Рішення від 19.06.2025 по справі 911/588/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/588/25

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом гр. ОСОБА_1

до 1) Фермерського господарства «К-Агро»

2) Тетіївської міської ради

За участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне орендне племінне підприємство «Еліта»

про визнання недійсним договору оренди, визнання права оренди відсутнім та повернення земельної ділянки

Учасники судового процесу:

від позивача: Порхун О.П.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Гр. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фермерського господарства «К-Агро» та Тетіївської міської ради, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, придбаної на земельних торгах (аукціоні) від 12.05.2021, укладений між Фермерським господарством «К-Агро» та Тетіївською міською радою Білоцерківського району Київської області;

- визнати право оренди Фермерського господарства «К-Агро» (код ЄДРПОУ 38207781) за договором оренди земельної ділянки площею 41, 7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, придбаної на земельних торгах (аукціоні) від 12.05.2021, укладеним між Фермерським господарством «К-Агро» та Тетіївською міською радою Білоцерківського району Київської області, відсутнім;

- повернути земельну ділянку площею 41, 7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, що знаходиться на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, у користування позивача за договором оренди землі від 28.12.2012, укладеним між позивачем та Тетіївською районною державною адміністрацією.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивачем були виконані всі вимоги законодавства (до 2013 р.) щодо укладення та державної реєстрації договору оренди від 28.12.2012. Проте, внаслідок визнання постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 вказаного договору недійсним позивач втратив належне йому право оренди. Однак, за доводами позивача, внаслідок нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 29.06.2023 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Білоцерківської місцевої прокуратури, тобто договір оренди від 28.12.2012, укладений між позивачем та Тетіївською РДА, відновив свою дію. Проте, як зазначив позивач, станом на сьогодні позивач позбавлений можливості зареєструвати своє право оренди відповідно до норм, які набули чинності з 01.01.2013, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внаслідок передачі спірної земельної ділянки в користування ФГ «К-Агро» в результаті проведення земельних торгів (аукціону) від 12.05.2021 і відповідної реєстрації цього права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем-1. Позивач вважає, що земельна ділянка не може бути передана в користування двічі і право оренди позивача за договором оренди від 28.12.2012 є первинним і підлягає захисту з огляду на чинність договору оренди від 28.12.2012, укладеного між позивачем та Тетіївською РДА. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, придбаної на земельних торгах (аукціоні) від 12.05.2021, укладеного між відповідачами, визнання права оренди ФГ «К-Агро» на спірну земельну ділянку відсутнім та про повернення спірної земельної ділянки площею 41,7642 га кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, що знаходиться на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, у користування позивача за договором оренди землі від 28.12.2012.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/588/25. Надано відповідачам строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне орендне племінне підприємство «Еліта». Призначено підготовче засідання у справі на 20.03.2025.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідачів про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2025 була доставлена відповідачам в їх електронні кабінети 19.02.2025 о 20:26, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України та те, що ухвала суду була доставлена до електронного кабінету відповідача після 17 години, днем вручення відповідачам ухвали суду про відкриття провадження у справі є 20.02.2025.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі також була доставлена в електронний кабінет третьої особи 19.02.2025 о 20:26, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

03.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від Тетіївської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому рада заперечила проти позовних вимог та просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

10.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.03.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

20.03.2025 у підготовче засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/588/25 на 24.04.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 20.03.2025 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

02.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ФГ «К-Агро» надійшла заява про визнання позову, в якому відповідач-1 вказав, що оскільки земельна ділянка не може бути передана в користування двічі, то право оренди позивача у справі за договором оренди від 28.12.2012 є первинним і підлягає захисту, а укладений між позивачем та Тетіївською РДА договір є чинним, керуючись ст. 191 ГПК України, заявив про визнання позовних вимог позивача у повному обсязі.

24.04.2025 до суду від позивача надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2025, до якого долучено оригінал договору оренди земельної ділянки з додатками від 28.12.2012 та оригінал договору оренди земельної ділянки, придбаної на земельних торгах (аукціоні), від 12.05.2021.

24.04.2025 у підготовче засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по справі. Представники відповідачів та третьої особи у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/588/25 до судового розгляду по суті 22.05.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.04.2025 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

22.05.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

22.05.2025 в судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи по суті були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.05.2025, з огляду на клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, відкладено судове засідання у справі № 911/588/25 на 19.06.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 21205.2025 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

19.06.2025 в судове засідання з`явився представник позивача та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позивач позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Щодо неявки представників сторін в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що представники сторін в судове засідання не з`явились, а їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 19.06.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 28.06.2025 до 06.07.2025 включно перебувала у відрядженні та з 07.07.2025 до 13.07.2025 включно перебувала у відпустці, повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією (далі - орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (далі - орендар, позивач) укладено договір оренди землі (далі - договір оренди від 28.12.2012), за змістом якого орендодавець згідно розпорядження виконуючого обов`язки голови адміністрації від 25.12.2012 № 963 надає, а орендар приймає в користування, на умовах оренди, земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища) площею 41, 7642 га, з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, що розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема на вимогу однієї із сторін, за рішенням суду, внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п. 31 договору оренди від 28.12.2012).

Згідно з п. 32 договору оренди від 28.12.2012, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Пунктом 35 договору визначено, що цей договір набирає чинності після його державної реєстрації.

Договір підписаний сторонами та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 за № 322460004007127.

29.12.2012 Тетіївська районна державна адміністрація за актом приймання-передачі земельної ділянки передала, а гр. ОСОБА_1 прийняв в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища), площею 41, 7642 га, строком на 49 років для ведення фермерського господарства; надана земельна ділянка може використовуватись тільки за цільовим призначенням. Акт підписаний сторонами та скріплений відтиском печатки орендодавця.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 04.05.2012 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство «К-Агро» (далі - відповідач-1), про що внесено запис за № 134970000000576 та станом на дату розгляду даної справи є його керівником.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2989/15-18-сг від 05.04.2018 «Про передачу земельних ділянко державної власності у комунальну» передано Тетіївській міській об`єднаній територіальній громаді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 2805,6986 га, які розташовані на території Тетіївської міської ради (далі - відповідач-2), Бурковецької, Голодьківської, Горошківської, Дзвеняцької, Дібрівської, Михайлівської, Ненадихівської, Росішківської, Скибинецької, Стадницької, Степівської, Тайницької, Черепинської сільських рад Тетіївського району Київської області, згідно з актом приймання-передачі.

Пунктом 2 наказу передбачено, що право власності на зазначені земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

05.04.2018 Головне управління Держгеокадастру у Київській області за актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність передало, а Тетіївська міська об`єднана територіальна громада прийняла із державної у комунальну власність Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади земельні ділянки згідно з додатком.

Відповідно до п. 2 акта, цей акт із вказаним наказом є підставою для державної реєстрації права на вказані у додатку земельні ділянки, комунальної власності Тетіївської міської об`єднаної територіальної громади.

Вказаний акт підписаний Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Тетіївською міською об`єднаною територіальною громадою та скріплений їх відтисками печаток.

Відповідно до п. 133 додатку до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 05.04.2018, Тетіївська міська об`єднана територіальна громада прийняла із державної у комунальну власність територіальної громади земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41, 7642 га, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства; відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: договір оренди від 29.12.2012, заключний на 49 років.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2018 внесено запис № 29267849 про право власності Тетіївської міської ради (код ЄДРПОУ 42096329) на земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41, 7642 га, яка розташована за адресою: Київська обл., Тетіївський р., м. Тетіїв, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1488013932246, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 05.04.2018 та наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-2989/15-18-сг від 05.04.2018.

Водночас, суд встановив, що на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/2920/19 за позовом керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДА та ФГ «К-Агро», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 та Тетіївської міської ради, про визнання недійними розпорядження Тетіївської РДА № 963 від 25.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 41,7642 га (пасовища), для ведення фермерського господарства строком на 49 років, та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2020 у справі № 911/2920/19 у задоволенні позову керівника Білоцерківської місцевої прокуратури відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2020 у справі № 911/2920/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов керівника Білоцерківської місцевої прокуратури інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДА та ФГ «К-Агро» задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Тетіївської РДА № 963 від 25.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 41,7642 га (пасовища), для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В.

12.05.2021 Тетіївською міською радою, у зв`язку із визнанням постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладеного між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , було проведено земельні торги (аукціон) по лоту № 2 - продаж права оренди земельної ділянки на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, площею 41, 7642 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, склад угідь: пасовища - 002.02, за результатами чого було оформлено протокол проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 (лот № 66557 аукціону № 33038) від 12.05.2021 та визнано переможцем аукціону ФГ «К-Агро» (код ЄДРПОУ 38207781).

12.05.2021 між Тетіївською міською радою (орендодавець) та ФГ «К-Агро» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні) (далі - договір оренди від 12.05.2021), за змістом якого орендодавець передає, згідно рішення Тетіївської міської ради № 201-04-VII від 23.03.2021 про підготовку лотів та проведення земельних торгів та протоколу проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 від 12.05.2021, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області для ведення фермерського господарства, склад угідь: пасовища - 002.02, строком на 10 років.

Згідно з пп. 21, 22 договору оренди від 12.05.2021, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код 01.02).

За змістом п. 26 договору оренди від 12.05.2021, об`єкт за цим договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

З наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права № 257572397 від 21.05.2021 вбачається, що 13.05.2021 внесено запис № 42056957 про реєстрацію за ФГ «К-Агро» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41, 7642 га, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою: Київська обл., Тетіївський р., м. Тетіїв, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1488013932246, на підставі договору оренди землі від 12.05.2021, укладеного між Тетіївською міською радою та ФГ «К-Агро», та протоколу проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 від 12.05.2021.

Водночас, не погоджуючись із прийнято постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19, ФГ «К-Агро» звернулось до Верхового Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати вказану вище постанову суду апеляційної інстанції та передати справу до суду апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 911/2920/19 касаційну скаргу ФГ «К-Агро» з урахуванням заяви гр. ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 та рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Господарський суд Київської області при новому розгляді справи № 911/2920/19 ухвалив рішення від 29.06.2023, яким у задоволенні позовних вимог керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДВ та ФГ «К-Агро», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 та Тетіївської міської ради, про визнання недійними розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовив повністю.

Рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справи № 911/2920/19 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 01.08.2023 відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивачем були виконані всі вимоги законодавства (до 01.01.2013) щодо укладення та державної реєстрації договору оренди землі від 28.12.2012, проте внаслідок визнання постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 вказаного договору недійсним позивач втратив належне йому право оренди. Однак, як зазначив позивач, внаслідок нового розгляду справи № 911/2920/19 у задоволенні позовних вимог Білоцерківської місцевої прокуратури було відмовлено, тобто, як зазначив позивач, договір оренди від 28.12.2012, укладений між позивачем та Тетіївською РДА, відновив свою дію.

За ствердженням позивача, станом на сьогодні він позбавлений можливості зареєструвати своє право оренди відповідно до норм, які набули чинності з 01.01.2013, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внаслідок передачі спірної земельної ділянки в користування ФГ «К-Агро» в результаті проведення земельних торгів (аукціону) від 12.05.2021, укладення договору оренди від 12.05.2021 і відповідної реєстрації цього права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «К-Агро». Позивач вважає, що земельна ділянка не може бути передана в користування двічі і право оренди позивача за договором оренди від 28.12.2012 є первинним, яке підлягає захисту з огляду на чинність вказаного договору.

Крім того, як зазначив позивач, у пункті 4 договору оренди від 12.05.2021 міститься умова про те, що орендодавець підтверджує, що судового спору щодо спірної земельної ділянки на момент укладення цього договору немає, у той час як Тетіївська міська рада мала статус відповідача у справі № 911/2920/19, а відтак останній було відомо про наявність судового спору щодо спірної земельної ділянки, а також про те, що на момент проведення земельних торгів справа № 911/2920/19 перебувала на розгляді Верховного Суду. Таким чином, як зазначив позивач, всупереч ст. 203 ЦК України, укладений між Тетіївською міською радою та ФГ «К-Агро» договір оренди від 12.05.2021 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки обом сторонам було відомо про наявність прав позивача на спірну земельну ділянку за договором оренди від 28.12.2012. У зв`язку із зазначеним, позивач вважає, що договір оренди від 12.05.2021, укладений між ФГ «К-Агро» та Тетіївською міською радою за наслідками земельних торгів, підлягає визнанню недійсним, а право оренди ФГ «К-Агро» за цим договором визнанню відсутнім.

Позивач також вважає, що незважаючи на те, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, проте, на його думку, титульним володільцем такої земельної ділянки залишається фізична особа, яка уклала договір оренди і є його стороною, тобто в даному випадку позивач. Також позивач стверджує, що його права порушені укладенням договору оренди від 12.05.2021, оскільки вказаний договір було укладено на умовах, відмінних від умов попереднього договору від 28.12.2012. За доводами позивача, оспорюваний договір оренди від 12.05.2021 був укладений внаслідок проведення аукціону вимушено, на вкрай невигідних умовах, оскільки на момент проведення аукціону попередній договір оренди від 28.12.2012 був визнаний недійсним, а за відсутності належним чином оформленого права оренди на спірну земельну ділянку вся діяльність створеного позивачем фермерського господарства опинилась під загрозою. Крім того, як зазначив позивач, чинне законодавством не передбачає можливості укладення двох договорів оренди на одну й ту саму земельну ділянку, у зв`язку із чим станом на сьогодні фактично існує два договори оренди на спірну земельну ділянку - договір оренди від 28.12.2012 та договір оренди від 21.05.2021. При цьому, позивач звернув увагу, договір оренди від 28.12.2012 є первинним договором, який відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19 є чинним і правомірним.

З урахуванням зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, придбаної на земельних торгах (аукціоні) від 12.05.2021, визнання права оренди ФГ «К-Агро» на спірну земельну ділянку відсутнім та повернення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, що знаходиться на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, у користування позивача за договором оренди землі від 28.12.2012, укладеним між ним та Тетіївською районною державною адміністрацією.

Фермерське господарство «К-Агро» подало до суду заяву про визнання позову, в якому зазначило, що згідно норм чинного законодавства земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування фермерському господарству. Відповідач-1 також послався на правові висновки, викладені у постанові Верхового Суду від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17. Згідно пояснень відповідача-1, після реєстрації ФГ «К-Агро» спірна земельна ділянка використовувалась фермерським господарством для здійснення господарської діяльності на підставі договору оренди від 28.12.2012, укладеного між гр. ОСОБА_1 та Тетіївською райдержадміністрацією, проте після прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 та визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2012 ФГ «К-Агро» втратило право користування земельною ділянкою. Водночас, як зауважив відповідач-1, на той момент у вказану земельну ділянку були вкладені значні інвестиції, пов`язані з розкорчуванням старого саду, що знаходився на цій земельній ділянці на момент виникнення права оренди, та приведенням земельної ділянки до стану, який дозволяє її використання. У зв`язку із цим ФГ «К-Агро» зазначило, що було змушене взяти участь в аукціоні від 12.05.2021, на який було виставлено право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, щоб мати можливість продовжувати здійснення господарської діяльності. Відповідач-1 вказав, що оскільки після прийняття рішення Господарським судом Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19 договір оренди від 28.12.2012, укладений між позивачем та Тетіївською РДА, є чинним, а земельна ділянка не може бути передана в користування двічі, право оренди позивача у справі за договором оренди від 28.12.2012 є первинним і підлягає захисту. Враховуючи вказане, ФГ «К-Агро», керуючись ст. 191 ГПК України, заявило про визнання позовних вимог позивача у повному обсязі.

У свою чергу Тетіївська міська рада у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що згідно договору оренди землі від 28.12.2012 Тетіївською РДА було передано гр. ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища) площею 41, 7642 га для ведення фермерського господарства, звернувши також увагу на тому, що згідно відомостей з ЄДР ФГ «К-Агро» було зареєстровано 05.04.2012, засновником якого є гр. ОСОБА_1 . Відповідач-2 наголосив, що як вбачається зі змісту позовної заяви, з даним позовом до господарського суду звернувся ОСОБА_1 як фізична особа, а не як засновник (керівник) ФГ «К-Агро». Тетіївська міська рада вважає, що укладений між ФГ «К-Агро» та Тетіївською міською радою договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, придбаної за результатами земельних торгів від 12.05.2021, не порушує жодних прав позивача - фізичної особи ОСОБА_1 . За ствердженням відповідача-2, чинні норми Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому, як зазначив відповідач з посиланням на правому позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року у справі № 817/1911/17, земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. У зв`язку із цим рада, враховуючи сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, наголосила, що гр. ОСОБА_1 в даному випадку не має жодного юридичного відношення до спірної земельної ділянки, оскільки не є її користувачем або власником. Як зазначила рада, з протоколу проведення земельних торгів № 27421 від 12.05.2021 слідує, що переможцем торгів вказаної земельної ділянки визначено ФГ «К-Агро», за наслідками чого 12.05.2021 між Тетіївською міською радою і ФГ «К-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні), а відтак земельна ділянка використовувалася ФГ «К-Агро» на законних підставах. Водночас, відповідач-2 наголосив, що гр. ОСОБА_1 не є стороною договору оренди земельної ділянки від 12.05.2021, не є титульним володільцем спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність порушення його прав фактом проведення аукціону і фактом укладення договору оренди земельної ділянки від 12.05.2021.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, що була чинною на момент укладення договору оренди від 28.12.2012), право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно абзацу 1 ч. 1, ч. 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Водночас відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, крім Земельного кодексу України, регулюються Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з ч. 1, 2 та ч. 4 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України, як про це зазначено в преамбулі Закону України «Про фермерське господарство».

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.

Суд встановив вище, що 28.12.2012 між Тетіївською райдержадміністрацією та гр. ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за змістом якого орендодавець згідно розпорядження виконуючого обов`язки голови адміністрації від 25.12.2012 № 963 надав, а орендар прийняв в користування на умовах оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, що розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Договір підписаний сторонами та зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Тетіївському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 за № 322460004007127.

29.12.2012 орендодавець за актом приймання-передачі земельної ділянки передав, а гр. ОСОБА_1 прийняв в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища), площею 41, 7642 га, строком на 49 років для ведення фермерського господарства; надана земельна ділянка може використовуватись тільки за цільовим призначенням. Акт підписаний сторонами та скріплений відтиском печатки орендодавця.

Станом на дату розгляду даної справи про право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, зареєстровано за Тетіївською міською радою, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 05.04.2018 та наказу ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-2989/15-18-сг від 05.04.2018, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, суд встановив вище, що на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/2920/19 за позовом керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДА та ФГ «К-Агро», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 та Тетіївської міської ради, про визнання недійними розпорядження Тетіївської РДА № 963 від 25.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 41,7642 га (пасовища), для ведення фермерського господарства строком на 49 років, та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.05.2020 у справі № 911/2920/19 у задоволенні позову керівника Білоцерківської місцевої прокуратури відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2020 у справі №911/2920/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов керівника Білоцерківської місцевої прокуратури інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДА та ФГ «К-Агро» задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Тетіївської РДА № 963 від 25.12.2012 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в користування, на умовах оренди, яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , яка розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 41,7642 га (пасовища), для ведення фермерського господарства строком на 49 років. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Сквирської міської ради Київської області Яремко М.В.

12.05.2021 Тетіївською міською радою, у зв`язку із визнанням постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 від 28.12.2012, укладений між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 , було проведено земельні торги (аукціон) по лоту № 2 - продаж права оренди земельної ділянки на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, площею 41, 7642 га, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3224610100:06:018:0001, склад угідь: пасовища - 002.02, за результатами чого було оформлено протокол проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 (лот № 66557 аукціону № 33038) від 12.05.2021 та визнано переможцем аукціону ФГ «К-Агро».

12.05.2021 між Тетіївською міською радою та ФГ «К-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні), за змістом якого орендодавець передав, згідно рішення Тетіївської міської ради № 201-04-VII від 23.03.2021 про підготовку лотів та проведення земельних торгів, та протоколу проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 від 12.05.2021, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, для ведення фермерського господарства, склад угідь: пасовища - 002.02, на території Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 10 років.

З наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового права № 257572397 від 21.05.2021 вбачається, що 13.05.2021 внесено запис № 42056957 про реєстрацію за ФГ «К-Агро» права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41, 7642 га, із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розташована за адресою: Київська обл., Тетіївський р., м. Тетіїв, на підставі договору оренди землі від 12.05.2021, укладеного між Тетіївською міською радою та ФГ «К-Агро», та протоколу проведення земельних торгів (аукціону) № 274.21 від 12.05.2021.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 911/2920/19 касаційну скаргу ФГ «К-Агро» з урахуванням заяви гр. ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 та рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Господарський суд Київської області при новому розгляді справи № 911/2920/19, ухвалив рішення від 29.06.2023, яким у задоволенні позовних вимог керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до Тетіївської РДА та ФГ «К-Агро», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_1 та Тетіївської міської ради, про визнання недійними розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовив повністю.

Господарський суд Київської області у своєму рішенні від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19 встановив, що наявними у справі доказами (заявою ОСОБА_1 , оспорюваним розпорядженням, пояснювальною запискою до нього, договором оренди) підтверджується, що гр. ОСОБА_1 , вже отримавши в оренду за позаконкурсною процедурою земельну ділянку та створивши ФГ «К-Агро», повторно звернувся до Тетіївської РДА Київської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства із земель державної власності, і вказані дії вчинені ним поза визначеним законом конкурсом. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним розпорядження Тетіївської РДА Київської області № 963 від 25.12.2012 «Про надання громадянину ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 47,7642 га (пасовища) для ведення фермерського господарства» є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також, Господарський суд Київської області у своєму рішенні від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19, враховуючи, що договір оренди від 28.12.2012, укладений на підставі розпорядження Тетіївської РДА Київської області № 963 від 25.12.2012 «Про надання ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 47,7642 га (пасовища) для ведення фермерського господарства», яке підлягає визнанню недійсним, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин, вчинений на виконання недійсного розпорядження, також є недійсним, оскільки в момент укладення суперечив ст. 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, а тому є недійсним в силу ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Водночас, Господарський суд Київської області рішенням від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19 у позові керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області відмовив повністю з огляду на те, що позов заявлений після спливу позовної давності.

Рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справи № 911/2920/19 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 01.08.2023 відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок визнання постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 договору оренди від 28.12.2012 недійсним позивач втратив належне йому право оренди, однак внаслідок нового розгляду справи № 911/2920/19 Господарським судом Київської області ухвалено рішення від 29.06.2023, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Білоцерківської місцевої прокуратури, тобто, як зазначив позивач, договір оренди від 28.12.2012, укладений між позивачем та Тетіївською РДА, відновив свою дію. Проте, за ствердженням позивача, станом на сьогодні він позбавлений можливості зареєструвати своє право оренди відповідно до норм, які набули чинності з 01.01.2013, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внаслідок передачі спірної земельної ділянки в користування ФГ «К-Агро» в результаті проведення земельних торгів (аукціону) від 12.05.2021, укладення договору оренди від 12.05.2021 і відповідної реєстрації цього права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ФГ «К-Агро».

Позивач вважає, що незважаючи на те, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, проте, на його думку, титульним володільцем такої земельної ділянки залишається фізична особа, яка уклала договір оренди і є його стороною, тобто у даному випадку безпосередньо позивач. Також, позивач стверджує, що його права порушені укладенням договору оренди від 12.05.2021, оскільки вказаний договір було укладено на умовах, відмінних від умов попереднього договору від 28.12.2012. За доводами позивача, оспорюваний договір оренди від 12.05.2021 був укладений внаслідок проведення аукціону вимушено, на вкрай невигідних умовах, оскільки на момент проведення аукціону попередній договір оренди від 28.12.2012 був визнаний недійсним судом, а за відсутності належним чином оформленого права оренди на спірну земельну ділянку вся діяльність створеного позивачем фермерського господарства опинилась під загрозою. Згідно пояснень позивача, станом на сьогодні фактично існує два договори оренди на спірну земельну ділянку - договір оренди від 28.12.2012 та договір оренди від 21.05.202, у той час як чинне законодавством не передбачає можливості укладення двох договорів оренди на одну й ту саму земельну ділянку.

За ствердженнями позивача, оскільки договір оренди від 28.12.2012 є первинним договором, який відповідно до рішення Господарського суду Київської області від 29.06.2023 у справі № 911/2920/19 є чинним і правомірним, право позивача на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки, придбаної на земельних торгах (аукціоні) від 12.05.2021, визнання відсутнім права оренди ФГ «К-Агро» на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, та її повернення у користування позивача за договором оренди землі від 28.12.2012, укладеним між гр. ОСОБА_1 та Тетіївською РДА.

Згідно з ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, в силу припису зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України господарський, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсними, повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та довести наявність порушення його права та/або законного інтересу, за захистом якого звернувся позивач.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на дату укладення договору оренди від 28.12.2012), після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

Згідно з ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство», землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Зі змісту положень Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

Отже, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, а також Верховним Судом у постановах від 16.01.2024 у справі № 912/2688/21, від 07.02.2024 у справі № 906/1312/21.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою.

З моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 927/79/19).

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 зробив висновок, що у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання. Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Суд наголошує на тому, що чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальна громада. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 ГК України. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Так, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 04.05.2012 ОСОБА_1 створив Фермерське господарство «К-Агро», про що внесено запис за № 134970000000576 та станом на дату розгляду даної справи є його керівником.

28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та гр. ОСОБА_2 укладено договір оренди, за змістом якого орендодавець надав, а орендар прийняв в користування на умовах оренди, земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, що розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років.

Суд враховує, що на момент отримання гр. ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, що розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років шляхом укладення договору оренди від 28.12.2012 на підставі розпорядження виконуючого обов`язки голови адміністрації № 963 від 25.12.2012, позивачем вже була проведена державна реєстрація ФГ «К-Агро» (04.05.2012).

Водночас, згідно з ч. 1-3 ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній станом на дату укладення договору оренди від 28.12.2012), головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство»).

За змістом ч. 1, 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

З аналізу статей 4, 5, 7 Закону України «Про фермерське господарства» (у відповідній редакції) вбачається, що громадяни України мали можливість отримати земельну ділянку в оренду з метою ведення фермерського господарства.

Отже, саме громадянин, який виступає спеціальним суб`єктом - головою відповідного господарства, міг звертатися до відповідної районної державної адміністрації або місцевої ради із завою для отримання в оренду земельної ділянки із земель державної/комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, і у випадку її задоволення, укласти відповідний договір оренди земельної ділянки, що і було зроблено гр. ОСОБА_1 при отриманні в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, для ведення фермерського господарства.

Суд також звертає увагу, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиним засновником ФГ «К-Агро» є гр. ОСОБА_1 , який також станом на дату розгляду даної справи є його керівником, що позивачем не заперечується.

Крім того, суд враховує, що 29.12.2012 Тетіївська РДА, на виконання договору оренди від 28.12.2012, за актом приймання-передачі земельної ділянки передала, а гр. ОСОБА_1 прийняв в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення (пасовища), площею 41, 7642 га, строком на 49 років для ведення фермерського господарства, в якому зазначено, що надана земельна ділянка може використовуватись тільки за цільовим призначенням. Акт підписаний сторонами та скріплений відтиском печатки орендодавця.

У свою чергу позивач у відповіді на відзив не заперечив, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство, проте вважає, що титульним володільцем такої земельної ділянки залишається фізична особа, яка уклала договір оренди і є його стороною, тобто безпосередньо позивач.

Суд також враховує пояснення ФГ «К-Агро», викладені у його заяві про визнання позову, в якому відповідач-1 зазначив, що згідно норм чинного законодавства земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування фермерському господарству. Відповідач-1 також зазначив, що така позиція викладена в постанові Верхового Суду від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17. Отже, згідно пояснень відповідача-1, після реєстрації ФГ «К-Агро» спірна земельна ділянка використовувалась фермерським господарством для здійснення господарської діяльності на підставі договору оренди від 28.12.2012, укладеного між ОСОБА_1 та Тетіївською РДА. Відповідно до пояснень відповідача-1, після прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 911/2920/19 та визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2012 ФГ «К-Агро» втратило право користування земельною ділянкою. Водночас, як зауважив відповідач-1, на той момент у вказану земельну ділянку були вкладені значні інвестиції, пов`язані з розкорчуванням старого саду, що знаходився на цій земельній ділянці на момент виникнення права оренди, та приведенням земельної ділянки до стану, який дозволяє її використання.

Отже, позивач та ФГ «К-Агро» (відповідач-1) не заперечують обставину того, що після укладення 28.12.2012 між Тетіївською РДА та гр. ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, що розташована на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства строком на 49 років, користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001 було саме Фермерське господарство «К-Агро».

Також, суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відступні докази створення гр. ОСОБА_1 іншого фермерського господарства після отримання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, окрім Фермерського господарства «К-Агро».

Враховуючи усе наведене вище, оскільки гр. ОСОБА_1 була надана земельна ділянка сільськогосподарського призначення (пасовища) з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, саме для ведення фермерського господарства та могла використовуватись тільки за цільовим призначенням, враховуючи, що після укладення договору оренди від 28.12.2012 вказана земельна ділянка використовувалась ФГ «К-Агро», що не заперечується як позивачем, так і відповідачем-1, оскільки норми ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації, а також враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, в силу свого правового режиму є такою, що використовувалась виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб фізичної особи - гр. ОСОБА_1 .

З огляду на послідовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, у спірних правовідносинах гр. ОСОБА_1 повинен виступати не як самостійна фізична особа - орендар земельної ділянки згідно договору оренди від 28.12.2012, а як представник (голова, керівник) ФГ «К-Агро».

Отже, оскільки у правовідносинах користування спірною земельною діяльною з кадастровим номером 3224610100:06:018:0001, площею 41,7642 га, відбулася фактична зміна орендаря за договором оренди землі від 28.12.2012 і обов`язки землекористувача гр. ОСОБА_1 перейшли до ФГ «К-Агро», стороною у спірних правовідносинах є ФГ «К-Агро» як користувач спірної земельної ділянки за договором оренди від 28.12.2012, а не фізична особа - гр. ОСОБА_1 .

Суд наголошує на тому, що хоча гр. ОСОБА_1 є засновником та керівником ФГ «К-Агро», проте його права та зобов`язання не є тотожними з правами та зобов`язаннями вказаного фермерського господарства.

Будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірна земельна ділянка знаходилась саме в користуванні ОСОБА_1 як фізичної особи судом не встановлено, матеріали справи таких доказів не містять, а позивачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Водночас, з матеріалів даної справи вбачається, що гр. ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним договору оренди, визнання права оренди відсутнім та повернення земельної ділянки саме як фізична особа, а не як представник Фермерського господарства «К-Агро».

За встановлених судом обставин та з урахуванням послідовної практики Верхового Суду у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах права гр. ОСОБА_1 як фізичної особи не порушено. Протилежного суду не доведено та матеріали справи не містять.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, статтею 4 ГПК право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об`єднаної палати).

Встановивши відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який підлягав би судовому захисту, суди не повинні вдаватися до правової оцінки по суті спору, встановлення обставин оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства, правомірності/неправомірності рішення органу місцевого самоврядування, тому встановлення судами відсутності у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Оскільки гр. ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним договору оренди, визнання права оренди відсутнім та повернення земельної ділянки як фізична особа, а не як представник ФГ «К-Агро», проте суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку, що у спірних правовідносинах права гр. ОСОБА_1 як фізичної особи не порушено, вказані обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову та усуває необхідність у наданні оцінки іншим доводам позивача.

Враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його законних прав та інтересів як фізичної особи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, суд не вбачає підстав для надання оцінки обраному позивачем способу захисту.

Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що позивач в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, не довів та належних доказів на підтвердження вказаних ним відомостей до суду не надав, з урахуванням того, що протягом розгляду даної справи позивач належними та допустимими доказами не довів порушення його охоронюваних прав та інтересів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги гр. ОСОБА_1 до Фермерського господарства «К-Агро» та Тетіївської міської ради про визнання недійсним договору оренди, визнання права оренди відсутнім та повернення земельної ділянки є необґрунтованими, нормативно та документально не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо юрисдикції даного спору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України, встановлено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (право на яке) є предметом спору, визнання незаконними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Так, у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зі змісту положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що з дати реєстрації фермерського господарства в установленому законом порядку обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам. В таких випадках у правовідносинах користування земельною ділянкою відбувається фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 виклала правову позицію, відповідно до змісту якої спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Отже, спір у даній справі належить до господарської юрисдикції.

Щодо заяви ФГ «К-Агро» про визнання позову, суд зазначає, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем регулює норма ст. 191 ГПК України.

Так, відповідно до частин 1, 4 ст. ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Верховний Суд неодноразово висновував висновок щодо застосування ст. 191 ГПК України, а саме такий:

- суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17);

- враховуючи те, що у цьому випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, то, відповідно, відсутні і підстави для прийняття визнання відповідачем позову, так як відсутні законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 914/460/23);

- визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами (див. постанову Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 754/14388/19).

Визнання відповідачем явно безпідставного позову не створює для суду обов`язку щодо його задоволення.

З урахуванням зазначеного вище, оскільки суд дійшов висновку про відсутність порушення охоронюваних прав та законних інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а також враховуючи, що у справі беруть участь кілька відповідачів, однак Тетіївська міська рада (відповідач-2) проти задоволення позовних вимог заперечувала, суд не приймає визнання відповідачем-1 позову.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 21.07.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко