діючи з мотивів особистої неприязні, яка виникла в ході сварки між ними на ґрунті з`ясування особистих відносин, умисно, невстановленим досудовим розслідуванням предметом, зовні схожим на дерев`яну палицю, наніс ОСОБА_7 два удари в область голови, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми у вигляді розміщення головного мозку, крововиливів під м`яку мозкову оболонку, крововиливу під тверду мозкову оболонку, крововиливів над твердою мозковою оболонкою, перелому кісток черепа, крововиливів в м`які покрови голови з внутрішнього боку, крововиливів в м`язи обличчя, забійної рани в тім`яній ділянці зліва, синців на верхніх та нижніх повіках обох очей, які, згідно висновку судово медичної експертизи № 05-9-02/293 від 26 грудня 2024 року, виникли внаслідок дії твердих тупих предметів (предмета), чи при ударі об такі предмети (предмет), відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя та в даному випадку є причиною смерті.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 та слідчий ОСОБА_4 підтримали клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав, викладених у клопотанні та зазначили, що існують наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 заперечили проти, з підстав відсутності обставин, які б вказували на обрання такого виду запобіжного заходу. Як пояснив підозрюваний ОСОБА_5 , вказана у клопотання подія мала місце, учасником якої був не лише він. З невідомих йому причин було прийнято рішення, що саме він має бути винним у скоєному, остільки він та інші солдати спеціалізованої роти «Шквал», це особи, які відбуваючи в місцях позбавлення волі покарання, виявили бажання стати на захист України, але військова служба проходить з дотриманням неустановчих відносин. Він не визнає своєї вини за висунутою підозрою, не наносив тілесних ушкоджень потерпілому. Чому прийняли його співслуживці таке рішення, що відповідати перед законом має він може пояснити, але це буде не зрозуміло для людей, які ніколи не були в місцях позбавлення волі. Прямих доказів його вини не має. Він молодий, фізично здоровий солдат, був командиром підрозділу, має сім`ю, двох неповнолітніх дітей. Ризики наведені прокурором стосовно його поведінки, не узгоджуються із дійсними обставинами у справі. На виклики слідчого з`являвся вчасно, тому підстав для затримання з метою вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або розшуку не було. Вину не визнає, остільки вважає її не доведеною. Захисник ОСОБА_6 зазначив, що виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, що випливають із норм КПК України, його належна поведінка, не можуть бути підставою для задоволення клопотання слідчого, остільки доводять суду свідому законопорядну поведінку ОСОБА_5 ..

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали, додані до клопотання, слідчий суддя приходить до рішення, що клопотання прокурора не обґрунтоване та таке, що не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідностатті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Вищий Спеціалізований Суд України зрозгляду цивільнихі кримінальних справ у листі від 04.04.2013 № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» наголошує, що, вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, слідчий суддя, суд щоразу зобов`язаний враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Відповідно до ч.2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжних заходів є наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, зокрема: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

За нормами ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Метою і підставою тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, незаконно впливати на потерпілих та свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

При судовому розгляді клопотання стосовно ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При розгляді клопотання сслідчий суддя оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.

Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, слідчий суддя, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, керується усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, згідно з якою обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", п. пунктом 175; рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). Водночас факти, які викликали підозру, не обов`язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред`явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Mюррей Гартлі проти Сполученого Королівства", 14310/88, 28.10.1994, п. 55).

Із клопотання та доданих до нього матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

На підтвердження обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення слідчий посилається на зібрані органом досудового розслідування докази, які були досліджені в судовому засіданні, а саме: протокол огляду місця події; показання свідка ОСОБА_8 від 11 грудня 2024 року; висновком судово-медичної експертизи від 26 грудня 2024 року; показання свідка ОСОБА_9 від 23 травня 2025 року; показання свідка ОСОБА_10 від 23 травня 2025 року; показання свідка ОСОБА_8 від 04 червня 2025 року; протокол проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_8 від 04 червня 2025 року; показання свідка ОСОБА_11 від 10 червня 2025 року; протокол проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_11 від 10 червня 2025 року; висновк судово-медичної експертизи від 12 червня 2025 року; інші матеріали кримінального провадження.

У судовому засіданні встановлено наступне.

Відомості про подію 11 грудня 2024 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024100140001313 з попередньою кваліфікацією за ч. 2 ст. 406 КК України та розпочато досудове розслідування (а.с.9). 12 грудня 2024 року правову кваліфікацію в кримінальному провадженні змінено з ч. 2 ст. 406 на ч. 2 ст. 121 КК України (а.с.9). 19 червня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру (а.с.69-72).

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м"яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років. Санкція ч. 1 ст. 122 КК України передбачає покарання, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.

Відповідно до п. 3 абз. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" від 25.04.2003 р. № 4, запобіжні заходи застосовуєтьсяза наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим, взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв`язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки. В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз`яснено, що обов`язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави судді вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначив, що метою застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 , згідно ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні; вчинити нове кримінальне правопорушення. Так, ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для нього наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, у вчинені якого підозрюється ОСОБА_5 є тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі та з врахуванням наявності невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі. За таких обставин, вбачається вірогідним переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та враховуючи відсутність можливості уникнути відбування покарання. Ризик у виді незаконного впливу на потерпілого та свідків, зокрема на близьких родичів потерпілого ОСОБА_7 , свідків інших військовослужбовців, які були безпосередньо очевидцями події та обізнані про обставини вчиненого кримінального правопорушення, мотивовано тим, що підозрюваному відоме їх місце перебування, і він зможе впливати на них шляхом підкупу, вмовлянням та/або застосуванням погроз, що перешкоджатиме об`єктивному розслідуванню кримінального провадження та може призвести до їхньої відмови від надання ними показань або їх зміни на користь підозрюваного. Вказані обставини свідчать про небажання підозрюваного стати на шлях виправлення та здатність вчинити нове кримінальне правопорушення, що вказує на наявність ризику щодо вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Європейський Суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». У рішенні Європейського Суду з прав людини «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_5 , слідчий суддя вбачає, що наявність ризиків передбачених п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо поведінки підозрюваного, є не доведеними та недостатніми, для обгрунтування.

Так, ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, як переховування від органів досудового розслідування та суду не є підтверджений належними доказами. Підозрюваний ОСОБА_5 на виклики слідчого прибував вчасно, в розшук не був оголошений, про що слідчий не заперечив у судовому засіданні. Крім того, з мірою покарання за вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, ознайомлений, вину, за вказаних у судовому засіданні обставинах, не визнає.

Стосовно ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, у виді незаконного впливу на потерпілого та свідків, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. У клопотанні та в судовому засіданні не зазначено та встановлено особу потерпілого, лише вказано на близьких родичів потерпілого ОСОБА_7 , як і не зазначено яких саме свідків, їх адреси, остільки слідчий і прокурор посилаються на те, що підозрюваному відоме їхнє місце перебування і він таким чином зможе впливати на них шляхом підкупу, вмовлянням або застосуванням погроз. Відсутність особи потерпілого та перелік свідків, не може перешкоджати об`єктивному розслідуванню кримінального провадження та призвести до їх відмови від надання ними показань або зміни на користь підозрюваного.

Ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України у виді вчинити нове кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 , не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як не бажання підозрюваного стати на шлях виправлення та здатність вчинити нове кримінальне правопорушення. При цьому слідчий суддя враховує, що підозрюваний ОСОБА_5 має вік 37 років, одружений, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, військовослужбовець за контрактом, фізично здоровий, має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності притягувався: вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2017 року засуджений за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки; вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 12 травня 2021 року засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки, у добровільному порядку виявив бажання стати на захист України від агресії Російської Федерації, уклавши контракт для проходження військової служби у спеціалізованому взводі «Шквал», у зв`язку з чим 12 червня 2024 року звільнений умовно-достроково від відбування зазначеного покарання, на підставі ст. 81-1 КК України, та в силу ст. 89 КК України судимості не зняті та не погашені. Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального Кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою. Підозрюваний ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за вчинення якого не є обов`язковим військовослужбовцям обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В ході розгляду клопотання, слідчим та прокурором не було надано жодних доказів на підтвердження характеризуючих даних стосовно підозрюваного, його сімейного статусу, наявність чи відсутність утриманців, місце реєстрації чи перебування. Крім того, надані копії письмових доказів є витягами з реєстрів та такими, що неналежно засвідчені в копіях для читання.

Практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух та зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. З рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, відтак, можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського Суду з прав людини.

Положеннями ст. 29 Конституції України закріплено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Тому при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, пов`язаного із обмеженням свободи людини, яким є, зокрема, тримання під вартою, особливу увагу потребує доведеність одночасного існування підстав і мети запобіжного заходу, з якими безпосередньо пов`язана визначена законом можливість його застосування.

Разом з тим, слідчий суддя на даному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, але на підставі тих доказів, які надано прокурором до клопотання, слід зробити висновок про їх недостатність для стверджувального висновку про необхідність обрання запобіжного заходу. На підставі оцінки в сукупності отриманих доказів, слідчим суддею визначено, що причетність підозрюваного ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є не переконливою та не достатньою на даній стадії досудового розслідування для застосування щодо нього обмежувального заходу у виді тримання під вартою.

Сторони кримінального провадження у судовому засіданні клопотань про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не заявили.

Враховуючи вище наведене, слідчий суддя приходить до висновку, що у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_5 слід відмовити.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 2, 8, 131, 177, 183, 194, ст. 395 КПК України, слідчий суддя,-

постановив:

У задоволенні клопотання заступника начальника начальника слідчого відділу відділення поліції №1 Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області майора поліції ОСОБА_4 , за погодженням із прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024100140001313 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України відмовити.

На ухвалу слідчого судді, протягом п`яти днів з дня її оголошення, може бути подана апеляція до Черкаського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1