Рішення від 26.06.2025 по справі 369/12703/23

Справа № 369/12703/23

Провадження № 2/369/884/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участі секретаря судових засідань Безкоровайної М.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Цілуванської С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/12703/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації понесених затрат на поліпшення житла,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 11.08.2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації понесених затрат на поліпшення житла.

В обґрунтування позову зазначив, що 10 жовтня 2015 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровно у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 217

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.08.2022 року шлюб розірвано.

За час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час шлюбу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 87,7 кв.м, житловою площею 18,2 кв.м., вартістю 175 396,00 грн. Договір купівлі продажу від 29.01.2020 року посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 231 та земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:03:007:5731, площею 0,009 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 13 241 грн. Договір купівлі продажу земельної ділянки від 29.01.2020 року посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. та зареєстрований в реєстрі за № 234.

За вказаними договорами купівлі-продажу відповідачка набула зазначене нерухоме майно в особисту власність.

Не дивлячись на це, позивач думав, що вони будуть жити разом однією сім`єю у цьому житловому будинку та виховувати спільного сина. Проте, 11 серпня 2022 року відповідачка ОСОБА_2 за допомогою 5 невідомих позивачу осіб чоловічої статі протиправно виселила позивача із житлового будинку АДРЕСА_1 , де він на той час постійно проживав.

У відповідності до звіту про грошову оцінку майна № 2419/23-2 ринкова вартість придбаного в особисту власність відповідачки, але для спільного проживання сім`ї, житлового будинку, зараз становить 2 651 200,00 грн. (два мільйони шістсот п`ятдесят одну тисячу 200 гривень).

Позивач вважає, що вартість майна відповідачки виросла за час перебування у шлюбі, тому що було здійснено ремонт, переобладнання та оснащення житлового будинку, за рахунок грошових затрат позивача.

На підставі зазначеного позивач просив суд:

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію понесених затрат на поліпшення житлового будинку, придбаного у шлюбі, у розмірі 1 325 600 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 12 379,03 грн.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 04.09.2023 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

27.09.2023 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила наступне.

З листопада 2021 року відповідачка зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає окремо від позивача за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 .

В грудні 2021 року відповідачка звернулася до суду з заявою про розірвання шлюбу. Позов тривалий час розглядався (так як відповідач заперечував постійно і затягував розгляд справи, а відповідач фізично знаходилась не в Україні) та лише 08 липня 2022 року рішенням суду позов задоволено та розірвано шлюб з позивачем.

Через війну відповідач змушена була виїхали на початку березня 2022 року зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Австрії. Повернувшись в червні 2022 року з дитиною до України відповідачка не змогла попасти в свій власний дім, так як замки були змінені і дім поставлено під охорону колишнім чоловіком. Як зазначає відповідачка, їй стало відомо, що колишній чоловік, в період її перебування в Австрії, без її згоди проник до її житла і мешкав зі своєю новою четвертою вагітною жінкою, невстановленою для відповідача особою. В зв`язку з чим, відповідачка повернувшись, змушена була звернулась до поліції і тільки в присутності поліції змогла попасти в свій особистий дім з дитиною, про що було зареєстровано кримінальне провадження.

Відповідачка зазначає, що позивач зареєстрований у місті Дніпрі, а отже, на думку відповідача, зазначаючи адресу житловий будинок АДРЕСА_1 або іншу адресу в місті Києві вводить суд в оману, так як цей будинок є особистою власністю відповідача, в ньому позивач не прописаний та законних підстав перебування не має.

Позивач звернувся до суду лише 11.08.2023 року, тобто, на думку сторони відповідача, поза межами 3-річного строку, передбаченого ст. 257 ЦК України. Так відповідно до позовної заяви позивач стверджує, що згідно договору купівлі продажу від 29.01.2020 року відповідачка набула зазначене нерухоме майно в особисту власність (додаток №40 договір купівлі продажу від 29.01.2020 року додаток №41 особиста заява позивача про те, що він обізнаний про те, що нерухоме майно купується в особисту власність за особисті кошти ОСОБА_2 )

Договір купівлі-продажу укладений 29.01.2020 року, тому з моменту укладення цього договору, на думку відповідача, почався відлік строк позовної давності, який закінчився 29.01.2013р., а із зазначеним позовом до суду позивач звернувся лише в 11.08.2023р., тобто зі спливом 3 років, крім цього позивачем не доведено той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

На підставі зазначено відповідачка ОСОБА_2 просила суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

08.02.2024 року на адресу суду представником позивача Цілуванською С.С. подано заяву про виклик свідків.

18.03.2024 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі в якому вона зазначила наступне.

Позивач звернувся до суду лише 11.08.2023 року, тобто, на думку відповідача, поза межами строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Звіт оцінювача №2419/23-2 не може слугувати доказом істотності збільшення вартості спірного нерухомого майна житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки позивач - ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що він брав участь особистими коштами або працею в описаних у вказаному висновку покращеннях нерухомого майна.

Тому, на думку відповідача, у зв`язку із відсутністю у матеріалах даного цивільного позову прямих, достатніх та належних доказів, які б окремо або у своїй сукупності підтверджували факт того, що вартість майна ОСОБА_2 виросла саме за час перебування в шлюбі, тому що було здійснено ремонт, переобладнання та оснащення житлового будинку, за рахунок особистих грошових затрат ОСОБА_1 - провадження в даній цивільній справі підлягає закриттю.

На підставі зазначеного відповідачка просила суд закрити провадження у справі № 369/12703/23.

04.02.2025 року до суду від відповідача надійшли пояснення з приводу доказів у справі.

10.03.2025 року до суду від відповідача надійшло пояснення з приводу доказів у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.2024 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

16.04.2025 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі, у яких він зазначив наступне.

Увесь час з початку будівництва і до грудня 2021 позивач займався ремонтом та облаштуванням будинку для дружини і сина. Закуповував будматеріали, наймав будівельників і сам займався плануванням, проводкою і вивезенням сміття на вихідних. Після того, як всі роботи були завершені, ми переїхали до свого дому і наші стосунки почали псуватися. Відповідачка забороняла спілкуватися з дитиною.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Цілуванська С.С. у судовому засіданні 19.06.2025 року позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання 19.06.2025 року відповідач ОСОБА_2 не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, надала 18.03.2024 року заяву про розгляд справи без її участі, у відзиві та заяві просила суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 10.10.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано 10.10.2015 року шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 10.10.2015 року складено відповідний актовий запис № 217. Після розірвання шлюбу подружжя прізвища не змінювали.

Від шлюбупозивач тавідповідач маютьспільного сина- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджуєтьсякопією свідоцтвапро народження серії НОМЕР_4 (згідно рішення суду про розірвання шлюбу).

На підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А., зареєстрованому у реєстрі за № 231, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.01.2020 року № 198138142, ОСОБА_2 придбала у приватну власність житловий будинок загальною площею 87,7 кв. м., житловою площею 18.2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5731.

Відповідно до п. 4 Договору купівлі-продажу житлового будинку продаж житлового будинку за домовленістю Сторін вчинюється за 175 396 (сто сімдесят п`ять тисяч триста дев`яносто шість) гривень, 00 копійок, які Продавець отримав від Покупця до моменту підписання договору. Ринкова (оціночна) вартість житлового будинку згідно Звіту про оцінку майна, пароль пошуку звіту про оцінку ЧМЖТФВ235109, виданого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «АТЛАНТА ЕКСПЕРТ» (ідентифікаційний номер 38671566) 26.01.2020 року, становить 175 396 (сто сімдесят п`ять тисяч триста дев`яносто шість) гривень, 00 копійок.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А., зареєстрованому у реєстрі за № 234, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.01.2020 року № 198136711, ОСОБА_2 придбала у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером: 3222486200:03:007:5731, площею 0,009 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/17788/21 від 08.07.2022 року ухвалено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що був зареєстрований 10 жовтня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 217 розірвати.

Відповідно до Звіту про оцінку майна № 2419/23-2, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , станом на23червня 2023року ринковавартість житловогобудинку загальноюплощею 87,7кв.м.,в т.ч.житловою площею18,2кв.м.,розташованого заадресою: АДРЕСА_1 ,склала 2651200,00 (два мільйони шістсот п`ятдесят одна тисяча двісті) гривень (без ПДВ; з округленням).

Згідно ж з пунктом четвертим постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» вказано, що відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах. Оскільки згідно зі статтею 17 ЗК УРСР і статтею 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України «Про власність», таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 ЖК УРСР обов`язок.

В постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 717/630/17 (провадження №61- 9688св19) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що з урахуванням обставин справи, участь позивача у капітальному ремонті домоволодінь не створює для неї права приватної власності. Оскільки позивач, як член сім`ї власника, здійснювала капітальний ремонт домоволодіння з допоміжними приміщеннями частково за свої кошти і такими правомірними діями перевищила покладений на неї статтею 156 ЖК УРСР обов`язок брати участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території та проведенні ремонту, то позивач як особа, яка приймала участь у будівництві жилого будинку не на підставі договору про створення спільної власності, має право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво.

Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 503/2122/16-ц (провадження №61-35039св18).

Таким чином, Верховний Суд дотримується сталого висновку, що відшкодуванню підлягають виключно витрати особи по проведенню будівельних або капітальних ремонтних робіт житлового будинку, які перевищують покладений на таку особу статтею 156 ЖК УРСР обов`язок брати участь у здійсненні поточного ремонту.

Дана справа за твердженням позивача стосується проведення ремонту та облаштування будинку, закупівлі будматеріалів, наймання будівельників позивачем, планування позивачем проводки і вивезення сміття на вихідних.

Сама по собі та обставина, що позивач ОСОБА_1 витрачав власні кошти (що також не доведено перед судом) для ремонту житлового будинку не може бути підставою для задоволення позову.

Враховуючи наведене суд вважає, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, що він проживаючи у шлюбі за власні кошти провів ремонтні та будівельні ремонти у належному на праві власності відповідачеві житловому будинку та затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них статтею 156 ЖК України обов`язок.

Отже, у позивача відсутнє право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Як встановлено судом, вказаний Звіт про оцінку майна № 2419/23-2, складений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , підтверджує наявність вартості житлового будинку загальною площею 87,7 кв. м., в т. ч. житловою площею 18,2 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 23.06.2023 року, яка склала 2 651 200,00, проте не підтверджує, наявність поліпшень, які були вчинені у період з дня купівлі житлового будинку 29.01.2020 року, а якщо такі і були, то не підтверджує, що поліпшення здійснювалися саме позивачем.

Так, Відповідно до п. 4 Договору купівлі-продажу житлового будинку відповідачка ОСОБА_2 придбала житловий будинок за 175396,00 грн, а ринкова (оціночна) вартість житлового будинку згідно Звіту про оцінку майна, пароль пошуку звіту про оцінку ЧМЖТФВ235109, виданого суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «АТЛАНТА ЕКСПЕРТ» (ідентифікаційний номер 38671566) 26.01.2020 року, становив 175 396 (сто сімдесят п`ять тисяч триста дев`яносто шість) гривень, 00 копійок.

Враховуючи купівлю житлового будинку відповідачкою за 175396,00 грн, та звіт наданий стороною позивача про оцінку житлового будинку, відповідно до якого станом на 23.06.2023 року будинок коштує 2651 200,00 грн, різниця, яка може бути визнана поліпшенням, складає 2475804, 00 грн (2651 200,00 грн 175396,00).

Отже, суд не погоджується з позицією позивача що стягненню підлягає вартості всього будинку, яку позивач просить стягнути у розмірі 1325 600,00 грн помилково вважаючи її компенсацією понесених затрат на поліпшення житлового будинку (тобто повної вартості будинку відповідно до звіту від 23.06.2023 року).

Так, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 29.01.2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвю І.А., зареєстрованої у реєстрі за № 230, ОСОБА_1 повідомив та не заперечував, що житловий будинок та земельна ділянка набуваються його дружиною ОСОБА_2 в особисту власність та за особисті кошти.

А отже, як мінімум вартість житлового будинку, яка станом на час його придбання складала 175396,00 грн, не може бути врахована у можливі затрати на поліпшення житлового будинку, оскільки житловий будинок не є спільним майном подружжя та придбаний відповідачем за особисті кошти.

Позивачем розраховано компенсацію понесених затрат на поліпшення житлового будинку за період придбання будинку відповідачем 29.01.2020 року до 23.06.2023 року дата складання звіту про оцінку житлового будинку. З таким періодом суд також не може погодитися зважаючи на наступне.

Судом не надано достатніх доказів проживання позивача у зазначеному будинку, оскільки відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 17.03.2023 року № 270 складеної Борщагівською сільською радою, витягів з реєстру територіальної громади, наданих 15.03.2023 року Борщагівською територіальною громадою, № 2023/002245398 та № 2023/002245378, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.02.2020 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості щодо місця реєстрації чи довідки про проживання позивача у зазначеному спірному будинку відсутні.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях увесь час з початку будівництва і до грудня 2021 року позивач займався ремонтом та облаштуванням будинку для дружини і сина. Закуповував будматеріали, наймав будівельників і сам займався плануванням, проводкою і вивезенням сміття на вихідних. Після того, як всі роботи були завершені, сім`я переїхала в житловий будинок. Проте, 11 серпня 2022 року відповідачка ОСОБА_2 за допомогою 5 невідомих позивачу осіб чоловічої статі протиправно виселила позивача із житлового будинку АДРЕСА_1 , де він на той час постійно проживав.

А отже, період під час якого могли відбуватися поліпшення зі сторони позивача: з дня купівлі будинку 29.01.2020 року по 11.08.2022 року. Однак звіт про оцінку майна складено 23.06.2023 року, а докази вартості житлового будинку та його поліпшення станом на 11.08.2022 року суду не надано. Крім того, з заявою про розірвання шлюбу відповідачка звернулася до суду в грудні 2021 року, та зазначає у відзиві, що проживає з дитиною окремо у житловому будинку з листопада 2021 року, що дає підстави вважати, що ведення спільного господарства подружжя могло бути припиненим станом на листопад - грудень 2021 року.

Суд зазначає,що ціна будинку в різні роки залежить від багатьох факторів, серед якихмісце розташування, інфраструктура, стан будинку, рік побудови, попит на ринку та загальна економічна ситуація в країні.Також важливим є вид будинку (наприклад, цегляний чи панельний), стан документів та наявність ремонту.

Позивач на підтвердження наявності поліпшень, що відбулися у житловому будинку письмових доказів не надає, хоча зазначає, що саме позивач займався ремонтом та облаштуванням будинку для дружини і сина, закуповував будматеріали, наймав будівельників і сам займався плануванням, проводкою і вивезенням сміття на вихідних.

Так само, у позовній заяві не конкретизовано які саме поліпшення житлового будинку відбулися та з чого вони складалися, які кошти на зазначене поліпшення було витрачено, якими письмовими доказами це підтверджується, та чиї кошти було витрачено на відповідні поліпшення - позивача, відповідача чи спільні кошти подружжя.

Крім того, звіт про оцінку майна було вчинено відповідно до наданих стороною позивача документів та фотокарток, без безпосереднього огляду житлового будинку, що дає підстави вважати, що сума вартості житлового будинку може виявитися не відповідною дійсності. В такому випадку сума компенсації поліпшення матиме менший або навіть більший розмір.

Суд, погоджується з наступними доводами відповідача, щодо неналежності копії звіту про грошову оцінку майна №2419/23-2 як беззаперечного доказу наявності покращення житлового будинку, у зв`язку з наступним:

1) У звіті про грошову оцінку майна №2419/23-2 оцінювачем зазначено об`єкти оцінки саме житловий будинок та земельна ділянка, та лише про ринкову вартість житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, мовою оригіналу «Таким чином, станом на 23 червня 2023 року ринкова вартість житлового будинку загальною площею 87,7 кв. м., в т. ч. житловою площею 18,2 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , склала: 2 651 200,00 (два мільйони шістсот п`ятдесят одна тисяча двісті) гривень без ПДВ; з округленням). Але звіт взагалі не відображає зміну вартості житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в цілому у результаті виконаних якихось поліпшень в ринкових умовах внаслідок грошових затрат Позивача. Вартість не відображає витрат, які були здійснені для даних поліпшень. Звіт взагалі не відображає який стан будинку був до та після поліпшень внаслідок грошових затрат Позивача. Вартість саме ремонтних робіт, які були виконані в житловому будинку АДРЕСА_1 взагалі відсутня;

2) Звіт оцінювача №2419/23-2 не може слугувати доказом істотності збільшення вартості спірного нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки позивач ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що він брав участь особистими коштами або працею в якихось поліпшень житлового будинку;

3) Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок грошових затрат, які було внесені саме ОСОБА_1 ;

4) Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач при подані позовної заяви не надав належних та допустимих доказів того, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок грошових затрат, які було внесені саме ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що вартість майна ОСОБА_2 виросла саме за час перебування в шлюбі, тому що було здійснено ремонт, переобладнання та оснащення житлового будинку, за рахунок особистих грошових затрат ОСОБА_1 . Позивачем не доведено його участь у ремонті та реконструкції будинку та істотному збільшенні його вартості, який зроблений ним внесок та чи є він значним в такому розумінні, що б визначав можливість визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя в розумінні ч. 1 ст. 62 СК України;

5) Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення реконструкції, ремонту спірного об`єкта майна, належного на праві особистої приватної власності відповідачеві ОСОБА_2 , набутого на підставі договору купівлі-продажу;

6) Позивачем не доведено будь-якими належними, допустимими, достовірними, а у їх сукупності достатніми доказами факту його участі особистими коштами або особистою працею у проведенні реконструкції житлового будинку АДРЕСА_1 , не тільки в тій мірі, яка б дозволила стверджувати про істотність вкладу позивача у результат такого збільшення, але й взагалі будь-якої участі№;

7) Позивачем не надано будь-яких квитанцій про придбання будівельних матеріалів, договорів з підрядниками, актів здачі-прийняття виконаних робіт, позов не містить доказів вартості виконаних ремонтних робіт, тощо. Самі лише посилання на певні обставини без доведеності їх доказами не можуть бути підставою для встановлення судом таких обставин. Жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування саме збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів не надано.

Отже, вказаний звіт про вартість житлового будинку не підтверджує наявність поліпшень та не підтверджує, що поліпшення здійснювалися саме позивачем, а підтверджує можливу вартість житлового будинку станом на 23.06.2023 року.

Із вказаних положень прослідковується можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Отже, ні в резолютивній частині звіту, ні в дослідницькій його частині немає інформації про те, що проводились якісь ремонтно-будівельні роботи, вартість яких станом на момент проведення звіту становила саме 2651200,00 грн, та були здійснені, також, за кошти позивача у справі.

Отже, звіт про оцінку вартості житлового будинку не має доказового значення для вирішення даного спору по суті, а, окрім звіту, позивачем не надано жодного належного доказу, з якого можна було б встановити сам факт здійснення у житловому будинку поліпшень під час перебування сторін у шлюбі та їх вартість, а також той факт, що такі поліпшення здійснені внаслідок трудових чи грошових затрат одноосібно позивача і за його власні кошти.

Крім того, суд зазначає, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений відповідний факт.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне та звертає увагу відповідача на наступні обставини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про всановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку" і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2024 № 3564-ІХ , яким затверджено Указ Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 05.02.2024 № 49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.02.2024 на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану

Таким чином, враховуючи те, що на всій території України запроваджено карантин з 11.03.2020 року до 30.06.2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2024 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, то подання позову 11.08.2023 року не виходить за строки позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, суд, також, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Отже, враховуючи встановлені судом вище обставини та висновки до яких прийшов суд під час розгляду даної справи, вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачам відмовлено, понесені ними судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 206, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 369 Цивільного кодексу України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, - відмовити.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації понесених затрат на поліпшення житла, - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення складено та підписано: 23.07.2025 року.

Суддя А.В. Янченко