Рішення від 14.07.2025 по справі 912/1202/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 рокуСправа № 912/1202/25

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М. за участю секретаря судового засідання Поступайло К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи № 912/1202/25

за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18) в інтересах держави в особі

Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26),

Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (25014, м. Кропивницький, б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14)

про визнання недійсними пунктів договору, стягнення 328 425,78 грн,

за участю представників:

від прокурора - Маркевич А.М. (у режимі відеоконференції),

від позивача 1 - участі не брали,

від позивача 2 - Болгарчук Д.О. (у режимі відеоконференції; у судовому засіданні з проголошення судового рішення участі не брав),

від відповідача - Родько О.А. (у режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" з такими вимогами:

"1. Визнати недійсними п.п. 1.3., 3.1. Договору від 27.06.2024 № 364-24, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (б. Студентський, буд. 6/5, ке. 14, м. Кропивницький, 25014; код ЄДРПОУ 45234667), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14, м. Кропивницький, 25014; код ЄДРПОУ 45234667) на користь Адміністрації державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) загалом 328 425,78 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 296 004,00 грн, інфляційні втрати в сумі 26 558,12 грн і 3% річних в сумі 5 863,66 гривні.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП KOHTPOЛ" (б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14, м. Кропивницький, 25014; код ЄДРПОУ 45234667) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 38296363) судові витрати в сумі 6 363,51 гривень."

На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що операція з постачання тепловізійних монокулярів AGM Sidewinder ТМ50-640 для потреб ЗСУ та інших військових формувань за договором № 364-24 від 27.06.2024 звільняється від оподаткування, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в пунктах 1.3, 3.1 Договору від 27.06.2024 № 364-24, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, а сплачені кошти у сумі 296 004,00 грн є безпідставно набутими Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ".

Ухвалою від 12.05.2025 господарським судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/1202/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.06.2025. Установлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвала від 12.05.2025 вручена учасникам справи 12.05.2025 доставленням в їхні Електронні кабінети 12.05.2025 о 13:44, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (т. 1, а.с. 58-62).

27.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому в пункті 2 прохальної частини міститься клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

На обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач зазначає, що укладений між сторонами договір, у якому погоджено загальну вартість поставки товару із включенням податку на додану вартість, є дійсним, а, отже, сплачена сума є обґрунтованою, і підстав для її повернення немає. Відповідач стверджує, що відповідні умови договору були погоджені сторонами за результатами тендерної процедури, не оспорюються жодною із сторін, а тому не можуть бути поставлені під сумнів. Крім того, відповідач вважає, що товар, поставлений за договором, не відноситься до товарної позиції 8525, а лист Одеської митниці Державної митної служби України є неналежним доказом. Також відповідач вважає суперечливою поведінку позивача, який до укладення договору в межах процедури публічної закупівлі оприлюднив тендерну документацію із включенням ПДВ до ціни договору.

Відповідач зазначав, що прокурор не є належним позивачем у цій справі, оскільки Міністерство оборони України не зверталося до нього з вимогою про захист своїх прав та інтересів. На думку відповідача, саме Міністерство оборони України мало б ініціювати позов, а не орган прокуратури, і тому подання позову без відповідного уповноваження чи звернення порушує норми процесуального законодавства. На обґрунтування цієї позиції відповідач послався, зокрема, на Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, стверджуючи, що саме це відомство є відповідальним за представництво інтересів Збройних Сил України в суді. Також відповідач вказує, із посиланням на Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", що військова частина не є органом державної влади, а є суб`єктом господарювання, з чого відповідач робить висновок, що органи прокуратури не мають права представляти інтереси держави у цій справі.

30.05.2025 прокурором подано відповідь на відзив, у якій, серед іншого, викладені заперечення на доводи відповідача про подання позову неналежним позивачем. У відповіді на відзив прокурор також заперечує доводи відповідача щодо відсутності підстав для звільнення товару за кодом УКТ ЗЕД 8525 від оподаткування ПДВ. Прокурор наголошує, що предмет спору полягає не у належному виконанні договірних зобов`язань, а у безпідставному набутті відповідачем коштів внаслідок неправомірного включення ПДВ до вартості постачання. Прокурор зазначає, що положення пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України прямо передбачають звільнення від ПДВ для операцій із ввезення на митну територію України та постачання на її території окремих товарів, зокрема тепловізійних біноклів, монокулярів та прицілів нічного бачення, які класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 8525 89 00 10, 8525 89 00 90. Тому включення ПДВ до вартості таких товарів суперечить приписам податкового законодавства. Крім того, прокурор зазначає, що факт набуття майна не завжди свідчить про наявність правової підстави, якщо це набуття відбулося з порушенням норми закону. У цьому випадку частина коштів була набута відповідачем без правової підстави, а тому підлягає поверненню у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримана. Прокурор обґрунтовує, що застосування податкової пільги щодо звільнення від ПДВ є обов`язковим.

02.06.2025 від позивача-1 надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач-1 підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

05.06.2025 від відповідача надійшли заперечення, за змістом яких відповідач наполягає на тому, що дотримався умов участі у тендері та укладеного згодом договору і намагання визнати його одноосібно винним у надлишковій витраті грошових коштів із бюджету є спробою перекладення відповідальності із несумлінного замовника закупівлі, який всупереч чинному законодавству включив до вартості суму ПДВ, на виконавця, який ці умови виконував. Також відповідач зазначив, що прокурором у відповіді на відзив не спросовано факту неналежного способу визначення коду УКТ ЗЕД поставленого товару, не надано належних та допустимих доказів щодо віднесення товару, що був поставлений згідно з договором № 364-24, до певної товарної позиції.

Протокольною ухвалою від 10.06.2025 суд, у зв`язку з виникненням технічних проблем, що унеможливили участь представників позивача-2, відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відклав підготовче засідання до 18.06.2025 о 14:00.

Ухвалою від 18.06.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 18.06.2025 суд закрив підготовче провадження у справі №912/1202/25 та призначив до розгляду по суті на 02.07.2025 о 10:00.

У судовому засіданні 02.07.2025 прокурор і представник позивача-2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.07.2025 проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у позові.

Позивач-1 представника в судове засідання 02.07.2025 не направив, у відповіді на відзив просив розглядати справу без участі його представника.

Протокольною ухвалою від 02.07.2025 у судовому засіданні 02.07.2025 суд, на підставі статті 219 Господарського процесуального кодексу України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відкладення ухвалення та проголошення судового рішення до 14.07.2025 о 14:50.

14.07.2025 суд ухвалив рішення у справі і проголосив його вступну та резолютивну частини.

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходив з повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зокрема, дослідивши пояснення учасників справи, наведені в заявах по суті справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, безпосередньо дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх як у сукупності, так і кожен окремо, суд установив такі обставини справи.

27.06.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (Постачальник) укладено №364-24 (далі - Договір, т. 1, а.с. 27-30), відповідно до пункту 1.1. якого, закупівля здійснюється на підставі пункту 10 постанови КМУ від 12.10.2022 №1178 зі змінами "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" та відповідно до постанови КМУ від 23.01.2024 №69 "Про деякі питання фінансування матеріально-технічного забезпечення військових частин Збройних Сил, інших військових формувань".

Відповідно до пункту 1.2 Договору, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовнику Прилад тепловізійного спостереження спеціалізованого призначення за кодом ДК 021:2015-38630000-0 Астрономічні та оптичні прилади, а Замовник - прийняти та сплатити за товар спеціального призначення, у кількості та за ціною, які зазначені у Специфікації.

Згідно зі Специфікацією, яка наведена у пункті 1.3 Договору, сторони погодили параметри товару, а саме: прилад тепловізійного спостереження спеціального призначення (Ручний тепловізійний монокуляр AGM Sidewinder ТМ 50-640) у складі одного комплекту з повним переліком складових (зарядний пристрій, акумулятори, запасні акумулятори, адаптер живлення, чохол, сумка для переноски) та з детальними технічними характеристиками: максимальна роздільна здатність (Thermal) 640х512, теплова чутливість (NETD)

Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна вартість закупівлі становить 1 776 024,00 грн, у т.ч. ПДВ (20%) 296 004,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, розрахунки за товар проводяться відповідно до Бюджетного кодексу України, в національній валюті України, шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку Замовника на рахунок Постачальника на підставі накладних (видаткових накладних), наданих Постачальником.

Оплата за Товар здійснюється протягом 7 робочих днів з дня поставки Товару. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 робочих днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (пункт 4.2. Договору).

Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів Замовника на рахунок Постачальника (пункт 4.4. Договору).

Пунктом 5.4. Договору сторони передбачили, що право власності Замовника на поставлений товар виникає з моменту прийняття товару Замовником. Факт прийому засвідчується шляхом підписання Замовником відповідної накладної та акта приймання -передачі товару.

Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 01.12.2024 включно, але в будь -якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків (пункт 10.1. Договору).

Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №364-24 від 27.06.2024 відповідачем поставлено товар, а позивачем-2 прийнято вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною №294 від 31.07.2024 на суму 1 776 024,00 грн, в тому числі ПДВ 296 004,00 грн (т. 1, а.с. 32).

01.08.2024 позивач-2 розрахувався з відповідачем за поставлений товар, перерахувавши на користь останнього 1 776 024,00 грн, в т.ч. ПДВ в розмірі 296 004,00 грн що підтверджується платіжною інструкцією №20 від 01.08.2024 (т. 1, а.с. 31).

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені у частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).

У справі, що розглядається, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що включення 296 004,00 грн податку на додану вартість до договірної ціни правочину (пункти 1.3, 3.1 договору від 27.06.2024) призвело до порушення інтересів держави в оборонній і бюджетних сферах, оскільки укладання оспорюваного в частині договору від 27.06.2024 № 364-24 та безпідставна сплата бюджетних коштів в сумі 296 004,00 грн на його виконання не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів для цього.

Зазначені інтереси держави, у випадку підтвердження обставин їх порушення, потребують захисту.

Суперечності, які виникають у бюджетних правовідносинах, зачіпають як інтереси держави, так і суспільні інтереси, тож у разі порушення інтересів держави у цій сфері це є порушенням загальнодержавних інтересів, що відповідно до статті 131-1 Конституції України покладає на прокурора обов`язок їх представництва в суді.

Суд також ураховує, що прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно. При цьому, відповідно до приписів частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Неналежне здійснення захисту виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справі, що розглядається, позивачами виступають Адміністрація Державної прикордонної служби України та прикордонний загін - Військова частина НОМЕР_1 .

За змістом статей 6, 10 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону України. До загальної структури Державної прикордонної служби України входять, серед іншого, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; органи охорони державного кордону, в тому числі прикордонні загони. Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України

Згідно із статтею 27 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 533, (далі - Положення про АДПСУ), Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 5 Положення про АДПСУ, на позивача-1 покладено зобов`язання організовувати планово-фінансову роботу в апараті Адміністрації Держприкордонслужби, органах Держприкордонслужби, на підприємствах, в установах, що належать до сфери її управління, здійснювати контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечувати організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 7 статті 5 Положення про АДПСУ, позивач-1 зобов`язаний забезпечувати в установленому порядку самопредставництво Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від її імені, зокрема через посадових (службових) осіб юридичної служби апарату Адміністрації Держприкордонслужби, органів Держприкордонслужби, підприємств та установ, що належать до сфери її управління, або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Адміністрації Держприкордонслужби в судах та інших органах через представників.

Відповідно до пунктів 4, 5 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС України від 30.11.2018 № 971 (далі - Положення № 971), Адміністрацією Держприкордонслужби кожному органу охорони державного кордону визначається ділянка відповідальності або район виконання завдань чи пункт пропуску/пункт контролю через державний кордон України (далі - ділянка відповідальності) для виконання поставлених завдань. Орган охорони державного кордону або його структурні підрозділи можуть виконувати поставлені завдання на ділянці відповідальності іншого органу охорони державного кордону або поза її межами, у тому числі й на території суміжних держав, у порядку, встановленому законодавством України.

Органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно- пропускний пункт та авіаційна частина.

Згідно з підпунктом 3 пункту 6 розділу ІІІ Положення № 971, начальник органу охорони державного кордону в межах повноважень особисто представляє орган охорони державного кордону в судах загальної юрисдикції, відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами або доручає представництво визначеним особам на підставі довіреності.

НОМЕР_3 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та виконує завдання згідно з компетенцією, визначеною законодавством.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 97-99) Адміністрація Державної прикордонної служби України є засновником Військової частини НОМЕР_1 .

Прокурор звертався до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 прикордонного загону), Адміністрації Державної прикордонної служби України з листами від 18.02.2025 № 39-5-6-1836ВИХ-25, від 07.04.2025 № 39-5-6-3478ВИХ-25 (а.с. 35-36, 38), у яких просив надати інформацію про вжиті заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема щодо стягнення з ТОВ "КРОП КОНТРОЛ" податку на додану вартість за договором №364-24 від 27.06.2024.

Військова частина НОМЕР_1 листами від 14.03.2025 №06.2.4/2363-25-Вих, від 16.04.2025 № 10/3689-25-Вих повідомила прокурора про направлення листа до ТОВ "КРОП КОНТРОЛ" з приводу повернення сплачених коштів у сумі 296 004,00 грн відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (а.с. 37, 39).

На виконання вимог, визначених абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону листом від 05.05.2025 № 39-5-6-4489ВИХ-25 (а.с. 40) повідомлено позивачів про прийняття рішення про представництво інтересів держави шляхом пред`явлення позову до суду.

У постанові від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19 Верховний Суд зазначив: "… якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом".

Зі змісту листування прокурора із позивачами вбачається, що останні були обізнані про обставини, з якими прокурор пов`язує порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Адміністрація Державної прикордонної служби України як центральний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не зверталася до суду з позовною заявою до ТОВ "КРОП КОНТРОЛ", тобто самостійно не вжила належних та достатніх заходів для захисту інтересів держави, про порушення яких стверджує прокурор у позові.

З урахуванням вищевикладеного, саме незвернення уповноваженого органу до суду (нездійснення ним заходів, спрямованих на захист інтересів держави) надає Одеській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Південного регіону право звернення з позовом до суду на підставі частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Усе наведене вище утворює передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, за якого стверджуване прокурором порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Суд не приймає посилання відповідача на Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, та на Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" з таких підстав.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Водночас, у справі, що розглядається, позивачами виступають Адміністрація Державної прикордонної служби України та прикордонний загін - Військова частина НОМЕР_1 , які не є структурними підрозділами чи військовими формуваннями Збройних Сил України. Отже, положення, що регулюють діяльність Міноборони та Збройних Сил України, незастосовні до спірних правовідносин.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

Як вище встановлено господарським судом, позов прокурора обґрунтовано посиланнями на те, що операція з постачання приладів тепловізійного спостереження спеціального призначення за кодом ДК 021:2015-39630000-0 "Астрономічні та оптичні прилади" для потреб ЗСУ та інших військових формувань за договором №364-24 від 27.06.2024 звільняється від оподаткування, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в пунктах 1.3, 3.1 Договору, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин 1, 3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 5 статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Відповідно до частини 1 статті 1 Податкового кодексу України цей кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з підпунктами а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є частиною новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 30.1 - 30.2 статті 30 Податкового кодексу України передбачено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель:

- прокату плоского з інших легованих сталей завширшки 600 мм або більше, що класифікується у товарній підкатегорії 7225 40 60 00 згідно з УКТ ЗЕД;

- скла безпечного, включаючи скло зміцнене (загартоване) або багатошарове, що класифікується у товарній позиції 7007 згідно з УКТ ЗЕД;

- оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;

- апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв`язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;

- безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД, водних безпілотних систем, що класифікуються у товарній позиції 8906 згідно з УКТ ЗЕД;

- метеостанцій, що класифікуються у товарній підкатегорії 9015 80 20 00 згідно з УКТ ЗЕД;

- тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;

- далекоміри, що класифікуються у товарній позиції 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД;

- радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам, що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД, у тому числі антидронові рушниці;

- радіолокаційних приладів, що класифікуються у товарній підкатегорії 8526 10 00 90 згідно з УКТ ЗЕД;

- броньованих автомобілів, що класифікуються за кодами 8702 10 19 90, 8702 90 11 00, 8703, 8705 90 80 90, 8710 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.

У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Господарський суд зауважує, що наведеними вище положеннями законодавства визначено перелік суб`єктів (отримувачів), товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

З правового аналізу зазначених вище положень Податкового кодексу України вбачається, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товару - тепловізійних монокулярів для забезпечення, в т.ч. потреб Збройних Сил України, підрозділів територіальної оборони та інших військових формувань, які здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, відносяться до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Як вище встановлено господарським судом, в оспорюваному договорі сторони передбачили, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника прилад тепловізійного спостереження спеціального призначення (Ручний тепловізійний монокуляр AGM Sidewinder ТМ 50-640) у складі одного комплекту з повним переліком складових (зарядний пристрій, акумулятори, запасні акумулятори, адаптер живлення, чохол, сумка для переноски) та з детальними технічними характеристиками: максимальна роздільна здатність (Thermal) 640х512, теплова чутливість (NETD)

Закон України "Про оборону України" встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Відповідно до статті 1 Закон України "Про оборону України" оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про оборону України" участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи. Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.

Положеннями пункту 29 частини 1 статті 1 Закону України "Про оборонні закупівлі" визначено, що товарами оборонного призначення є озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв`язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп`ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування звільнення від оподаткування податком на додану вартість, оскільки застосування встановленої чинним законодавством норми Закону є обов`язком, а не правом платника податку.

Беручи до уваги вищевикладене, операція з постачання приладу тепловізійного спостереження спеціалізованого призначення за кодом ДК 021:2015-39630000-0 Астрономічні та оптичні прилади для потреб ЗСУ або інших військових формувань за договором № 364-24 від 27.06.2024 звільняється від оподаткування ПДВ, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в пунктах 1.3., 3.1 договору, суми податку на додану вартість, чим порушено положення підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16.

Приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Згідно з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, зміст оспорюваного правочину у цій частині суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у частині включення суми ПДВ до вартості товару.

За таких обставин, дослідивши наявні матеріали справи в їх сукупності, з урахуванням вищевикладених положень законодавства та правових висновків Верховного Суду, господарський суд дійшов висновку, що визначення сторонами у пунктах 1.3., 3.1 Договору №364-24 від 27.06.2024 ціни договору у розмірі 1 776 024,00 грн, в тому числі ПДВ 296 004,00 грн, не відповідає вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, що, в свою чергу, свідчить про недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання договору №364-23 від 27.06.2024 недійсним у частині включення до ціни договору суми ПДВ, а, отже, для задоволення позовних вимог Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсними пунктів 1.3, 3.1 Договору №364-24 від 27.06.2024 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 296 004,00 грн.

Аргумент відповідача про довільність неправильність трактування прокурором листа Одеської митниці Державної митної служби України суд не приймає і зазначає, що предметом Договору було 15 одиниць приладів тепловізійного спостереження спеціального призначення (ручний тепловізійний монокуляр AGM Sidewinder TM 50-640) у складі одного комплекту з повним переліком складових (зарядний пристрій, акумулятори, запасні акумулятори, адаптер живлення, чохол, сумка для переноски) та з детальними технічними характеристиками: максимальна роздільна здатність (Thermal) 640x512, теплова чутливість (NETD) ? 20 мК (@25°C), F#=0.9, палітра: гарячий чорний, гарячий білий, гарячий червоний, фьюжн, відстань спостереження 2600 м, дисплей 1024?768, OLED, локальна пам`ять 64 ГБ, країна-виробник - США. З наявного в матеріалах справи листа Одеської митниці Державної митної служби України від 03.04.2025 № 7.10-4/15-03/8.7/5279 вбачається, що митний орган наводить роз`яснення щодо товарів, які включаються до групи 8525 УКТ ЗЕД, та окремо зазначає ознаки належності категорії товару до підпозиції 8525 89 УКТ ЗЕД (згідно з прим. 3 до товарних підпозицій групи 85 УКТ ЗЕД). У передостанньому абзаці даного листа орган митної служби наводить опис інформації про технічні характеристики товару поставленого за оспорюваним договором, після чого робить висновок щодо належності цього ж товару до товарної позиції 8525 згідно з УКТ ЗЕД.

Суд вважає обґрунтованим віднесення спірного товару - ручного тепловізійного монокуляра AGM Sidewinder TM 50-640 до товарної підкатегорії 8525 УКТ ЗЕД, яка охоплює прилади для передачі зображень, зокрема тепловізійні пристрої спостереження.

Суд ураховує також, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про належність зазначеного товару до іншого коду згідно з УКТ ЗЕД, а також не спростував технічних характеристик товару, викладених у матеріалах справи. Посилання на лист Одеської митниці не містить висновку щодо класифікації товару за іншим кодом та не спростовує позиції прокурора.

Відповідач зазначає, що первинні дії замовника закупівлі щодо оголошення процедури публічних закупівель, укладення і виконання Договору та подальшого судового оскарження суперечать один одному. За змістом позиції відповідача, наведеної у відзиві, ураховуючи, що очікувана вартість публічної закупівлі включала ПДВ, позивач (замовник) позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з його початковою поведінкою.

Суд бере до уваги, що позов поданий до суду прокурором в інтересах держави у зв`язку з невжиттям уповноваженим органом заходів із захисту таких інтересів та має на меті захист інтересів держави, які порушені внаслідок укладання та виконання Договору від 27.06.2024 № 364-24 (в оспорюваній частині цього Договору). Оспорювана частина Договору суперечить як правовій природі та меті встановлення податкових пільг в умовах воєнного стану, так і забезпеченню обороноздатності держави; розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання під час дії правового режиму воєнного стану не може визнаватися допустимим.

Додатково суд зауважує, що платник податків володіє інформацією про нарахування і сплату податків і зборів, звільнення від оподаткування тощо. У разі помилкової або надмірної сплати грошових зобов`язань до бюджету, платники податків керуються статтею 43 Податкового кодексу України, Порядком інформаційної взаємодії Державної податкової служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення (перерахування) платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60, та ін.

Щодо інших позовних вимог господарський суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач набув майно за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 910/9742/21 (пункти 38-40).

Правова позиція щодо кваліфікації коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, як безпідставно набутих, викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

За таких обставин, враховуючи визнання недійсними пунктів 1.3, 3.1 Договору №364-24 від 27.06.2024 в частині включення до ціни Договору суми ПДВ у розмірі 296 004,00 грн, відсутні правові підстави для сплати позивачем-2 суми ПДВ у розмірі 296 004,00 грн, які було перераховано відповідачу відповідно до пунктів 1.3, 3.1 Договору №364-24 від 27.06.2024 згідно з платіжною інструкцією №20 від 01.08.2024, а тому, виходячи з положень статті 1212 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення відповідачем 296 004,00 грн як безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

З правового аналізу положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосувати приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.

Прокурором заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 26 558,12 грн та 3% річних в сумі 5 863,66 грн на суму основного боргу в розмірі 296 004,00 грн за період з 03.08.2024 по 01.04.2025.

З аналізу поданого розрахунку заборгованості вбачається, що прокурор при нарахуванні інфляційних втрат врахував лише період з вересня 2024 по лютий 2025 року. Водночас, заявлений період охоплює весь період з 03.08.2024 по 01.04.2025.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за повний заявлений період з 03.08.2024 по 01.04.2025 та встановлено, що розмір інфляційних втрат за заявлений позивачем період фактично є більшим, ніж заявлено. Разом з тим, не виходячи за межі заявлених вимог (заявленого їх розміру), суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в заявленому позивачем розмірі в сумі 26 558,12 грн.

Щодо 3% річних, суд також здійснив перерахунок, оскільки позивач при обчисленні не врахував, що 2024 рік є високосним і має 366 днів. З урахуванням цього сума 3% річних за заявлений позивачем період фактично є більшою, ніж заявлено. Разом з тим, не виходячи за межі заявлених вимог (заявленого їх розміру) суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в заявленому позивачем розмірі в сумі 5 863,66 грн.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" про визнання недійсними пунктів Договору та стягнення заборгованості у розмірі 328 425,78 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати із сплати судового збору в сумі 6 363,51 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсними пункти 1.3., 3.1. Договору від 27.06.2024 № 364-24, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (25014, м. Кропивницький, б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14, код ЄДРПОУ 45234667), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП КОНТРОЛ" (25014, м. Кропивницький, б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14, код ЄДРПОУ 45234667) на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 328 425,78 грн, з яких: безпідставно сплачені кошти в сумі 296 004,00 грн, інфляційні втрати в сумі 26 558,12 грн, 3% річних в сумі 5 863,66 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП KOHTPOЛ" (25014, м. Кропивницький, б. Студентський, буд. 6/5, кв. 14, код ЄДРПОУ 45234667) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 6 363,51 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду.

Копії рішення надіслати до електронних кабінетів сторін.

Повне рішення складено 23.07.2025.

Суддя Б.М. Кузьміна