Рішення від 18.07.2025 по справі 420/12947/25

Справа № 420/12947/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Лебедев В.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, 63; код ЄДРПОУ 0352855230) в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626) до Ізмаїльського державного гуманітарного університету (місцезнаходження: 68610, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Іллі Ріпина, 12; код ЄДРПОУ 02125467), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства освіти і науки України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр-кт. Берестейський, 10; код ЄДРПОУ 38621185) про зобов`язання укласти охоронний договір,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява До суду надійшла позовна заява Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, 63; код ЄДРПОУ 0352855230) в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626) до Ізмаїльського державного гуманітарного університету (місцезнаходження: 68610, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Іллі Ріпина, 12; код ЄДРПОУ 02125467), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства освіти і науки України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр-кт. Берестейський, 10; код ЄДРПОУ 38621185) про зобов`язання укласти охоронний договір.

Ухвалою суду від 02.05.2025 р. вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, надання до суду доказів сплати судового збору у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір» у розмірі 3028,00 грн.

На виконання ухвали 12.05.2025 р. (вх. № 45667/25) позивач надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази сплати судового збору, чим усунуто зазначені судом недоліки.

Ухвалою суду від 16.05.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

21.05.2025 року від представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшли пояснення.

29.05.2025 року від представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшли пояснення у справі.

30.05.2025 року представником відповідача Ізмаїльського державного гуманітарного університету до канцелярії суду подано письмові пояснення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Ізмаїльською окружною прокуратурою Одеської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами проведеного вивчення стану дотримання вимог чинного законодавства щодо охорони об`єктів культурної спадщини, установлено порушення інтересів держави на території Ізмаїльського району міста Ізмаїл Одеської області, а саме установлено, що за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 55 знаходиться об`єкт культурної спадщини - житловий будинок (І половина XIX ст.). Так, вказаний об`єкт взято на державний облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.04.1987 №167, як пам`ятку місцевого значення (пам`ятка містобудування та архітектури).

За результатом встановлення балансоутримувача вказаного об`єкта встановлено, що відповідно до пункту 1 наказу Міністерства освіти і науки України від 27.12.2016 № 1623 закріплено на праві господарського відання за Ізмаїльським державним гуманітарним університетом нерухоме майно, зазначене у додатку до цього наказу, серед яких зазначено - «Бібліотека» (інв. № 10320502).

Листом Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 18.09.2024 № 2721/10/01-12/2-24/1004 на запит Ізмаїльської окружної прокуратури повідомлено про те, що рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.04.1987 № 167 зазначена будівля прийнята під охорону держави як пам`ятка архітектури місцевого значення та взята на державний облік.

Натомість, станом на момент подання позову охоронний договір на вказаний об`єкт відповідачем укладено не було всупереч вимог законодавства, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

21.05.2025 року від представника Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшли пояснення. 29.05.2025 року від представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшли пояснення у справі. 30.05.2025 року представником відповідача Ізмаїльського державного гуманітарного університету до канцелярії суду подано письмові пояснення. Згідно наданих пояснень наведені сторони підтримують необхідність укладання охоронного договору, більше того, представник відповідача повідомив, що до Департаменту від Ізмаїльського державного гуманітарного університету листом від 05.05.2025 № 1-4/238 надійшов пакет документів для укладення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини за адресою: Одеська обл. м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 55.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність даної позовної заяви Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Ізмаїльською окружною прокуратурою Одеської області при виконанні повноважень, визначених ст. 131 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами проведеного вивчення стану дотримання вимог чинного законодавства щодо охорони об`єктів культурної спадщини, установлено порушення інтересів держави на території Ізмаїльського району міста Ізмаїл Одеської області, а саме установлено, що за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 55 знаходиться об`єкт культурної спадщини - житловий будинок (І половина XIX ст.). Так, вказаний об`єкт взято на державний облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.04.1987 №167, як пам`ятку місцевого значення (пам`ятка містобудування та архітектури).

Вказаний об`єкт взято на державний облік рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.04.1987 №167, як пам`ятку місцевого значення (пам`ятка містобудування та архітектури).

Відповідно до листа виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 14.08.2024 № 13/02-15-3319 управлінням містобудування та архітектури Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області не надавалися містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкту будівництва/реконструкції або реставрації за адресою: проспект Незалежності, 55 в м. Ізмаїл Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідно до Реєстру нежитлових нерухомих об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської територіальної громади, затвердженого рішенням Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 06.03.2024 № 2871-VIII, нежитлові будівлі комунальної власності за адресою: м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 55, не обліковуються.

Відповідно до листа Фонду державного майна України № 10-15-3544 від 06.03.2012 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності за зазначеною адресою обліковується нерухоме державне майно, що перебуває на балансі Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства освіти і науки України від 27.12.2016 № 1623 закріплено на праві господарського відання за Ізмаїльським державним гуманітарним університетом нерухоме майно, зазначене у додатку до цього наказу, серед яких зазначено - «Бібліотека» (інв. № 10320502) розташована за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Незалежності (кол. пр. Суворова), 55, загальною площею 494 кв. м. (вказаний наказ міститься в реєстраційній справі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 1412762851106).

Листом Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 18.09.2024 № 2721/10/01-12/2-24/1004 на запит Ізмаїльської окружної прокуратури повідомлено про те, що рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 17.04.1987 № 167 зазначена будівля прийнята під охорону держави як пам`ятка архітектури місцевого значення та взята на державний облік.

Листом Ізмаїльського державного гуманітарного університету від 26.09.2024 № 1-4/487 повідомлено, що органом управління вищевказаного державного нерухомого майна - «Бібліотека» (інв. № 10320502), є Міністерство освіти і науки України (правонаступник - Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України).

На підставі додатку до наказу Міністерства освіти і науки України від 27.12.2016 № 1623 державне нерухоме майно - «Бібліотека» (інв. № 10320502), закріплене на праві господарського відання за Ізмаїльським державним гуманітарним університетом.

Відповідно до додатку № 11 листа Фонду державного майна від 25.09.2017 № 10-15-18272 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності місцезнаходження державного нерухомого майна - «Бібліотека» (інв. № 10320502): Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Незалежності (колишній проспект Суворова), 55, загальною площею кв. м, та перебуває на балансі Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

Відповідно до наданого Ізмаїльським державним гуманітарним університетом Паспорту № 17:

найменування пам`ятки: житловий будинок (бібліотека педінституту);

типологічна належність: пам`ятка архітектури;

датування пам`ятки: перша половина XIX ст.

адреса: м. Ізмаїл, проспект Суворова, 55;

характер сучасного використання: житлові приміщення.

Відповідно до інформації наданої Міністерством культури та стратегічних комунікацій України (Департамент культурної спадщини) від 09.10.2024 № 06/13/9028-24 на запит Ізмаїльської окружної прокуратури, житловий будинок, розташований за адресою: проспект Незалежності (колишня назва - проспект Суворова), 55 у м. Ізмаїл Одеської області, не знаходиться на державному обліку. Тим не менш, відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09 щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів м. Ізмаїл Одеської області, цей об`єкт знаходиться в межах одного з історичних ареалів м. Ізмаїл - «Місто Тучкова», ХІХ-ХХ ст.

Міністерством культури та стратегічних комунікацій України надано викопіювання з наказу Міністерства культури і туризму України від 13.07.2009 № 521/0/16-09 - розділ 6.4 «Межи та режим використання історичних ареалів м. Ізмаїл». Так, зазначено що режим використання території історичного ареалу «Міста Тучкова» визначається режимом використання території комплексної охоронної зони історичного центру, що встановлюється на території цього ареалу.

Згідно матеріалів справи, охоронний договір на вищевказаний об`єкт культурної спадщини між Ізмаїльським державним гуманітарним університетом та Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не укладався.

28.03.2025 на адресу Ізмаїльської окружної прокуратури надійшов лист Міністерства освіти і науки України за № 1/6129-25. У додатках до листа Міністерства освіти і науки України, наявна відповідь Ізмаїльського державного гуманітарного університету від 06.03.2025 № 1-2/15, згідно із якої установлено, що охоронний договір на вищевказаний об`єкт культурної спадщини між Ізмаїльським державним гуманітарним університетом та Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не укладався. Про намір укласти такий договір не повідомлено.

На переконання органу прокуратури, вищевказане свідчить про тривале та свідоме ігнорування наявних порушень пам`яткоохоронного законодавства, яке не припиняється навіть після надісланих Ізмаїльською окружною прокуратурою запитів щодо необхідності укласти охоронний договір на вищевказаний об`єкт культурної спадщини. Необхідність зобов`язати Ізмаїльський державний гуманітарний університет укласти такий охоронний договір і стала підставою для звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою ст. 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини». Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Охороною культурної спадщини є система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Частиною четвертою даної статті передбачено, що відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Згідно з п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001 року, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у

користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Обов`язок укладення охоронного договору покладається саме на власника (користувача) пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власника (користувача) повинна виходити ініціатива укладення охоронного договору.

У положеннях статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Суд зазначає, що охоронний договір за своєю правовою природою є адміністративним договором, виходячи з наступного.

Пункт 16 ч. 1 ст. 4 КАС України визначає адміністративний договір як спільний правовий акт суб`єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб`єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі закону замість видання індивідуального акту.

Наразі охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акту органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу. У свою чергу, мета цивільно-правового договору - це задоволення потреб суб`єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об`єктів цивільного обороту.

Таким чином, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», є адміністративним договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 806/1536/18 від 23.12.2019 року.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно з Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням виконуючого обов`язки голови обласної державної адміністрації № 647/А-2019 року від 27.05.2019 року, Департамент культури, національностей, релігій та охорони

об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації є структурним підрозділом Одеської обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації.

Пунктом 6.3 Положення про Департамент встановлено, що Департамент у сфері охорони культурної спадщини, відповідно до покладених на нього завдань:

реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

сприяє збереженню культурної спадщини;

здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

забезпечує встановлення режимів використання пам`яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони;

видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них;

укладає охоронні договори на пам`ятки;

забезпечує реалізацію повноважень обласної державної адміністрації щодо погодження розміщення реклами на пам`ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць.

Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Всупереч вищевказаним нормам законодавства відповідач з моменту отримання об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення у власність й дотепер не виконує свого обов`язку з укладення охоронного договору на вказану пам`ятку з органом охорони культурної спадщини.

Варто зазначити, що ігнорування законодавства в частині укладення охоронного договору на користування приміщенням у будівлі - пам`ятці має тривалий характер.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові по справі № 464/2638/17 від 19.06.2018 року, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності), порушуючи закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час, протягом якого винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Суд позитивно оцінює ту обставину, що до Департаменту від Ізмаїльського державного гуманітарного університету листом від 05.05.2025 № 1-4/238 надійшов пакет документів для укладення охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини за адресою: Одеська обл. м. Ізмаїл, проспект Незалежності, 55.

Натомість, станом на момент розгляду даної справи про укладання охоронного договору суд не повідомлено.

Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави. У даному випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до п. 3 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі

відсутності такого органу.

Стаття 53 КАС України передбачає, що у випадках, встановлених законом, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд

судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Так, згідно п. 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Правова позиція щодо підстав представництва прокурором інтересів держави чітко визначена у Постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року (справа № 806/1000/17), у якій зазначено, що у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні

функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, Верховний Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

ЄСПЛ звертає увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986 року).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Позиція суду касаційної інстанції щодо представництва прокурором інтересів держави також ґрунтовно викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, з якої вбачається, що сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

У постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як встановлено судом, у спірних правовідносинах бездіяльність відповідача порушує інтереси держави, оскільки не вживаються передбачені законом заходи щодо збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

Поряд з державним інтересом наявний також і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього і майбутніх поколінь.

При цьому, згідно з нормами міжнародного права, охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та місцевого самоврядування, захист таких пам`яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь становить безпосередній державний інтерес.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року кожна Сторона зобов`язується:

1) вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини;

2) за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Таким чином, нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об`єктів культурної спадщини для нинішніх та майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства.

Статтею 4 цієї Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема, запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.

Відповідно до статті 9 зазначеної Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини.

У даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, згідно з Положенням про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської

обласної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням виконуючого обов`язки голови обласної державної адміністрації № 647/А-2019 від 27.05.2019 року.

Враховуючи обставини щодо обізнаності Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про порушення відповідачами пам`яткоохоронного законодавства України, суд вважає наявні правові підстави для звернення прокурора із відповідним позовом до суду в інтересах держави.

У рішенні ЄСПЛ від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» суд наголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що подання позову прокурором за таких умов є належним та ефективним засобом захисту порушених інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини.

Саме охоронний договір є першочерговим документом, який встановлює гарантії збереження окремої пам`ятки культурної спадщини, з урахуванням її особливостей, стану, цінності та встановлює конкретні обов`язки власника щодо її збереження.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 823/2042/16 від 04.09.2018 року, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Предметом спору у цій справі є питання додержання вимог пам`яткоохоронного законодавства відповідачем Ізмаїльським державним гуманітарним університетом як управителем об`єкту, а органом, уповноваженим на реалізацію даного питання є позивач Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи, що позивачем понесені судові витрати лише зі сплати судового збору, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (місцезнаходження: 68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Дмитрівська, 63; код ЄДРПОУ 0352855230) в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626) до Ізмаїльського державного гуманітарного університету (місцезнаходження: 68610, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Іллі Ріпина, 12; код ЄДРПОУ 02125467), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства освіти і науки України (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр-кт. Берестейський, 10; код ЄДРПОУ 38621185) про зобов`язання укласти охоронний договір задовольнити.

Зобов`язати балансоутримувача «Бібліотеки» (інв. № 10320502): Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Незалежності (колишній проспект Суворова), 55, загальною площею 494 кв. м, - Ізмаїльський державний гуманітарний університет (вул. Іллі Ріпина, 12, м. Ізмаїл, 68610, код ЄДРПОУ 02125467) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 40055626) охоронний договір на об`єкт культурної спадщини місцевого значення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2025 р.

Суддя О.М. Тарасишина