Рішення від 14.07.2025 по справі 910/4515/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2025Справа № 910/4515/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС"

до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК"

про визнання права власності на автомобіль

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Піскунова О.Ю.

Представники:

від позивача - Бойко Є.Г.;

від відповідача - Іванченко В.С.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" (далі - позивач, ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач, АТ КБ "ПРИВАТБАНК", Банк) про визнання за ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" права власності на автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, VIN-код: НОМЕР_1 , 2021 року випуску.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість здійснення перереєстрації вказаного транспортного засобу, який придбано позивачем згідно з Договором фінансового лізингу №HAVKFLO118570 від 24.05.2021, Договором про переведення боргу та передання прав та обов`язків за договором фінансового лізинга від 31.01.2025 та Договором купівлі-продажу предмету лізингу № HAVKFLO118570-1 від 20.02.2025, що порушує право власності позивача, оскільки він не може в повній мірі розпоряджатись вказаним транспортним засобом. Територіальним сервісним центром МВС № 8047 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) позивачу було відмовлено в перереєстрації транспортного засобу з огляду на наявність відомостей про власника транспортного засобу у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 прийнято позовну заяву ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4515/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.05.2025 о 12:20 год.

21.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що за наслідками передачі транспортного засобу 24.02.2025 та підписання відповідного акту приймання - передачі позивач вже набув право власності на спірний транспортний засіб, тому обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на цей транспортний засіб є неефективним. Крім того, відповідач наголошує, що оскільки Банк не оспорює та не порушує права власності позивача, тому відсутній спір про право з відповідачем і позов пред`явлений до неналежного відповідача, враховуючи, що саме територіальний орган МВС відмовив позивачу у здійсненні перереєстрації транспортного засобу, водночас факт такої відмови жодним чином не спростовує чинність поданих позивачем документів та факт переходу права власності на спірний транспортний засіб до позивача.

29.04.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач не погоджується з доводами відповідача, посилаючись на те, що транспортний засіб хоча і був переданий позивачу, однак позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого транспортного засобу за собою, оскільки за даними реєстрів МВС власником такого транспортного засобу є відповідач. Відтак, на думку позивача, є підстави вважати, що право власності позивача фактично не визнається. Також позивач вважає, що територіальний орган МВС діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх тинів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспорт них засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, а тому доводи відповідача в частині порушення прав позивача саме діями теритріального органу МВС є безпідставними, оскільки саме перебування відповідача у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України стало підставою для відмови в реєстрації права власності на транспортний засіб за позивачем. Відтак, на думку позивача, спростовються доводи відповідача про те, що Банк є неналежним відповідачем по справі. Твердження відповідача про те, що у справі відсутній спір про право і про те, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, на думку позивача, спростовуються тим, що позивач має право на захист свого цивільного права не тільки у випадку його порушення, але і у випадку його не визнання. Позивач також вважає, що він обрав найбільш ефективний спосіб захисту свого порушеного права валсності, яке фактично не визнається, оскільки після отримання відповідного рішення суду про визнання права власності на спірний транспортний засіб позивач зможе зареєструвати за собою цей транспортний засіб.

29.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 заяву відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, постановлено проведення судових засідань у справі № 910/4515/25 здійснювати за участі представника відповідача - Іванченко В.С., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС

У підготовче засідання, призначене на 19.05.2025, з`явились представники позивача та відповідача.

Суд долучив до матеріалів справи заяви по суті спору та процесуальних питань, подані учасниками справи.

У підготовчому засіданні 19.05.2025 судом оголошено перерву у справі до 09.06.2025 о 11:20 год.

У підготовче засідання, призначене на 09.06.2025, з`явились представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 09.06.2025, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2025 о 15:00 год.

19.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про відмову від стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 18 308,38 грн.

У судове засідання, призначене на 14.07.2025, з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 14.07.2025 здійснювався розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 14.07.2025 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача..

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив.

У судовому засіданні 14.07.2025 здійснювалось з`ясування обставини справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, у яких представник позивача виступив з промовою (заключним словом).

Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.

У судовому засіданні 14.07.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

24.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ" (далі - лізингоодержувач, ТОВ "ФЛЕШКОМ") та Акціонерним товариством КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк, АТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідач) був укладений Договір фінансового лізингу №HAVKFLO118570 (далі - Договір фінансового лізингу).

Відповідно до п. 11.5 Договору фінансового лізингу, даний договір підписано із використанням кваліфікованих електронних підписів представників сторін та електронних печаток, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, створеним через онлайн-сервіс створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Відповідно до п. 1.1 Договору фінансового лізингу Банк зобов`язався набути у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОАРТ ЛТД" (далі - продавець), предмет(ти) лізингу (далі - майно) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій (далі - Додаток № 1) та передати його в користування лізингоодержувачу на строк, що зазначений в цьому Договорі, а лізингоодержувач зобов`язується сплатити Банку лізингові платежі в розмірі та порядку, визначеними цим Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору фінансового лізингу загальна вартість майна становить: 1 271 415,52 грн, ПДВ 254 283,10 грн, усього до сплати 1 525 698,62 грн, у т.ч. вартість пристрою GPS зі встановленням у розмірі 1 813,62 грн.

Пунктом 2.2 Договору фінансового лізингу узгоджено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються цим Договором та Додатком № 2 до нього.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу (Специфікація майна) визначено, що предметом лізингу є: автомобіль TOYOTA HIGHLANDER Hybrid 3.5 D-4S, AWD, 8 A/T, PREMIUM, 8Х8 (Темно-синій металік); номер кузова НОМЕР_1; вартістю 1 523 885,00 гривень з ПДВ (далі - автомобіль). Також у Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу зазначено, що разом із автомобілем лізингоодержувачу передається датчик GPS в кількості 1 штука, серійний номер 860906044635487, вартістю (з урахуванням його встановлення) у розмірі 1 813,62 гривень.

Строк лізингу визначений у п. 1.2 до Договору фінансового лізингу - 23.05.2026 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору фінансового лізингу передбачено, що передача майна можлива після сплати, якщо вони передбачені умовами оформлення майна згідно чинного законодавства, витрат Банку по оплаті пенсійного збору, відшкодуванню витрат при реєстрації майна, а також витрат при страхуванні майна, витрат зі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та інших платежів, прямо передбачених цим Договором на рахунок, відкритий згідно з п. 2.3 цього Договору, або на рахунок страхової компанії.

Відповідно до п. 3.3 Договору фінансового лізингу майно повинне бути передане лізингоодержувачу згідно із Актом прийому-передачі майна протягом 12 (дванадцяти) календарних днів після сплати авансового платежу відповідно до умов цього Договору. Допускається поставка майна узгодженими сторонами партіями. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотриманням продавцем строку постачання майна за Договором купівлі-продажу, укладеного між Банком та продавцем, про що Банк попередньо повідомляє лізингоодержувача.

У п. 4.1 Договору фінансового лізингу сторонами погоджено, що протягом усього терміну дії цього Договору майно є власністю Банка та визначено умови переходу права власності на майно - майно переходить у власність лізингоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором, але не раніше одного року з моменту передачі майна лізингоодержувачу.

Згідно з п. 4.3 Договору, цей Договір є належною і достатньою підставою підставою для переходу майна у власність лізингоодержувача після сплати Банку всієї суми лізингових та інших платежів за цим Договором.

Оформлення всіх необхідних, відповідно до чинного законодавства України, документів, у зв`язку з переходом права власності на майно до лізингоодержувача, здійснюється за його рахунок (п. 4.4 Договору фінансового лізингу).

Відповідно до пп 6.2.1 п. 6.2 Договору фінансового лізингу Банк зобов`язався придбати у зазначеного лізингоодержувачем в заявці продавця у власність майно, передати його в платне користування лізингоодержувачу на умовах цього договору відповідно до Додатку № 1, в обумовлені цим Договором строки, а також після сплати всієї суми лізингових платежів, відповідно до Додатку № 2 та інших платежів, що передбачені цим Договором, передати майно у власність лізингоодержувача.

Згідно п. 11.1 Договору фінансового лізингу, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за ним.

31.01.2025 між Акціонерним товариством КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк, АТ КБ "ПРИВАТБАНК", відповідач), ТОВ "ФЛЕШКОМ" (далі - лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" (далі - новий лізингоодержувач, ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС", позивач) був укладений Договір про переведення боргу та передання прав та обов`язків за договором фінансового лізинга (далі - Договір про переведення боргу).

Відповідно до п. 19 Договору про переведення боргу, даний договір підписано із використанням кваліфікованих електронних підписів представників сторін та електронних печаток, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, створеним через онлайн-сервіс створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Згідно з п. 1 Договору про переведення боргу, лізингоодержувач переводить на нового лізингоодержувача свій борг, а також передає усі права та обов`язки лізингоодержувача, що випливають з умов Договору фінансового лізингу №HAVKFLO118570 від 24.05.2021 (далі - Договір фінансового лізингу), а новий лізингоодержувач (позивач) приймає на себе зазначений борг та набуває права та обов`язки лізингоодержувача за Договором фінансового лізингу. Сторони узгодили, що станом на дату підписання Договору про переведення боргу розмір заборгованості за Договором фінансового лізингу становить в загальному розмірі 284 717,12 грн, в тому числі в рахунок викупу майна 284 717,12 грн.

У пп 1.1 п. 1 Договору про переведення боргу сторони затвердили графік сплати заборгованості за Договором фінансового лізингу у рахунок викупу майна.

Згідно з п. 2 Договору про переведення боргу, Банк надає згоду на переведення боргу, а також перехід прав та обов`язків лізингоодержувача за Договором фінансового лізингу до нового лізингоодержувача (позивача).

Пунктом 3 Договору про переведення боргу узгоджено, що з моменту підписання цього Договору до нового лізингоодержувача переходять у повному обсязі усі права та обов`язки лізингоодержувача за Договором фінансового лізингу.

Згідно з п. 4 Договору про переведення боргу, лізингоодержувач зобов`язується в дату укладення цього Договору передати, згідно із актом прийому-передачі, новому лізингоодержувачу майно, що є предметом лізингу, за адресою: Харківська обл., м. Харків, Салтівське шосе, буд. 43.

На виконання п. 4 Договору про переведення боргу, 31.01.2025 лізингоодержувач передав, а новий лізингоодержувач (позивач) прийняв майно, що є предметом лізингу згідно наступних специфікацій: автомобіль TOYOTA HIGHLANDER Hybrid 3.5 D-4S, AWD, 8 A/T, PREMIUM, 8Х8 (Темно-синій металік); номер кузова НОМЕР_1; вартістю 1 523 885,00 грн з ПДВ. Разом із автомобілем новому лізингоодержувачу передано датчик GPS в кількості 1 штука, серійний номер 860906044635487, вартістю зі встановленням у розмірі 1 813,62 грн. Новий лізингоодержувач не мав зауважень та претензій до стану предмету лізингу. Зазначені обставини підтверджуються Актом приймання-передачі, підписаним стронами Договору про переведення боргу з використанням електронного підпису.

Після дострокової сплати позивачем усієї суми лізингових та інших платежів, передбачених п. 1 Договору про переведення боргу, між ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" (далі - покупець, позивач) та АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (далі - продавець, відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу предмету лізингу №HAVKFLO118570-1 від 20.02.2025 (далі - Договір купівлі-продажу предмету лізингу).

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу предмету лізингу сторони узгодили, що у зв`язку з повним розрахунком між покупцем і продавцем за предмет лізингу до дати укладення цього Договору шляхом виплати покупцем усієї вартості предмету лізингу за Договором фінансового лізингу, продавець зобов`язується вередати у власність покупцю товар, що вказаний в Таблиці 1 (автомобіль TOYOTA HIGHLANDER, VIN-код кузова НОМЕР_1 , рік випуску 2021, реєстраційний номер НОМЕР_2 ) а покупець зобов`язується прийняти товар иа умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору купівлі-продажу предмету лізингу продавець підтверджує, що товар на момент укладання даного Договору належить йому на праві власності, товар не новий та був у використанні, що у відношенні його, на момент укладення даного Договору, немає прав третіх осіб, товар не перебуває в заставі, під арештом, на нього немає яких-небудь інших існуючих зобов`язань та обтяжень,

Згідно з п. 1.3 Договору купівлі-продажу предмету лізингу покупець розуміє, що продавець не є виробником товару, тому всі претензії щодо якості (в тому числі, прихованих недоліків) та комплектноотї товару покупець може пред`являти виключно виробнику Товару. Покупець стверджує, що до підписання даного Договору він оглянув товар, претензій та зауважень до товару не має.

Відповідно до п. 2.3 Договору купівлі-продажу предмету лізингу, приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання Угоди (Акту) про перехід права власності на ТЗ, який підтверджує належні якість, комплектність та кількість товару на момент його приймаїшя-передачі. Покупець зобов`язаний у десятиденний строк з дня підписання цього Договору здійснити перереєстрацію товару на своє ім`я.

На виконання Договору купівлі-продажу предмету лізингу, Банком було передано лізингоодержувачу транспортний засіб TOYOTA HIGHLANDER, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується Актом приймання-передачі транспортного засобу від 24.02.2025 № HAVKFLO118570.

На підставі Договору купівлі-продажу предмету лізингу позивач та відповідач склали Акт звірки взаємних розрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу № HAVKFLO118570 від 24.02.2025, відповідно до пунктів 2, 3 якого сторони підтвердили, що лізингоодержувач (позивач) повністю сплатив лізингодавцю (відповідачу) всі налжені до сплати платежі за Договором фінансового лізингу №HAVKFLO118570 від 24.05.2021 та що предмет лізингу - автомобіль TOYOTA HIGHLANDER Hybrid номер кузова НОМЕР_1 разом із відповідними документами передано у власність лізингоодержувачу (позивачу).

Відповідачем було надано позивачу пакет документів щодо переоформлення автомобіля, зокрема, заяву про перереєстрацію транспортного засобу, наказ про перереєстрацію транспортного засобу №HAVKFLO118570 від 24.02.2025, довіреність на директора позивача на перереєстрацію транспортного засобу від 24.02.2025, Акт приймання-передачі транспортного засобу від 24.02.2025, довідку про зняття транспортного засобу з військового обліку від 05.03.2025.

З метою реєстрації придбаного транспортного засобу на себе, позивач 02.04.2025 звернувся до Територіального сервісного центру МВС №8047 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) із заявою щодо перереєстрації транспортного засобу, який є предметом Договору фінансового лізингу, надавши відповідний пакет документів, які визначені Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою КМУ № 1388 від 7 вересня 1998.

У відповідь на заяву позивача, Територіальний сервісний центр МВС №8047 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) надав лист № 31/26-14/22 від 02.04.2025, яким фактично відмовив у перереєстрації на позивача спірного транспортного засобу, повідомивши позивача, що станом на 01.04.2025 у Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України наявні 173 записи про відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення коштів із власника спірного транспортного засобу - АТ КБ "ПРИВАТБАНК" та зазначивши, що за наявності у Єдиному реєстрі боржників відомостей про власника транспортного засобу у територіального сервісного центру МВС відсутні законні підстави для здійснення перереєстрації транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER, 2021 року випуску, кузов НОМЕР_1 у зв`язку з його відчуженням.

З огляду на наведене позивач вважає, що йому було відмовлено у постановці на облік спірного транспортного засобу з причин, які від нього не залежать.

Позивач наголошує, що неможливість зареєструвати за собою транспортний засіб, який було придбано ним згідно із Договором фінансового лізингу, Договором про переведення боргу та Договором купівлі-продажу предмету лізингу, порушує право власності позивача на спірний транспортний засіб, оскільки він не може в повній мірі розпоряджатись цим транспортним засобом (продати, передати в оренду, розпорядитись ним іншим способом тощо), враховуючи, що у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , яке видане ТСЦ 6341 01.06.2021, власником транспортного засобу вказано відповідача (АТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з статтею 124 Конституції України юрисдикція судів України поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач (ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС") звернувся з даним позовом до суду з вимогами до відповідача (АТ КБ"ПРИВАТБАНК")) про визнання за ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" права власності на автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, VIN-код: НОМЕР_1 , 2021 року випуску.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд всановив наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними договорів, на підставі яких виниклаи спірні правовідносини сторін, а саме Договору фінансового лізингу, Договору про переведення боргу, Договору купівлі-продажу предмету лізингу, та/або їх окремих положень матеріали справи не містять. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення таких договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні. Отже, в силу приписів ст. 204 ЦК України такі договори є правомірними.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір фінансового лізингу №HAVKFLO118570 від 24.05.2021 за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статей § 6 глави 58 ЦК України, статті 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про фінансовий лізинг" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що договір фінансового лізингу - договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу; фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, та які передбачають наявність хоча б однієї з ознак фінансового лізингу, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених законами України з питань регулювання діяльності з надання фінансових послуг, цим Законом та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов`язаний у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об`єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об`єкта та умовам договору фінансового лізингу.

Об`єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вибрати об`єкт фінансового лізингу, що належить лізингодавцю на праві власності і набутий ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, та/або встановити специфікацію об`єкта фінансового лізингу і доручити вибір такого об`єкта лізингодавцю.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Порядок та умови набуття лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу у власність визначаються договором фінансового лізингу або зазначеним у такому договорі окремим договором купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право набути у власність об`єкт фінансового лізингу, за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань, за договором фінансового лізингу, у тому числі із сплати лізингових та інших платежів, а також (у разі виникнення) неустойки (штрафу, пені), якщо інше не передбачено таким договором. Якщо сторони договору фінансового лізингу уклали договір купівлі-продажу (викупу) об`єкта фінансового лізингу, право власності на об`єкт фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної таким договором ціни, якщо інше не передбачено таким договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Специфікації майна (Додаток № 1 до Договору фінансового лізингу), Банк був зобов`язаний передати лізингоодержувачу (ТОВ "ФЛЕШКОМ") у лізинг автомобіль TOYOTA HIGHLANDER Hybrid 3.5 D-4S, AWD, 8 A/T, PREMIUM, 8Х8 (Темно-синій металік); номер кузова НОМЕР_1; вартістю 1 523 885,00 грн з ПДВ разом із датчиком GPS в кількості 1 штука, серійний номер 860906044635487, вартістю (з урахуванням його встановлення) у розмірі 1 813,62 грн.

Судом встановлено, що на підставі Договору про переведення боргу до позивача (ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС"), як нового лізингоодержувача, перейшли у повному обсязі усі права та обов`язки лізингоодержувача (ТОВ "ФЛЕШКОМ") за Договором фінансового лізингу, що не заперечувалось сторонами.

За приписами ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

Як встановлено судом, позивач виконав зобов`язання за Договором фінансового лізингу, сплативши на користь відповідача всі налжені до сплати платежі, передбачені Договором фінансового лізингу, що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків та переходу права власності по фінансовому лізингу № HAVKFLO118570 від 24.02.2025.

Матеріалами справи також підтверджується підписання сторонами Акта приймання-передачі транспортного засобу від 24.02.2025 № HAVKFLO118570, яким сторони зафіксували факт передачі відповідачем позивачу транспортного засобу TOYOTA HIGHLANDER, номер кузова НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію (технічний паспорт) НОМЕР_3 , виданого TSC 6341.

Факт виконання позивачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів згідно умов Договору фінансового лізингу, передачі відповідачем предмету лізингу позивачу, а також прийняття його позивачем згідно умов Договору купівлі - продажу предмету лізингу, сторонами не заперечувався.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання з передачі спірного транспортного засобу, а позивачем прийнято цей транспортний засіб без будь - яких зауважень.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний транспортний засіб не було знято з реєстраційного обліку, здійсненого за відповідачем, та не було проведено таку реєстрацію за позивачем.

Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (абз. 2 ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт", відповідно до частини 1 статті 2 якого законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ч. 11 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" (в редакції, чинній на час укладення сторонами Договору купівлі-продажу предмету лізингу від 20.02.2025), власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.

Порядок державної реєстрації транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України (частина 6 статті 19 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371) (далі - Порядок).

Пунктом 6 Порядку визначено, зокрема, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС або через центри надання адміністративних послуг.

Згідно з абз. 1 п. 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб (абзаци 5, 7 пункту 8 Порядку).

Відповідно до пункту 27 Порядку ранспортні засоби, що придбаваються юридичною особою - лізингодавцем з метою подальшої передачі їх лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, реєструються за лізингодавцем. Після виконання договору фінансового лізингу транспортні засоби перереєстровуються за лізингоодержувачем на підставі зазначеного договору після повного розрахунку або зазначеного в договорі фінансового лізингу окремого договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу.

Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Отже, приписами статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядку регулюються та встановлюються обов`язки продавців та покупців транспортних засобів, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку транспортного засобу (в разі його відчуження попереднім власником), щодо реєстрації транспортного засобу (в разі його придбання новим власником), тощо.

Згідно зі ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З наведених положень закону слідує, що за загальним правилом право власності на рухому річ, яким є автомобіль, виникає з моменту передання майна. Винятком із загального правила про те, що право власності на рухому річ виникає з моменту передання майна, є вказівка в нормі закону чи в положеннях договору. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, його сторони можуть у договорі самі визначити момент виникнення права власності на рухому річ (аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26.04.2023 у справі 569/20334/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 дійшла висновку про те, що правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів. Як положеннями ч. 1 ст. 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що спірний транспортний засіб був переданий позивачу, проте останній був позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію такого транспортного засобу за собою, оскільки за даними реєстрів МВС власник спірного транспортного засобу АТ КБ "Приватбанк" знаходиться у Єдиному реєстрі боржників.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що спірний транспортний засіб був предметом судових справ відповідача, за наслідком розгляду яких щодо Банку були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру боржників.

За приписами чинного законодавства позивач є новим власником спірного транспортного засобу, ідентифікаційні ознаки якого вказані у наданих ним документах, що підтверджують правові підстави набуття права власності.

Отже, за умови встановленого факту передачі транспортного засобу позивачу, останній позбавлений можливості як здійснити державну реєстрацію транспортного засобу за собою, так і розпорядитись ним, що, за висновком суду, свідчить про наявність підстав вважати, що право власності позивача фактично не визнається.

Відповідності до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" у разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.

Також відповідно до абзацу дев`ятого пункту 15 Порядку визначено, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли:

перереєстрація транспортного засобу не пов`язана з його відчуженням;

транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України "Про виконавче провадження";

транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.

Отже, територіальний сервісний центр МВС, повідомивши позивача про відсутність законних підстав для здійснення перереєстрації транспортного засобу у зв`язку з наявністю відомостей про власника транспортного засобу у Єдиному реєстрі боржників, діяв відповідно до приписів пункту 15 Порядку, а тому доводи відповідача в частині порушення прав позивача саме діями територіального органу МВС та відповідно про те, що Банк є неналежним відповідачем, судом відхиляються як безпідставні, оскільки саме наявність інформації про відповідача у Єдиному реєстрі боржників стала підставою для відмови у реєстрації спірного транспортного засобу за позивачем, що має наслідком порушення прав позивача як власника майна.

Згідно з п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1, 5, 7 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з мстою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Позивачем долучено до матеріалів справи Інформацію з Єдиного реєстру боржників, відповідно до якої станом на 28.04.2025 в Єдиному реєстрі боржників міститься 146 записів про виконавчі провадження, у яких АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (відповідач) виступає боржником.

Як встановлено судом, відповідач не вчинив дій, спрямованих на усунення перешкод у реєстрації спірного транспортного засобу за позивачем, у зв`язку з чим суд визнав обґрунтованими доводи позивача, що його право власності підлягає захисту.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами 1, 2 статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено особою, яка вже є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою чи якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг" протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувачу забезпечується захист належних йому відповідно до закону та/або договору фінансового лізингу прав щодо об`єкта фінансового лізингу з дотриманням при цьому захисту встановлених законом та/або договором фінансового лізингу прав лізингодавця. Протягом строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач має право вимагати від осіб, які порушують його права як лізингоодержувача, у тому числі від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на об`єкт фінансового лізингу.

Відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частин 1 2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17 зробила висновок, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

У постановах від 04.02.2021 у справі №910/1744/19, від 05.06.2024 у справі № 909/142/23 Верховний Суд зауважив, що умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Згідно абз. 16 п. 8 Порядку, одним із документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, на підставі яких територіальні органи МВС здійснюють держану реєстрацію транспортних засбів, є копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

Враховуючи вищевстановлені судом обставини та факти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірний транспортний засіб є обґрунтованими, а обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.

При цьому суд зауважує, що обставини наявності відповідача в Єдиному реєстрі боржників для даного спору щодо визнання права власності на транспортний засіб не мають правового значення, оскільки перереєстрація права власності на користь лізингоодержувача не може бути обмежена жодною третьою особою та у спірних правовідносинах визначальним є виконання умов договору фінансового лізингу як правомірна підстава набуття позивачем права власності на транспортний засіб.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення повністю позовних вимог про визнання за ТОВ "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" права власності на автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, VIN-код: НОМЕР_1 , 2021 року випуску.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем подано до суду заяву про відмову від стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у сумі 18 308,38 грн.

Враховуючи наведену заяву позивача, судовий збір за подання позовної заяви до суду у сумі 18 308,38 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 87, 88, 98, 99, 101, 102, 104, 123, 124, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСІ ЛІНК ПЛЮС" (Україна, 61038, Харківська область, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 43, ідентифікаційний код 43594211) право власності на автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, VIN-код: НОМЕР_1 , 2021 року випуску.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 15.07.2025

Суддя Оксана ГУМЕГА