Постанова від 16.07.2025 по справі 906/1038/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року Справа № 906/1038/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Черначук А.

розглянувши у відкритому судовому матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2025 року по справі №906/1038/24

час та місце ухвалення рішення: 21 квітня 2025 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

про стягнення 453 391 грн 37 коп.

за участю представників:

від Позивача - Шатарська Т.Н.;

від Відповідача - Приведьон В.М..

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (надалі Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (надалі Відповідач) про стягнення 243777 грн 31 коп. 3% річних та 209614 грн 06 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління №0528-03041 від 23 травня 2019 року, лише стягнення суми заборгованості за судовим рішенням по справі №908/1091/23. У зв`язку з чим Позивач здійснив донарахування інфляційних втрат на 3% річних за період 2 серпня 2023 року по 23 листопада 2023 року, що не охоплений періодом у справі №906/1091/23.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2025 року в справі №906/1038/24 позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 243 777 грн 31 коп. 3% річних та 209 614 грн 06 коп. інфляційних втрат.

Відповідне судове рішення ґрунтується на тому, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Суд першої інстанції перевіривши наданий Позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних виснував, що даний розрахунок є арифметично правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. За таких обставин справи місцевий господарський суд вказав, що позовні вимоги в частині стягнення 243 777 грн 31 коп. 3% річних та 209 614 грн 06 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що у відзиві на позовну заяву Позивач просив суд звільнити товариство від відповідальності у вигляді сплати, нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань про надання послуг з диспетчерського управління. При цьому суд першої інстанції зазначив, що посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, які виникли через збройну агресію росії в Україні, не мають заздалегідь встановлений характер і при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх надзвичайність та невідворотність. У висновку Рівненської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 6 листопада 2023 року за №56.01/584 зазначено про різницю тарифів на послуги Позивача та Відповідача, що спричинило дефіцит коштів у Відповідача. Водночас, суд першої інстанції вказав, що відповідно до законодавства України не вважається випадком, який дає підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, зокрема, відсутність у боржника грошових коштів (з будь-якої причини).

Окрім того, оцінюючи заяву Відповідачем про зменшення річних місцевий господарський суд також вказав, що правовідносини у справі №902/417/18 та № 906/1038/24 не є подібними за встановленими фактичними обставинами, наголосивши, що у правовідносинах в справі №902/417/18 сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% та 96% річних, в той час як у справі № 906/1038/24 відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання визначена в розмірі процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 3% річних. За таких обставин, у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення 3% річних суд першої інстанції відмовив.

Не погоджуючи з рішенням суду, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1038/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 243777 грн 31 коп. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити 3 % річних до 0,3 % річних.

Апеляційна скарга мотивована доводами про порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що порушення по Договору сталося не з вини Відповідача, а у зв`язку з форс-мажорними обставинами (непереборною силою), а саме недоотримання доходу в сумі 199 445,22 тис. грн від здійснення ліцензійної діяльності у 2022 році, дії військової агресії російської федерації проти України та прийняття НКРЕКП відповідних постанов, якими протягом 2023 році вартість послуг, які надає Позивач була підвищена на 67,57 %, а вартість послуг які надає Відповідач залишені без змін, що призвело до збільшення витрат Відповідача в розрахунках з Позивачем. Вказує, що основне фінансування діяльності підприємств - суб`єктів природних монополій залежить безпосередньо від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу (вартості послуги). Вважає, що понесені Відповідачем протягом 2022 року значні витрати, підняття НКРЕКП тарифів у 2023 році лише на послуги Позивача призвело до неспроможності Відповідача належним чином виконувати свої зобов`язання по договорам. З огляду на вище вказане, Відповідач зазначив, що на момент укладення Договору з Позивачем не міг передбачити такої надзвичайної ситуації, як введення воєнного стану на усій території України та інших обмежень, зокрема Постанов НКРЕКП, що має суттєвий вплив на виконання своїх договірних зобов`язань зі сторони Відповідача, і вважає, що Відповідач не відповідає за таку обставину. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що у зв`язку з цим, у договірних зобов`язаннях з`явились події - непередбачені зовнішні ризики, що мають ознаки непрогнозованості, які знаходяться поза волею, контролем і відповідальністю сторони Договору, виникнення, зміна і припинення яких не залежать від Відповідача.

Апелянт в апеляційній скарзі також зауважив, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 243777 грн 31 коп., а також враховуючи, що заборгованість по Договору відсутня, та відсутні докази на підтвердження завдання збитків Позивачу, Відповідач вважає, що є підстави для зменшення нарахованих відсотків річних та вважає що зменшення 3% річних до 0,3% є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2025 року (том 2, а.с. 193).

Через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що не є форс-мажорною обставиною відсутність у боржника коштів. Позивач вважає, що висновок Торгово-промислової палати України чи її представництва не є беззаперечним доказом існування форс-мажору, та що суд повинен оцінювати такий доказ з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Констатував, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання ним свого обов`язку по оплаті за надані послуги за спірним договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, доказів про наявність причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та порушенням зобов`язання за Договором, відповідно до розділу 7 Договору. Наголошує, що лист Відповідача від 10 листопада 2023 року про наявність форс-мажорних обставин надісланий Позивачу поза межами періоду наявної заборгованості, за яким Позивач звернувся з позовом про стягнення, а також, що нарахування 3% річних, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вважає, що ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та що наявність форс-мажору не звільняє Відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами (том 2, а.с. 196-199).

Ухвалою апеляційного господарського суду від 30 червня 2025 року в справі №906/1038/24 проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 16 липня 2025 року об 14:00 год.; задоволено заяву представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 2 липня 2025 року заяву представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №906/1681/23 задоволено.

В судовому засіданні від 16 липня 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1038/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 243777 грн 31 коп. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити 3 % річних до 0,3 % річних. Представник зауважив, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 3% річних у розмірі 243777 грн 31 коп., а також враховуючи, що заборгованість по Договору відсутня, та відсутність доказів на підтвердження завдання збитків Позивачу, Відповідач вважає, що є підстави для зменшення нарахованих відсотків річних та вважає що зменшення 3% річних до 0,3%, що і є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.

В судовому засіданні від 16 липня 2025 року, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник вказав, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості виконання ним свого обов`язку по оплаті за надані послуги за спірним Договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, доказів про наявність причинно-наслідкового зв`язку між дією форс-мажорних обставин та порушенням зобов`язання за Договором, відповідно до розділу 7 договору. Зауважив, що лист Відповідача від 10 листопада 2023 року про наявність форс-мажорних обставин надісланий Позивачу поза межами періоду наявної заборгованості, за яким Позивач звернувся з позовом про стягнення. Представник вважає, що нарахування 3% річних, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Представник вказав, що ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та що наявність форс-мажору не звільняє Відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північнозахідного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 23 травня 2019 року між Позивачем (виконавець/оператор системи передачі) та Відповідачем (користувач) укладений Договір та додаткову угоду від 23 травня 2019 року до Договору, який викладено в новій редакції додатковою угодою від 7 серпня 2019 року, зі змінами внесеними додатковою угодою №3 від 17 вересня 2021 року, та в подальшому викладеного в нових редакціях додатковою угодою від 5 січня 2023 року, за умовами якого Позивач зобов`язався надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи ОЕС України з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга), а Відповідач зобов`язався здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов цього Договору.

Згідно з пунктом 2.2 Договору оплата послуг здійснюється за тарифом, який визначається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятором), відповідно до затвердженої ним методики та оприлюднюється Позивачем на своєму офіційному веб-сайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою.

За умовами пункту 2.5 Договору, розрахунок за надану послугу здійснюється на умовах часткової попередньої оплати вартості послуги за поточний розрахунковий період згідно із нижчезазначеною системою платежів і розрахунків: до 10 числа розрахункового місяця - 35% вартості Послуги; до 20 числа розрахункового місяця - 35% вартості Послуги; до останнього банківського дня календарного місяця - 30% вартості Послуги.

За пунктом 2.7 Договору Відповідач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих Позивачем, або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком», або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (автоматизована система, яка забезпечує, функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку. Акти приймання-передачі послуги направляються Користувачам до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються Адміністратором комерційного обліку протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку.

Оплату вартості послуги після коригування обсягів Відповідач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта надання послуги (включно).

Акти надання послуги та акти коригування до актів надання послуги у відповідному розрахунковому періоді Позивач направляє Відповідачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Відповідачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони.

За умовами пунктів 3.2.1, 3.3.2 Договору, Позивач має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надану послугу, а Відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за Договором.

На виконання умов Договору, протягом квітня - червня 2023 року, Позивач надав, а Відповідач отримав послугу на загальну суму 56 378 008 грн 47 коп., частину вартості наданих послуг в розмірі 24 176 249 грн 53 коп. Відповідачем сплачено, залишок заборгованості за вказаний період станом на 1 серпня 2023 року становив 32 201 758 грн 94 коп..

Вказані вище обставини встановленні повноважним судом під час розгляду справи № 906/1091/23.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Господарським судом Житомирської області розглядалась справа №906/1091/23 за позовом Позивача до Відповідача про стягнення заборгованості за Договором 32201758 грн 94 коп., 3 667 788 грн 65 коп. пені, 303 354 грн 44 коп. 3% річних та 307 739 грн 80 коп. інфляційних втрат.

Нарахування фінансових та штрафних санкцій у справі №906/1091/23 здійснено до 1 серпня 2023 року (включно).

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 6 листопада 2023 року закрив провадження у справі в частині стягнення з Відповідача 14 619 643 грн 78 коп. боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору, постановив вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з Відповідача 17582115 грн 16 коп. боргу, 3 667 788 грн 65 коп. пені, 303 354 грн 44 коп. 3% річних, 307 739 грн 80 коп. інфляційних втрат.

Рішенням від 8 грудня 2023 року в справі №906/1091/23 закрито провадження у справі в частині стягнення 17 582 115 грн 16 коп. основного боргу. Позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 307739 грн 80 коп. інфляційних втрат; 303 354 грн 44 коп. 3% річних; 64 183 грн 24 коп. судового збору. В частині стягнення 3 667 788 грн 65 коп. пені відмовлено.

Вищевказане судове рішення місцевого господарського суду по справі №906/1091/23 мотивоване тим, що неможливість виконання Відповідачем зобов`язань за Договором обумовлено дією обставин непереборної сили, що підтверджує висновок Рівненської ТПП України від 6 листопада 2023 року №56.01/584, яким встановлено та підтверджено факт настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період з 1 квітня 2023 року, які тривають, по Договору. З позиції суду при розгляді цієї справи, з урахуванням приписів статті 617 Цивільного кодексу України, засад законності, розумності, добросовісності та справедливості, це є підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення з Відповідача 3 667 788 грн 65 коп. пені.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 21 лютого 2024 року в справі № 906/1091/23 рішення від 8 грудня 2023 року в частині відмови у стягненні пені у сумі 3667788 грн 65 коп. скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"1. Закрити провадження у справі №906/1091/23 в частині стягнення 17582115,16 грн основного боргу.

2. Позов задоволити.

3. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 3 667 788,65 грн пені; 307 739,80 грн інфляційних втрат; 303 354,44 грн 3% річних; 119 200,07 грн судового збору.

Стягнути з Відповідача на користь Позивача 82 525 грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги".

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки суду першої інстанції про наявність у даному випадку форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які об`єктивно унеможливили належне виконання обов`язку Відповідача щодо своєчасної оплати наданих послуг не відповідають встановленим обставинам даної справи. Відповідно апеляційний господарський суд виснував у своїй постанові, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Відповідача 3 667 788 грн 65 коп. пені, є передчасним.

Постановою від 6 червня 2024 року Верховний Суд закрив касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Відповідача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року в справі № 906/1091/23, з підстав передбачених пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; касаційну скаргу Відповідача задоволено; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року в справі №906/1091/23 скасовано в частині стягнення 3 667 788 грн 65 коп. пені та розподілу судових витрат; резолютивну частину постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2024 року в справі № 906/1091/23 викладено в такій редакції:

"Апеляційні скарги Позивача та Відповідача залишити без задоволення.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2023 у справі №906/1091/23 у такій редакції:

1. Закрити провадження у справі №906/1091/23 в частині стягнення 17 582 115,16 грн основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 307 739,80грн інфляційних втрат; 303 354,44 грн 3% річних; 9 166,41 грн судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити."

5. Стягнути з ПрАТ НЕК "Укренерго" на користь АТ "Житомиробленерго" судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за розгляд справи в цій частині, в суді касаційної інстанції в розмірі 88 026, 93 грн.

Відмова в стягнення пені зумовлена зупиненням нарахування штрафних санкцій, а саме висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» в частині зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії викладено в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

Рішенням суду у справі №906/1091/23 встановлено, що основна заборгованість Відповідача по Договору за послуги надані в період квітень 2023 року - червень 2023 року остаточно була сплачена 23 листопада 2023 року.

З огляду на зазначене, Позивач здійснив донарахування 3 % річних в розмірі 243777 грн 31 коп., інфляційні витрати в розмірі 209 614 грн 06 коп. за період (з 2 серпня 2023 року по 23 листопада 2023 року), який не охоплений періодом, що розглядався у справі №906/1091/23.

Позивач зважаючи на вищевстановлені обставини, звернувся до суду з позовом з метою захисту порушеного, на його думку права, до Відповідача про стягнення 243 777 грн 31 коп. 3% річних та 209 614 грн 06 коп. інфляційних нарахованих за порушення грошових зобов`язань по Договору за період з 2 серпня 2023 року по 23 листопада 2023 року.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частиною 2 статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статтею 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу дії статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

Пунктом 40 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що користувачі системи передачі/розподілу (далі користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.

Пунктом 55 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, оператор систем передачі (далі ОСП) - це юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.

Пунктом 60 частини 1 статті 1 Закону "Про ринок електричної енергії" визначено, що передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.

Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії.

Статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії", державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження типових та примірних договорів, визначених цим Законом. Регулятор має право, серед іншого, видавати обов`язкові для виконання учасниками ринку рішення.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики щодо діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" ОСП надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим законом та Кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг.

Частиною 4 статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що ОСП надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається Кодексом системи передачі.

Згідно з пунктів 1.1, 1.2 глави 1 розділу XI Кодексу системи передачі послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та цим кодексом. Послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним цим кодексом. Типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до цього кодексу відповідно.

В той же час, суд першої інстанції дослідивши всі обставини справи задоволив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 209614 грн 06 коп., однак, скаржник не оскаржує судове рішення в цій частині.

Частиною 1 статті 25 ГПК України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження та відповідно апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3 % річних в сумі 243 777 грн 31 коп., оспорюючи котре апелянт просить постановити в цій частині нове рішення, яким зменшити 3% річних до 0,3% річних.

Відтак, дослідивши докази, долучені Позивачем та Відповідачем до матеріалів справи, в підтвердження позовних вимог щодо стягнення річних, в розрізі заперечень Відповідача щодо існування форс-мажорних обставин, котрі як вказує скаржник, підтверджуються висновком Рівненської торгово-промислової палати, колегія суддів зауважує таке.

Судовим рішенням по справі №906/1091/23, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання Відповідачем своїх грошових зобов`язань перед Позивачем за Договором.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить.

До того ж, наведені приписи статтей 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області від 8 грудня 2023 року в справі №906/1091/23, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності у Відповідача станом на 1 серпня 2023 року заборгованості у розмірі 32 201758 грн 94 коп., при цьому її повне погашення Відповідачем відбулось 23 листопада 2023 року, відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний Позивачем період 3% річних (та інфляційних втрат) відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України за період, що не охоплений судовим рішенням по справі.

При цьому, опосередковано існування зазначеної заборгованості підтверджується і судовим рішенням апеляційної та касаційної інстанції в цій справі, адже суди стягнули з Відповідача нараховані річні та інфляційні стягнення котрих apriori було б неможливо без існування заборгованості в період, за котрий нараховані були інфляційні та річні.

При цьому, судова колегія зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі №902/417/18, від 22 вересня 2020 року в справі №918/631/19, від 19 липня 2023 року в справі №910/16820/21.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №161/12771/15-ц, від 19 червня 2019 року в справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року в справі №711/4010/13, від 23 червня 2020 року в справі №536/1841/15-ц, від 7 липня 2020 року в справі №712/8916/17, від 22 вересня 2020 року в справі №918/631/19, від 9 листопада 2021 року в справі №320/5115/17, від 19 липня 2023 року в справі №910/16820/21.

За змістом статтей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Аналогічні правові висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі №758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року в справі №686/21962/15-ц, від 9 листопада 2023 року в справі №420/2411/19.

З наведених вище норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції не встановлено з Договору існування іншого виду процентів, а ніж той, що визначено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Тобто, колегія суддів зазначає, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, а відтак кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року в справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17).

Таким чином, колегія суддів резюмує, що у разі, коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано за певний період, що не охоплено попереднім судовим рішенням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум процентів річних (як і інфляційних) за відповідний період аж до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, зобов`язання зі сплати та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Аналогічний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19.

Перевіривши правильність нарахування Позивачем 3% річних, колегія суду виснує, що заявлені до стягнення Позивачем суми 3% річних в розмірі 243777 грн 31 коп. є обґрунтованими, арифметично вірними, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, адже не покриті попереднім судовим рішенням та існували в цей період.

В то же час Відповідач в апеляційній скарзі зазначав про звільнення його від відповідальності у вигляді сплати, нарахованих 3% річних за порушення зобов`язань за Договором покликаючись на те, що основне фінансування - суб`єктів природних монополій залежить безпосередньо від затвердженого НКРЕКП розміру відповідного тарифу на послуги. Апелянт вказав, що протягом 2023 року тарифи на послуги Позивача щоквартально збільшувалися, а тарифи на послуги Відповідача встановлені на період з 1 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року є незмінними. Вказане, на переконання Відповідача, призвело до того, що Відповідач несе більші витрати на послуги Позивача, ніж спроможний оплатити.

Окрім того, Відповідач просив зменшити річні до 0,3 % річних, покликаючись на те, що Договором передбачено обставини, за наявності яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань та що на виконання цього розділу Договору, Відповідач надіслав Позивачу лист від 10 листопада 2023 року № 05/27602 про настання форс-мажорних обставин. При цьому, настання форс-мажорних обставин для Відповідача підтверджується висновком Рівненської торгово-промислової палати від 6 листопада 2023 року №56.01/584.

Розглянувши вищеописані доводи Відповідача щодо звільнення його від нарахованих сум річних або ж їх зменшення до 0,3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено розділом 7 Договору (в редакції додаткової угоди від 5 січня 2023 року), сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо вони є наслідком непереборної сили (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього Договору. Якщо форс-мажор продовжується більше шести місяців, то кожна зі Сторін має право відмовитися від подальшого виконання зобов`язань за цим Договором, і в цьому випадку цей Договір вважається припиненим у випадку досягнення Сторонами згоди про правові наслідки по всіх умовах цього Договору. Сторона, яка не може виконати зобов`язання за цим Договором, повинна письмово не пізніше 5 днів з дня настання форс-мажорних обставин повідомити про це іншу Сторону. Наявність форс-мажору має бути підтверджена документами уповноваженого органу України. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення форс-мажору позбавляє Сторону права на них посилатися.

З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2023 року Відповідач направив Позивачу лист від 10 листопада 2023 року №05/27602 такого змісту: «Відповідач у відповідності до розділу 9 Договору та на підставі Висновку Рівненської Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) від 6 листопада 2023 року №56.01/584 повідомляє Вас про неможливість з 1 квітня 2023 року в повному обсязі виконувати зобов`язання по Договору» (том 2, а.с. 98) .

У матеріалах справи міститься копія висновку Рівненської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 6 листопада 2023 року №56.01/584 за зверненням Відповідача із заявою від 27 жовтня 2023 року №08/25892 (том 2, а.с. 85-89) про підтвердження факту настання про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в період з 1 квітня 2023 року, які тривають, зокрема, за Договором, укладеним між Позивачем та Відповідачем. Вказаний висновок здійснено на підставі моніторингу постанов НКРЕКП, якими затверджено розмір тарифів на послуги Позивача з передачі електричної енергії, та постанов НКРЕКП, якими затверджено розмір тарифів для Відповідача на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії для І та ІІ класу напруги. Згідно з висновком, понесені Відповідачем протягом 2022 року значні витрати, підняття НКРЕКП тарифів у 2023 році лише на послуги Позивача призвело до неспроможності Відповідача належним чином виконувати зобов`язання, зокрема, за Договором. Вказані обставини призвели до нарощування Відповідачем боргів перед Позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Натомість настання обставин непереборної сили відповідно до закону звільняє від відповідальності за неналежне виконання господарського зобов`язання, а не від його виконання в цілому.

При цьому, аналіз статті 611 Цивільного кодексу України вказує на те, що а ні річні (а ні інфляційні) не визначаються даною нормою як правові наслідки, що настають у разі порушення зобов`язання, що в свою чергу вказує на те, що апелянт помилково посилається на форс-мажарні обставини обгрунтовуючи можливість нібито звільнення його від відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України. Колегія суду звертає увагу скаржника на те, що таке звільнення може бути застосовано виключно до таких видів відповідальності як: сплата неустойки (пені, штрафу), відшкодування збитків.

При цьому в силу дії статті 624 Цивільного кодексу України відшкодування збитків та стягнення неустойки може бути встановлено виключно в договорі в той же час, як стягнення інфляційних та річних встановлюється безпосередньо за нормою статті 625 Цивільного кодексу України. Лише можливість збільшення розміру інфляційних та річних може бути встановлено сторонами в договорі.

Відтак, колегія суддів зауважує, що посилання Відповідача на форс-мажорні обставини, які виникли через збройну агресію росії в Україні, не мають заздалегідь встановлений характер і при їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх надзвичайність та невідворотність. Поряд з цим питання існування чи не існування форс-мажорних обставин не впливають на оцінку судом обставин щодо стягнення/не стягнення річних та інфляційних втрат нарахованих статтею 625 Цивільного кодексу України.

Крім того апеляційний господарський суд констатує, що відповідно не вважається випадком, який дає підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, зокрема, відсутність у боржника грошових коштів з будь-якої причини.

Платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання плати від боржника за користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи усе описане вище, суд апеляційної інстанції виснує про відсутність обгрунтованих підстав для задоволення клопотання Відповідача про звільнення від відповідальності його у вигляді сплати нарахованих Позивачем 3% річних за порушення зобов`язань за Договором.

В той же час, що ж до зазначеної можливості зменшувати нараховані позивачем 3% річних, то колегія суду зауважує, що в справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Водночас, колегія суддів дослідивши постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, на позицію котрої в оскаржуваному рішенні покликається місцевий господарський суд, зазначає, що у постанові від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Зменшуючи розмір річних Велика Палата Верховного Суду в даній постанові не робила розмір річних меншим від розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів констатує, що у правовідносинах в справі №902/417/18 сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% та 96% річних, в той час як у справі № 906/1681/23 відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання визначена в розмірі процентної ставки, передбаченої в межах частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України - 3% річних (тобто ставка річних визначена в межах та спосіб установлений частиною 2 статі 625 Цивільного кодексу України не виходячи при цьому за межу вище аніж 3 % річних).

Також колегія суддів зауважує, що у справі № 902/471/18 заявлений розмір відсотків річних становив 89,25% від суми основного боргу, а у справі №906/1681/23 розмір заявлених до стягнення 3% річних становіть 0,88% від суми заборгованості яка була заявлена у позові.

Крім того колегія суддів ще раз зазначає, що аналіз статті 625 Цивільного кодексу України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання (окрім випадку, описаного у постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року №902/417/18).

Відповідно, колегія суддів констатує, що право на зменшення процентів річних кореспондується із принципів розумності, справедливості та пропорційності та явності відповідних умов, тобто коли розмір річних за умовами Договору значно перевищує їх розмір встановлений статтею 625 Цивільного кодексу України та суму боргу. Водночас в даному випадку мова йде саме про стягнення 3% річних, розмір який і визначений диспозицією статті 625 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на все встановлене вище в даній постанові, зокрема, враховуючи нарахування трьох відсотків річних в межах норми встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України (на рівні ставки 3%), колегія суддів виснує про відмову в задоволенні клопотання Відповідача та відхилення доводів апеляційної скарги про зменшення 3 % річних до 0,3 річних.

Враховуючи викладене, вимоги Позивача про стягнення 243777 грн 31 коп. 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно суд апеляційної інстанції задовільняє позов у оспорюваній частині, а саме щодо стягнення річних.

Дане рішення у оспорюваній частині було прийняте і місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору, та не спростовують законність оспорюваного рішення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення, а апеляційну скаргу залишає без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покладаються на Відповідача, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2025 року по справі №906/1038/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 21 квітня 2025 року по справі №906/1038/24 - залишити без змін.

3. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Справу №906/1038/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 22 липня 2025 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.