Рішення від 16.07.2025 по справі 910/3098/25

Господарський суд міста києва

Новинка

ШІ-аналіз судового документа

Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2025Справа № 910/3098/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Копил М.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», Київська область, м.Вишгород

до відповідача: Державного підприємства «Гарантований покупець», м. Київ

про стягнення 660 440 213,98 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Войтюк Д.В., Арзуманян В.В., Базиленко О.В.

від відповідача: Акуленко А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в розмірі 557 924 752,17 грн та 3% річних в сумі 102 515 461,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №454/03/22 від 08.03.2022 купівлі-продажу електричної енергії в частині здійснення своєчасних розрахунків за електричну енергію.

Ухвалою від 17.03.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.04.2025.

10.11.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача 2 про продовження строку на подачу відзиву.

Ухвалою від 26.03.2025 задоволено клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про продовження встановленого судом строку. Продовжено відповідачу 2 встановлений ухвалою від 17.03.2025 Господарського суду міста Києва строк на подання до суду відзиву на 15 днів.

09.04.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 30.04.2025.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки в контексті розрахунків між позивачем та відповідачем Договір купівлі-продажу №454/03/22 від 08.03.2022 та договір №2262/01/21 від 10.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем є взаємопов`язаними, а пред`явлені вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат щодо кожного з розрахункових періодів (місяців) в контексті розрахунків будуть досліджуватися через призму стану розрахунків сторін за вищезазначеними двома договорами. Також відповідачем наголошено, що позивачем здійснено методологічно невірний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зазначені нарахування здійсненні не щодо кожного окремого акту купівлі-продажу електричної енергії (розрахункового періоду), а шляхом накопичення загальних сум та оплат за договором. Також відповідачем зазначено, що позивачем не вірно визначено періоди прострочення, оскільки помилково вказано датами припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог дати, в якій другим контрагентом було підписано відповідний акт зарахування. Крім того, відповідачем заявлено про зменшення 3% річних до 1 грн.

18.04.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства «Гарантований покупець до Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» про стягнення 3% річних в сумі 7 854 928,67 грн та інфляційних втрат в сумі 4 761 475,60 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором №2262/01/21 від 10.09.2021 про надання послуг із збереження доступності електричної енергії для побутових споживачів в частині оплати вартості послуг.

Ухвалою від 21.04.2025 судом було повернуто зустрічний позов Державного підприємства «Гарантований покупець».

24.04.2025 позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказано, що зарахування зустрічних однорідних вимог у даному випадку оформлене контрагентами у формі двосторонніх правочинів - актів, які підписані представниками сторін. Відповідно, із викладеного висновується, що у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення оплати за договором №454/03/22 купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів від 08.03.2022 станом на 20.01.2025 початком періоду прострочення, відповідно до п. 4.4. договору № 454/03/22 від 08.03.2022 в редакції додаткової угоди № 528/02/22 від 25.03.2022 та з урахуванням пп. 2 п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 № 14, є 11 число місяця, наступного за розрахунковим, а завершенням періоду прострочення, з урахуванням пп. 1 п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 № 14, є дата, яка передує даті другого підпису уповноваженого представника сторони договору або дата, яка передує здійсненню оплати грошовими коштами. Також позивачем висловлено заперечення проти заяви відповідача про зменшення 3% річних до 1 грн.

30.04.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 21.05.2025.

13.05.2025 відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив.

21.05.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.

У зв`язку із перебуванням судді Князькова В.В. у відпустці, судове засідання 25.06.2025 не відбулось. Ухвалою від 30.07.2025 судом було повідомлено учасників справи про призначення розгляду справи по суті на 16.07.2025.

У судовому засіданні 16.07.2025 представниками позивача було надано усні пояснення по суті справи. При цьому, під час проголошення вступного слова представниками позивача фактично було вказано про те, що після подачі відзиву у справі позивачем було здійснено перерахунок позовних вимог, з урахуванням заперечень, який додано до додаткових пояснень від 20.05.2024. Одночасно, під час судових дебатів представником позивача Войтюком Д.В. було вказано, що з урахуванням додаткових пояснень по справі Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» просить стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» 3% річних в сумі 78 752 877,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 311 502 176,79 грн.

Наразі, з приводу вказаних обставин суд зазначає, що у позовній заяві позивачем було заявлено вимоги до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в розмірі 557 924 752,17 грн та 3% річних в сумі 102 515 461,81 грн.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду, позивачем також було заявлено про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у вказаних вище сумах.

Дійсно, 20.05.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго", до яких додано таблицю із розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, на суми, які заявлено представником позивача під час судових дебатів.

Проте, у п.2 прохальної частини вказаних додаткових пояснень позивач просив:

«Ухвалити рішення, яким позовні вимоги даного позову задовольнити в повному обсязі та стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, Код ЄДРПОУ 43068454) на користь Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (м. Вишгород, Київська обл., 07300, код ЄДРПОУ 20588716, рахунок IBAN: НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», МФО 300465, ІПН 205887110081) заборгованість за договором купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів №454/03/22 від 08.03.2022 у розмірі 660 440 213,98 грн (станом на 21.01.2025), з якої: 557 924 752,17 грн - інфляційні втрати (на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України); 102 515 461,81 грн - 3 % річних (на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України).».

Суд звертає увагу позивача на те, що за приписами п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Проте, під час підготовчого провадження позивачем права, що передбачене п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України реалізовано не було, про зменшення позовних вимог жодного разу не заявлено, а навпаки, у заявах по суті справи було підтримано позовні вимоги, які було первісно викладено у позові.

За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, у суду відсутні підстави для розгляду позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» 3% річних в сумі 78 752 877,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 311 502 176,79 грн.

Відповідачем у судовому засіданні 16.07.2025 проти задоволення позовних вимог, які було заявлено у позовній заяві, було надано заперечення.

В судовому засіданні 16.07.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05.03.2022 Міністерством енергетики України було видано наказ №106 «Про забезпечення електричної енергії необхідних для задоволення потреб побутових споживачів», відповідно до змісту якого на час особливого періоду на учасників ринку електричної енергії, таких як Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» та Державне підприємство «Гарантований покупець» покладено обов`язок забезпечити виконання вимог наказу.

Наказом №106 від 05.03.2022 Міністерства енергетики України зобов`язано Державне підприємство «Гарантований покупець»:

- здійснити купівлю електроенергії у Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»;

- здійснити оплату обсягів електроенергії, купованих у Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» відповідно до цього наказу до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у сумі, що надійшла від постачальників універсальних послуг в оплату електроенергії (пункт 1.3.4);

- здійснити оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями з оплати згідно із пунктами 1.1.2-1.1.4 цього наказу, перерахованими грошовими коштами відповідно до пункту 1.3.4 наказу з непогашеними грошовими зобов`язаннями Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», що виникли у відповідному розрахунковому періоді при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (пункт 1.3.5).

На виконання зазначеного вище Наказу, між Приватним акціонерним товариством «Укргідроенерго» (продавець) та Державним підприємством «Гарантований покупець» (Гарантований покупець) було укладено договір купівлі-продажу електричної енергії з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів № 454/03/22 від 08.03.2022, за умовами п.2.1 якого продавець зобов`язаний продати електричну енергію Гарантованому покупцю, а Гарантований покупець зобов`язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію в обсягах та за ціною, що визначаються відповідно до Наказу.

Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим Договором, є договірними зобов`язаннями щодо відпуску Продавцем та відбору Гарантованим покупцем електричної енергії (п.2.2 договору №454/03/22 від 08.03.2022).

Пунктами 3.7, 3.9 договору №454/03/22 від 08.03.202 унормовано, що ціна продажу електричної енергії продавця Гарантованому покупцю відповідно до Наказу дорівнює ціні, що склалася на ринку на добу наперед у відповідну годину постачання. Розрахунковим періодом є календарний місяць (з 00.00 годин першого по 24.00 години останнього числа включно). Купівля-продаж електричної енергії у розрахунковому періоді здійснюється згідно з погодинними обсягами купівлі-продажу електричної енергії, які були розраховані відповідно до п. 3.4 та п. 3.5 цього договору.

За умовами п.п.4.5-4.7 договору №454/03/22 від 08.03.2022 Гарантований покупець до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснює оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями, що виникли з пунктів 1.1.2- 1.1.4 Наказу та грошовими коштами, перерахованими на виконання пункту 1.3.4. Наказу, з непогашеними грошовими зобов`язаннями Продавця, що виникли у відповідний розрахунковий період при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів. При здійсненні платежів Гарантований покупець повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля-продаж електричної енергії. Оплата за цим Договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати Гарантованим покупцем за електричну енергію на банківський рахунок Продавця, що вказаний Продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця. У разі здійснення оплати за цим Договором, відповідно до п. 4.5. Договору та п. 1.3.5 Наказу, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог датою отримання оплати вважається дата оформлення акту зарахування зустрічних однорідних вимог.

Одночасно, у п.4.13 договору вказано, що у випадку, якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує даті такого платежу.

Листування за цим договором здійснюється за допомогою поштового та/або електронного зв`язку за наступними реквізитами, що вказані у п.10.3 договору.

Цей Договір вступає в силу з дати його підписання Сторонами та діє на строк дії військового стану, запровадженого відповідним Указом Президента України. В частині виконання фінансових зобов`язань Договір діє до їх повного виконання (п.10.1 договору №454/03/22 від 08.03.2022).

25.03.2022 сторонами було укладено додаткову угоду до договору №454/03/22 від 08.03.2022, якою викладено п.п.4.4 та 4.5 договору у наступній редакції:

« 4.4. Гарантований покупець здійснює оплату обсягів електричної енергії, купованих у Продавця відповідно до Наказу, до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у сумі, що надійшла від постачальників універсальних послуг в оплату електричної енергії відповідно до підпунктів 1-3 пункту 5 Наказу пропорційно вартості електричної енергії, купленої у Продавця у розрахунковому місяці."

Гарантований покупець до 14 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснює оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями, що виникли з підпунктів З та 4 пункту 2 Наказу та грошовими коштами, перерахованими на виконання підпункту 5 пункту 6 Наказу, з непогашеними грошовими зобов`язаннями Продавця, що виникли у відповідний розрахунковий період при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.».

Також у вказані додатковій угоді Сторони дійшли згоди пункт 4.7 Договору викласти в такій редакції:"4.7. Оплата за цим Договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати Гарантованим покупцем за електричну енергію на банківський рахунок Продавця, що вказаний Продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця. У разі здійснення оплати за цим Договором, відповідно до п. 4.5. Договору та пункту 8 Наказу, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог датою отримання оплати вважається дата оформлення акту зарахування зустрічних однорідних вимог."

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №454/03/22 від 08.03.2022 сторонами за наслідками купівлі електричної енергії було складено та підписано наступні акти купівлі-продажу: №01 від 31.03.2022 на суму 1 321 009 110,05 грн, №02 від 30.04.2022 на суму 1 588 894 437,96 грн, №03 від 31.05.2022 на суму 833 40 937,62 грн, №04 від 30.06.2022 на суму 962 921 826,25 грн, №05 від 31.07.2022 на суму 1 295 673 753,83 грн, №06 від 31.08.2022 на суму 1 367 254 233,22 грн, №07 від 30.09.2022 на суму 1 049 196 074,66 грн, №08 від 31.10.2022 на суму 881 751 052,10 грн, №09 від 30.11.2022 на суму 1 954 424 226,60 грн, №10 від 31.12.2022 на суму 2 784 743 584 грн, №01 від 31.01.2023 на суму 1 342 133 120,09 грн, №02 від 28.03.2023 на суму 1 932 620 939 грн, №03 від 31.03.2023 на суму 1 898 707 304,46 грн, №04 від 30.04.2023 на суму 3 342 671 234,60 грн, №05 від 31.05.2023 на суму 3 675 342 413,12 грн, №06 від 30.06.2023 на суму 1 989 863 000,06 грн, №07 від 31.07.2023 на суму 1 508 223 543,43 грн, №08 від 31.08.2023 на суму 2 143 325 516, 72 грн, №09 від 30.09.2023 на суму 1 377 341 665,16 грн, №10 від 31.10.2023 на суму 1 314 011 334,65 грн, №11 від 30.11.2023 на суму 1 375 433 023, 22 грн, №12 від 31.12.2023 на суму 2 354 242 696,99 грн, №01 від 31.01.2024 на суму 2915042635,14 грн, №02 від 29.02.2024 на суму 2576191667,81 грн, №03 від 31.03.2024 на суму 2 624 286 748,62 грн, №04 від 30.04.2024 на суму 2 117 656 330,81 грн, №05 від 31.05.2024 на суму 2 588 077 782,07 грн, №06 від 30.06.2024 на суму 1 895 770 729,22 грн, №07 від 31.07.2024 на суму 67 870 691,56 грн.

Як вказує позивач та не заперечує відповідач, частина електричної енергії за вказаними актами було оплачено Гарантованим покупцем шляхом перерахування грошових коштів.

Одночасно, інша частина оплати було здійснена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань сторін, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи акти зарахування зустрічних однорідних вимог, які датовані:

- 14.04.2022, підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 27.04.2022, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 27.04.2022;

- 16.08.2022 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 25.08.2022, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 05.09.2022;

- 30.09.2022 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 03.10.2022, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 06.10.2022;

- 14.10.2022 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.10.2022, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 21.10.2022;

- 16.11.2022 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 18.11.2022, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 18.11.2022;

- 30.12.2022 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 11.01.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 12.01.2023;

- 17.01.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 18.01.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 23.01.2023;

- 14.02.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.02.2023 , а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 16.02.2023;

- 14.03.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.03.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 22.03.2023;

- 13.04.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.04.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 14.04.2023;

- 15.05.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.05.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 16.05.2023;

- 15.06.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 16.06.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 19.06.2023;

- 17.07.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 17.07.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 19.07.2023;

- 15.08.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.08.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 17.08.2023;

- 14.09.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.09.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 20.09.2023;

- 16.10.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 16.10.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 23.10.2023;

- 14.11.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.11.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 17.11.2023;

- 14.12.2023 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.12.2023, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 15.12.2023;

- 19.01.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 19.01.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 23.01.2024;

- 13.02.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.02.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 14.02.2024;

- 13.03.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 20.03.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 25.03.2024;

- 15.04.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 16.04.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 19.04.2024;

- 14.05.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.05.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 15.05.2024;

- 14.06.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 14.06.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 19.06.2024;

- 15.07.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 15.07.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 18.07.2024;

- 16.08.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 16.08.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 20.08.2024;

- 3.09.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 13.09.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 16.09.2024.

З огляду на прострочення розрахунків з оплати викупленої електричної енергії, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 557 924 752,17 грн та 3% річних в сумі 102 515 461,81 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем зазначено оскільки в контексті розрахунків між позивачем та відповідачем Договір купівлі-продажу №454/03/22 від 08.03.2022 та договір №2262/01/21 від 10.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем є взаємопов`язаними, а пред`явлені вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат щодо кожного з розрахункових періодів (місяців) в контексті розрахунків будуть досліджуватися через призму стану розрахунків сторін за вищезазначеними двома договорами. Також відповідачем наголошено, що позивачем здійснено методологічно невірний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зазначені нарахування здійсненні не щодо кожного окремого акту купівлі-продажу електричної енергії (розрахункового періоду), а шляхом накопичення загальних сум та оплат за договором. Також відповідачем зазначено, що позивачем не вірно визначено періоди прострочення, оскільки помилково вказано датами припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог дати, в якій другим контрагентом було підписано відповідний акт зарахування. Крім того, відповідачем заявлено про зменшення 3% річних до 1 грн.

Надаючи оцінку всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Наразі, здійснюючи перевірку розрахунку позивача, враховуючи контрозрахунок відповідача, суд вважає за доцільне надати оцінку, насамперед, визначеним позивачем періодам прострочення.

При цьому, судом вказувалось, що у судовому засіданні 16.07.2025 при цьому, під час проголошення вступного слова представниками позивача фактично було вказано про те, що після подачі відзиву у справі позивачем було здійснено перерахунок позовних вимог, з урахуванням заперечень, який додано до додаткових пояснень від 20.05.2024. Одночасно, під час судових дебатів представником позивача Войтюком Д.В. було вказано, що з урахуванням додаткових пояснень по справі Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» просить стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» 3% річних в сумі 78 752 877,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 311 502 176,79 грн. До вказаних пояснень було доданому інший розрахунок нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Проте, судом вище вказано, що під час підготовчого провадження позивачем права, що передбачене п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України реалізовано не було, про зменшення позовних вимог жодного разу не заявлено, а навпаки, у заявах по суті справи було підтримано позовні вимоги, які було первісно викладено у позові, тобто, у суду відсутні підстави для розгляду позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» 3% річних в сумі 78 752 877,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 311 502 176,79 грн. З огляду на наведене судом здійснювалась перевірка саме заявлених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» містяться визначення наступних термінів: виробник електричної енергії - суб`єкт господарювання, який здійснює виробництво електричної енергії (пункт 10); гарантований покупець електричної енергії (далі - гарантований покупець) - суб`єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов`язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, об`єкти електроенергетики або черги будівництва (пускові комплекси) яких включені до балансуючої групи гарантованого покупця, та придбавати послугу із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (послуга за механізмом ринкової премії) у виробників, які уклали з ним договір про надання послуги із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії (договір про надання послуги за механізмом ринкової премії), а також виконувати інші функції, визначені законодавством (пункт 16); балансуюча група гарантованого покупця - балансуюча група, в якій стороною, відповідальною за баланс, є гарантований покупець, у межах якої гарантований покупець несе відповідальність за баланс електричної енергії, за включені до такої групи об`єкти електроенергетики або черги їх будівництва (пусковий комплекс) суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (пункт 6); двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17); Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 72); ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам (пункт 74); учасник ринку електричної енергії - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом (пункт 96).

Пунктами 1, 9, 19 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів: договір про надання допоміжних послуг, договір про участь у балансуючій групі гарантованого покупця, та інші договори, передбачені відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про ринок електричної енергії» формування та реалізацію державної політики в електроенергетиці здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики, та інші органи державної влади відповідно до законодавства.

Згідно із частиною 3 вказаної статті, до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері електроенергетики належить прийняття рішення про покладення спеціальних обов`язків для забезпечення загальносуспільних інтересів та умов (порядку) виконання таких спеціальних обов`язків (пункт 4).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно із пунктом 4 частини 4 статті 6 Закону Регулятор має право приймати рішення, що є обов`язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).

Відповідно до частин 1-7 статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.

До спеціальних обов`язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема: 1) забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії; 2) виконання функцій постачальника універсальних послуг; 3) виконання функцій постачальника «останньої надії»; 4) надання послуг із забезпечення розвитку генеруючих потужностей; 5) підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії.

Для забезпечення загальносуспільних інтересів відповідно до частини третьої цієї статті Кабінет Міністрів України може покладати на учасників ринку інші спеціальні обов`язки з дотриманням норм цієї статті.

З метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії Кабінетом Міністрів України у передбачених цією частиною випадках та на визначений строк на учасників ринку (крім споживачів) можуть покладатися спеціальні обов`язки. Пропозиції щодо обсягів та умов покладення спеціальних обов`язків готуються Регулятором з урахуванням вимог цієї статті та подаються до Кабінету Міністрів України після проведення консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

До загальносуспільних інтересів, які можуть забезпечуватися Кабінетом Міністрів України шляхом покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку, належить: 1) національна безпека, а також безпека постачання електричної енергії; 2) стабільність, належна якість та доступність електричної енергії, у тому числі для вразливих споживачів; 3) захист навколишнього природного середовища, енергоефективність, збільшення частки енергії, виробленої з альтернативних джерел, та зменшення викидів парникових газів; 4) захист здоров`я, життя та власності населення.

Спеціальні обов`язки, які покладаються Кабінетом Міністрів України на учасників ринку, мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та мати тимчасовий характер.

Обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на учасників ринку, мають бути необхідними та пропорційними до мети задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку електричної енергії.

У рішенні Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов`язків на учасників ринку визначаються: 1) загальносуспільний інтерес, для забезпечення якого на учасників ринку покладаються спеціальні обов`язки; 2) зміст та обсяг спеціальних обов`язків; 3) учасники ринку, на яких покладаються спеціальні обов`язки; 4) обсяг прав учасників ринку, на яких покладаються спеціальні обов`язки, необхідних для виконання таких обов`язків; 5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки; 6) територія та строк виконання спеціальних обов`язків; 7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається учасникам ринку, на яких покладаються спеціальні обов`язки, з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті.

Вибір учасника або учасників ринку електричної енергії, на яких Кабінетом Міністрів України покладаються спеціальні обов`язки відповідно до частини третьої цієї статті, здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для здійснення права споживачів на вільний вибір електропостачальника.

Умови виконання спеціальних обов`язків мають забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на виконання таких обов`язків.

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого Постановою КМУ від 17.06.2020 №507 (у відповідній редакції) Міненерго у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міненерго, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Накази Міненерго, видані в межах повноважень, передбачених законом, обов`язкові для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Отже, Накази Міністерства енергетики України від 05.03.2022 №106, №132 від 21.03.2022 є обов`язковими до виконання, як у частині незастосування пені, так і у частині проведення зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли на підставі договорів, укладених відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії.

Як було встановлено вище, наказом №106 від 05.03.2022 Міністерства енергетики України зобов`язано Державне підприємство «Гарантований покупець»:

- здійснити купівлю електроенергії у Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»;

21.03.2022 Міністерство енергетики України видало Наказ №132 «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг», відповідно до якого встановило, що учасники ринку електричної енергії, на яких покладено спеціальні обов`язки Положенням №483, зобов`язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інші вимоги Положення №483 у частині, що не суперечать цьому наказу; визнало таким, що втратив чинність, наказ від 05.03.2022 року №106.

Наказом №132 від 21.03.2022 Міністерство енергетики України «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг»:

- зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» «Укргідроенерго» забезпечити продаж електричної енергії Державному підприємству «Гарантований покупець» за двостороннім договором без проведення електронних аукціонів; усі кошти, отримані від виконання цього наказу від Державного підприємства «Гарантований покупець» спрямувати ДП «Гарантований покупець» в оплату вартості послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за лютий-березень 2022 року до повної їх оплати;

- зобов`язано ДП «Гарантований покупець» здійснити купівлю електроенергії у Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» «Укргідроенерго» в обсягах та на умовах, визначених у цьому наказі; здійснити продаж обсягів електроенергії постачальникам універсальних послуг; здійснити оплату обсягів електроенергії, купованих у Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» «Укргідроенерго» відповідно до цього наказу до 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, у сумі, що надійшла від постачальників універсальних послуг в оплату електроенергії відповідно до підпунктів 2 та 3 пункту 5 цього наказу; отримані від Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» «Укргідроенерго» кошти спрямувати в оплату вартості послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за лютий - квітень 2022 року;

- зобов`язано ДП «Гарантований покупець» та ПрАТ «Укргідроенерго» здійснити до 14 числа місяця, наступного за розрахунковим, зарахування зустрічних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями з оплати та перерахованими грошовими коштами на виконання положень цього наказу, з непогашеними грошовими зобов`язаннями, що виникли у відповідний розрахунковий місяць при наданні/отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (пункт 8);

- починаючи з лютого 2022 року, сума зобов`язань, що залишилась після проведених розрахунків відповідно до пункту 8 цього наказу станом на 1 число розрахункового місяця, підлягає оплаті шляхом зарахування зустрічних вимог непогашених грошових зобов`язань в розрахунковому місяці (пункт 9);

- встановлено, що пункти 8 та 9 цього наказу діють протягом тривалості дії воєнного стану та включаючи наступний місяць після його завершення (пункт 10).

Судом вище було встановлено, що за умовами п.п.4.5-4.7 договору №454/03/22 від 08.03.2022 Гарантований покупець до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим здійснює оплату шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань, що виникли в результаті різниці між зобов`язаннями, що виникли з пунктів 1.1.2- 1.1.4 Наказу та грошовими коштами, перерахованими на виконання пункту 1.3.4. Наказу, з непогашеними грошовими зобов`язаннями Продавця, що виникли у відповідний розрахунковий період при отриманні послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів. При здійсненні платежів Гарантований покупець повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому зазначається відповідний договір, за яким здійснюється купівля-продаж електричної енергії. Оплата за цим Договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати Гарантованим покупцем за електричну енергію на банківський рахунок Продавця, що вказаний Продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця. У разі здійснення оплати за цим Договором, відповідно до п. 4.5. Договору та п. 1.3.5 Наказу, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог датою отримання оплати вважається дата оформлення акту зарахування зустрічних однорідних вимог.

Щодо визначення у розрахунку початкової дати прострочення саме 11 число місяця, наступного за розрахунковим, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Згідно із ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Прийменник «до» з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі № 927/490/18, від 27.09.2022 по справі 918/1195/21).

Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованим визначення у розрахунку позивача початку періодів прострочення саме з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим, оскільки право на нарахування 3% річних виникає лише з наступного дня за останнім днем строку виконання зобов`язання.

Одночасно, суд також погоджується із запереченнями відповідача стосовно безпідставності визначення позивачем у розрахунку кінцевої дати періодів прострочення, погашення за якими було здійснено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, дати, яка передує даті другого підпису уповноваженого представника сторони договору. При цьому, суд звертає увагу позивача на таке.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами статті 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Згідно частини другої статті 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Законодавство не передбачає спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Таким чином, зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, а якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду, що в подальшому буде підставою для перегляду рішення в даній справі за новивиявленими обставинами.

Отже, моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Наразі, суд зазначає, що фактичне оформлення сторонами факту зарахування актом, який підписано з боку представників обох сторін, фактично не змінює правової природи та порядку припинення зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Судом було встановлено, що частина електричної енергії за вказаними актами було оплачено Гарантованим покупцем шляхом перерахування грошових коштів.

Одночасно, інша частина оплати була здійснена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог непогашених грошових зобов`язань сторін, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи акти зарахування зустрічних однорідних вимог, які датовані:

- 13.09.2024 підписано КЕП з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 13.09.2024, а з боку Державного підприємства «Гарантований покупець» - 16.09.2024.

Отже, у даному випадку зобов`язання сторін згідно вказаних вище актів є припиненими з моменту проставлення підписів з боку Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», а не з дати останнього підпису - підпису представника Державного підприємства «Гарантований покупець».

Одночасно, до тверджень відповідача стосовно того, що нарахування може здійснюватись лише за кожним актом купівлі-продажу електроенергії окремо, а не наростаючим підсумком, суд ставиться критично, оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає нарахування 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстави його виникнення за окремою господарською операцією чи за їх сукупністю, тобто, їх нарахування залежить саме із обставиною порушення грошового зобов`зання. Отже, відповідні заперечення відповідача не вказують на помилковість розрахунку позивача.

Здійснивши власний перерахунок з урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що за порушення строків розрахунків з оплати електроенергії за актами купівлі-продажу: №01 від 31.03.2022 на суму 1 321 009 110,05 грн, №02 від 30.04.2022 на суму 1 588 894 437,96 грн, №03 від 31.05.2022 на суму 833 40 937,62 грн, №04 від 30.06.2022 на суму 962 921 826,25 грн, №05 від 31.07.2022 на суму 1 295 673 753,83 грн, №06 від 31.08.2022 на суму 1 367 254 233,22 грн, №07 від 30.09.2022 на суму 1 049 196 074,66 грн, №08 від 31.10.2022 на суму 881 751 052,10 грн, №09 від 30.11.2022 на суму 1 954 424 226,60 грн, №10 від 31.12.2022 на суму 2 784 743 584 грн, №01 від 31.01.2023 на суму 1 342 133 120,09 грн, №02 від 28.03.2023 на суму 1 932 620 939 грн, №03 від 31.03.2023 на суму 1 898 707 304,46 грн, №04 від 30.04.2023 на суму 3 342 671 234,60 грн, №05 від 31.05.2023 на суму 3 675 342 413,12 грн, №06 від 30.06.2023 на суму 1 989 863 000,06 грн, №07 від 31.07.2023 на суму 1 508 223 543,43 грн, №08 від 31.08.2023 на суму 2 143 325 516, 72 грн, №09 від 30.09.2023 на суму 1 377 341 665,16 грн, №10 від 31.10.2023 на суму 1 314 011 334,65 грн, №11 від 30.11.2023 на суму 1 375 433 023, 22 грн, №12 від 31.12.2023 на суму 2 354 242 696,99 грн, №01 від 31.01.2024 на суму 2915042635,14 грн, №02 від 29.02.2024 на суму 2576191667,81 грн, №03 від 31.03.2024 на суму 2 624 286 748,62 грн, №04 від 30.04.2024 на суму 2 117 656 330,81 грн, №05 від 31.05.2024 на суму 2 588 077 782,07 грн, №06 від 30.06.2024 на суму 1 895 770 729,22 грн, №07 від 31.07.2024 на суму 67 870 691,56 грн, обґрунтованим є нарахування та стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 81 302 648,71 грн, а не 102 515 461,81 грн, як заявлено позивачем.

Щодо заяви відповідача про зменшення 3% річних до 1 грн суд зазначає таке.

Норми Господарського кодекск України та Цивільного кодексу України прямо не містять положень про можливість зменшення нарахування 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У силу положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, якими справи повернуто колегіям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду нею у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, суд зазначає про можливість при ухваленні рішення вирішити питання щодо зменшення 3% річних на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Оцінюючи обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення 3% річних судом враховано, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Наразі, за висновками суду посилання відповідача на те, що зменшення 3% річних відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а також те, що відповідач є державним підприємством, не є належним та достатнім обґрунтуванням наявності підстав для зменшення 3% річних, які підлягають стягненню за наслідками вирішення спору.

За таких обставин, заява Державного підприємства «Гарантований покупець» про зменшення розміру 3% річних до 1 грн задоволенню не підлягає.

Щодо наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України , є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

До того ж, Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).

Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

У справі № 910/13071/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на порядок розрахунку інфляційних втрат та наголосила, «що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України (подібний висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №910/5349/22).

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.

Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат».

Тобто, з огляду на викладене, суд вважає безпідставним нарахування позивачем інфляційних втрат а неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, де час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями).

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 347 831 071,34 грн.

Одночасно, суд вважає за доцільне зауважити, що наданий відповідачем контр розрахунок позовних вимог жодним чином висновки суду щодо сум 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких є правомірним та обґрунтованим, не спростовує.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» частково, а саме в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 347 831 071,34 грн та 3% річних в сумі 81 302 648,71 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судові витрати, які понесено позивачем в межах розгляду справи, покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення інфляційних втрат в розмірі 557 924 752,17 грн та 3% річних в сумі 102 515 461,81 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (07300, Київська область, Вишгородський район, м.Вишгород, ЄДРПОУ 20588716) інфляційні втрати в розмірі 347 831 071,34 грн, 3% річних в сумі 81 302 648,71 грн та судовий збір в сумі 446 528,07 грн.

3. В задоволенні решти позовних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 16.07.2025.

Суддя В.В. Князьков


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	16.07.2025
Оприлюднено	17.07.2025
Номер документу	128877519
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі купівлі-продажу, з них поставки товарів, робіт, послуг, з них енергоносіїв

Князьков В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні