Постанова від 09.07.2025 по справі 924/641/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року Справа № 924/641/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.

розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Полярис-2021'' та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма ''Ягуар ЛТД'' на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року по справі №924/641/24 (головуючий суддя Димбовський В.В., суддя Вибодовський О.Д., суддя Заярнюк І.В.)

час та місце ухвалення рішення: 6 травня 2025 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1: повний текст рішення складено 19 травня 2025 року

за позовом Керівника Хмельницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

Хмельницької обласної військової адміністрації

до

Відповідача 1 Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області

Відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма ''Ягуар ЛТД''

Відповідача 3 Лісовогринівецької сільської ради

Відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Полярис-2021''

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне підприємство ''Ліси України''

про визнання нечинним та скасування розпорядження, визнання незаконною та скасування державної реєстрації, зобов`язання повернути державі земельну ділянку

за участю представників:

від Прокурора - Чернега Ю.П.;

від Позивача, Відповідача 1, Відповідача 3 - не з`явилися;

від Відповідача 2 - Квасницький Д.В.; Остапчук О.О.;

від Відповідача 4 - Раац К.В.;

від Третьої особи - Нагнибіда В.І..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Хмельницької окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації (надалі Позивач) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації (надалі Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма ''Ягуар ЛТД'' (надалі Відповідач 2), Лісовогринівецької сільської ради (надалі Відповідач 3), Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Полярис-2021'' (надалі Відповідач 4) про:

·визнання нечинним та скасування розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2021-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 квітня 2004 року";

·визнання незаконною та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, яка розташована на території Відповідача 3;

·скасування державної реєстрації речових прав Відповідача 3 та Відповідача 4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, яка розташована на території Відповідача 3, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав;

·зобов`язання повернути державі в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що 4 серпня 1999 року між ДСО "Хмельницькліс" та Відповідачем 2 укладено договір короткострокового користування земельною ділянкою лісового фонду, згідно якого Відповідачу 2 передано у короткострокове користування земельну ділянку лісового фонду загальною площею 0,97 Га під рекреаційну діяльність, яка розташована в урочищі "Лісові Гринівці" у кварталі 36, виділи 10,11 терміном на 3 роки та що головою Відповідача 1 затверджено акт вибору та обстеження земельної ділянки площею 1 Га від 15 жовтня 1999 року із земель лісового фонду під рекреаційну діяльність, створення місць відпочинку та кафе-бар на землях Відповідача 3 для Відповідача 2. Вибрана земельна ділянка розташована в урочищі "Лісові Гринівці" у кварталі 36, виділи 10, 11. Відділ земельних ресурсів Хмельницького району, розглянувши матеріали вибору та обстеження вказаної земельної ділянки на території Відповідача 3 для розміщення кафе та зони відпочинку, погодив місце розташування об`єкту на земельній ділянці за межами населеного пункту площею 1 Га, у тому числі лісів 1 Га, без права зміни цільового призначення земельної ділянки та вирубки лісу.

Розпорядженням Відповідача 1 №506/03-р від 30 липня 2003 року "Про передачу в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Відповідача 3" надано Відповідачу 2 в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 1 га для розміщення кафе та зони відпочинку на території Відповідача 3 за межами населеного пункту.

Згідно висновку комісії №2 від 20 січня 2004 року щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову, земельна ділянка площею 1 Га, що розташована на землях Відповідача 3 (Лісовогринівецький ліс, урочище Лісові Гринівці) придатна для будівництва кафе-бару та зони відпочинку. У висновку зазначено, що земельна ділянка відноситься до функціональної зони - лісовий фонд.

Прокурор констатує, що незважаючи на те, що земельна ділянка відноситься до лісового фонду та знаходиться в межах території природно-заповідного фонду, на підставі вище вказаного розпорядження, між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року, згідно якого Відповідачем 1 передано в оренду земельну ділянку за межами населеного пункту с. Лісові Гринівці Хмельницького району площею 1,0 Га із земель резервного фонду для створення зони відпочинку та розміщення кафе строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

З позиції Прокурора, уклавши договір оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року, Відповідачем 1 передано у користування землі природно-заповідного фонду лісогосподарського призначення площею 1,0 Га, без їх вилучення та погодження з постійним користувачем Державним лісогосподарським об`єднанням "Хмельницькліс", для нелісогосподарських потреб як землі резервного фонду та чим неправомірно вилучено вказані землі із земель природно-заповідного фонду та створено передумови для подальшої зміни їх цільового призначення та використання як землі нелісогосподарського призначення.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним та скасовано розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2021-р від 25 вересня 2012 року ''Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 квітня 2004 року''; визнано незаконною та скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області; скасовано державну реєстрацію речових прав Відповідача 3 та Відповідача 4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав; зобов`язано повернути державі в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що заказник створено рішенням Виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих "Про взяття під охорону держави об`єктів природи" №213 від 14 липня 1977 року, в подальшому, рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року "Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду" змінено категорію природно-заповідного фонду з парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Лісові Гринівці" на заповідне урочище та рішенням 28 сесії Хмельницької обласної ради №18-28/2010 від 28 травня 2010 року "Про внесення змін до рішення 11 сесії обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року "Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області" змінено категорію природно-заповідного фонду з заповідного урочища на лісовий заказник "Лісогринівецький" від імені держави повноваження власника лісової ділянки належить Хмельницькій обласній військовій адміністрації.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним суб`єктом розпорядження землями природно-заповідного та лісового фонду з метою їх передачі в довгострокове тимчасове користування, які є державною власністю, є Позивач, та вказав, що Відповідач 1 з урахуванням положень частин 3, 4, 7 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) не мав повноважень передавати спірну земельну ділянку в користування.

Місцевий господарський суд також зазначив, що Відповідачем 1 приймалося спірне розпорядження 25 вересня 2012 року про внесення змін до договору оренди № 62 від 17 лютого 2012 року, який припинив свою дію і, крім цього, в той же час діяли положення частини 10 статті 33 Закону № 161-XI (в редакції на момент прийняття розпорядження) відповідно до яких, у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди. Суд констатував, що відповідно до змісту вказаного Розпорядження змінювались і межі, і цільове призначення, та що продовження дії Договору через внесення змін суперечить законодавству. З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, що при прийнятті спірного розпорядження перевищено надані законом повноваження, оскільки повноваження щодо вилучення земельної ділянки природно-заповідного фонду, яка перебуває у постійному користуванні лісокористувача із природно-заповідного фонду для нелісогосподарських потреб, не належали до їх компетенції.

Крім того, як зазначив місцевий господарський суд предметом позову прокуратури у справі №924/1221/13 було визнання незаконним розпорядження Відповідача 1 та визнання недійсною додаткової угоди від 9 жовтня 2012 року №140, укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, яка зареєстрована в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 682508364001810 від 26 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24 лютого 2014 року у справі №924/1221/13 у задоволенні позову прокуратури було відмовлено з урахуванням того, що не надано доказів, які б підтверджували факт надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування оспорюваної земельної ділянки Державному підприємству "Хмельницьке лісомисливське господарство" чи його попередника. Таким чином, обставини прийняття розпорядження та укладення договору судом у справі №924/1221/13 не досліджувались.

Щодо вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га,; скасування державної реєстрації речових прав Відповідача 3 та Відповідача 4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав; зобов`язання повернути державі в особі Позивача земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 га, яка розташована на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, то суд першої інстанції вказав те, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення підлягає скасуванню, з одночасним скасуванням (припиненням) усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки, з огляду на визнання нечинним рішення про затвердження документації із землеустрою (розпорядження голови Хмельницької державної районної адміністрації №1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 квітня 2004 року").

В оспорюваному судовому рішенні суд першої інстанції також зауважив, що як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,8214 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 з 16 вересня 2013 року перебувала у власності Відповідача 1 та 27 вересня 2024 року, на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" право власності зареєстровано за Відповідачем 3, інше речове право - право оренди земельної ділянки на строк до 26 жовтня 2037 року мав Відповідач 2 на підставі договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року та додаткових угод до вказаного договору, на підставі договору купівлі-продажу адміністративно-побутових приміщень, розташованих на даній земельній ділянці, право оренди одночасно перейшло до Відповідача 4.

Однак спірна земельна ділянка розташована у межах земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, тому права на реалізацію усіх правомочностей щодо неї, а саме користування і розпорядження, підлягають захисту шляхом повернення спірної земельної ділянки від Відповідача 3 до титульного власника - Позивача.

За викладеного, суд першої інстанції виснував про підставність позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Відповідач 2, не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 155-162), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 2 звертає увагу апеляційного суду на те, що доводи Прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах об`єкту природо-заповідного фонду, а саме заповідного урочища «Лісогринівецьке», яке створене рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 року, жодними належними доказами не підтверджені та що землі природно-заповідного фонду України мають самостійне основне цільове призначення як категорія земель за земельним законодавством.

Апелянт доводить, що наявні в Позивача рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області» з додатком №1 та охоронне зобов`язання від 29 грудня 2007 року не дозволяють жодним чином встановити межі цих ділянок та їх місце розташування, тобто ідентифікувати в натурі. На переконання скаржника додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 Га напроти об`єкту «Лісогринівецький» без координат тощо та що пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об`єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги. З позиції Відповідача 2, станом на 30 березня 2004 року достовірно доведено, що межі цих об`єктів не винесені в натуру, а ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» чи будь-який інший суб`єкт права об`єктивно не мало можливості виготовити та затвердити (у належний спосіб) проект землеустрою та встановити межі території природно-заповідного фонду раніше за момент набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення».

Окрім того, скаржник зауважив, що Прокурор заявляє про права держави та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у відповідності до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Вказує, що ця норма була введена в законодавство та набула чинності 29 березня 2006 року після прийняття Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 8 лютого 2006 року №3404-IV, яким Лісовий кодекс України було викладено в новій редакції.

Крім того, Відповідач 2 зауважує, про те що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування не можуть бути виготовлені після 29 березня 2006 року на земельну ділянку, що надана у законний спосіб у користування до 29 березня 2006 року іншому суб`єкту права (користувачу), і щодо цього законного способу є остаточні судові рішення. Констатує, що на підставі підпункту 3 пункту 4 Розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 5 грудня 2019 року №340- IX внесено зміни у Лісовий кодекс України - пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" та викладено його в такій редакції: « 5. До здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування». Зауважує, що ці зміни на підставі пункту 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього ж закону набули чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 16 січня 2020 року.

Крім того, апелянт зазначив, що дійсні фактичні обставини, які встановленні судовими рішеннями, що набули статус остаточних, зокрема, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 червня 2009 року в справі №2-а-3407/09/2270/12 за позовом Відповідача 2 визнано протиправним та скасовано розпорядження Відповідача 1 №901/08-р від 23 липня 2008 року в частині скасування розпорядження голови Відповідача 1 за №506/03 від 30 липня 2003 року «Про передачу в оренду ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД» земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради». Зауважує, що судом встановлено, що підставою для скасування розпорядження був протест прокурора Хмельницького району №1066 від 14 липня 2008 року. Також вказує, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 8 грудня 2009 року в справі №15/5413, що залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року в справі №15/5413 у позові Прокурора в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року відмовлено. Наголошує, що дані судові акти є остаточними, у касаційному порядку не оскаржувалась. Апелянт зазначив, що судами встановлено: «Відповідно до розпорядження голови Відповідача 1 за №506/03р. від 30 липня 2003 року «Про передачу в оренду Відповідачу 2» передана земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення в розумінні п. «ж» ч.1 ст.19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням. Прокурором та позивачами не надано належних та допустимих доказів про зміну цільового призначення земельної ділянки з коду 5.1 «Для ведення лісового господарства» (землі лісогосподарського призначення) Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) на код 3.4 «Інше призначення» Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), за яким надано земельну ділянку у ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД» в оренду.

Скаржник наголошує, що у даній справі бере участь прокуратура, Третя особа, Відповідач 1, Відповідач 2, які також брали участь у справах Господарського суду Хмельницької області №15/5413 та №924/1221/13.

Відповідач 4, не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, також звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 5, а.с. 180-188), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 4 звертає увагу апеляційного суду на те, що наявні в Позивача рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області з додатком №1 та охоронне зобов`язання від 29 грудня 2007 року не дозволяють жодним чином встановити межі цих ділянок та їх місце розташування, тобто ідентифікувати в натурі. Зауважив, що додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 Га напроти об`єкту «Лісогринівецький» без координат тощо та, що пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об`єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги. Таким чином, як вказує Відповідач 4 станом на 30 березня 2004 року достовірно доведено, що межі цих об`єктів не винесені в натуру. Констатує, що ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» чи будь-який інший суб`єкт права об`єктивно не мало можливості виготовити та затвердити (у належний спосіб) проект землеустрою та встановити межі території природно-заповідного фонду раніше за момент набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення».

Апелянт доводить, що «схема розміщення парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Лісові Гринівці» станом на 1994 рік». не містить жодних координат, а тому не надає жодних можливостей для встановлення конкретного місцезнаходження вказаного парку-пам`ятки. Зазначає, що згідно листа філії «Хмельницьке лісомисливське господарство ДП «Ліси України» вих. №257/25.11.2024 від 14 листопада 2024 року межі лісового заказника місцевого значення «Лісогринівецький» не винесені в натуру. На основі викладеного вважає, що належні та допустимі докази, які б підтверджували розташування спірної земельної ділянки в межах заповідного урочища об`єктивно суду не надано.

Відповідач 4 також вказує, що рішення органу про передачу у власність або постійне користування ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» може бути допустимим доказом належності спірної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення за основним цільовим призначенням та що всупереч приписам Лісового кодексу України проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛО «Хмельницькліс» не ведеться окремо по постійних лісокористувачах на підставі, у тому числі: матеріалів лісовпорядкування; рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, тощо. Прокурор заявляє про права держави та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у відповідності до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. При цьому, апелянт зазначає, що відповідно до пункту 5 Розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Зауважує, що ця норма була введена в законодавство та набула чинності 29 березня 2006 року після прийняття Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 8 лютого 2006 року №3404-IV, яким Лісовий кодекс України викладено в новій редакції.

Також вказує, що в спростування того факту, що відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки з коду 5.1 "Для ведення лісового господарства" (землі лісогосподарського призначення) Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) на код 3.4 "Інше призначення" Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) у землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, Відповідачем 4 долучено витяг з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні Відповідача 2 та за цільовим призначенням 3.4 Іншого призначення (для створення зони відпочинку та розміщення кафе), кадастровий номер земельної ділянки 6825083600:03:008:0050.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 4 та запропоновано сторонам в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали направити до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 4. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Відповідача 2 та апеляційну скаргу Відповідача 4 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року по справі №924/641/24 для спільного розгляду. Запропоновано учасникам по справі №924/641/24 в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Через підсистему «Електронний суд» 19 червня 2025 року від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 4, в котрому, з підстав, наведених у даному відзиві, Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор зауважив, що територія лісового заказника «Лісогринівецький» має статус земель лісового фонду з 1966 року а статус природно-заповідного фонду з 1977 року та з часу створення перебуває у постійному користування державних лісогосподарських підприємств. Констатував, що згідно розпорядження Ради міністрів Української РСР №744-р від 27 червня 1966 року та додатку до нього №13 із земель Елітно-насінницького господарства ім. Щорса Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідницької станції Міністерства сільського господарства - 53,80 Га та Хмельницького господарства лікарських рослин 56,16 Га відведено ділянку площею 109, 96 Га вкриту лісом та передано у постійне користування Ярмолинецькому лісгоспу для ведення лісового господарства.

Прокурор зазначає, що рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду» змінено категорію природно-заповідного фонду з парку пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Лісові Гринівці» на заповідне урочище «Лісогринівецьке» площею 110 га, а в подальшому рішенням 28 сесії Хмельницької обласної ради №18-28/2010 від 28 травня 2010 року «Про внесення змін до рішення 11 сесії обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області» змінено категорію природно-заповідного фонду з заповідного урочища на лісовий заказник «Лісогринівецький» та змінено площу заказника з 110 га на 109,4 Га.

Через підсистему «Електронний суд» 19 червня 2025 року від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2, в котрому, з підстав, наведених у даному відзиві, Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор зауважив, що належність земельної ділянки до лісового та природно-заповідного фонду підтверджується і висновком судової земельно-технічної експертизи №172/13-22 від 4 лютого 2013 року, що проведена у справі № 9/18/5025/344/11, згідно якого земельна ділянка на території Відповідача 3, за межами населеного пункту, надана Відповідачу 2 відповідно до договору оренди № 62 від 17 лютого 2004 року перебуває в межах земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» як правонаступника Державного лісогосподарського об`єднання «Хмельницькліс», а також, що площа накладення складає 0,8229 Га. Решта території, а саме 0,1771 Га також вкрита лісовою рослинністю.

Прокурор також наголосив, що на даний час зареєстровано право постійного користування ДП «Ліси України» в межах лісового заказника «Лісогринівецький» лише на площу 103,9847 Га (кадастрові номери 6825083600:03:008:0005 та 68250836900:03:008:0006). Різниця у площі (109,4 га на час створення заказника) складає 5,4153 Га та зумовлена наявністю накладок, що виникла внаслідок незаконної реєстрації права власності чи користування земельними ділянками у межах заказника іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі Відповідача 2 та зміни їх цільового призначення

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 20 червня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги призначено на 9 липня 2025 року об 15:50 год..

26 червня 2025 року від Третьої особи надійшли додаткові пояснення в яких Третя особа з підстав, наведених у додаткових поясненнях, просила залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа зауважила, що заказник має загальну площу 109,4 Га, розташований в кварталах 35, 36 Хмельницького лісництва та переданий під охорону лісокористувачу ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» та що на даний час заказник перебуває у постійному користуванні Третьої особи як правонаступника ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» та ДЛГО «Хмельницькліс». На переконання Третьої особи інших рішень щодо зміни меж та площі, категорії, скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду лісового заказника «Лісогринівецький», вилучення його території з державної власності не приймалось. З позиції Третьої особи, принаймні, з липня 1977 року лісовий масив (у тому числі квартал 35, виділ 11), площею 110 Га (а наразі 109,4 Га), в межах яких знаходиться спірна земельна ділянка, належить до земель лісового фонду та перебуває під охороною як об`єкт природно-заповідного фонду «Лісовий заказник місцевого значення», що підтверджується наявними у справі доказами, що долучені як представниками прокуратури, так і третьою особою. Третя особа доводить, що земельна ділянка має статус земель лісового фонду з 1966 року та статус природно-заповідного фонду з 1977 року. Про належність земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, серед іншого, свідчать наступні докази, які також наявні в матеріалах справи: Витяг з планшету № 4 лісовпорядкування 2011 року (квартал 35, 36 Хмельницького лісництва ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство"), що виготовлений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО «Укрдержліспроект») та містить координати поворотних точок об`єкту природно-заповідного фонду за результатами проведених у 2011 році польових лісовпорядних робіт з базового лісовпорядкування (в поєднанні із протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів державних лісогосподарських підприємств Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 21 квітня 2011 року та протоколу координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державних лісогосподарських підприємствах Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 08 грудня 2011 року).

Третя особа зауважила, що станом на сьогодні Третьою особою зареєстровано право постійного користування в межах лісового заказника «Лісогринівецький» лише на площу 103,9847 Га (кадастрові номери 6825083600:03:008:0005 та 68250836900:03:008:0006). При цьому Третя особа вважає, що різниця у площі (109,4 Га) зумовлена наявністю накладок, що виникли внаслідок незаконної реєстрації права власності чи користування земельними ділянками у межах заказника іншими фізичними та/або юридичними та особами, однак станом на сьогодні в судах вже є декілька справ по вказаних земельних ділянках з метою скасування незаконної реєстрації та повернення вказаних земель в постійне користування.

2 липня 2025 року ухвалою апеляційного господарського суду задоволено клопотання Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 9 липня 2025 року представники Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2 не з`явився, про причини неявки не повідомили.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 20 червня 2025 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом в електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (том 6, а.с. 2-3).

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В судовому засіданні від 9 липня 2025 року, заслухано представника Відповідача 2, який просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Відповідача 2 вказав, що доводи Прокурора про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах об`єкту природо-заповідного фонду, а саме заповідного урочища «Лісогринівецьке», яке створене рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 року, жодними належними та допустимими доказами не підтверджені. Представник вказав, що наявні в Позивача рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області з додатком №1 та охоронне зобов`язання від 29 грудня 2007 року не дозволяють жодним чином встановити межі цих ділянок та їх місце розташування, тобто ідентифікувати в натурі. Вважає, що Додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 Га напроти об`єкту «Лісогринівецький» без координат тощо. Вказує, що пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об`єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги. Таким чином, з позиції представника Відповідача 2, станом на 30 березня 2004 року достовірно доведено, що межі цих об`єктів не винесені в натуру, та що ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» чи будь-який інший суб`єкт права об`єктивно не мало можливості виготовити та затвердити проект землеустрою та встановити межі території природно-заповідного фонду раніше за момент набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1094 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення». Представник Відповідача зауважив, що Прокурор заявляє про права держави та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування у відповідності до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України. Констатував, що відповідно до пункту 5 Розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Вказував, що ця норма була введена в законодавство та набула чинності 29 березня 2006 року після прийняття Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 8 лютого 2006 року №3404-IV, яким Лісовий кодекс України було викладено в новій редакції. Крім того, представник зазначив, що дійсні фактичні обставини, які встановленні судовими рішеннями, що набули статус остаточних, зокрема, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 червня 2009 року в справі №2-а-3407/09/2270/12, де встановлено, що підставою для скасування розпорядження був протест прокурора Хмельницького району №1066 від 14 липня 2008 року. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 8 грудня 2009 року в справі №15/5413, що залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року в справі №15/5413 у позові Прокурора в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року відмовлено. Представник наголосив, що ці судові акти є остаточними, у касаційному порядку не оскаржувалась та що у даній справі бере участь прокуратура, Третя особа, Відповідач 1, Відповідач 2, які також брали участь у справах Господарського суду Хмельницької області №15/5413 та №924/1221/13.

В судовому засіданні від 9 липня 2025 року, заслухано представника Відповідач 4, який просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Відповідача 4 вказав, що наявні в Позивача рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області» з додатком №1 та охоронне зобов`язання від 29 грудня 2007 року не дозволяють жодним чином встановити межі цих ділянок та їх місце розташування, тобто ідентифікувати в натурі. Представник роз`яснив, що додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 Га напроти об`єкту «Лісогринівецький» без координат тощо та що пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об`єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги. Вважає, що станом на 30 березня 2004 року достовірно доведено, що межі цих об`єктів не винесені в натуру. Представник доводить, що «Схема розміщення парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Лісові Гринівці» станом на 1994 рік» не містить жодних координат, а тому не надає жодних можливостей для встановлення конкретного місцезнаходження вказаного парку-пам`ятки. Констатував, що згідно листа філії «Хмельницьке лісомисливське господарство ДП «Ліси України» вих. №257/25.11.2024 від 14 листопада 2024 року межі лісового заказника місцевого значення «Лісогринівецький» не винесені в натуру. Представник вказує, що належні та допустимі докази, які б підтверджували розташування спірної земельної ділянки в межах заповідного урочища об`єктивно суду не надано.

В судовому засіданні, від 9 липня 2025 року Прокурор заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. При цьому Прокурор зауважив, що належність земельної ділянки до лісового та природно-заповідного фонду підтверджується і висновком судової земельно-технічної експертизи №172/13-22 від 4 лютого 2013 року, що проведена у справі № 9/18/5025/344/11, згідно якого земельна ділянка на території Відповідача 3, за межами населеного пункту, надана Відповідачу 2 відповідно до договору оренди № 62 від 17 лютого 2004 року перебуває в межах земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» як правонаступника Державного лісогосподарського об`єднання «Хмельницькліс». Вважає, що площа накладення складає 0,8229 Га та що решта території, а саме 0,1771 Га також вкрита лісовою рослинністю. На даний час зареєстровано право постійного користування ДП «Ліси України» в межах лісового заказника «Лісогринівецький» лише на площу 103,9847 Га (кадастрові номери 6825083600:03:008:0005 та 68250836900:03:008:0006) та що різниця у площі (109,4 Га на час створення заказника) складає 5,4153 Га та зумовлена наявністю накладок, що виникла внаслідок незаконної реєстрації права власності чи користування земельними ділянками у межах заказника іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі Відповідача 2 та зміни їх цільового призначення.

В судовому засіданні, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, від 9 липня 2025 року представник Третьої особи заперечив проти доводів, наведених в апеляційних скаргах та з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. При цьому представник зазначив, що заказник має загальну площу 109,4 га, розташований в кварталах 35, 36 Хмельницького лісництва та переданий під охорону лісокористувачу ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», що на даний час заказник перебуває у постійному користуванні Третьої особи як правонаступника ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» та ДЛГО «Хмельницькліс». Вказав, що інших рішень щодо зміни меж та площі, категорії, скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду лісового заказника «Лісогринівецький», вилучення його території з державної власності не приймалось. Таким чином, принаймні, з липня 1977 року лісовий масив у тому числі квартал 35, виділ 11, площею 110 Га, в межах яких знаходиться спірна земельна ділянка, належить до земель лісового фонду та перебуває під охороною як об`єкт природно-заповідного фонду «Лісовий заказник місцевого значення». Третя особа вказала, що земельна ділянка має статус земель лісового фонду з 1966 року та статус природно-заповідного фонду з 1977 року. Констатував, що про належність земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, серед іншого, свідчать витяг з планшету № 4 лісовпорядкування 2011 року (квартал 35, 36 Хмельницького лісництва ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство"), що виготовлений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО «Укрдержліспроект») та містить координати поворотних точок об`єкту природно-заповідного фонду за результатами проведених у 2011 році польових лісовпорядних робіт з базового лісовпорядкування в поєднанні із протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів державних лісогосподарських підприємств Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 21 квітня 2011 року та протоколу координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державних лісогосподарських підприємствах Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 08 грудня 2011 року.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 2, Відповідача 4, Прокурора, Третьої особи, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційні скарги, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського дійшла до висновку, що апеляційні скарги Відповідача 2, Відповідача 4 слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позову. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що згідно розпорядження Ради міністрів Української РСР №744-р від 27 червня 1966 року та додатку до нього №13 із земель Елітно-насінницького господарства ім. Щорса Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідницької станції Міністерства сільського господарства - 53,80 Га та Хмельницького господарства лікарських рослин - 56,16 га відведено ділянку площею 109,96 Га вкриту лісом та передано у постійне користування Ярмолинецькому лісгоспу для ведення лісового господарства.

Як об`єкт природно - заповідного фонду Парк - пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Лісові Гринівці" створено рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради депутатів трудящих "Про взяття під охорону держави об`єктів природи" №213 від 14 липня 1977 року площею 110 Га, з метою збереження грабово-дубового з домішками клена, берези, черешні та інших порід, та відповідно до додатку до даного рішення передано у під охорону Ярмолинецькому лісгоспу, у відданні якого знаходилася дана лісова ділянка (охоронне зобов`язання від 15 квітня 1987 року).

У 2003 році Технологічним університетом Поділля надано пропозиції до коректування категорії та статусу існуючих заповідних об`єктів, відповідно до яких парк - пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Лісові Гринівці" не відповідає наданій йому категорії та відповідає статусу заповідного урочища.

Рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року "Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду" змінено категорію природно-заповідного фонду з парку - пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Лісові Гринівці" на заповідне урочище "Лісогринівецьке" площею 110 Га, у додатку до рішення зазначено, що об`єкт природно - заповідного фонду знаходиться у відомчій приналежності Державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс".

Згідно охоронного зобов`язання від 7 квітня 2004 року заповідне урочище "Лісогринівецьке" площею 110 Га, яке входить до складу природно-заповідного фонду України та є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, передано під охорону лісокористувачу Державному лісогосподарському об`єднанню "Хмельницькліс".

В подальшому, згідно охоронного зобов`язання №127 від 29 грудня 2007 року заповідне урочище "Лісогринівецьке" площею 110 Га, що розташоване в кварталах 35, 36 Хмельницького лісництва передано під охорону лісокористувачу ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство".

Рішенням 28 сесії Хмельницької обласної ради №18-28/2010 від 28 травня 2010 року "Про внесення змін до рішення 11 сесії обласної ради №22-11/2004 від 30 березня 2004 року "Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області" змінено категорію природно-заповідного фонду з заповідного урочища на лісовий заказник "Лісогринівецький" та змінено площу заказника з 110 Га на 109,4 Га.

Зміна меж та площі території об`єкту природно-заповідного фонду відбулася у зв`язку з тим, що на території земельної ділянки площею 0,6 га розташовано об`єкт незавершеного будівництва "Контора з гаражем та котельнею", що наказом Фонду державного майна України від 15 лютого 2006 року №1882 включена до переліку об`єктів незавершеного будівництва, що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні, разом із земельною ділянкою. Згідно експертного висновку щодо зміни меж та категорії заповідного урочища "Лісогринівецьке" вказаний об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку, на якій він розташований, запропоновано винести за межі заповідного об`єкту.

Відповідно до Положення про лісовий заказник місцевого значення "Лісогринівецький", затвердженого наказом державного управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області №10 від 18 лютого 2011 року, заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Заказник має загальну площу 109,4 Га, розташований в кварталах 35, 36 Хмельницького лісництва та переданий під охорону лісокористувачу ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство".

На даний час заказник перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (надалі ДП "Ліси України") як правонаступника ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" та ДЛГО "Хмельницькліс".

Згідно схеми розміщення земельної ділянки парку пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Лісові Гринівці" станом на 1994 рік вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 повністю знаходиться в межах об`єкту природно-заповідного фонду.

Відповідно до витягу з планшету №4 лісовпорядкування 2012 року (квартал 35, 36 Хмельницького лісництва ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство"), що виготовлений Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО "Укрдержліспроект") та містить координати поворотних точок об`єкту природно-заповідного фонду, земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га, що знаходилась у кварталі 36 виділ 10, 11 Хмельницького лісництва ДП Хмельницьке лісомисливське господарство, відносилася до земель природо-заповідного фонду та накладається на землі лісового заказника "Лісогринівецький".

4 серпня 1999 року між Державним лісогосподарським об`єднанням "Хмельницькліс" та Відповідачем 2 укладено договір короткострокового користування земельною ділянкою лісового фонду, згідно якого Відповідачем 2 передано у короткострокове користування земельну ділянку лісового фонду загальною площею 0,97 Га під рекреаційну діяльність, яка розташована в урочищі "Лісові Гринівці" у кварталі 36, виділи 10,11 терміном на 3 роки (том 1, а.с. 1118-119).

Головою Відповідача 1 від 15 жовтня 1999 року затверджено акт вибору та обстеження земельної ділянки площею 1 га із земель лісового фонду під рекреаційну діяльність, створення місць відпочинку та кафе-бар на землях Відповідача 3 для Відповідача 2. Вибрана земельна ділянка розташована в урочищі "Лісові Гринівці" у кварталі 36, виділи 10, 11.

Відділ земельних ресурсів Хмельницького району, розглянувши матеріали вибору та обстеження вказаної земельної ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради для розміщення кафе та зони відпочинку, погодив місце розташування об`єкту на земельній ділянці за межами населеного пункту площею 1 Га, у тому числі лісів 1 Га, без права зміни цільового призначення земельної ділянки та вирубки лісу.

Розпорядженням Відповідача 1 №506/03-р від 30 липня 2003 року "Про передачу в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Відповідача 3 надано Відповідачу 2 в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 1 Га для розміщення кафе та зони відпочинку на території Відповідача 3 за межами населеного пункту.

Згідно висновку комісії №2 від 20 січня 2004 року щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову, земельна ділянка площею 1 га, що розташована на землях Відповідача 3 (Лісовогринівецький ліс, урочище Лісові Гринівці) придатна для будівництва кафе-бару та зони відпочинку. У висновку зазначено, що земельна ділянка відноситься до функціональної зони - лісовий фонд.

17 квітня 2004 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено договір оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року (надалі Договір; том 1, а.с. 17-18), згідно якого Відповідачем 1 передано Відповідачу 2 в оренду земельну ділянку за межами населеного пункту с. Лісові Гринівці Хмельницького району площею 1,0 Га із земель резервного фонду для створення зони відпочинку та розміщення кафе строком на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Договір зареєстровано в регіональній філії центру державного земельного кадастру у Хмельницькому районі 18 березня 2005 року №23.

Наказом Міністерства лісового господарства Української РСР від 26 травня 1992 року №58 створено з 1 червня 1992 року Хмельницький держлісгосп в складі об`єднання "Хмельницькліс" на правах самостійного підприємства.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 5 березня 1998 року №27 вирішено реорганізацію Хмельницького держлісгоспу провести шляхом приєднання до державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс".

Наказом Державного комітету лісового господарства України №178 від 20 жовтня 2004 року реорганізовано державне лісогосподарське об`єднання "Хмельницькліс" шляхом виділення з їх складу головних підприємств. Створено на базі майна виділених головних підприємств Хмельницьке державне лісомисливське підприємство. Валові активи та пасиви головних підприємств державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс" безкоштовно передано Хмельницькому державному лісомисливському підприємству.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №892 від 28 жовтня 2022 року припинено ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" шляхом реорганізації, а саме приєднання до Третьої особи. Визначено, що Третя особа є правонаступником прав та обов`язків ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство".

Наказом Державного агентства лісових ресурсів від 10 січня 2023 року №81 затверджено передавальний акт балансових рахунків, основних засобів, нематеріальних активів, товарно матеріальних цінностей, грошових коштів, а також матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" на баланс Третьої особи як його правонаступника.

15 березня 2010 року Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду №52 від 15 березня 2010 року до Договору (том 1, а.с. 19), якою внесено зміни до розділу 2 вказаного Договору в частині строку укладення Договору та викладено в такій редакції: Договір укладається строком на 10 років. Додаткову угоду зареєстровано в Хмельницькому районному відділі Хмельницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №041074300001 від 18 березня 2010 року.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28 лютого 2013 року в справі №9/18/5025/344/11 додаткову угоду №52 від 15 березня 2010 року було визнано недійсною. Постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2013 року та Вищого господарського суду України від 4 червня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У 2012 році, на замовлення Відповідача 2, Земельно-аграрним центром "Карат" виготовлено технічну документацію із землеустрою, відповідно до якої земельна ділянка площею 0,1 Га поділена на земельну ділянку площею 0,8214 га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення та земельну ділянку площею 0,1832 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1009, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення.

На підставі розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 62 від 17 квітня 2004 року" між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено додаткову угоду №140 від 9 жовтня 2012 року, якою внесено зміни до Договору та викладено у такій редакції: земельна ділянка площею 0,1 Га, яка складається із земельної ділянки площею 0,8214 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 та земельної ділянки площею 0,1832 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1009 передається в оренду строком на 25 років Відповідачу 2. Вказану додаткову угоду зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Хмельницькому районі, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №682508364001810 від 26 жовтня 2012 року (том 1, а.с. 80-81).

На підставі розпорядження від 5 травня 2015 року №209/2015-р Відповідачем 1 укладено з Відповідачем 2 та ТОВ "ВСУ" додаткову угоду від 22 травня 2015 року до Договору, якою внесено зміни до Договору в частині передачі в оренду із земель резервного фонду, а саме: земельної ділянки площею 0,8214 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 Відповідача 2 та земельної ділянки площею 0,1832 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1009 - ТОВ "ВСУ" (том 1, а.с. 83).

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 2 липня 2024 року право власності на земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем 1 як землі з цільовим призначення для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення зареєстровано 16 вересня 2013 року і підставою реєстрації є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 вересня 2013 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2024 року укладеного між Відповідачем 2 та Відповідачем 4, адміністративно-побутові приміщення площею 51,0 кв.м., що розташовані на спірній земельній ділянці площею 0,8214 Га з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008, перейшли у власність Відповідача 4.

Згідно відомостей наданих Третьою особою (лист від 26 квітня 2024 року № 2791/3.1 -2024) та Департаментом природних ресурсів та екології Хмельницької ОВА (лист від 20 лютого 2024 року № 06-68-450/24), спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та знаходиться в межах природно-заповідного фонду - лісового заказника "Лісогринівецький".

Згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Хмельницьке ЛМГ" 2012 року та плану лісонасаджень земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 знаходиться на землях лісового заказника "Лісогринівецький" квартал 36 виділ 10,11.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи №172/13-22 від 4 лютого 2013 року, що проведена у справі №9/18/5025/344/11, земельна ділянка на території Лісовогринівецької сільської ради, за межами населеного пункту, надана Відповідачу 2 відповідно до договору оренди №62 від 17 лютого 2004 року перебуває в межах земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні Державного підприємства "Хмельницьке лісомисливське господарство" як правонаступника Державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс". Площа накладення складає 0,8229 Га, решта території, а саме 0,1771 га також вкрита лісовою рослинністю.

15 березня 2024 року керівник Прокурор звернувся до Відповідача 1 із запитом про надання інформації чи вживались або будуть вживатись Позивачем заходи спрямовані на усунення порушень вимог законодавства про природно заповідний фонд щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6825083600:03:008:1008 та 6825083600:03:008:1009 які знаходяться в межах лісового заказника місцевого значення "Лісовогринівецький".

У відповідь (лист від 16 квітня 2024 року №68/34-12-3542/2024) Позивач повідомив, що ним не вживались заходи спрямовані на усунення порушень вказаних у листі Прокурора та не заперечила щодо здійснення прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах держави.

З огляду на наведене, Прокурор зазначаючи про те, що в силу вимог закону, а ні Відповідач 1, а ні Відповідач 3 не являються власниками спірної земельної ділянки та не наділені правом розпоряджатися нею, зокрема шляхом надання в оренду та зміни цільового призначення, звернувся з позовом до суду, з метою захисту, порушених на його думку, прав держави, про: визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання незаконним та скасування державної реєстрації, зобов`язання повернути державі земельну ділянку.

Досліджуючи наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача та звернення з даним позовом до суду, колегія суду зауважує таке.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини З статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є неналежний захист інтересів держави уповноваженим органом, який, в тому числі, полягає в тривалому невжитті останнім заходів позовного характеру.

Звернення прокурора в інтересах держави в особі Позивача до суду обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд апеляційної інстанції при цьому враховує, що згідно постанови Великої Палати Верховного Суду України від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Також апеляційний господарський суд бере до уваги, що Великою Палатою Верховного Суду України у постанові від 15 жовтня 2019 року в справі №903/129/18 зроблено правовий висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи органу, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави в суді, про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом до суду, сам факт незвернення з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів реагування та звернення до суду з таким позовом.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

За пунктом "а" частини 1 статті 20-4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції обласних державних адміністрацій відноситься забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на відповідній території, а тому наділено правом звертатись до суду у цих правовідносинах.

Крім того, відповідно до частин 3, 5 статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Як встановлено частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частин 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель лісового фонду та природно-заповідного фонду, повноваженнями на розпорядження нею, а також і на захист інтересів держави наділена Хмельницька обласна військова адміністрація (Хмельницька обласна державна адміністрація).

Предметом спору у цій справі є захист особливо цінних територій природно-заповідного фонду України як в національному, так і міжнародно-правовому контексті (забезпечення виконання Україною ряду міжнародно-правових зобов`язань з охорони цієї території), так само як і захист усіх і кожного на чисте довкілля.

Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Як вказує Прокурор необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні екологічної безпеки громадян та охорони об`єктів і територій природно-заповідного фонду як національного багатства.

Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону територіям та об`єктам лісового та природно-заповідного фонду, у тому числі і на території, які входять у межі лісового заказника "Лісогринівецький".

Таким чином, Прокурор як орган виконавчої влади, яким реалізується право на землю державної власності, а також як державний орган управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, уповноважений на звернення до суду з позовною заявою про витребування земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Прокурором листом №50-2023вих-24 від 15 березня 2024 року повідомлено Позивача про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства та з`ясовано питання щодо реалізації наданих законом повноважень у сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та намірів на відповідне судове реагування.

З отриманої відповіді від 13 грудня 2023 року №34-68-3882/23 вбачається, що такі заходи не вживалися та на даний час немає можливості їх вжити у зв`язку з обмеженим фінансуванням.

Невжиття органами державної влади, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Судом апеляційної інстанції враховується, що інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена також і в Постанові Великої палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року по справі №923/833/20, від 20 липня 2021 року в справі № 908/2153/20, від 11 березня 2021 року по справі №240/3382/19, від 12 травня 2021 року по справі №806/2361/18, від 23 червня 2022 року по справі №120/11369/21-а.

Відтак, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності порушених інтересів держави, які полягають у дотриманні режиму охорони та використання об`єктів природно-заповідного фонду, запобігання використання земель природно-заповідного фонду у господарських та інших цілях фізичними/юридичними особами.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що Прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Позивача.

В той же час, дослідивши вимоги Прокурора щодо визнання нечинним та скасування розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до Договору, то колегія суду зауважує таке.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до частини 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

В силу дії частини 2 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Зважаючи на доводи апеляційних скарг щодо відсутності в матеріалах справи доказів, що спірна земельна ділянка перебуває у межах об`єкту природно-заповітного фонду в площинні позиції Прокурора щодо перебування спірної земельної ділянки в межах природно-заповітного фонду, колегія суддів досліджує правовий статус спірної земельної ділянки саме на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема щодо наявності правовстановлюючих документів на підтвердження чи спростування обставин, котрими сторони доводять свої вимоги та заперчеення.

Так в силу дії статті статтею 33 Господасрького процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського значення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

У відповідності до частини 2 статті 5 Лісового кодексу України віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до Земельного кодексу УРСР право користування земельними ділянками засвідчувалось рішенням органу , який надав земельну ділянку в користування та відповідним актом.

У 2002 році набрав чинності новий Земельний кодекс України, відповідно до якого, а саме згідно з вимогами статті 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, і також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 17 Лісового кодексу України встановлено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а в редакції Закону N 3404-IV від 8 лютого 2006 року земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

В той же час до матеріалів справи не долучено доказів, які б підтверджували факт надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування оспорюваної земельної ділянки саме Державному підприємству "Хмельницьке лісомисливське господарство" чи його попередника.

Що ж до доводів Прокурора та Третьої особи про правонаступництво в частині користування спірною земельною ділянкою, то колегія суддів зауважує, що відповідно до наказу Державного комітету лісового господарства України №178 від 20 жовтня 2004 року "Про реорганізацію державних лісогосподарських об`єднань та створення державних підприємств" було реорганізовано Державне лісогосподарське об`єднання "Хмельницькліс" шляхом виділення з їх складу головних підприємств та створено на базі майна виділеного головного підприємства - Хмельницьке державне лісомисливське підприємство (пункти 13, 14); оголошено новостворене державне підприємство - Хмельницьке державне лісомисливське підприємство правонаступником прав та обов`язків державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс" пропорційно отриманого ним майна (пункт 16); зобов`язано забезпечити вирішення, у разі необхідності, у встановленому законодавством порядку питання про надання права постійного користування землями лісового фонду та права постійного користування мисливськими угіддями новоствореними підприємствами.

В той же час колегія суду констатує, що доказів, які б підтверджували, що Хмельницьке державне лісомисливське підприємство є правонаступником державного лісогосподарського об`єднання "Хмельницькліс" саме в частині користування спірною земельною ділянкою Третьою особою та Прокурором не подано.

Посилання Прокурора на те, що правонаступництво щодо права користування на спірну земельну ділянку підтверджено висновком судової експертизи у справі № 9/18/5025/344/11, колегія суду вважає безпідставним, оскільки зазначене питання правонаступництва є питаннями правового характеру, що відноситься до компетенції суду, а не експерта, враховуючи положення статті 1 Закону України " Про судову експертизу".

Суд апеляційної інстанції наголошує, що в новому ГПК України з огляду на вимоги згадуваного Закону України "Про судову експертизу" прямо заборонено проводити експертні висновки з питань права, що чітко вбачається з абзацу 2 частини 2 статті 98 ГПК України та що вказує на те, що суду (в тому числі й при вирішенні спору в даній справі) не мають права посилатися на подібні висновки та ще й ставити їх в основу прийняття судового рішення (що, по суті, з порушенням норм процесу вчинено місцевим господарським судом у оспореному в апеляційному порядку рішенні в цій справі).

Окрім того, з позиції колегії суду, не є доведеними, переконливими та беззаперечними і твердження Прокурора та Позивача щодо прав користування Позивачем спірною земельною ділянкою з посиланням на ніби-то наявність лісовпорядних планшетів та пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Частиною 1 статті 47 Лісового кодексу України передбачено, що лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Відповідно до Інструкції з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, яка чинна згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, проект організації та розвитку лісового господарства є основним нормативно-технічним документом лісовпорядкування.

До планово-картографічних матеріалів відносяться лісовпорядні планшети, виготовлення та розмноження яких регламентується Інструкцією про порядок виготовлення та розмноження лісових карт, Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, згідно з вимогами якої складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими користувачами, завіряються в органах землекористування того району, де проводяться лісовпорядні роботи.

У відповідності до пункту 3.6.2.2 Інструкції з лісовпорядкування - лісовпорядна організація зобов`язана отримати в районних (обласних) органах землеустрою викопіювання меж, встановлених землеустроєм по землекористувачам, суміжним з територією впорядкованого об`єкту. Відповідно до вказаної Інструкції межі земельних ділянок лісового фонду, що підлягають лісовпорядкуванню, визначаються на основі планів внутрішньогосподарського землевпорядкування і наносяться на їхні копії, які засвідчуються землевпорядною службою району.

Пунктом 2.3.3 Інструкції визначено, що до лісовпорядної документації відносяться також документи, які засвідчують перевірку і узгодження з органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж підприємства, розв`язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами; перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою; оригінали документів на землі, передані в довгострокове користування.

Проте Прокурором не подано в матеріали справи належними чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (зокрема щодо завіряння в органах землевпорядкування відповідного району) які підтверджували б доводи заявлених позовних вимог щодо існування права Позивача на користування спірною земельною ділянкою та докази зокрема про надання раніше цієї земельної ділянки в користування Позивачу.

Крім того, норми пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України з`явилися лише в редакції Закону 3404-IV від 8 лютого 2006 року і не були чинними на час передачі земельної ділянки в оренду Відповідачу 2, оскільки спірна земельна ділянка надавалась Відповідачу 2 в оренду розпорядженням голови Відповідача 1 №506/03-р від 30 липня 2003 року.

Відповідно до пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім того, Прокурором до матеріалів справи надані матеріали лісовпорядкування, проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Хмельницьке ЛМГ» Хмельницької області від 2012 року, котрі на переконання Прокурора є доказом знаходження спірної земельної ділянки в межах природно-заповідного фонду, з приводу чого колегія суддів зауважує таке.

Згідно зі статтею 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до статті 47 Лісового кодексу України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. У лісах, що перебувають у державній власності, лісовпорядкування ведеться за рахунок коштів державного бюджету, у лісах комунальної власності - місцевого бюджету, у лісах приватної власності - за кошти їх власників. Ведення лісовпорядкування може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Статтею 48 Лісового кодексу України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

У відповідності до судової практики для визначення дії нормативно-правового акта у часі та, відповідно, для з`ясування того, чи поширюється його юридична сила на конкретні правовідносини, необхідно встановити: момент набуття чинності нормативно-правового акта; наявність або відсутність у новоприйнятому нормативно-правовому акті порядку та строків набрання ним чинності в цілому та/або окремих його положень, а також особливості застосування нормативно-правового акта у певний період часу (як правило, це визначається у «Перехідних положеннях»); момент виникнення та закінчення правовідносин, на регулювання яких спрямована дія акта; чи був чинним на момент виникнення та закінчення правовідносин нормативно-правовий акт; чи містить нормативно-правовий акт положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

На думку колегії суддів, під «раніше наданими» слід розуміти землі надані до дати набрання чинності пунктом 5 «Перехідних положень» Лісового кодексу України, тобто до 28 березня 2006 року включно. І щоб застосувати цей пункт і підтвердити право користування державних лісогосподарських підприємств земельними лісовими ділянками планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування треба достеменно встановити, що ці земельні ділянки були надані у користування до 28 березня 2006 року включно.

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що умовою застосування положень пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до спірних правовідносин є підтвердження факту надання спірної земельною ділянки у постійне користування ДП «Хмельницьке ЛИГ» Хмельницької області саме до 28 березня 2006 року включно, що в даній справі Прокурором не доведено.

Окрім того, дослідивши матеріали справи колегією суддів враховується, що Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області надано відповідь на запит адвоката в якій зазначено, що згідно інформації Департаменту природних ресурсів та екології Позивача №06-68-304/24 від 1 лютого 2024 року до об`єктів природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення не входить об`єкт природно-заповідного фонду лісової ділянки «Лісові Гринівці», тому надати документацію із землеустрою на об`єкт природно-заповідного фонду є неможливим. В той же час, Прокурор зазначаючи про знаходження спірної земельної ділянки в межах природно-заповідного фонду, просив повернути земельну ділянку саме Позивачу, зважаючи що саме він є розпорядником такої земельної ділянки.

Крім того, згідно відповіді Департаменту Природних ресурсів та екології Позивача від 11 листопада 2024 року планово-картографічні матеріали станом на 1977 роки, 2000 роки, 2010 роки, 2020 року із зазначенням суб`єкта, який здійснив виготовлення таких планово-картографічних матеріалів, їх погодження, із зазначенням координат лісового заказника місцевого значення «Лісогринівецький» в Департаменті Позивача відсутні (том 3, а.с. 153-157), як і відсутні будь-які документи (рішення) окрім зазначених вище, що й встановлювали даний факт.

Також, колегією суддів враховується і та обставина, що згідно переліку парків-пам`яток садово-паркового значення Лісопар «Лісові Гринівці» має місце розташування в кв. 85, 86 Ярмолинецького лісгоспзасу (том 1, а.с. 43), однак Прокурор в позовній заяві вказує на розташування спірної земельної ділянки існує саме у кварталі 36 виділ 10, 11. Дане в свою чергу вказує на існує суперечливості щодо доведення такої обставини.

Підтвердженням того, що парк-пам`ятка «Лісові Гринівці» знаходиться кварталах 85 і 86, є охоронне зобов`язання, де в рядку «границі» зазначено Урочище «Лісові Гринівці» кв. 85 і 86, і лише кульковою ручкою зроблено виправлення на 35 та 36 (том 1, а.с. 49).

Доводи ж Прокурра та Третьої особи про те, що дані квартали є одними і тимиж кварталами, виходячи з доказів, що наявні у матеріалах справи, колегією суду відхиляються.

Поміж тим, колегією суддів враховується і відповідь Третьої особи на запит Прокуратури від 26 квітня 2024 року, в якій Третя особа вказала, що за інформацією філії «Ярмолинецьке лісове господарство» (саме цій особі за твердженнями Третьої особи й було надано першочергове право на землі лісу, куди входить спірна земельна ділянка) матерали лісовпорядкування та інші документи щодо заказника «Лісогринівецький» у філії «Ярмолинецьке лісове господарство» Третьої особи відсутні (том 1, а.с. 125-126).

В той же час, дослідивши Розпорядження №744-р від 27 червня 1996 року (котре на переконання Третьої особи є підставою, що підтверджує набуття Ярмолинецьким лісгоспзаг права на земельну ділянку, в тому числі й спірну) колегія суддів зауважує, що зі змісту розпорядження слідує прийняти пропозиції Волинського, Донецького, Житомирського, Запорізького, Івано- Франківського, Київського, кримського, Луганського, Полтавського, Тернопільського, Хмельницького і Черкаського облвиконкомів про відведення підприємствам і організаціям під промислове, житлове, шляхове будівництво для сільськогосподарського використання та інших потреб земельних ділянок із земель колгоспів за згодою загальних зборів членів колгоспів, радгоспів, лісових господарств та інших землекористувачів у розмірах і на умовах згідно з додатками. Ярмолинецькому лісгоспзагу виділено 109,96 Га вкритих лісом. Відтак, з даного Розпорядження слідує, що земельні ділянки відводилися не для здійснення лісогосподарської діяльності чи створення природно-заповідного фонду, а під промислове, житлове, шляхове будівництво для сільськогосподарського використання та інших потреб земельних ділянок.

Відтак, з огляду на недоведеність Прокурором факту передачі спірної земельної ділянки у користування саме згідно з Розпорядженням №744-р від 27 червня 1996 року, чи будь-яким іншим чином до 28 березня 2006 року, на переконання колегії суду, положення пункту 5 розділу «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до спірних правовідносин застосовуватись не можуть, а тому надані матеріали лісовпорядкування саме за 2012 рік, з огляду на виникнення правовідносин щодо оренди спірної земельної ділянки в 2004 році. З огляду на вказану вище недоведеність доводів позовної заяви дані доводи судом до уваги не беруться.

Також колегія суду констатує і те, що не підтверджено належними та допустимими доказами і доводи Прокурора і про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах об`єкту природо-заповідного фонду - заповідного урочища "Лісогринівецьке", створеного рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30 березня 2004 року №22-11/2004 року із змінами згідно рішення 28-ї сесії Хмельницької міської ради від 26 травня 2010 року №18-28/2010 та охоронне зобов`язання від 29 грудня 2007 року, оскільки останні, не ідентифікують просторові координати, межі ділянок, їх розташування в натурі, кадастрові номери. Додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу об`єкту «Лісогринівецький». Крім того, відповідно до пункту 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об`єктів в натурі, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги, що додатково підтверджує, що станом на 30 березня 2004 року неможливо ідентифікувати відповідні землі.

Що ж стосується доводів Прокурора щодо того, що Договір оренди є таким що припинив свою дію, оскільки судовими рішеннями визнано недійсною додаткову угоду №52 від 15 березня 2010 року до Договору, якою було продовжено термін дії Договору, то колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження голови Відповідача 1 №506/03-р від 30 липня 2003 року є чинним та не визнано недійсним, як таке, що прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що в свою чергу підтверджується і постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 червня 2009 року в справі № 2-а-3407/09/2270/12 .

Також колегія суду звертає увагу Прокурора і на те, що на даний час не визнано недійсним і сам Договір в який внесено зміни. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 8 грудня 2009 року по справі №15/5413, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 4 березня 2010 року було відмовлено в позові прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області, Хмельницької обласної державної адміністрації до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року, оскільки договір укладено на підставі чинного розпорядження, а земельна ділянка не належить до земель лісового фонду.

При цьому в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 28 лютого 2013 року, постанові РАГС від 10 квітня 2013 року та Постанові ВГСУ від 4 червня 2013 року по справі № 9/18/5025/344/11 зазначено, що недійсною додаткова угода №52 від 15 березня 2010 року до Договору визнається, оскільки не відповідала волевиявленню особи уповноваженої розпоряджатися земельною ділянкою, а саме за відсутності розпорядження Відповідача 1, а не за будь-яких інших підстав, зокрема і щодо розміщення спірної земельної ділянки нібито в межах природно-заповітного фонду.

В той же час, положення Закону України "Про оренду землі", Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеві державні адміністрації", а також статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що внесення змін до договору оренди здійснюються в тій самій формі, тим ж сторонами, що й договір, що змінюється.

У відповідності до статті 193 Земельного кодексу України єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів є державний земельний кадастр. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Аналогічні положення містяться і в Лісовому кодексу України. Зокрема відповідно до частини 2 статті 5 Лісового кодексу України віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства .

Згідно зі частиною 1 статтею 50 Лісового кодексу України, для забезпечення органів державної влади , органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об`єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України призначений державний лісовий кадастр.

В силу дії частини 2 статті 49 Лісового кодексу України державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Отже, доказами ідентифікації земельної ділянки, зокрема її правового режиму (основного цільового призначення), місця розташування, землекористувача, прав на землю в силу вищенаведених законодавчих норм є дані державного земельного кадастру.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до відомостей з державного земельного кадастру земельна ділянка площею 1 Га, яка надана в оренду Відповідачу 2 на підставі розпорядження голови Відповідача 1 №506/03-р від 30 липня 2003 року та угоди від 17 лютого 2004 року, за кадастровим номером земельної ділянки 6825083600:03:008:0050, віднесена до коду 3.4 «Інше призначення» Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ). Аналогічні відомості ( землі іншого призначення) містяться і у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 серпня 2013 року, враховуючи поділ наданої в оренду земельної ділянки на земельні ділянки за кадастровими номерами: 6825083600:03:008:1008, 6825083600:03:008:1009. Між тим, колегією суддів враховується, що Прокурором ставиться питання в позовній заяві лише відносно однієї земельної ділянки за кадастровим номером: 6825083600:03:008:1008.

Поряд з тим, інших доказів, які б свідчили про включення спірної земельної ділянки до державного земельного кадастру, за іншим цільовим призначенням суду не подано.

Крім того, листом від 18 вересня 2012 року №4-1-3/2467 управлінням Держкомзему у Хмельницькому районі області погоджено затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельної ділянки та підготовлено пропозиції до проекту розпорядження райдержадміністрації.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

В той же час, при поділі земельної ділянки Відповідачем 2 була розроблена технічна документація на раніше сформовану земельну ділянку, яка надана в користування і яка була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В силу дії частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Поміж тим, колегією суддів враховується й та обставина, що розпорядженням голови Відповідача 1 № 1668/2012-р від 25 вересня 2012 року вже було предметом розгляду та дослідження в справі № 924/1221/13 за позовом Хмельницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері м. Нетішин в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у зазначених спірних відносинах - Державного агентства лісових ресурсів України м. Київ, Державного підприємства "Хмельницьке лісомисливське господарство", с. Червона Зірка Хмельницького району, Хмельницької обласної державної адміністрації до Відповідача 1, Відповідача 2 та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 2 - Приватного підприємства "Вінні-Пух" про визнання незаконним розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року"; визнання недійсною додаткової угоди №140 від 9 жовтня 2012 року, укладеної між Відповідача 1 та Відповідача 2.

З огляду на що, колегія суддів зазначає, що один спір вирішувався судами лише один раз, по одному спору приймалося лише одне судове рішення. Іншими словами, через визначення юрисдикційності тієї чи іншої справи забезпечується дотримання принципу правової визначеності. Суди не повинні допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета. Звідси юрисдикційність відповідного спору потрібно визначати так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

Адже дане на переконання колегії суду свідчить, що Прокурор подаючи повторно позов (змінивши по суті орган прокуратури) про визнання недійсним розпорядження голови Відповідача 1 № 1668/2012-р від 25 вересня 2012 року намагається поставити під сумнів рішення у справі №924/1221/13 (яке виносилося повноважним судом), що є порушенням принципу правової певності наданому Європейським судом в рішенні у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України проте, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу не може бути поставлене під сумнів.

Вищевказане в свою чергу, ставить під сумнів не лише вказану вимогу (про визнання нечинним та скасування розпорядження Відповідача 1 №1668/2021-р від 25 вересня 2021 року) але й інші три вимоги, що є похідними від першої, але й в цілому вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову (навіть без врахування усього попередньо встановленого у цій постанові) у справі № 924/641/24.

В той же час місцевим господарським судом при винесенні оспорюваного рішення факт існування судового рішення по справі №924/1221/13 проігноровано.

Окрім того, колегією суддів під час розгляду заявлених Прокурором позовних вимог враховується і те, що фактичні обставини спору уже неодноразово досліджувалися та були предметом розгляду різних судових справи, зокрема:

- рішення Господарського суду Хмельницької області від 8 грудня 2009 року у справі №15/5413 у позові Прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області м. Хмельницький, Хмельницької обласної державної адміністрації м. Хмельницький до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17 лютого 2004 року відмовлено.

- постановою Житомирського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Хмельницької області від 8 грудня 2009 року у справі №15/5413 залишено без змін, а апеляційне подання Прокурора Хмельницького району, м.Хмельницький - без задоволення.

Зокрема, серед іншого, в судових рішеннях по справі №15/5413 встановлено, що: «в спростування того факту, що відбулася зміна цільового призначення земельної ділянки з коду 5.1 "Для ведення лісового господарства" (землі лісогосподарського призначення) Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) на код 3.4 "Інше призначення" Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) у землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, відповідачами представлено до суду апеляційної інстанції витяг з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" (ідентифікаційний код 22778042) за цільовим призначенням 3.4 Іншого призначення (для створення зони відпочинку та розміщення кафе), кадастровий номер земельної ділянки 6825083600:03:008:0050, всього земельних угідь - 1, землі під лісами - 1.

Відповідно до розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації за №506/03р. від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ТОВ "Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД" дана земельна ділянка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення в розумінні п. "ж") ч.1 ст.19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням.

Із довідки Лісовогринівецької сільської ради вих. №916 від 25.11.2009 року, виданої ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД, вбачається, що останнє орендує земельну ділянку площею 1,0 Га на території Лісовогринівецької сільської ради (код 3.4 "Інше призначення" Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ).»

Досліджувалися відповідні обставини і в рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 лютого 2014 року в справі №924/1221/13 (за позовом Хмельницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання незаконним розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004"; визнання недійсною додаткової угоди №140 від 9 жовтня 2012 року, укладеної між Відповідачем 1 та Відповідачем 2), котрим в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зокрема, в судовому рішенні по справі №924/1221/13 встановлено, що: «доказами ідентифікації земельної ділянки, зокрема її правового режиму (основного цільового призначення), місця розташування, землекористувача, прав на землю в силу вищенаведених законодавчих норм є дані державного земельного кадастру.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до відомостей з державного земельного кадастру земельна ділянка площею 1 Га, яка надана в оренду ТОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД» на підставі розпорядження голови Хмельницької райдержадмінстрації №506/03-р від 30.07.2003р. та угоди від 17.02.2004р., за кадастровим номером земельної ділянки 6825083600:03:008:0050, віднесена до коду 3.4 «Інше призначення» Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ). Аналогічні відомості (землі іншого призначення) містяться і у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.08.2013р., враховуючи поділ наданої в оренду земельної ділянки на земельні ділянки за кадастровими номерами: 6825083600:03:008:1008 , 6825083600:03:008:1009.

Прокурором та позивачами, не доведено безспірними та беззаперечними доказами порушення розпорядженням голови Хмельницької райдержадміністрації № 1668/2012-р від 25.09.2012р. цивільних прав позивачів у справі, тому відсутні і правові підстави для задоволення позову щодо визнання його недійсним.

Оскільки вимога про визнання недійсною додаткової угоди №140 від 09.10.2012р. якою внесено зміни до договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004р. є похідною від вимоги про визнання недійсним розпорядження голови Хмельницької райдержадміністрації № 1668/2012-р від 25.09.2012р., яке з вищенаведених підстав не підлягає визнанню недійсним, тому додаткова угода №140 від 09.10.2012р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004р, яка укладена на виконання цього розпорядження, також не підлягає визнанню недійсною.»

Окрім того постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 2 червня 2009 року по справі №2-а-3407/09/2270/12 (за позовом Відповідача 2 до Відповідача 1 про визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації № 901/08-р від 23 липня 2008 року) позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Відповідача 1 № 901/08-р від 23 липня 2008 року в частині скасування розпорядження голови Відповідача 1 за №506/03р. від 30 липня 2003 року «Про передачу в оренду Відповідачу 2 земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісогринівецької сільської ради».

Листом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури О. Терлецького від 7 квітня 2017 року №62-0227-11 директору ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» відмовлено у вжитті заходів представницького характеру, оскільки рішення Господарського суду Хмельницької області у справі №924/1221/13 (набрало законної сили 11 березня 2014 року), предметом розгляду якого було зокрема і відношення вказаної вище земельної ділянки (на час розгляду справи земельна ділянка площею 1 га, яка в подальшому поділена на дві земельні ділянки з к.н. 6825083600:03:008:1008 та 6825083600:03:008:1009) до земель лісового фонду та її розташування в межах лісового заказника місцевого значення «Лісовогринівецький», доказів, які б підтверджували, що ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» є правонаступником державного лісогосподарського об`єднання «Хмельницькліс» в частині користування спірною земельною ділянкою не подано та вказаним підприємством не доведено відношення земельної ділянки до земель лісового фонду на підставі поданих лісовпорядних планшетів. Окрім того, прокурор зазначив: «на час розгляду справи ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» не розроблено планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (технічної документації тощо), які б підтверджували право користування спірною земельною ділянкою. На даний час, зазначені матеріали ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство» також не розроблені».

Підсумовуючи все вищеописане, колегія апеляційного господарського суду наголошує, що зважаючи на те, що Прокурором не доведено належними та допустимими доказами порушення розпорядженням голови Відповідача 1 № 1668/2012-р від 25 вересня 2012 року цивільних прав Позивача у справі, а також те, що за позовом органів прокуратури вже існує набране законної сили судове рішення з винесенням котрого пройшло більше 10 років (що в свою чергу, окрім всього вказує і на те, що органом прокуратури більше 10 роківвідомо не лише обставини, котрі набито стали відомі Прокурору при пред`явленні позову але й було відомо (не могло бути не відомо) про існування відмови в задоволенні такого позову цим судовим рішенням, тому на переконання колегії відсутні і правові підстави для задоволення позову щодо визнання нечинним та скасування розпорядження голови Відповідача 1 №1668/2021-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 квітня 2004 року".

Дане є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про визнання нечинним та скасування Розпорядження голови Відповідача 1 від 25 вересня 2012 року, а відтак суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.

Відповідно приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині задоволення позовних вимог в цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про визнання незаконною та скасування державної реєстрації, і повернення спірної земельної ділянки, то колегія суддів зауважує наступне.

Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України "Про Державний земельний кадастр".

Так в силу дії до положень статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Таким чином, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Відповідно до положень статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Таким чином, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

Відповідно абзацу 5 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень), аналогічне зазначене в частині 13 статті 79-1 ЗК України.

Зважаючи на те, що вище в постанові встановлено обставини не доведено належними та допустимими доказами існування підстав щодо нечинності розпорядженням голови Відповідача 1 № 1668/2012-р від 25 вересня 2012 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та внесення змін до договору оренди земельної ділянки №62 від 17 квітня 2004 року" та законність дій Відповідача 1, Відповідача 3 вчинених по відношенню до спірної земельної ділянки, що, зокрема, знайшло своє відображення в проаналізованих вище судових рішеннях, котрі набрали законної сили, колегія суддів виснує, що дане є підставою для відмови в задоволенні похідних вимог щодо визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки; скасування державної реєстрації речових прав Відповідача 3 та Відповідача 4 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825083600:03:008:1008 площею 0,8214 Га;

зобов`язання повернути державі в особі Позивача земельну ділянку.

Поряд з тим, доходячи висновків про відсутність правових підстав для задоволення усіх чотирьох вимог, з котрими звернувся Прокурор, суд апеляційної інстанції також критично оцінює такий спосіб (в загальному розумінні) пред`явлення позову ще й з огляду на те, що формуючи свої позовні вимоги Прокурору достименно було відомо, з огляду на підстави залучення одним із відповідачів - Відповідача 4 (посилаючись на договір купівлі-продажу від 27 вересня 2024 року), що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить Відповідачу 4 (за наслідком купівлі його у Відповідача 2). При цьому, звертаючись з позовом у цій справі, котрий був спрямований по суті на вилучення спірної земельної ділянки Прокурор залишив поза увагою факт існування такого майна і при задоволенні позову (що зокрема зроблено було місцевим господарським судом) у правовій невизначенності залишилося питання інсування такого майна. При цьому суд звертає увагу Прокурора і на те, що відібрання земельної ділянки при існуванні на ній майна та без вирішення у правовому полі питання щодо такого майна зазвичай може призвести до звернення осіб, котрі позбавляються права без будь-якого судового рішення до ЄСПЛ на підставі порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підсумовуючи все вищеописане в даній постанові суд відмовляє в задоволенні позову повністю.

Відповідно приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині задоволення таких позовних вимог.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо що спірна земельна ділянка знаходиться в межах лісового заказника «Лісогринівецький» у виділах 10,11 та відноситься до земель природно-заповідного фонду, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідачів, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження позовних вимог.

З огляду на все вищевстановлене в даній судовій постанові, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційні скарги Відповідача 2 та Відповідача 4 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року в справі №924/641/24 є підставними та обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно задовільняючи дані апеляційні скарги Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позову.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В силу дії частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на Прокруора, згідно вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Полярис-2021'' на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року по справі №924/641/24 - задоволити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма ''Ягуар ЛТД'' на рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року по справі №924/641/24 - задоволити.

3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 6 травня 2025 року по справі №924/641/24 - скасувати.

4. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

5. Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Полярис-2021'' (м. Хмельницький, вул. Трудова, буд. 6-А, приміщення 102, код 43935064) 14534 грн 40 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ';'Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма ''Ягуар ЛТД'' (Хмельницький район, Хмельницька область, Лісогринівецька сільська рада, дорога державного значення Н-03 Житомир-Чернівці 178км+200м праворуч, код 22778042) 14534 грн 40 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Справу №924/641/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 21 липня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.