Рішення від 21.07.2025 по справі 910/2559/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2025Справа № 910/2559/25

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»

до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 24 860,52 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

представники учасників справи:

від позивача: Байправ М.С.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (надалі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 24 860,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в силу положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2559/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.03.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що ним вже виплачено страхове відшкодування потерпілому (страхувальнику позивача).

18.03.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що ним раніше було здійснено виплату потерпілому, тобто відбулася заміна кредитора в зобов`язанні, тоді як відповідач не провів розслідування щодо здійснення такої виплати і здійснив виплату страхового відшкодування на власний ризик. Вказує, що оскільки виплата страхового відшкодування відбулася не в порядку визначеному законом, відповідач не позбавлений можливості звернутися до потерпілого з вимогою про повернення безпідставно сплачених коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.06.2025. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (надалі - третя особа) та в порядку ст.74 ГПК України витребувано у відповідача докази перерахування ОСОБА_1 страхового відшкодування.

19.05.2025 від представника відповідача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази перерахування третій особі страхового відшкодування.

03.06.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли докази направлення відповідачу копії позову з доданими до нього документами.

У підготовче засідання 04.06.2025 з`явилась представник позивача, представники відповідача і третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у відповідача належним чином завірену копію страхового акту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 відкладено підготовче засідання на 17.06.2025.

У підготовче засідання 17.06.2025 з`явилась представник позивача, представники відповідача і третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України повторно витребував у відповідача належним чином завірену копію страхового акту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 відкладено підготовче засідання на 01.07.2025.

01.07.2025 від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без її участі.

У підготовче засідання 01.07.2025 представники сторін та третьої особи не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/2559/25 до судового розгляду по суті на 15.07.2025.

У судове засідання 15.07.2025 з`явилась представник позивача, надавши пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представники відповідача і третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

У судовому засіданні 15.07.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

11.12.2022 о 11год. 45хв. сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участі транспортного засобу марки «DAF FT XF 105/460», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та транспортного засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням третьої особи.

Наслідки ДТП її учасниками були оформлені у вигляді європротоколу, згідно якого водій транспортного засобу марки «DAF FT XF 105/460», державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_2 визнав себе винним у вчиненні цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Під час ДТП транспортний засіб марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

На момент ДТП майнова відповідальність власника транспортного засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована відповідно до договору добровільного комплексного страхування №AZ17-1307279 від 20.12.2021 у позивача.

11.12.2022 третя особа звернулася до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

15.12.2022 у присутності представника позивача та третьої особи було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 та складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість).

Згідно ремонтної калькуляції №20982_20 від 15.12.2022 розмір матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 102 779,48 грн, а за вирахуванням зношення запчастин, складає 53 295,17 грн.

Згідно страхового акту №23408/20/922 від 29.12.2022 та додатку №1 до нього розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті становить 22 900,30грн. При цьому, як убачається із цього акту ліміт виплати без виклику компетентних органів становить 40 000 грн, винною особою було виплачено потрепілій особі 20%.

Як убачається із акту виконаних робіт №04 від 17.01.2023 складеного ФОП Лихопавло Юрієм Володимировичем вартість відновлювального ремонту склала 40 500 грн. Докази оплати підтверджуюся товарним чеком на суму 40 500 грн від17.01.2023.

Згідно страхового акту №02705/20/923 від 09.02.2023 та додатку №1 до нього розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті, з урахуванням частини страхового відшкодування, що була виплачена згідно страхового акту №23408/20/922 від 29.12.2022 та додатку №1 до нього в розмірі 22 900,30 грн, становить 1 960,22 грн.

30.12.2022 позивач здійснив виплату третій особі страхового відшкодування у загальному розмірі 24 860,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №309176 від 30.12.2022 на суму 22900,30 грн та платіжною інструкцією №317921 від 13.02.2023 на суму 1 960,22 грн.

Відповідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів серія АТ №1799659 від 21.12.2021 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «DAF FT XF 105/460», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована у відповідача, з лімітом страхового відшкодування за шкоду майну 130 000 грн, франшиза 0 грн.

14.11.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.

04.12.2023 відповідач направив позивачу відповідь (лист про прийняте рішення), якою відмовив у задоволенні з огляду на наступне.

13.12.2023 до відповідача з вернулась третя особа із повідомленням про подію.

15.02.2023 відповідачем отримано від третьої особи заяву на виплату страхового відшкодування, якою було досягнуто згоди щодо розміру та способу страхового за вказаною вище подією.

20.02.2023 відповідачем прийнято рішення про визнання події страховим випадком та здійснено виплату страхового відшкодування на користь третьої особи в розмірі 30 152,77 грн.

Таким чином, згідно наявних документів та на вимогу чинного законодавства відповідачем було відшкодовано суму страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , безпосередньо третій особи.

З огляну на наведене вище, відповідач не визнав майнових вимог та відмовив позивачу у задоволенні претензії №04796/9223 від 14.11.2023.

На підтвердження вказаних у листі доводів відповідачем надано акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) від 12.12.2022 складеного у присутності представника відповідача та третьої особи, ремонтну калькуляцію від 13.12.2022 на суму 31 152,77 грн, за вирахуванням зношення запчастини та ПДВ та поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР-207983739.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що 29.12.2022 та 09.02.2023 ним була здійснена виплата страхового відшкодування третій особі. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача. Щодо здійснення відповідачем страхового відшкодування на користь третьої особи, то позивач звертає увагу на те, що на момент здійснення ним виплати третій особі страхового відшкодування (20.02.2023) вже існували обставини, які були законною підставою для відмови відповідачем у виплаті суми страхового відшкодування, оскільки виплата страхового відшкодування, яка була здійснена позивачем відбулась раніше, а саме 29.12.2022, тому виплата страхового відшкодування здійснена відповідачем на власний ризик.

Відповідач заперечує щодо задоволення позову та зазначає, що ним було виплачено третій особі суму страхового відшкодування, що не заперечується позивачем, а тому останній не вправі заявляти позовні вимоги у порядку суброгації до відповідача, оскільки між відповідачем та третьою особою було досягнуто згоду щодо розміру страхового відшкодування.

Частиною 1 ст.1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України).

Положенням ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4, особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 Цивільного кодексу України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 Цивільного кодексу України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

У даній справі позивач на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та третьою особою, здійснив виплату страхового відшкодування на користь останнього, та тим самим відшкодував завдану у ДТП майнову шкоду.

З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов`язань:

- деліктне зобов`язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та

- договірне зобов`язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно вимогст.979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Вказана норма закону кореспондується із положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). При суброгації нового зобов`язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Таким чином, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок з відшкодування шкоди не виконала.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України, а регрес - статтею 1191 ЦК України.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

Наведених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №910/2603/17.

Судом встановлено, що станом на дату ДТП майнова відповідальність власника транспортного засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована відповідно до договору добровільного комплексного страхування №AZ17-1307279 від 20.12.2021 у позивача.

11.12.2022 третя особа звернулася до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

30.12.2022 позивач здійснив виплату третій особі страхового відшкодування у загальному розмірі 24 860,52 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №309176 від 30.12.2022 на суму 22900,30 грн, та платіжною інструкцією №317921 від 13.02.2023 на суму 1 960,22 грн.

Відповідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів серія АТ №1799659 від 21.12.2021 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «DAF FT XF 105/460», державний номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована у відповідача, з лімітом страхового відшкодування за шкоду майну 130 000 грн, франшиза 0 грн.

16.02.2023 третя особа звернулася до відповідача із заявою щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, який складає 30 152,77 грн.

Згідно платіжної інструкції №3Р013713 від 20.02.2023 відповідачем було сплачено на користь третьої особи вказану вище погоджену суму страхового відшкодування в розмірі 30 152,77 грн.

Відповідно до положень ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Отже, з викладено вище вбачається, що відповідач в повному обсязі виконав свої зобов`язання, передбачені ст.29, п.п.36.1, 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» щодо виплати третій особі страхового відшкодування у погодженому із нею розмірі 30 152,77 грн, а тому до позивача не перейшло в порядку суброгації право на відшкодування йому цієї суми коштів, оскільки у такому випадку стягнення ще раз цієї ж суми страхового відшкодування на користь позивача свідчитиме про подвійне стягнення з відповідача суми страхового відшкодування за заподіяну шкоду транспортному засобу марки «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , що суперечить ст. 61 Конституції України.

У зв`язку з наведеним, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 24 860,52 грн в порядку суброгації відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення в справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 22.07.2025.

Суддя Я.А.Карабань