Постанова від 08.07.2025 по справі 922/135/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/135/24 (922/3661/24)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Бєлкіній О.М.

представники учасників справи не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу ТОВ фірми "Троїцькі ворота", м. Харків (вх. № 1098 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24) (повний текст якого складено та підписано у приміщенні господарського суду Харківської області 21.04.2025 суддею Кононовою О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" , м. Харків

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м. Харків

2. Акціонерного товариства "Міжнародний Резервний Банк", м. Київ

3. Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" м. Харків

про визнання договору недійсним та визнання відсутнім права вимоги

в межах справи № 922/135/24 про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс"

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/135/24 про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.02.2024, серед іншого, було відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", код ЄДРПОУ 30428944. Визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Акціонерного товариства "ОТП Банк" в сумі 139 590 519,02 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бову Дарію Володимирівну. Здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство боржника ТОВ "Транссєрвіс", код ЄДРПОУ 30428944.

На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" (вх.№ 6329 від 07.03.2024) з грошовими вимогами до боржника ТОВ "Транссєрвіс" на суму 738 121,80 грн.

Ухвалою від 30.07.2024 суд задовольнив заяву ТОВ фірма "Троїцькі ворота" до боржника по справі № 922/135/24, визнав грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" у загальному розмірі 744 177,80 грн., з яких: 738 121,80 грн. сума заборгованості за Договором про відступлення права вимоги №6/12-Л від 06.12.2021, а також нараховані 3% річних і інфляційні витрати та 6056,00 грн. судовий збір, сплачений за подачу заяви з грошовими вимогами до боржника.

15.10.2024 до господарського суду Харківської області від ТОВ фірми "Троїцькі ворота" надійшла позовна заява (вх. № 3661/24), в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним Договір поруки від 05.09.2017 (укладений в забезпечення виконання зобов`язання Договору про відкриття кредитної лінії № 07-В/11/12/ЮО від 19.04.2011), укладений між ТОВ "Транссєрвіс" (код 30428944), та Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк" (код 25959784).

- визнати відсутнім право вимоги Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк" (код 25959784) (ідентифікаційний код 25959784) до ТОВ "Транссєрвіс" (код 30428944) за Договором поруки від 05.09.2017 (укладеним в забезпечення виконання зобов`язання Договору про відкриття кредитної лінії № 07-В/11/12/ЮО від 19.04.2011);

- визнати недійсним Договір поруки від 05.09.2017 (укладений в забезпечення виконання Договору про відкриття кредитної лінії № 37-В/12/68/ЮО від 24.12.2012), укладений між ТОВ "Транссєрвіс" (код 30428944) та Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк" (код 25959784);

- визнати відсутнім право вимоги Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (код 25959784) до ТОВ "Транссєрвіс" (код 30428944) за Договором поруки від 05.09.2017 (укладеним в забезпечення виконання Договору про відкриття кредитної лінії № 37-В/12/68/ЮО від 24.12.2012).

Позов обґрунтовує тим, що спірні договори поруки є такими, що укладені з метою створення штучної кредиторської заборгованості ТОВ "Транссєрвіс" перед АТ "Міжнародний резервний банк" та є фраудаторними, оскільки були укладені на шкоду іншим кредиторам ТОВ "Транссєрвіс"", окрім АТ "Міжнародний резервний банк", їх укладення не мало жодного економічного обґрунтування, а розмір зобов`язань, які взяв на себе перший відповідач (як солідарний боржник) призводить до неплатоспроможності останнього. Зважаючи на зазначені обставини, дані правочини підлягають визнанню недійсними.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24) в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що:

- фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження");

- договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору, такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора ;

- строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника;

- оспорювані позивачем договори поруки від 05.09.2017 були укладений за межами зазначеного строку (провадження у справі про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс" відкрито 02.02.2024), тобто за сім років до відкриття провадження у справі про банкрутство, що унеможливлює застосування положень статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ;

- суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/111268/16-ц, відповідно до якого позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися при цьому на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним;

- укладення боржником договорів поруки від 05.09.2017, умови яких не суперечать нормам статей 553, 554, 556, 558 Цивільного кодексу України, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань, як про те стверджує позивач;

- щодо тверджень позивача про те, що укладенням спірних договорів поруки було створено штучну кредиторську заборгованість у ТОВ "Транссєрвіс"", наявність якої в подальшому надало АТ "Міжнародний резервний банк" можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/135/24, то обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, тоді як наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем;

- позивачем не розкрито та не доведено, в чому полягає очевидність недобросовісних дій сторін договорів поруки та яку саме шкоду завдали сторони угоди позивачу фактом укладення Договорів поруки, як не доведено і факту зловживання сторонами спірних договорів правом в порушення вимог частини 3 статті 13 Цивільного кодек України .

09.05.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота" на рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24), в якій апелянт просить суд зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що:

- відмова в позові ґрунтується, серед іншого, на формальній підставі, а саме на спливі з моменту укладення оспорюваного правочину до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство більшого строку, ніж встановлено у ст. 42 КУзПБ;

- судом не враховано незначне перевищення трирічного строку встановлено ч. 2 ст. 42 КУзПБ, та обставини, які прямо вказують на наявність мотиву в приховування активів боржника від кредиторів (зокрема значна кількість заборгованостей на дату укладення оспорюваного договору поруки);

- очевидність недобросовісних дій відповідачів полягає, зокрема, в укладенні Договору поруки з поручителем (ТОВ "Транссєрвіс"), який на момент укладення договору поруки сам мав борги, частина з яких була стягнута в судовому порядку (відповідні відомості легко було перевірити через ), тобто для ТОВ "Транссєрвіс" було невигідно укладати договір поруки та поручатися за когось, маючи при цьому непогашені власні борги, а банку було невигідно обирати поручителем особу, яка й без того має власні борги, та в силу цього викликає сумнів у її платоспроможності;

- очевидність недобросовісних дій відповідачів полягає також і в у поручительстві за Основного боржника (АТ «ХАРП»), який на момент укладення договору поруки вже мав низку боргів за іншими зобов`язаннями частина з яких була стягнута в судовому порядку (відповідні відомості легко було перевірити через ), тобто за боржника, який уже на момент укладення договору поруки викликав обґрунтовані сумніви у своїй платоспроможності.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.05.2025 справу № 922/135/24 (922/3661/24) передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Троїцькі ворота", м. Харків (вх. № 1098 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24) та призначено справу до розгляду на 08.07.2025 о 14:30 год.

Встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення даної ухвали.

Зазначену ухвалу отримано всіма учасниками справи в електронні кабінети 28.05.2025 о 18:54 год., отже останнім днем для подання відзиву для вказаних учасників справи є 12.06.2025 включно.

Представники учасників справи в судове засідання 08.07.2025 не з`явилися, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа (ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2025), правом на надання відзивів на апеляційну скарги перший, другий та третій відповідачі не скористалися.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання судом обов`язковою не визнавалась, у справі достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача в даному судовому засіданні за відсутністю представників учасників справи.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено місцевим господарським судом,

19.04.2011 між Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк", Банком, та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод", Позичальником, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 07-В/11/12/ЮО (далі Кредитний договір-1), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті та на підставі додаткових угод до Кредитного договору окремими частинами (траншами) надав позичальнику кредитні кошти (кредит). Ліміт кредитної лінії за Кредитним договором становив 110 000 000,00 російських рублів.

Зобов`язання Позичальника перед Кредитором за Кредитним договором-1, зокрема, були забезпечені порукою, наданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (Відповідач-1) за договором поруки, укладеним 05.09.2017 (далі Договір поруки-1).

Крім цього, 24.12.2012 між Акціонерним товариством "Міжнародний резервний банк", Банком, та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод", Позичальником, було укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 37-В/12/68/ЮО (далі Кредитний договір-2), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті та на підставі додаткових угод до Кредитного договору окремими частинами (траншами) надав Позичальнику кредитні кошти (кредит). Ліміт кредитної лінії за Кредитним договором становив 160 000 000,00 російських рублів.

Зобов`язання Позичальника перед Кредитором за Кредитним договором-2, серед іншого, були забезпечені порукою, наданою Товариством з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" (Відповідач-1) за Договором поруки, укладеним 05.09.2017 (далі Договір поруки-2).

За умовами Договору поруки 1, Поручитель (Відповідач 1) відповідальність поручителя перед Кредитором включає:

Зобов`язання, які були невиконані Боржником, та які передбачені Основним договором (основне зобов`язання), зокрема, але не обмежуючись:

- зобов`язання повернути Кредитору кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 04 березня 2018 року за Основним Договором з граничним лімітом кредитування в сумі гривневого еквіваленту заборгованості в розмірі 61 475 000 російський рублів по курсу НБУ на дату підписання цього Договору про внесення змін та 1 145 000,00 гривень, що загалом складає 28 707 316,25 гривень (з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної заборгованості в національній валюті України), в строки які зазначаються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або законодавством України та/або Основним договором та /або цим договором достроково;

- зобов`язання щомісяця, не пізніше 3-х робочих днів місяця, наступного за тим, за який вони нараховані, в порядку, який зазначається в ст. 6 Основного договору, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строків, які зазначаються в ст. 6 Основного договору сплатити/чувати Кредитору проценти за користування кредитом за Основним договором з розрахунку 18,0 % річних за користування кредитом в гривні (з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадку та порядку, які зазначаються в ст. 6 Основного договору, що відбувається автоматично і не потребує укладення між Сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього Договору та така зміна зобов`язання є погодженою поручителем);

- зобов`язання в строки/и, який/ї зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором до настання строку/ів, який/і зазначений/ються в Основному договорі сплатити/чувати Кредитору комісійну винагороду за відкриття та ведення позичкового рахунку з розрахунку 0,5 % від суми, зазначеної в Основному договорі;

- зобов`язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором до настання строку/ів зазначеного/их в Основному договорі сплатити Іпотекодержателю комісійну винагороду за управління кредитною лінією в частині внесення змін до Кредитного договору в розмірі 12 500,00 гривень;

- зобов`язання відшкодувати документально підтверджені збитки, завдані Кредитору невиконанням та/або неналежним виконанням зобов`язань по Основному договору;

- зобов`язання сплатити Кредитору штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за невиконання та/або неналежним виконанням зобов`язань по Основному договору у строки та у розмірах, які зазначаються в Основному договорі;

- зобов`язання сплатити Кредитору будь-які інші платежі (якщо такі платежі передбачені умовами Основного договору) в строки і в порядку, встановлені в Основному договорі;

Зобов`язання відшкодувати Кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням Основного зобов`язання (зобов`язання з відшкодування шкоди) (п. 2.1.2.);

Зобов`язання сплатити Кредитору неустойку у випадку і у розмірі, зазначеному в п. 4.4. цього Договору (Зобов`язання зі сплати неустойки) (п. 2.1.3);

Зобов`язання сплатити Кредитору проценти (три проценти річних відповідно до статей 1050, 625 ЦК) від простроченої суми у разі прострочення Боржником виконання Основного зобов`язання (Зобов`язання зі сплати неустойки) (п. 2.1).

Згідно з п. 3.2. Поручитель підписанням цього Договору підтверджує та, гарантує, що:

- порука, надання згідно з умовами цього Договору, не є фінансовою послугою у розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг);

- Поручитель не отримав (не отримує та не отримуватиме в майбутньому) від Боржника будь-якої винагороди/плати (в будь-якому вигляді/формі) за надання поруки згідно з умовами цього Договору.

За умовами Договору поруки-2, Поручитель (Відповідач 1) відповідальність поручителя перед Кредитором включає:

Зобов`язання, які були невиконані Боржником, та які передбачені Основним договором (основне зобов`язання), зокрема, але не обмежуючись:

- зобов`язання повернути Кредитору кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 04 березня 2018 року за Основним Договором з граничним лімітом кредитування в сумі гривневого еквіваленту заборгованості в розмірі 232 360 000,00 російський рублів по курсу НБУ на дату підписання цього Договору про внесення змін, що складає 104 178 606,00 з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної заборгованості в національній валюті України), в строк/и який/і зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або законодавством України та/або Основним договором та /або цим договором достроково;

- зобов`язання щомісяця, не пізніше 3-х робочих днів місяця, наступного за тим, за який вони нараховані, в порядку, який зазначається в ст. 6 Основного договору, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строків, які зазначаються в ст. 6 Основного договору сплатити/чувати Кредитору проценти за користування кредитом за Основним договором з розрахунку 18,0 % річних за користування кредитом в гривні (з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадку та порядку, які зазначаються в ст. 6 Основного договору, що відбувається автоматично і не потребує укладення між Сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього Договору та така зміна зобов`язання є погодженою поручителем);

- зобов`язання в строк/и, який/ї зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором до настання строку/ів, який/і зазначений/ються в Основному договорі сплатити/чувати Кредитору комісійну винагороду за відкриття та ведення позичкового рахунку з розрахунку 0,25 % від суми, зазначеної в Основному договорі;

- зобов`язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором до настання строку/ів зазначеного/их в Основному договорі сплатити Іпотекодержателю комісійну винагороду за управління кредитною лінією в частині внесення змін до Кредитного договору в розмірі 12 500,00 гривень;

- зобов`язання відшкодувати документально підтверджені збитки, завдані Кредитору невиконанням та/або неналежним виконанням зобов`язань по Основному договору;

- зобов`язання сплатити Кредитору штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за невиконання та/або неналежним виконанням зобов`язань по Основному договору у строки та у розмірах, які зазначаються в Основному договорі;

- зобов`язання сплатити Кредитору будь-які інші платежі (якщо такі платежі передбачені умовами Основного договору) в строки і в порядку, встановлені в Основному договорі;

Зобов`язання відшкодувати Кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням Основного зобов`язання (зобов`язання з відшкодування шкоди) (п. 2.1.2.);

Зобов`язання сплатити Кредитору неустойку у випадку і у розмірі, зазначеному в п. 4.4. цього Договору (Зобов`язання зі сплати неустойки) (п. 2.1.3.);

Зобов`язання сплатити Кредитору проценти (три проценти річних відповідно до статей 1050, 625 ЦК) від простроченої суми у разі прострочення Боржником виконання Основного зобов`язання (Зобов`язання зі сплати неустойки) (п. 2.1).

Згідно з п. 3.2. Поручитель підписанням цього Договору підтверджує та, гарантує, що:

- порука, надання згідно з умовами цього Договору, не є фінансовою послугою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг");

- Поручитель не отримав (не отримує та не отримуватиме в майбутньому) від Боржника будь-якої винагороди/плати (в будь-якому вигляді/формі) за надання поруки згідно з умовами цього Договору.

Позивач стверджує, що спірні договори поруки укладені з метою створення штучної кредиторської заборгованості ТОВ "Транссєрвіс"

Посилаючись на умови п. 2.1, 3.1 та 3.2 спірних договорів поруки, позивач зазначає, що:

- оспорювані договори поруки укладені без жодної економічного та юридичного мотиву для Відповідача 1; оспорювані договори поруки мають за результатом утворення значної кредиторської заборгованості для Відповідача 1.

- оспорювані договори поруки не мають на меті настання реальних наслідків обумовлених ними, а були укладені виключно для створення штучної заборгованості Відповідача 1 перед Відповідачем 2, тому відповідно до положень частини п`ятої статті 203 та частини першої статті ЦК України, оспорювані договори поруки є фраудаторним та мають бути визнані недійсними;

- уклавши договори поруки, Відповідач 1 не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув значних зобов`язань зі сплати заборгованості за третю особу, що є противагою загальним принципам підприємницької діяльності;

- штучно укладені договори поруки є формальною підставою для пред`явлення Відповідачем 2 грошових вимог до Відповідача 1 (Боржника у справі № 922/135/24), і як наслідок, впливає на формування розміру кредиторської заборгованості, а саме на її значне збільшення, тим самим завдаючи шкоду інтересам інших кредиторів, шляхом зменшення потенційної суми задоволення вимог кредиторів та надаючи безпідставні преференції іншим кредиторам Відповідачу 2.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, позивач зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Оскільки, як вважає позивач, спірний договір поруки, вочевидь, був укладений на шкоду іншим кредиторам ТОВ "Транссєрвіс"", окрім АТ "Міжнародний резервний банк" (2-го відповідача), його укладення не мало жодного економічного обґрунтування, а розмір зобов`язань, які взяв на себе 1-й відповідач, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього, вказані обставини у своїй сукупності свідчать про фраудаторний характер спірного договору поруки, тому він має бути визнаний судом недійсним.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Верховний Суд у постанові постанови від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21) зазначив, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з цим, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються лише в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16- кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Разом з цим, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (яка в даному випадку є спеціальною нормою при вирішенні питання про визнання недійсним договору в межах справи про банкрутства), передбачає можливість визнання недійсними правочинів за участю боржника, зокрема, у разі, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, яке призвело до його неплатоспроможності або унеможливило частково або повністю виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково, або якщо боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, зазначеною статтею встановлений присічний строк -три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. При цьому, даний строк становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника. ). Підозрілий період носить ретроспективний характер, тобто є обмеженим на минуле і необмеженим на майбутнє правочинів.

Разом з цим, як правильно встановив місцевий господарський суд, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Транссєрвіс" відкрито 02.02.2024, отже оспорювані позивачем договори поруки від 05.09.2017 були укладені за межами зазначеного строку, а саме: за сім років до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Зазначена обставина недотримання позивачем строку, який у ретроспективі пропущений більше, аніж вдвічі, унеможливлює застосування положень ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що судом не враховано незначне перевищення трирічного строку, встановлено ч. 2 ст. 42 КУзПБ, та обставин, які прямо вказують на наявність мотиву в приховування активів боржника від кредиторів (зокрема значна кількість заборгованостей на дату укладення оспорюваного договору поруки.

Однак колегія суддів вважає такі твердження апелянта необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалося, позивачем допущено перевищення трирічного строку, встановлено ч. 2 ст. 42 КУзПБ, більше, аніж у двічі (7 років), що аж ніяк не може вважатися незначним перевищенням.

При цьому, стаття 42 КУзПБ не містить жодних застережень щодо можливості поновлення або продовження зазначеного строку, а тому посилання на незначний характер пропущення позбавлене правового підґрунтя.

В даному аспекті колегія суддів також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, який зазначив, що існує усталене правило тлумачення юридичних текстів casus omissus pro omisso habendus est, що означає, що пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно.

Ступінь свободи інтерпретації має мати певні рамки. Те, що не охоплено законом - законом не охоплено. Будь-яке домислення за законодавця (тобто, видавання певної думки, тези, яку насправді законодавець на увазі не мав) - не може бути втілене в судовий прецедент й бути джерелом судової практики, оскільки підміна судом законодавця посягає на поділ влади. У разі, коли під час правозастосування закон тлумачиться розширено, необхідно провести чітке і ясне розмежування, установити межі між тим, що саме запровадив законодавець, і тим, що останній мав на увазі й бажав донести до широкого кола осіб на переконання суб`єкта правозастосування (хибне тлумачення, орієнтоване на пошук того, що законодавець міг задумати, замість того, що законодавець об`єктивно впровадив).

Отже оскільки статтею 42 КУзПБ, як і жодною іншою нормою законодавства, не передбачено поновлення або продовження встановленого нею строку для звернення із позовом про визнання недійсним договору за участю боржника (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), тобто даний строк є присічним, то застосування зазначеної норми в обхід присічного строку суперечитиме принципу casus omissus pro omisso habendus est та наведеній вище практиці Верховного Суду.

Отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для визнання спірних договорів недійсними в порядку частини 2 статті 42 КУзПБ.

Як вже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Щодо наявності підстав для визнання спірних договорів недійсними на загальних засадах, колегія суддів зазначає про таке.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним договорів поруки посилається на те, що спірні договори :

- укладені без жодної економічного та юридичного мотиву для ТОВ "Транссєрвіс";

- не мають на меті настання реальних наслідків обумовлених ними, а були укладені виключно для створення штучної заборгованості ТОВ "Транссєрвіс" перед АТ "Міжнародний резервний банк",

- уклавши договори поруки, ТОВ "Транссєрвіс" не тільки не отримав прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набув значних зобов`язань зі сплати заборгованості за третю особу, що є противагою загальним принципам підприємницької діяльності;

- штучно укладений договір поруки є формальною підставою для пред`явлення АТ "Міжнародний резервний банк" грошових вимог до ТОВ "Транссєрвіс" (Боржника у справі № 922/135/24), і як наслідок, впливає на формування розміру кредиторської заборгованості, а саме на її значне збільшення, тим самим завдаючи шкоду інтересам інших кредиторів, шляхом зменшення потенційної суми задоволення вимог кредиторів та надаючи безпідставні преференції іншим кредиторам АТ "Міжнародний резервний банк".

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, виходячи за змісту наведених норм, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, тоді як виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Зі змісту спірних договорів вбачається, що їх було укладено у повній відповідності до норм чинного законодавства, що регулює відповідні правовідносини, і, враховуючи, що укладення даних договорів на законних підставах відбувалося за сім років до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, відсутні підстави стверджувати про укладення сторонами правочинів, умисно спрямованих на завдання шкоди кредиторам.

Так, спірні договори поруки від 05.09.2017 були укладені відповідно до правової природи такого виду правочинів, а саме: з метою забезпечення поручителем - ТОВ "Транссєрвіс" виконання грошових зобов`язань основного боржника - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед кредитором - АТ "Міжнародний резервний банк" за договорами про відкриття кредитних ліній (Кредитними договорами).

У пункті 3.2. договорів сторони встановили, що ця Порука надана згідно з умовами цього Договору, не є фінансовою послугою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") і поручитель не отримав (не отримує та не отримуватиме в майбутньому) від Боржника будь-якої винагороди/плати (в будь-якому вигляді/формі) за надання поруки згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 5.3.2 договорів поруки сторони домовились, що у разі виконання Поручителем зобов`язань Боржника за Основним договором Поручитель має право зворотної вимоги до Боржника.

Така домовленість кореспондується із положеннями ч.2 ст.556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання

Зважаючи на наведене, у випадку виконання Поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейде право вимоги до основного боржника, що свідчить про відсутність зменшення активів поручителя.

При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, виникнення згодом у ТОВ "Транссєрвіс" як у поручителя зобов`язання перед АТ "Міжнародний резервний банк", що надало останньому можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/135/24, носить законний характер та відповідає статті 45 КуПБ. При цьому ризики виникнення у кредиторів боржника конкуренції у задоволенні їхніх грошових вимог у справах про банкрутство є нормальним явищем та узгоджується із такою ознакою підприємницької діяльності, наведеною у статті 1 Закону України «Про Підприємництво», як діяльність на власний ризик.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що укладення спірних договорів поруки між поручителем та кредитором за Кредитними договорами не носило очевидно неправомірного, недобросовісного та нерозумного характеру та відповідало усталеним звичаям ділового обороту в кредитуванні.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни вказаного рішення відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 270, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ фірми "Троїцькі ворота", м. Харків (вх. № 1098 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2025 у справі № 922/135/24 (922/3661/24) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 18.07.2025.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко