Рішення від 15.07.2025 по справі 715/864/25

Справа № 715/864/25

Провадження № 2/715/353/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі головуючого судді Григорчака Ю.П.

секретар судового засідання Соломян О.В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та способу участі батьків у вихованні дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та способу участі батьків у вихованні дитини, вказавши в позові, що 12 березня 2018 року у виконавчому комітеті Молодійської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області вони уклали шлюб, актовий запис № 01. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалося через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, ігнорування необхідності налагодження сімейних відносин, що призвело до втрати почуття поваги та любові один до одного. Вважає, що сім`я розпалась остаточно, шлюб існує формально та примирення між ними неможливе. Дійти згоди щодо місця проживання доньки не вдалося, відповідачка не проявляє інтересу до спільної доньки. На підставі викладеного просить суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб укладений між сторонами по справі 12 березня 2018 року у виконавчому комітеті Молодійської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис №01; визначити місце проживання, утримання та виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Маковійчук Р.В. в судовому засіданні підтвердили обставини, викладені в заяві, просять суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, від неї до суду надійшла заява про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає в повному обсязі та просить суд розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просить справу розглядати без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Так, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 12 березня 2018 року у виконавчому комітеті Молодійської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 01. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_6 .

ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Глибока Чернівецького району Чернівецької області, її батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов №713 від 25 лютого 2025 року, який виданий Чагорською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , разом з ним зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дружина (зі слів чоловіка на даний час знаходиться за межами держави), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 донька (знаходиться на утриманні батька), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батько (не проживає).

Відповідно до рішення Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №71-06/2025 від 06 червня 2025 року орган опіки та піклування вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактичним місцем проживання її батька, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, у сторін через різні погляди на життя часто виникали непорозуміння. Дані обставини поступово призвели до втрати почуття поваги, любові та довіри один до одного. За таких обставин, шлюб набув суто формального характеру.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.

При таких обставинах суд дійшов висновку, що сім`я припинила існувати остаточно i шлюб необхідно розірвати, оскільки його збереження суперечить інтересам позивача та відповідачки.

Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Такі ж гарантії для батьків, що проживають окремо від дітей, та для самих дітей, встановлені ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Під час вирішення питання щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою держаного контролю, що встановлена законом.

Згідно ч. 2 ст. 154 СК України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Суд звертає увагу також на те, що в Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (принцип 6) проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 ст. 161 СК України визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини діти мають право на належне спілкування та допомогу.

Дані гарантії закріплені і в інших нормативних документах щодо охорони дитинства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 150 СК України батьки повинні поважати дитину; ст. 155 цього ж Кодексу встановлено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

З викладеного випливає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, поведінка батьків повинна бути такою, щоб дитина сама тягнулася до них.

Як роз`яснено ст. 161 СК України, суд при вирішенні спору про місце проживання дитини має враховувати те, хто із батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, особисті якості батьків, можливість створення належних умов до виховання дитини.

З огляду на викладене та оцінюючи матеріали справи, зокрема висновок органу опіки та піклування, суд приходить до висновку, що проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком, відповідає інтересам дитини та забезпечить її права на належне утримання та виховання. За таких обставин суд вважає доцільним визначити місце проживання дитини разом з батьком, тобто позивачем по справі.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги про визначення самостійного утримання та виховання дитини батьком, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Згідно із пунктом 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Судове рішення не може ґрунтуватися лише на факті відмови матері від утримання неповнолітньої дитини. Тобто повинно мати місце не лише факт відмови, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Встановлення режиму одноосібного утримання та виховання дитини можливе лише за наявності належних і допустимих доказів, які б свідчили про повне усунення одного з батьків від виконання відповідних обов`язків.

У той же час сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини.

Більш того, аналізуючи рішення Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області №71-06/2025 від 06 червня 2025 року, яким затверджено висновок органу опіки та піклування стосовно предмету спору, суд вважає за необхідне зазначити, що орган опіки та піклування на підставі проведеного дослідження вважав за доцільне лише визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком, а не встановлення самостійного порядку виховання дитини батьком.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визначення одноосібного утримання та виховання дитини позивачем є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-13, 19, 76-81 ,89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Шлюб, зареєстрований 12 березня 2018 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у виконавчому комітеті Молодійської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, актовий запис № 01 - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя