Рішення від 17.07.2025 по справі 607/14378/25

Справа № 607/14378/25

провадження № 2-о/598/79/2025

РІШЕННЯ

іменем України

"17" липня 2025 р. Збаразький районний суд

Тернопільської області у складі:

головуючого судді Олещука Б.Т.

присяжних : Остапчук Г.Р.

Осмолович Н.В.

з участю секретарів Казмірук Н.Г., Кравчук І.М., прокурора Чабанюк Ю.Ю., представника заявника ОСОБА_1 , заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , особи,стосовно якоївирішується питанняпро наданняїй психіатричноїдопомоги упримусовому порядку ОСОБА_4 та її адвоката Беляєвої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі Тернопільської області за правилами окремого провадження, цивільну справу за заявою в.о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Валентин Кородюк про примусову госпіталізацію громадянки ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом, -

встановив :

До Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області звернулася в.о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Валентина Кородюк, із заявою, зареєстрованою через канцелярію суду 10.07.2025, про примусову госпіталізацію громадянки ОСОБА_4 , мешканки селища Велика Березовиця, Тернопільського району, Тернопільської області, до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в примусовому порядку у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом.

Заяву мотивує тим, що 07.07.2025 ОСОБА_4 направлена на госпіталізацію лікарем-психіатром ОСОБА_5 , котра на підставі відоммостей про поведінку ОСОБА_4 , які надійшли від матері останньої ОСОБА_6 , зробила висновок про необхідність госпіталізації ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар для обстеження або лікування у зв`язку з наявністю у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих, її безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби. Комісія Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради підтвердила обґрунтованість рішення про госпіталізацію ОСОБА_4 відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» і прийшла до висновку, що обстеження і лікування ОСОБА_4 можливе тільки в умовах стаціонару. ОСОБА_4 відмовилася від запропонованої госпіталізації, а тому заявник просить винести ухвалу про подальше перебування ОСОБА_4 у психіатричному закладі.

Дана заява зареєстрована в суді і справі присвоєно єдиний унікальний номер 607/14378/25.

10 липня 2025 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду прийнято до розгляду дану заяву та відкрито провадження у цивільній справі. Вирішено справу розглядати в порядку окремого провадження (а.с.26-27).

11 липня 2025 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду дану справу передано голові Тернопільського міськрайонного суду для визначення підсудності в порядку ст.31 ЦПК України (а.с.39).

11 липня 2025 року розпорядженням голови Тернопільського міськрайонного суду, у зв`язку із відсутністю присяжних, дану справу передано до найбільш територіально наближеного суду (а.с.40).

15 липня 2025 року ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області прийнято заяву до розгляду та призначено судове засідання (а.с.45).

Представник заявника ОСОБА_1 у судовому засіданні заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом підтримав повністю та просив її задовольнити. Зазначив, що це перше звернення до психіатрів щодо ОСОБА_4 .. Згідно висновку комісії Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Ясінська Юлія несе загрозу, має незадовільні умови проживання. При поступленні була замкнута, не йшла на контакт, відмовлялася від допомоги. Зі слів матері при поступленні існувала загроза життю ОСОБА_4 . На даний час є позитивні зміни у лікування та покращення стану ОСОБА_4 .. На час розгляду справи ОСОБА_4 виписана із лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради.

Лікар-психіатр ОСОБА_7 у судовому засіданні заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди підтримала повністю та просила її задовольнити. Пояснила, що ОСОБА_4 зі слів її матері з 2019 року хворіє, неадекватно поводиться, а зараз потребує примусової госпіталізації у зв`язку із загостренням хвороби.

У судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що вона бажає, щоб її дочку ОСОБА_4 підлікували, оскільки вона собі та іншим створює небезпеку. Пояснила що ОСОБА_4 живе за рахунок батька. Вирубує усі дерева. Вона зверталась у правоохоронні органи, однак, поліція не зареєструвала її заяву.

У судовому засіданні ОСОБА_3 , пояснила, що ОСОБА_4 є її рідною сестрою, котра з 2019 року хворіє, на даний час поведінка змінилася та стала неадекватною та агресивною. ОСОБА_4 вирубує усі дерева біля дому. В 2023 напустила диму в хату і всі чуть не задихнулися. ОСОБА_4 не може сама себе обслужити, зараз дуже похудала, має марення.

Особа,стосовно якоївирішується питанняпро наданняїй психіатричноїдопомоги упримусовому порядку, ОСОБА_4 , у судовому засіданні заперечила щодо задоволення заяви про її госпіталізацію у до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в примусовому порядку у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом. Пояснила, що у 2019 році вона була за кордоном. На даний час вона зареєстрована як фізична особа підприємець. ОСОБА_8 біля дому зрубав батько, на тому місці посадили нові дерева. Будинок зареєстрований на батька. На даний час почуває себе добре та не потребує медичної допомоги.

Представник ОСОБА_4 адвокат Беляєва О.М. заперечила щодо задоволення заяви, зазначила, що суду не надано доказів, що ОСОБА_4 несе небезпеку для себе та оточуючих, її безпорадності і неможливості самостійно задовольняти основні життєві потреби.

Прокурор Чабанюк Ю.Ю. у судовому засіданні просила відмовити у задоволені заяви про примусову госпіталізацію громадянки ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди, оскільки відсутні докази того, що ОСОБА_4 несе небезпеку для себе та оточуючих, є безпорадною і не може самостійно задовольняти основні життєві потреби.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду та проаналізувавши здобуті в судовому засіданні докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_4 поступила в стаціонар «Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні» Тернопільської обласної ради 08 липня 2025 року о 21 годині 35 хвилин за скеруванням лікарем-психіатром ОСОБА_5 з діагнозом: параноїдна шизофренія, стійкий параноїчний синдром.

Із змісту заяви про госпіталізацію ОСОБА_4 вбачається, що її було оглянуто комісією лікарів-психіатрів, які прийшли до висновку про необхідність госпіталізації ОСОБА_4 .. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є відомості про поведінку ОСОБА_4 які надійшли від матері ОСОБА_2 (а.с.1).

Згідно висновку комісії ЛКК ОСОБА_4 діагностовано: параноїдна шизофренія, стійкий параноїдний синдром (а.с.8).

У зазначеному вище висновку комісії лікарів психіатрів, психічний стан ОСОБА_4 описано, що пацієнтка неохайна, за гігієною слідкує з допомогою медичного персоналу. Мовний контакт з хворою формальний, більшість поставлених запитань ігнорує. Відповідає неохоче, каже «я не буду на це відповідати..., це моя особиста думка..., розберемось в суді...». Під час розмови напружена, тривожна, занурена в світ своїх хворобливих переживань, які розкривати не хоче, проявляє виражений негативізм, проте інструкції медперсоналу виконує. Мислення сповільнене за темпом, непослідовне, з численними паралогіями. Проявляє виражену параноїдну симптоматику. Критика до свого стану формальна.

Із заяв мами ОСОБА_2 та сестри ОСОБА_3 , які знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що вони просять госпіталізувати ОСОБА_4 , яка поводиться агресивно відносно них та створює небезпеку для оточуючих. Такі заяви ними подавалися на пропозицію працівників поліції та медичних працівників з метою вирішення питання про доцільність госпіталізувати ОСОБА_4 (а.с.9-10, 11-12).

Відповідно до довідки виданої Великоберезовицькою селищною радою №690 від 10 липня 2025 року вбачається, що зі слів родичів, сусідів ОСОБА_4 поводиться неадекватно, буває агресивною, має психічні розлади (а.с.6).

Згідно повідомлення відділення поліції №1 (м.Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Тернопільській області №84657-2025 від 10.07.2025 вбачається, що ОСОБА_9 07.06.2025 звертався на лінію 102 з приводу дочки ОСОБА_10 та просив допомогти поліції для госпіталізації в лікувальний заклад. Під час приїзду на місце події наряду поліції, в АДРЕСА_1 , виявлено гр. ОСОБА_4 , яка поводила себе агресивно, однак мати ОСОБА_11 повідомила, що жодних претензій до дочки не має і від написання заяви відмовилася (а.с.5).

Відповідно до ст.3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ст.49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Відповідно до ч.6 ст.284 Цивільного кодексу України, надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ст.3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікованої Верховною Радою України прийняттям Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР) кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законного затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно дст.14Закону України«Про психіатричнудопомогу» особа,яка страждаєна психічнийрозлад,може бутигоспіталізована дозакладу знадання психіатричноїдопомоги безїї усвідомленоїписьмової згодиабо безписьмової згодиїї законногопредставника,якщо їїобстеження аболікування можливілише встаціонарних умовах,та привстановленні вособи тяжкогопсихічного розладу,внаслідок чоговона: вчиняєчи виявляєреальні наміривчинити дії,що являютьсобою безпосереднюнебезпеку длянеї чиоточуючих,або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Європейський суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07(провадження № 14-9свц18 та у постановах Верховного Суду ві 29 серпня 2018 року у справі за № 766/13565св 17; від 18 грудня 2019 року у справі за №552/5273/18).

Відповідно дост.16Закону України«Про психіатричнудопомогу» особа,яку булогоспіталізовано дозакладу знадання психіатричноїдопомоги зарішенням лікаря-психіатрана підставах,передбачених статтею14цього Закону,підлягає обов`язковомупротягом 24годин зчасу госпіталізаціїогляду комісієюлікарів-психіатрівзакладу знадання психіатричноїдопомоги дляприйняття рішенняпро доцільністьгоспіталізації.У випадку,коли госпіталізаціявизнається недоцільноюі особане висловлюєбажання залишитисяв закладіз наданняпсихіатричної допомоги,ця особапідлягає негайнійвиписці. У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації.

Відповідно доч.ч.1,2ст.340ЦПК Україниу заявіпро проведенняпсихіатричного оглядуфізичної особиу примусовомупорядку,про наданняособі амбулаторноїпсихіатричної допомогиу примусовомупорядку таїї продовження,про госпіталізаціюдо закладуз наданняпсихіатричної допомогиу примусовомупорядку тапродовження такоїгоспіталізації повиннібути зазначеніпідстави длянадання психіатричноїдопомоги упримусовому порядку,встановлені законом. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Як вбачається із змісту заяви КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» такі підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_4 , у заяві зазначені зі слів матері ОСОБА_2 ..

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що згідно висновку лікарів-психіатрів від 08.07.2025 пацієнт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає психічним захворюванням у вигляді: параноїдальна шизофренія, стійкий параноїчний синдром.

Отже, даний висновок лікарів-психіатрів містить вказівку, що ОСОБА_4 страждає на психічний розлад, однак даних про тяжкість хвороби та характер її перебігу матеріали справи не містять, що суттєво зменшує можливості суду визначитись, чи досягають психічні розлади ОСОБА_4 рівня, що виправдовують позбавлення її волі шляхом примусової госпіталізації.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу» тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

Сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_4 до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди.

На даний час ОСОБА_4 рішенням суду обмежено дієздатною чи недієздатною не визнавалася, експертиза стану її психічного здоров`я належним чином не проводилась, також раніше на обліку та лікуванні у психіатричних закладах вона не перебувала.

Така позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі за № 552/886/19.

У пункті 39 рішенні по справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що за виключенням випадків крайньої необхідності, людина не повинна позбавлятися свободи до тих пір, доки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є душевнохворою. Сама сутність того, в чому потрібно переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об`єктивної медичної експертизи.

При цьому, Європейський суд з прав людини у вказаному пункті рішенні не конкретизує виду, форми чи способу проведення такої медичної експертизи, а наголошує на неухильному дотримані принципу законності дій, пов`язаних з позбавленням волі особи. Законність відповідних дій Європейський суд з прав людини пов`язує неухильним дотриманням усіх вимог процесуальних та матеріально-правових норм внутрішнього законодавства, яке повинно співпадати з принципам статті 5 пункту 1 «e» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг).

З матеріалів справи вбачається, що направлена до суду заява про госпіталізацію не містить безумовних підстав, передбачених статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», які б давали суду право надати згоду на госпіталізацію ОСОБА_4 до психіатричного закладу в примусовому порядку без ї усвідомленої згоди, оскільки заявник не надав достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_4 чи виявлення наміру вчинити нею дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або доказів того, що ОСОБА_4 неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що матеріалами справи не доведено наявність у ОСОБА_4 тяжкого психічного розладу, в результаті якого вона неусвідомлено проявляла би безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих, або була неспроможною самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, суд не вбачає підстав для задоволення заяви в.о. Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради ОСОБА_12 про примусову госпіталізацію громадянки ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.3, 49 Конституції України, підпунктом «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст.1, 3, 4, 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.284 ЦК України, ст.ст.10, 12, 23, 42, 60, 76-81, 95, 213, 236-241, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293-294, 343-346, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Відмовити в задоволенні заяви в.о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради Валентин Кородюк про примусову госпіталізацію громадянки ОСОБА_4 у психіатричний стаціонар без її згоди у зв`язку з психічним станом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Збаразький районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження даного рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дане рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини даного рішення суду складені, підписані і проголошені судом 17 липня 2025 року.

Дане повне рішення суду складено і підписано судом 21 липня 2025 року.

Заявник: Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження вул. Тролейбусна, 14, м. Тернопіль., ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02001280.

Особа,стосовно якоївирішується питанняпро наданняїй психіатричноїдопомоги упримусовому порядку ОСОБА_4 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий.

Суддя Богдан Олещук

Присяжні: Ганна Остапчук

Наталя Осмолович