Рішення від 09.07.2025 по справі 753/21632/24

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21632/24

провадження № 2/753/3342/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді -Лужецької О.Р.

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тесту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 ( далі - ОСОБА_4 , відповідач) про поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 08 серпня 1998 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу вони мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Оскільки сторони не дійшли згоди стосовно користування та розпорядження набутим під час шлюбу спільним майном, позивач звернулася з вимогою про визнання за кожним із сторін право власності на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки «BMW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію належної частки у спільному майні у розмірі половини вартості спірного автомобіля в сумі 154 500 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позові та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечувала та просила відмовити. Додатково повідомила проте, що згідно Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки №АЕ00-240805-011 від 05 серпня 2024 року, проведеного ТОВ Оціночний центр «Нанострім», вартість земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034 складає 829 381 грн., а згідно Висновку про вартість майна - колісного транспортного засобу марки «BMW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , складеного суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля складає 261 767 грн. Таким чином, вартість майна, що підлягає поділу складає 1 091 148 грн., вартість 1/2 частки - 545 574 грн. Заперечуючи проти запропонованого позивачем поділу майна, відповідач зазначає про те, що все майно, що є предметом поділу є неподільним та вважає за доцільне виділити йому це майно з виплатою грошової компенсації вартості частини майна в розмірі 545 574 грн позивачу. Крім того, відповідачем внесено на депозитний рахунок суду грошову компенсацію вартості майна, що є предметом поділу в сумі 545 574 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН3064592 від 02.07.2025 на суму 396 574 грн. та квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4439121413.1 від 02.07.2025 на суму 149 000 грн.

Суд, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, що містяться в матеріалах справи, доходить до наступного.

З 08 серпня 1998 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу вони мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням міськрайонного суду Житомирської області від 30 жовтня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

У період шлюбу, 10.08.2020 року ОСОБА_4 зі згоди дружини ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, з цільовим призначенням для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі - продажу земельної ділянки від 10.08.2020 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

31 липня 2021 року ОСОБА_4 придбано автомобіль марки «BMW», 2002 року випуску, ідентифікаційний номерWBAGM21080DR47841, державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Висновком про вартість майна - колісного транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 визначено, що ринкова вартість автомобіля марки «BMW», 2002 року випуску, ідентифікаційний номерWBAGM21080DR47841, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 261 767 грн.

Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки № АЕ00-240805-011 від 05 серпня 2024, проведеного ТОВ «Оціночний центр «Нанострім» вартість земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, за адресою: АДРЕСА_1 , визначено, що ринкова вартість земельної ділянки становить 829 381 грн.

ОСОБА_4 внесено на депозитний рахунок суду грошову компенсацію вартості майна, що є предметом поділу в сумі 545 574 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН3064592 від 02.07.2025 на суму 396 574 грн. та квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4439121413.1 від 02.07.2025 на суму 149 000 грн.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Випадки, коли набуте за час шлюбу майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, встановлені статтею 57 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 зазначеної норми особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, виходячи з того, що в Україні діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, то у зв`язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.

За принципом змагальності цивільного судочинства кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК України), проте жодних заперечень проти позову та доказів на спростування спільності майна відповідачем не надано.

Отже з огляду на те, що заявлені до поділу земельну ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та автомобіль марки «BMW», 2002 року випуску, ідентифікаційний номерНОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_2 були набуті в період зареєстрованого шлюбу сторін, наявні підстави вважати їх об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_4 належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, а саме на земельну ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 та автомобіль марки «BMW», 2002 року випуску, ідентифікаційний номерНОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_2 , що є його процесуальним обов`язком.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Оскільки сторони не домовилися про поділ майна за взаємною згодою, що передбачено частиною 2 цієї статті, даний спір повинен вирішуватися судом.

Позивач просила визнати за кожним із сторін, а саме за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності по частині земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер: 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позовних вимог в частини поділу земельної ділянки посилався на положення Державних будівельних норм Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», затверджене наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України № 104від 26.04.2019 про те, що граничний розмір земельного наділу для будівництва житлових будинків повинен бути не менше 150 м2 (0,015га) для блокованої забудови та не менше 500 м2 (0,05 га) для індивідуальної житлової забудови. З огляду на площу спірної земельної ділянки вважає, що поділ земельної ділянки у запропонованому позивачем варіанті призведе до неможливості використання за цільовим призначенням, а тому вважає, що спірна земельна ділянка є неподільною та повинна бути виділена позивачу з стягненням з нього грошової компенсації за частки у праві спільної сумісної власності на користь позивача.

Згідно із статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частини 1 статті 70 цього Кодексу встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні запропонованого позивачем варіанту поділу земельної ділянки на неможливість використання за цільовим призначенням суд не приймає, оскільки відповідачем не надано належних доказів, що поділ спірної земельної ділянки призведе до втрати цільового призначення або значного зменшення її вартості.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка набута сторонами за час шлюбу, то така є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, тому суд приходить висновку про її поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частині земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Частиною першою та другою статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.

Аналізуючи наведені норми закону, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу автомобіль марки «BMW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за відповідачем, як фактичним користувачем, права власності на зазначений автомобіль та стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль «ВМW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 130 883 гривні 50 копійок(261 767 гривень (вартість автомобіля визначається, виходячи із Висновку про вартість майна - колісного транспортного засобу, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 , не спростованого позивачем належними доказами) за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок суду згідно квитанції, код квитанції 9383-5567-9873-7452 від 02.07.2025.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи та наведених в усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на:

- частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на:

- частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0642 га, кадастровий номер 8000000000:90:021:0034, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- автомобіль марки «ВМW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_5 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль «ВМW», 2002 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_5 за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок суду згідно квитанції, код квитанції 9383-5567-9873-7452 від 02.07.2025 в розмірі 130 883 (сто тридцять тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні 50 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 5 455 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА