Ухвала від 08.07.2025 по справі 757/6853/25-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2025 задоволено клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 , погоджене прокурором першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках в національній та іноземній валютах, з метою забезпечення конфіскації майна, які відкриті ОСОБА_7 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», із забороною користування та розпорядження ними та можливістю надходження коштів на вказані рахунки.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, клопотання слідчого задовольнити частково та накласти арешт на грошові кошти в національній та іноземній

---

Справа № 757/6853/25-к Слідчий суддя - ОСОБА_9

Апеляційне провадження № 11-сс/824/2808/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

валютах, що надійшли на рахунки ОСОБА_7 , відкриті у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», до 07.11.2024 включно.

Апелянт зазначав, що про вказану ухвалу ОСОБА_7 стало відомо лише 13.03.2025, внаслідок виконання ухвали про арешт установою банку, а повний текст ухвали на прохання захисника був наданий слідчим в ОСВ ГСУ НП України ОСОБА_8 , а тому строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що вчинення кримінальних правопорушень, у яких підозрюється ОСОБА_7 було припинено правоохоронними органами 07.11.2024.

Разом з тим, конфіскації підлягає усе майно засудженого, набуте ним до вчинення злочину, а не до моменту ухвалення обвинувального вироку у справі, оскільки юридична відповідальність обмежується вчиненим кримінальним правопорушенням, а відтак не повинна поширюватися на правовідносини, які виникли після вчинення злочину.

Унаслідок виконання оскаржуваної ухвали було зокрема накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_7 в сумі 265 225,12, що знаходяться на його рахунку, які він отримав як заробітну плату та пенсію після 07.11.2024.

Накладення арешту на вказані грошові кошти позбавляє ОСОБА_7 засобів до існування.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скаргане підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна ОСОБА_7 або його представника. Дані про направлення власнику майна копії оскаржуваної ухвали матеріали справи не містять.

Як зазначив апелянт, про існування оскаржуваної ухвали йому стало відомо 13.03.2025.

Ураховуючи, що матеріали справи не містять інших відомостей про обізнаність представника власника майна із мотивами прийнятого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження,Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000000732 від 12.04.2024, за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 368 КК України, а також за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

08.11.2024 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 повідомлено про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням службового становища, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 368 КК України; та в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду дії з використанням службового становища, вчиненому повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 368 КК України.

13.02.2025 старший слідчий Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках в національній та іноземній валютах, які відкриті ОСОБА_7 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з метою забезпечення конфіскації майна, із забороною користування та розпорядження ними та можливістю надходження коштів на вказані рахунки.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2025 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках в національній та іноземній валютах, з метою забезпечення конфіскації майна, які відкриті ОСОБА_7 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», із забороною користування та розпорядження ними та можливістю надходження коштів на вказані рахунки.

Зобов`язано повідомити Головне слідче управління Національної поліції України про залишок арештованих коштів на банківських рахунках, відкритих ОСОБА_7 .

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги слідчим суддею дотримані належним чином.

Санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_7 злочину за ч. 3 ст. 368 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.

Як встановлено органом досудового розслідування та підтверджується даними долученої до клопотання копії декларації ОСОБА_7 , у останнього відкриті рахунки у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в національній та іноземній валютах.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на банківські рахунки в національній та іноземній валютах, відкритіОСОБА_7 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з метою забезпечення можливої конфіскації наявних на них коштів як виду покарання, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на належне ОСОБА_7 майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначення йому покарання у виді конфіскації майна, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що унаслідок виконання оскаржуваної ухвали було зокрема накладено арешт на грошові кошти на рахунку ОСОБА_7 в сумі 265 225,12, які він отримав як заробітну плату та пенсію після 07.11.2024, тобто після припинено правоохоронними органами вчинення кримінальних правопорушень, у яких підозрюється ОСОБА_7 , не є підставою для скасування ухвали слідчого судді у цій частині.

Згідно ч. 1 ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо міри покарання обвинуваченому вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження, та згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, остаточна міра покарання, обрана судом, зазначається у вироку у разі визнання особою винуватою.

Відтак, у межах кримінального провадження питання, пов`язані із вирішенням щодо кількості та переліку майна особи, яке підлягатиме конфіскації, підлягають вирішенню судом при постановленні вироку.

Натомість арешт майна на стадії досудового розслідування, є лише тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, яке до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, полягає у позбавленні за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно підлягатиме можливій конфіскації майна.

При цьому, положення чинного КПК України не зобов`язують слідчого суддю на стадії досудового розслідування при розгляді клопотання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації як виду покарання, встановлювати, яка саме частина майна, що перебуває у власності підозрюваного, підлягатиме у подальшому конфіскації у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та призначення покарання у виді конфіскації майна.

Накладення арешту на майно на стадії досудового розслідування не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, а тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.

Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3