Рішення від 15.07.2025 по справі 761/41937/24

Справа № 761/41937/24

Провадження № 2/761/3643/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.,

при секретарі: Харечко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська медіа група», Товариства з обмеженою відповідальністю «Апостроф ТВ» про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію; зобов`язання спростувати недостовірну інформацію,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ТОВ «Європейська медіа група», ТОВ «Апостроф ТВ», в якому просив суд:

1) визнати недостовірною інформацію та такою що принижує честь, гідність і ділову репутацію, розміщену та поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 19 год. 51 хв. на веб - сайті: http:apostrophe.ua, інтернет-видання «Апостроф» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в публікації (статті) під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3» наступного змісту:

- «Сьогодні так звана, команда ОСОБА_1 , розуміючи свою безкарність, почала працювати в повний розмах, кришуючи контрабанду в великих автівках (ТІР). Про маленькі машини до 5 тонн навіть не йдеться-це крапля в морі»;

- «За час роботи команди ОСОБА_1 дуже швидко запрацювала схема ввезення польських продуктів харчування та різноманітних товарів широкого вжитку під виглядом гуманітарної допомоги».

2) зобов`язати ТОВ «Європейська медіа група» спростувати недостовірну інформацію шляхом опублікування на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, інтернет-видання «Апостроф», резолютивної частини рішення суду під заголовком «Спростування» протягом п`яти днів з набрання рішення суду законної сили.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 31 січня 2022р., на підставі наказу Державної митної служби України за № 115-О «Про покладання виконання обов`язків» на позивача було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою начальника Волинської митниці з 01 лютого 2022р. по 29 квітня 2022р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 19 год. 51 хв. на веб-сайті веб-сайті https:// apostrophe.ua, інтернет-видання «Апостроф», власником якого є відповідач ТОВ «Європейська медіа група» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5, розміщено публікацію (статтю) під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3», було поширено відносно позивача вищезазначену негативну інформацію (відомості), які на думку сторони позивача є недостовірними, не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними доказами, має суто негативний характер, стосується безпосередньо позивача, направлені на приниження його честі, гідності та ділової репутації, зазначені твердження не носять оціночний характер та викладені у формі фактичних тверджень, які формують у читача про нього негативне уявлення, адже позивач виконує обов`язки начальника Волинської митниці є державним службовцем Державної митної служби України, до повноважень якої є запобігання та протидії контрабанді, здійснення боротьби з порушеннями митних правил на митній території України, і такі твердження відповідачів негативно впливають на його ділову репутацію, оскільки звинувать фактично у вчиненні ним, в складі групи осіб низки кримінальних правопорушень.

З метою захисту своїх прав, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено процесуальний строк для подання заяв по суті справи.

11 грудня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач ТОВ «Європейська медіа група», проти позову заперечив, оскільки висловлювання, які на думку сторони позивача є недостовірними, сторона відповідача вважає оціночними судженнями Відповідач вважає, що висловлювання не є негативними, а також не надано жодних доказів того, що вони принижують ділову репутацію позивача. Відповідач звертає увагу суду, що ТОВ «Апостроф ТВ» взагалі не має жодного відношення до публікації інтернет видання «Апостроф» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6, оскільки саме ТОВ «Європейська Медіа Група», є власником даного видання.

Відповідач ТОВ «Європейська медіа група» піддає сумнівам кваліфікацію експерта ОСОБА_3 , висновок якого долучено позивачем до позову за результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 26 від 29 березня 2024р., в якості доказів, оскільки вважає, що зазначений експерт не має відповідної вищої фахової освіти.

11 грудня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідача ТОВ «Апостроф ТВ», заперечував проти позову, оскільки є неналежним відповідачем по справі, та немає відношення до публікації інтернет видання «Апостроф» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_7, оскільки саме ТОВ «Європейська Медіа Група» є власником даного видання.

21 лютого 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача ТОВ «Європейська медіа група», в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що доводи та аргументи сторони відповідача наведені у відзиві щодо відсутності фахової освіти у судового експерта ОСОБА_3 , яким було складено висновок експерта за результатами проведення лінгвістичної експертизи № 26 від 29 березня 2024р. є необґрунтованими та безпідставними, оскільки останній має кваліфікацію судового експерта та може здійснювати наступні види експертної діяльності: 1.2. «Лінгвістичне дослідження мови»; 7.3. «Лінгвістичне дослідження усного мовлення»; 14.1 «Психологічні дослідження».

Також сторона позивача вважає, що твердження сторони відповідача, що вищенаведені вислови та фрази є оціночними судженнями є помилковим, оскільки стосуються безпосередньо позивача, як службової особи Державної митної служби України, при цьому сторона позивача зазначала, що на підтвердження своєї правової позиції стороною відповідача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу.

12 березня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення відповідача ТОВ «Європейська Медіа Група» на відповідь на відзив, які за змістом є аналогічними відзиву сторони відповідача на позов.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується, позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, згідно наказу Державної митної служби України, від 31 січня 2022р. за № 115-О «Про покладання виконання обов`язків», на позивача було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою начальника Волинської митниці, з 01 лютого 2022р. по 29 квітня 2022р.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначив, що відповідачами ТОВ «Європейська медіа група» та ТОВ «Апостроф ТВ» на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 була опублікована стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3», в якій були зазначені наступні фрази та вислови:

- «…Сьогодні так звана, команда ОСОБА_1 , розуміючи свою безкарність , почала працювати в повний розмах, кришуючи контрабанду в великих автівках (ТІР). Про маленькі машини до 5 тонн навіть не йдеться-це крапля в морі…»;

- «…За час роботи команди ОСОБА_1 дуже швидко запрацювала схема ввезення польських продуктів харчування та різноманітних товарів широкого вжитку під виглядом гуманітарної допомоги…».

З матеріалів справи, а саме листа ТОВ «Інтернет Інвест» від 06 грудня 2022р. за № 125 вбачається, що власником домену «apostrophe.ua» є ТОВ «Європейська медіа група».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009р., що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі «Інтернет» є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 жовтня 2020р. у справі № 705/3876/18, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У п. 40 постанови від 17 квітня 2018р. у справі № 523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до правового висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що судом не вставнолено факту поширення відповідачем ТОВ «Апостроф ТВ» статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка була опублікована на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8, а також беручи до уваги, що ТОВ «Апостроф ТВ» не є власником домену «apostrophe.ua», суд приходить до висновку, що ТОВ «Апостроф ТВ» є неналежним відповідачем, а тому позовні вимоги позивача до ТОВ «Апостроф ТВ» про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію; зобов`язання спростувати недостовірну інформацію не підлягають до задоволення.

У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності:

а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;

б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови, позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 19 Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно чч. 1, 2, 4, 6 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Щодо політичного дискурсу, то межі прийнятної критики щодо політиків набагато ширші, ніж щодо приватних осіб, адже перші неминуче відкривають себе для ретельної перевірки їхніх слів і дій журналістами і суспільством загалом.

На це варто зважати, оцінюючи захист їхньої репутації, коли вони виступають не як приватні особи.

В матеріалах справи міститься копія висновку експерта результатами проведення лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи за № 26 від 29 березня 2024р., складений ОСОБА_3 співробітником ТОВ «Українська експертна компанія». Так, за даним висновком експерта оскаржувана інформація, яку просить спростувати позивач у позові, є негативною інформацією стосовно ОСОБА_1 , вона є фактичним твердженням, та не є оціночним судженням.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При цьому судом критично оцінюється вказаний висновок, що оскаржувана інформація є фактичними твердженнями, оскільки зазначений висновок експерта не враховує правові позиції (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), які висловленні в рішенні Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна , Прагер і Обершлік), враховуючи те, що відповідачем ТОВ «Європейська медіа група» зазначені оціночні судження роботи співробітників, які підпорядковуються позивачу, як посадовій особі Державної митної служби України.

При цьому стороною позивача, протягом всього часу розгляду справи не надано доказів того, що зазначені вище вислови і фрази є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованими твердження сторони позивача, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається саме на відповідача, оскільки з внесенням 27 березня 2014р. змін до ЦК України, зокрема до ст. 277 цього Кодексу, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.

При цьому, суд вважає, що оскаржувані відомості поширені відповідачем ТОВ «Європейська медіа група» є оціночними судженнями відповідача щодо діяльності позивача на посаді виконуючого обов`язку начальника Волинської митниці, про що неодноразово зазначав сам відповідач особисто в поданих ним процесуальних заявах по сутті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

В постанові Верховного Суду від 21 липня 2022р. у справі № 278/1638/19 зроблено висновки, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (Лінгенса проти Австрії, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Суд, враховуючи статус позивача та зміст оскаржуваної інформації, вважає, що сторона позивача не довела, що інформація поширена відповідачем ТОВ «Європейська медіа група», була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, оскільки така інформація носить характер критики посадових осіб, в тому числі позивача, який є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою ніж окремої пересічної особи.

Щодо меж допустимої критики публічних осіб, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2020р. у справі № 607/2775/17 виклав правову позицію, відповідно до якої, за положеннями ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі по тексту - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Також Верховний Суд зазначив у постанові, що посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

А відтак, суд вважає, що поширена відповідачем ТОВ «Європейська медіа група» інформація була його власними судженнями та вираженням суб`єктивної думки щодо підстав та наслідків роботи позивача на відповідній посаді.

Враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності (служби) та мала суспільний інтерес, а отже, останній повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягає стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 3-5, 12,13, 76, 81, 89, 102, 110, 141, 258-259, 264, 265, 272-279, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 201, 277 ЦК України, ст.ст. 5, 30 Закону України «Про інформацію»; ст. 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за № 1, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська медіа група» (код ЄДРПОУ: 39396997, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 10, вхідна група №10, приміщення 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Апостроф ТВ» (код ЄДРПОУ: 42569624, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 10, вхідна група №12, приміщення 1) про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію; зобов`язання спростувати недостовірну інформацію - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: